Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №761/9292/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 761/9292/24

провадження № 61-5158св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2024 року під головуванням судді Мальцева Д. О., додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 листопада

2024 року під головуванням судді Мальцева Д. О. та постанову Київського апеляційного суду від 08 квітня 2025 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І. у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень» про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом в якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 21 травня 2024 року, остаточно просила суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ Акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень» (далі - АТ «Банк інвестицій та заощаджень», банк) від 12 лютого

2024 року № 109-ос «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновити

ОСОБА_1 на посаді начальника Київського відділення № 2 АТ «Банк інвестицій та заощаджень»;

- стягнути з АТ «Банк інвестицій та заощаджень» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 лютого 2024 року (наступний день з дня звільнення) по день ухвалення судом рішення про поновлення позивача на посаді без урахування податків та обов`язкових платежів;

- стягнути з АТ «Банк інвестицій та заощаджень» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 800 000 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що з 20 квітня 2021 року позивач була прийнята на посаду начальника Київського відділення № 2 АТ «Банк інвестицій та заощаджень».

3. Зазначала, що має статус одинокої матері. 30 серпня 2023 року вона була повідомлена про те, що у зв`язку із змінами в істотних умовах праці на підставі наказу від 24 серпня 2023 року № 654-ос з 01 вересня 2023 року розмір її посадового окладу буде зменшений з 41 100 грн до 31 000 грн.

4. Позивач у повідомленні про зміну істотних умов праці вказала, що зі змінами істотних умов праці - зменшення посадового окладу не згодна та приступила до виконання своїх посадових обов`язків, що свідчить про згоду на продовження роботи.

5. Відповідач прийняв наказ від 01 вересня 2023 року № 699-ос «Про перенесення дати звільнення ОСОБА_1 » - звільнення працівника не відбулось.

6. 18 вересня 2023 року відповідач надав позивачу повідомлення від 19 вересня 2023 року про зміну істотних умов праці, зменшення посадового окладу з 41 410 грн до 31 000 грн, зміни вводились в дію з 01 вересня 2023 року.

7. Позивач зазначила в цьому повідомленні про свою згоду на продовження роботи.

8. 26 грудня 2023 року відповідач прийняв наказ № 1008-ос «Про підтвердження факту зміни істотних умов праці працівнику» - зміну істотних умов праці, зменшення посадового окладу позивача з 41 410 грн до 31 000 грн, зміни вводились з 01 вересня 2023 року.

9. У даному наказі вказано, що підставою для винесення такого наказу є звернення працівника до суду з позовом до відповідача для захисту своїх порушених трудових права у справі № 761/44326/23.

10. Таким чином відповідач неодноразово повідомляв про зміну одних і тих самих істотних умов праці.

11. У січні 2024 року позивач перебувала на лікарняному у зв`язку із доглядом за дитиною, заробітна плата відповідачем в січні місяці позивачу не виплачувалась.

12. 15 січня 2024 року відповідач видав наказ № 36-ос «Про перенесення дати звільнення ОСОБА_1 ».

13. 12 лютого 2024 року відповідач надав позивачу чергове повідомлення про зміну істотних умов праці, зменшення посадового окладу з 41 410 грн до 31 000 грн, зміни вводились з 01 вересня 2023 року.

14. 12 лютого 2024 року позивач зазначила, що зі змінами істотних умов праці не згодна оскільки, як їй стало відомо із відзиву відповідача на позовну заяву у справі

№ 761/44326/23, посадовий оклад в розмірі 41 410 грн може бути збережений, що слідує із витягів зі штатних розписів працівників банку.

15. Наказом начальника Київського відділення № 2 АТ «Банк інвестицій та заощаджень» від 12 лютого 2024 року ОСОБА_1 була звільнена за пунктом 6 статті 36 КЗпП України, підставою для звільнення зазначено наказ «Про підтвердження факту зміни істотних умов праці працівнику № 1008-ос від 26 грудня 2023 року». Позивач вважає наказ про своє звільнення незаконним та таким, що підлягає скасуванню, та відповідно, підлягає поновленню на роботі.

16. Звертає увагу, що у повідомленні від 18 вересня 2023 року зазначала про згоду на продовження роботи, про таку згоду свідчить також вихід її на роботу з моменту здійснення змін в істотних умовах праці з 01 вересня 2023 року по 12 лютого

2024 року, крім днів тимчасової непрацездатності у тому числі у зв`язку із доглядом за дитиною.

17. Також вважає, що відповідачем не правильно зазначена норма права за якою здійснювалось звільнення, оскільки стаття 36 КЗпП України складається з частин та пунктів, а у наказі про звільнення не зазначено частину правової норми.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

18. Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 16 жовтня 2024 року позов задовольнив частково.

19. Визнав незаконним та скасував наказ АТ «Банк інвестицій та заощаджень»

від 12 лютого 2024 року №109-ос «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновив ОСОБА_1 на посаді начальника Київського відділення № 2 АТ «Банк інвестицій та заощаджень» з 12 лютого 2024 року. Стягнув з АТ «Банк інвестицій та заощаджень» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 303 804,54 грн, без відрахування податків та платежів. Стягнув з АТ «Банк інвестицій та заощаджень» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000 грн. Допустив негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 та стягнення середнього місячного заробітку у розмірі 38 649,65 грн без відрахування податків та обов`язкових платежів. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

20. Шевченківський районний суд м. Києва додатковим рішенням від 05 листопада 2024 року стягнув з АТ «Банк інвестицій та заощаджень» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 38 560 грн.

21. Київський апеляційний суд постановою від 08 квітня 2025 року апеляційну скаргу АТ «Банк інвестицій та заощаджень» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2024 року залишив без задоволення.

22. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2024 року - залишив без змін.

23. Апеляційну скаргу АТ «Банк інвестицій та заощаджень» на додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 листопада 2024 року - задовольнив частково.

24. Додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва

від 05 листопада 2024 року змінив, зменшив суму стягнутих витрат на правничу допомогу з 38 560 грн до 32 560 грн.

25. Стягнув з АТ «Банк інвестицій та заощаджень» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 8 000 грн.

26. Ухвалюючи рішення про задоволення позову місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції вказував, що позивач продовжуючи працювати на займаній посаді та виконувати свої посадові обов`язки, фактично погодилася із змінами істотних умов праці. Крім того, позивач звільнений на підставі повторного наказу «Про затвердження факту зміни істотних умов праці працівнику АТ «Банк інвестицій та заощаджень» від 26 грудня 2023 року № 1008-ос «Про підтвердження факту зміни істотних умов праці працівнику АТ «Банк інвестицій та заощаджень», разом з тим винесення повторного наказу про зміну істотних умов праці, а також направлення повторного повідомлення про зміну істотних умов праці, з метою з`ясування правової позиції відповідача щодо продовження виконання посадових обов`язків, не передбачено чинним законодавством України. У зв`язку з цим, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив недоведеною роботодавцем правомірність звільнення позивача та на підставі статті 235 КЗпП України поновив позивача на роботі та стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу.

27. При визначенні суми морального відшкодування суди, виходячи з критерію розумності його розміру, конкретних обставин справи, вважали обґрунтованими вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 5 000 грн.

28. Додатково суд апеляційної інстанції зауважував, що місцевий суд правильно вважав, що позивач була незаконно звільнена на підставі повторного наказу

від 26 грудня 2023 року № 1008-ос «Про підтвердження факту зміни істотних умов праці працівнику АТ «Банк інвестицій та заощаджень», що не передбачено чинним законодавством України.

29. На переконання апеляційного суду, саме відповідач у цій справі, тричі надсилаючи позивачу повідомлення про зміни в організації виробництва і праці, сприяв невизначеності у трудових відносинах з ОСОБА_1 .

30. Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції вважав розмір понесених позивачем витрат на оплату послуг адвоката співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом зазначених робіт та значенням справи для позивача.

31. Визначений місцевим судом до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу апеляційний суд вважав дійсним та реальним з урахуванням як об`єму виконаної адвокатом роботи, так і обставин справи, кількістю проведених судових засідань, а тому вважав, що витрачений адвокатом час не можна вважати завищеним та таким, що не відповідає виконаній роботі.

32. Разом з тим, апеляційний суд здійснив аналіз наданих ОСОБА_1 доказів на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, в яких зазначено здійснені адвокатом роботи (послуги), з урахуванням заперечень відповідача при вирішенні питання розподілу судових витрат та дійшов висновку, що з урахуванням часткового задоволення позову, з АТ «Банк інвестицій та заощаджень» на користь ОСОБА_1 належить стягнути 32 650 грн, оскільки саме цей розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, з урахуванням складності справи.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

33. У поданій у квітні 2025 року до Верховного Суду касаційній скарзі представник АТ «Банк інвестицій та заощаджень» адвокатка Єфремова І. В. просила рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2024 року, додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 листопада 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 квітня 2025 року скасувати, а у справі ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

34. Наведені у касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.

35. Представник заявника вказує, що суди не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, які викладені у постанові від 10 липня 2024 року у справі № 607/4281/23, оскільки на думку представника заявника банк не лише може вчиняти дії з метою встановлення дійсної волі працівника (наприклад, повторно вручати повідомлення про підтвердження факту змін істотних умов праці), але і зобов`язаний це робити, що повністю спростовує висновки судів попередніх інстанцій.

36. Вважає, що суди також не врахували, що трудові правовідносини засновані на принципі свободи праці, зміст якого полягає у можливості особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати. Волевиявлення працівника залишитися на роботі має бути усвідомленим і вільним. Вищевказане тлумачення принципу застосоване Верховним Судом у постанові від 28 квітня

2022 року у справі № 826/16325/17.

37. Зауважує, що суди неправильно застосували до спірних правовідносин приписи пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України, адже на її думку відмова працівника від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці є імперативною підставою для припинення трудових відносин, а тому не передбачено альтернативи вибору поведінки роботодавця. 3 огляду на висловлену позивачем

12 лютого 2023 року письмову та остаточну незгоду продовжувати роботу на змінених умовах праці, у роботодавця була відсутня можливість продовжувати трудові відносини з нею.

38. Суд апеляційної інстанції порушив приписи статті 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», згідно якої, у період дії воєнного стану норми частини третьої статті 32 КЗпП України, щодо повідомлення працівника про зміну істотних умов праці не пізніше ніж за два місяці, не застосовуються. З огляду на вказане, у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачені частиною третьою статті 32 та статтею 103 КЗпП України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов.

39. З вказівкою на ту обставину, що саме позивач ОСОБА_1 допустила прояви суперечливої поведінки, а апеляційний суд на наведене уваги не звернув, навпаки його висновки у цій частині суперечливі, вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 569/21790/21 в якій Верховний Суд висловив свою позицію щодо недопустимості зловживання правами як роботодавцем, так і працівником, а також правову позицію викладену у постанові від 26 листопада 2020 року у справі

№ 234/15372/17 у якій Верховний Суд розкрив принцип добросовісності та постанову від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17.

40. Касаційна скарга також містить арґумент про те, що апеляційний суд послався на постанову Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 447/334/18, однак представник відповідача переконана, що правовідносини у справі, яка переглядається та у справі № 447/334/18 не є подібними. Спір у справі № 447/334/18 виник з приводу дотримання строку повідомлення про зміну істотних умов праці та звільнення працівника.

41. Доводом касаційної скарги також є те, що місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції при вирішенні питання стягнення моральної шкоди не врахував правового висновку Верховного Суду, який був викладений у постановах від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц та від 05 грудня

2022 року у справі № 214/7462/20.

42. Також представник заявника вказує, що суди під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат не надали мотивованої оцінки арґументам відповідача, а правові висновки Верховного Суду, на які покликався суд першої інстанції у оскарженому додатковому рішенні не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Оскаржені судові рішення не містять обґрунтованого висновку про наявність підстав для відшкодування відповідачем саме заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу.

43. Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

44. У поданому у червні 2025 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Лукашенко Є. О. у задоволенні касаційної скарги просив відмовити, а також стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у орієнтовному розмірі 10 000 грн. Долучив попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат.

45. Представник позивача зазначає, що доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу. Правові позиції, у наведених представником банку постановах є незастосовними, адже викладені за фактичних обставин, які не є ідентичними обставинам цієї справи.

46. Жодних дій, які б вказували на порушення позивачем принципу добросовісності нею вчинено не було.

47. Відзив також містить посилання на те, що відповідач мав достатньо часу для надання клопотання про зменшення розміру судових витрат, а тому порушення принципу змагальності не відбулось.

Рух справи в суді касаційної інстанції

48. Верховний Суд ухвалою від 07 травня 2025 року відкрив провадження у цій справі та витребував справу із Шевченківського районного суду м. Києва.

49. Справа № 761/9292/24 надійшла до Верховного Суду 28 травня 2025 року.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

50. Наказом АТ «Банк інвестицій та заощаджень» від 19 квітня 2021 року № 309-ос ОСОБА_1 була прийнята на роботу на посаду начальника Київського відділення

№ 2 АТ «Банк інвестицій та заощаджень» з 20 квітня 2021 року з випробувальним терміном три місяці та встановленим посадовим окладом у розмірі 41 410 грн.

51. 30 серпня 2023 року позивач була повідомлена, що у зв`язку із змінами в істотних умовах праці на підставі наказу від 24 серпня 2023 року № 654-ос розмір посадового окладу буде зменшений з 01 вересня 2023 року до 31 100 грн. Позивач у повідомленні про зміну істотних умов праці вказала, що зі змінами істотних умов праці - зменшення посадового окладу не згодна.

52. 01 вересня 2023 року відповідно до наказу № 699-ос у зв`язку з відкриттям ОСОБА_1 листка непрацездатності з 01 вересня 2023 року по 08 вересня 2023 року № 8783945-2016587113-1 була перенесена дата звільнення начальника Київського відділення № 2 ОСОБА_1 та вирішено визначити конкретну дату звільнення

ОСОБА_1 в окремому наказі в день її виходу на роботу після закриття листка непрацездатності та повторного підписання нею відмови продовжувати роботу після зміни істотних умов праці.

53. 18 вересня 2023 року відповідач надав позивачу повідомлення від 18 вересня 2023 року про зміну істотних умов праці, зменшення посадового окладу до 31 100 грн, зміни вводились в дію з 01 вересня 2023 року. У повідомленні про зміну істотних умов праці позивач вказала, що зі змінами істотних умов праці - зменшення посадового окладу згодна.

54. 15 січня 2024 року відповідно до наказу № 36-ос у зв`язку з відкриттям

ОСОБА_1 листа непрацездатності з 15 січня 2024 року по 20 січня 2024 року

№ 10503944-2019704466-1 були внесені зміни до наказу від 26 грудня 2023 року

№ 1008-ос «Про підтвердження факту зміни істотних умов праці працівнику АТ «Банк інвестицій та заощаджень», а саме перенесена дата звільнення ОСОБА_1 , начальника Київського відділення № 2, через відмову від проходження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці, пункт 6 статті 36 КЗпП України, 15 січня

2024 року на дату після її фактичного виходу на роботу та визначити конкретну дату звільнення ОСОБА_1 в окремому наказі в день її виходу на роботу після закриття листка непрацездатності.

55. Оскільки, позивач на адресу відповідача надіслав позовну заяву про визнання протиправним та скасування наказу АТ «Банк інвестицій та заощаджень»

від 24 серпня 2023 року № 654-ос, щодо якої 11 березня 2024 року позивач подала заву та відмовилась від позову та на підставі якої провадження у справі закрито, відповідачем з метою з`ясування чіткої позиції позивача, 12 лютого 2024 року надав позивачу чергове повідомлення про зміну істотних умов праці, зменшення посадового окладу до 31 100 грн, зміни вводились з 01 вересня 2023 року.

56. 12 лютого 2024 року позивач зазначила, що зі змінами істотних умов праці не згодна, оскільки їй стало відомо із відзиву на позовну заяву у справі № 761/44326/23, що її посадовий оклад в розмірі 41 410 грн може бути збережений, що слідує із витягів зі штатних розписів працівників банку.

57. 12 лютого 2024 року відповідач звільнив позивача наказом № 109-ос «Про звільнення ОСОБА_1 » на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України.

Позиція Верховного Суду

58. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

59. Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

60. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

61. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

62. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

63. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

64. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

65. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

66. У частині першій статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

67. Відповідно до частин першої - четвертої статті 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством. Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров`я. У зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

68. Водночас у частині другій статті 3 КЗпП України передбачено, що у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 цього Кодексу, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов.

69. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.

70. Питання віднесення тих чи інших умов праці до істотних або неістотних постає тоді, коли в роботодавця виникає необхідність їх змінити. У таких випадках роботодавцеві потрібно узгодити це питання з кожним працівником, адже одна й та сама умова праці для одного з них може бути істотною, а для іншого - ні.

71. При зміні істотних умов праці власник повинен дотримуватися встановленого порядку. Правовим документом про таку зміну є наказ про зміну істотних умов праці у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці. Працівники, істотні умови праці яких у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці підлягають зміні, персонально попереджаються про дату таких змін (не пізніше ніж за два місяці до змін, а у період дії воєнного стану не пізніш як до запровадження таких умов).

72. Попередження - це письмова пропозиція працівникові продовжити роботу після того, як власник з дотриманням установленого законодавством строку змінить істотні умови праці. Працівник може прийняти цю пропозицію та продовжувати роботу при змінених істотних умовах праці або ж відмовитися від неї.

73. Зміна істотних умов праці може застосовуватися як до окремого працівника, так і до відділу або до всього підприємства (постанова Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 754/5228/22 (провадження № 61-12418св23)).

74. Верховний Суд у постанові від 09 лютого 2022 року у справі № 607/4090/21 (провадження № 61-15138св21) зазначив, що питання про те, які саме обставини впливають на зміну істотних умов праці, чинним законодавством не врегульовано, і в ньому відсутній їх вичерпний перелік. Тлумачення того, що може бути підставою для зміни істотних умов праці, наведено, зокрема в пунктах 10, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду трудових спорів», згідно з якими припинення трудового договору за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо). Суди зобов`язані з`ясовувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

75. Припинення трудового договору за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці, які не супроводжуються скороченням чисельності чи штату працівників.

76. При зміні істотних умов праці посада, яку обіймає працівник, залишається у штатному розписі, але змінюються умови трудового договору - система та розмір оплати праці, режим роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміна розрядів і найменування посад без зміни трудової функції тощо, тобто зміни, які ведуть до звуження чи розширення трудової функції працівника за укладеним з ним трудовим договором, дія якого продовжується.

77. Зміни в організації виробництва та праці роботодавця не можуть бути підставою для зловживань та незаконного звільнення працівника, а тому роботодавець під час процедури звільнення зобов`язаний забезпечити дотримання трудових прав працівника, який є слабшою ланкою у трудових правовідносинах.

78. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 травня 2020 року у справі № 761/11887/15-ц (провадження

№ 61-15506сво18) зробив висновок про те, що звільнення працівника на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України через його відмову від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці не можна відносити ні до звільнення працівника за його ініціативою, ні до звільнення працівника за ініціативою роботодавця. Зазначена підстава припинення трудового договору є окремою самостійною підставою для припинення трудового договору, яка обумовлена відсутністю взаємного волевиявлення його сторін, недосягненням ними згоди щодо продовження дії трудового договору. Підставою для звільнення працівника за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України є його відмова від продовження роботи в нових умовах праці після спливу двомісячного строку з часу ознайомлення з відповідним повідомленням.

79. Верховний Суд у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 520/6577/17 (провадження № 61-41771св18) зазначив, що доказами відмови працівника від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці повинно бути письмове повідомлення роботодавця про майбутню зміну істотних умов праці з розпискою працівника про відмову від продовження роботи або письмова заява працівника про відмову від продовження роботи у зв`язку із змінами істотних умов праці.

80. Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. За змістом частини першої статті 235 КЗпП України, працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

81. Ураховуючи норми частини першої статті 235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з`ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов`язок поновлення такого працівника на попередній роботі. Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений у частині першій статті 235 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

82. З урахуванням трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю (постанова Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц (провадження № 61-787св17)).

83. У справі, яка переглядається суди встановили, що у відповідача дійсно відбулися зміни в організації виробництва та праці. Так, на підставі наказу АТ «Банк інвестицій та заощаджень» від 09 серпня 2023 року № 176-ОД «Про внесення змін в організацію виробництва і праці» з 01 вересня 2023 року внесені зміни в організацію виробництва і праці, була вдосконалена структура банку, раціоналізовано робочі місця та закриті вакантні посади відділень банку (скорочено штат працівників) на 18 одиниць, затверджені нові посадові оклади - шляхом введення нових штатних розписів відділень банку та зміни діючої системи оплати праці.

84. Суди встановили, що станом на 01 березня 2023 року посадовий оклад начальника Київського відділення № 2 згідно штатного розпису становив 41 410 грн, а відповідно до додатку № 2 до наказу від 17 серпня 2023 року № 638-ос «Про встановлення посадових окладів та посадових надбавок працівникам Відділень»

з 01 вересня 2023 року оклад начальника Київського відділення № 2 згідно штатного розпису становив 31 100 грн.

85. 30 серпня 2023 року позивач була повідомлена, що у зв`язку із змінами в істотних умовах праці на підставі наказу № 654-ос від 24 серпня 2023 року розмір посадового окладу буде зменшений 01 вересня 2023 року до 31 100 грн. Позивач у повідомленні про зміну істотних умов праці вказала, що зі змінами істотних умов праці - зменшення посадового окладу не згодна, оскільки є одинокою матір`ю, проте продовжила працювати на займаній посаді і виконувати свої посадові обов`язки.

86. В подальшому, на підставі наказу від 01 вересня 2023 року № 701-ос «Про встановлення посадової надбавки» працівникам банку встановлено надбавку до посадового окладу.

87. 18 вересня 2023 року відповідач вдруге надав позивачеві повідомлення про зміну істотних умов праці, зменшення посадового окладу до 31 100 грн, зміни вводились в дію з 01 вересня 2023 року. У повідомленні про зміну істотних умов праці позивач вказала, що згодна продовжувати працювати і продовжила виконувати свої посадові обов`язки та отримувати заробітну плату, розраховану відповідно до нового, зменшеного, посадового окладу.

88. В подальшому, після того як позивач приступила до своїх обов`язків у змінених умовах праці і продовжила їх виконувати (4 місяці), 26 грудня 2023 року Голова правління банку видав наказ № 1008-ос «Про підтвердження факту зміни істотних умов праці АБ «Банк інвестицій та заощаджень» про ознайомлення ОСОБА_1 під підпис зі змінами в організації виробництва і праці, що призвели до зміни істотних умов праці у зв`язку з введенням в дію з 01 вересня 2023 року схеми посадових окладів працівників відділень банку та нових штатних розписів відділень банку, отримавши від ОСОБА_1 письмову згоду зі зміною істотних умов праці чи відмову продовжувати роботу після зміни істотних умов праці.

89. Верховний Суд у постанові від 03 листопада 2021 року у справі № 387/326/20 (провадження № 61-2166св21) звертав увагу, що у трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором.

90. Таким чином, оскільки після того, як 30 серпня 2023 року ОСОБА_1 була повідомлена, що у зв`язку із змінами в істотних умовах праці на підставі наказу

№ 654-ос від 24 серпня 2023 року розмір її посадового окладу буде зменшений

01 вересня 2023 року до 31 100 грн, однак продовжила працювати на займаній посаді та виконувати свої посадові обов`язки, колегія суддів вважає правильними висновки судів про те, що позивач фактично погодилася із змінами істотних умов праці, адже продовжувала працювати.

91. Правильно взявши до уваги ту обставину, що позивач була звільнена на підставі наказу «Про затвердження факту зміни істотних умов праці працівнику АТ «Банк інвестицій та заощаджень» від 26 грудня 2023 року № 1008-ос, який містив посилання на наказ від 24 серпня 2023 року № 654-ос «Про зміну істотних умов праці працівнику АТ «Банк інвестицій та заощаджень» колегія суддів погоджується із висновками судів про те, що оскаржений наказ підлягає скасуванню, адже зміни в організації праці позивача відбулись, починаючи з 01 вересня 2023 року та вона погодилась на них.

92. Верховний Суд звертає увагу, що за фактичних обставин справи відомо, що зміни в організації праці стосовно позивача вводилися у дію з 01 вересня 2023 року, перше повідомлення було 30 серпня 2023 року, тобто за два дні до запровадження змін (з цією пропозицією ОСОБА_1 фактично погодилась), а інші вже після запровадження таких змін, тобто після 01 вересня 2023 року.

93. З огляду на викладене колегія суддів також відхиляє довід касаційної скарги про те, що суди не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, які викладені у постанові від 10 липня 2024 року у справі № 607/4281/23, оскільки на думку представника заявника банк не лише може вчиняти дії з метою встановлення дійсної волі працівника (наприклад, повторно вручати повідомлення про підтвердження факту змін істотних умов праці), але і зобов`язаний це робити, що повністю спростовує висновки судів попередніх інстанцій, а також довід касаційної скарги про те, що суди не врахували, що трудові правовідносини засновані на принципі свободи праці, зміст якого полягає у можливості особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати. Волевиявлення працівника залишитися на роботі має бути усвідомленим і вільним, а вищевказане тлумачення принципу застосоване Верховним Судом у постанові від 28 квітня

2022 року у справі № 826/16325/17, оскільки висновки касаційного суду у наведених постановах висновкам судів не суперечать.

94. Щодо доводу касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції порушив приписи статті 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» колегія суддів зазначає наступне.

95. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2023 року у справі № 212/2542/22 (провадження № 61-162св23) вказано, що за пунктом 2 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України (який є чинним з 24 березня 2022 року) під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-ІХ (який набрав чинності з 24 березня 2022 року) (далі - Закон України № 2136-ІХ) на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України. За частиною другою статті 3 Закону України № 2136-ІХ у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 Кодексу законів про працю України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов. Цей Закон діє у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (пункт 3 Прикінцевих положень Закону України № 2136-ІХ).

96. Вказівку апеляційного суду на те, що всі три рази про зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення роботодавець, в порушення вимог статей 32, 103 КЗпП повідомляв працівника не дотримуючись визначеного законом строку (не пізніше як за два місяці до їх запровадження або зміни) колегія суддів вважає помилковою, адже на час вчинення таких повідомлень означені норми діяли в такій редакції: «У період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 Кодексу законів про працю України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов (частина друга статті 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»)».

97. Однак, наведене не вплинуло на правильність висновків про наявність підстав для скасування оскарженого наказу, який був виданий 12 лютого 2024 року, а зміни в істотних умовах праці ОСОБА_1 відбулись 01 вересня 2023 року і позивач на них фактично погодилась, адже продовжувала працювати.

98. Довід касаційної скарги представника заявника про те, що суди неправильно застосували до спірних правовідносин приписи пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України, адже на її думку відмова працівника від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці є імперативною підставою для припинення трудових відносин, а тому не передбачено альтернативи вибору поведінки роботодавця, з огляду на висловлену позивачем 12 лютого 2023 року письмову та остаточну незгоду продовжувати роботу на змінених умовах праці, у роботодавця була відсутня можливість продовжувати трудові відносини з нею, колегія суддів відхиляє, оскільки зміни умов праці стосовно позивача наказом позивача від 24 серпня 2023 року №654-ос вводились в дію з 01 вересня 2023 року (позивач фактично погодилась на них), однак інших змін умов праці, оформлених відповідним наказом роботодавця перед звільненням ОСОБА_1 , яке відбулось 12 лютого 2024 року не передувало.

99. Верховний Суд вважає необґрунтованим аргумент касаційної скарги про те, що позивач ОСОБА_1 допустила прояви суперечливої поведінки, а апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, а також не врахував правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 26 червня 2024 року у справі № 569/21790/21 (щодо недопустимості зловживання правами), від 26 листопада 2020 року у справі

№ 234/15372/17 (щодо принципу добросовісності) та від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, адже наведене спростовується матеріалами справи та правильно встановленими судами обставинами, якими підтверджено, що позивач погодилася зі зміненими умовами праці, запровадженими наказом від 24 серпня 2023 року (введеними в дію з 01 вересня 2023 року) та працювала на визначеній трудовим договором посаді до 12 лютого 2024 року.

100. Також колегія суддів зазначає, що відсутність позивача на роботі у зв`язку із її тимчасовою непрацездатністю та хворобою дитини, що підтверджується листками непрацездатності не можна вважати порушенням принципу добросовісності з боку ОСОБА_1 .

101. Довід касаційної скарги про те, що апеляційний суд послався на постанову Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 447/334/18, однак представник відповідача переконана, що правовідносини у справі, яка переглядається та у справі № 447/334/18 не є подібними, а спір у справі № 447/334/18 виник з приводу дотримання строку повідомлення про зміну істотних умов праці та звільнення працівника колегія судів відхиляє, адже у цій справі Верховний Суд серед іншого також вказував, що повторного повідомлення працівника про зміну істотних умов праці з дотриманням двохмісячного строку чинним законодавством не передбачено.

102. Згідно зі статтею 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

103. Частиною третьою статті 23 ЦК України встановлено, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

104. Враховуючи, що суди правильно вважали права позивача порушеними, колегія суддів погоджується із їх висновками про наявність підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 5 000 грн та одночасно відхиляє довід касаційної скарги про те, що місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції при вирішенні питання стягнення моральної шкоди не врахував правового висновку Верховного Суду, який був викладений у постановах від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц та від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20, адже правовим висновкам, викладеним у цих постановах про те, що визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення висновки судів не суперечать.

105. Довід касаційної скарги про те, що суди під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат не надали мотивованої оцінки арґументам відповідача, а оскаржені судові рішення не містять обґрунтованого висновку про наявність підстав для відшкодування відповідачем саме заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів відхиляє, оскільки означений арґумент спростовується змістом оскарженої постанови, адже суд апеляційної інстанції, змінюючи додаткове рішення місцевого суду ґрунтовно проаналізував надані позивачем докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, в яких зазначені здійснені адвокатом роботи (послуги), з урахуванням заперечень банку, а також правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права при вирішенні питання розподілу судових витрат.

106. Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

107. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

108. З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

109. Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

110. У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Лукашенко Є. О. заявив клопотання про стягнення із відповідача витрат на професійну правничу допомогу в орієнтовному розмірі 10 000 грн.

111. У поданих до Верховного Суду 25 червня 2025 року запереченнях на відзив на касаційну скаргу представник АТ «Банк інвестицій та заощаджень» адвокатка Єфремова І. В. вказувала, що заявлені до компенсації витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн не є співмірними зі складністю справи з огляду на зміст відзиву на касаційну скаргу.

112. 01 липня 2025 року представник ОСОБА_1 адвокат Лукашенко Є. О. надіслав на адресу Верховного Суду клопотання в якому просив приєднати до матеріалів справи акт виконаних робіт від 25 червня 2025 року № 7 на суму 8 000 грн. Додатково зауважував, що договір про надання правової допомоги від 06 березня 2024 року

№ 05/24 та додаткова угода до нього долучені до матеріалів справи.

113. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).

114. Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

115. Згідно з положень частин першої - шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

116. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

117. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

118. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

119. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

120. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

121. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

122. Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

123. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

124. Суд першої інстанції встановив, що 06 березня 2024 року ОСОБА_1 та Адвокатське бюро «Лукашенко Є. О.» уклали договір про надання правничої (правової) допомоги № 05/24.

125. У розділі 2 договору зазначено, що за надання правничої допомоги за цим договором сторони встановили погодинну оплату з розрахунку 2 000 грн. Обсяг робіт, виражений у годинах, визначається на основі облікових даних бюро про фактично витрачений час на виконання конкретних завдань (доручень), необхідних для належного надання послуг (виконавчих робіт). В цьому разі оплаті підлягає будь-який час адвоката (помічника адвоката, працівника) бюро на роботу за дорученням клієнта, в тому числі час на складання, розгляд та підписання документів, вивчення матеріалів справи, підготовку документів для суду, час телефонних розмов та зустрічей з клієнтом (іншими особами, що мають відношення до справи/доручення клієнта), зустрічі зі спеціалістами; час, затрачений на виконання роботи, що має відношення до справи/ доручення клієнта (роботи з копіювання/ сканування чи зшивання документів тощо).

126. На підтвердження понесених витрат у Верховному Суді представник позивача надав акт виконаних робіт від 25 червня 2025 року № 7 на суму 8 000 грн, з яких

4 години - складання відзиву на касаційну скаргу у справі № 761/9292/24.

127. Ураховуючи викладене, а також врахувавши пропорційність розміру задоволених позовних вимог, Верховний Суд вважає, що наявні підстави для часткового задоволення заяви представника ОСОБА_1 адвоката Лукашенка Є. О. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 грн у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, оскільки вказаний розмір частково відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, співмірності конкретним обставинам справи з урахуванням її складності та необхідних процесуальних дій сторони.

Керуючись статтями 141, 401, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень» залишити без задоволення.

2. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2024 року, додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 листопада

2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 квітня 2025 року залишити без змін.

3. Стягнути з Акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень» на користь ОСОБА_1 4 000 (чотири тисячі) гривень в рахунок компенсації витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.

4. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров