Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №400/531/26 — Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2026 р. № 400/531/26

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

19 січня 2026 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач) про:

визнання протиправними дій відповідача щодо незвільнення позивача з військової служби за призовом під час мобілізації на підставі абз. 13 п. 3 ч. 12, п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

зобов`язання відповідача звільнити позивача з військової служби абз. 13 п. 3 ч. 12, п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв`язку необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком ОСОБА_2 , який за рішенням лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду та є особою з інвалідністю II (другої) групи.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що під час проходження ним військової служби за мобілізацією він подав 18.11.2025 рапорт про звільнення з військової служби на підставі пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон № 2232-ХІІ) у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком, який є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного догляду. До вказаного рапорту позивач додав усі належні документи, які підтверджують, що його батько є особою з інвалідністю ІІ групи, потребує постійного догляду, та про відсутність інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону його утримувати. Однак, відповідач відмовив 18.12.2025 йому у задоволені рапорту про звільнення з військової служби на тій підставі, що надані ним документи не містять інформації про те, що його батько потребує постійного стороннього догляду. Така відмова, на думку позивача, є протиправною, оскільки він надав відповідачу відповідні документи, а саме: копію висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 06.05.2025 №24/48, виданого ОСОБА_2 (форма № 080-4/о) та копію висновку лікарської комісії від 06.05.2025 № 24/48 про потребу у постійному догляді.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ, ЗАЯВИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.01.2026, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.02.2026, відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі.

11.06.2026 Верховний Суд ухвалив постанову про задоволення касаційної скарги позивача, про скасування ухвали Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.01.2026 і постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.02.2026 та про направлення справи № 400/531/26 до Миколаївського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

15.07.2026 Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про відкриття провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за матеріалами у змішаній формі.

Позовну заяву з додатками та ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.07.2026 суд направив відповідачу в його електронний кабінет; ці документи отримані ним відповідно 19.01.2026 і 15.07.2026, що підтверджується картками руху документів.

Відповідач не скористався у встановлений судом строк правом на подання відзиву на позовну заяву.

Згідно з частиною шостою статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У зв`язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, керуючись частиною четвертою статті 229 КАС України, суд не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Розглянувши заяви по суті справи сторін, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.

Згідно із свідоцтвами про народження позивача від 07.07.1993 серія НОМЕР_2 і від 09.08.1991 серія НОМЕР_3 ОСОБА_2 є батьком відповідно позивача і ОСОБА_3 .

Батько позивача одружений з ОСОБА_4 , що підтверджується записами в його паспорті громадянина України.

Відповідно до Висновку Комунального некомерційного підприємства «Рудківська лікарня» Рудківської міської ради від 27.06.2025 № 31/71 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі матері позивача рекомендована соціальна послуга з догляду вдома на непрофесійній основі від фізичної особи.

Актом обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства / фактичного місця проживання особи Никловицького старостинського округу виконавчого комітету Рудківської міської ради Самбірського району Львівської області від 06.06.2025 № 4 та довідкою про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні / будинку осіб Никловицького старостинського округу виконавчого комітету Рудківської міської ради Самбірського району Львівської області від 06.06.2025 № 101 встановлено, що позивач проживає разом з батьком і матір`ю, інші особи з ними не проживають.

В Акті обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати догляд (утримання) ІНФОРМАЦІЯ_1 від 16.06.2025 № 5267 за місцем проживання ОСОБА_2 не встановлено інших осіб, окрім позивача, які повинні здійснювати сторонній догляд за ним. Однак, встановлено, що ОСОБА_3 , який відповідно до чинного законодавства повиннен здійснювати постійний догляд, фактично такий догляд не здійснює у зв`язку з виїздом за межі України на тривалий термін.

У заяві від 09.05.2025, зареєстрованій приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Барбуляк Христиною Миколаївною в реєстрі за № 1367, ОСОБА_3 повідомив, що у зв`язку з виїздом за кордон на тривалий термін, він не має можливості здійснювати догляд за своїм батьком ОСОБА_2 , який потребує постійного стороннього догляду.

Згідно із записами у паспорті для виїзду за кордон ОСОБА_3 він залишив межі території України 11.05.2025.

Брат позивача має трьох дітей, що підтверджується свідоцтвами про народження від 16.09.2014 серія НОМЕР_4 , від 06.01.2020 серія НОМЕР_5 і від 02.06.2021 серія НОМЕР_6 .

Батько позивача є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується посвідченням управління соціального захисту населення Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 24.04.2015 № 521676, посвідченням учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1990 році (категорія 1) серія НОМЕР_7 , виданим Львівською обласною державною адміністрацією 13.11.2019, та Довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 10ААВ № 869499, виданої Комунальним закладом Львівської обласної ради «Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи» 23.05.2025 (далі – Довідка МСЕК від 23.05.2025).

Згідно з Висновком Комунального некомерційного підприємства «Рудківська лікарня» Рудківської міської ради від 06.05.2025 № 24/48 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі батькові позивача рекомендована соціальна послуга з догляду вдома на непрофесійній основі від фізичної особи.

Відповідно до військового квитка позивача він з 22.06.2025 проходить військову службу у відповідача.

07.07.2025 і 18.11.2025 позивач подав командиру військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби на підставі абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої, підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ.

Листами від 17.07.2025 № 642/ВихЗВГ/1973 і від 31.10.2025 № 642/25381 відповідач повідомив позивача про відмову у задоволенні його рапортів про звільнення з військової служби, оскільки до цього рапорту не було додано документа, що підтверджував би ту обставину, що його батько дійсно потребує постійного догляду.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.01.2026 у справі № 400/10147/25, яке набрало законної сили 30.03.2026, відмовлено у задоволені позову позивача до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення позивача з військової служби за призовом під час мобілізації на підставі ст. 26 ч. 4 п. 2 пп. «г», ч. 12 п. 3 абз. 13 Закону України «Про вiйськовий обов`язок i вiйськову службу» та щодо зобов`язання відповідача звільнити позивача на підставі ст. 26 ч. 4 п. 2 пп. «г», ч. 12 п. 3 абз. 13 Закону України «Про вiйськовий обов`язок i вiйськову службу» за сімейними обставинами, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком ОСОБА_2 , який за рішенням лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду та є особою з інвалідністю ІІ групи.

Вважаючи вищенаведені відповіді відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до частини третьої статті 1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби, приписку до призовних дільниць, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов`язку в запасі, проходження служби у військовому резерві, дотримання правил військового обліку.

Частиною першою статті 2 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з абзацом другим частини другої статті 2 Закону № 2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється громадянами України – у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом (частина перша статті 4 Закону № 2232-ХІІ).

Відповідно до абзацу третього частини шостої статті 2 Закону № 2232-ХІІ до видів військової служби належить військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Основного Закону України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Відповідно до статті 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб в Україні введено воєнний стан, строк дії якого Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/2023, від 05.02.2024 № 49/2024, від 06.05.2024 № 271/2024, від 23.07.2024 № 469/2024, від 28.10.2024 № 740/2024, від 14.01.2025 № 26/2025, від 15.04.2025 № 235/2025, від 14.07.2025 № 478/2025, від 20.10.2025 № 793/2025, від 12.01.2026 № 40/2026, від 27.04.2026 № 342/2026 і від 13.07.2026 № 596/2026 продовжено з 05 години 30 хвилин відповідно 26.03.2022 строком на 30 діб, з 25.04.2022 строком на 30 діб, з 25.05.2022 строком на 90 діб, з 23.08.2022 строком на 90 діб, з 21.11.2022 строком на 90 діб, з 19.02.2023 строком на 90 діб, з 20.05.2023 строком на 90 діб, з 18.08.2023 строком на 90 діб, з 16.11.2023 строком на 90 діб, з 14.02.2024 строком на 90 діб, з 14.05.2024 строком на 90 діб, з 12.08.2024 строком на 90 діб, з 10.11.2024 на 90 діб, з 08.02.2025 строком на 90 діб, з 09.05.2025 строком на 90 діб, з 07.08.2025 на 90 діб, з 05.11.2025 на 90 діб, з 03.02.2026 на 90 діб, з 04.05.2026 на 90 діб та з 02.08.2026 на 90 діб.

Згідно зі статтею 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України від 03.03.2022 № 2105-ІХ (далі – Указ № 65/2022), постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Статтею 3 Указу № 65/2022 встановлено, що мобілізація проводиться протягом 90 днів із дня набрання чинності цим Указом. Строк проведення загальної мобілізації продовжено згідно з Указом Президента України від 17.05.2022 № 342/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 № 2264-ІХ, Указом Президента України від 12.08.2022 № 574/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 № 2501-ІХ, Указом Президента України від 07.11.2022 № 758/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 № 2739-ІХ, Указом Президента України від 06.02.2023 № 59/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 № 2916-ІХ, Указом Президента України від 01.05.2023 № 255/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 № 3058-ІХ, Указом Президента України від 26.07.2023 № 452/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 № 3276-ІХ, Указом Президента України від 06.11.2023 № 735/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 № 3430-ІХ, Указом Президента України від 05.02.2024 № 50/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 № 3565-ІХ, Указом Президента України від 06.05.2024 № 272/2024, затвердженим Законом України від 08.05.2024 № 3685-ІХ, Указом Президента України від 23.07.2024 № 470/2024, затвердженим Законом України від 23.07.2024 № 3892-ІХ, Указом Президента України від 28.10.2024 № 741/2024, затвердженим Законом України від 29.10.2024 № 4025-ІХ, Указом Президента України від 14.01.2025 № 27/2025, затвердженим Законом України від 15.01.2025 № 4221-ІХ, Указом Президента України від 15.04.2025 № 236/2025, затвердженим Законом України від 16.04.2025 № 4357-ІХ, Указом Президента України від 14.07.2025 № 479/2025, затвердженим Законом України від 15.07.2025 № 4525-ІХ, Указом Президента України від 20.10.2025 № 794/2025, затвердженим Законом України від 21.10.2025 № 4644-ІХ, Указом Президента України від 12.01.2026 № 41/2026, затвердженим Законом України від 14.01.2026 № 4758-ІХ, Указом Президента України від 27.04.2026 № 343/2026, затвердженим Законом України від 28.04.2026 № 4858-ІХ, та Указом Президента України від 13.07.2026 № 597/2026, затвердженим Законом України від 14.07.2026 № 4929-ІХ, відповідно з 25.05.2022 на 90 діб, з 23.08.2022 на 90 діб, з 21.11.2022 на 90 діб, з 19.02.2023 на 90 діб, з 20.05.2023 на 90 діб, з 18.08.2023 на 90 діб, з 16.11.2023 на 90 діб, з 14.02.2024 на 90 діб, з 14.05.2024 на 90 діб, з 12.08.2024 на 90 діб, з 10.11.2024 на 90 діб, з 08.02.2025 на 90 діб, з 09.05.2025 на 90 діб, з 07.08.2025 на 90 діб, з 05.11.2025 на 90 діб, з 03.02.2026 на 90 діб, з 04.05.2026 на 90 діб та з 02.08.2026 на 90 діб.

Отже, воєнний стан в Україні діє, а загальна мобілізація проводиться з 24.02.2022 до 31.10.2026.

Відповідно до частини п`ятої статті 1 Закону № 2232-ХІІ від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Згідно з підпунктом «г» підпункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Таким чином, військовослужбовець має право на звільнення з військової служби під час дії воєнного стану на підставі абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ за наявності одночасно таких обставин:

1) один з його батьків чи батьків дружини (чоловіка), є особами з інвалідністю І чи ІІ групи, і вони потребують постійного догляду;

2) відсутні інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

За наявності вказаних обставин військова частина зобов`язана звільнити військовослужбовця з військової служби при подані ним відповідного рапорту. Такі повноваження суб`єкта владних повноважень не є дискреційними.

Водночас Закон № 2232-ХІІ у чинній редакції не встановлює, яким документом підтверджується факт потреби постійного догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи.

У постановах від 21.02.2024 у справі № 120/1909/23 та від 13.06.2024 у справі № 520/21316/23 Верховний Суд сформував правову позицію, згідно з якою необхідність постійного стороннього догляду за хворим батьком (матір`ю) може підтверджуватися відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії (далі – ЛКК).

Суд встановив, що позивач додав до рапорту від 18.11.2025 про звільнення його з військової служби, зокрема, копії:

висновку про наявність порушення функцій організму про наявність порушень функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 06.05.2025 №24/48, виданого ОСОБА_2 (форма № 080-4/о);

висновку лікарської комісії від 06.05.2025 № 24/48 про потребу у постійному догляді.

У постанові від 11.06.2026 у справі № 400/531/26 Верховний Суд зазначив, що у матеріалах цієї справи наявний висновок лікарсько-консультативної комісії від 06 травня 2025 року № 24/48 про те, що батько позивача потребує постійного стороннього догляду.

За таких обставин, та враховуючи частину четверту статті 78 КАС України, суд прийшов до висновку, що позивач до рапорту надав документи, які підтверджують ту обставину, що його батько, як особа з інвалідністю ІІ групи, потребує постійного стороннього догляду.

Що стосується документів, які підтверджували б факт відсутності у батька позивача інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, суд зазначає таке.

Згідно з абзацом другим частини першої статті 1265 Цивільного кодексу України ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.

Відповідно до статей 1261 і 1262 Цивільного кодексу України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Відтак до першого і другого ступеня споріднення фізичної особи відносяться, зокрема та невиключно, її чоловік (дружина), її батьки, діти, рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.

Статтею 202 Сімейного кодексу України встановлено, що повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов`язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 204 Сімейного кодексу України дочка, син можуть бути звільнені судом від обов`язку утримувати матір, батька та обов`язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов`язків.

Таким чином, повнолітні діти зобов`язані утримувати своїх непрацездатних батьків, крім випадків:

якщо батьки були позбавлені батьківських прав;

на підставі відповідного рішення суду.

Відтак перебування повнолітньої дитини за кордоном не звільняє її від обов`язку утримувати непрацездатних батьків.

Відмови від виконання такого обов`язку відповідно до частини першої статті 27 Цивільного кодексу України є нікчемними.

У постанові від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24 Верховний Суд сформував правовий висновок про те, що «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2232-XІІ.

З вищевикладеного слідує, що сама лише наявність в іншого члена сім`ї першого чи другого ступеня споріднення трьох дітей та / або його перебування за кордоном не доводить фактичної відсутності можливості у такої особи здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю. Для такого висновку необхідні належні та достатні докази об`єктивної неможливості здійснення догляду, а не лише підтвердження факту виїзду за межі України чи наявності сімейних обставин.

З наведеного випливає, що сама по собі наявність у іншого члена сім`ї першого чи другого ступеня споріднення трьох дітей, а також його перебування за межами України не є достатніми доказами фактичної неможливості здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю. Такі обставини можуть бути враховані судом лише у сукупності з іншими належними та допустимими доказами, які підтверджують об`єктивну неможливість відповідної особи здійснювати такий догляд. Отже, для висновку про фактичну відсутність іншого члена сім`ї у розумінні абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ необхідне не лише підтвердження факту виїзду за кордон та / чи наявності сімейних обставин, а доведення реальної та об`єктивної неможливості здійснення постійного догляду.

Тому суд відхилив як необґрунтоване твердження позивача про те, що рідний брат позивача ОСОБА_3 не може здійснювати постійний догляд за своїм батьком ОСОБА_2 , оскільки він проживає за кордоном та має трьох неповнолітніх дітей.

Крім цього, позивач не надав суду будь-яких достатніх доказів проживання свого брата за кордоном, зокрема в якій державі і на яких правових підставах він там проживає. Надана позивачем копія паспорта для виїзду за кордон ОСОБА_3 підтверджує лише факт перетину його братом 11.05.2025 державного кордону України, а не факт постійного проживання за кордоном.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відтак позивач не довів ту обставину, що у його батька, ОСОБА_2 , відсутні інші члени сім`ї, крім позивача, першого або другого ступеня споріднення або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позивач до рапорту про звільнення не надав достатніх доказів на підтвердження того, що в його батька відсутні інші члени сім`ї першого або другого ступеня споріднення, а тому у відповідача були відсутні підстави для його звільнення з військової служби на підставі пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

З огляду на те, що позивачу відмовлено у задоволенні позову, відсутні підстави для вирішення питання розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України.

Керуючись статтями 22, 139, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 відмовити повністю.

2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

3. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

5. Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_8 );

відповідач: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_9 ).

6. Повний текст рішення суду складений 08.09.2026.

Суддя В.Г.Ярощук