Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №160/11035/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 рокуСправа №160/11035/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:

визнати протиправним та скасувати пункт 2 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 23 березня 2026 року № 2603 «Про результати проведення службового розслідування» в частині встановлення факту безпідставного та недобросовісного отримання грошової винагороди у розмірі 50000 гривень за загальний період з вересня 2023 року по травень 2025 року майором юстиції ОСОБА_1 на суму переплати 225254 гривень 14 копійок;

визнати протиправним та скасувати пункт 3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 23 березня 2026 року № 2603 «Про результати проведення службового розслідування» в частині зобов`язання начальника фінансово-економічної служби - головного бухгалтера військової частини НОМЕР_1 проведення коригування нарахування додаткової винагороди та податків у розмірах відповідно до поданих рапортів щомісячно, до повного погашення заборгованості майором юстиції ОСОБА_1 , старшим офіцером юридичної служби військової частини НОМЕР_1 (невідшкодований залишок складає 152561 гривень 67 копійок);

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) повернути ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) стягнуті із його грошового забезпечення в рахунок відшкодування шкоди всі фактично стягнуті кошти із розрахунку суми переплати 225254 гривень 14 копійок.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 09 лютого 2023 року проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді офіцера (старшого офіцера) юридичної служби, а займана ним посада належить до складу основного командного пункту (командування та штабу) військової частини, що підтверджується наказами командира військової частини НОМЕР_1 від 03 червня 2024 року № 1187 «Про організацію розгортання та роботи пунктів управління військової частини НОМЕР_1 на період ведення бойових дій» та від 01 квітня 2025 року № 1194 дск «Про внесення змін до структури пунктів управління та розподілу оперативного складу військової частини НОМЕР_1 », а тому позивач мав право на виплату додаткової винагороди з розрахунку 50000 гривень на місяць. Позивач також вказав, що службове розслідування проводилось без його повідомлення та без його участі, пояснення у нього не відбирались і надати їх не пропонувалось, акт про відмову від надання пояснень не складався, розслідування проведено без участі безпосереднього начальника, а за його результатами не встановлено форми вини в діях ОСОБА_1 . Окремо позивач наголошував на тому, що він сам собі не нараховує та не виплачує будь-яку грошову винагороду, а лише пасивно отримує її на свій банківський рахунок, будь-яких обов`язків щодо моніторингу кількості отримання грошових сум заробітної плати на позивача не покладено, а правильність та правомірність нарахування грошового забезпечення покладається виключно на відповідальних осіб військової частини НОМЕР_1 . Отже, на думку позивача, ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються, до того ж заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, виплачені добровільно за відсутності рахункової помилки та недобросовісності з боку набувача, поверненню не підлягають.

Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, сторонам встановлено строки для подання заяв по суті справи.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні у повному обсязі. В обґрунтування заперечень відповідач зазначив, що умовою, яка передувала проведенню військовою частиною службового розслідування за фактом безпідставного отримання особовим складом грошової винагороди, є проведення представниками групи моніторингу соціальних виплат фінансового відділу ОКП ОСУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » дослідження стану нарахування додаткової винагороди військовослужбовцям на період дії воєнного стану, про що складено довідку за результатами дослідження окремих питань від 17.07.2025 № ОСУВ ІНФОРМАЦІЯ_1 /15/27, якою виявлено ризики неналежної виплати додаткової винагороди із розрахунку 50000 гривень на місяць військовослужбовцям, які не займали посади (тимчасово не виконували обов`язки) в командуванні та штабі військової частини НОМЕР_1 . На підставі зазначеної довідки проведено службове розслідування та встановлено, що позивачем недобросовісно та безпідставно отримано додаткову грошову винагороду у розрахунку 50000 гривень на місяць за період з 01 вересня 2023 року по 31 травня 2025 року, чим спричинено збитки державі. З посиланням на положення Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03 жовтня 2019 року № 160-IX, постанову Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 та роз`яснення Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України, викладені у листі від 14.11.2023 № 220/13/7643, відповідач зазначив, що позивач як військовослужбовець Збройних Сил України не набув права на отримання збільшеної до 50000 гривень додаткової винагороди, а тому отримані ним надлишкові виплати, які виникли під час виконання обов`язків військової служби, спричинили збитки державі. На підставі викладеного відповідач вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , майор юстиції, з 09 лютого 2023 року проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді офіцера (старшого офіцера) юридичної служби.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 03 червня 2024 року № 1187 «Про організацію розгортання та роботи пунктів управління військової частини НОМЕР_1 на період ведення бойових дій» визначено перелік посад складу основного командного пункту військової частини. Згідно з Додатком 1 до вказаного наказу до складу основного командного пункту належить, зокрема, пункт 1.16 - секція юридичної служби, у тому числі посада офіцера (старшого офіцера) юридичної служби.

Відповідно до розділів 2, 3.4 Доктрини «Пункти управління (командні пункти) та організація роботи на них», затвердженої Головнокомандувачем Збройних Сил України 23.08.2024, та з метою уточнення структури пунктів управління і розподілу оперативного складу військової частини видано наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 01 квітня 2025 року № 1194 дск «Про внесення змін до структури пунктів управління та розподілу оперативного складу військової частини НОМЕР_1 », яким затверджено структуру основного командного пункту, до складу якого віднесено секцію юридичної служби, що включає посаду офіцера (старшого офіцера) юридичної служби (Додаток 4 до наказу № 1194 дск).

Згідно з пунктом 3.17 наказу від 01 квітня 2025 року № 1194 дск секція юридичної служби призначена для організації правової роботи, спрямованої на правильне застосування, неухильне дотримання та запобігання невиконанню вимог законодавства та норм міжнародного гуманітарного права командуванням у ході планування та ведення бою (бойових дій). До основних завдань секції віднесено: надання консультацій командуванню щодо дотримання норм міжнародного гуманітарного права у ході планування та ведення бою (бойових дій) та проведення інструктажу особового складу щодо їх виконання; надання необхідної допомоги командуванню у вирішенні правових питань стосовно вибору способу дій, який був би одночасно і законним, і ефективним у ході планування та ведення бою (бойових дій); ознайомлення з планами майбутніх воєнних дій з метою оцінювання їх відповідності нормам і вимогам законодавства, міжнародного гуманітарного права; правову оцінку та візування проектів бойових та інших документів перед прийняттям відповідним командиром (начальником) рішення на ведення бою (бойових дій) на їх відповідність нормам законодавства, у тому числі нормам міжнародного гуманітарного права; надання допомоги командуванню у вирішенні правових питань, які виникають, та усунення перешкод правового характеру, що можуть виникнути у ході планування та ведення бою (бойових дій); участь у плануванні застосування бригади та інших складових сил оборони в бою (бойових діях).

Військовою частиною НОМЕР_1 здійснювалось нарахування та виплата позивачу додаткової грошової винагороди за період з вересня 2023 року по травень 2025 року включно з розрахунку 50000 гривень на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань.

Представниками групи моніторингу соціальних виплат фінансового відділу ОКП ОСУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » проведено дослідження стану нарахування додаткової винагороди військовослужбовцям на період дії воєнного стану, за результатами якого складено довідку за результатами дослідження окремих питань від 17.07.2025 № ОСУВ ІНФОРМАЦІЯ_1 /15/27. Дослідженням виявлено ризики неналежної виплати додаткової винагороди із розрахунку 50000 гривень на місяць військовослужбовцям, які не займали посади (тимчасово не виконували обов`язки) в командуванні та штабі військової частини НОМЕР_1 .

Висновки зазначеної довідки стали підставою для проведення військовою частиною НОМЕР_1 службового розслідування за фактом безпідставного отримання особовим складом грошової винагороди. За результатами службового розслідування встановлено, що позивачем недобросовісно та безпідставно отримано додаткову грошову винагороду у розрахунку 50000 гривень на місяць за період з 01 вересня 2023 року по 31 травня 2025 року, чим спричинено збитки у розмірі 225254,14 гривень.

За результатами проведеного службового розслідування командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ (з основної діяльності) від 23 березня 2026 року № 2603 «Про результати проведення службового розслідування», пунктом 2 якого підтверджено факт безпідставного та недобросовісного набуття коштів - виплати додаткової винагороди у розмірі 50000 гривень за загальний період з вересня 2023 року по травень 2025 року майором юстиції ОСОБА_1 (сума переплати 225254,14 гривень), а пунктом 3 зобов`язано начальника фінансово-економічної служби - головного бухгалтера військової частини НОМЕР_1 провести коригування нарахування додаткової винагороди та податків у розмірах відповідно до поданих рапортів щомісячно, до повного погашення заборгованості майором юстиції ОСОБА_1 , старшим офіцером юридичної служби військової частини НОМЕР_1 (невідшкодований залишок складає 152561,67 гривень).

З указаним наказом позивача ознайомлено 30 березня 2026 року. На виконання пункту 3 цього наказу з грошового забезпечення позивача проводиться утримання коштів у рахунок відшкодування шкоди, розмір якого на час звернення до суду становить різницю між визначеною сумою переплати 225254,14 гривень та невідшкодованим залишком 152561,67 гривень.

Не погоджуючись із результатами службового розслідування та прийнятим за його наслідками наказом, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).

Приписами частини 1 статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до частини 4 статті 2 Закону № 2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначаються Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24 березня 1999 року № 548-XIV (далі - Статут № 548-XIV).

Згідно зі статтею 11 Статуту № 548-XIV необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України, покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Відповідно до статті 16 Статуту № 548-XIV кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Згідно зі статтями 26, 27 Статуту № 548-XIV військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України», дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» від 24 березня 1999 року № 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут).

За приписами статей 1, 2 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Статтею 4 Дисциплінарного статуту передбачено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» (частина 3 статті 5 Дисциплінарного статуту).

За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності (частина 2 статті 45 Дисциплінарного статуту).

Згідно зі статтею 85 Дисциплінарного статуту службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.

Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.

Відповідно до вимог статті 86 Дисциплінарного статуту якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, а також військовозобов`язаних та резервістів, які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі, визначає Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за № 1503/31371 (далі - Порядок № 608).

Пунктом 7 розділу I Порядку № 608 встановлено, що службове розслідування за фактами завданої шкоди державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, проводиться з дотриманням вимог цього Порядку та положень Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».

Згідно з пунктом 1 розділу II Порядку № 608 службове розслідування може призначатися у разі: невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров`ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду; невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань, та в інших визначених цим пунктом випадках. Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.

Відповідно до пункту 1 розділу III Порядку № 608 рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення. Інші посадові (службові) особи у разі необхідності звертаються за підпорядкованістю з клопотанням про призначення службового розслідування.

Відповідно до пункту 12 розділу III Порядку № 608 розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.

Відповідно до пункту 13 розділу III Порядку № 608 службове розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). В окремих випадках цей строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більше ніж на один місяць. Загальний строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців.

Пунктом 1 розділу IV Порядку № 608 передбачено, що у разі відмови військовослужбовця надати письмові пояснення по суті службового розслідування особа, яка проводить службове розслідування, складає акт про відмову, який засвідчується підписами не менше двох присутніх осіб.

Згідно з пунктом 3 розділу IV Порядку № 608 військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов`язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.

Відповідно до пунктів 1, 3 розділу V Порядку № 608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини. В описовій частині акта службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім`я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв`язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв`язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення.

Особливості проведення службового розслідування за фактами завдання державі матеріальної шкоди визначені у положеннях розділу VIII Порядку № 608, де вказано, що у разі виявлення факту завдання шкоди державі командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає службове розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб (пункт 1 розділу VIII Порядку № 608).

Під час проведення такого службового розслідування додатково необхідно з`ясувати: наявність шкоди; протиправну поведінку особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; ступінь нанесення матеріальної шкоди (пошкодження, псування або втрата військового майна); умисність чи необережність дій (бездіяльність) винної особи та обставини, за яких заподіяно шкоду (пункт 2 розділу VIII Порядку № 608).

До матеріалів службового розслідування долучається довідка про вартісну оцінку заподіяної шкоди за підписом начальника відповідної служби та фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини (пункт 3 розділу VIII Порядку № 608).

З системного аналізу вищезазначених норм суд доходить висновку, що притягненню військовослужбовця до матеріальної відповідальності повинно передувати саме службове розслідування, призначене на підставі відповідного наказу, у ході якого встановлюються обставини причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб, а військовослужбовцю, стосовно якого таке розслідування проводиться, має бути забезпечено реалізацію прав, передбачених пунктом 3 розділу IV Порядку № 608.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків, визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03 жовтня 2019 року № 160-IX (далі - Закон № 160-IX).

Згідно з пунктами 2, 4, 5 частини першої статті 1 Закону № 160-IX інше майно - це нерухоме та рухоме державне майно (крім військового майна, закріпленого за військовою частиною, установою, організацією, закладом), майно, залучене під час мобілізації, а також грошові кошти.

Матеріальна відповідальність - це вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Пряма дійсна шкода - це збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

За змістом частин 1, 2 статті 3 Закону № 160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність. Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 160-IX особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.

Частиною 1 статті 5 Закону № 160-IX передбачено, що особа за завдану з необережності шкоду несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, крім випадків, коли цим Законом передбачено повну чи підвищену матеріальну відповідальність.

За правилами частини 1 статті 6 Закону № 160-IX особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: 1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій; 2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб; 3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин; 4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення; 5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

Абзацом 1 частини 2 статті 8 Закону № 160-IX встановлено, що у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.

Частиною 3 статті 8 Закону № 160-IX передбачено, що розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць.

Частинами 6-8 статті 8 Закону № 160-IX встановлено, що за результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності. Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис. У разі якщо шкоду завдано кількома особами, у наказі командира (начальника) визначаються суми, що підлягають стягненню окремо з кожної особи, з урахуванням ступеня вини і конкретних обставин завдання ними шкоди.

Приписами статті 9 Закону № 160-IX передбачено, що завдана шкода не підлягає відшкодуванню, а особи звільняються від матеріальної відповідальності у разі, якщо шкоду завдано внаслідок: 1) дії непереборної сили; 2) необхідної оборони; 3) крайньої необхідності; 4) виконання наказу або розпорядження командира (начальника), крім випадків виконання явно злочинного наказу або розпорядження; 5) виправданого службового ризику; 6) затримання особи, що вчинила злочин, фізичний або психічний примус; 7) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Шкода не підлягає відшкодуванню у випадку смерті винної особи. Обставини, що виключають матеріальну відповідальність, підлягають встановленню під час проведення розслідування.

Абзацом 1 частини 1 статті 10 Закону № 160-IX передбачено, що відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.

Положеннями частини 1 статті 14 Закону № 160-IX встановлено, що наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством. Згідно з частиною 3 статті 14 Закону № 160-IX у разі скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності стягнені з особи кошти та/або добровільно передане нею рівноцінне майно чи внесені кошти повертаються цій особі, про що видається відповідний наказ.

Отже, з аналізу наведених норм права вбачається, що матеріальна відповідальність є різновидом юридичної відповідальності, яка настає у випадку заподіяння військовослужбовцями та деякими іншими особами прямої дійсної шкоди, що було завдано з їх вини під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків.

Водночас командир (начальник) видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню, тільки у тому разі, якщо вину особи доведено.

Пряму дійсну шкоду Закон визначає як збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу, внаслідок знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання чи незаконного використання військового або іншого майна, погіршення чи зниження його цінності, а також витрати на відновлення або придбання нового майна замість втраченого чи зіпсованого. До складу прямої дійсної шкоди Закон № 160-IX також відносить надлишкові виплати, які виникли під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків.

Також суд зазначає, що на виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168).

Абзац третій пункту 1-1 Постанови № 168 передбачає, що на період воєнного стану військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки), виплачується додаткова винагорода у розмірі 50000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань відповідно до умов, визначених Міністерством оборони.

Виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення (пункт 1-2 Постанови № 168).

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення, зокрема, військовослужбовцям Збройних Сил України. Наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 № 44, який застосовується з 01.02.2023, Порядок № 260 доповнено розділом XXXIV «Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану».

За змістом абзацу 14 пункту 2 розділу XXXIV Порядку № 260 на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з Постановою № 168 виплачується, зокрема, у розмірі 50000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (у розрахунку на місяць пропорційно часу участі в таких діях та заходах).

Відповідно до пункту 4 розділу XXXIV Порядку № 260 підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки, або бойове донесення, або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Пунктом 8 розділу XXXIV Порядку № 260 визначено, що виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин - особовому складу військової частини; керівника органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.

Отже, з наведених норм права випливає висновок, що виплата додаткової винагороди особовому складу військової частини здійснюється на підставі наказів командирів (начальників) військових частин, за наявності підтвердження підстав для такої виплати відповідними документами, зокрема бойовими наказами (бойовими розпорядженнями), журналами бойових дій, рапортами (донесеннями) командира підрозділу (групи) про участь військовослужбовця у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, а нарахування та виплата додаткової винагороди здійснюється безпосередньо військовою частиною.

Судом встановлено, що займана позивачем посада офіцера (старшого офіцера) юридичної служби входить до складу секції юридичної служби, яку наказами командира військової частини НОМЕР_1 від 03 червня 2024 року № 1187 та від 01 квітня 2025 року № 1194 дск віднесено до складу основного командного пункту військової частини, тобто до складу командування та штабу військової частини у розумінні абзацу третього пункту 1-1 Постанови № 168 та абзацу 14 пункту 2 розділу XXXIV Порядку № 260. Зазначені накази видані самим відповідачем, є чинними, у встановленому порядку не скасовані та відповідачем не спростовані.

Додаткова винагорода виплачувалась позивачу військовою частиною у спірний період на підставі відповідних наказів командира (начальника) військової частини та з урахуванням підтверджуючих на той момент документів, що не спростовано відповідачем.

Приймаючи оскаржуваний наказ та покладаючи вину на позивача, відповідачем було знехтувано наведені приписи законодавства та не взято до уваги той факт, що нарахування додаткової винагороди не входить до компетенції позивача, який у цьому випадку є лише отримувачем винагороди. Позивач не наділений повноваженнями щодо нарахування та виплати собі грошового забезпечення, а визначення переліку посад, що входять до складу командування та штабу військової частини, належить до дискреційних повноважень командира військової частини і не залежить від волевиявлення позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваний наказ не містить викладення обставин та обґрунтувань, які б давали змогу дійти беззаперечного висновку про те, що позивач, отримуючи нараховану йому військовою частиною додаткову винагороду за спірний період, діяв умисно з метою заподіяння шкоди інтересам держави, також відповідачем не надано доказів того, що позивач якимось чином впливав на рішення уповноваженої особи при нарахуванні та виплаті йому додаткової винагороди.

Відповідачем не спростовано доводів позивача про те, що ОСОБА_1 у спірний період проходив військову службу та належним чином виконував бойові (спеціальні) завдання, до дисциплінарної відповідальності не притягувався, а Військовою частиною НОМЕР_1 здійснювалось нарахування та виплата позивачу додаткової грошової винагороди з вересня 2023 року по травень 2025 року з розрахунку 50000 гривень на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань.

Отже, з наявних в матеріалах справи доказів не вбачається умислу позивача у заподіянні шкоди інтересам держави при отриманні ним додаткової винагороди за виконання бойових (спеціальних) завдань у спірний період.

Окрім того, суд наголошує, що форма вини є визначальною обставиною для визначення меж матеріальної відповідальності військовослужбовця чи відповідної особи під час притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності відповідно до Закону № 160-IX.

У разі, якщо шкода завдана з необережності, відповідальність особи обмежується межами, передбаченими частиною першою статті 5 Закону № 160-IX, а саме не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, якщо інше не передбачено законом.

Відповідачем не доведено, що відповідно до посадових обов`язків позивач несе повну матеріальну відповідальність або з ним укладено угоду про повну матеріальну відповідальність у разі завдання матеріальної шкоди, тоді як відповідач, всупереч встановленим законодавством обмежень, застосував до позивача повну матеріальну відповідальність.

Суд також зазначає, що додаткова винагорода, запроваджена Постановою № 168, є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовця. Такий висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постанові від 10 квітня 2025 року у справі № 240/2078/24 та у постанові від 10 вересня 2025 року у справі № 240/2400/24, згідно з якими зазначена винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до статті 1215 Цивільного кодексу України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Матеріалами справи не підтверджено ані наявності рахункової помилки з боку військової частини, ані недобросовісності з боку позивача, оскільки виплата додаткової винагороди здійснювалась військовою частиною добровільно, на підставі наказів її командира, за посадою, яку цими ж наказами віднесено до складу основного командного пункту військової частини.

Суд ураховує також правову позицію Верховного Суду, викладену у пункті 47 постанови від 15 липня 2021 року у справі № 815/1062/17, згідно з якою пояснення особи, стосовно якої проводиться службове розслідування, є однією з важливих гарантій об`єктивного службового розслідування та захисту законних прав й інтересів особи від безпідставного застосування стягнення та інших негативних наслідків.

Оскільки в оскаржуваному наказі йдеться про застосування юридичної відповідальності, відповідачем мав бути доведений склад правопорушення, а матеріали службового розслідування та наказ суб`єкта владних повноважень про покладення на військовослужбовця повної матеріальної відповідальності повинні містити добуті у передбаченому законом порядку об`єктивні дані, котрі поза розумним сумнівом доводять невиконання або неналежне виконання позивачем службових обов`язків, наявність шкоди та причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) позивача і наслідками, що настали.

Посилання в наказі на положення законодавства без належного наведення мотивів застосування певних норм права або незастосування інших норм при притягненні позивача до повної матеріальної відповідальності, а також ненаведення обставин вчинення події не є належним обґрунтуванням оскаржуваного наказу.

Вирішуючи даний спір, суд також вважає за необхідне зазначити, що у справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип «належного урядування» не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

З вищевикладеного випливає, що у разі, якщо військова частина допустила помилку при нарахуванні військовослужбовцю додаткової винагороди чи обрахувала таку винагороду у неправильному розмірі, ризики такої помилки повинні покладатися на саму державу, вони не можуть виправлятися за рахунок особи, якої вони стосуються.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За приписами частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд вважає, що досліджені під час розгляду справи письмові докази в їх сукупності свідчать про відсутність підстав для притягнення позивача до повної матеріальної відповідальності, у зв`язку із чим оскаржуваний наказ у частині встановлення факту безпідставного та недобросовісного отримання позивачем додаткової грошової винагороди та у частині зобов`язання начальника фінансово-економічної служби - головного бухгалтера військової частини НОМЕР_1 провести коригування нарахування додаткової винагороди та податків до повного погашення заборгованості позивачем є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Оскільки відповідно до частини 3 статті 14 Закону № 160-IX у разі скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності стягнені з особи кошти повертаються цій особі, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, є і вимога позивача про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 повернути йому фактично стягнуті із його грошового забезпечення кошти.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства та вимоги законодавства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати пункт 2 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 23 березня 2026 року № 2603 «Про результати проведення службового розслідування» в частині встановлення факту безпідставного та недобросовісного отримання грошової винагороди у розмірі 50000 гривень за загальний період з вересня 2023 року по травень 2025 року майором юстиції ОСОБА_1 на суму переплати 225254 гривень 14 копійок.

Визнати протиправним та скасувати пункт 3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 23 березня 2026 року № 2603 «Про результати проведення службового розслідування» в частині зобов`язання начальника фінансово-економічної служби - головного бухгалтера військової частини НОМЕР_1 проведення коригування нарахування додаткової винагороди та податків у розмірах відповідно до поданих рапортів щомісячно, до повного погашення заборгованості майором юстиції ОСОБА_1 , старшим офіцером юридичної служби військової частини НОМЕР_1 (невідшкодований залишок складає 152561 гривень 67 копійок).

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) повернути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) стягнуті із його грошового забезпечення в рахунок відшкодування шкоди всі фактично стягнуті кошти із розрахунку суми переплати 225254 гривень 14 копійок

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова