Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №140/7519/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року ЛуцькСправа № 140/7519/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

судді Стецика Н.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі також – ГУ ПФУ в Одеській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 26.05.2026 №032150007382 щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ; зобов`язання відповідача призначити ОСОБА_1 та виплачувати пенсію за вислугу років на підставі пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ з 18.05.2026, зарахувавши до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років періоди роботи з 18.02.1991 по 01.03.2004.

В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 18.05.2026 він звернувся до територіального відділу ПФУ за місцем фактичного проживання з письмовою заявою про призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» статті 55 Закону №1788-ХІІ.

Рішенням ГУ ПФУ в Одеській області від 26.05.2026 №032150007382 йому відмовлено у призначенні пенсії в зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років та факт роботи на момент звернення. Також відповідачем зазначено про відсутність довідки про підтвердження спеціального стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Позивач не погоджується з даним рішенням ГУ ПФУ в Одеській області.

Вказує, що на момент звернення із заявою від 18.05.2026 він досяг 55-річного віку. Відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_1 та архівної довідки від 27.10.2025 №С-830, у період з 18.02.1991 по 01.03.2004 (понад 13 років) безперервно працював у вагонному депо Ковель на посадах: слюсаря по ремонту рухомого складу (з 18.02.1991); оглядача-ремонтника вагонів пункту технічного обслуговування (ПТО) Ізов (з 02.12.1998); старшого оглядача-ремонтника вагонів ПТО Ізов (з 03.12.2002 по 01.03.2004). Вказані посади та роботи прямо передбачені Списком професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах (затвердженим постановою КМУ від 12.10.1992 №583).

Відтак стверджує, що ним у повній мірі дотримано вимоги п. «а» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та п. 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» для призначення пенсії за вислугу років.

Наголошує, що згідно зі ст. 62 Закону №1788-XII, ст. 48 КЗпП України та п. 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Надання уточнюючої довідки вимагається виключно у разі відсутності трудової книжки або відсутності в ній належних/необхідних записів. Оскільки в його трудовій книжці містяться чіткі та належно оформлені записи про всі періоди роботи й назви посад, додаткова уточнююча довідка не потрібна. Крім того, на підтвердження посадових обов`язків та умов праці ним було надано копії наказів з підприємства та архівну довідку.

Зазначає, що на момент звернення за призначенням пенсії (18.05.2026) його було переведено на посаду начальника пункту технічного обслуговування вагонів, яка не належить до переліку посад з пільговим обчисленням вислуги років, а отже, обмежень щодо призначення та виплати пенсії немає.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 15.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позову ОСОБА_1 . Зазначив, що для зарахування позивачу періодів роботи (з 18.02.1991 по 11.10.2017) до спеціального стажу за вислугу років обов`язково має бути надана уточнююча довідка відповідно до п. 20 Порядку №637. Надана позивачем архівна довідка від 07.10.2025 №С-830, на думку відповідача, не може бути взята до уваги, оскільки вона не підтверджує спеціальний характер роботи.

Посилаючись на ст. 7 Закону України «Про пенсійне забезпечення» відповідач вказує, що обов`язковою умовою для призначення та виплати пенсії за вислугу років є залишення (звільнення з) роботи, яка дає право на таку пенсію. За даними відповідача, на дату звернення (18.05.2026) позивач продовжував працювати на пільговій посаді. В копії трудової книжки відсутні записи про звільнення чи переведення на іншу посаду, а надана копія наказу від 18.05.2026 № 313/ОС про переведення не є належним доказом, оскільки не містить обов`язкових реквізитів (зокрема підписів посадових осіб).

Звертає увагу суду, що відповідно до п. 2-1 розд. XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV право на пенсію за вислугу років мають особи, які мали необхідний пільговий стаж (не менше 12 років 6 місяців) станом на 11.10.2017. Періоди роботи за спеціальністю після цієї дати до спеціального стажу не зараховуються.

Інших заяв по суті спору від сторін не надходило.

Сторони скористались своїм правом на подання до суду заяв по суті справи, в яких письмово виклали свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, а тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, суд встановив наступні обставини.

18.05.2026 ОСОБА_1 звернувся до територіального органу ПФУ за місцем проживання із заявою та відповідними документами за призначенням пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» ст. 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (а.с.37).

За принципом екстериторіальності вказана заява розглянута ГУ ПФУ в Одеській області, рішенням якого №032150007382 від 27.05.2026 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років (а.с.35).

Як причина відмови у призначені пенсії відповідачем у даному рішенні зазначено відсутність у ОСОБА_1 необхідного спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років. Зокрема, до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, не зараховано період роботи з 18.02.1991 по 11.10.2017, оскільки відсутня довідка про підтвердження спеціального стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, відповідно до п. 20 Порядку №637. Архівна довідка від 07.10.2025 №С-830 не може бути взята до уваги, оскільки не підтверджує спеціальний характер роботи.

Окрім того, за наявною інформацією, особа працює на посаді, що дає право на призначення пенсії за вислугу років на дату звернення за призначенням пенсії.

Не погоджуючись із рішенням ГУ ПФУ в Одеській області №032150007382 від 27.05.2026, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються - Законом України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ) та Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення. Усі нормативно-правові акти застосовуються в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

За змістом ст.2 Закону №1788-ХІІ за цим Законом призначаються, зокрема пенсії за вислугу років.

Відповідно до ст.51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Право на пенсію за вислугу років згідно з нормами ст. 52 Закону №1788-ХІІ мають, в тому числі, робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітені.

Згідно п. «а» ст. 55 Закону №1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар`єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи, - після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.

Статтею 62 Закону №1788-XIІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі Порядок №637) визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з пунктом 20 Порядок №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній відповідних записів.

Записи трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , виданої 29.01.1991, свідчать, що з 18.02.1991 ОСОБА_1 працював слюсарем по ремонту рухомого складу пункту технічного обслуговування вагонів Ізов Львівської залізниці; з 02.12.1998 - оглядачем ремонтником пункту технічного обслуговування Ізов; з 03.12.2002 - старшим ремонтником пункту технічного обслуговування пункту технічного обслуговування Ізов, а з 02.03.2004 - переведений начальником пункту обслуговування пункту технічного обслуговування Ізов (а.с.9-11).

Розглядаючи подані позивачем документи для призначення пенсії за вислугу років, відповідач не зарахував періоди роботи позивача з 18.02.1991 по 01.03.2004 через відсутність уточнюючої довідки відповідно до п. 20 Порядку №637.

Разом з тим, аналіз пункту 20 згадуваного вище Порядку №637 свідчить, що уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників надають лише у випадку відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років.

ОСОБА_1 подав до органу Пенсійного фонду основний документ на підтвердження спеціального стажу – трудову книжку.

Суд враховує, що записи трудової книжки позивача в частині спірного періоду оформлені у відповідності до вимог законодавства, містять номери та дати наказів про прийняття на роботу, переведення та звільнення, завірені підписами уповноважених осіб та печатками підприємств.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача НОМЕР_1 в частині спірного періоду містять неправдиві або недостовірні відомості.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження нормативних актів з питань пенсійного забезпечення» від 12.10.1992 №583 затверджений Список професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років.

Однак, визначальним для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону №1788-XII є безпосереднє здійснення організації перевезень і забезпечення безпеки руху на залізничному транспорті та метрополітенах.

Додатком В до «Класифікатора професій» ДК 003:2010, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 28.07.2010 №327, передбачено похідні слова до професій (професійних назв робіт), зокрема, «старший». Також у примітці 1 зазначено, що похідні слова до професій (професійних назв робіт) можуть застосовуватися за умови збереження галузевої та функціональної належності, кваліфікаційних вимог, виключення дублювання, збе реження коду новоутвореної професії Відповідно до примітки 2 Додатка В до «Класифікатора професій» назви професій можуть бути розширені за потреби користувача для внутрішнього використання термінами та словами, які уточнюють місце роботи, виконувані роботи, сферу діяльності за умови дотримання лаконічності викладення, якщо інше не передбачено у Класифікаторі професій чи відповідних нормативно-правових актах.4

Як вбачається з додатка А до Класифікатора професій ДК 003:2010, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 28.07.2010 №327, існує професія під назвою «оглядач-ремонтник вагонів» з кодом КП 7233, кодом ЗКППТР (Загальносоюзний класифікатор професій, посад та тарифних розрядів 186016. - М.: Економіка, 1991) 16275 та номеру випуску ДКХП (Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників) 66 Мри цьому, в КП відсутня окрема професійна назва роботи «старший оглядач-ремонтник вагонів» з іншим кодом. Відтак, від назви професії «оглядач-ремонтник вагонів» можна утворювати похідну назву «старший оглядач-ремонтник вагонів» з тим самим кодом, новоутворена професія зберігає галузеву та функціональну належність, що відповідає вимогам примітки Додатку В до Класифікатора професій ДК 003:2010. Необхідно відмітити, що така назва професії уточнює виконувані роботи та не суперечить вимогам лаконічності викладення

Пунктом 35 частини 2 «Робітники» Випуску 66 «Залізничний транспорт і метрополітен» Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 17.12 1999р. №601, погодженого Міністерством праці та соціальної політики України (чинного на момент виконання позивачем відповідної роботи), встановлені завдання та обов`язки оглядача-ремонтника вагонів, необхідні знання та кваліфікаційні вимоги до 4-го, 5-го та 6-розряду У примітці до цього пункту вказано, що стар ший оглядач-ремонтник вагонів тарифікується на один розряд вище оглядачів-ремонтників вагонів, якими він керує. Тобто завдання, обов`язки, необхідні знання та кваліфікаційні вимоги старшого оглядача-ремонтника вагонів та оглядача-ремонтника вагонів співпадають, а вимога щодо тарифікації старшого оглядача-ремонтника вагонів на один розряд вище оглядачів- ремонтників вагонів, якими він керує, впливає лише на організацію оплати їх праці та обумовле на необхідністю маги більший досвід роботи за цією професією задля своєчасного та ефективно го усунення можливих технічних несправностей та проведення належного технічного огляду ва гонів. Отже, слово «старший», додане до назви професії, не міняє її основної суті та, враховуючи, що до Списків включені професії робітників під загальною назвою, то право на пільгове пенсійне забезпечення мають робітники всіх найменувань цих професій, в тому числі головні, старші, їх помічники.

Відповідно до роз`яснень «Про деякі питання призначення пенсій на пільгових умовах та пенсій за вислугу років» №25 від 18.1 1.1992 Міністерства соціального забезпечення України, відповідно до вимог ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають зазначені в ній категорії працівників згідно з затвердженими Кабінетом Міністрів України переліками і списками. Якщо в ці переліки і списки включені професії та посади під загальною назвою, то правом на пенсію за вислугу років користуються працівники всіх найменувань по цих професіях та посадах, тобто старші, головні, провідні, а також помічники.

Крім того, відповідно до Типового технологічного процесу роботи пунктів технічного обслуговування вагонів Т12.01, затвердженого Головним управлінням вагонного господарства Укрзалізниці, щодо долучення пункту 17 «Пункти контрольно-технічного обслуговування вагонів» у пункті 17.3.1, 17.3.2) на пунктах ПТО (пунктів контрольно-технічного обслуговування) технічне обслуговування поїздів, що формуються на станції, виконується аналогічно до технології роботи ПТО (пунктів технічного обслуговування), за виключенням робіт по пролазці; технічне обслуго вування транзитних поїздів виконується аналогічно до роботи ПТО.

Професія «слюсар з ремонту рухомого складу, оглядач вагонів, оглядач-ремонтник на пунктах технічного та контрольно-технічного обслуговування вагонів» передбачена розділами 34, 35, 66 Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників (випуск 66 Залізничний транспорт і метрополітен), затвердженого наказом Міністерства транспорту України №601 від 17.12.1999 та погодженого Міністерством праці та соціальної політики України (діяв до 20.05.2016), а також розділами 44, 45, 71 Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників (випуск 66 Залізничний транспорт і метрополітен), затвердженого наказом Міні стерства інфраструктури України №181 від 20.05.2016 року, в якому визначені завдання та обов`язки, необхідні знання та кваліфікаційні вимоги до професії 2-7 розрядів.

Таким чином суд приходить висновку, що ОСОБА_1 , працюючи на посадах слюсаря по ремонту рухомого складу, оглядача ремонтника та старшого ремонтника пункту технічного обслуговування Ізов у період з 18.02.1991 по 01.03.2004, фактично виконував роботу з організації перевезень та забезпечення безпеки руху на залізничному транспорті, а отже виконував роботу, яка дає право на пенсію за вислугу років.

Відтак доводи відповідача про відсутність у позивача необхідного пільгового стажу для призначення пенсії за вислугу років не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки за період роботи з 18.02.1991 по 01.03.2004 ОСОБА_1 набув необхідний пільговий стаж для призначення пенсії за вислугу років, який за правилами пункту «а» статті 55 Закону №1788-ХІІ становить 12 років 6 місяців.

Також позивач досяг віку 55 років та має страховий стаж більше 25 років, що в своїй сукупності вказує на наявність правових підстав для призначення йому пенсії на підставі пункту «а» статті 55 Закону №1788-ХІІ.

У відзиві на позовну заяву представник ГУ ПФУ в Одеській області вказує, що відповідно до п. 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV право на пенсію за вислугу років мають особи, які мали необхідний пільговий стаж (не менше 12 років 6 місяців) станом на 11.10.2017. Періоди роботи за спеціальністю після цієї дати до спеціального стажу не зараховуються.

Позивач просить суд зараховувати до його спеціального стажу, який дає право на вислугу років, період з 18.02.1991 по 01.03.2004, а тому суд не надає правової оцінки згадуваним твердженням відповідача.

Окремою підставою для прийняття ГУ ПФУ в Одеській області рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії за вислугу років зазначено відсутність факту звільнення з роботи, яка дає право на призначення такої пенсії, станом на дату звернення із відповідною заявою.

Суд враховує, що відповідно до ст. 7 Закону №1788-ХІІ передбачено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію. У разі влаштування на роботу за посадою, яка дає право на вислугу років, виплата пенсії припиняється на весь період роботи на цій посаді, у тому числі у випадках, коли робота на цих посадах має місце після досягнення пенсійного віку.

Тобто, обов`язковою умовою призначення та виплати пенсії за вислугу років є виконання умови щодо досягнення певного віку, стажу та залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію. Отже, пенсії за вислугу років призначаються у разі звільнення з роботи, що дає право на цей вид пенсії.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом, на момент звернення за призначенням пенсії (18.05.2026) ОСОБА_1 був переведений на посаду начальника пункту технічного обслуговування вагонів. Вказане, зокрема, підтверджується долученою до матеріалів справи копією наказу (розпорядження) №313/ОС від 18.05.2026. Посада начальника пункту технічного обслуговування вагонів не відноситься до робіт, які дають право на призначення пенсії за вислугу років.

Таким чином станом на момент звернення до органів Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії позивач не обіймав посаду, яка дає право на цю пенсію.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що надана копія наказу від 18.05.2026 №313/ОС про переведення не є належним доказом, оскільки не містить обов`язкових реквізитів (зокрема підписів посадових осіб).

Так, копія вказаного наказу завірена підписом заступника начальника станції, де працює позивач, та печаткою Рівненської філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця», а тому є належним доказом переведення позивача на посаду начальника пункту технічного обслуговування вагонів з 18.05.2026.

Окремо суд звертає увагу відповідача, що згідно частини третьої статті 44 Закону №1058-IV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію

Таким чином, законодавець не тільки наділив відповідача правом на перевірку відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, а й зобов`язав витребовувати в установленому законодавством порядку відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Пенсійного фонду завдань.

В свою чергу, відповідач, як орган, що розглядав заяву позивача про призначення пенсії, не вжив заходів для всебічного, повного і об`єктивного розгляду заяви ОСОБА_1 .

За таких обставин рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 26.05.2026 №032150007382, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років, є протиправним та підлягає скасуванню.

Для захисту прав позивачки необхідно задовольнити і похідні позовні вимоги та зобов`язати ГУ ПФУ в Одеській області зарахувати спірні періоди до стажу позивача.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання ГУ ПФУ в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі пункту «а» статті 55 Закону №1788-ХІІ.

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів.

Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі№ 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що «ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12).

Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав, захист законних інтересів і, у випадку задоволення судом його вимог, рішення повинно мати наслідком реальне відновлення тих прав, за захистом яких позивач звернувся до суду.

Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Згідно з Рекомендацією №К (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.05.1980 на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача-суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У цій справі пенсійний орган не наділений дискреційними повноваженнями. Умови для призначення пенсії за вислугу років чітко визначені законом, і при їх дотриманні особа має безумовне право на відповідний вид соціального захисту.

Оскільки судом встановлено, що ОСОБА_1 на момент звернення виконав всі законодавчі вимоги (щодо віку, загального та пільгового стажу), у відповідача був лише один правомірний варіант поведінки - призначити позивачу пенсію за вислугу років на підставі пункту «а» статті 55 Закону №1788-ХІІ.

З огляду на це, належним способом захисту буде не зобов`язання повторно розглянути заяву, що може призвести до нового необґрунтованого рішення та повторного звернення до суду, а саме зобов`язання призначити пенсію.

Такий підхід відповідає принципу ефективності правосуддя та висновкам Верховного Суду (зокрема, постанова від 24.12.2019 у справі №823/59/17).

Разом з тим, не підлягає до задоволення вимога позивача про зобов`язання ГУ ПФУ в Одеській області виплачувати пенсію.

ГУ ПФУ в Одеській області здійснювало виключно розгляд заяви ОСОБА_1 щодо призначення йому пенсії. Надалі виплату позивачу пенсії здійснюватиме ГУ ПФУ у Волинській області (територіальний орган ПФУ за місцем проживання позивача).

Відтак вимоги про зобов`язання здійснити виплату пенсії заявлені до ГУ ПФУ в Одеській області безпідставно.

Окрім того, органом Пенсійного фонду України ще не ухвалено відповідне рішення щодо призначення пенсії на виконання цього рішення суду, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача в частині виплати такої пенсії після здійснення такого призначення пенсії будуть порушені.

Питанню виплати особі пенсії передує процедура призначення такої пенсії.

Доказів порушення прав позивача в частині виплати пенсії за віком матеріали справи не містять.

Таким чином, питання щодо виплати позивачу пенсії станом на момент розгляду судом цієї адміністративної справи не є спірними.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За подання до суду даної позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1311,20 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 07.06.2026 (а.с.4).

Відтак, судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.

Керуючись статтями 139, 243-246, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 26.05.2026 №032150007382 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ з 18.05.2026, зарахувавши до стажу роботи ОСОБА_1 , який дає право на пенсію за вислугу років періоди роботи з 18.02.1991 по 01.03.2004.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області 1331,20 грн (одну тисячу триста тридцять одну гривню 20 копійок) судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано судом 08 вересня 2026 року.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, Одеська область, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 20987385).

Суддя Н. В. Стецик