Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №360/1233/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 рокуСправа №360/1233/26

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Ірметова О.В., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Гуцола Максима Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію про непридатність до військової служби та виключення з військового обліку,

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду на виконання рішення Вищої ради правосуддя від 21 травня 2026 року № 960/0/15-26 ""Про зміну територіальної підсудності судових справ Слов`янського міськрайонного суду Донецької області, Донецького окружного адміністративного суду, Луганського окружного адміністративного суду" надійшла з Луганського окружного адміністративного суду справа № 360//1233/26 адвоката Гуцола Максима Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким просить:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо відмови здійснити внесення актуальної інформації до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а саме інформації, згідно якої ОСОБА_1 визнаний непридатним та виключеним з військового обліку;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити внесення актуальної інформації щодо ОСОБА_1 у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а саме інформації, згідно якої ОСОБА_1 визнаний непридатним та виключений з військового обліку.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до військового квитку серії НОМЕР_1 (копія додається), ОСОБА_1 , 21 березня 2013 року виключений з військового обліку за досягненням граничного віку.

Відповідна відмітка про те, що Позивач являється невійськовозобов`язаним зроблена також у паспорті останнього.

Сторона позивача вважає, що після виключення з військового обліку особа перестає бути військовозобов`язаним, а тому на неї не поширюються дія Закону України “Про військовий обов`язок та військову службу”.

Рішення про виключення з військового обліку є остаточним - особа не повинна знову ставати на військовий облік, окрім випадку, коли вона робить це добровільно.

16 березня 2026 року ОСОБА_1 надіслав до ІНФОРМАЦІЯ_4 заяву про внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо виключення з військового обліку, в якій просив внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про виключення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_2 , з військового обліку.

У відповідь на зазначену заяву надійшов лист від ІНФОРМАЦІЯ_4 з наступною інформацією: “… Вас було зараховано на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_4 шляхом автоматичної верифікації”

Таким чином, має місце протиправна бездіяльність уповноваженого органу, яка порушує право Позивача на належне оформлення статусу особи, виключеної з військового обліку.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.

Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, про що надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , відповідно до відомостей військово-облікового документа «Резерв+» є військовозобов`язаним, перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 , номер в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів: 110520251458450706458. Адреса проживання: АДРЕСА_1 . Дата уточнення даних: 13.03.2026 року. Позивач є внутрішньо переміщеною особою. Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 12.03.2021 №3004 5000346455, отриманій у Дніпровському РУПСЗН м. Києва зареєстрованим місцем проживання позивача є: АДРЕСА_2 , фактичним місцем проживання є: АДРЕСА_3 .

В ході реалізації Постанови Кабінету Міністрів України від 16 серпня 2024 року №932, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , автоматично, рішенням вищого штабу, з 11.05.2025 зараховано на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_7 . ІНФОРМАЦІЯ_8 рішень, щодо взяття ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 на військовий облік не приймалося.

Відповідно до статті 37 Закону № 2232-XII (в редакції, чинній станом на 17.06.2008, коли позивачу виповнилось 40 років, досягнення граничного віку) взяттю на військовий облік призовників та військовозобов`язаних у районних (міських) військових комісаріатах підлягають громадяни України: 1) на військовий облік призовників: приписані до призовних дільниць; які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання; які набули громадянства України і згідно з цим Законом підлягають приписці до призовних дільниць; 2) на військовий облік військовозобов`язаних: звільнені з військової служби в запас; звільнені з альтернативної (невійськової) служби; військовозобов`язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання; звільнені зі служби начальницького та рядового складу Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної податкової адміністрації України; які набули громадянства України і згідно з цим Законом підлягають взяттю на облік військовозобов`язаних; виключені з військового обліку Служби безпеки України; які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від призову на строкову військову службу.

Запас військовозобов`язаних згідно з статтею 28 Закону № 2232-XII у редакції, яка діяла на 17.06.2008, тобто на час досягнення позивачем 40 річного віку, поділявся на два розряди, що встановлювалися залежно від віку військовозобов`язаних.

Військовозобов`язані, які перебували у запасі та мали військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділялися на розряди за віком: 1) перший розряд - до 35 років; 2) другий розряд: рядовий склад - до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років. При цьому граничний вік перебування в запасі другого розряду був граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.

У подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» від 27 березня 2014 року № 1169-VII внесено зміни до статті 28 Закону № 2232-XII та змінено граничний вік перебування в запасі другого розряду до 50 років, а Законом України «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 22 липня 2014 року № 1604-VII - до 60 років.

Станом на момент звернення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою про внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення позивача з військового обліку, вік позивача становив 57 років. Отже, з набранням чинності наведених вище змін до статті 28 Закону № 2232 XII позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, яка не досягла встановленого законом граничного віку перебування у запасі військовозобов`язаних другого розряду.

Відтак, оскільки за нормами статті 28 Закону № 2232-XII, чинними на теперішній час, позивач не досяг граничного віку перебування у запасі, який дає право на виключення з військового обліку (60 років) у відповідача відсутні законні підстави для внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення позивача з військового обліку з 17.06.2008.

У зв`язку із внесенням змін до Закону № 2232-XII було підвищено граничний вік перебування військовозобов`язаних у запасі. Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов`язок, а також які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.

З часу набрання чинності змін до вказаного Закону він поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі.

За таких обставин, відносини з громадянами України щодо захисту незалежності та територіальної цілісності України, станом на момент підвищення граничного віку перебування на військовому обліку в запасі, не припинялись. За чинними нормами статті 28 Закону № 2232-XII громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 не досяг граничного віку перебування у запасі та є військовозобов`язаним, отже ІНФОРМАЦІЯ_8 правомірно відмовив у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення позивача з військового обліку з 17.06.2008.

Позивачу було рекомендовано встати на військовий облік за місцем фактичного проживання, що відповідає вимогам ч.3 ст.33, ч.4 ст.37, п.2 ч.1 ст. 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", за якими повинні діяти громадяни України, а саме будучи військовозобов`язаними громадяни України повинні стати на військовий облік за місцем фактичного проживання, про що позивачу було повідомлено 27.03.2026 року вих. №ЩТ/1713.

До теперішнього часу позивач на військовий облік за місцем фактичного проживання не став. З огляду на викладене, вважаємо, що у позивача відсутні підстави для визнання протиправними дії відповідача, які полягають у невнесенні відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про виключення його з військового обліку

На підставі вищевикладеного просили відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 17.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Дослідив матеріали справи, розглянув справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінив докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , що підтверджується паспортом громадянина України.

Відповідно до військового квитка позивача серії НОМЕР_1 18 листопада 1987 року був призваний на строкову військову службу до лав Збройних Сил СРСР. Після звільнення з військової служби 22 листопада 1990 року взятий на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_9 , виключений з військового обліку за досягненням граничного віку 21.03.2013.

Згідно з обліковою карткою, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_8 , взятий на облік відповідно до постанови КМУ №932, порушник ВО з 06.02.2026.

ІНФОРМАЦІЯ_10 розглянуто заяву позивача від 16.03.2026 щодо взяття на військовий облік та порушень правил військового обліку та листом від 27.03.2026 №ЩТ/1713 повідомлено, що з метою оптимізації та верифікації відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів шляхом обміну інформацією в цілях національної безпеки та оборони України, повного охоплення військовим обліком громадин України, відповідно до Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" Держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16 серпня 2024 року № 932. 29.05.2025 було зараховано па військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_4 шляхом автоматичної верифікації. Відповідно до пункту 2 частини 2 та частини 4 статі 28 Закону України «Про військовий і військову службу» граничний вік перебування військовозобов`язаних у запасі до 60 років. Відповідно до частий 4 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у період проведення мобілізації (крім цільової) га/або протягом дії військового стану призовники, військовозобов`язані га резервісти, які залишили або покинули своє місце проживання, зобов`язані в семиденний строк з дати взяття на облік внутрішньо переміщеної особи стати на військовий облік у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на обліку внутрішньо переміщеної особи. Стаття 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які порушують правила військовою обліку, накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. На підставі вищезазначених вимог законодавства та на підставі підпункту 1 та підпункту 7 пункту І Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, передбачених додатком 2 до Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів» 06 лютого 2026 року ІНФОРМАЦІЯ_8 було звернення до органів поліції, щодо порушень правил військового обліку (відповідно довідки внутрішньо переміщеної особи). Тому, на підставі вищевикладеного йому необхідно прибути до районною (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем фактичного проживання (перебування) для взяття на військовий облік та внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

За приписами статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Також Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.

Суд зазначає, що за змістом пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі - Положення № 154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно з пунктом 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема: ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ та розвідувальних органів): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).

Відповідно до пункту 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, серед іншого: здійснюють взяття громадян України на військовий облік призовників; забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних відповідно до законодавства та в порядку, визначеному Міноборони; надають громадянам України інформацію відповідно до статті 9 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» шляхом взаємодії (обміну інформацією) через інформаційні (інформаційно-телекомунікаційні) системи Мінцифри в порядку, визначеному спільним наказом Мінцифри з Міноборони.

Отже, обов`язок щодо обліку військовозобов`язаних покладено на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано положеннями Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Відповідно до частини другої статті 1 Закону № 2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

У розумінні частини третьої статті 1 Закону № 2232-XII військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби, приписку до призовних дільниць, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов`язку в запасі, проходження служби у військовому резерві, дотримання правил військового обліку.

Частиною сьомою статті 1 Закону № 2232-XII передбачено, що виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

За визначенням, наведеним у частині першій статті 2 Закону № 2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 9 статті 1 Закону № 2232-XII, серед іншого, визначено, щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (абзац 1 частини 1 статті 39 Закону № 2232-XII).

Приписами статті 37 Закону № 2232-ХІІ визначено підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього.

Відповідно до статті 37 Закону № 2232-XII (в редакції, чинній станом на час внесення до військового квитка позивача запису про виключення його з військового обліку за досягненням граничного віку) взяттю на військовий облік призовників та військовозобов`язаних у районних (міських) військових комісаріатах підлягають громадяни України:

1) на військовий облік призовників: приписані до призовних дільниць; які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання; які набули громадянства України і згідно з цим Законом підлягають приписці до призовних дільниць;

2) на військовий облік військовозобов`язаних: звільнені з військової служби в запас; звільнені з альтернативної (невійськової) служби; військовозобов`язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання; звільнені зі служби начальницького та рядового складу Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної податкової адміністрації України; які набули громадянства України і згідно з цим Законом підлягають взяттю на облік військовозобов`язаних; виключені з військового обліку Служби безпеки України; які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від призову на строкову військову службу.

Взяттю на військовий облік військовозобов`язаних підлягають жінки, що належать до категорій, зазначених у частині одинадцятій статті 1 цього Закону.

Призовники та військовозобов`язані після прибуття до нового місця проживання зобов`язані в семиденний строк стати на військовий облік.

У воєнний час виїзд призовників і військовозобов`язаних з місця проживання без дозволу районного (міського) військового комісаріату забороняється.

Зняттю з військового обліку призовників та військовозобов`язаних у військових комісаріатах (військовозобов`язаних Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України) підлягають громадяни України:

1) з військового обліку призовників: які вибувають в іншу місцевість (адміністративно-територіальну одиницю) України до нового місця проживання; які вибувають на строк більше трьох місяців за межі України; які взяті згідно з рішеннями комісії з питань приписки або призовної комісії на облік військовозобов`язаних; які отримали військові звання офіцерського складу після проходження військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу;

2) з військового обліку військовозобов`язаних: які вибувають в іншу місцевість (адміністративно-територіальну одиницю) України до нового місця проживання; які після проходження строкової військової служби прийняті на військову службу до інших військових формувань або на службу в органи внутрішніх справ, податкової міліції, в органи і підрозділи цивільного захисту, в Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації України та в Державну кримінально-виконавчу службу України; які вибули на строк більше трьох місяців за межі України; в інших випадках за рішенням Міністерства оборони України.

Виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах (військовозобов`язаних Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України) підлягають громадяни України, які:

1) призвані чи прийняті на військову службу або направлені для проходження альтернативної (невійськової) служби;

2) проходять військову службу (навчання) у вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів;

3) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку;

4) досягли граничного віку перебування в запасі;

5) припинили громадянство України;

6) були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину;

7) направлені для відбування покарання до установ виконання покарань або до яких застосовано примусові заходи медичного характеру;

8) не отримали до 40-річного віку військово-облікової або спорідненої з нею спеціальності;

9) померли.

Запас військовозобов`язаних згідно з статтею 28 Закону № 2232-XII у редакції, яка діяла на 04.06.2008, тобто на час досягнення позивачем 40 річного віку, поділявся на два розряди, що встановлювалися залежно від віку військовозобов`язаних.

Військовозобов`язані, які перебували у запасі та мали військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділялися на розряди за віком:

1) перший розряд - до 35 років;

2) другий розряд: рядовий склад - до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років.

При цьому граничний вік перебування в запасі другого розряду був граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.

У подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» від 27 березня 2014 року № 1169-VII внесено зміни до статті 28 Закону № 2232-XII та змінено граничний вік перебування в запасі другого розряду до 50 років, а Законом України «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 22 липня 2014 року № 1604-VII - до 60 років.

Водночас, приписи Закону № 2232-XII про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві, змін не зазнали.

Судом встановлено, що станом на момент звернення представника позивача до ІНФОРМАЦІЯ_4 із адвокатським запитом про внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення позивача з військового обліку, вік позивача становив 57 років. Станом на час розгляду цієї справи вік заявника становить 58 років.

Отже, з набранням чинності наведених вище змін до статті 28 Закону № 2232-XII позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, яка не досягла встановленого законом граничного віку перебування у запасі військовозобов`язаних другого розряду.

Відтак, оскільки за нормами статті 28 Закону № 2232-XII, чинними дату розгляду справи позивач не досяг граничного віку перебування у запасі, який дає право на виключення з військового обліку (60 років) у відповідача відсутні законні підстави для внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення позивача з військового обліку.

Щодо посилань позивача на незворотність дії нормативно-правових актів у часі, суд зазначає таке.

У Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто, дія нормативно-правового акта в часі пов`язується із вступом його в силу і з моментом втрати ним юридичної сили.

За наведеними у вищевказаному Рішенні Конституційного Суду України юридичними позиціями в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Водночас суд зазначає, що за колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).

На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я.

У Рішенні Конституційного Суду України від 12.07.2019 №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Отже, у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.

Тобто, якщо публічно-правові відносини тривали станом на момент запровадження законодавцем іншого (нового) правового регулювання цих відносин і вони не припинились, або виникли після змін у законодавстві, то суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей діяти або приймати рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.

Суд зауважує, що у зв`язку із внесенням змін до Закону № 2232-XII було підвищено граничний вік перебування військовозобов`язаних у запасі. Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов`язок, а також які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.

З часу набрання чинності змін до вказаного Закону він поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі.

За таких обставин, відносини з громадянами України щодо захисту незалежності та територіальної цілісності України, станом на момент підвищення граничного віку перебування на військовому обліку в запасі, не припинялись.

Таким чином, у контексті спірних правовідносин суд дійшов висновку про необхідність керуватись приписами законодавства, чинними на момент виникнення спірних правовідносин, тобто на час звернення позивача до відповідача із заявою про виключення з військового обліку.

Враховуючи вищевикладене, оскільки за чинними нормами статті 28 Закону № 2232-XII ОСОБА_1 не досяг граничного віку перебування у запасі та є військовозобов`язаним, суд дійшов висновку про правомірність відмови ІНФОРМАЦІЯ_4 у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення позивача з військового обліку з 21.03.2013 та не вбачає підстав для покладення на відповідача обов`язку внести до реєстру такі зміни.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 09.04.2026 у справі № 280/6524/24.

Щодо посилань позивача на безпідставність повторного взяття позивача на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_4 , суд зазначає, що відповідачем та ІНФОРМАЦІЯ_11 у своїх листах було роз`яснено позивачу, що його зараховано на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_4 шляхом автоматичної верифікації, у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України від 16.08.2024 № 932 «Про реалізацію експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів».

Отже, суд не вбачає в діях саме ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо постановки позивача на військовий облік ознак протиправності.

Окрім того, вимог щодо взяття позивача на військовий облік до іншого територіального центру комплектування та соціальної підтримки, зокрема, за місцем проживанням позивача, не заявлено.

Щодо інших обставин, якими сторони обґрунтовують свої позиції, суд вважає за необхідне зауважити, що у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» зазначено, що суд зобов`язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вищевикладені факти та обставини є безумовною підставою для висновків суду про необґрунтованість позовних вимог, а інші доводи не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.

За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити.

Щодо судових витрат в цій справі суд зазначає, що за правилами статті 139 КАС України у випадку відмови в задоволенні позову понесені позивачем судові витрати, пов`язані з розглядом цієї справи, покладаються на позивача та відшкодуванню не підлягають.

Відповідачем вимог щодо відшкодування йому судових витрат, пов`язаних з розглядом цієї справи не заявлено.

Керуючись статтями 2, 9, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 257, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог адвоката Гуцола Максима Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію про непридатність до військової служби та виключення з військового обліку відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Ірметова