Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №160/16364/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 рокуСправа №160/16364/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у м. Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИВ:

12.06.2026 року ОСОБА_1 звернувся через підсистему "Електронний суд" до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд:

- визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 у наданні публічної інформації, оформлену листом № 6/4903 від 01.06.2026 року;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути запит ОСОБА_1 від 16.04.2026 року повторно та надати ОСОБА_1 повну відповідь, яка має містити наявні у відповідача документи та інформацію за переліком, зазначеним у запиті, або мотивовану відповідь про відсутність кожного із запитуваних документів/інформації, зокрема щодо:

а) документа (акту, рапорту, службової записки, протоколу), що став підставою для доставлення ОСОБА_1 до ТЦК 14.07.2024 року;

б) документа (акту приймання-передачі, рапорту, службової записки), що підтверджує передачу ОСОБА_1 від прикордонників до ТЦК 14.07.2024 року;

в) витягу з журналу обліку доставлених осіб ТЦК за 14.07.2024 року (із прихованням персональних даних інших осіб);

г) витягу з журналу реєстрації відвідувачів ТЦК за 14.07.2024 року та 15.07.2024 року (із прихованням даних інших осіб);

ґ) рапортів та службових записок щодо супроводження ОСОБА_1 14.07.2024 року та 15.07.2024 року;

д) документа про направлення ОСОБА_1 на ВЛК 15.07.2024 року;

е) інформації про посадових осіб (орган, прізвища, звання, номери службових посвідчень), які здійснили доставлення, прийняття, супроводження ОСОБА_1 14.07.2024 року та 15.07.2024 року;

є) витягу з реєстру “Оберіг” щодо внесення даних про ОСОБА_1 14-15.07.2024 року;

ж) інформації про те, чи видавалась (формувалась) повістка на ім`я ОСОБА_1 у зв`язку з подіями 14-15.07.2024 року, а якщо так – її копії, а також відомостей про спосіб, дату та місце її вручення (або спроб вручення), та копії акта про відмову від отримання повістки (за наявності).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до відповідача (через звернення на “Урядовий контактний центр” УС-20106043 від 16.04.2026 року) із запитом на публічну інформацію, в якому просив надати певні документи. Листом відповідача № 6/4903 від 01.06.2026 року позивачу відмовлено у наданні інформації з посиланням на: Закон України «Про захист персональних даних» (нібито документи містять дані інших осіб); належність документів до «службової інформації»; відсутність підстав для надання копій. Водночас відповідач у листі визнав: що 15.07.2024 року позивача було доставлено до ТЦК; що здійснювалися заходи супроводження; що існують облікові дані, журнали реєстрації, архівні матеріали. При цьому відповідач проігнорував вимогу надати документи за 14.07.2024 року, зокрема інформацію про повістку, та не надав жодного документа, який би пояснював підстави, спосіб та суб`єктів доставлення/передачі позивача 14.07.2024 року. Відмова відповідача не відповідає вимогам Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки: не застосовано трискладовий тест (ст. 6 Закону); не обґрунтовано, якої шкоди зазнають інтереси держави або інших осіб у разі надання витягів або ретушованих копій; не враховано, що відповідно до ст. 16 ЗУ «Про захист персональних даних». Позивач має право на отримання інформації про себе, навіть якщо вона міститься в документах разом із даними інших осіб (шляхом ретушування або виготовлення витягу). Позивач вважає, що така відмова відповідача є протиправною, тому просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.06.2026 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами з 17.07.2026 року.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.

26.06.2026 року на адресу суду через підсистему «Електронний суд» від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов письмовий відзив на позов, в якому відповідач вважає позовні вимоги повністю необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне. 15.07.2024 року ОСОБА_1 був затриманий представниками Державної прикордонної служби України (ДПСУ) під час спроби незаконного перетину державного кордону України. Після фіксації факту спроби правопорушення прикордонною службою, позивача у встановленому законом порядку було доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_3 виключно з метою уточнення його військово-облікових даних як військовозобов`язаного. 16.07.2024 року позивач, не маючи жодних законних підстав для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, був направлений для проходження військово-лікарської комісії (ВЛК). За результатами медичного огляду він був визнаний придатним до військової служби та у подальшому призваний за мобілізацією до Військової частини НОМЕР_1 . Згідно з актуальними даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів («Оберіг»), станом на сьогодні ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 , куди він був взятий на облік 03.04.2025 року. Наразі він перебуває в картотеці, підлягає призову тобто він вже звільнений з військової служби. Також зазначає, що у зв`язку з тим, що позивач з 03.04.2025 року перебуває на військовому обліку в іншому органі - ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 не є володільцем та розпорядником актуальної особистої картки військовозобов`язаного ОСОБА_1 . Згідно з архітектурою та режимом безпеки Єдиного державного реєстру « ІНФОРМАЦІЯ_7 мають доступ до карток лише тих осіб, які перебувають у них на обліку. Відкрити картку з персональною інформацією особи, що знята з обліку та переведена до іншого регіону, ІНФОРМАЦІЯ_6 не має технічної можливості, що виключає можливість формування будь-яких витягів із реєстру «Оберіг» на запит позивача. Позивач вимагає надати акти, рапорти та протоколи, що стали підставою для його доставлення та передачі 14.07.2024 року. Зазначає, що затримання та доставлення позивача здійснювалися органами прикордонної служби України, а не військовослужбовцями ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідач не є розпорядником документів, які складаються ДПСУ. Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЗУ «Про доступ до публічної інформації», розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, якщо він не володіє і не зобов`язаний володіти інформацією, щодо якої зроблено запит. Враховуючи викладене, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

29.06.2026 року на адресу суду через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла письмова відповідь на відзив, за змістом якої убачається, що він не погоджується із доводами відповідача, посилаючись на наступне. У відзиві відповідач не заперечує, що предметом запиту позивача є документи щодо доставлення та передачі 14.07.2024 року. Навпаки, відповідач прямо зазначає, що позивач просить надати документи, які стали підставою для його доставлення та передачі саме 14.07.2024 року, після чого лише стверджує, що відповідні дії здійснювалися органами Державної прикордонної служби України. При цьому відповідач не стверджує, що 14.07.2024 року передача або доставлення не відбувалися, не заперечує сам факт таких подій та не повідомляє про відсутність документів, що їх фіксують. Натомість у відзиві містяться відомості, які свідчать про існування документального оформлення відповідних подій. Зокрема, відповідач описує затримання позивача, його передачу до ІНФОРМАЦІЯ_3 , проходження військово-лікарської комісії, перебування на військовому обліку та внесення відомостей до Єдиного державного реєстру «Оберіг». Крім того, відповідач прямо зазначає, що позивач витребує акти, рапорти, протоколи, журнали доставлених осіб, журнали відвідувачів та інші документи, однак не заявляє про їх відсутність. Натомість заперечення ґрунтуються на тому, що окремі документи могли бути створені іншими органами або що доступ до них, на думку відповідача, є обмеженим. Також позивач вважає, що відзив не спростовує, що позивач має право на отримання власних персональних даних. Також звертає увагу на те, що відзив містить нові підстави відмови, яких не існувало у листі від 01.06.2026 року. Враховуючи вищевикладене, просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.09.2026 року продовжено строк розгляду адміністративної справи до 07.09.2026 року.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 16.04.2026 року ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 (через звернення на “Урядовий контактний центр” УС-20106043 від 16.04.2026 року) із запитом на публічну інформацію, в якому просив надати:

- документи (акт, рапорт, службову записку, протокол), що стали підставою для доставлення позивача до ТЦК 14.07.2024 року;

- документи про передачу позивача від прикордонників до ТЦК 14.07.2024 року (акт приймання-передачі, рапорт, службова записка);

- журнали обліку доставлених осіб за 14.07.2024 року та 15.07.2024 року (витяги з прихованням даних інших осіб);

- журнал реєстрації відвідувачів ТЦК за 14.07.2024 року та 15.07.2024 року (витяг); рапорти та службові записки щодо супроводження позивача 14.07.2024 року та 15.07.2024 року;

- документ про направлення на ВЛК від 15.07.2024 року;

- інформацію про посадових осіб (орган, прізвища, звання, номери посвідчень), які здійснили доставлення, прийняття, супроводження позивача;

- витяг з реєстру «Оберіг» щодо внесення даних про позивача 14-15.07.2024 року;

- інформацію про те, чи видавалась (формувалась) повістка на ім`я позивача у зв`язку з подіями 14-15.07.2024 року, а якщо так – надати її копію, а також відомості про спосіб, дату та місце її вручення (або спроб вручення), та копію акта про відмову від отримання повістки (за наявності).

Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 № 6/4903 від 01.06.2026 року позивачу відмовлено у наданні інформації з посиланням на: Закон України «Про захист персональних даних» (нібито документи містять дані інших осіб); належність документів до «службової інформації»; відсутність підстав для надання копій.

При цьому відповідач проігнорував вимогу надати документи за 14.07.2024 року, зокрема інформацію про повістку, та не надав жодного документа, який би пояснював підстави, спосіб та суб`єктів доставлення/передачі позивача 14.07.2024 року.

Позивач, вважаючи протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 у наданні публічної інформації, оформлену листом № 6/4903 від 01.06.2026 року, звернувся до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 40 Конституції України всі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з преамбулою Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 року №2657-XII цей Закон регулює відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.

Відповідно до статей 1, 4 Закону України «Про інформацію» інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді; документ - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.

Суб`єктами інформаційних відносин є: фізичні особи; юридичні особи; об`єднання громадян; суб`єкти владних повноважень.

Об`єктом інформаційних відносин є інформація.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про інформацію», кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

За змістом частини 1 статті 6 Закону №2657-XII, право на інформацію забезпечується, зокрема, обов`язком суб`єктів владних повноважень інформувати громадськість та медіа про свою діяльність і прийняті рішення; обов`язком суб`єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про інформацію», право на інформацію охороняється законом.

Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Спеціальним законом, який визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, є Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року №2939-VI.

Метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.

Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Відповідно до статті 3 Закону №2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується:

1) обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом;

2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє;

3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації;

4) доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством;

5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації;

6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

За змістом статті 4 Закону №2939-VI доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах:

1) прозорості та відкритості діяльності суб`єктів владних повноважень;

2) вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом;

3) рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.

Стаття 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначає, що доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Відповідно до частини 4 статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» всі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акту, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Відповідно до частини 2 статті 19 Закону №2939-VI запитувач має право звернутися до розпорядника інформації з запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Згідно зі статтею 20 Закону №2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту.

Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим.

У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до частини 1 статті 22 Закону №2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Відповідно до статті 23 Закону №2939-VI рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку про те, що визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона по своїй суті є заздалегідь готовим зафіксованим на певному носії продуктом.

Отримувати або створювати такий продукт може виключно суб`єкт владних повноважень у процесі виконання своїх обов`язків. Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

При цьому, законодавець зобов`язує розпорядника інформації надати відповідь на письмовий запит запитувача інформації не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту, яка має бути повною, достовірною та точною або мотивовану відмову у наданні запитуваної інформації у разі наявності підстав, визначених статтею 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Суд зазначає, що за змістом пункту 1 частини 1 статті 22 Закону №2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, якщо розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит.

Крім того, частиною 3 статті 22 Закону №2939-VI передбачено, що розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

Отже, у разі якщо відповідач, як розпорядник, не володів запитуваною інформацією, то в силу положень частини 3 статті 22 Закону №2939-VI відповідний запит мав бути направлений відповідачем належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача.

Проте, як убачається зі змісту відповіді №6/4903 від 01.06.2026 року, ІНФОРМАЦІЯ_2 формально розглянуто інформаційний запит ОСОБА_1 від 16.04.2026 року (через звернення на “Урядовий контактний центр” УС-20106043 від 16.04.2026 року), чим порушено право особи на отримання інформації.

Приписами пункту 3 статті 3 Закону №2939-VI встановлені гарантії права на доступ до публічної інформації, серед яких це право гарантується зокрема максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації.

Приписами частини 1 статті 2 Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів, що її ратифіковано із заявами Законом України «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів» від 20 травня 2020 року №631-IX, Україна взяла на себе відповідальність із виконання зобов`язань щодо забезпечення гарантій права кожному, без дискримінації за будь-якою ознакою, на доступ, зокрема до публічної інформації, за вимогою до офіційних документів, що знаходяться в розпорядженні державних органів.

Приписи статті 5 Конвенції Ради Європи передбачають опрацювання запитів про доступ до офіційних документів. Зокрема згідно із частиною другою цієї статті запит про доступ до офіційного документу розглядається будь-яким державним органом, в розпорядженні якого знаходиться документ. Якщо державний орган не має у розпорядженні запитуваного офіційного документу або якщо він не уповноважений опрацьовувати цей запит, він повинен, коли це можливо, спрямувати запит чи заявника до компетентного державного органу.

Згідно з частиною 1 статті 5 Конвенції Ради Європи державний орган сприяє заявнику, наскільки це практично можливо, ідентифікувати запитуваний офіційний документ.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції Ради Європи визначено форми доступу до офіційних документів: «У разі надання доступу до офіційного документу заявник має право обрати чи ознайомитися з оригіналом або копією, чи отримати копію цього документу в будь-якій доступній формі або форматі за своїм вибором, якщо тільки висловлене побажання не є невиправданим».

При цьому, розпорядник інформації повинен керуватися принципом добросовісності і розсудливості та не застосовувати формалістичний підхід до вирішення питання, а максимально сприяти (на вимогу) запитувачу, наскільки це практично можливо, у доступі до публічної інформації, гарантованої статтею 10-1 Закону №2939-VI.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 16 березня 2023 року в справі №380/15492/21.

Крім того, суд враховує положення частини 2 статті 6 Закону №2939-VI, яким передбачено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку, що відповідачем під час надання відповіді на інформаційний запит лише частково дотримано вимоги частини 2 статті 6 Закону України №2939-VI за результатами проведення так званого "трискладового тесту".

За викладених обставин, суд вважає надану відповідачем відповідь на інформаційний запит ОСОБА_1 від 16.04.2026 року (через звернення на “Урядовий контактний центр” УС-20106043 від 16.04.2026 року) такою, що суперечить вимогам Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки публічна інформація не є обмеженою.

Нормами частини 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02).

У спірних правовідносинах права позивача порушені саме протиправною відмовою відповідача у наданні інформації, запитуваної в інформаційному запиті ОСОБА_1 від 16.04.2026 року (через звернення на “Урядовий контактний центр” УС-20106043 від 16.04.2026 року) щодо отримання публічної інформації.

З урахуванням чого суд приходить до висновку про необхідність в поновленні порушених прав позивача шляхом зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути інформаційний запит ОСОБА_1 від 16.04.2026 року (через звернення на “Урядовий контактний центр” УС-20106043 від 16.04.2026 року) щодо отримання публічної інформації, з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Доказів понесення судових витрат не пов`язаних із сплатою судового збору позивачем не надано.

Тобто, у разі задоволення позовних вимог позивача, звільненого від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із сплатою судового збору судом не вирішується.

Згідно з ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 9, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлену листом № 6/4903 від 01.06.2026 року, у наданні інформації, запитуваної в інформаційному запиті ОСОБА_1 від 16.04.2026 року (через звернення на “Урядовий контактний центр” УС-20106043 від 16.04.2026 року) щодо отримання публічної інформації.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) повторно розглянути інформаційний запит ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) від 16.04.2026 року (через звернення на “Урядовий контактний центр” УС-20106043 від 16.04.2026 року) щодо отримання публічної інформації, з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя О.В. Серьогіна