Суд: Івано-Франківський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів
Дата: 07 вересня 2026 р.
Справа: №300/5337/26
Суддя: Панікар І.В.
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"08" вересня 2026 р. справа № 300/5337/26
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Панікара І.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області до Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання дій протиправними, визнання протиправною та скасування постанови, -
ВСТАНОВИВ:
Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області звернулося до суду з адміністративним позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, за змістом якого просить суд:
- визнати дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Іваночка Валентина Юрійовича щодо винесення постанови від 13.07.2026 ВП №81031599 про накладення штрафу протиправними;
- скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Іваночка Валентина Юрійовича від 13.07.2026 ВП № 81031599 про накладення на Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області штрафу в розмірі 5100 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 13.07.2026 Управлінням забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в ході примусового виконання виконавчого листа Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.04.2026 № 300/3467/25, у виконавчому провадженні № 81031599, винесено постанову про накладення штрафу на Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області у розмірі 5100,00 грн. Представник позивача вказує, що рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.08.2025 у справі № 300/3467/25 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити перерахунок та забезпечити щомісячну виплату пенсії ОСОБА_1 , з 01.02.2023 з урахуванням грошового забезпечення, що включає в себе основні та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії) зазначені в довідці № 521 від 26.03.2025, виданої Управлінням Служби безпеки України в Івано-Франківській області. Представник позивача стверджує, що після проведення перерахунку розмір склав з 01.06.2026 25722,22 грн. Доплату за період з 01.02.2023 по 31.05.2026 в сумі 228943,79 грн. включено в реєстр, виплата за яким буде проведена лише при наявності фінансування з Державного бюджету, так як відповідно до статті 8 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року № 2262-XII виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.07.2026 позовну заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишено без руху та надано строк для усунення недоліків (а.с.21-22).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.08.2026 відкрито провадження у даній справі в порядку статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.30).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.09.2024 у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про залучення в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - відмовлено.
Відповідач не скористався правом подання відзиву на позов. За правилами частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Заяв чи клопотань відповідач суду не подав, правом на подання відзиву на позов, у встановлений судом строк, не скористався. Також відповідачем не повідомлено суд про поважність причин ненадання такого відзиву.
Згідно частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, керуючись частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, справа підлягає вирішенню за наявними в ній матеріалами.
Представник позивача в судове засідання не з`явилася, однак, відповідно до змісту клопотання від 03.09.2025 просила суд розглянути справу без її участі, заявлені позовні вимоги підтримала з підстав наведених у позовній заяві.
Представник відповідача в судове засідання, призначене на 04 вересня 2026 року, не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового розгляду.
Відповідно до частини 1 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Пунктом 9 коментованої статті зазначено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
За таких обставин, суд вирішив за можливе розгляд справи здійснювати за відсутності учасників справи в порядку письмового провадження.
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши в сукупності письмові докази, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, встановив наступне.
З матеріалів справи встановлено, що 29.04.2026 Івано-Франківським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 300/3467/25, за змістом якого зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити перерахунок та забезпечити щомісячну виплату пенсії ОСОБА_1 , з 01.02.2023 з урахуванням грошового забезпечення, що включає в себе основні та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії) зазначені в довідці № 521 від 26.03.2025, виданої Управлінням Служби безпеки України в Івано-Франківській області.
22.05.2026 головним державним виконавцем Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 81031599 з примусового виконання виконавчого листа №300/3467/25 (а.с.9-10).
13.07.2026 головним державним виконавцем Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції прийнято постанову про накладення штрафу ВП № 81031599 на Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь держави у розмірі 5100 грн. за невиконання рішення суду у справі № 300/3467/24 (а.с.7-8).
Вважаючи постанову про накладення штрафу протиправною позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження».
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Згідно з частиною 1 статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 16 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено право виконавця під час здійснення виконавчого провадження накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Відповідно до частин першої третьої статті 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
Статтею 75 Закону № 1404-VIII визначено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Аналізуючи наведені положення Закону № 1404-VIII, суд зазначає, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання.
Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону № 1404-VIII. На час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин. Поважними, у розумінні наведених норм Закону № 1404-VІІІ, можуть уважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та, які не залежали від його власного волевиявлення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 у справі № 0840/3476/18, від 09.12.2020 у справі № 522/19758/18.
Верховний Суд у постанові від 20.05.2021 у справі № 420/5465/18 висловив правову позицію, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону № 1404-VIII. Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону № 1404-VIII, можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Системний аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання. Така відповідальність настає за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення потрібно з`ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У цьому зв`язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з`ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону № 1404-VIII.
Як встановлено з матеріалів справи, рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.08.2025 у справі № 300/3467/25 позов задоволено повністю.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови ОСОБА_1 в проведенні перерахунку та виплаті пенсії на підставі довідки № 521 від 26.03.2025, виданої Управлінням Служби безпеки України в Івано-Франківській області.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити перерахунок та забезпечити щомісячну виплату пенсії ОСОБА_1 , з 01.02.2023 з урахуванням грошового забезпечення, що включає в себе основні та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії) зазначені в довідці № 521 від 26.03.2025, виданої Управлінням Служби безпеки України в Івано-Франківській області.
Рішення набрало законної сили 10 квітня 2026 року.
На виконання вказаного рішення пенсійним органом здійснено перерахунок пенсії, яка з 01.06.2026 становить 25722,22 грн. (а.с.15).
Відповідно до копії розрахунку на доплату (виплату, утримання) пенсії, за пенсійною справою за № 0902004020 доплата за період з 01.02.2023 по 31.05.2026 в сумі 228943,79 грн. включена в реєстр, виплата за яким буде проведена лише при наявності фінансування з Державного бюджету (а.с.16).
Відтак, з аналізу поданих доказів суд встановив, що до винесення постанови про накладення штрафу від 13.07.2026 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на виконання рішення суду проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 та визначено її поточний розмір у сумі 25 722,22 грн., який виплачується останньому.
Водночас, приймаючи постанову про накладення штрафу від 13.07.2026 відповідач виснував, що незважаючи на рішення суду, боржник щомісяця не доплачує стягувачу пенсію у розмірі 15 963,42 грн., попри заборгованість у 550 506,50 грн. (а.с.8).
При цьому, матеріали справи не містять розрахунку, з якого можливо встановити підстави визначення державним виконавцем щомісячної недоплати у сумі 15 963,42 грн. та загальної заборгованості у розмірі 550 506,50 грн., а також не містять доказів того, що саме такі суми випливають зі змісту рішення суду та виконавчого документа.
Відповідач, на якого відповідно до частини другої статті 77 КАС України покладено обов`язок доказування правомірності оскаржуваного рішення, відзиву на позовну заяву не подав та витребуваних судом доказів, які б підтверджували наведені в постанові про накладення штрафу розрахунки та обставини невиконання судового рішення без поважних причин, не надав.
Таким чином, відповідачем не доведено, що визначений позивачем на виконання судового рішення поточний розмір пенсії ОСОБА_1 у сумі 25 722,22 грн. не відповідає змісту резолютивної частини рішення суду, а також не наведено розрахунку та правових підстав визначення щомісячної недоплати у сумі 15 963,42 грн. і загальної заборгованості у розмірі 550 506,50 грн.
За таких обставин суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факту невиконання позивачем судового рішення саме в тому обсязі, який покладено в основу постанови про накладення штрафу, а також не обґрунтовано розмір визначеної ним заборгованості.
На думку суду, виконуючи рішення суду у справі № 300/5337/26, орган пенсійного забезпечення вчинив дії/прийняв рішення про перерахунок пенсії ОСОБА_1 виходячи із змісту резолютивної частини рішення.
Як вже зазначалося судом, постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин, коли боржник мав можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього. Поважними можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення божником, та які не залежали від його волевиявлення.
Отже, виходячи із вказаного, суд зазначає, що позивачем 01.06.2026 вчинено необхідний обсяг дій і прийнято достатньо правових рішень, якими до 13.07.2026 (день винесення постанови про накладення штрафу) забезпечено виконання рішення суду від 28.08.2025 у справі № 300/3467/25.
Тобто, під час прийняття постанови про накладення штрафу від 13.07.2026 відповідачем не враховано всіх обставин справи, не досліджено всі аспекти виконання/невиконання позивачем рішення суду у справі № 300/3467/25, що свідчить про відсутність підстав для накладення на нього штрафу за оскаржуваною постановою.
Щодо невиплаченої суми доплати за минулий період у розмірі 228 943,79 грн., суд зазначає таке.
Так, Верховний Суд у постанові від 13.11.2025 у справі № 260/9788/23 дійшов висновку, що виплата перерахованих сум пенсії за відсутності виділення Пенсійним фондом України коштів для їх виплати та без фактичного перерахування відповідних коштів боржнику не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Таке невиконання зумовлене незалежними від боржника причинами, які є поважними у розумінні статей 63 та 75 Закону № 1404-VIII.
Верховний Суд у постанові від 13.06.2018 у справі № 757/29541/14-а дійшов висновку, що невиконання судового рішення управлінням ПФУ в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.
Як встановлено судом, сума доплати за період з 01.02.2023 по 31.05.2026 у розмірі 228 943,79 грн. нарахована пенсійним органом та включена до відповідного реєстру для її виплати після надходження бюджетного фінансування. Доказів виділення позивачу коштів, необхідних для здійснення такої виплати, матеріали справи не містять.
За таких обставин невиплата позивачем нарахованої суми заборгованості у розмірі 228 943,79 грн. не свідчить про невиконання ним судового рішення без поважних причин, внаслідок чого, правові підстави для застосування до боржника штрафу, передбаченого частиною другою статті 63 Закону № 1404-VIII, відсутні.
Суд зазначає, що накладення штрафу на Головне управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області у розмірі 5100 грн. без поважних причин є неприпустимим, оскільки покладає на позивача індивідуальний та надмірний тягар.
З урахуванням досліджених судом фактичних даних в контексті вищенаведених норм, суд дійшов висновку, що постанова відповідача про накладення штрафу ВП № 81031599 від 13.07.2026 не відповідає критеріям, визначеним у частині 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, адже прийнята не на підставі, не у спосіб, що визначені Конституцією та Законом України «Про виконавче провадження», та необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а, відтак, порушує права та законні інтереси позивача.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Іваночка Валентина Юрійовича щодо винесення постанови від 13.07.2026 ВП № 81031599 про накладення штрафу протиправними, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 19 частини 1 статті 4 КАС України індивідуальний акт – акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Згідно з пунктами 2, 3 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій.
Аналогічні повноваження суду передбачені пунктами 2, 3 частини другої статті 245 КАС України.
Водночас, відповідно до пункту 16 частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Частиною 2 статті 63 цього Закону встановлено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Отже, вирішення державним виконавцем питання щодо накладення штрафу та прийняття відповідної постанови саме по собі належить до наданих йому законом повноважень.
Протиправність у спірних правовідносинах полягає не у відсутності в державного виконавця компетенції щодо прийняття постанови про накладення штрафу, а у відсутності передбачених частиною другою статті 63 та статтею 75 Закону № 1404-VIII фактичних і правових підстав для застосування такого заходу відповідальності у конкретному виконавчому провадженні.
При цьому постанова від 13.07.2026 ВП № 81031599 про накладення штрафу є індивідуальним актом, яким безпосередньо створено для позивача юридичні наслідки у вигляді обов`язку сплатити штраф у розмірі 5100 грн. Натомість дії державного виконавця щодо її винесення є складовою процедури прийняття цього індивідуального акта та самостійних правових наслідків для позивача не створюють.
Таким чином, належним та достатнім способом захисту порушеного права позивача у спірних правовідносинах є визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу, внаслідок чого, позовна вимога про визнання протиправними дій державного виконавця щодо її винесення задоволенню не підлягає.
Так, Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovaki), №2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп. 18 рішення «Ліпісвіцька проти України» №11944/05 від 12.05.2011).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002, «Ромашов проти України» від 27.07.2004, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).
За вказаних обставин та системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не довів правомірність спірної постанови, факт порушення прав позивача знайшов своє підтвердження у ході розгляду справи, внаслідок чого, адміністративний позов слід задовольнити повністю.
Відповідно до частини 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Позивач витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, під час розгляду справи не здійснював.
Керуючись статтями 243, 245, 246, 271, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про виконавче провадження», суд, -
ВИРІШИВ:
Позов Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області – задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Іваночка В.Ю. від 13.07.2026 ВП № 81031599 про накладення на Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області штрафу в розмірі 5100 грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 272, 287, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його складання в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.
Учасники справи:
Позивач:
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018).
Відповідач:
Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ 43316386, вул. Галицька, 45, м. Івано-Франківськ, 76000).
Суддя /підпис/ Панікар І.В.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua