Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №202/1200/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 202/1200/24

провадження № 61-4868св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Черняк Ю. В. (суддя - доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Шоста дніпровська державна нотаріальна контора,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Бабенка Сергія Сергійовича, на рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 07 серпня 2025 року, ухвалене у складі судді Бєсєди Г. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 березня 2026 року, ухвалену у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Свистунової О. В., Пищиди М. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Шоста дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності у порядку спадкування за законом.

Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1 , яка належала померлій на підставі договору купівлі-продажу (біржової угоди) від 25 вересня 1997 року. Після смерті ОСОБА_3 спадщину прийняв її син ОСОБА_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 .

Після смерті ОСОБА_5 вона, як його дружина, у межах встановленого законом строку подала заяву про прийняття спадщини за законом.

Нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки договір купівлі-продажу квартири (біржової угоди) підлягав нотаріальному посвідченню, через що біржова угода є недійсною, а також у зв`язку з тим, що в біржовій угоді покупцем зазначено « ОСОБА_6 » замість « ОСОБА_3 ».

Наголошувала, що на підставі договору купівлі-продажу (біржової угоди № 24995737), зареєстрованого товарною біржою «Біржа нерухомості «Дніпро» 25 вересня 1997 року, до ОСОБА_3 перейшло право власності на квартиру АДРЕСА_1 . На момент посвідчення вказаного правочину продавець та покупець були членами біржі, а сам договір було належним чином на ній зареєстровано, що підтверджується текстом договору.

Зазначала, що в день підписання договору 25 вересня 1997 року у ОСОБА_3 виникло право власності на вказане нерухоме майно. Це, зокрема, підтверджується тим, що вона зареєструвала своє місце проживання в придбаній квартирі. Крім того, 27 січня 1998 року ОСОБА_3 зареєструвала за тією самою адресою місце проживання свого сина ОСОБА_5 .

Разом з тим, відповідно до листа Комунального підприємства «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради № 3460 від 29 березня 2021 року право власності на вищевказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 , тобто право власності за ОСОБА_3 не зареєстровано в установленому законом порядку.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 на підставі положень ЦК УРСР 1963 року, Закону України «Про товарну біржу» та ЦК України просила суд визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст судових рішень, ухвалених у справі

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпра від 07 серпня 2025 року, залишеним без змін постановоюДніпровського апеляційного суду від 18 березня 2026 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_8 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, врахував установлені обставини щодо укладення договору купівлі-продажу від 25 вересня 1997 року та виконання сторонами його умов. Крім того, суди зважили на те, що єдиним спадкоємцем майна померлого ОСОБА_5 є його дружина ОСОБА_1 , яка звернулася до суду з позовною вимогою про визнання права власності на майно в порядку спадкування. Відтак у цій справі спадкові права ОСОБА_1 підлягають судовому захисту, оскільки остання позбавлена можливості реалізувати їх у позасудовому порядку.

Суди вказали, що з огляду на положення статті 58 Конституції України та статті 5 ЦК України, у цій справі мають бути застосовані положення актів цивільного законодавства, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК УРСР 1963 року, Закон України «Про товарну біржу».

За загальним правилом, визначеним у статтях 47, 227 ЦК УРСР 1963 року (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передбачається обов'язкова нотаріальна форма договору купівлі-продажу житлового будинку і його реєстрація органами місцевого самоврядування. Проте, згідно зі статтею 15 Закону України «Про товарну біржу» угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

Під час вирішення цього спору суди врахували релевантну судову практику Верховного Суду щодо системного застосування статті 227 ЦК УРСР 1963 року і статті 15 Закону України «Про товарну біржу».

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

10 квітня 2026 року представник ОСОБА_2 - адвокат Бабенко С. С., через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Судуз касаційною скаргою на рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 07 серпня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 березня 2026 року.

Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано із суду першої інстанції матеріали цивільної справи № 202/1200/24. Відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Бабенка С. С.,про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення касаційного провадження.

14 травня 2026 року матеріали цивільної справи № 202/1200/24 надійшли до Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Бабенко С. С., просить скасувати рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 07 серпня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 березня 2026 року, ухвалити нове рішенняпро відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від: 26 листопада 2018 року у справі № 205/8493/16, 07 липня 2021 року у справі № 2-2910/11, 06 жовтня 2021 року у справі № 234/17030/18, 17 листопада 2021 року у справі № 754/1466/15, 30 листопада 2023 року у справі № 524/8967/21, 14 грудня 2023 року у справі № 199/1204/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за життя не набули права власності на спірну квартиру, то відсутні й підстави для визнання такого права за позивачкою. Отже, фактично відсутнє спадкове майно, на яке позивач може претендувати.

Вказує на обрання позивачкою неналежного способу захисту своїх порушених прав.

Наголошує, що угоди щодо придбання на біржових торгах об`єктів нерухомого майна, зокрема квартир, вимагають обов`язкового нотаріального посвідчення.

Зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази тотожності ОСОБА_6 з особою, вказаною покупцем у договорі купівлі-продажу від 25 вересня 1997 року.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

15 червня 2026 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Бардаченко Д. В., через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Бабенка С. С., з клопотанням про поновлення строку на його подання, в якому заперечує проти доводів заявника, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 07 серпня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 березня 2026 року - без змін.

Враховуючи приписи частини другої статті 127 ЦПК України і наявність клопотання позивачки, колегія суддів вважає за можливе поновити ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Бардаченко Д. В., строк для подання відзиву на касаційну скаргу і приймає його до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25 вересня 1997 року на товарній біржі «Біржа нерухомості «Дніпро» між ОСОБА_2 , з одного боку, та ОСОБА_3 , з іншого боку, було укладено договір купівлі-продажу, за яким остання придбала квартиру АДРЕСА_1.

ОСОБА_3 зареєструвала своє місце проживання у придбаній квартирі, що підтверджується відповідними доказами, які містяться в матеріалах спадкової справи.

Також 27 січня 1998 року ОСОБА_3 зареєструвала у вищезазначеній квартирі місце проживання свого сина - ОСОБА_7 , що підтверджується копією його паспорта.

Окрім цього, зазначені обставини підтверджуються довідкою ЖБК № 59 «Чайка» від 31 жовтня 2012 року, згідно з якою ОСОБА_3 до дня смерті проживала разом із ОСОБА_9 , який після її смерті фактично прийняв спадщину, вступивши в управління спадковим майном.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 14 листопада 2002 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 25 червня 2020 року.

22 липня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 . Однак постановою державного нотаріуса Єремеєвої А. В. від 20 квітня 2021 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 у зв`язку з неподанням правовстановлюючого документа, який підтверджує належність вказаної квартири спадкодавцю.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Бабенка С. С., не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі статтями 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину (частина перша статті 1296 ЦК України).

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачою йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно. Проте, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають із часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених у главі 29 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Ефективним способом захисту прав спадкоємця, що прийняв спадщину, проте права якого не визнаються або оспорюються іншими особами, чи коли нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, є вимога про визнання права власності на спадкове майно за відсутності правовстановлюючих документів на нього.

Такі висновки підтверджені постановами Верховного Суду від 23 липня 2024 року у справі № 204/8935/22 (провадження № 61-7194св24), від 25 вересня 2024 року у справі № 707/2877/22 (провадження № 61-2621св24), від 03 січня 2025 року у справі № 754/7860/22 (провадження № 61-13339св24), від 11 лютого 2025 року у справі № 751/2484/22 (провадження 61-9282св24).

Відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Оскільки договір купівлі-продажу квартири було вчинено у 1997 році, то під час вирішення цього спору підлягають застосуванню норми права, чинні на момент його укладення, а саме: положення ЦК УРСР 1963 року та Закону України «Про товарну біржу».

Угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків (стаття 41 ЦК УРСР).

Відповідно до статті 42 ЦК УРСР угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).

У статті 44 ЦК УРСР встановлено, що повинні укладатись у письмовій формі: угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР; угоди громадян між собою на суму понад сто карбованців, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та інших угод, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР; 3) інші угоди громадян між собою, відносно яких закон вимагає додержання письмової форми. Письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.

Недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі (частина перша статті 45 ЦК УРСР).

Відповідно до статті 47 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

За змістом статей 128, 153 ЦК УРСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

За змістом статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (у редакції, чинній на момент укладення договору) біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених нижче умов: а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; б) якщо її учасниками є члени біржі; в) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня. Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі. Біржові операції дозволяється здійснювати тільки членам біржі або брокерам.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20 (провадження

№ 61-11523сво23) зазначено, що правочин чи договір з`являються як юридичний факт в момент їх вчинення. Недійсність може «вражати» правочин чи договір, і вона стосується саме моменту його вчинення, а не виконання.

Саме на момент вчинення правочин чи договір перевіряються на те, чи він відповідає, зокрема, вимогам щодо його дійсності, яка форма встановлена законом щодо правочину чи договору на момент його вчинення. Тому при вирішенні питання щодо кваліфікації правочину чи договору як недійсного має застосовуватися той закон, який був чинний на момент його вчинення; в ЦК УРСР 1963 року не передбачалося конструкції нікчемності правочину чи договору.

Правочин чи договір, які вчинялися під час чинності ЦК УРСР 1963 року, могли бути визнанні недійсними на підставі рішення суду; норми ЦК України 2003 року щодо недійсності правочинів не можуть бути застосовані при вирішенні спору

про недійсність правочину чи договору, який вчинявся під час чинності ЦК УРСР 1963 року.

На рівні ЦК УРСР 1963 року не передбачалося правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів.

У частині другій статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній

на момент виникнення спірних правовідносин) міститься спеціальна норма

щодо положень статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року. Адже статті 47 і 227 ЦК УРСР 1963 року внормовували форму угоди/договору купівлі-продажу жилого будинку,

а частина друга статті 15 Закону «Про товарну біржу» регулювала форму цього договору у вужчому розумінні - договору, укладеного на товарній біржі.

Спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу»

(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)) має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року) нормами (lex specialis derogat lex generali). Спеціальна норма, прийнята пізніше в часі (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)має перевагу над загальними нормами (статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року) нормами (lex posterior derogat lex priori).

Відповідно, укладення договору на товарній біржі унеможливлювало його нотаріальне посвідчення в силу прямої вказівки на це в законі.

Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 25 вересня 1997 року на товарній біржі «Біржа нерухомості «Дніпро» між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу, за яким остання придбала квартиру АДРЕСА_1 . Вказаний правочин було зареєстровано на цій товарній біржі, що відповідало нормам чинного на той час законодавстваУкраїни. Отже, після смерті ОСОБА_3 спірна квартира увійшла до складу спадкової маси.

Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (стаття 548 ЦК УРСР).

Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (частини перша, друга статті 549 ЦК УРСР).

Матеріали справи свідчать про те, що спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 є її син ОСОБА_4 , який фактично вступив в управління та володіння вказаною квартирою, тим самим прийнявши спадщину відповідно до вимог статей 548,

549 ЦК УРСР та набувши право власності на це майно.

Ураховуючи, що єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_7 є його дружина ОСОБА_1 , яка в межах визначеного законом строку подала заяву до нотаріальної контори, однак через відсутність нотаріального посвідчення первинного договору купівлі-продажу отримала постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину, остання позбавлена можливості реалізувати свої законні права у позасудовому порядку.

За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що спадкові права ОСОБА_1 на спірну квартиру підлягають судовому захисту шляхом визнання за нею права власності в порядку спадкування за законом.

Щодо доводів касаційної скарги про відсутність доказів тотожності ОСОБА_6 з особою, вказаною покупцем у договорі купівлі-продажу від 25 вересня 1997 року, то вони спростовуються довідкою (експертним висновком) Відділу іноземних перекладів Дніпропетровської торгово-промислової палати від 16 січня 2023 року. Вказаним документом установлено, що прізвище « ОСОБА_10 », зазначене в договорі купівлі-продажу (біржовій угоді) від 25 вересня 1997 року, та прізвище ОСОБА_6 , вказане у свідоцтві про смерть серії НОМЕР_1 від 14 листопада 2002 року, є ідентичними, а розбіжність виникла внаслідок помилкового написання прізвища українською мовою як « ОСОБА_10 » (а.с. 15).

Зазначений висновок експерта відповідачкою не спростовано. Суд зазначає, що за змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна з яких повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Інші доводи касаційної скаргипредставника ОСОБА_2 - адвоката Бабенка С. С., значною мірою зводяться до переоцінки доказів у справі, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів єпрерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

З огляду на встановлені обставини, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, надав належну оцінку доказам і зробив обґрунтований висновок про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

З урахуванням встановлених обставин справи, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які заявник посилався у касаційній скарзі.

Оскаржені судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки колегія суддів встановила, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм процесуального права, то відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України їх необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Бабенка Сергія Сергійовича, залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 07 серпня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк Г. В. Коломієць Д. Д. Луспеник