Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №344/9748/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 344/9748/25

провадження № 61-7505св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Івано-Франківську Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,

розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бандура Володимир Олексійович, на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 листопада 2025 року у складі судді Татарінової О. А. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 05 травня 2026 року у складі колегії суддів Бойчука І. В., Пнівчук О. В., Томин О. О. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Івано-Франківську Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про зміну прізвища дитини,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Івано-Франківську Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Відділ ДРАЦС у місті Івано-Франківську), у якому просила:

- змінити прізвище малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 »;

- внести зміни до актового запису від 19 лютого 2019 року № 413, складеного Відділом ДРАЦС у місті Івано-Франківську, про народження ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 шляхом зміни прізвища дитини з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 ».

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що зміна прізвища малолітнього сина з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 » відповідає його найкращим інтересам, оскільки сприятиме забезпеченню гармонійного психологічного та соціального розвитку дитини, формуванню її сімейної ідентичності та відображатиме фактичні сімейні зв`язки.

Позивач зазначала, що вона та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Під час спільного проживання ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_3 .

До народження дитини між сторонами виникали постійні конфлікти та непорозуміння, а після народження сина їхні стосунки остаточно припинилися. Відтоді малолітній проживає разом із матір`ю, бабусею та дідусем по материнській лінії, які беруть активну участь у його вихованні, догляді та матеріальному забезпеченні.

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області рішенням від 10 жовтня 2019 року визначив місце проживання малолітнього ОСОБА_3 разом із матір`ю.

Відповідач після припинення сімейних відносин не бере участі у вихованні та утриманні дитини, не цікавиться її життям, розвитком і станом здоров`я, не підтримує з нею особистих контактів та фактично самоусунувся від виконання батьківських обов`язків.

У травні 2020 року ОСОБА_2 звертався до суду з позовом про оспорювання батьківства з метою уникнення виконання обов`язку щодо сплати аліментів.

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області судовим наказом від 03 липня 2019 року стягнув із ОСОБА_2 на користь позивача аліменти на малолітнього сина.

За висновками психологічного обстеження зміна прізвища дитини на прізвище матері не матиме негативного впливу на її психоемоційний стан, а навпаки сприятиме формуванню єдиної сімейної ідентичності, збереженню психологічного комфорту та стабільності.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області рішенням від 12 листопада 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивач не довела наявності передбачених законом підстав для зміни прізвища малолітньої дитини та не надала належних і достатніх доказів того, що така зміна відповідає найкращим інтересам дитини, сприятиме її психологічному та гармонійному розвитку.

Суд керувався тим, що відповідно до статті 148 Сімейного кодексу України (далі - СК України) під час вирішення спору про зміну прізвища дитини необхідно враховувати виконання кожним із батьків своїх обов`язків щодо дитини, характер взаємин між дитиною та батьками, а також інші обставини, які свідчать про відповідність такої зміни інтересам дитини.

Суд зазначив, що доводи позивача про повне самоусунення відповідача від виконання батьківських обов`язків не знайшли свого належного підтвердження, оскільки матеріали справи свідчать про те, що відповідач вживав заходів для реалізації свого права на участь у вихованні сина, зокрема звертався до органу опіки та піклування щодо визначення порядку спілкування з дитиною.

Крім того, суд врахував, що відповідач проходить військову службу за мобілізацією, прізвище батька було присвоєно дитині за взаємною згодою батьків під час державної реєстрації народження, а матеріали справи не містять доказів того, що носіння дитиною прізвища « ОСОБА_4 » негативно впливає на її права, інтереси чи розвиток.

Урахувавши відсутність згоди батьків щодо зміни прізвища дитини, принцип рівності їхніх батьківських прав та обов`язків, а також те, що з огляду на вік дитина ще не може повною мірою висловити власну усвідомлену позицію з цього питання, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 05 травня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 12 листопада 2025 року - без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції є правильними, ґрунтуються на належних і допустимих доказах, яким надано належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують та не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Сама собою відсутність згоди між батьками щодо прізвища дитини не є підставою для його зміни, а вирішальним критерієм у таких спорах є забезпечення найкращих інтересів дитини. Оскільки позивач не довела, що зміна прізвища сприятиме захисту таких інтересів, підстав для задоволення позову не встановлено.

Колегія суддів також урахувала, що відповідач вживав заходів для визначення порядку своєї участі у вихованні дитини, а на час розгляду справи проходив військову службу за мобілізацією. За таких обставин доводи апеляційної скарги про повне самоусунення батька від виконання батьківських обов`язків визнано необґрунтованими.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У червні 2026 року ОСОБА_1 через представника Бандуру В. О. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 листопада 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 05 травня 2026 року і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначила, що суди попередніх інстанцій застосували положення статті 148 СК України без урахування правових висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі № 759/3363/16, від 01 квітня 2020 року у справі № 234/19213/17 та від 13 квітня 2020 року у справі № 496/904/18, у яких наголошено, що під час вирішення спору про зміну прізвища дитини визначальним критерієм є забезпечення її найкращих інтересів, а також підлягають оцінці фактичні взаємини між дитиною та кожним із батьків, зокрема ступінь участі того з батьків, який проживає окремо, у її вихованні та житті (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статті 148 СК України та дійшли помилкових висновків про відсутність підстав для зміни прізвища малолітньої дитини. На її думку, суди не врахували, що визначальним критерієм під час вирішення такого спору є забезпечення найкращих інтересів дитини, а також не надали належної оцінки доказам, які підтверджують фактичне самоусунення відповідача від виконання батьківських обов`язків.

Заявник зазначає, що відповідач тривалий час не бере участі у вихованні та розвитку сина, не підтримує з ним емоційного зв`язку, не цікавиться його життям, навчанням, лікуванням та соціальним розвитком, а також має заборгованість зі сплати аліментів.

Крім того, у 2020 році відповідач звертався до суду з позовом про оспорювання батьківства, чим фактично заперечував існування між ним і дитиною сімейного та правового зв`язку.

На підтвердження своїх доводів заявник посилається на характеристику дошкільного закладу, згідно з якою батько жодного разу не відвідував дитину в закладі освіти, не брав участі в її вихованні та освітньому процесі, а також на психологічну характеристику дитини, відповідно до якої малолітній не має сформованого образу батька, не підтримує з ним емоційного контакту та спокійно сприймає можливу зміну прізвища.

Також заявник вважає помилковими висновки судів про те, що звернення відповідача до органу опіки та піклування щодо визначення порядку його участі у вихованні дитини свідчить про належне виконання ним батьківських обов`язків. На її переконання, сам собою факт ініціювання такого питання не підтверджує реальної участі батька у житті дитини, тоді як матеріали справи свідчать про відсутність фактичного спілкування між ними протягом тривалого часу.

Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 08 червня 2026 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.

28 липня 2026 року матеріали справи № 344/9748/25 надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 , батьками якого в актовому записі про народження зазначені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження (а. с. 17).

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області судовим наказом від 03 липня 2019 року стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на малолітнього сина ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Стягнення аліментів розпочато з 04 червня 2019 року (а. с. 19, 20).

Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради рішенням від 12 вересня 2019 року № 1046 встановив порядок участі ОСОБА_2 у вихованні сина: у першу та третю суботу, а також другу та четверту неділю кожного місяця з 15:00 до 17:00 год. у присутності матері дитини.

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області рішенням від 10 жовтня 2019 року визначив місце проживання малолітнього ОСОБА_3 разом із матір`ю ОСОБА_1 (а. с. 23, 24).

З наданого позивачем журналу відвідувань дитини відомо, що у період із листопада 2019 року до червня 2020 року відповідач лише один раз відвідав сина, а саме 15 березня 2020 року, про що особисто зробив запис у журналі (а. с. 47).

Листом Служби у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради повідомлено, що ОСОБА_1 під час надання пояснень зазначала про невиконання відповідачем встановленого порядку участі у вихованні дитини та про те, що він відвідував сина лише декілька разів. Одночасно позивачу було роз`яснено неприпустимість створення перешкод батькові у спілкуванні з дитиною.

У травні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про оспорювання батьківства та виключення відомостей про нього як батька з актового запису про народження дитини. Водночас згідно з висновком експерта Івано-Франківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 22 вересня 2020 року № СЕ/109/12/2-340МГ/20 ймовірність біологічного батьківства ОСОБА_2 становить 99,9999 %.

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області заочним рішенням від 25 січня 2021 року стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення сплати аліментів та інфляційні втрати на загальну суму 11 015,18 грн (а. с. 27-32).

Станом на 01 травня 2025 року заборгованість відповідача зі сплати аліментів становила 13 296,25 грн.

Із характеристик Ямницького закладу дошкільної освіти «Зіронька» та дошкільного підрозділу Ямницького ліцею відомо, що вихованням та розвитком дитини займається мати, яка постійно бере участь у житті закладу освіти, підтримує зв`язок із педагогами та забезпечує належний догляд за сином. Водночас батько жодного разу не відвідував дошкільний заклад, не цікавився освітнім процесом, не спілкувався з працівниками закладу та не брав участі у батьківських зборах (а. с. 33, 37, 38).

Логопедичною характеристикою від 21 квітня 2025 року підтверджується, що дитина протягом двох років систематично відвідує логопедичні заняття у супроводі матері (а. с. 35).

Згідно з психологічною характеристикою психоемоційного стану та сімейних відносин дитини від 06 травня 2025 року, складеною Товариством з обмеженою відповідальністю «Серденько», найбільш значущими особами для дитини є мати та бабуся. Дитина знає про можливу зміну прізвища та ставиться до цього спокійно. Водночас фігура батька не займає значущого місця у внутрішньому світі дитини, а відповіді щодо нього свідчать про відсутність сформованого емоційного зв`язку та уявлення про нього як про близьку особу (а. с. 49-57).

Суди також з`ясували, що ОСОБА_2 є учасником бойових дій, а з 2025 року проходить військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується відповідними документами.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу першого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 51 Конституції України, частинах другій та третій статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно зі статтею 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Нормами статей 125, 126, 135 СК України врегульовано питання про визначення походження дитини, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою.

Відповідно до частини другої статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: 1) за заявою матері та батька дитини; 2) за рішенням суду.

У частині першій статті 126 СК України передбачено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки чи чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до статті 145 СК України прізвище дитини визначається за прізвищем батьків. Якщо мати, батько мають різні прізвища, прізвище дитини визначається за їхньою згодою. Батьки, які мають різні прізвища, можуть присвоїти дитині подвійне прізвище, утворене шляхом з`єднання їхніх прізвищ. Спір між батьками щодо прізвища дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 148 СК України за заявою батьків або одного з них, якщо другий помер, оголошений померлим, визнаний недієздатним або безвісно відсутнім, дитині, яка не досягла чотирнадцяти років та якій при реєстрації народження присвоєне прізвище одного з батьків, може бути змінено прізвище на прізвище другого з батьків. У разі заперечення одним із батьків щодо зміни прізвища дитини спір між ними щодо такої зміни може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. При вирішенні спору беруться до уваги виконання батьками своїх обов`язків щодо дитини, а також інші обставини, які засвідчують відповідність зміни прізвища інтересам дитини.

У статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Водночас відповідно до статті 7 цієї Конвенції кожна дитина має право на збереження своєї індивідуальності.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що під час вирішення спору щодо зміни прізвища дитини визначальним є забезпечення її найкращих інтересів. Суд повинен враховувати не лише виконання батьками своїх обов`язків щодо дитини, а й характер взаємин між дитиною та кожним із батьків, а також інші обставини, які свідчать про відповідність зміни прізвища інтересам дитини (постанови від 15 серпня 2018 року у справі № 759/3363/16, від 01 квітня 2020 року у справі № 234/19213/17, від 13 квітня 2020 року у справі № 496/904/18).

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2024 року у справі № 619/5039/23 та від 30 грудня 2025 року у справі № 138/3230/24, у яких наголошено, що сама собою обмежена участь батька у вихованні дитини або проживання дитини разом із матір`ю не є достатньою підставою для зміни прізвища за відсутності доказів того, що така зміна відповідає найкращим інтересам дитини.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що прізвище « ОСОБА_4 » було присвоєно дитині за спільною згодою батьків під час державної реєстрації її народження. Також установлено, що після припинення спільного проживання сторін малолітній ОСОБА_3 проживає разом із матір`ю, яка здійснює його повсякденне виховання та забезпечує належні умови для його розвитку.

Крім того, суди встановили, що відповідач допускав прострочення сплати аліментів, у зв`язку з чим з нього було стягнуто пеню та інфляційні втрати, а станом на 01 травня 2025 року існувала заборгованість зі сплати аліментів. Також матеріали справи свідчать про те, що відповідач не брав участі у житті дошкільного закладу, який відвідує дитина, а психологічна характеристика вказує на відсутність сформованого емоційного зв`язку між дитиною та батьком.

Разом із тим зазначені обставини самі собою не свідчать про наявність безумовних підстав для зміни прізвища дитини.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій правильно керувалися тим, що предметом доказування у цій справі є не лише обставини, які характеризують ступінь участі батька у вихованні дитини, а насамперед наявність достатніх підстав для висновку про те, що зміна прізвища найбільшою мірою відповідатиме найкращим інтересам малолітнього сина сторін.

Установивши, що відповідач не позбавлений батьківських прав, юридичний зв`язок між ним та дитиною не припинений, а також врахувавши відсутність доказів того, що носіння дитиною прізвища батька негативно впливає на її права, законні інтереси, психоемоційний стан або соціальну адаптацію, суди дійшли обґрунтованих висновків про недоведеність необхідності зміни прізвища дитини.

Надана позивачем психологічна характеристика свідчить про те, що дитина знає про можливу зміну прізвища та ставиться до цього спокійно, позитивно сприймає як своє теперішнє прізвище, так і прізвище матері. Водночас цей доказ не підтверджує, що подальше носіння прізвища батька завдає дитині шкоди, негативно впливає на її психоемоційний стан чи перешкоджає її гармонійному розвитку, а також не містить висновку про необхідність зміни прізвища саме в інтересах дитини.

Не можуть бути підставою для скасування судових рішень і доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 15 серпня 2018 року у справі № 759/3363/16, від 01 квітня 2020 року у справі № 234/19213/17 та від 13 квітня 2020 року у справі № 496/904/18.

Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що суди попередніх інстанцій застосували саме той підхід, який сформульований у наведеній практиці Верховного Суду, оцінили виконання відповідачем батьківських обов`язків, характер взаємин між батьком та дитиною, психологічний стан дитини та інші обставини справи, після чого дійшли висновку про відсутність належних доказів того, що зміна прізвища є необхідною для забезпечення найкращих інтересів дитини.

Безпідставними є також доводи касаційної скарги про недослідження судами зібраних у справі доказів.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень відомо, що суди надали оцінку журналу відвідувань дитини, документам щодо виконання відповідачем аліментних зобов`язань, рішенню виконавчого комітету про порядок участі батька у вихованні дитини, характеристикам закладів освіти, психологічній характеристиці, довідкам та іншим письмовим доказам, поданим сторонами. Незгода заявника з наданою судами оцінкою цих доказів не свідчить про їх недослідження, а фактично зводиться до необхідності їх переоцінки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) виклала правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлених судами обставин справи та правильності висновків щодо застосування норм матеріального права, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з наданою судами оцінкою фактичних обставин справи.

Проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень з точки зору застосування норм права, які стали підставою для вирішення справи по суті, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Висновки судів у цій справі не суперечать правовим висновкам, викладеним у постановах суду касаційної інстанції, на які посилалася заявник у касаційній скарзі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бандура Володимир Олексійович, залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 листопада 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 05 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко