Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №320/54338/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2026 року справа №320/54338/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, Державного підприємства «Інфоресурс» про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства освіти і науки України та Державного підприємства «Інфоресурс» з вимогами:

- визнати протиправною відмову Міністерства освіти і науки України на заяву від 01.10.2025 року у внесенні змін до відомостей, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Міністерство освіти і науки України та Технічного адміністратора Єдиної державної електронної бази з питань освіти - Державне підприємство «Інфоресурс» внести зміни до даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо порушення ОСОБА_1 черговості здобуття освіти, визначеної статтею 10 Закону України «Про освіту», а саме: в розділі «На підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної ч.2 ст.10 Закону України «Про освіту» - вказати «Так, не порушує».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 01.09.2024 по 30.06.2027 є студентом Миколаївського політехнічного фахового коледжу, навчається за денною формою здобуття освіти за спеціальністю «Електронні комунікації та радіотехніка», за освітнім рівнем «фаховий молодший бакалавр». Разом з тим, у довідці про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти №201299 зазначено, що поточне здобуття позивачем освіти порушує послідовність, визначену частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту».

Позивач зазначає, що у період з 01.09.2015 по 30.06.2016 навчався за освітнім рівнем «кваліфікований робітник» та здобув відповідний рівень освіти.

У період з 01.09.2016 по 30.06.2019 позивач мав навчатися за освітнім рівнем «молодший спеціаліст», однак був відрахований за власним бажанням, у зв`язку з чим відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня не здобув, атестацію не проходив та документа про освіту не отримував.

Позивач вважає, що сам факт зарахування на навчання за рівнем «молодший спеціаліст» та подальше відрахування без завершення навчання не може свідчити про здобуття ним відповідного рівня освіти.

Відтак, на думку позивача, його поточне навчання за освітнім рівнем «фаховий молодший бакалавр» є здобуттям рівня освіти, що є вищим за раніше фактично здобутий ним рівень «кваліфікований робітник», а тому не порушує послідовності здобуття освіти.

Позивач зазначає, що 01.10.2025 звернувся до Міністерства освіти і науки України із заявою про внесення змін до відомостей, що містяться в ЄДЕБО, однак відповіді на зазначене звернення станом на момент звернення до суду не отримав.

Міністерство освіти і науки України подало до суду відзив, у якому просило у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

У відзиві Міністерство зазначило, що відповідно до частини другої статті 10 Закону України «Про освіту» та з метою реалізації пункту 62 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560, згідно з дорученням Міністра освіти і науки України від 31.05.2024 №1/34-Д-24 встановлено алгоритм визначення послідовності здобуття освіти та забезпечено доопрацювання програмного забезпечення ЄДЕБО.

МОН зазначило, що відповідно до інформації, яка міститься в ЄДЕБО, ОСОБА_1 01.09.2015 був зарахований та 30.06.2016 завершив навчання у Навчально-науковому центрі професійно-технічної освіти Національної академії педагогічних наук України та здобув освітній рівень «кваліфікований робітник».

01.09.2016 позивач був зарахований на навчання за освітнім рівнем «молодший спеціаліст», однак 16.05.2017 відрахований за власним бажанням.

15.08.2024 позивач вчергове зарахований до Миколаївського політехнічного фахового коледжу як здобувач освітнього рівня «фаховий молодший бакалавр».

На думку МОН, повторне зарахування на навчання за відповідним освітнім рівнем означає, що особа знову формуватиме знання, уміння, навички та загальні компетентності на тому самому рівні, що свідчить про здобуття освіти в непослідовному порядку.

У зв`язку з цим Міністерство вважає правомірним зазначення у довідці про здобувача освіти інформації «Ні, порушує».

Також МОН послалося на те, що відповідно до Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти інформація вноситься до ЄДЕБО за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення, а технічний адміністратор забезпечує оброблення в ЄДЕБО інформації про прийом, відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення здобувачів освіти.

Міністерство зазначило, що питання внесення інформації про здобувача освіти до ЄДЕБО належить до компетенції суб`єктів освітньої діяльності.

Державне підприємство «Інфоресурс» подало до суду відзив, у якому позовні вимоги не визнало та просило відмовити у їх задоволенні.

ДП «Інфоресурс» зазначило, що не є суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах, не здійснює публічно-владних управлінських функцій щодо позивача та не приймає рішень щодо внесення або зміни інформації в ЄДЕБО про здобувачів освіти.

Відповідач-2 послався на положення статті 74 Закону України «Про освіту», Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 08.06.2018 №620, а також на постанову Кабінету Міністрів України від 12.12.2018 №1060.

ДП «Інфоресурс» зазначило, що його функції як технічного адміністратора ЄДЕБО є технічними та не включають прийняття владних рішень щодо визначення послідовності здобуття освіти.

Крім того, у додаткових поясненнях ДП «Інфоресурс» звернуло увагу суду на постанову Верховного Суду від 26.11.2025 у справі №160/29658/24, у якій Верховний Суд дійшов висновку, що ДП «Інфоресурс» не є суб`єктом владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАС України та не приймає рішень щодо внесення або зміни інформації в ЄДЕБО про здобувачів освіти.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 01.09.2024 по 30.06.2027 є студентом Миколаївського політехнічного фахового коледжу, навчається за денною формою здобуття освіти за спеціальністю «Електронні комунікації та радіотехніка», за освітнім рівнем «фаховий молодший бакалавр».

Матеріалами справи підтверджується, що у період з 01.09.2015 по 30.06.2016 позивач навчався у Навчально-науковому центрі професійно-технічної освіти Національної академії педагогічних наук України за денною формою навчання за професією «Слюсар з ремонту автомобілів» та здобув освітній рівень «кваліфікований робітник».

У подальшому, з 01.09.2016 позивач був зарахований на навчання за освітнім рівнем «молодший спеціаліст» за спеціальністю «Організація обслуговування на транспорті».

Разом з тим, 16.05.2017 позивач був відрахований за власним бажанням.

Матеріали справи не містять доказів завершення позивачем освітньої програми за рівнем «молодший спеціаліст», проходження ним відповідної атестації, присудження йому освітньо-кваліфікаційного рівня «молодший спеціаліст» та видачі документа про відповідну освіту.

Таким чином, сам факт зарахування позивача на навчання за освітнім рівнем «молодший спеціаліст» та перебування у статусі здобувача освіти протягом певного періоду не свідчить про здобуття ним відповідного рівня освіти.

Водночас 15.08.2024 позивач був зарахований до Миколаївського політехнічного фахового коледжу як здобувач освітнього рівня «фаховий молодший бакалавр».

За даними довідки про здобувача освіти за даними ЄДЕБО №201299, у відповідному полі зазначено: «Ні, порушує».

Позивач 01.10.2025 звернувся до Міністерства освіти і науки України із заявою про внесення змін до відомостей, що містяться в ЄДЕБО щодо порушення послідовності здобуття освіти.

Відповідь на зазначене звернення матеріалами справи не підтверджена.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частин 1-3 статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов`язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює та визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII).

Статтею 23 Закону №3543-XII передбачено відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, відповідно до пункту 1 частини третьої цієї статті призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 було затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок №560).

Додатком 5 до Порядку №560 затверджено перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Вказаним переліком передбачено, що документами, що підтверджують право на відстрочку для здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти, у послідовності, визначеній частиною 2 статті 10 Закону України «Про освіту», а також докторантів та осіб, зарахованих на навчання до інтернатури, є довідка про здобувача освіти, сформована в ЄДЕБО, або довідка закладу освіти про зарахування на навчання до інтернатури та довідка закладу охорони здоров`я про місце роботи на посаді лікаря-інтерна.

Додатком 9 до Порядку №560 затверджено форму довідки про здобувача освіти за даними ЄДЕБО.

З урахуванням наведеного право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації мають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною 2 статті 10 Закону України «Про освіту».

При цьому документом, що підтверджує право на відстрочку для здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти, у послідовності, визначеній частиною 2 статті 10 Закону України «Про освіту», є довідка про здобувача освіти, сформована в ЄДЕБО.

Як свідчать матеріали справи, на ім`я позивача сформовано довідку про здобувача освіти за даними ЄДЕБО №201299, у графі якої «На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» зазначено «Ні, порушує».

Отже, спірним у цій справі є питання послідовності здобуття позивачем освіти, визначеної частиною 2 статті 10 Закону України «Про освіту», у контексті застосування пункту 1 частини 3 статті 23 Закону №3543-XII, а відтак правомірність формування довідки про здобувача освіти за даними ЄДЕБО.

Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти регламентовано приписами Закону України «Про освіту» від 05.09.2017 №2145-VIII (далі - Закон №2145-VIII).

Частиною 2 статті 10 Закону №2145-VIII передбачено такі рівні освіти: дошкільна освіта; початкова освіта; базова середня освіта; профільна середня освіта; перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; фахова передвища освіта; початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень вищої освіти; другий (магістерський) рівень вищої освіти; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти.

Відповідно до частини 2 статті 16 Закону №2145-VIII фахова передвища освіта здобувається на основі повної або базової середньої освіти. Здобуття фахової передвищої освіти на основі базової середньої освіти здійснюється з одночасним здобуттям повної загальної середньої освіти та отриманням відповідного документа про повну загальну середню освіту.

Згідно з частиною 2 статті 17 Закону №2145-VIII вища освіта здобувається на основі повної загальної середньої освіти. Рівні, ступені вищої освіти, порядок, умови, форми та особливості її здобуття визначаються спеціальним законом.

За приписами статті 40 Закону №2145-VIII після успішного завершення навчання за освітньою програмою здобувачі освіти, крім вихованців дошкільних закладів освіти, отримують відповідний документ про освіту.

Документи про освіту видаються закладами освіти та іншими суб`єктами освітньої діяльності.

Інформація про видані документи про середню, професійну (професійно-технічну), фахову передвищу та вищу освіту вноситься до Єдиного державного реєстру документів про освіту в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Пунктом 23 частини 1 статті 1 Закону №2145-VIII визначено, що рівень освіти - завершений етап освіти, що характеризується рівнем складності освітньої програми, сукупністю компетентностей, які визначені, як правило, стандартом освіти та відповідають певному рівню Національної рамки кваліфікацій.

Основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з закладами вищої освіти на принципах автономії закладів вищої освіти, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях встановлює Закон України «Про вищу освіту» (далі - Закон №1556-VII).

Згідно з частинами 1, 2, 5 статті 5 Закону №1556-VII підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітніми програмами на таких рівнях вищої освіти: початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень; другий (магістерський) рівень; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень.

Здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою освітньої програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти: 1) молодший бакалавр; 2) бакалавр; 3) магістр; 4) доктор філософії/доктор мистецтва.

За приписами статті 6 Закону №1556-VII атестація - це встановлення відповідності результатів навчання, наукової або творчої роботи здобувачів вищої освіти вимогам освітньої програми та/або вимогам програми єдиного державного кваліфікаційного іспиту.

Атестація осіб, які здобувають ступінь молодшого бакалавра, бакалавра чи магістра, здійснюється екзаменаційною комісією, до складу якої можуть включатися представники роботодавців та їх об`єднань, відповідно до положення про екзаменаційну комісію, затвердженого вченою радою закладу вищої освіти.

Заклад вищої освіти на підставі рішення екзаменаційної комісії присуджує особі, яка успішно виконала освітню програму на певному рівні вищої освіти, відповідний ступінь вищої освіти та присвоює відповідну кваліфікацію.

За приписами статті 7 Закону №1556-VII документ про вищу освіту видається особі, яка успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію.

Встановлюються такі види документів про вищу освіту за відповідними ступенями: диплом молодшого бакалавра; диплом бакалавра; диплом магістра; диплом доктора філософії/доктора мистецтва.

Таким чином, аналіз наведених норм свідчить, що поняття «здобутий рівень освіти» пов`язується законодавцем із завершенням відповідного етапу освіти, виконанням освітньої програми та отриманням документа про освіту.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» ступеневість професійної (професійно-технічної) освіти громадян визначається у закладах професійної (професійно-технічної) освіти відповідними рівнями кваліфікації і складністю професій та освітньо-кваліфікаційним рівнем.

Кожний ступінь навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти має теоретичну і практичну завершеність і підтверджується присвоєнням випускникам (учням) освітньо-кваліфікаційних рівнів «кваліфікований робітник», «молодший спеціаліст» згідно з набутими професійними знаннями, уміннями і навичками.

У статті 15 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» вказано, що випускнику закладу професійної (професійно-технічної) освіти, який успішно пройшов кваліфікаційну атестацію, присвоюється освітньо-кваліфікаційний рівень «кваліфікований робітник» з набутої професії відповідного розряду (категорії).

Випускнику, який закінчив відповідний курс навчання в акредитованому вищому професійному училищі, центрі професійної (професійно-технічної) освіти певного рівня акредитації, може присвоюватись освітньо-кваліфікаційний рівень «молодший спеціаліст».

Судом встановлено, що позивач у 2015-2016 роках завершив навчання за рівнем «кваліфікований робітник», що підтверджується відомостями, які містяться в ЄДЕБО.

Натомість у 2016-2017 роках позивач був зарахований на навчання за рівнем «молодший спеціаліст», однак був відрахований за власним бажанням до завершення навчання.

Доказів проходження ним атестації за рівнем «молодший спеціаліст», присудження відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня або отримання документа про освіту матеріали справи не містять.

Отже, суд приходить до висновку, що рівень освіти «молодший спеціаліст» позивачем не був здобутий.

У цьому контексті суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 26.11.2025 у справі №160/29658/24, відповідно до якої здобуття освітнього рівня фахового молодшого бакалавра або першого (бакалаврського) рівня вищої освіти розпочинається з моменту зарахування особи до відповідного навчального закладу та закінчується у момент її відрахування з нього у зв`язку з успішним виконанням освітньої програми та врученням передбаченого законом документа про освіту.

Верховний Суд також зазначив, що у разі якщо особа була зарахована на навчання за відповідним освітнім рівнем, однак була відрахована до завершення навчання та не отримала документа про освіту, відповідний рівень освіти не може вважатися нею здобутим.

Зазначений правовий висновок є релевантним до спірних правовідносин у цій справі, оскільки обставини щодо попереднього навчання позивача та його відрахування до завершення освітньої програми є аналогічними за своїм правовим значенням.

Таким чином, для визначення того, чи здобуває позивач рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий, необхідно враховувати саме завершені ним рівні освіти, а не всі випадки його попереднього зарахування до закладів освіти.

Суд звертає увагу на конструкцію норми пункту 1 частини 3 статті 23 Закону №3543-XII, а саме на словосполучення «здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти».

Зі змісту наведеної норми вбачається, що законодавець пов`язує право на відстрочку саме із фактом раніше здобутого рівня освіти.

При цьому пунктом 23 частини першої статті 1 Закону №2145-VIII прямо визначено, що рівень освіти є завершеним етапом освіти.

Отже, сам факт навчання на певному освітньому рівні без завершення відповідної освітньої програми не може прирівнюватися до здобуття такого рівня освіти.

За встановлених судом обставин позивач фактично здобув рівень «кваліфікований робітник», тоді як рівень «молодший спеціаліст» ним не здобуто.

Поточне навчання позивача за освітнім рівнем «фаховий молодший бакалавр» є наступним рівнем у послідовності освіти, визначеній частиною другою статті 10 Закону №2145-VIII, порівняно з фактично здобутим позивачем рівнем «кваліфікований робітник».

Відтак, відсутні правові підстави вважати, що поточне здобуття позивачем освіти порушує послідовність, визначену частиною другою статті 10 Закону №2145-VIII.

Суд також вважає необґрунтованими доводи Міністерства освіти і науки України про те, що сам факт попереднього навчання позивача за рівнем «молодший спеціаліст» свідчить про здобуття ним відповідної освіти.

Як вже зазначалося, матеріали справи не містять доказів завершення позивачем відповідної освітньої програми, проходження атестації та отримання документа про освіту.

Відтак, відрахування позивача за власним бажанням до завершення навчання не може бути прирівняне до завершення ним відповідного рівня освіти.

Посилання відповідача на те, що під час навчання у позивача формувалися певні знання, уміння та компетентності, не спростовують наведеного висновку, оскільки законодавче поняття «рівень освіти» передбачає саме завершений етап освіти, а не будь-який період перебування особи у статусі здобувача освіти.

Суд також бере до уваги, що правова позиція Верховного Суду від 26.11.2025 у справі №160/29658/24 сформована саме щодо правового значення попереднього навчання особи, яке не було завершено отриманням відповідного документа про освіту. Верховний Суд дійшов висновку про те, що належним відповідачем у таких правовідносинах є Міністерство освіти і науки України, а позовні вимоги до ДП «Інфоресурс» не підлягають задоволенню.

Окремо суд вважає за необхідне надати оцінку доводам сторін щодо алгоритму визначення послідовності здобуття освіти, встановленого дорученням Міністра освіти і науки України від 31.05.2024 №1/34-Д-24 та роз`ясненого листом МОН від 03.06.2024 №1/9758-24.

Як вбачається з матеріалів справи, саме на підставі зазначеного алгоритму у довідці позивача сформовано висновок «Ні, порушує».

Разом з тим, зазначений алгоритм не може змінювати або розширювати зміст положень Закону України «Про освіту» та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Лист Міністерства освіти і науки України від 03.06.2024 №1/9758-24 за своїм характером є інформаційно-роз`яснювальним документом та не є нормативно-правовим актом, який встановлює нові правила чи обмеження реалізації особою права на освіту або права на відстрочку від призову.

Відтак, положення такого листа підлягають застосуванню виключно у межах та на виконання законодавчих норм, а не замість них.

Встановлений Міністерством алгоритм не може передбачати, що сам факт попереднього зарахування особи на певний рівень освіти є достатнім для висновку про те, що цей рівень був нею здобутий, якщо закон пов`язує здобуття рівня освіти із завершенням відповідного етапу освіти.

За таких обставин суд не може погодитися з доводами відповідача про те, що автоматичне формування у довідці інформації «Ні, порушує» саме по собі свідчить про правомірність такого висновку.

Автоматизований характер формування довідки не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку забезпечити відповідність результату такого формування вимогам законодавства.

Відповідно до статті 74 Закону №2145-VIII у системі освіти функціонує інтегрована інформаційна система - Єдина державна електронна база з питань освіти.

Електронна база містить такі складові: Реєстр суб`єктів освітньої діяльності, Реєстр здобувачів освіти, Реєстр документів про освіту, Реєстр сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання, Реєстр студентських (учнівських) квитків, Реєстр педагогічних, науково-педагогічних працівників, Реєстр сертифікатів педагогічних працівників.

Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти та порядок її ведення затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Держателем Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти є центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, що здійснює організаційні заходи, пов`язані із забезпеченням функціонування Електронної бази та її складових.

Власником Електронної бази є держава в особі центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Адміністратором Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти є визначена Кабінетом Міністрів України юридична особа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Адміністратор Електронної бази здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Електронної бази; відповідає за технічне і технологічне забезпечення Електронної бази, збереження та захист інформації (даних), що містяться в Електронній базі; забезпечує надання та анулювання доступу до Електронної бази; проводить навчання для роботи з Електронною базою; здійснює інші заходи, передбачені законом.

Відповідно до пункту 1 розділу І Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 08 червня 2018 року №620 (далі - Положення №620), це Положення розроблено відповідно до статті 74 Закону України «Про освіту» з метою визначення порядку функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти як автоматизованої системи збирання, оброблення, зберігання та захисту інформації щодо здобувачів освіти, суб`єктів освітньої діяльності, що формується та використовується для забезпечення потреб фізичних та юридичних осіб.

Пунктом 5 розділу І Положення №620 передбачено, що власником ЄДЕБО та виключних майнових прав на її програмне забезпечення є держава. Розпорядником ЄДЕБО є Міністерство освіти і науки України, технічним адміністратором - державне підприємство «Інфоресурс», що належить до сфери управління розпорядника ЄДЕБО.

Основні функції уповноважених суб`єктів у ЄДЕБО визначені розділом IV Положення №620.

Так, розпорядник ЄДЕБО, зокрема, вживає організаційних заходів, пов`язаних із забезпеченням функціонування ЄДЕБО; використовує інформацію, що міститься в ЄДЕБО, у тому числі персональні дані, з метою прийняття управлінських рішень та виконання повноважень, визначених законодавством; вносить до ЄДЕБО інформацію, визначену законодавством; забезпечує верифікацію відповідної інформації.

Технічний адміністратор ЄДЕБО забезпечує функціонування ЄДЕБО у порядку, визначеному розпорядником ЄДЕБО; здійснення заходів із технічного і технологічного забезпечення ЄДЕБО, створення, модернізації і супроводження її програмного забезпечення та веб-сайту; структурну систематизацію даних; взаємодію ЄДЕБО з іншими автоматизованими системами та державними реєстрами; оброблення в ЄДЕБО інформації про прийом, відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення здобувачів освіти; виконання інших заходів із забезпечення функціонування ЄДЕБО у порядку та обсягах, передбачених розпорядником ЄДЕБО.

Аналіз наведених приписів свідчить про те, що на Міністерство освіти і науки України як на розпорядника ЄДЕБО покладено організаційні та контролюючі функції ведення цієї електронної бази, а на державне підприємство «Інфоресурс» як на технічного адміністратора ЄДЕБО - технічні функції.

Разом з тим, відповідно до пункту 8 розділу IV Положення №620 суб`єкти освітньої діяльності, що надають освітні послуги у сфері професійної, фахової передвищої та вищої освіти, вносять до ЄДЕБО та підтримують у повному, актуальному та достовірному стані інформацію щодо здобувачів освіти.

При цьому Верховний Суд у постанові від 26.11.2025 у справі №160/29658/24 спеціально розмежував повноваження МОН та ДП «Інфоресурс» у спірних правовідносинах.

Зокрема, Верховний Суд встановив, що ДП «Інфоресурс» не є суб`єктом владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАС України та не приймає рішень щодо внесення або зміни інформації в ЄДЕБО про здобувачів освіти.

За таких обставин належним відповідачем у справі є Міністерство освіти і науки України, а позовні вимоги до ДП «Інфоресурс» не підлягають задоволенню.

Таким чином, суд враховує доводи ДП «Інфоресурс», викладені у відзиві та додаткових поясненнях, щодо відсутності у нього владних повноважень у спірних правовідносинах.

Відповідно до частини третьої статті 2 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» підприємства, установи та організації, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, не можуть здійснювати владні повноваження, крім випадків, визначених законом.

Матеріалами справи не підтверджено наявності у ДП «Інфоресурс» власних владних повноважень щодо прийняття рішення про те, чи порушує конкретний здобувач освіти послідовність, визначену частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту».

Відтак позовні вимоги до ДП «Інфоресурс» задоволенню не підлягають.

Разом з тим, це не впливає на оцінку правомірності дій Міністерства освіти і науки України як розпорядника ЄДЕБО та суб`єкта владних повноважень, відповідального за організацію функціонування ЄДЕБО та реалізацію відповідних повноважень у сфері освіти.

Суд також бере до уваги, що згідно з Положенням про Міністерство освіти і науки України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року №630, Міністерство є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері освіти і науки.

Міністерство відповідно до покладених на нього завдань забезпечує ведення та функціонування ЄДЕБО, інших державних електронних баз та реєстрів, інформаційних систем у сфері, що належить до його компетенції.

Отже, саме Міністерство освіти і науки України як розпорядник ЄДЕБО та суб`єкт владних повноважень має забезпечити, щоб відомості, які формуються на підставі даних ЄДЕБО та використовуються для реалізації прав громадян, відповідали вимогам законодавства.

Судом встановлено, що в ЄДЕБО наявна інформація про попереднє навчання позивача за рівнем «молодший спеціаліст», однак також наявна інформація про його відрахування за власним бажанням до завершення навчання.

Відтак, використання самого факту такого навчання як підстави для висновку про те, що позивач раніше здобув відповідний рівень освіти, не відповідає змісту поняття «здобутий рівень освіти», визначеного законодавством.

Суд вважає, що при формуванні відповідного висновку в довідці позивача МОН мало врахувати не лише факт попереднього зарахування, а й факт незавершення позивачем навчання та відсутність документа про здобуття відповідного рівня освіти.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що зазначення у довідці про здобувача освіти за даними ЄДЕБО №201299 інформації «Ні, порушує» не відповідає вимогам законодавства.

Суд також враховує, що право на відстрочку від призову під час мобілізації, передбачене пунктом 1 частини третьої статті 23 Закону №3543-XII, є безпосередньо пов`язаним із визначенням послідовності здобуття освіти. Тому правильність формування відповідної інформації в ЄДЕБО має безпосереднє значення для реалізації прав позивача.

Суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вказав Верховний Суд у постанові від 09.02.2019 у справі №855/21/19, Європейська Комісія за демократію через право у Доповіді щодо верховенства права від 04.04.2011 №512/2009 зазначила, що однією зі складових верховенства права є правова визначеність; вона вимагає, щоб правові норми були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість ситуацій та правовідносин, що виникають.

Принцип правової визначеності передбачає, що органи державної влади повинні бути обмежені у своїх діях заздалегідь встановленими та оголошеними правилами, які дають можливість передбачити з великою точністю правові наслідки відповідних дій.

З наведеного вбачається, що принцип правової визначеності фактично означає, що кожна особа повинна мати чітке розуміння щодо настання конкретних юридичних наслідків у відповідних правовідносинах.

Це вимагає, щоб правила або нормативні акти суб`єктів владних повноважень були чітко визначені та оголошені.

На думку суду, застосування Міністерством освіти і науки України такого підходу до визначення послідовності здобуття освіти, за якого незавершене навчання фактично прирівнюється до здобуття відповідного рівня освіти, не відповідає принципу правової визначеності та призводить до непередбачуваних правових наслідків для особи.

Отже, при визначенні послідовності здобуття освіти має враховуватися саме завершений та фактично здобутий особою рівень освіти, а не незавершене навчання.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, та особисті обставини заявника. Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулася, відповідно до вимог законодавства.

Адміністративний суд здійснює правосуддя у порядку, встановленому процесуальним законом, і не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, та вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права.

Суд зазначає, що «ефективний засіб правового захисту» повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Ухвалення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає положенням Конвенції та, відповідно, завданню адміністративного судочинства.

Отже, з метою ефективного захисту прав позивача, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги до Міністерства освіти і науки України підлягають задоволенню, а позовні вимоги до Державного підприємства «Інфоресурс» - відмові.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Дослідивши матеріали справи, встановивши її обставини та проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги до Міністерства освіти і науки України підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача до Державного підприємства «Інфоресурс» суд зазначає, що відповідно до постанови Верховного Суду від 26.11.2025 у справі №160/29658/24 ДП «Інфоресурс» не є суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах та не приймає рішень щодо внесення або зміни інформації в ЄДЕБО про здобувачів освіти.

Відтак належним відповідачем у спірних правовідносинах є Міністерство освіти і науки України, а позовні вимоги до Державного підприємства «Інфоресурс» задоволенню не підлягають.

Враховуючи часткове задоволення позову, судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень статті 139 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 605 грн. 60 коп., що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи задоволення позовних вимог до Міністерства освіти і науки України та відмову у задоволенні позовних вимог до Державного підприємства «Інфоресурс», вказана сума судового збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України.

На підставі наведеного та керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України в частині внесення відомостей до Єдиної державної електронної бази з питань освіти інформації про те, що поточне здобуття освіти ОСОБА_1 порушує послідовність здобуття освіти, визначену частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту».

3. Зобов`язати Міністерство освіти і науки України внести зміни до даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо порушення ОСОБА_1 черговості здобуття освіти, визначеної статтею 10 Закону України «Про освіту», а саме: в розділі «На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» - вказати «Так, не порушує».

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України витрати по сплаті судового збору у розмірі 605 (шістсот п`ять) грн. 60 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Щавінський В.Р.