Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №640/20028/21 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" вересня 2026 р. справа № 640/20028/21

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Главач І.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі, також – позивачка, ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (надалі, також – відповідач, ГУ ДПС у м. Києві), в якому просить:

– визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0156453-2408-2656 від 21.05.2021 року, прийняте ГУ ДПС у м. Києві, яким ФОП ОСОБА_1 визначено податкове зобов`язання за платежем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачуваного фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості 18010300 за 2020 рік в розмірі 81528,43 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено щодо об`єкта нежитлової нерухомості, який належить до числа об`єктів, які звільняються від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Зважаючи на вищевикладене, просить позов задовольнити (а.с. 1-20).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.07.2021 справу № 640/20028/21 передано на розгляд головуючій судді Катющенко В.П. (а.с. 21).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (а.с. 22-23).

09.08.2021 на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У своєму відзиві відповідач зауважив, що звільнення від сплати податку на нерухоме майно, яке є об`єктом оподаткування у даній ситуації можливе, якщо відповідні приміщення, корпуси, цехи належать промисловому підприємству. Оскільки позивачка не є таким промисловим підприємством, то підстав для звільнення позивачки від оподаткування податком на нерухоме майно немає (а.с. 24-32).

03.09.2021 на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва від позивачки надійшли додаткові пояснення по справі, у яких позивачка заперечила проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву з мотивів, наведених у позовній заяві (а.с. 33-43).

На виконання положень Закону № 2825-IX та відповідно до Порядку № 399 справу № 640/20028/21 передано на розгляд до Івано-Франківського окружного адміністративного суду (а.с. 44).

Справа надійшла до Івано-Франківського окружного адміністративного суду 08.04.2025, про що свідчить штамп вхідної реєстрації.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.04.2025 справу № 640/20028/21 передано на розгляд головуючому судді Главачу І.А. (а.с. 45).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.04.2025 адміністративну справу № 640/20028/21 прийнято до судового розгляду суддею Главачем І.А. (а.с. 46-48).

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у щорічній відпустці з 21.04.2025 по 16.05.2025 згідно наказу від 04.04.2025 № 80-В, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання (а.с. 72), у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.

24.04.2025 на адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 52-71).

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 07.08.2025 по 22.08.2025 згідно наказу від 25.07.2025 № 213-В, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання (а.с. 73), у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 23.08.2025 по 03.09.2025 згідно наказу від 20.08.2025 № 261-В, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання (а.с. 73), у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 23.09.2025 по 07.10.2025 згідно наказу від 15.09.2025 № 290-В, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання (а.с. 75), у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував на лікарняному з 30.10.2025 по 07.11.2025, у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк періоду непрацездатності.

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував на лікарняному з 19.01.2026 по 30.01.2026, у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк періоду непрацездатності.

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 17.03.2026 по 20.03.2026 згідно наказу від 11.03.2026 № 19-В, у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував на лікарняному з 18.05.2026 по 22.05.2026, у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк періоду непрацездатності.

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 14.08.2026 по 28.08.2026 згідно наказу від 27.07.2026 № 153-В, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання (а.с. 75), у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 02.04.2008 є фізичною особою-підприємцем, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 74).

Видами економічної діяльності позивачки є наступні види: 93.29 Організування інших видів відпочинку та розваг (основний); 16.23 Виробництво інших дерев`яних будівельних конструкцій і столярних виробів; 77.21 Прокат товарів для спорту та відпочинку; 93.11 Функціювання спортивних споруд; 93.12 Діяльність спортивних клубів; 93.13 Діяльність фітнес-центрів; 93.19 Інша діяльність у сфері спорту; 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; 55.90 Діяльність інших засобів тимчасового розміщування; 56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування; 56.30 Обслуговування напоями; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 82.30 Організування конгресів і торговельних виставок (а.с. 74).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16.05.2014 № 756553, ОСОБА_1 є власницею нежитлових будівель та споруд загальною площею 1534,40 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 . До складу даного нерухомого об`єкта входять: пневмосклад загальною площею 287,90 кв.м, склад гумофанерної тари № 1 загальною площею 310,70 кв.м, будівля контрольно-пропускного пункту загальною площею 17,2 кв.м., будівля дільниці № 1 загальною площею 667,50 кв.м, склад сипучих будматеріалів загальною площею 251,10 кв.м та навіс (а.с. 9).

На підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, ГУ ДПС у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення № 0156453-2408-2656 від 21.05.2021, за яким ОСОБА_1 нараховано податкове зобов`язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2020 рік у розмірі 81528,43 грн (а.с. 11).

Вважаючи дії відповідача щодо нарахування податкового зобов`язання протиправними, а прийняте податкове повідомлення-рішення незаконними, позивачка звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд встановив таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (надалі, також – ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, які справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

За змістом підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Відповідно до підпункту 266.3.1 та 266.3.2 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м. бази оподаткування.

За правилами підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Згідно з підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Контролюючі органи за місцем проживання (реєстрації) платників податку в десятиденний строк інформують відповідні контролюючі органи за місцезнаходженням об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості про надіслані (вручені) платнику податку податкові повідомлення-рішення про сплату податку у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так підпунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Підпунктом 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що об`єкти нежитлової нерухомості – будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду.

У нежитловій нерухомості виділяють: а) будівлі готельні – готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні – будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні – торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі – гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; ґ) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі – допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі.

Згідно з пунктом 5.3 статті 5 ПК України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507 (надалі, також – ДК 018-2000), будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 – "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 – "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 – "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 – "Будівлі підприємств легкої промисловості", 1251.5 – "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 – "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 – "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 – "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 – "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Статтею 30 ПК України передбачено, що податкова пільга – це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

За приписами пункту 30.2 статті 30 ПК України, підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

При цьому, обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, – звільнення від оподаткування за критерієм "будівлі промисловості", лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з урахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Вищенаведений правовий висновок було сформульовано Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2020 у справі № 820/3556/17.

У цій постанові судова палата частково відступила від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15.05.2018 (справа № 806/2676/17), а саме в частині, що застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов наявність будівель промисловості та перебування у власності промислових підприємств.

Перебування нерухомого майна у власності фізичної особи не є перешкодою для застосування положень підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, у разі якщо такі об`єкти використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.06.2024 року по справі № 804/3196/18.

Правовими положеннями частини 5 статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Повертаючись до матеріалів справи, суд зауважує наступне.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16.05.2014 № 756553, ОСОБА_1 є власницею нежитлових будівель та споруд загальною площею 1534,40 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 . До складу даного нерухомого об`єкта входять: пневмосклад загальною площею 287,90 кв.м, склад гумофанерної тари № 1 загальною площею 310,70 кв.м, будівля контрольно-пропускного пункту загальною площею 17,2 кв.м., будівля дільниці № 1 загальною площею 667,50 кв.м, склад сипучих будматеріалів загальною площею 251,10 кв.м та навіс.

Видами економічної діяльності позивачки є наступні види: 93.29 Організування інших видів відпочинку та розваг (основний); 16.23 Виробництво інших дерев`яних будівельних конструкцій і столярних виробів; 77.21 Прокат товарів для спорту та відпочинку; 93.11 Функціювання спортивних споруд; 93.12 Діяльність спортивних клубів; 93.13 Діяльність фітнес-центрів; 93.19 Інша діяльність у сфері спорту; 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; 55.90 Діяльність інших засобів тимчасового розміщування; 56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування; 56.30 Обслуговування напоями; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 82.30 Організування конгресів і торговельних виставок.

На підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, ГУ ДПС у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення № 0156453-2408-2656 від 21.05.2021, за яким ОСОБА_1 нараховано податкове зобов`язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2020 рік у розмірі 81528,43 грн.

Суд зауважує, що умовою для застосування відповідної пільги є здійснення платником податків будь-якої діяльності у сфері промислового виробництва.

Як на здійснення такої діяльності, позивачка посилається на наявність у її видах економічної діяльності такого виду економічної діяльності, як виробництво інших дерев`яних будівельних конструкцій і столярних виробів (16.23).

Водночас, матеріали справи не містять жодних належних доказів того, що позивачка здійснювала діяльність у галузі промислового виробництва та використовувала об`єкти нерухомості саме з цією метою протягом 2020 року.

Зокрема, позивачкою жодним чином не підтверджено те, що вона здійснює будь-яку діяльність з використанням приміщень, які є об`єктами оподаткування за обставинами даної справи з метою виробництва інших дерев`яних будівельних конструкцій і столярних виробів.

Суд також зауважує, що вид діяльності "16.23 Виробництво інших дерев`яних будівельних конструкцій і столярних виробів" не є для позивачки основним та враховує, що наявність виду діяльності у переліку, діяльність за якими має право здійснювати підприємець не означає, що така діяльність фактично здійснюється.

Таким чином, оскільки позивачкою не підтверджено існування підстав для застосування пільги з оподаткування належного їй нерухомого майна, суд робить висновок про те, що прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення № 0156453-2408-2656 від 21.05.2021 є правомірним та таким, що не підлягає скасуванню.

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).

Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 09.12.1994 №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов`язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

У рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 06.09.2005) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про необґрунтованість позовних вимог, з огляду на що у задоволенні позову необхідно відмовити.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову відмовити.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Відповідачу копію цього рішення надіслати через підсистему "Електронний суд".

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивачка – Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 );

відповідач – Головне управління Державної податкової служби у м. Києві (код ЄДРПОУ ВП – 44116011, вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116).

Суддя Главач І.А.