Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №300/4714/26 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" вересня 2026 р. справа № 300/4714/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання до вчинення дій,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (Відповідач-1) про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання до вчинення дій.

Позовні вимоги мотивовані тим, що дії відповідача щодо проведення розрахунку при призначенні позивачу щомісячного довічного грошового утримання без урахування до стажу роботи судді періоди проходження строкової військової служби, строкової військової служби на території Демократичної Республіки Афганістан, а також стажу роботи, вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, є протиправними. Крім того, вказує на те, що відповідач в порушення вимог рішення Вищої ради правосуддя від 28.05.2026 за №1033/0/15-26 призначив позивачу довічне грошове утримання судді у відставці з 01.06.2026 замість 04.01.2025.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.07.2026 дану позовну заяву залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліків.

07.07.2026 позивачем зазначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліки усунуті.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.07.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 27.07.2026. Щодо заявлених позовних вимог представник відповідача заперечила, зокрема зазначила, що в ГУ ПФУ в Івано-Франківській області відсутні підстави для зарахування до стажу судді з якого нараховується відсоток довічного грошового утримання від суддівської винагороди періодів проходження строкової військової служби, строкової військової служби на території Демократичної Республіки Афганістан, а також стажу роботи, вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді. Зазначила, що розрахунок розміру довічного грошового утримання позивача проведено Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області, тому вважає, що слід залучити вказане управління в якості другого відповідача. В зв`язку із наведеним, вважає позовні вимоги необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.08.2026 залучено Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області як другого відповідача (Відповідач-2).

03.08.2026 Відповідачем-2 подано до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні з підстав правомірності незарахування до стажу роботи судді періодів проходження строкової військової служби, строкової військової служби на території Демократичної Республіки Афганістан, а також стажу роботи, вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 з 01.06.2026 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області як суддя у відставці та отримує щомісячне довічне грошове утримання.

На звернення позивача від 15.06.2026, листом від 29.06.2026 відповідачем надано відповідь, згідно якої з посиланням на положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" повідомлено, що стаж його роботи на посаді судді розраховувався Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області та становить 31 рік 6 місяців 5 днів, що складає 72%. Вказав, що довічне грошове утримання призначено позивачу з дати звернення до пенсійного органу, що відповідає вимогам законодавства.

В той же час, згідно рішення Вищої ради правосуддя від 28.05.2026 за №1033/0/15-26 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Івано-Франківського апеляційного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку" встановлено: право на нарахування та виплату щомісячного довічного грошового утримання виникло у позивача з наступного дня після досягнення ним шістдесяти п`яти років, а саме з 04.01.2025; загальний стаж роботи, який дає позивачу право на звільнення у відставку, становить 38 років 5 місяців 20 днів, до якого, окрім стажу роботи на посаді судді (31 рік 6 місяців 4 дні), включено періоди проходження строкової військової служби (2 роки 1 місяць 10 днів), проходження строкової військової служби на території Демократичної Республіки Афганістан (2 роки 10 місяців 6 днів), а також стаж роботи, вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді (2 роки) (а.с.10-15).

Вважаючи дії Відповідача-1 щодо призначення довічного грошового утримання судді у відставці з 01.06.2026, а не з 04.01.2025, а також без урахування до стажу роботи судді періоди проходження строкової військової служби (2 роки 1 місяць 10 днів), проходження строкової військової служби на території Демократичної Республіки Афганістан (2 роки 10 місяців 6 днів), а також стажу роботи, вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді (2 роки), протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією та законами України.

У п. 4 ч. 5 ст. 126 Конституції України зазначено, що підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право на справедливий суд визначає Закон України від 2 червня 2016 року №1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон України №1402-VІІІ), який набрав чинності 30 вересня 2016 року.

Так, відповідно до ч.1 ст.116 Закону №1402-VІІІ суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Статтею 142 Закону України № 1402 визначено, що судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.

Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого ч. 1 цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються судоустрій, судочинство, статус суддів.

Згідно з абз. 4 п. 34 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень України "Про судоустрій і статус суддів" судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Вказане кореспондується з положеннями Закону України "Про Вищу раду правосуддя" від 21.12.2016 №1798-VLU, яким внесені зміни в Закон України "Про судоустрій і статус суддів", зокрема, пункт 34 Прикінцевих та перехідних положень доповнено абзацом четвертим такого змісту: "Судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання)" і у рішенні Вищої ради правосуддя від 16.11.2021 про звільнення у зв`язку з виходом у відставку міститься посилання також на абз. 4 п. 34 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції Закону України "Про Вищу раду правосуддя", що дає підстави для врахування при обчисленні позивачу стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного грошового утримання судді у відставці порядку визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день призначення (обрання) позивача на посаду судді.

При цьому, згідно положень чинного законодавства України, стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 06.03.2018 у справі № 308/6953/17, від 19.06.2018 у справі № 243/4448/17, від 11.09.2018 у справі № 428/4671/17, від 01.10.2018 у справі № 541/503/1 7, від 17.10.2018 у справі № 140/263/17, від 23.10.2018 у справі № 686/10100/15-а та від 09.11.2018 у справі № 559/443/17.

Відповідно до пункту 16.3 Регламенту Вищої ради правосуддя при вирішенні питання про звільнення судді з посади у зв`язку з поданням заяви про відставку стаж роботи на посаді судді обраховується з дати призначення (обрання) судді на посаду по дату ухвалення Радою відповідного рішення або по дату припинення повноважень судді у зв`язку з досягненням суддею шістдесяти п`яти років.

За приписами ст.ст. 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з вимогами ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Частиною 1 статті 126 Конституції України визначено, то незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Однією з гарантій забезпечення незалежності суддів є надання їм за рахунок держави матеріального і соціального захисту, до яких, зокрема, відноситься і щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці.

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005, право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.

Крім того, Конституційний Суд України у мотивувальній частині Рішення від 14.12.2011 № 18-рп/2011 вказав на неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.

До цього Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях, а саме: від 24.06.1999 № 6-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 01.12.2004 № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11.10.2005 № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18.06.2007 № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); рішення № 10-рп/2008 від 22.05.2008.

Також, у рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 № 3-рп/2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст. 2. абз. 2 розділу 11 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", ст. 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).

Відповідно до пункту 11 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) термін повноважень суддів. їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.

Вищенаведене узгоджується з положеннями Європейської хартії про закон "Про статус суддів" від 10.07.1998, згідно яких рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинили вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг переділеного законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

Так, згідно із пунктом 54 Рекомендації CM/Rec (2010)12) від 17.11.2010 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки - "оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці".

Виходячи з наведеного, конституційний статус судді зумовлює обов`язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Аналогічні висновки, також, висловленні у рішенні Ради суддів України "Щодо обчислення стажу роботи для виникнення права на відставку, надбавку за вислугу років та додаткову відпустку" від 13.03.2015 № 20.

Отже, неправомірним є позбавлення судді, набутого статусу (статусу особи, яка має стаж роботи на посаді судді у конкретному кількісному вимірі), оскільки це не узгоджується з принципом правової визначеності.

Згідно рішення Вищої ради правосуддя від 28.05.2026 за №1033/0/15-26 позивач звільнений з посади судді Івано-Франківського апеляційного суду відповідно до п. 4 частини 6 ст. 126 Конституції України у зв`язку з поданням заяви про відставку і набув статус судді у відставці.

Слід зазначити, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного суду у постанові від 20.02.2021 року справі №344/5707/19 зауважив, що стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.

Саме рішенням Вищої ради правосуддя від 28.05.2026 за №1033/0/15-26 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Івано-Франківського апеляційного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку" встановлено: право на нарахування та виплату щомісячного довічного грошового утримання виникло у позивача з наступного дня після досягнення ним шістдесяти п`яти років, а саме з 04.01.2025; загальний стаж роботи, який дає позивачу право на звільнення у відставку, становить 38 років 5 місяців 20 днів, до якого, окрім стажу роботи на посаді судді (31 рік 6 місяців 4 дні), включено періоди проходження строкової військової служби (2 роки 1 місяць 10 днів), проходження строкової військової служби на території Демократичної Республіки Афганістан (2 роки 10 місяців 6 днів), а також стаж роботи, вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді (2 роки) (а.с.10-15).

Між тим, матеріали справи не місять доказів оскарження рішення Вищої ради правосуддя від 28.05.2026 за №1033/0/15-26.

З огляду на викладене, дії Відповідача-2 щодо призначення позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01.06.2026, а не з 04.01.2025, у розмірі 72 відсотки суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді замість 84 відсотків, без урахування до стажу роботи судді періоди проходження строкової військової служби - 2 роки 1 місяць 10 днів, проходження строкової військової служби на території Демократичної Республіки Афганістан - 2 роки 10 місяців 6 днів, стажу роботи, вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді - 2 роки, є протиправними та такими, що порушують право позивача на належне грошове забезпечення.

Як наслідок, з метою відновлення порушеного права позивача, слід зобов`язати Відповідача-1 провести перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , виходячи із загального стажу роботи, який дає право на звільнення у відставку 38 років 5 місяців 20 днів, зарахувавши при цьому до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку періоди проходження строкової військової служби - 2 роки 1 місяць 10 днів, проходження строкової військової служби на території Демократичної Республіки Афганістан - 2 роки 10 місяців 6 днів, стажу роботи, вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді - 2 роки, що становить 84 відсотки суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді та відповідає рішенню Вищої ради правосуддя від 28.05.2026 за №1033/0/15-26, починаючи з 04.01.2025.

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).

Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов`язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. С. Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018), Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (код ЄДРПОУ 13844159, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020) про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання до вчинення дій - задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (код ЄДРПОУ 13844159, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020), які полягають у призначенні ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01.06.2026 у розмірі 72 відсотки суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, без урахування до стажу роботи судді періодів проходження строкової військової служби - 2 роки 1 місяць 10 днів, проходження строкової військової служби на території Демократичної Республіки Афганістан - 2 роки 10 місяців 6 днів, стажу роботи, вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді - 2 роки.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. С. Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) провести перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), виходячи із загального стажу роботи, який дає право на звільнення у відставку - 38 років 5 місяців 20 днів, зарахувавши при цьому до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, періоди проходження строкової військової служби - 2 роки 1 місяць 10 днів, проходження строкової військової служби на території Демократичної Республіки Афганістан - 2 роки 10 місяців 6 днів, стажу роботи, вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді - 2 роки, що становить 84 відсотки суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді та відповідає рішенню Вищої ради правосуддя від 28.05.2026 за №1033/0/15-26, починаючи з 04.01.2025, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Матуляк Я.П.