Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №201/13426/24 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 201/13426/24

провадження № 51-4225 км 25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

потерпілої ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції),

представника потерпілої ОСОБА_9 (у режимі відеоконференції)

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2025 року у кримінальному провадженні № 12024041650001397 за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровська, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Соборного районного суду м. Дніпра від 02 червня 2025 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 18 617,57 грн та в рахунок відшкодування моральної шкоди 1 000 000 грн.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2025 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_6 визнаний винуватим у тому, що 01 серпня 2024 року, приблизно о 16:40 год. у своєму будинку по АДРЕСА_2 , під час конфлікту з ОСОБА_10 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин у нього виник злочинний умисел на вбивство.

Усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи їх негативні наслідки і бажаючи настання смерті потерпілого, реалізуючи свій намір, ОСОБА_6 спочатку завдав не менше трьох ударів в область грудної клітини потерпілому, не менше 5-7 ударів в область голови і обличчя та не менше 3-х ударів по тулубу. Після цього ОСОБА_6 схопив руками за шию ОСОБА_10 і почав душити останнього, спричинивши механічну асфіксію, що призвела до смерті потерпілого.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі представник потерпілої просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що суд усупереч вимогам ст. 419 КПК України не дав належної відповіді на доводи потерпілої сторони щодо м`якості призначеного винному покарання. При цьому суд не врахував ступінь тяжкості скоєного, що засуджений під час досудового розслідування вини не визнавав, перед потерпілою не вибачився, приховав вчинення ним вбивства. А тому в його діях відсутнє щире каяття. Крім того, суд не врахував, що злочин скоєно в стані алкогольного сп`яніння та проти особи похилого віку, що є обставинами, які обтяжують покарання. Тому призначене винному покарання є м`яким.

Позиції інших учасників судового провадження

На касаційну скаргу надійшли заперечення від засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 , які вважали судові рішення законними та обґрунтованими.

Потерпіла та її представник у судовому засіданні повністю підтримали доводи касаційної скарги та просили її задовольнити.

Засуджений та його захисник вважали доводи безпідставними та просили залишити касаційну скаргу без задоволення.

Прокурор у суді касаційної інстанції вважав, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому підстави для його скасування відсутні.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів, наведених у скарзі, касаційний суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Мотиви суду

Ухвала апеляційного суду - це рішення стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, і вона повинна відповідати вимогам статей 370, 419 КПК України.

Тобто суд апеляційної інстанції повинен перевірити і проаналізувати всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у справі матеріалами та дати на кожен вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права.

Доводи потерпілої сторони зводяться до незгоди із висновками суду апеляційної інстанції про відповідність призначеного засудженому покарання вимогам статей 50, 65 КК України. Представник потерпілої посилається на ненадання апеляційним судом відповіді на їх доводи щодо неврахування конкретних обставин скоєного, ступеня тяжкості вчиненого злочину, наявності обставин, які обтяжують покарання, що винний не вибачився перед потерпілою. А тому вважає призначене покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років надто м`яким.

З цими твердженнями колегія суддів погодитися не може.

Положеннями ст. 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

При цьому каральна функція не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільш сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства. У будь-якому разі покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.

Виправлення, як мета покарання, це той наслідок, який прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу. Виправлення засудженого - це ті певні зміни в його особистості, які утримують його в подальшому від вчинення нових злочинів. З моральної точки зору виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності при визначенні розміру призначеного покарання у межах санкції відповідної статті. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Висновок суду має ґрунтуватися на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення вироку, зокрема на відомостях про вчинений особою злочин, його суспільну небезпечність, посткримінальну поведінку та її характеристику, спосіб життя, соціальні зв`язки тощо.

Відповідно до ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Поняття «явно несправедливого» покарання є оціночним. Це не просто різниця в баченні покарання між прокурором, захисником, потерпілою стороною чи судом, а диспропорція, яка виходить за межі розумного суддівського розсуду.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд дійшов висновку, що при призначенні покарання ОСОБА_6 місцевий суд дотримався положень статей 50, 65 КК України, навів переконливі мотиви про необхідність призначення покарання у мінімальних межах санкції ч. 1 ст. 115 КК України, що на думку апеляційного суду є співмірним протиправному діянню, буде сприяти виправленню винного та запобіганню вчиненню нових злочинів.

Апеляційний суд зазначив, що судом першої інстанції враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким, дані про особу винного, який раніше не судимий, не одружений, на утриманні малолітніх дітей не має, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання судом не встановлено. Своє рішення щодо відповідності призначеного судом першої інстанції покарання апеляційний суд достатньо мотивував.

Посилаючись на незаконність судових рішень, особа, яка подає касаційну скаргу, повинна вказати конкретні порушення закону, що є підставою для їх зміни чи скасування, а також належним чином обґрунтувати свої доводи. Представник потерпілої в обґрунтування своїх доводів про м`якість призначеного покарання посилається на те, що суди попередніх інстанцій не визнали обставинами, що обтяжують покарання, вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння та щодо особи похилого віку.

Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому встановлення наявності чи відсутності певних обставин, які не були встановлені в судах попередніх інстанцій, не відносяться до компетенції касаційного суду. Вчинення злочину щодо особи похилого віку як обставина, що обтяжує покарання, не була інкримінована ОСОБА_6 органом досудового розслідування. Враховуючи це, у суду не було передбачених законом підстав для визнання цієї обставини як такої, що обтяжує покарання винному. Апеляційний суд при перегляді вироку суду першої інстанції належним чином перевірив аналогічні доводи потерпілої сторони щодо неврахування при призначенні покарання такої обставини, що його обтяжує, як вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння, та навів в ухвалі мотиви прийнятого ним рішення.

Представник потерпілої посилається на відсутність у засудженого щирого каяття, що не було, на його думку враховано при призначенні покарання. Натомість колегія суддів звертає увагу, що судами першої та апеляційної інстанцій не було встановлено у цьому кримінальному провадженні пом`якшуючих обставин, зокрема, щирого каяття. Суди лише констатували визнання засудженим своєї вини, що і було враховано при призначенні йому покарання разом з іншими даними про особу винного. Таке рішення судів відповідає вимогам закону.

Ухвала суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України, є обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування не вбачається.

Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судового рішення, а тому підстав для задоволення скарги немає.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судове рішення без зміни.

З цих підстав суд ухвалив:

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2025 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_11 ОСОБА_3