Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №160/16028/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 рокуСправа №160/16028/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у м. Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

10.06.2026 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 30.01.2023 року по 04.06.2026 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 30.01.2023 року по 04.06.2026 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

В обґрунтування своїх вимог позивачем вказано, що вона з 25.02.2014 року по 30.01.2023 року проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №21 від 30.01.2023 року, позивача було виключено із списків особового складу частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення. У період проходження військової служби позивачу не у повному обсязі виплачувалось грошове забезпечення, тому позивач був змушений звертатись до суду за захистом своїх законних прав. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року по справі № 160/4508/25 було задоволено позовні вимоги позивача частково. 30.05.2026 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року по справі № 160/4508/25 відповідачем виплачено на користь позивача 42711,94 грн. 04.06.2026 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року по справі №160/4508/25 відповідачем виплачено на користь позивача 189701,77 грн. Таким чином надходження коштів підтверджує факт несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем при виключенні із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 . Враховуючи викладене, просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.06.2026 року було відкрито провадження та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін з 15.07.2026 року. Також вказаною ухвалою суду відповідача зобов`язано надати додаткові докази.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.

29.06.2026 року на адресу суду від Військової частини НОМЕР_1 надійшов письмовий відзив на позов, в якому відповідач не визнає заявлених позовних вимог та вважає адміністративний позов не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, мотивує відсутністю правових підстав для задоволення позовних вимог позивача та обґрунтовує наступним. Даного військовослужбовця не було звільнено з військової служби. Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №21 від 30.01.2023 року позивач вибув до нового місця служби. На військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється. Стаття 3 Кодексу законів про працю України (322-08) визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу. Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно правовими актами. Виходячи з наведеного, на військовослужбовців які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється. Підсумовуючи вищевикладене, зазначає, що будь-якої вини чи протиправних дій з боку Військової частини НОМЕР_1 стосовно позивача допущено не було. Враховуючи викладене, просить суд відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.09.2026 року продовжено строк розгляду адміністративної справи до 07.09.2026 року.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням НОМЕР_2 , виданим Управлінням персоналу штабу Військової частини НОМЕР_3 від 19 березня 2019 року.

З 25.02.2014 року по 30.01.2023 року позивач проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №21 від 30.01.2023 року позивача було виключено із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення.

У період проходження військової служби позивачу не у повному обсязі виплачувалось грошове забезпечення, тому позивач звернулася до суду за захистом своїх законних прав.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.05.2025 року по справі № 160/4508/25 позовну заяву задоволено частково:

- визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 30.01.2020 по 30.01.2023 грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023;

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 30.01.2020 року по 30.01.2023 року із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, 01.01.2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022;

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 , отриману в 2020, 2021, 2022 роках грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020. на 01.01.2021. 01.01.2022 відповідно, з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу за невчасно виплачене грошове забезпечення за період з 30.01.2020 по день фактичної виплати нього грошового забезпечення.

- в решті позовних вимог - відмовлено.

30.05.2026 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року по справі № 160/4508/25 відповідачем виплачено на користь позивача 42711,94 грн.

04.06.2026 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року по справі №160/4508/25 відповідачем виплачено на користь позивача 189701,77 грн.

Вищевказане підтверджується випискою банку з карткового рахунку позивача.

Таким чином, остаточний розрахунок з позивачем проведено 30.05.2026 року та 04.06.2026 року.

При цьому відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати частини грошового забезпечення.

Позивач, вважаючи, що відповідно до положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Суд зазначає, що остаточний розрахунок мав бути проведений з ОСОБА_1 30.01.2023 року – в день звільнення (виключення зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення).

Натомість належну до виплати суму в розмірі 42711,94 грн. було виплачено лише 30.05.2026 року, а суму в розмірі 189701,77 року було виплачено 04.06.2026 року.

Днем звільнення ОСОБА_1 є 30.01.2023 року, а тому першим днем затримки є 31.01.2023 року.

Щодо кінцевого строку проведення розрахунку, суд встановив, що такий проведено 30.05.2026 року, а тому останнім днем є 29.05.2026 року, а також 04.06.2026 року - останнім днем є 03.06.2026 року.

Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 23.06.2026 року № 346/ФЕС середньоденний заробіток позивача складає 887,53 грн.

Щодо заперечень позивача на довідку Військової частини НОМЕР_1 від 23.06.2026 року № 346/ФЕС у зв`язку із тим, що до сум грошового забезпечення не включено додаткову винагороду відповідно до Постанови №168, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.4 Постанови № 100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Суд зазначає, що додаткова винагорода відповідно до Постанови №168 під час воєнного стану має тимчасовий характер, тобто є доходом, що має разовий характер, тому вона не включається до розрахунків середнього заробітку чи грошового забезпечення за Постановою № 100.

Додаткова грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, належить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, а не до постійних щомісячних складових заробітної плати чи основного грошового забезпечення.

Подібні висновки щодо тимчасового характеру додаткової винагороди відповідно до Постанови №168 викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 травня 2026 року у справі № 280/8933/24.

Отже, з наведеного слідує, що кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 1215 днів та 1220 днів, при цьому за приписами статті 117 КЗпП України середній заробіток виплачується за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, тобто 182 дні.

З огляду на викладене, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 161530,46 грн (182 дня х 887,53 грн. (середньоденний заробіток)).

Крім цього, суд враховує правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2019 року у справі № 2340/3023/18, згідно якої, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зменшується на суму податків і зборів.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідача належить зобов`язати нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців з дати звільнення, що становить 182 дні в розмірі 161530,46 грн., без врахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Щодо позовних вимог в частині виплати компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, суд зазначає наступне.

Положеннями п.2 Порядку №44 передбачено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Згідно із п. 3 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Згідно із п. 5 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

З аналізу вказаних пунктів 2 - 3 Порядку № 44 слід дійти висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, виплачується для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже з урахуванням наведеного нарахування та виплата позивачу вказаних сум має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

Тому, суд прийшов до висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 31.01.2023 року по 31.07.2023 року (за шість місяців з дати звільнення) в сумі 161530,46 грн., без врахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів та відповідача слід зобов`язати нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні період з 31.01.2023 року по 31.07.2023 року (за шість місяців з дати звільнення) в сумі 161530,46 грн., без врахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Доказів понесення судових витрат не пов`язаних із сплатою судового збору позивачем не надано.

Тобто, у разі задоволення позовних вимог позивача, звільненого від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із сплатою судового збору судом не вирішується.

Згідно ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 31.01.2023 року по 31.07.2023 року (за шість місяців з дати звільнення) в сумі 161530,46 грн., без врахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні період з 31.01.2023 року по 31.07.2023 року (за шість місяців з дати звільнення) в сумі 161530,46 грн., без врахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя О.В. Серьогіна