Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №359/2689/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 359/2689/23

провадження № 61-16957св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ігнатенка В. М.,

суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 липня 2024 року у складі судді Чирки С. С. та постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Оніщука М. І., Шебуєвої В. А., Кафідової О. В., у справі за позовом Релігійної організації «Релігійна Громада Парафія Апостолів Петра і Павла Київської єпархії Української Православної Церкви України с. Петропавлівське Бориспільського району Київської області» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2023 року Релігійна організація «Релігійна Громада Парафія Апостолів Петра і Павла Київської єпархії Української Православної Церкви України с. Петропавлівське Бориспільського району Київської області» звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод

у здійсненні права власності.

Позов мотивовано тим, що 18 червня 2022 року протоколом рішення Загальних зборів релігійної громади Української Православної Церкви Петра і Павла

с. Петропавлівське Бориспільського району Київської області змінено підлеглість Релігійної громади у канонічних і організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об`єднання - Православної Церкви України,

а також визначено, що Релігійна громада канонічно та організаційно підпорядковується Управлінню Київській Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) та Київській Митрополії Української Православної Церкви України (Православної Церкви України).

Крім того, було прийнято рішення про припинення повноважень керівника Релігійної громади ОСОБА_1 , колишнього настоятеля храму.

21 вересня 2022 року відбулась державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу. Було змінено інформацію для здійснення зв`язку, змінено відомості про органи управління юридичної особи, змінено керівника юридичної особи, змінено місцезнаходження юридичної особи, змінено найменування юридичної особи, змінено склад засновників, змінено фізичних осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності,

а також зміни до установчих документів, тощо.

З 15 вересня 2022 року керівником та настоятелем храму є ОСОБА_3 .

Позивачу на праві приватної власності належить будівля церкви, загальною площею 198,2 кв. м, нежитлова будівля - недільна школа, загальною площею 142,3 кв. м, гараж, погріб, вбиральня, замощення, огорожа.

З дня прийняття рішення Релігійною громадою щодо зміни підлеглості

у канонічних і організаційних питаннях та підпорядкування колишній настоятель ОСОБА_1 , умисно почав перешкоджати позивачу вільно користуватись належним позивачу майном.

Відповідач всупереч неодноразовим зверненням не звільняє спірне приміщення, не віддає ключі від вхідних дверей храму та приміщення недільної школи, створює релігійній громаді перешкоди в користуванні будівлями.

ОСОБА_1 самовільно зачиняє двері храму та нікого в приміщення церкви і недільної школи не пускає. Упродовж тривалого часу парафіяни, маючи у власності ними ж побудовану церкву, змушені в будь-яку погоду і час доби проводити літургію під будівлею храму.

Таким чином, відповідачем самоправно, без відповідної правової підстави було закрито приміщення церкви і здійснюється систематичне порушення права власності позивача.

Відповідачем самовільно, для проживання його сім`ї, було зайняте

зприміщення нежитлової споруди - недільної школи. Зазначену нежитлову споруду відповідач використовує в особистих, приватних цілях для проживання, посилаючись на те, що це майно належить йому на праві власності. Відповідач з членами сім'ї зареєстрований у гуртожитку

на АДРЕСА_1 .

Разом з тим відсутні правові підстави, які надають відповідачу та його сім'ї право на проживання в будівлі недільної школи.

З урахуванням викладеного Релігійна організація «Релігійна Громада Парафія Апостолів Петра і Павла Київської єпархії Української Православної Церкви України с. Петропавлівське Бориспільського району Київської області» просила суд зобов`язати відповідача усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження об`єктом нерухомого майна № 918517532208, а саме будівлею церкви, нежитловою будівлею - недільною школою, гаражем, погребом, вбиральнею, огорожею, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом звільнення ОСОБА_1 вищевказаних споруд.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 липня

2024 року позов задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди Релігійній організації «Релігійна громада Парафія Апостолів Петра і Павла Київської Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) с. Петропавлівське Бориспільського району Київської області» у здійсненні права користування та розпорядження об`єктом нерухомого майна № 918517532208, а саме будівлею церкви, нежитловою будівлею - недільною школою, гаражем, погребом, вбиральнею, огорожею за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом звільнення вищевказаних споруд.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у справі відсутні докази існування у відповідача права користування спірним нерухомим майном. Таким чином, діями відповідача допущено порушення прав позивача щодо права володіння і користування належним йому майном.

Постановою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 липня 2024 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, встановивши відсутність правових підстав у відповідача для користування спірними приміщеннями, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для усунення позивачу перешкод у здійсненні права користування та розпорядження належним йому на праві власності нерухомим майном, шляхом звільнення спірних споруд.

Посилання заявника в апеляційній скарзі на те, що відповідач на законних підставах проживає у приміщенні нежитлової споруди - недільної школи, апеляційний суд вважав безпідставними, оскільки відповідач користувався майном церкви, як настоятель храму. Водночас протоколом рішення Загальних зборів релігійної громади повноваження керівника ОСОБА_1 з 18 червня 2022 рокуприпинені.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області

від 12 липня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2024 року, просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 липня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2024 року, витребувані матеріали справи.

У січні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2026 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник вказує на неврахування судами висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18, 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, від 10 лютого 2021 року у справі № 482/16/19, від 07 квітня

2021 року у справі № 562/2088/19, від 13 травня 2021 року у справі

№ 555/571/20, від 26 червня 2024 року у справі № 157/1846/19, від 27 серпня 2024 року у справі № 201/196/22.

Касаційна скарга мотивована тим, що у 2013 році за рахунок особистих внесків сім'ї відповідача та віруючих людей вирішено побудувати церковний будинок (житловий), для постійного проживання в ньому багатодітної сім'ї відповідача.

З 2016 року відповідач із сім'єю, яка складається з його дружини -

ОСОБА_4 та їх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , постійно проживають у спірному будинку, який розташований на території церкви, іншого житла вони не мають. Вказані обставини є достатніми, щоб вважати відповідне житло належним відповідачу.

Отже, виселення відповідача з єдиного житла є невиправданим втручанням у його право на житло.

Судами вирішено питання про права та обов`язки чотирьох малолітніх дітей відповідача, та їх матері, які протягом тривалого часу проживають у спірному будинку, проте у порушення закону не було залучено до участі у справі орган опіки та піклування.

Позиція інших учасників справи

У січні 2025 року Релігійна організація «Релігійна Громада Парафія Апостолів Петра і Павла Київської єпархії Української Православної Церкви України

с. Петропавлівське Бориспільського району Київської області» направила до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити без задоволення касаційну скаргу, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки вони є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають.

Відповідач самоправно без належної правової підстави зайняв нежитлове приміщення недільної школи та використовує її для власних потреб, у тому числі для свого проживання.

Спірний об`єкт побудований та введений в експлуатацію, як нежитловий,

а отже, такі обставини спростовують доводи відповідача, що приміщення недільної шкоди будувалося для проживання сім'ї настоятеля.

Спірні споруди є цілісним об`єктом нерухомого майна з єдиним реєстраційним номером у реєстрі нерухомого майна, розташовані на одній земельній ділянці з цільовим призначенням «будівництво церков і громадських споруд». Спірне нерухоме майно відноситься до культових споруд, має прямий зв`язок із задоволенням релігійних потреб, а не з життям чи побутом священнослужителів.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої

статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

07 липня 2013 року на загальних зборах релігійної громади Української Православної Церкви Петра і Павла с. Петровське Бориспільського району Київської області, членами релігійної громади в кількості 14 чоловік, прийнято рішення збудувати церковний будинок біля церкви та звернутися до Вишеньківської сільської ради щодо внесення змін до договору оренди земельної ділянки.

Протоколом зборів церковної двадцятки храму Святих Апостолів Петра і Павла від 20 жовтня 2013 року до питань порядку денного було включено будівництво церковного будинку (житлового), прийнято рішення про початок будівництва

з весни.

Рішенням Вишеньківської сільської ради від 25 квітня 2014 року № 1146-49-УІ передано в постійне користування Релігійній організації українська православна церква «Петра і Павла» земельну ділянку з кадастровим номером 3220881303:02:004:0014, площею 0,65 га, для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (для будівництва церкви).

18 червня 2022 року протоколом рішення Загальних зборів релігійної громади Української Православної Церкви Петра і Павла с. Петропавлівське Бориспільського району Київської області було прийняте рішення про зміну підлеглості Релігійної громади у канонічних і організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об`єднання - Православної Церкви України,

а також визначено, що Релігійна громада канонічно та організаційно підпорядковується Управлінню Київській Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) і Київській Митрополії Української Православної Церкви України (Православної Церкви України). Крім того, прийнято рішення про викладення та прийняття Статуту Релігійної громади в новій редакції. Також припинено повноваження керівника Релігійної громади ОСОБА_1 з 18 червня 2022 року.

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб станом на 22 лютого 2023 року вбачається, що зареєстровано Релігійну організацію «Релігійна громада Парафія Апостолів Петра і Павла Київської Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) с. Петропавлівське Бориспільського району Київської області», керівником та настоятелем

з 15 вересня 2022 року якої є ОСОБА_3 .

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 24 січня

2023 року № 320919268 позивачу на праві приватної власності належить будівля церкви, загальною площею 198,2 кв. м, недільна школа, загальною площею 142,3 кв. м, гараж, погріб, вбиральня, замощення, огорожа.

Актами від 18 лютого 2023 року та 11 березня 2023 року засвідчено недопуск уповноважених представників вищезазначеної парафії Апостолів Петра і Павла та парафіян до приміщення культової споруди «Церкви Петра і Павла»

в с. Петропавлівське Бориспільського району Київської області, що належить на праві власності Релігійній організації «Релігійна громада парафія Апостолів Петра і Павла Київської Єпархії Української православної церкви (Православна Церква України) с. Петропавлівське Бориспільського району Київської області», що чиниться колишнім настоятелем ОСОБА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Із обставин справи вбачається, що у суді першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , кожен з яких вказував про те, що відповідач проживає з дружиною та дітьми у будівлі на території храму (а.с. 181-183, 200-203, т. 2).

Судом установлено, що протоколом зборів церковної двадцятки храму Святих Апостолів Петра і Павла від 20 жовтня 2013 року до питань порядку денного було включено питання будівництва церковного будинку (житлового) та прийнято рішення про його початок з весни.

Відповідачем до відзиву на позовну заяву було додано копії сторінок проєкту будівництва Української Православної Церкви «Петра і Павла», згідно з якими було передбачено будівництво житлового будинку (будинку настоятеля).

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач вказував, що проживає

у спірному будинку з дружиною та чотирма малолітніми дітьми.

Позивач у позовній заяві також вказував на те, що у спірному будинку проживає відповідач з сім`єю у спірному житловому будинку.

Верховний Суд звертає увагу на те, що малолітні діти набувають права на користування житлом лише у разі набуття такого права батьками або законними представниками. У разі втрати цього права батьками або законними представниками правові наслідки поширюються і на неповнолітніх дітей.

Ураховуючи викладене, суди у порушення положень закону не надали належної оцінки вищевказаним обставинам та не відхилили доводи ОСОБА_1 викладені у відзиві на позовну заяву.

Тобто суди, вирішуючи цю справу по суті спору, виходили лише з того, що позивачем заявлено вимоги про усунення перешкод у здійсненні права власності, разом з тим суть спору свідчить про те, що у цій справі вирішуються, у тому числі житлові права відповідача та членів його родини, до якої входять його дружина та четверо малолітніх дітей.

За статтею 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач, якими можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Відповідно до пунктів 2 і 4 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог.

Системний аналіз статей 51, 175 ЦПК України свідчить про те, що саме на позивача покладено обов`язок визначити належний склад відповідачів у справі. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Вирішуючи спір, суд має враховувати склад осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів.

Належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Тобто відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 303/6418/19 зазначив, що неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин, суд відмовляє у задоволенні позову.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі

№ 523/9076/16-ц зазначила, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та ухвалює рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 зауважив, що визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

Належним суб`єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17.

Позивач визначив відповідачем за своїм позовом лише ОСОБА_1 , проте у позовній заяві вказував про те, що у частині спірного майна незаконно проживають ОСОБА_1 разом з членами своєї сім' ї.

Відповідач у відзиві на позовну заяву також посилався на те, що з часу введення будівлі до експлуатації в ній постійно проживає він та члени його сім`ї дружина - ОСОБА_4 та їх малолітні діти: ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_13 ,

ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідач посилався на те, що спірна будівля є єдиним їх житлом, яким вони користуються значний проміжок часу, а саме з 2016 року.

Отже, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, у тому числі показань свідків, встановили факт того, що у спірній будівлі проживає відповідач з членами своєї сім`ї, на ці обставини також посилався позивач. Разом з тим судами не надано жодної правової оцінки зазначеному факту та не враховано, що вказані обставини свідчать про виникнення спору щодо житлових прав відповідних осіб.

Ураховуючи викладене, суди не встановили характер спірних правовідносин, від яких залежить питання щодо визначення належного суб`єктного складу сторін. Разом з тим Верховний Суд звертає увагу на категорію спору, який виник між сторонами, склад осіб, які проживали у спірній будівлі і на те, що статтею 47 Конституції України гарантовано кожному право на житло.

Проте врата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50).

Втручання у право на повагу до житла, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з правомірною метою, буде розглядатися як порушення відповідно статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Втручання у право має відповідати «нагальній суспільній необхідності» та бути домірним переслідуваній правомірній меті (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Зехентнер проти Австрії» («Zehentner v. Austria», заява № 20082/02), § 56).

Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти правомірної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Станкова проти Словаччини» від 09 жовтня 2007 року («Stankova v. Slovakia», заява № 7205/02), § 60-63).

Суди не врахували, що заявлені у цій справі вимоги про усунення перешкод у здійсненні права власності фактично свідчать про вирішення питання щодо житлових прав відповідних сторін спірних правовідносин.

Ураховуючи викладене, суди у порушення вищевказаних вимог закону не встановили належний склад сторін у справі та правових підстав, на яких виникли спірні правовідносин та не перевірили чи впливає вирішення цього спору на права та обов`язки членів сім'ї ОСОБА_1 .

Отже, розгляд справи за відсутності належних співвідповідачів позбавляє суд можливості дійти висновку щодо обґрунтованості або необґрунтованості позовних вимог по суті пред`явленого позову, оскільки в такому випадку порушується принцип диспозитивності цивільного судочинства та принцип змагальності сторін.

Незалежно від доводів касаційної скарги, Верховний Суд має право на скасування оскаржуваних судових рішень, у разі вирішення судами питання про права та обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Такі обставини є самостійною та обов`язковою підставою для скасування судових рішень і для направлення справи на новий розгляд.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2026 року у справі № 922/5241/21.

За таких обставин оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляддо суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Верховний Суд висновує, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення істотних для її вирішення обставин, що входять до предмета доказування.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 липня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2024 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. М. Ігнатенко

Судді С. О. Карпенко

І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

І. М. Фаловська