Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №420/485/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/485/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач-2), в якій просить:

- визнати протиправними та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 09.09.2025 р. № 155250035517 та рішення про відмову в призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 18.11.2025 р. № 155250035517;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області здійснити ОСОБА_1 призначення та виплату пенсії за вислугу років відповідно до п."г" ст.55 Закону № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ з 10 липня 2025 року із зарахуванням до загального страхового стажу для права на пенсію за вислугу років періоду навчання з 01.09.1987 р. по 31.08.1990 р. в Одеському гідрометеорологічному інституті, періоду роботи з 03.09.1990 р. по 27.08.1991 р. в Малому державному підприємстві "Томед-С", періоду роботи в кооперативі "ТОМЕ" з 28.08.1991 р. по 09.04.1992 р., періоду роботи з 10.04.1992 р. по 12.09.1994 р. в Малому підприємстві "Нормаль" за записами трудової книжки серії НОМЕР_1 .

Позовні вимоги мотивує тим, що 02.09.2025 р. ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області звернувся із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п."г" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Однак Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області рішенням від 09.09.2025 р. № 155250035517 відмовило у призначенні пенсії. Підставою для відмови зазначено, що загальний страховий стаж позивача становить 32 роки 7 місяців 2 дні, а спеціальний стаж станом на 11.10.2017 - 15 років 9 місяців 10 днів. При цьому до спеціального стажу не було зараховано період роботи з 03.04.1995 р. по 16.10.2001 р. згідно з довідкою від 23.05.2025 р. № 146 через її невідповідність додатку № 5 до Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 р. № 637), а саме через відсутність підпису начальника відділу кадрів. Отримавши оновлену довідку від 13.10.2025 р. № 149, ОСОБА_1 10.11.2025 р. року повторно звернувся із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п."г" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області. Проте Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області рішенням від 18.11.2025 р. № 155250035517 також відмовило у призначенні пенсії, обґрунтувавши це тим, що загальний страховий стаж позивача становить 30 років 3 місяці 29 днів, страховий стаж станом на 11.10.2017 р. - 22 роки 6 місяців 29 днів, а стаж роботи на посадах, що дають право на пенсію за вислугу років (станом на 11.10.2017 р.), - 22 роки 3 місяці 24 дні. Позивач не погоджується та зазначає, що застосуванню підлягає п."г" ст.55 Закону № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, право на пенсію за вислугу років мають чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі. Вважає рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 09.09.2025 р. № 155250035517 та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 18.11.2025 р. № 155250035517 протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Ухвалою від 09.01.2026 р. позовну заяву позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк на усунення її недоліків.

У встановлений строк позивач усунув недоліки позовної заяви і і ухвалою від 14.01.2026 р. відкрито спрощене провадження у справі та надано відповідачам п`ятнадцятиденний строк для подачі відзиву на позовну заяву.

22.01.2026 р. від відповідпача-1 надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що відповідно до пункту 21 Прикінцевих положень Закону України від 09.07.2003 р. № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та пунктів 16 і 21 Прикінцевих положень зазначеного Закону (із змінами, внесеними Законом України від 03.11.2017 р. № 2148-VIII), особам, які на день набрання чинності Закону № 2148-VIII (тобто станом на 11.10.2017 р.) мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений ст.ст.52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII, пенсія призначається за їхнім зверненням. Відтак, до спеціального стажу, який дає право на призначення даного виду пенсії, не зараховуються періоди роботи на відповідних посадах після 11.10.2017 р. Згідно з п."г" ст.55 Закону № 1788-XII (у редакції, чинній на 11.10.2017 р.), право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, докери-механізатори комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах після досягнення 55 років і за наявності стажу роботи не менше 30 років для чоловіків, з яких не менше 20 років - на зазначеній роботі. За наслідками розгляду заяви позивача від 10.11.2025 р. та наданих документів відповідач ухватив рішення від 18.11.2025 р. № 155250035517 про відмову в призначенні пенсії з огляду на наступне: за трудовою книжкою НОМЕР_2 до страхового стажу не зараховано періоди роботи з серпня 1987 року по грудень 2003 року, оскільки на титульному аркуші вказано дату народження " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", що не відповідає паспортним даним позивача " ІНФОРМАЦІЯ_2 "; період навчання з 31.08.1987 р. по 31.08.1990 р. не зараховано через відсутність підтверджувальної довідки від 03.10.1991 р. № 53, вказаної в підставах запису; період роботи з 03.09.1990 р. по 27.08.1991 р. не підлягає зарахуванню через розбіжність у часі між датою прийняття на роботу (03.09.1990 р.) та датою наказу (03.09.1991 р.); період роботи з 28.08.1991 р. по 09.04.1992 р. містить виправлення в даті звільнення, що суперечить Інструкції про порядок ведення трудових книжок № 58. З урахуванням додатково поданих документів та даних персоніфікованого обліку, страховий стаж позивача станом на 11.10.2017 р. становить 22 роки 06 місяців 29 днів, а стаж роботи на посадах, що дають право на пенсію за вислугу років - 22 роки 03 місяці 24 дні. Крім того, відповідно до пункту 2.4 Розділу ІІ Порядку № 22-1 пенсія за вислугу років призначається виключно у разі звільнення з роботи, яка дає право на цей вид пенсії. Згідно з наданою трудовою книжкою, позивач продовжує працювати на посаді докера-механізатора, тобто вимогу щодо звільнення ним не дотримано. Також зазначає про безпідставності вимоги про призначення пенсії з 10.07.2025 р., оскільки відповідно до ч.1 ст.45 Закону № 1058 пенсія призначається з дня звернення. Позивач звернувся до територіального органу ПФУ із заявою про призначення пенсії 10.11.2025 р., а тому позовна вимога щодо призначення пенсії з 10.07.2025 р. є необґрунтованою. Отже, Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області діяло виключно у межах повноважень та у спосіб, передбачений законом, а тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

27.01.2026 р. позивачем подано відповідь на відзив, у якій повторно виклав обґрунтування позову та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідача-2 відзив на позовну заяву до суду не надав.

З урахуванням вимог п.2 ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 02.09.2025 р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п."г" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

За принципом екстериторіальності заява позивача розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області.

Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області прийнято рішення від 09.09.2025 р. № 155250035517 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п."г" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

У рішенні зазначено: "Вік заявника 55 років. Страховий стаж особи становить 32 роки 7 місяців 2 дні. За наданими документами до страхового не зараховано періоди: за трудовою книжкою від 03.09.1990 НОМЕР_3 з 03.09.1990 по 27.08.1991, оскільки дата наказу на прийняття "03.09.1991", що не відповідає даті прийняття "03.09.1990"; з 28.08.1991 по 09.04.1992, оскільки виправлена дата звільнення. Для зарахування зазначених періодів необхідно надати уточнюючі довідки, видані організаціями, в яких працював заявник, на підставі первинних документів за час виконання робіт та довідки про перейменування організацій. Спеціальний стаж, що дає право на призначення пенсії за вислугу років (станом на 11.10.2017) - 15 років 9 місяців 10 днів. До спеціального стажу не зараховано періоди роботи за довідкою від 23.05.2025 № 146 з 03.04.1995 по 16.10.2001, оскільки довідка не відповідає додатку № 5 "Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 № 637, а саме відсутній підпис начальника відділу кадрів. Працює.".

Після отримання оновленої довідки № 149 від 13.10.2025 р., ОСОБА_1 10.11.2025 р. повторно звернувся до Головного управління пенсійного фонду України в Миколаївській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п."г" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Проте, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області рішенням від 18.11.2025 р. № 155250035517 відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п."г" ст.55 Закону № 1788-ХІІ у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 26 років 06 місяців (станом на 11.10.2017) та у зв`язку з відсутністю звільнення з роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, на дату звернення за призначенням пенсії.

У рішенні зазначено: "Страховий стаж особи становить 30 років 03 місяці 29 днів. Страховий стаж особи станом на 11.10.2017 становить 22 роки 06 місяців 29 днів. Стаж роботи на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років, станом на 11.10.2017 становить 22 роки 03 місяці 24 дні. Результати розгляду документів, доданих до заяви: до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності протягом серпня 1987 року - грудня 2003 року, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 03.09.1990, оскільки на титульному аркуші зазначено дату народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , що не відповідає паспортним даним заявника, а саме, - 02.05.1970. Крім того, неможливо зарахувати періоди: навчання з 31.08.1987 по 31.08.1990, оскільки в підставах внесення запису зазначено довідка від 03.10.1991 № 53. Довідку, не надано; роботи з 03.09.1990 по 27.08.1991, оскільки не збігається в часі дата про прийняття на роботу (03.09.1990) з датою наказу про прийняття на роботу (03.09.1991) в підставах внесення запису; роботи з 28.08.1991 по 09.04.1992, оскільки в записі про звільнення наявне виправлення в даті на звільнення.".

Згідно:

- записів трудової книжки ОСОБА_1 від 03.09.1990 р. НОМЕР_3 позивач у період з 31.08.1987 р. по 31.08.1990 р. проходив навчання в Одеському гідрометеорологічному інституті; з 03.09.1990 р. по 27.08.1991 р. працював в Малому державному підприємстві "Томед-С" малярем-штукатуром; з 28.08.1991 р. по 09.04.1992 р. в кооперативі "ТОМЕ" малярем-штукатуром; з 10.04.1992 р. по 12.09.1994 р. в Малому підприємстві "Нормаль";

- довідки від № 146 від 23.05.2025 р. та 149 від 13.10.2025 р. про підтвердження наявного трудового стажу для підтвердження пенсії за відсутності трудової книжки чи відповідних записів у ній, ОСОБА_1 працював на підприємстві ТОВ "Інтертермінал" у період з 03.04.1995 р. по 16.10.2001 р.; виконував вантажно-розвантажувальні роботі на підприємстві; за посадою докер-механізатор комплексних бригад вантажно-розвантажувальних робіт; підстава п."г" ст.55 ЗУ "Про пенсійне забезпечення";

- довідки № 145 від 23.05.2025 р. про заробітну плату для обчислення пенсії, видана ОСОБА_1 та зазначено, що на всі виплати нараховані страхові внески (Єдиний внесок);

- довідки № 268/26 від 19.06.2025 р. дочірнє підприємство "Українська національна стивідорна компанія" перейменоване на ТОВ "Українська національна стивідорна" наказом № 154 від 01.07.2002 р.;

- довідки від 16.06.2025 р. № 267/6 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, ОСОБА_1 працював повний робочий день в ТОВ "Українська національна стивідорна компанія" в період з 02.01.2002 р. по 16.06.2025 р.; виконував вантажно-розвантажувальні роботи за професією докер-механізатор; підстава п."г" ст.55 ЗУ "Про пенсійне забезпечення" за період з 02.01.2002 р. по 16.06.2025 р.

Вважаючи вказані рішення про відмову у призначенні пенсії протиправними, позивач звернувся до суду з позовною заявою про їх скасування.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунок і виплата пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV, який набув чинності з 01.01.2004 р.

Відповідно до пункту 2-1 розділу XV Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 р. № 2148-VIII набрав чинності 11.10.2017 р.

Відповідно до ч.4 ст.24 Закону "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно п."г" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 р. № 213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (далі - Закон № 213-VІІІ), право на пенсію за вислугу років мають механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах:

чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі;

жінки - після досягнення 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 15 років на зазначеній роботі.

Відповідно до п."г" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції Закону № 213-VIII від 02.03.2015 р., право на пенсію за вислугу років мають механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах - після досягнення 55 років і при стажі роботи:

для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі;

для жінок - не менше 25 років, з них не менше 15 років на зазначеній роботі.

Разом із тим, рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.

Отже, п."г" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" діє у редакції, яка передбачає, що право на пенсію за вислугу років мають механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах:

чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі.

Отже, спеціальний стаж роботи для призначення пенсії на підставі п."г" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" складає 20 років.

Законом України від 03.10.2017 р. № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (далі - Закон № 2148-VIII), що набрав чинності 11.10.2017 р., доповнено пунктом 2-1 розділ XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV.

Відповідно до пункту 2-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачених статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Згідно пункту 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Тобто, виходячи з пунктів 2-1, 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV, відповідні умови для призначення пенсії за вислугу років мають визначатись на день набрання чинності Законом України № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", тобто 11.10.2017 р.

Вказані законодавчі положення неконституційними не визнавались.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 з одного боку, та Законом № 1058-ІV з іншого в частині обмеження права на пільговий стаж, здобутий після 11 жовтня 2017 року.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 р. у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 2-р/2019, а не Закону № 1058-ІV.

У Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що "положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності" (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України зазначає, що до основних обов`язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави. Гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.

Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної" (абзац шостий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 р. № 1-р/2018).

Юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття "легітимні очікування") (Доповідь "Верховенство права", схвалена Європейською Комісією "За демократію через право" (Венеційською Комісією) на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року).

Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).

Верховний Суд у постанові від 06.11.2023 р. у справі № 240/24/21 сформував правовий висновок у правовідносинах щодо застосування пункту "в" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням Рішення № 2-р/2019 при наявності колізії з п.2-1 розділу ХV Прикінцевих положень Закону № 1058.

Вказаний правовий висновок релевантний до спірних правовідносин.

Як висновує Верховний Суд, обмежуючи пунктом 2.1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.

Так, за позицією Великої Палати Верховного Суду, сформованою в постанові від 03.112021 р. у зразковій справі № 360/3611/20 за подібних правовідносин:

"Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України").

Велика Палата Верховного Суду також не погоджується з посиланням скаржника на абзац другий пункту 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 р. у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV".

Відповідно до ч.1 ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII (далі - Закон № 1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 (далі - Порядок № 637) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Також за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (п.3 Порядку № 637).

Згідно з пп.1.1 п.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 р. (далі - Інструкція № 58), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 р. у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 р. у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 р. у справі № 577/2688/17, від 31.03.2020 р. у справі № 446/656/17, від 21.05.2020 р. у справі № 550/927/17, від 25 .02.2021 р. у справі № 683/3705/16-а.

Судом встановлено, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 09.09.2025 р. № 155250035517 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п."г" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", оскільки заявник не набув необхідного спеціального стажу, що дає право на призначенні пенсії за вислугу років. Зокрема, страховий стаж складає 32 роки 7 місяців 2 дні, спеціальний стаж, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, - 15 років 9 місяців 10 днів. До спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, не зараховано період роботи з 03.09.1990 р. по 27.08.1991 р., так як дата наказу на прийняття "03.09.1991", що не відповідає даті прийняття "03.09.1990"; з 28.08.1991 по 09.04.1992, оскільки виправлена дата звільнення. Для зарахування зазначених періодів необхідно надати уточнюючі довідки, видані організаціями, в яких працював заявник, на підставі первинних документів за час виконання робіт та довідки про перейменування організацій.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 18.11.2025 р. № 155250035517 відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п."г" ст.55 Закону № 1788-ХІІ у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 26 років 06 місяців (станом на 11.10.2017) та у зв`язку з відсутністю звільнення з роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, на дату звернення за призначенням пенсії. Так, до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності протягом серпня 1987 року - грудня 2003 року, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 03.09.1990, оскільки на титульному аркуші зазначено дату народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , що не відповідає паспортним даним заявника, а саме, - 02.05.1970. Крім того, неможливо зарахувати періоди: навчання з 31.08.1987 по 31.08.1990, оскільки в підставах внесення запису зазначено довідка від 03.10.1991 № 53. Довідку, не надано; роботи з 03.09.1990 по 27.08.1991, оскільки не збігається в часі дата про прийняття на роботу (03.09.1990) з датою наказу про прийняття на роботу (03.09.1991) в підставах внесення запису; роботи з 28.08.1991 по 09.04.1992, оскільки в записі про звільнення наявне виправлення в даті на звільнення.

З матеріалів справи слідує, що згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 від 03.09.1990 р. НОМЕР_3 позивач у період з 31.08.1987 р. по 31.08.1990 р. проходив навчання в Одеському гідрометеорологічному інституті; з 03.09.1990 р. по 27.08.1991 р. працював у Малому державному підприємстві "Томед-С" малярем-штукатуром; з 28.08.1991 р. по 09.04.1992 р. - в кооперативі "ТОМЕ" малярем-штукатуром; з 10.04.1992 р. по 12.09.1994 р. - у Малому підприємстві "Нормаль".

Відповідно до довідок від 23.05.2025 р. № 146, від 13.10.2025 р. № 149 про підтвердження наявного трудового стажу для підтвердження пенсії за відсутності трудової книжки чи відповідних записів у ній, ОСОБА_1 працював на підприємстві ТОВ "Інтертермінал" у період з 03.04.1995 р. по 16.10.2001 р.; виконував вантажно-розвантажувальні роботі на підприємстві; за посадою докер-механізатор комплексних бригад вантажно-розвантажувальних робіт; підстава п."г" ст.55 ЗУ "Про пенсійне забезпечення".

Щодо не підтвердження періодів роботи позивача через невідповідність дати прийняття даті наказу про прийняття на роботу, невідповідність на титульній сторінці трудової книжки дата народження - не відповідає паспортним даним та наявне виправлення в даті на звільнення, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що трудова книжка позивача серії заповнена відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 р. № 162, та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 р. № 58.

За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 р. № 162 (далі - Інструкція № 162), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Згідно з абзацами другим, третім пункту 2.2 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

За приписами пункту 2.3 Інструкції № 162 всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація підприємства за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.5 Інструкції № 162).

Відповідно до пункту 2.8 Інструкції № 162 виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.

Пунктом 2.9 Інструкції № 162 передбачено, що у розділі Відомості про роботу, Відомості про нагородження, Відомості про заохочення трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: Запис за таким-то недійсний. Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: Запис за таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі. При зміні формулювання причини звільнення пишеться: Запис за таким-то є недійсним звільнений... і зазначається нове формулювання. У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення. При наявності в трудовій книжці запису про звільнення або переведення на іншу роботу, надалі визнаної недійсною, на прохання працівника видається дублікат трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним.

Згідно з підпунктами 2.10 та 2.11 пункту 2 Інструкції № 162 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорта або свідоцтва про народження. Освіта - середня, середня спеціальна і вища - вказується тільки на підставі документів (атестата, посвідчення, диплома). Запис про незакінчену середню або незакінчену вищу освіті також може бути проведена лише на підставі відповідних документів (студентського квитка, залікової книжки, довідки навчального закладу і т.п.). Професія або спеціальність записується у трудовій книжці на підстав документа про освіту або іншого належним чином оформленого документа. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Підпунктом 2.12 пункту 2 Інструкції № 162 визначено, що зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.

Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім`я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.

Відповідно до підпункту 4.1 пункту 4 Інструкції № 162 при звільненні працівника всі записи про роботу, нагороди та заохочення, які внесено в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Згідно пункту 18 постанови Ради Міністрів СРСР та Всесоюзної центральної ради професійних союзів від 06.09.1973 р. № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців", яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачу трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Щодо не підтвердження періоду роботи позивача через відсутність підпису відповідальної особи, суд зазначає наступне.

Згідно з абз.1 пп.4.1 п.4 Інструкції № 162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка.

Суд вважає, що записи про прийом позивача та його звільнення виконані розбірливим почерком, містять дати та номери наказів, отже зазначене, не може викликати сумнівів у достовірності періодів роботи позивача.

Верховним Судом сформований правовий висновок, згідно якого право пенсіонера на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у призначенні (постанови від 07.02.2018 р. у справі № 275/615/17).

Верховний Суд у постановах від 28.02.2018 р. у справі № 428/7863/17, від 24.05.2018 р. у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 р. у справі № 423/1881/17, від 29.03.2019 р. у справі № 548/2056/16-а неодноразово висловлював позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

У постанові Верховного Суду від 06.03.2018 р. у справі № 754/14898/15-а сформовано правовий висновок, згідно якого підставою для призначення пенсії є наявність стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Пунктом 4 постанови Кабінету міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 р. № 301 також передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

З огляду на зазначені нормативні акти, можливо прийти до висновків, що неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Вказана правова позиція також викладена Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 р. у справі № 677/277/17, від 17.07.2018 р. у справі № 220/989/17, від 19.12.2019 р. у справі № 307/541/17, від 30.09.2021 р. у справі № 300/860/17.

Суд не погоджується із не зарахуванням періоду навчання до страхового (трудового) стажу з підстав того, що у графі "підстава внесення запису" трудової книжки зазначено довідку від 03.10.1991 р. № 53, яка не надана позивачем, виходячи з наступного.

Суд зазначає, що відповідно до записів трудової книжки позивача спірний період навчання належним чином відображений, із зазначенням відповідного навчального закладу, періоду навчання та підстави внесення запису. При цьому записи у трудовій книжці позивача є послідовними, не містять виправлень чи інших очевидних ознак недостовірності, а їх достовірність пенсійним органом належними та допустимими доказами не спростована.

Саме по собі не надання документа, на підставі якого у трудову книжку внесено відповідний запис, не може бути підставою для неврахування такого періоду, якщо відомості, що містяться у трудовій книжці, дають можливість достовірно встановити факт та період навчання позивача.

Відсутність у позивача довідки від 03.10.1991 р. № 53, на яку міститься посилання у трудовій книжці, не свідчить про недостовірність самого запису та не позбавляє його доказового значення. Пенсійним органом не наведено обґрунтованих доводів щодо недостовірності записів трудової книжки, не встановлено факту їх виправлення, внесення неналежною особою чи невідповідності іншим документам.

Суб`єкт владних повноважень, приймаючи рішення про неврахування відповідного періоду до стажу позивача, повинен був надати належну оцінку наявним у пенсійній справі документам у їх сукупності та з`ясувати, чи дійсно відсутність зазначеної довідки унеможливлює підтвердження факту навчання позивача у спірний період. Натомість формальне посилання на ненадання довідки без спростування відомостей, що містяться у трудовій книжці, не є достатньою підставою для відмови у зарахуванні спірного періоду.

Отже, за встановлених обставин суд доходить висновку, що відсутність у позивача довідки від 03.10.1991 р. № 53 не може бути самостійною та достатньою підставою для неврахування періоду навчання, зазначеного у трудовій книжці, до стажу позивача.

Крім того, згідно ч.3 ст.44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Частиною 1 статті 101 Закону України Про пенсійне забезпечення також передбачено, що органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 р. № 28-2, Управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.

Згідно із п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1, при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб: уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу, проводить опитування свідків для підтвердження стажу відповідно до пунктів 17-19 Порядку підтвердження наявного трудового стажу; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.

Враховуючи вказане, суд вважає, що реалізовуючи обов`язок держави щодо забезпечення реалізації права особи на соціальний захист, територіальний орган Пенсійного фонду, в межах наданих йому повноважень та відповідно до чинного законодавства, повинен сприяти такій особі у реалізації права на призначення їй пенсії, зокрема, шляхом перевірки правильності оформлення заяви, відповідності викладених у ній відомостей, змісту і належності оформлення, а у випадку їх невідповідності - роз`яснити такій особі її права, а також надати строк для усунення виявлених недоліків. Також у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих позивачем документів, відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності, а також зобов`язаний письмово повідомляти заявника про надання додаткових документів.

За даних обставин, пенсійний орган, не здійснивши наданих йому ч.3 ст.44 Закону № 1058 повноважень вимагати від підприємств, організацій та окремих осіб документів для перевірки обґрунтованості та достовірності відомостей трудової книжки, фактично переклав юридичну відповідальність за неналежне та неправильне оформлення трудової книжки на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), а тому зазначена відмова у врахуванні спірного періоду до страхового стажу позивача не може вважатися обґрунтованою, добросовісною та розсудливою.

Водночас суд звертає увагу, що на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії за вислугу років трудові відносини за посадою, яка дає право на призначення такої пенсії, вже були припинені. Зазначене підтверджується записом № 16 у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , відповідно до якого 09.07.2025 р. позивача звільнено за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України.

Таким чином, станом на дату звернення із заявою про призначення пенсії позивач не перебував у трудових відносинах та не працював на посаді, яка дає право на пенсію за вислугу років. Отже, обставина, на яку посилався відповідач як на підставу для відмови у призначенні пенсії, фактично не відповідала дійсності та спростовується матеріалами справи.

За таких обставин висновок відповідачів про відсутність у позивача права на призначення пенсії за вислугу років у зв`язку з тим, що він продовжує працювати на посаді, яка дає право на таку пенсію, є необґрунтованим та таким, що не ґрунтується на фактичних обставинах справи.

При цьому саме по собі посилання відповідача на відсутність необхідного страхового стажу не може бути визнане достатньою та належною підставою для відмови у призначенні пенсії без належного встановлення фактичної тривалості спеціального стажу позивача та правової оцінки періодів його роботи, які відповідно до законодавства підлягають зарахуванню до стажу, що дає право на пенсію за вислугу років.

Суд зазначає, що при вирішенні питання щодо права особи на пенсію за вислугу років пенсійний орган зобов`язаний встановити всі обставини, що мають значення для призначення пенсії, надати належну оцінку поданим заявником документам та визначити тривалість відповідного спеціального стажу відповідно до вимог чинного законодавства.

Отже, відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії за вислугу років з підстави нібито продовження ним роботи на посаді, яка дає право на таку пенсію, є протиправною, оскільки на дату звернення позивач уже був звільнений з відповідної роботи.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що при прийнятті рішення про відмову у призначенні пенсії відповідачем не було належним чином враховано факт звільнення позивача 09.07.2025 р.у та не надано належної оцінки документам, поданим для підтвердження стажу, що дає право на пенсію за вислугу років.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 09.09.2025 р. № 155250035517 та рішення про відмову в призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 18.11.2025 р. № 155250035517 є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області здійснити призначення та виплату позивачу пенсії за вислугу років відповідно до п."г" ст.55 Закону № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ з 10 липня 2025 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 р. № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно ст. 58 Закону № 1058-IV Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовлює документи для її виплати, тобто Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Оскільки відповідачами протиправно відмовлено позивачу у призначенні пенсії, що встановлено судом, поряд з цим встановлено, що на час судового розгляду матеріали справи не містять доказів обрахунку пенсійним органом такого стажу, суд з метою належного та ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне зобов`язати відповідача-1 повторно розглянути заяву позивача від 02.09.2025 р., та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.

При цьому, дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглядав заяву позивача про призначення пенсії за віком.

Аналогічні висновки щодо визначення органу, який має розглянути заяву викладені у постановах Верховного Суду від 08.02.2024 р. у справі № 500/1216/23, від 07.05.2024 р. у справі № 460/38580/22.

Так як заява про призначення пенсії розглядалася за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду в Миколаївській області, саме на вказаний орган ПФУ слід покласти зазначені вище зобов`язання.

Згідно ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки за результатами розгляду адміністративної справи суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог лише у зв`язку з неправильним формулюванням способу поновлення порушених прав, що не впливає на розмір судового збору, то з відповідачів за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у сумі 1064,96 грн. з кожного

Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 263 КАС України, суд -

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54008, м.Миколаїв, вул.Морехідна, буд.1, код ЄДРПОУ 13844159), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська область, м.Фастів, вул.Саєнка Андрія, буд.10, код ЄДРПОУ 22933548) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська область, м.Фастів, вул.Саєнка Андрія, буд.10, код ЄДРПОУ 22933548) від 09.09.2025 р. за № 155250035517.

Визнати протиправними та скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54008, м.Миколаїв, вул.Морехідна, буд.1, код ЄДРПОУ 13844159) від 18.11.2025 р. за № 155250035517.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54008, м.Миколаїв, вул.Морехідна, буд.1, код ЄДРПОУ 13844159) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ) до загального страхового стажу періоду навчання з 01.09.1987 р. по 31.08.1990 р. в Одеському гідрометеорологічному інституті, періоду роботи з 03.09.1990 р. по 27.08.1991 р. в Малому державному підприємстві "Томед-С", періоду роботи в кооперативі "ТОМЕ" з 28.08.1991 р. по 09.04.1992 р., періоду роботи з 10.04.1992 р. по 12.09.1994 р. в Малому підприємстві "Нормаль" за записами трудової книжки серії НОМЕР_1 та повторно розглянути заяву від 02.09.2025 р. про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п."г" ст.55 Закону № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська область, м.Фастів, вул.Саєнка Андрія, буд.10, код ЄДРПОУ 22933548) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ) судовий збір в сумі 1064 (одна тисячі шістдесят чотири) грн. 96 коп.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54008, м.Миколаїв, вул.Морехідна, буд.1, код ЄДРПОУ 13844159) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ) судовий збір в сумі 1064 (одна тисячі шістдесят чотири) грн. 96 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.І. Бездрабко