Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №160/14590/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року Справа № 160/14590/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ількова В.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу,-

УСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через підсистему Електронний суд надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:

визнати протиправними та скасувати наказ Військової частини НОМЕР_1 від 15.04.2026р. №533од про результати службового розслідування в частині притягнення до матеріальної відповідальності ОСОБА_1 ;

судові витрати стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 03.06.2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу - залишено без руху, з підстав передбачених ст.ст. 160,161 КАС України.

04.06.2026 року від представника позивача до суду надійшла заява про відвід судді Ількова В.В.

Ухвалою суду від 05.06.2026 року визнано заяву представника ОСОБА_1 про відвід судді Ількова В.В. по справі №160/14590/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу - необґрунтованою. Передано матеріали адміністративної справи №160/14590/26 для визначення складу суду в порядку, встановленому частиною першою статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України, для вирішення питання про відвід судді.

Ухвалою суду від 08.06.2026 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про відвід судді Ількова В.В. в адміністративній справі №160/14590/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу – відмовлено.

10.06.2026 року представником позивача до суду подано заяву про відповідність позовної заяви вимогам закону та вимогу про відкриття провадження.

Ухвалою суду від 11.06.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Витребувано у відповідача додаткові докази по справі, зокрема:

- наказ Військової частини НОМЕР_1 від 15.04.2026р. №533 про результати службового розслідування в частині притягнення до матеріальної відповідальності ОСОБА_1 ;

- матеріли службового розслідування, здійсненого відносно позивача;

- наказ про результати службового розслідування від 25.02.2025 року;

- накази від 15.04.2026 р., 21.03.2025 р.,від 08.08.2025р

- акт службового розслідування;

- відомості /інформацію щодо підстав нарахування та виплата додаткової винагороди у розмірі 50 000 гривень здійснених позивачеві

- рапорти командирів підрозділів (у тому числі Позивача), які відповідно стали підставою для прийняття відповідних управлінських рішень та видання наказів командира військової частини для виплат позивачеві спірних коштів;

-усі наявні докази щодо суті спору.

19.06.2026 року відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву.

13.07.2026 року позивачем до суду подано відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 10.08.2026 року продовжено строк розгляду справи №160/14590/26 на розумний строк, достатній для всебічного та повного розгляду справи.

Витребувано у Військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідчені докази по справі, зокрема:

належним чином завірену копію Акта службового розслідування (який став підставою для видання оскаржуваного наказу від 15.04.2026р. №533) разом з усіма матеріалами, фінансовими розрахунками, поясненнями та додатками до нього;

- всі наявні матеріали проведення службового розслідування відносно позивача, що стали підставою для винесення оскаржуваного наказу.

11.08.2026 року відповідачем до суду подано заяву про виконання ухвали суду.

У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у цій справі приймається судом 08.09.2026 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що його притягнуто до матеріальної відповідальності без належних правових підстав та з порушенням установленої процедури проведення службового розслідування.

Зокрема, він зазначає, що не був належним чином залучений до проведення службового розслідування, не мав можливості ознайомитися з його матеріалами, надати пояснення та заперечення.

При цьому в акті службового розслідування, за твердженням позивача, фактично встановлено відсутність його вини та умислу, а також не доведено причинного зв`язку між поданими ним рапортами та заподіянням державі матеріальної шкоди.

Позивач також вказує, що рапорти самі по собі не є безпосередньою підставою для виплати додаткової винагороди, оскільки остаточне рішення про її нарахування та виплату приймається командуванням шляхом видання відповідного наказу.

Крім того, такі рапорти подавалися відповідно до чинних на той час наказів командування, а попереднім службовим розслідуванням за аналогічними обставинами вини військовослужбовців встановлено не було.

У зв`язку з цим позивач вважає, що передбачені законом умови для притягнення його до матеріальної відповідальності відсутні, а оскаржуваний наказ у відповідній частині є протиправним та підлягає скасуванню..

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що службовим розслідуванням фактично встановлено, що Позивач, будучи службовою особою відповідальною за підготовку та подачу рапортів про участь військовослужбовців у виконанні бойових (спеціальних) завдань, які являються визначальними документами при встановленні підстав і розміру додаткової винагороди та подальшого нарахування і виплати грошових коштів неналежно виконував свої службові обов`язків щодо перевірки та узагальнення відповідної інформації, що перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням прямої дійсної матеріальної шкоди державі у вигляді надмірно виплачених коштів.

Тобто, вказують про те, що в результаті недбалого ставлення Позивача до покладених на нього обов`язків щодо підготовки та подачі вищевказаних документів, було прийнято накази командира військової частини НОМЕР_1 , які стали підставою для виплати додаткової грошової винагороди військовослужбовців, яка у послідуючому виявилася надмірно виплаченими коштами, що підтверджується довідкою про вартісну оцінку завданої шкоди, наданою фінансово - економічною службою військової частини НОМЕР_1 .

Отже, виходячи із матеріалів службового розслідування, вина Позивача в спричиненні прямої дійсної шкоди державі, у вигляді надмірно виплачених коштів, виражається у формі службової недбалості, яка виникла в свою чергу виникла через порушення ним вимог статей 1-4 Дисціплінарного статуту Збройних Сил України, а також статей 11 та 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Суд, дослідив матеріали справи, з`ясував усі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем Збройних Сил України. У званні майора проходить службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді начальник цифрового розвитку, цифрових трасформацій і цифровізації - заступник начальника штабу.

Згідно Акту перевірки порядку та відповідності виплат додаткової винагороди на період дії воєнного стану військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 , проведеної на підставі Розпорядження ІНФОРМАЦІЯ_1 від 18.07.2025 №209937, під час перевірки виявлено порушення порядку та відповідності виплат додаткової винагороди на період дії воєнного стану у військовій частині НОМЕР_1 , через неналежне виконання службових обов`язків відповідними посадовими особами, внаслідок чого завдано дійсної матеріальної шкоди державі, що відповідає підставам призначення службового розслідування, визначеним абзацом 15 пунктом 1 розділом ІІ Порядку № 608.

Службове розслідування за фактом безпідставного нарахування додаткової грошової винагороди у військовій частині НОМЕР_1 призначено наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 09.03.2026 № 555 (з адміністративно-господарської діяльності), який містить всі необхідні відомості, визначені пунктом 3 розділу ІІІ Порядку № 608.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 09.03.2026 № 555 (з адміністративно-господарської діяльності) проведення службового розслідування було доручено комісії.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 09.03.2026 № 555 (з адміністративно-господарської діяльності) проведення службового розслідування було призначено 09.03.2026 та надано 30 діб на його проведення, тобто в строк до 09.04.2026 року.

Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно господарської діяльності) від 10.04.2026 року № 878 Про продовження строку проведення службового розслідування призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 09.03.2026 № 555 строк проведення службового розслідування продовжено до 15.04.2026 року.

Службове розслідування за фактом безпідставного нарахування додаткової грошової винагороди у військовій частині НОМЕР_1 завершено 15.04.2026 року.

За результатами службового розслідування комісією складено акт службового розслідування за фактом надмірно виплачених коштів.

15.04.2026 року комісією військової частини НОМЕР_1 , відповідно до вимог статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та Порядку проведення службового розслідування у Збройних силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 (зі змінами), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371, на виконання наказу командира військової частини НОМЕР_1 «Про призначення службового розслідування за результатами службового розслідування від 25.02.2026 № 37/ОД» (з адміністративно господарської діяльності) від 09.03.2026 № 555, проведено службове розслідування за фактом безпідставної виплати додаткової винагороди, а також з метою уточнення причин і умов, що сприяли безпідставній виплаті додаткової грошової винагороди, та чиї дії або бездіяльність стали причиною порушення.

Підставою для проведення вказаного службового розслідування став наказ командира військової частини НОМЕР_2 «Про результати службового розслідування» (з основної діяльності) від 25.02.2025 № 37/нод.

За результатами зазначеного службового розслідування встановлено, що нарахування та виплата додаткової винагороди у розмірі 50 000 гривень здійснювалися на підставі рапортів командирів підрозділів (у тому числі позивача), які слугували підставою для прийняття відповідних управлінських рішень та видання наказів командира військової частини.

Зазначені рапорти містили відомості щодо участі військовослужбовців у виконанні бойових (спеціальних) завдань та були визначальними документами при встановленні підстав і розміру додаткової винагороди відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі – Постанова №168) та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі – Порядок № 260).

Встановлено, що окремі відомості, викладені у зазначених рапортах, не в повному обсязі відповідали вимогам нормативно-правових актів у частині критеріїв та умов визначення безпосередньої участі військовослужбовців у бойових (спеціальних) завданнях, що в умовах неоднозначного тлумачення норм призвело до застосування розширеного підходу при визначенні розміру додаткової винагороди.

Службовим розслідуванням також встановлено, що посадові особи (у тому числі Позивач), які складали та подавали зазначені рапорти, діяли в межах наданих повноважень та на підставі наявної інформації, без наявності умислу на порушення вимог законодавства або отримання неправомірної вигоди.

Фактів подання завідомо неправдивих відомостей або зловживання службовим становищем не встановлено.

У той же час, зазначені посадові особи не в повному обсязі забезпечили належну перевірку достовірності, повноти та відповідності відомостей, які включалися до рапортів, вимогам чинного законодавства та керівних документів.

З урахуванням того, що саме рапорти командирів підрозділів стали безпосередньою підставою для визначення розміру додаткової винагороди та подальшого нарахування і виплати грошових коштів, неналежне виконання ними обов`язків щодо перевірки та узагальнення інформації перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням матеріальної шкоди державі у вигляді надмірно виплачених коштів.

Отже, причинно-наслідковий зв`язок між діями зазначених посадових осіб та настанням матеріальної шкоди державі є встановленим, що свідчить про наявність підстав для притягнення їх до матеріальної відповідальності у встановленому законом порядку відповідно до статті 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».

За результатами вказаного службового розслідування, на підставі акту його проведення, командиром військової частини НОМЕР_1 винесено наказ від 15.04.2026 № 533 Про результати службового розслідування за фактом безпідставної виплати додаткової винагороди, яким зокрема визначено притягнути Позивача до матеріальної відповідальності за заподіяну державі шкоду у межах визначених сум, відповідно до статті 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», встановлених за результатами службового розслідування та підтверджених даними бухгалтерського обліку, як такого, що своїми діями призвів до здійснення надлишкових виплат грошових коштів, а саме на суму 42708,38 гривень.

Не погодившись із вказаним наказом позивач звернувся до суду із цим позовом, за захистом своїх порушених прав.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Правові та організаційні засади, підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначені Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 №160-IX.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону №160-IX прямою дійсною шкодою є, зокрема, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків.

Частиною другою статті 3 Закону №160-IX встановлено, що умовами притягнення особи до матеріальної відповідальності є: наявність шкоди; протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; вина особи в завданні шкоди.

Таким чином, для притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності недостатньо самого факту здійснення надлишкової виплати грошових коштів. Необхідним є встановлення у сукупності всіх визначених законом умов матеріальної відповідальності, у тому числі конкретної протиправної поведінки особи, її вини та причинного зв`язку між такою поведінкою і завданою шкодою.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону №160-IX особа за завдану з необережності шкоду несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, крім випадків, коли цим Законом передбачено повну чи підвищену матеріальну відповідальність.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 6 Закону №160-IX особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди, зокрема, у разі здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій.

Частиною першою статті 7 Закону №160-IX визначено, що розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частин другої, третьої, шостої восьмої статті 8 Закону №160-IX у разі виявлення факту завдання шкоди командир письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб. Якщо вину особи доведено, командир видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. У разі якщо шкоду завдано кількома особами, у наказі визначаються суми, що підлягають стягненню окремо з кожної особи, з урахуванням ступеня вини і конкретних обставин завдання ними шкоди.

Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608.

Згідно з пунктом 3 розділу II Порядку №608 службове розслідування проводиться для встановлення неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а у разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.

Пунктом 3 розділу V Порядку №608 передбачено, що в описовій частині акта службового розслідування зазначаються, зокрема, неправомірні дії військовослужбовця, його вина, причинний зв`язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась, вимоги нормативно-правових актів та інших актів законодавства, які було порушено, а також заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, та мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення.

Крім того, відповідно до статті 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями та інструкціями.

Отже, висновок про неналежне виконання військовослужбовцем службових обов`язків має ґрунтуватися на встановленні конкретного обов`язку, покладеного на нього законом, статутом, посадовою інструкцією, наказом або іншим відповідним актом, та конкретних дій або бездіяльності, якими такий обов`язок було порушено.

Статтею 9-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено виплату військовослужбовцям під час дії воєнного стану винагород на умовах, у розмірах та порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1-1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у редакції, чинній у спірний період, передбачалось, що військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил), штабу тактичної групи, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення, виплачується додаткова винагорода у розмірі 50000 грн. у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань відповідно до умов, визначених Міністерством оборони України.

Пунктом 1-2 Постанови №168 встановлено, що виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Пунктом 2-1 Постанови №168 передбачено повноваження відповідних міністерств та державних органів визначати особливості виплати додаткової винагороди, у тому числі перелік бойових (спеціальних) завдань та заходів, виконання яких є підставою для її виплати.

На виконання зазначених положень наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам.

Положеннями розділу XXXIV Порядку №260, у редакції, чинній у період здійснення спірних виплат, було визначено умови виплати додаткової винагороди у розмірі 50 000 грн., документи, якими підтверджується виконання військовослужбовцями відповідних бойових (спеціальних) завдань, серед яких бойовий наказ (бойове розпорядження), журнал бойових дій або бойове донесення та рапорт командира підрозділу про участь кожного військовослужбовця у виконанні відповідних завдань.

Виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів військових частин, а накази про її виплату за минулий місяць видаються на підставі рапортів командирів підрозділів.

VІ. ОЦІНКА СУДУ

Досліджуючи Акт службового розслідування від 15.04.2026 року та додані до нього матеріали, суд установив, що нарахування та виплата додаткової винагороди у розмірі 50000 грн. здійснювалися на підставі рапортів командирів підрозділів, які слугували підставою для прийняття відповідних управлінських рішень та видання наказів командира військової частини НОМЕР_1 .

Водночас у пункті 3.8 Акта службового розслідування комісією встановлено, що окремі відомості, викладені у зазначених рапортах, не в повному обсязі відповідали вимогам нормативно-правових актів у частині критеріїв та умов визначення безпосередньої участі військовослужбовців у бойових (спеціальних) завданнях, що, за висновком комісії, в умовах неоднозначного тлумачення норм призвело до застосування розширеного підходу при визначенні розміру додаткової винагороди.

Разом з тим цією ж комісією безпосередньо встановлено, що посадові особи, які складали та подавали відповідні рапорти, діяли в межах наданих повноважень та на підставі наявної інформації, без наявності умислу на порушення вимог законодавства або отримання неправомірної вигоди, а фактів подання завідомо неправдивих відомостей або зловживання службовим становищем не встановлено.

При цьому Акт службового розслідування не містить конкретизації, які саме відомості у рапортах, складених безпосередньо позивача, були недостовірними, неповними або такими, що не відповідали вимогам законодавства, щодо яких саме військовослужбовців такі відомості були зазначені, за які конкретні періоди та яким саме фактичним обставинам вони не відповідали.

Так само в Акті не зазначено конкретної норми закону, статуту, наказу, посадової інструкції чи іншого керівного документа, яку порушив безпосередньо позивач при складанні та поданні відповідних рапортів. Комісія обмежилася загальним висновком про те, що посадові особи не в повному обсязі забезпечили належну перевірку достовірності, повноти та відповідності відомостей, включених до рапортів, вимогам законодавства та керівних документів.

Так, у пункті 3.3 Акта службового розслідування зазначено, що долученими до нього витягами з наказів командира військової частини НОМЕР_1 підтверджено конкретні дати, підрозділи, посадових осіб та періоди залучення військовослужбовців до виконання відповідних завдань. Комісія зазначила, що наявні матеріали підтверджують обґрунтованість включення особового складу до числа осіб, залучених до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони під час дії воєнного стану.

Водночас у пункті 3.4 Акта службового розслідування комісія зазначила, що навіть у разі невідповідності окремих військовослужбовців умовам для отримання винагороди у розмірі 50 000 грн. це не виключало їхнього права на додаткову винагороду у розмірі 30 000 грн. Більше того, у самому Акті встановлено, що матеріалами службового розслідування та документами, які стали підставою для видання наказів командира військової частини НОМЕР_1 , достовірно підтверджується, що військовослужбовці, включені до відповідних наказів на виплату додаткової винагороди, фактично виконували завдання за призначенням, перебували у складі сил та засобів, залучених до виконання бойових (спеціальних) завдань, забезпечували діяльність органів військового управління та підрозділів, що ведуть бойові дії, а також виконували функціональні обов`язки в умовах воєнного стану. У зв`язку з цим комісія дійшла висновку, що такі військовослужбовці у будь-якому випадку мали законне та підтверджене право щонайменше на додаткову винагороду у розмірі 30 000 грн.

Наведене свідчить про те, що для висновку про безпідставність виплати саме 50 000 грн. необхідним було індивідуальне встановлення щодо кожного військовослужбовця, зазначеного у відповідному рапорті позивача, фактично виконуваних ним завдань, його належності до командування або штабу, входження до основного командного пункту, періоду участі у виконанні бойових (спеціальних) завдань та відповідності цих обставин установленим критеріям виплати.

Однак такого індивідуального аналізу щодо осіб, включених саме до рапортів позивача , Акт службового розслідування не містить.

Суд також враховує, що додані до Акта первинні документи підтверджують використання рапортів позивача командуванням військової частини при документальному оформленні участі військовослужбовців у виконанні бойових завдань.

Отже, наявні в матеріалах службового розслідування документи не спростовують відомості, викладені позивачем у відповідних рапортах, а навпаки свідчать про те, що ці рапорти використовувалися командуванням для документального оформлення прибуття та вибуття військовослужбовців до районів виконання бойових (спеціальних) завдань.

Щодо причинного зв`язку суд зазначає таке.

У пункті 3.8 Акта службового розслідування зазначено, що рапорти командирів підрозділів слугували підставою для прийняття відповідних управлінських рішень та видання наказів командира військової частини. Таким чином, зі змісту самого Акта вбачається, що рапорт не був остаточним розпорядчим документом про виплату грошових коштів, а передував прийняттю відповідного управлінського рішення командиром військової частини.

Відтак для встановлення прямого причинного зв`язку між діями позивача та заподіяною державі шкодою відповідач мав довести, що конкретні неправомірні відомості, внесені саме позивачем до конкретного рапорту, безпосередньо спричинили прийняття наказу про виплату та що за відсутності таких неправомірних відомостей відповідні кошти не були б виплачені.

Натомість Акт службового розслідування не встановлює, які саме неправдиві або неправильні відомості були внесені позивачем, не встановлює фактів подання ним завідомо неправдивих даних та не містить зіставлення конкретного рапорту позивача з конкретною неправомірною виплатою.

Тому загальне твердження комісії про те, що рапорти були «безпосередньою підставою» для визначення розміру додаткової винагороди, саме по собі не доводить установленого статтею 3 Закону №160-IX причинного зв`язку між протиправною поведінкою конкретно позивача та спірною шкодою – 42708,38 гривень.

Аналогічні зауваження суд має і щодо визначення розміру шкоди.

У резолютивній частині Акта службового розслідування зазначено суму матеріальної шкоди, віднесену на капітана ОСОБА_1 у розмірі 42708,68грн. Водночас з описової частини Акта та долучених до нього розрахункових таблиць неможливо встановити, з яких саме виплат складається вказана сума, щодо яких конкретних військовослужбовців вона визначена, за які місяці, на підставі яких саме рапортів позивача та яка конкретна сума нібито надлишкової виплати припадає на кожен із таких рапортів.

Наявні у матеріалах таблиці містять детальну інформацію щодо можливих переплат конкретним військовослужбовцям за відповідні місяці, однак не містять їх співвідношення з конкретними рапортами позивача, яке дозволяло б перевірити правильність віднесення всієї суми 42708,38 грн., саме на позивача.

За таких обставин суд позбавлений можливості перевірити арифметичну та фактичну обґрунтованість визначеного щодо позивача розміру шкоди, а сам факт зазначення відповідної суми у резолютивній частині Акта не може вважатися достатнім доказом її заподіяння саме діями позивача.

Оцінюючи питання вини позивача, суд також враховує, що сама комісія не встановила наявності у діях позивача умислу на порушення законодавства, подання завідомо неправдивих відомостей чи зловживання службовим становищем.

Натомість висновок про винуватість фактично зведено до загального твердження про неналежне забезпечення перевірки достовірності, повноти та відповідності інформації.

При цьому не встановлено, які конкретні відомості позивач повинен був перевірити додатково, якими документами він мав керуватися, які дані були у його розпорядженні на момент складання рапортів та які конкретні дії він об`єктивно міг і повинен був вчинити, але не вчинив.

Верховний Суд у постанові від 26.06.2025 у справі №420/18550/23 наголосив, що форма вини є визначальною обставиною для визначення меж матеріальної відповідальності військовослужбовця. Тому встановлення вини не може мати формальний характер, а має ґрунтуватися на конкретних обставинах поведінки відповідної особи.

Натомість у спірному випадку Акт одночасно констатує відсутність умисної форми вини та фактів подання неправдивих відомостей, але надалі без наведення додаткових конкретних обставин доходить висновку про наявність підстав для застосування до позивача матеріальної відповідальності за статтею 6 Закону №160-IX.

На переконання суду, така побудова висновків службового розслідування не дає можливості встановити, яка саме форма вини позивача була встановлена комісією, якими конкретними діями вона проявилася та якими доказами підтверджується.

Суд також ураховує доводи позивача щодо порушення порядку проведення службового розслідування.

Пунктом 3 розділу IV Порядку №608 військовослужбовцю, стосовно якого проводиться службове розслідування, надано, зокрема, право знати підстави його проведення, бути ознайомленим зі своїми правами та обов`язками, давати усні та письмові пояснення, подавати документи, заявляти клопотання про витребування доказів, висловлювати зауваження та ознайомлюватися з актом службового розслідування в частині, що його стосується.

Разом з тим серед матеріалів службового розслідування, наданих відповідачем суду, відсутні письмові пояснення позивача, а також акт про його відмову від надання таких пояснень. Відсутні й докази того, що позивачу було забезпечено можливість надати документи, заперечення та пояснення щодо обставин, які комісія в подальшому поклала в основу висновку про завдання ним державі шкоди.

При цьому така процесуальна гарантія у спірних правовідносинах має істотне значення, оскільки саме позивач міг надати пояснення щодо змісту складених ним рапортів, первинних бойових документів, підстав включення до них конкретних військовослужбовців та обсягу інформації, якою він володів на момент їх складання.

Суд також звертає увагу, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 09.03.2026 №555 службове розслідування було призначено щодо фінансових порушень у процесі виплати додаткової винагороди, однак позивача у наказі як особа, стосовно якої проводиться службове розслідування, не зазначений, тоді як пункт 3 розділу ІІІ Порядку №608 передбачає зазначення у наказі особи, стосовно якої воно проводиться.

Наведені обставини у своїй сукупності свідчать, що під час службового розслідування не було належним чином індивідуалізовано протиправну поведінку позивача, не визначено конкретного порушеного ним службового обов`язку, не встановлено змісту конкретних недостовірних відомостей у складених ним рапортах, не доведено прямого причинного зв`язку між його діями та виплатою коштів, не наведено належного індивідуального розрахунку шкоди у сумі 42708,38 грн. та не встановлено належним чином форму його вини.

Водночас матеріалами самого службового розслідування підтверджено фактичне виконання військовослужбовцями завдань за призначенням, використання рапортів позивача при оформленні їх прибуття та вибуття до районів виконання бойових завдань, а також прямо встановлено відсутність фактів подання посадовими особами завідомо неправдивих відомостей або зловживання службовим становищем.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідачем не доведено сукупності передбачених статтею 3 Закону №160-IX умов, необхідних для притягнення позивача до матеріальної відповідальності в сумі 42708,38 гривень.

З огляду на викладене, наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 15.04.2026 №533 у частині притягнення капітана ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності не відповідає критеріям обґрунтованості та правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, у зв`язку із чим позовні вимоги про визнання його протиправним та скасування у відповідній частині підлягають задоволенню.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.

Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.

Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, про таке.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до приписів статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1331,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу – задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати наказ Військової частини НОМЕР_1 від 15.04.2026р. №533 про результати службового розслідування в частині притягнення до матеріальної відповідальності ОСОБА_1 .

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору в сумі 1331,20гривень.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 08.09.2026 року.

Суддя В.В. Ільков