Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №211/6692/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 211/6692/24

провадження № 61-2477св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 липня 2025 року у складі судді НіколенкоД. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 грудня 2025 року у складі колегії суддів Зубакової В. П., Бондар Я. М., Остапенко В. О. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість:

- за договором позики від 08 листопада 2021 року № 01 у загальному розмірі 1 283 712,36 грн, що складається з: 750 000,00 грн - основна сума боргу; 43 533,51 грн - три проценти річних від простроченої суми зобов`язання; 100 500,00 грн - інфляційні втрати; 389 678,85 грн - пеня;

- за договором позики від 07 жовтня 2022 року у загальному розмірі 75 057,02 грн, що складається з: 42 000,00 грн - основна сума боргу; 2 548,34 грн - три проценти річних від простроченої суми зобов`язання; 6 846,00 грн - інфляційні втрати; 23 662,68 грн - пеня.

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що 08 листопада 2021 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого відповідач отримав від позивача у борг грошові кошти у сумі 750 000,00 грн зі строком повернення до 08 листопада 2022 року.

Відповідно до пункту 3 договору позики від 08 листопада 2021 року № 01 у разі прострочення виконання зобов`язання позичальник зобов`язаний сплатити неустойку у вигляді пені в розмірі 0,2 % від суми позики за кожен день прострочення.

Зазначений договір укладено у письмовій формі у місті Кривому Розі у двох примірниках - по одному для кожної зі сторін.

Факт укладення договору позики та передання грошових коштів підтверджується розпискою позичальника про отримання 750 000,00 грн від позикодавця, копією паспорта відповідача, а також фотозображенням, на якому відповідач тримає зазначені документи.

Після спливу встановленого договором строку виконання зобов`язання відповідач грошові кошти не повернув.

Крім того, з метою виконання своїх зобов`язань відповідач запропонував позивачу придбати металевий гараж, розташований у дворі будинку АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим 07 жовтня 2022 року отримав від позивача передоплату у сумі 42 000,00 грн.

На підтвердження наявності у нього прав на зазначений гараж відповідач надав розписку про його придбання у власника ОСОБА_3 , який проживає за адресою: село Єлизаветпілля Дніпропетровської області, згідно з якою відповідач придбав гараж за 20 000,00 грн.

Водночас договір купівлі-продажу гаража між сторонами укладений не був, гараж позивачу не передано, а сплачену передоплату в розмірі 42 000,00 грн відповідач не повернув.

Оскільки строк виконання грошового зобов`язання сплив 08 листопада 2022 року, позивач після настання прострочення неодноразово звертався до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів, однак відповідач від виконання зобов`язання ухиляється, у зв`язку з чим позивач змушений звернутися до суду з цим позовом.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області рішенням від 23 липня 2025 року позовні вимоги задовольнив частково.

Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 08 листопада 2021 року № 01 у сумі 750 000,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що ОСОБА_1 належними та допустимими доказами довів обґрунтованість заявлених позовних вимог, у зв`язку з чим наявні правові підстави для стягнення із ОСОБА_2 основної суми боргу за договором позики від 08 листопада 2021 року № 01, яка виникла внаслідок невиконання позичальником узятих на себе зобов`язань.

Водночас суд відхилив доводи відповідача та подані ним докази, оскільки вони свідчать лише про те, що ОСОБА_2 здійснив переоформлення права користування гаражем за номером НОМЕР_1 в ряду № НОМЕР_2 , а також гаражами за номерами НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , НОМЕР_8 у ряду металевих гаражів в Обслуговуючому кооперативі «Автогаражний кооператив «Горняк» на користь ОСОБА_1 , що саме собою не є беззаперечним доказом погашення боргу за договором позики.

Суд першої інстанції зазначив, що долучені до матеріалів справи докази не підтверджують здійснення сторонами фінансових операцій з приводу купівлі-продажу гаражів у рахунок виконання зобов`язання за договором позики, а позивач не визнає факт зарахування вартості такого майна в рахунок погашення боргу.

Крім того, відповідно до заяви ОСОБА_2 від 17 серпня 2020 року, останній просив виключити його зі складу членів кооперативу у зв`язку зі зміною місця проживання та прийняти до членів кооперативу іншу особу для реалізації гаража № НОМЕР_1 в ряду № НОМЕР_2 . Отже, спірний гараж відповідач відчужив ще до укладення договору позики від 08 листопада 2021 року № 01.

Разом із тим суд першої інстанції не встановив підстав для стягнення трьох процентів річних, інфляційних втрат та пені за зазначеним договором, керуючись тим, що у період дії в Україні воєнного або надзвичайного стану, а також у тридцятиденний строк після його припинення чи скасування, у разі прострочення виконання грошового зобов`язання позичальник звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені) на користь позикодавця.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за договором позики від 07 жовтня 2022 року, суд зазначив, що надана позивачем розписка від 07 жовтня 2022 року не підтверджує укладення договору позики, а лише свідчить про отримання ОСОБА_2 грошових коштів від ОСОБА_1 у сумі 42 000,00 грн за продаж металевого гаража, розташованого у дворі будинку АДРЕСА_2 - АДРЕСА_3 .

Отже, зазначена розписка підтверджує факт розрахунків за відчуження майна, а не виникнення зобов`язань за договором позики. Самі собою твердження позивача про інший правовий характер цієї розписки не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому не можуть бути покладені в основу судового рішення, яке не може ґрунтуватися на припущеннях.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 09 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Касьян М. С., залишив без задоволення, а рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 липня 2025 року - без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про стягнення основного боргу за договором позики від 08 листопада 2021 року № 01 у сумі 750 000,00 грн є правильними, ґрунтуються на належних і допустимих доказах, яким надано належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують та не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У лютому 2026 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 липня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 грудня 2025 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цc13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цc14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 та у постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 09 липня 2021 року у справі № 522/31737/13, від 26 квітня 2022 року у справі № 753/1349/20, від 19 грудня 2023 року у справі № 537/1118/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу ОСОБА_2 обґрунтовував тим, що фактично грошові кошти від позикодавця він не отримував. Правочин було вчинено не з його вільної волі, а під впливом психічного тиску з боку позивача та інших осіб, у зв`язку з чим такий правочин є недійсним.

На думку заявника, суди попередніх інстанцій не з`ясували належним чином обставини та підстави, що передували написанню ним розписки та укладенню договору позики, не перевірили доводи щодо відсутності фактичної передачі грошових коштів.

Крім того, відповідач зазначає, що з метою досудового врегулювання спору позивач не надсилав йому письмової претензії, оскільки, за твердженням відповідача, боргові зобов`язання були фактично припинені шляхом відчуження (переоформлення) на позивача гаражів на суму, яка, на його переконання, відповідала розміру заборгованості. При цьому відповідач вважає, що такі дії свідчать про виконання ним зобов`язань за договором позики.

Після такого відчуження позивач, за твердженням відповідача, зобов`язувався повернути йому договір позики та розписку, однак цього не зробив та звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Суди не встановили наявності у позивача грошових коштів на момент укладення договору позики та не надали належної оцінки доводам про укладення договору під впливом психічного тиску та погроз з боку позивача і пов`язаних з ним осіб.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 09 березня 2026 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

31 липня 2026 року матеріали справи № 211/6692/24 надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

08 листопада 2021 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір позики № 01, за умовами якого позивач надав, а відповідач отримав у борг грошові кошти у сумі 750 000,00 грн (пункт 1 договору).

Згідно з пунктом 2 зазначеного договору позичальник зобов`язався повернути суму позики в повному обсязі протягом одного року з дня укладення договору.

На підтвердження укладення договору позики позивач надав його оригінал від 08 листопада 2021 року (том 1, а. с. 210).

Крім того, відповідно до розписки від 08 листопада 2021 року, оригінал якої міститься у матеріалах справи, ОСОБА_2 підтвердив отримання від ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 750 000,00 грн строком на один рік. Зазначена розписка підписана відповідачем (том 1, а. с. 211).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

За змістом касаційної скарги рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються тільки в частині задоволених позовних вимог про стягнення суми основного боргу за договором позики, а тому на підставі положень частини першої статті 400 ЦПК України Верховний Суд переглядає ці судові рішення лише в зазначеній частині.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

У частині першій статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Верховний Суд у постанові від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18) зазначив, що у частині третій статті 545 ЦК України передбачено презумпцію належного виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати увагу на декількох аспектах: а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що, незважаючи на «знаходження» у боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються у тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належне виконання зобов`язання. Водночас процесуальні відносини проявляються у тому, що презумпція належного виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належне виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належне виконання боржником свого обов`язку.

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передання грошової суми позичальнику.

У статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та у постановах Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц (провадження № 61-7418св18), від 06 квітня 2020 року у справі № 464/5314/17 (провадження № 61-10789св18).

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, керуючись дійсним змістом та достовірністю документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14 (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18), від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Установивши, що ОСОБА_2 уклав зі ОСОБА_1 письмовий договір позики, за умовами якого відповідач отримав від позивача грошові кошти у сумі 750 000,00 грн із зобов`язанням повернути зазначену суму не пізніше 08 листопада 2022 року, однак у визначений договором строк свої зобов`язання не виконав та грошові кошти не повернув, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми неповернутої позики.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили в означеній частині законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач фактично не отримував грошових коштів за договором позики, є безпідставними та спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи і дослідженими доказами.

Відповідно до статей 1046, 1047 ЦК України договір позики є реальним і вважається укладеним з моменту передання грошей позичальникові, що може підтверджуватися, зокрема, розпискою позичальника. У справі наявні як письмовий договір позики, так і розписка відповідача про отримання грошових коштів, справжність підпису на якій відповідач не спростував у встановленому законом порядку. Сам собою факт заперечення отримання коштів без надання належних і допустимих доказів не може бути підставою для висновку про відсутність зобов`язання.

Посилання заявника на вчинення правочину під впливом психічного тиску та погроз є необґрунтованими, оскільки відповідно до статей 203, 215 ЦК України саме на особу, яка заявляє про недійсність правочину, покладається обов`язок доведення відповідних обставин. Водночас жодних належних і допустимих доказів на підтвердження застосування до нього насильства, погроз чи іншого протиправного впливу відповідач не надав, а тому підстав для визнання правочину недійсним з цих мотивів не встановлено.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не з`ясували наявність у позивача грошових коштів на момент укладення договору позики, не впливають на правильність висновків судів, оскільки чинне законодавство не покладає на позикодавця обов`язку доводити джерело походження коштів, переданих у позику, за наявності належних доказів факту їх передання.

Твердження відповідача про припинення зобов`язання шляхом відчуження (переоформлення) гаражів на користь позивача обґрунтовано відхилені судами, оскільки відповідно до статей 526, 598, 599 ЦК України зобов`язання припиняється належним виконанням, а зміна способу виконання або зарахування зустрічних однорідних вимог потребує наявності правових підстав та належного оформлення. Матеріали справи не містять доказів укладення між сторонами правочину про припинення зобов`язання шляхом зарахування чи відступного, а також доказів того, що відчуження гаражів здійснювалося саме в рахунок погашення боргу за договором позики.

Посилання на відсутність досудового врегулювання спору також не спростовують висновків судів, оскільки чинним законодавством не встановлено обов`язковості пред`явлення претензії у правовідносинах позики як передумови звернення до суду.

У цілому доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень по суті спору, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду апеляційної інстанції.

Таким чином, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень з точки зору застосування норм права, які стали підставою для вирішення справи по суті, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Висновки судів у цій справі не суперечать правовим висновкам, викладеним у постановах суду касаційної інстанції, на які послався заявник у касаційній скарзі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення суми основного боргу за договором позики - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 липня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 грудня 2025 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми основного боргу за договором позики залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко