Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №686/18799/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 686/18799/23

провадження № 61-1662св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 жовтня 2024 року під головуванням судді Мазурок О. В. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 21 січня 2025 року у складі колегії суддів: Ярмолюка О. І., Грох Л. М., Янчук Т. О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про поділ боргових зобов`язань та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання договору позики та боргової розписки недійсними,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

1. В липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за сторонами в рівних частках (по 1/2 частці) грошове зобов`язання за договором позики відповідно до розписки від 14 лютого 2011 року, який укладений між ним і ОСОБА_3 .

2. В обґрунтування вимог вказував, що з 07 вересня 2005 року до 14 травня 2021 року він перебував з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі. 14 лютого 2011 року він позичив у батька ОСОБА_3 100 000 дол. США (на той час еквівалентно 800 000 грн) строком до кінця 2019 року для придбання земельної ділянки та будівництва житлового будинку. Факт укладення договору позики та передачі коштів підтверджується власноручно написаною ним розпискою. За ці кошти подружжя придбали земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 6810100000:21:002:0064 та побудували житловий будинок на АДРЕСА_1 . Житловий будинок належить сторонам на праві спільної сумісної власності подружжя, наразі між ними вирішується спір у судовому порядку щодо його поділу. Оскільки позивач уклав договір позики в інтересах сім`ї, то сторони мають нести спільну відповідальність за повернення позичених коштів. Відтак при поділі майна подружжя мають бути враховані його борги. Протягом 2020-2022 років позивач частково повернув ОСОБА_3 позику у розмірі 3 000 дол. США, водночас ОСОБА_2 відмовлялась сплатити свою частину боргу.

3. В грудні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом, в якому просила визнати договір позики та боргову розписку від 14 лютого 2011 року недійсними.

4. Зустрічний позов мотивований тим, що сторони придбали земельну ділянку та побудували житловий будинок за власні кошти, відтак у них була відсутня потреба у позиці. ОСОБА_2 не давала ОСОБА_1 письмової згоди на укладення 14 лютого 2011 року з ОСОБА_3 договору позики на суму 100 000 дол. США (на той час еквівалентно 800 000 грн), який виходив за межі дрібного побутового. Між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 позика не оформлялася та кошти не передавалися, натомість їх дії спрямовані на створення перешкод у поділі спільного майна подружжя, є недобросовісними та неправдивими.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

5. Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області рішенням від 30 жовтня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовив.

6. Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами використання коштів за договором позики в інтересах сім`ї, а також укладення цього договору за письмовою згодою ОСОБА_2 як іншого подружжя. До того ж ОСОБА_3 не звертався до сторін з вимогою про повернення позичених коштів. У свою чергу, ОСОБА_2 не довела фіктивність оспорюваного договору позики, а також, що оспорюваний договір позики укладений в інтересах сім`ї.

7. ОСОБА_1 оскаржив рішення суду першої інстанції в частині відмови у його позові.

8. Хмельницький апеляційний суд постановою від 21 січня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 жовтня 2024 року залишив без змін.

9. Апеляційний суд вважав, що у справі відсутні достатні та об`єктивні докази того, що ОСОБА_1 уклав договір позики та використав позичені кошти в інтересах сім`ї.

10. Свідок ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_1 , тобто особою, яка зацікавлена у справі, а тому його пояснення не можуть бути взяті до уваги.

11. Письмові докази, зокрема: розписка ОСОБА_1 , відомості про доходи ОСОБА_3 , відомості про доходи ОСОБА_1 і ОСОБА_2 достовірно не вказували те, що ОСОБА_1 витратив позичені у ОСОБА_3 кошти на придбання земельної ділянки та будівництво житлового будинку.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги

12. У лютому 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 жовтня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 21 січня 2025 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

13. Заявник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц та у постанові Верховного Суду від 05 листопада 2020 року у справі № 619/761/18.

14. Апеляційний суд не надав належної оцінки доказам, які підтверджували, що позичені кошти використані в інтересах сім`ї.

15. Також, суд проігнорував пояснення ОСОБА_3 .

16. Апеляційний суд фактично не встановив, за які кошти придбано земельну ділянку та здійснено будівництво житлового будинку.

17. Відсутність письмової згоди одного з подружжя не звільняє від зобов`язань.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

18. У березні 2025 року від ОСОБА_2 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

19. Зазначає, що вона не була обізнана щодо договору позики, ні усної, ні письмової згоди на його укладення не давала. Позивач вчиняв дії на власний розсуд і для задоволення особистих потреб та інтересів. В судовому засіданні навіть не надавався оригінал розписки.

Рух справи в суді касаційної інстанції

20. Верховний Суд ухвалою від 17 лютого 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

21. 24 березня 2025 року цивільна справа № 686/18799/23 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

22. З 07 вересня 2005 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано на підставі рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 травня 2021 року.

23. 14 лютого 2011 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали договір позики, за умовами якого ОСОБА_3 позичив ОСОБА_1 100 000 дол. США на строк до кінця 2019 року.

24. На підтвердження факту укладення договору та передавання коштів ОСОБА_1 видав ОСОБА_3 розписку.

25. Протягом 2020-2022 років ОСОБА_1 повернув ОСОБА_3 3 000 дол. США позичених коштів.

26. За договором купівлі-продажу земельної ділянки від 21 червня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Новіковою Л. В. (зареєстровано в реєстрі за № 4601), ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 6810100000:21:002:0064, розташовану на АДРЕСА_1 , і призначену для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

27. Протягом 2012-2013 років сторони побудували на цій ділянці житловий будинок (загальна площа - 244,8 кв. м, житлова площа 121,6 кв. м) з господарською будівлею.

28. На розгляді в суді перебуває справа № 686/28026/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

Позиція Верховного Суду

29. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

30. Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

31. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

32. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

33. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

34. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

35. Оскільки апеляційний суд переглядав рішення суду першої інстанції в частині первісного позову ОСОБА_1 та останній просить в касаційній скарзі ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог, Верховний Суд в іншій частині рішення суду першої інстанції не переглядає.

36. Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

37. Відповідно до положень частин другої, дев`ятої статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

38. Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

39. Відповідно до статті 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

40. При цьому конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

41. Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі

№ 372/504/17-ц.

42. У частині першій статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

43. Згідно з частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

44. Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.

45. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

46. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).

47. Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті (постанова Верховного Суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18).

48. Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

49. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).

50. У випадку коли під час розгляду вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

51. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

52. Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя, а тому якщо боргові зобов`язання підтверджуються наявними у справі доказами, такі боргові зобов`язання повинні враховуватися при поділі майна подружжя.

53. Верховний Суд неодноразово наголошував, що перебування сторін у зареєстрованому шлюбі на час виникнення правовідносин щодо позики саме собою не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором позики, в солідарному порядку обов`язків, визначених договором позики щодо повернення суми боргу, оскільки за таких умов підлягає доведеність укладення договору в інтересах сім`ї та використання отриманих у борг грошей в інтересах сім`ї (постанови Верховного Суду від 14 листопада 2024 року в справі № 727/1140/21, від 03 грудня 2024 року у справі № 553/2879/21, від 10 червня 2026 року у справі № 398/1964/22).

54. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц зазначила, що за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя. Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

55. У постанові Верховного Суду від 15 травня 2024 року у справі № 758/5172/20 вказано, що для визначення, чи є боргові зобов`язання, набуті одним з подружжя, спільними та чи підлягатимуть вони врахуванню під час поділу майна, потрібно з`ясувати, чи укладено договір в інтересах сім`ї, а не у власних, а також чи використано одержане за договором в інтересах сім`ї.

56. Якщо один з подружжя, уклавши відповідний правочин, отримує кошти чи інше майно, яке використовує в інтересах сім`ї, то в іншого виникає зобов`язання щодо повернення цих коштів. Однак якщо гроші одержано для власних потреб, таке боргове зобов`язання поділу не підлягає.

57. У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

58. Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

59. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

60. Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

61. Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що матеріали справи не містять належних, допустимих і достатніх доказів того, що ОСОБА_2 була обізнана про факт укладення вказаного договору позики, а також, що отримані кошти були використані в інтересах сім`ї та вказане нерухоме майно було придбано саме за позичені кошти, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для покладення на ОСОБА_2 обов`язків за зазначеним зобов`язанням відповідно до частини четвертої статті 65 СК України.

62. При цьому суди правильно врахували, що сама собою наявність договору позики або розписки не свідчить про виникнення спільного боргу подружжя. Для покладення відповідних зобов`язань на другого з подружжя необхідно встановити не лише факт отримання коштів одним із подружжя, а й те, що договір укладено в інтересах сім`ї та одержані кошти фактично використані на сімейні потреби.

63. Водночас ОСОБА_1 не надав доказів, які б підтверджували укладення договору позики в інтересах сім`ї, зокрема, використання отриманих коштів на придбання спірного майна, а отже, правових підстав для задоволення позову про поділ боргових зобов`язань у суду не було.

64. Доводи касаційної скарги про те, що відсутність письмової згоди одного з подружжя не звільняє від зобов`язань, колегія суддів не бере до уваги.

65. Верховний Суд звертає увагу на те, що презумпція дії одного з подружжя за згодою іншого не означає, що один з подружжя може одноосібно укласти договір позики та використати кошти у власних інтересах, а не в інтересах сім`ї, та в подальшому покладати такі боргові зобов`язання на іншого з подружжя. За нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

66. Тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред`явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред`явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.

67. Враховуючи те, що ОСОБА_1 не довів, що договір позики укладений ним в інтересах сім`ї, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для поділу боргових зобов`язань, що виникли на підставі зазначеного договору позики.

68. Посилання в касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не надав належної оцінки доказам, які підтверджували, що позичені кошти використані в інтересах сім`ї, а також не встановив, за які кошти придбано земельну ділянку та здійснено будівництво житлового будинку, касаційний суд не бере до уваги, оскільки встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

69. Аргументи касаційної скарги про те, що суд проігнорував пояснення ОСОБА_3 є безпідставними, оскільки свідок ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_1 , тобто є особою, яка зацікавлена у справі.

70. Висновки, зроблені судами попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц, на яку посилався заявник у касаційній скарзі.

71. Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 05 листопада 2020 року у справі № 619/761/18, колегією суддів відхиляються, оскільки висновки у цій справі і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, зокрема, у справі № 619/761/18 позивачка звернулася з позовом до банку та свого чоловіка про визнання договору недійсним.В той час у справі, яка переглядається, позивач звернувся з позовом до колишньої дружини про поділ боргових зобов`язань.

72. Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

73. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

74. З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

75. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

76. Оскільки оскаржені судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 401, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 жовтня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 21 січня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров