Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №640/17036/21 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" вересня 2026 р. справа № 640/17036/21

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Главач І.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі, також – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Київської міської прокуратури (надалі, також – відповідач), в якій просить:

стягнути з Держави Україна в особі Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного частинами 3-5 статті 81 Закону України "Про прокуратуру", завданої положеннями пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 4 квітня 2017 року у сумі 393049,20 (триста дев`яносто три тисячі сорок дев`ять) гривень 20 (двадцять) копійок.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що пункт 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2020 було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). Оскільки в силу застосування положень пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України позивачу була завдана майнова шкода у вигляді невиплаченої заробітної плати, то, на його думку, є підстави для стягнення такої шкоди з держави. У зв`язку з цим, просить позов задовольнити (а.с. 1-27).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.06.2021 справу № 640/17036/21 передано на розгляд головуючому судді Погрібніченко І.М. (а.с. 28).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (а.с. 29-31).

16.09.2021 до відділу документального забезпечення – канцелярії Окружного адміністративного суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У своєму відзиві відповідач заперечив проти доводів позивача, викладених у позовній заяві. Зокрема, відповідач зауважив, що рішенням Конституційного Суду України положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). Однак, відповідна норма права втрачає свою чинність саме після визнання її неконституційною, а рішення Конституційного Суду України не має ретроспективної дії. У зв`язку з цим у задоволенні позову просить відмовити (а.с. 32-65).

22.10.2021 до відділу документального забезпечення – канцелярії Окружного адміністративного суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач заперечив проти аргументів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву з мотивів, наведених у позовній заяві (а.с. 66-72).

На виконання положень Закону № 2825-IX та відповідно до Порядку № 399 справу № 640/17036/21 передано на розгляд до Івано-Франківського окружного адміністративного суду (а.с. 73).

Справа надійшла до Івано-Франківського окружного адміністративного суду 11.03.2025, про що свідчить штамп вхідної реєстрації.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.03.2025 справу № 640/17036/21 передано на розгляд головуючому судді Главачу І.А. (а.с. 74).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.03.2025 справу прийнято до розгляду Івано-Франківським окружним адміністративним судом за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с. 75-77).

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у щорічній відпустці з 21.04.2025 по 16.05.2025 згідно наказу від 04.04.2025 № 80-В, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання (а.с. 86), у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.

З метою повідомлення позивача про розгляд справи № 640/17036/21, на офіційному сайті Івано-Франківського окружного адміністративного суду 25.04.2025 о 11:10 (https://adm.if.court.gov.ua/sud0970/pres-centr/news/1798665/) розміщено повідомлення з наступним змістом:

"Івано-Франківський окружний адміністративний суд повідомляє ОСОБА_1 (відоме місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 ) про те, що на розгляді в Івано-Франківському окружному адміністративному суді за адресою: місто Івано-Франківськ, вулиця Незалежності, буд. 46, 76602, перебуває справа № 640/17036/21 за позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури про стягнення коштів.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.03.2025 прийнято до судового розгляду адміністративну справу. Розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному статтею 262 КАС України.

Інформацію по даній справі учасники справи можуть отримати за веб-адресою: https://court.gov.ua/fair/sud0970/.

Головуючий суддя у справі Главач І.А." (а.с. 87-88).

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 07.08.2025 по 22.08.2025 згідно наказу від 25.07.2025 № 213-В, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання (а.с. 89), у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 23.08.2025 по 03.09.2025 згідно наказу від 20.08.2025 № 261-В, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання (а.с. 89), у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 23.09.2025 по 07.10.2025 згідно наказу від 15.09.2025 № 290-В, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання (а.с. 100), у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував на лікарняному з 30.10.2025 по 07.11.2025, у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк періоду непрацездатності.

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував на лікарняному з 19.01.2026 по 30.01.2026, у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк періоду непрацездатності.

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 17.03.2026 по 20.03.2026 згідно наказу від 11.03.2026 № 19-В, у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував на лікарняному з 18.05.2026 по 22.05.2026, у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк періоду непрацездатності.

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 14.08.2026 по 28.08.2026 згідно наказу від 27.07.2026 № 153-В, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання (а.с. 100), у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.

07.09.2026 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" від представниці позивача надійшло клопотання про врахування судової практики.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті спору, встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебував на посаді прокурора прокуратури Дарницького району міста Києва (Київської міської прокуратури) в період з 01.07.2015 по 04.04.2017, що підтверджується відомостями трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 (а.с. 17-19).

Відповідно до змісту довідки Київської міської прокуратури № 27-21вих-21 від 09.02.2021, Київською міською прокуратурою нараховувався позивачу посадовий оклад у розмірах: з 25.06.2013 по 12.10.2015 – у розмірі 1556,00 грн, з 13.10.2015 по 30.11.2015 – у розмірі 1622,00 грн, з 01.12.2015 по 14.12.2015 – у розмірі 2028,00 грн, з 15.12.2015 по 04.04.2017 – у розмірі 2048,00 грн (а.с. 23).

Вважаючи дії відповідача щодо нарахування позивачу посадового окладу протиправними, з метою стягнення із відповідача недоплачених сум грошового забезпечення, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд встановив таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 92 Конституції України установлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення (пункти 1, 6).

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до частини 2 статті 15 Закону України "Про прокуратуру" прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.

Статтею 16 Закону України "Про прокуратуру" визначені гарантії незалежності прокурора, однією з яких є належне матеріальне, соціальне та пенсійне забезпечення прокурора.

Частиною 1 статті 81 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 2 статті 81 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції Закону України від 02 липня 2015 року № 578-VIII "Про внесення змін до Закону України "Про прокуратуру" щодо удосконалення та особливостей застосування окремих положень" (надалі, також – Закон № 578-VIII) заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Розміри посадових окладів прокурорів визначалися частиною третьою статті 81 Закону України "Про прокуратуру" ( в редакції, чинній на час спірних правовідносин), згідно з якою, посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно:

з 1 липня 2015 року – 10 мінімальних заробітних плат;

з 1 січня 2016 року – 11 мінімальних заробітних плат;

з 1 січня 2017 року – 12 мінімальних заробітних плат.

Частиною 4 статті 81 Закону України "Про прокуратуру" було установлено, що посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора регіональної прокуратури – 1,2; 2) прокурора Генеральної прокуратури України – 1,3.

З 01 січня 2015 року набрали чинності норми Закону України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (надалі, також – Закон України № 71-VIII) яким, зокрема, внесено зміни до низки законодавчих актів в частині врегулювання порядку проведення окремих виплат за рахунок бюджетних коштів.

Так, розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України було доповнено пунктом 26, яким установлено, що стаття 81 Закону України "Про прокуратуру" застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На виконання приписів пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України 30 вересня 2015 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 763 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505", якою внесено зміни до постанови № 505 і затверджено нові схеми посадових окладів працівників прокуратур, із визначенням сум їхнього розміру.

Законом України № 113-ІХ (набрав чинності з 25 вересня 2019 року) було запроваджено реформування системи органів прокуратури. Абзацом 3 пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього закону було установлено, що за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

На той час це була постанова КМУ № 505.

Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України в частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" застосовуються в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У пункті 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 встановлено, що положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до частин першої і другої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Згідно з частиною третьою статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Порядок організації та діяльності Конституційного Суду України, статус суддів Суду, підстави і порядок звернення до Суду, процедура розгляду ним справ і виконання рішень Суду визначаються Конституцією України та законом (стаття 153 Конституції України).

За правилами частини першої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (пункт 2 частини другої статті 22 ЦК України).

У частині третій статті 22 і частині першій статті 1166 Цивільного кодексу України закріплений загальний принцип повного відшкодування збитків, під яким слід розуміти відшкодування збитків у повному обсязі, тобто як реальної шкоди, так і упущеної вигоди.

Відповідно до частини першої статті 1175 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

За правилами частини четвертої статті 6 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

У постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 03.07.2026 у справі № 420/9554/20 суд касаційної інстанції зауважив наступне:

"42. З метою уніфікації судової практики в подібних правовідносинах, на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду (далі - Об`єднана палата) була передана справа № 160/6949/20 (обставини якої є подібними до спірних правовідносин), у якій Суд, зокрема, досліджував правові аспекти відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої дією акта, що надалі був визнаний неконституційним.

43. Так, з`ясовуючи підстави відшкодування такої шкоди та визначаючи коло учасників судового процесу, Об`єднана палата в постанові від 24 лютого 2026 року у справі № 160/6949/20 указала, що за своєю правовою природою визнання Конституційним Судом України неконституційності закону, інших актів або їх окремих положень указує на те, що такі суперечили нормам Основного Закону з моменту їх прийняття. Ухвалення рішення Конституційного Суду України не створює юридичного факту неконституційності, таким рішенням лише визнається наявність чи відсутність такого факту, який виник у момент прийняття неконституційного акта. З дня прийняття рішення Конституційним Судом України, якщо іншого строку не зазначено в самому рішенні, неконституційні акти лише втрачають чинність.

43.1. Отже, шкода завдана неконституційним актом виникає в період, коли акт діяв та ще не був визнаний неконституційним, тобто в минулому, оскільки не можна заподіяти шкоду неконституційним актом після того, як він за рішенням Конституційного Суду України втратив чинність. Заподіяння шкоди завжди відбувається внаслідок вже прийнятого та застосовного в минулому до особи неконституційного акта.

43.2. У справі № 160/6949/20 Об`єднана палата акцентувала увагу на тому, що положення частини третьої статті 152 Конституції України містять посилання на спеціальний закон, а тому відшкодування шкоди, завданої актами і діями, які визнані неконституційними, не повинно здійснюватися в іншому, ніж у встановленому законом порядку. Проте, закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, на час розгляду цієї справи, незважаючи на вимоги статті 152 Конституції України, не прийнятий.

43.3. Водночас Об`єднана палата у справі № 160/6949/20 указала, що найголовнішою ознакою відповідальності держави є її специфічний, правовідновлюючий, публічно-правовий характер, оскільки держава, реалізуючи статтю 1 Конституції України, що проголошує Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, за власною ініціативою повинна вживати заходів для поновлення визнаних нею і порушених з її вини прав, свобод та законних інтересів приватних осіб чи територіальних громад, хоча прямо публічно-правовий характер відповідальності держави в законодавстві не проголошується.

43.4. Об`єднана палата у справі № 160/6949/20 зазначила, що за відсутності конкретного нормативного механізму відшкодування такої шкоди, можна стверджувати, що інститут позасудового, добровільного відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів влади, в Україні не працює, тому з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень можливе ініціювання заінтересованими особами відшкодування шкоди (матеріальної та/або моральної) в судовому порядку.

43.5. Отже, за висновками Об`єднаної палати у справі № 160/6949/20 неконституційність закону зумовила право осіб на компенсацію за обмеження їхніх гарантій, а відсутність спеціального закону про порядок виплат не звільняє державу від відповідальності, оскільки, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, держава зобов`язана забезпечити його реалізацію, в іншому випадку - всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються безпосередньо на неї.

43.5. З огляду на викладене, Об`єднана палата, керуючись частиною третьою статті 152 Конституції України, у межах установлених у справі № 160/6949/20 обставин, сформулювала такі правові висновки:

1) відсутність спеціального закону не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, поданого на підставі частини третьої статті 152 Конституції України, про відшкодування шкоди, завданої неконституційним актом, оскільки норми Конституції України є нормами прямої дії і не допускають звуження змісту та обсягу конституційних прав особи внаслідок бездіяльності законодавця;

2) належне матеріальне забезпечення прокурорів є однією із законодавчо закріплених гарантій їх незалежності, визначених статтею 16 Закону України "Про прокуратуру", а застосування неконституційної норми, якою було звужено зміст цієї гарантії, може бути підставою для виникнення у прокурорів (як діючих, так і колишніх) права на відшкодування матеріальної шкоди, завданої дією положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, за умови встановлення в судовому порядку факту завдання такої шкоди;

3) належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, завданої прокурору зазначеним неконституційним актом, є відповідний орган прокуратури, який здійснював нарахування та виплату заробітної плати і діями якого фактично було заподіяно таку шкоду, тоді як залучення Державної казначейської служби України не є необхідним, оскільки вона не є суб`єктом, який порушив права такого працівника прокуратури.

43.6. Підсумовуючи викладене, Об`єднана палата у справі № 160/6949/20 констатувала, що позивач як колишній прокурор, посадовий оклад якого в період дії пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України при нарахуванні заробітної плати визначався у розмірі меншому, ніж передбачено частиною третьою статті 81 Закону України "Про прокуратуру" має право ініціювати перед судом питання про відшкодування шкоди на підставі частини третьої статті 152 Конституції України, зокрема матеріальної, та, відповідно, на відшкодування такої шкоди за умови встановлення факту її завдання за результатом оцінки судом наслідків такого неконституційного регулювання.

43.7. Об`єднана палата також указала, що матеріальна шкода у правовідносинах, що є предметом цього спору, може полягати, зокрема, у виплаті прокурору заробітної плати в розмірі меншому, ніж гарантований законом, тобто в різниці між фактично нарахованою та виплаченою заробітною платою (з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення, які не передбачені Законом України "Про прокуратуру") і тією сумою, яка підлягала нарахуванню та виплаті відповідно до вимог статті 81 Закону України "Про прокуратуру" за спірний в цій справі період.

44. Верховний Суд неодноразово підкреслював, що дієвість захисту порушеного права безпосередньо залежить від того, наскільки обраний метод відповідає суті самого порушення. Отже, щоб розв`язання спору не було формальним, а реально поновило права особи, судам необхідно встановити чіткий зв`язок між характером шкоди, способом її усунення та правильно визначити належного відповідача, так як у випадку недотримання вказаних критеріїв судове рішення набуває декларативного характеру.".

Позивачем у даній справі заявлено вимоги щодо стягнення з держави матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати у сумі 393049,20 (триста дев`яносто три тисячі сорок дев`ять) гривень 20 (двадцять) копійок.

В силу приписів частини 2 статті 81 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції Закону № 578-VIII) заробітна плата прокурора складається не лише з посадового окладу, а й з премій та надбавок, зокрема за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш, як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Отже, Законом України "Про прокуратуру" визначено гарантований розмір заробітної плати прокурора, який складається з посадового окладу як її основної складової, а також надбавок, передбачених законом, і премії, розмір якої не може бути менше, як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці. Цим же Законом також передбачена можливість виплати працівникам органів прокуратури премії в розмірі вищому, ніж гарантовано цим законом.

Крім того, як зазначалося, приписами статті 81 Закону України "Про прокуратуру" складові заробітної плати прокурора передбачають інші виплати, які встановлені законодавством. Отже, передбачені діючим законодавством додаткові виплати: 1) надбавка за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи; 2) надбавка за знання та використання в роботі іноземної мови; 3) доплата за науковий ступінь кандидата або доктора наук з відповідної спеціальності; 4) надбавка за почесне звання "заслужений"; 5) робота з таємними документами – також підлягають врахуванню.

Позивачем до позовної заяви долучено розрахунок посадового окладу, який мав би бути нарахований позивачу та суму різниці між нарахованим посадовим окладом та посадовим окладом, який підлягав нарахуванню позивачу.

Однак, суд зауважує, що наведені позивачем відомості щодо нарахованого посадового окладу в розрахунку та фактично нарахованого посадового окладу, який був нарахований відповідачем відповідно до змісту розрахункових листів відрізняються між собою.

Судом підтверджено, що у позивача наявне право на відшкодування матеріальної шкоди, пов`язаної з виплатою йому посадового окладу у розмірах менших, ніж мали бути виплачені, з урахуванням позиції Конституційного Суду України.

Таким чином, з моменту визнання неконституційним положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, у позивача виникло право на нарахування та виплату йому матеріальної шкоди, обумовленої неконституційністю застосовуваної до нього норми закону. У силу цих положень, відповідач зобов`язаний здійснити нарахування та виплату завданої матеріальної шкоди, яка, однак, ним обчислена не була. У зв`язку з цим суд робить висновок про те, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність.

Суд зауважує, що оскільки нарахування та виплата заробітної плати є дискреційним повноваженням відповідача та зважаючи на те, що саме відповідач зобов`язаний здійснити нарахування та виплату матеріальної шкоди, завданої неналежним нарахуванням заробітної плати позивачу, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача здійснити нарахування позивачу матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного частинами 3-5 статті 81 Закону України "Про прокуратуру", завданої положеннями пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 4 квітня 2017 року, виходячи із розміру посадового окладу, встановленого частиною 3 статті 81 Закону України "Про прокуратуру", в редакції до внесення змін пунктом 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України.

Суд зауважує, що підстави для стягнення з відповідача відповідних сум відсутні, оскільки такі суми ще не були нараховані відповідачем. Також між сторонами фактично відсутній спір щодо суми матеріальної шкоди.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява № 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, № 303-A, пункт 29).

Крім того, згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому, згідно з частиною 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача – суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про часткове обґрунтування заявлених позовних вимог, тому позов підлягає задоволенню частково.

Суд вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд користується повноваженнями, передбаченими частиною другою статті 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: самостійно визначає формулювання резолютивної частини рішення суду, з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту правам позивача.

Щодо судових витрат, суд зазначає, що позивач звернувся до суду із заявою, що стосується належного нарахування його заробітної плати, у зв`язку з чим є звільненим від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір".

Інші витрати, питання про розподіл яких може бути вирішено судом, відсутні.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Київської міської прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного частинами 3-5 статті 81 Закону України "Про прокуратуру", завданої положеннями пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01.07.2015 року по 04.04.2017 року.

Зобов`язати Київську міську прокуратуру (код ЄДРПОУ 02910019, вул. Предславинська, 45/9, м. Київ, 03150) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного частинами 3-5 статті 81 Закону України "Про прокуратуру", завданої положеннями пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01.07.2015 року по 04.04.2017 року, виходячи із розміру посадового окладу, встановленого частиною 3 статті 81 Закону України "Про прокуратуру", в редакції до внесення змін пунктом 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Копію рішення надіслати представниці позивача та відповідачу через підсистему "Електронний суд".

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 );

відповідач – Київська міська прокуратура (код ЄДРПОУ 02910019, вул. Предславинська, 45/9, м. Київ, 03150).

Суддя Главач І.А.