Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №160/9073/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: звільнення з публічної служби, з них

Дата: 07 вересня 2026 р.

Справа: №160/9073/26

Суддя: Лозицька Ірина Олександрівна

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 рокуСправа №160/9073/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лозицької І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби в особі Військової частини НОМЕР_2 про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, –

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби в особі Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить суд:

- визнати протиправним рішення НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ), викладене у листі № 08/4415-26-Вих від 19.03.2026, про відмову у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби;

- зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) прийняти рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 , сержанта, інспектора прикордонної служби 2-ї категорії – навідника другої групи мінометів, другого вогневого відділення, прикордонної мінометної застави, першої прикордонної комендатури швидкого реагування відповідно до підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України від 25.03.92 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану з 01.06.2026.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач уклав контракт з начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 про проходження громадянином України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах сержантського та старшинського складу. Контракт є строковим та відповідно до п. 3 Контракту він укладений на 3 роки на період з 02.06.2023 по 01.06.2026. В подальшому позивач перевівся до НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, де проходить службу і наразі. Має звання – сержант, посаду – інспектор прикордонної служби 2-ї категорії навідник другої групи мінометів, другого вогневого відділення, прикордонної мінометної застави, першої прикордонної комендатури швидкого реагування, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_4 від 08.06.2021. Позивач, не бажаючи продовжувати службу після закінчення строку дії контракту, а саме після 01.06.2026, подав рапорт, в якому просив звільнити його з військової служби на підставі пп. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з закінченням строку контракту з 01.06.2026. Рапорт зареєстровано від 13.03.2026 за №25/19445/26-Вн. Проте, відповідно до листа НОМЕР_1 Прикордонного загону № 08/4415-26-Вих від 19.03.2026 позивачу відмовлено у звільненні з військової служби. Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з цією позовною заявою.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

До суду від представника Військової частини НОМЕР_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній прости задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що до моменту проходження військової служби в НОМЕР_1 прикордонному загоні, між ОСОБА_1 та начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 02.06.2023 було укладено контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах сержантського та старшинського складу. Пунктом 3 вказаного Контракту визначено, що він є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на 3 роки з 02.06.2023 по 01.06.2026. 18.05.2024 (тобто через 1 рік після укладення контракту) набрав чинності Закон України від 11.04.2024 №3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку». Законом № 3633-IX було внесено зміни до статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та встановлено, що під час дії воєнного стану: для військовослужбовців, у яких закінчився строк військової служби, військова служба продовжується понад встановлені строки на строки визначені ч. 8 ст. 23 Закону №2232-XII; примітка – ч. 8 ст. 23 Закону №2232-XII визначає, що для військовослужбовців, у яких закінчився строк військової служби, встановлений цією статтею, крім військовослужбовців базової військової служби, військова служба продовжується понад встановлені строки: на період проведення мобілізації "в", "г", "ґ", "д", "е", "є", "ж", "з", "и", крім випадків, визначених пунктами "б" частини третьої статті 26 цього Закону; для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки: на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону; військова служба за новими контрактами на строки , визначені частиною четвертою статті 23 Закону № 2232-XII, для військовослужбовців, строк контракту яких закінчився, не може бути продовжена. Продовжується дія контракту понад встановлені строки на періоди (строки) визначені підпунктом 2 частини восьмої статті 23 Закону №2232-XII. Аналіз вищевказаних норм дає зрозуміти, що законодавець чітко визначив дії двох типів контрактів, які були укладені до 18.05.2024 і після, у розглядуваному випадку ОСОБА_1 , контракт про проходження військової служби був укладений 02.06.2023. Наголошує на тому, що умову підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII щодо наявності контракту, укладеного під час дії воєнного стану слід розуміти, як таку, що контракт має бути укладений під час дії воєнного стану після набрання чинності вказаної норми , тобто після 18.05.2024, але у межах тривалості правового режиму воєнного стану. Натомість, контракт було укладено 02.06.2023, що не утворює наявність підстав для звільнення військовослужбовця за підпунктом «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII у редакції Закону № 3633-ІХ. З огляду на викладене, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

До суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній проти тверджень представника Військової частини НОМЕР_2 , викладених у відзиві на позовну заяву, заперечив, позовні вимоги підтримав та просив суд позовну заяву задовольнити.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд зазначає таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 02.06.2023 між ОСОБА_1 та начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 було укладено контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах сержантського та старшинського складу строком на 3 роки, що підтверджується копією такого контракту, яка міститься в матеріалах справи.

11.03.2026 позивачем було подано рапорт на ім`я командира мінометної застави, в якому позивач просив звільнити його з військової служби на підставі п. п. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з закінченням строку контракту з 01.06.2026.

Листом НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України №08/4415-26-Вих від 19.03.2026 «Про результати розгляду рапорту» позивачу повідомлено про відсутність правових підстав для звільнення його з військової служби.

В обґрунтування відмови зазначено, що умову підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII щодо наявності контракту, укладеного під час дії воєнного стану слід розуміти, як таку, що контракт має бути укладений під час дії воєнного стану після набрання чинності вказаної норми, тобто після 18.05.2024, але у межах тривалості правового режиму воєнного стану. Натомість, контракт було укладено 02.06.2023, що не утворює наявність підстав для звільнення військовослужбовця за підпунктом «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII у редакції Закону № 3633-ІХ.

Вважаючи таку позицію відповідача протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 (далі - Указ №64/2022), затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 введено воєнний стан, строк дії якого в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України та який діє й на час розгляду справи.

Відносини між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону №2232).

Відповідно до частини 6 статті 2 Закону №2232-XII видами військової служби є: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Частиною четвертою статті 2 Закону № 2232-XII передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України затверджено Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009 (далі Положення № 1115/2009).

Відповідно до абзацу першого пункту 17 Положення №1115/2009 з громадянином, який вступає на військову службу, укладається контракт - письмова угода, укладена відповідно до вимог, визначених цим Положенням, між громадянином і державою, від імені якої виступає уповноважений орган Держприкордонслужби, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби.

Контракт є підставою для видання наказу про прийняття громадянина на військову службу за контрактом, про продовження військової служби за новим контрактом, про залишення військовослужбовця на службі понад граничний вік перебування на військовій службі (пункт 31 Положення №1115/2009).

Згідно з пунктом 26 Положення № 1115/2009 контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець, який проходить військову службу за контрактом, звільняється з військової служби з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

За змістом пункту 270 Положення № 1115/2009, звільнення військовослужбовців з військової служби з підстав, передбачених частинами другою шостою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», здійснюється начальниками органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, навчальних центрів, науково-дослідних установ, а також органів забезпечення, які мають право видання наказів по особовому складу, усіх військовослужбовців, у військових званнях до майора (капітана 3 рангу) включно, які проходять військову службу в цих органах Держприкордонслужби.

Відповідно до абзацу 1 пункту 288 Положення № 1115/2009 у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення.

Контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану, зокрема, у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану (підпункт «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-ХІІ).

Судом встановлено, що позивачу було відмовлено в звільненні з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII у зв`язку з закінченням строку контракту укладеного під час дії воєнного стану з підстав того, що норма вказаного підпункту, яка набула чинності 18.05.2024, не може бути застосована до контракту, укладеного до набрання нею чинності (02.06.2023).

Разом із тим, закінчення строку контракту позивача відбулося вже після набуття чинності підпунктом «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду, аналізуючи питання дії нормативно-правових актів у часі, у постанові від 31.03.2021 у справі №803/1541/16 вказала, що у разі, якщо під час розгляду заяви особи суб`єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.

Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 28.05.2024 у справі №990/56/24 зазначено, що якщо правовідносини виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом.

Також, Верховний Суд у постанові від 31.03.2021 у справі №803/1541/16 та у постанові від 19.09.2024 у справі №120/10413/22 вказав, що новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності; якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування. Застосування стосовно триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, допускається за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду - "переживаючої" (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб`єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм. Адміністративні суди оцінюють законність рішень суб`єктів владних повноважень виключно з точки зору законодавства, яке діяло на момент прийняття таких рішень.

Закінчення строку контракту позивача відбулося під час дії положень законодавства, якими визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Отже, суд до спірних правовідносин має застосовувати пряму дію норми у часі, а саме у тій редакції, яка була чинною на момент розгляду відповідачем рапорту позивача .

Ураховуючи наведене правове регулювання та встановлені у цій справі обставини, суд приходить до висновку, що позивач мав право на звільнення зі служби за підпунктом «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ, яке він і реалізував, звернувшись до командування відповідача з відповідним рапортом, а тому, рішення НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ), викладене у листі №08/4415-26-Вих від 19.03.2026, про відмову у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби, є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу ч. 3 ст. 90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви з викладених вище підстав.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору, відтак, розподіл судових витрат між сторонами справи не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 9, 72-77, 139, 143, 242-243, 245-246, 255, 257, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби в особі Військової частини НОМЕР_2 про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ), викладене у листі № 08/4415-26-Вих від 19.03.2026, про відмову у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби.

Зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) прийняти рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 , сержанта, інспектора прикордонної служби 2-ї категорії – навідника другої групи мінометів, другого вогневого відділення, прикордонної мінометної застави, першої прикордонної комендатури швидкого реагування відповідно до підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України від 25.03.92 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану з 01.06.2026.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Лозицька

Оригінал: reyestr.court.gov.ua