Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №489/5524/26 — Інгульський районний суд міста Миколаєва

справа № 489/5524/26 провадження №2/489/3088/26

РІШЕННЯ

Іменем України

08 вересня 2026 року м. Миколаїв

Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Коваленка І.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомленням учасників справи (в письмовому провадженні) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» (далі - АТ «СК «Країна») про стягнення страхового відшкодування

встановив:

У червні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Притикін І.І., через систему «Електронний суд» звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідача страхового відшкодування у зв`язку із втратою годувальника в розмірі 149 800,00 грн. та 15000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

Як на підставу позовних вимог позивач зазначає, що 21.01.2024 приблизно о 17:04 водій ОСОБА_2 , керуючи технічно справним автомобілем марки «Geely JL7162», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався у темний час доби по сухій, чистій, асфальтобетонній проїжджій частині просп. Миру, зі сторони вул. Будівельників в напрямку просп. Богоявленський у м. Миколаєві, зі швидкістю понад 55,8 км/год.

Рухаючись в обраному напрямку, в районі нерегульованого пішохідного переходу просп. Миру, поблизу буд. №2, водій ОСОБА_2 грубо порушив вимоги пункту 1.3, підпункту «б» пункту 2.3, пунктів 12.3, 18.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, із відповідними змінами та доповненнями (далі - ПДР), внаслідок чого допустив наїзд передньою частиною керованого ним автомобіля на пішохода ОСОБА_3 , який перетинав проїжджу частину проспекту Миру в межах пішохідного переходу зліва направо відносно напрямку руху транспортного засобу.

В результаті наїзду автомобіля та виниклої у зв`язку з цим дорожньо-транспортної пригоди пішоходу ОСОБА_3 заподіяно тілесні ушкодження внаслідок яких він помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у приміщенні КНП «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» Миколаївської міської ради.

З урахуванням вищевикладеного суд визнав ОСОБА_2 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, а саме у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

Цивільно-правова відповідальність водія на момент ДТП була застрахована в АТ «СК «Країна» згідно з Полісом № АР/3167242 з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю, у розмірі 320000,00 грн.

Вироком Інгульського районного суду м.Миколаєва від 25.06.2025 у справі № 489/2361/24 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 19.03.2026) з АТ «СК «Країна» на користь Позивача вже стягнуто страхове відшкодування у сумі 170200,00 грн (85000,00 грн - матеріальні витрати на спорудження надгробного пам`ятника та 85200,00 грн - моральна шкода).

Таким чином, залишок страхового ліміту за Полісом за шкоду життю та здоров`ю становить 149800,00 грн (320000,00 грн - 170200,00 грн).

Позивач є дружиною померлого, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 10.11.1993 та непрацездатною особою за віком (пенсіонер довічно, посвідчення серії НОМЕР_3 від 30.09.2011) і після смерті залишилася існувати виключно за рахунок власної пенсії у розмірі близько 3000,00 грн.

Зазначені обставини підтверджують фактичні обставини існування сім`ї та наявність у померлого постійного джерела доходу.

21.05.2026 позивач звернулася до відповідача із Заявою про виплату страхового відшкодування у зв`язку із втратою годувальника в розмірі залишку страхового ліміту - 149800,00 грн. Але відповідач виплату не здійснив, а поставив позивача у залежність від надання додаткових довідок про доходи загиблого за попередній календарний рік та розміру пенсій, про що повідомив листом від 27.05.2026 року № 2948/26.

Відповідно до пункту 27.2 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 № 1961-IV (далі - Закон № 1961-IV) (діючого на момент виникнення правовідносин лімітування), загальний розмір страхового відшкодування утриманцям однієї померлої особи не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

На день настання страхового випадку (21.01.2024) розмір мінімальної заробітної плати становив 7100 гривень. Мінімальний гарантований законом розмір страхового відшкодування утриманцю померлої особи становить: 7100 * 36 = 255600,00 грн.

Оскільки мінімальний розмір регламентної виплати за втрату годувальника (255600,00 грн) істотно перевищує залишок страхової суми за Полісом (149800,00 грн), то встановлення будь-якого точного розміру доходу померлого не має визначального правового значення, адже заявлена до стягнення сума апріорі обмежується виключно залишком страхового ліміту і не перевищує гарантований законом мінімум. Відсутність у позивача довідок про доходи не може бути правовою підставою для відмови у виплаті.

Позивач виконала вимоги закону: своєчасно звернулася із заявою та надала всі документи, які перебували у її розпорядженні. Відомості за формами ОК-5/ОК-7 та дані про доходи померлого містять інформацію з обмеженим доступом і не перебувають у володінні позивача.

Відповідно до статей 5, 7, 14 Закону України «Про захист персональних даних», персональні дані особи (зокрема фінансовий стан, доходи, соціальний статус) є інформацією з обмеженим доступом. Смерть особи не припиняє режим конфіденційності її персональних даних автоматично на користь будь-яких третіх осіб, включаючи дружину. Спадкоємці чи родичі не набувають безумовного права власності на персональні дані померлого. ПФУ посилатиметься на те, що згода суб`єкта відсутня, а законних підстав для розкриття таємниці соціального страхування адвокату без ухвали суду немає. Цей загальновідомий юридичний факт не потребує перевірки, та звернення із адвокатським запитом до державних установ з метою отримання такої інформації, виглядатиме не професійно та що прямо суперечить вимогам чинного законодавства.

Водночас, відповідач є професійним учасником ринку та спеціальним суб`єктом.

Відповідно до частини другої статті 17 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 21.05.2024 № 3720-IX (далі - Закон № 3720-IX), органи державної влади, органи місцевого самоврядування та юридичні особи зобов`язані безоплатно надавати на запит страховиків інформацію, якою вони володіють, у тому числі інформацію з обмеженим доступом у визначеному законом порядку, яка пов`язана з подіями, що стали підставою для подання потерпілими особами заяв про страхові виплати.

Таким чином, саме на страховика покладено право та реальний механізм безпосереднього отримання інформації від ПФУ чи ДПС.

Разом з тим, відповідач не надав жодних доказів використання своїх повноважень щодо самостійного витребування даних, а протиправно переклав цей обов`язок на непрацездатну вдову, що суперечить принципам добросовісності та положенням закону.

Посилаючись на наведені обставини позивач, через свого представника, звернулася до суду за захистом порушеного права.

03.07.2026 через систему «Електронний суд» відповідач надав відзив на позов в якому просить в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У відзиві вказав, що правовідносини, що виникли між сторонами з питань виплати страхового відшкодування регулюються спеціальним законом - Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в редакції на момент чинності полісу №АР/3167242.

21.05.2026 позивач звернулася до страховика із заявою на виплату страхового відшкодування за підписом її представника - адвоката Притикіна І.І., щодо здійснення страхового відшкодування пов`язаного із втратою годувальника, у розмірі залишку страхового ліміту, який становить 149800,00 грн.

Відповідно до підпункту «е» пункту 35.2. ст. 35 Закону, до заяви про страхове відшкодування шкоди, пов`язаної із втратою годувальника, додаються документи, що: - підтверджують перебування на утриманні потерпілого, - його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, - розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв`язку із смертю годувальника.

Проте, позивачем або її представниками не було надано повний перелік документів, необхідних для прийняття рішення по справі, визначених підпунктом «е» пункту 35.2 статті 35 Закону, а саме: не надано документи, що підтверджують розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, про що було повідомлено листом за вих. №2948/26 від 27.05.2026.

Поняття «непрацездатні громадяни» надається у статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої непрацездатними вважаються особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону.

При цьому, факт перебування особи на утриманні померлого має значення для відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування.

З доданих до матеріалів справи доказів, вбачається, що страховику не було подано документи, які підтверджують перебування позивачів на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання ДТП) календарний рік, розміри пенсій, наданих позивачам, як утриманцю внаслідок втрати годувальника.

ОСОБА_1 отримує пенсію виключно за віком, на підставі пенсійного посвідчення № НОМЕР_4 , копія якого долучена до матеріалів справи.

Непрацездатні члени сім`ї загиблого, які мали самостійний заробіток або одержували пенсію на час його смерті, можуть бути визнані утриманцями потерпілого, якщо частка заробітку останнього, що припадала на кожного з них, була основним і постійним джерелом їх існування. Розмір відшкодування у зв`язку з втратою годувальника у цих випадках визначається з його заробітку без врахування заробітку або пенсії, що одержували зазначені особи (підпункт «г» пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 №2 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»).

Виходячи з системного аналізу вищезазначених норм, для набуття права на утримання непрацездатна особа повинна мати дохід, менший встановленого Законом прожиткового мінімуму на місяць.

Така обставина повинна бути підтверджена належними та допустимими засобами доказування, однак, до позовної заяви взагалі не надано жодних доказів, які б підтверджували ці обставини.

За частиною 36.2 статті 36 Закону, у страховика виникає обов`язок прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування та його виплатити зокрема, але не виключно, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, які страховику із боку позивача досі не надано.

На підставі вищевикладеного, вважаємо, що у задоволенні позовної вимоги про стягнення 149800,00 грн. страхового відшкодування у зв`язку із смертю потерпілого слід відмовити.

Також відповідач не погодився із розміром понесених позивачем витрат на правничу допомогу.

03.07.2026 через систему «Електронний суд» представник позивача надав відповідь на відзив в якій вказав на безпідставність заперечень відповідача та просить позовні вимоги задовольнити повністю.

Вказав, що відповідач фактично підмінив юридичну категорію «право на одержання утримання» категорією «фактичне перебування на утриманні», хоча закон чітко розмежовує ці самостійні правові підстави.

Особи, які обґрунтовують свої вимоги фактом фактичного перебування на утриманні потерпілого, дійсно повинні підтверджувати обставини матеріального забезпечення, зокрема систематичність надання матеріальної допомоги, співвідношення доходів сторін, частку матеріального забезпечення, банківські перекази, спільне проживання та інші обставини, що підтверджують саме факт утримання.

Проте Позивач не посилається на зазначену правову підставу.

Натомість вона реалізує право, яке виникло безпосередньо із закону, оскільки на день смерті чоловіка відповідала критеріям, визначеним частиною першою статті 1200 ЦК України у взаємозв`язку зі статтею 75 СК України. Відповідач фактично застосував до позивача критерії доказування, характерні для іншої категорії осіб, які обґрунтовують свої вимоги фактом фактичного перебування на утриманні потерпілого, що свідчить про неправильне визначення предмета доказування та є основною юридичною помилкою відзиву.

09.07.2026 АТ «СК «Країна» надала заперечення на відповідь на відзив, в яких з посиланням на безпідставність доводів представника позивача та ненадання страховику документів, які підтверджують перебування позивача на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання ДТП) календарний рік, розміри пенсій, наданих позивачу, як утриманцю в наслідок втрати годувальника, просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

У додаткових пояснення від 29.07.2026 та 17.08.2026 представник позивача не погодився з доводами відповідача та просить позовні вимоги задовольнити повністю.

Ухвалою Інгульського районного суду міста Миколаєва від 22.096.2026 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Про розгляд справи сторони повідомлені належним чином, що підтверджується доказами у справі.

Клопотань від учасників справи про проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін відповідно до частини п`ятої статті 279 ЦПК України не надходило.

Згідно вимог статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За вимогами частини п`ятої статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його складання.

Суд, дослідивши матеріали справи та встановив наступні факти і відповідні їм правовідносини.

Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що 21.01.2024 приблизно о 17:04 год. за участю водія ОСОБА_2 , який керував технічно справним автомобілем марки «Geely JL7162», реєстраційний номер НОМЕР_1 , і рухався у темний час доби по сухій, чистій, асфальтобетонній проїжджій частині просп. Миру, зі сторони вул. Будівельників в напрямку просп. Богоявленський у м. Миколаєві, зі швидкістю понад 55,8 км/год. сталася дорожньо-транспортна пригода в результаті якої автомобіль під керуванням вказаного водія допустив наїзд передньою частиною на пішохода ОСОБА_3 , який перетинав проїжджу частину проспекту Миру в межах пішохідного переходу зліва направо відносно напрямку руху транспортного засобу.

В результаті наїзду автомобіля та виниклої у зв`язку з цим дорожньо-транспортної пригоди пішоходу ОСОБА_3 заподіяно тілесні ушкодження внаслідок яких він помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у приміщенні КНП «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» Миколаївської міської ради.

Вироком Інгульського районного суду міста Миколаєва від 25.06.2025 у справі № 489/2361/24 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 19.03.2026) ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, а саме у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого. Цивільний позов ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто з АТ «СК «Країна» на її користь страхове відшкодування у сумі 170200,00 грн (85000,00 грн - матеріальні витрати на спорудження надгробного пам`ятника та 85200,00 грн - моральна шкода).

Матеріалами справи підтверджується, що цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки «Geely JL7162», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в АТ «СК «Країна» згідно з Полісом № АР/3167242 з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю, у розмірі 320000,00 грн.

Факт виплати АТ «СК «Країна» страхового відшкодування у загальному розмірі 170200,00 грн. позивач підтвердила в позові, а тому дані обставини в силу частини першої статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Позивач зазначає, що є дружиною померлого, що підтвердила свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 10.11.1993 та непрацездатною особою за віком та є пенсіонеркою довічно, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 30.09.2011.

У позові вказано, що після смерті чоловіка позивача залишилася існувати виключно за рахунок власної пенсії у розмірі близько 3000,00 грн. та інших доходів не має, а відтак на день смерті свого чоловіка мала право на одержання від нього утримання.

21.05.2026 позивач звернулася до АТ «СК «Країна» із заявою про виплату страхового відшкодування у зв`язку із втратою годувальника в розмірі залишку страхового ліміту - 149800,00 грн.

Проте, листі від 27.05.2026 № 2948/26 АТ «СК «Країна» повідомило про необхідність надання документів, що підтверджують перебування на утриманні потерпілих, їх доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсії, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника.

Представник позивач вважає, що відповідач не вправі був ставити в залежність виплату страхового відшкодування позивачу у зв`язку із втратою годувальника від надання додаткових довідок про доходи загиблого чоловіка за попередній календарний рік та розміру пенсій, оскільки такі докази вправі витребувати сам відповідач у відповідних державних установах на підставі частини другої статті 17 Закон № 3720-IX (в редакції на дату звернення позивача із заявою від 21.05.2026).

При цьому представником позивача зазначено, що позивач позбавлена можливості отримання інформації про доходи свого чоловіка в силу вимог статей 5, 7, 14 Закону України «Про персональні дані».

Також в позові вказано, що позивачем не заявлено вимог як особою, яка фактично перебувала на утримані загиблого чоловіка. Правовою підставою позову є інша самостійна підстава, яка передбачена частиною першою статті 1200 ЦК України, а саме право непрацездатної особи, яка на день смерті потерпілого мала право на одержання від нього утримання. Відповідач фактично підмінив юридичну категорію «право на одержання утримання» категорією «фактичне перебування на утриманні», хоча закон чітко розмежовує ці самостійні правові підстави.

З такими доводами відповідач не погодився та вважає, що в даному випадку рішення про здійснення страхової виплати приймається страховиком за умови надання заявником документів, передбачених пунктом 35.2 статті 35 Закону № 1961-IV, який був чинним на дату настання страхового випадку.

Правове обґрунтування та мотиви суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Згідно із статтею 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно частини першої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо-і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Згідно із частиною другою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

За вимогами статті 3 Закону № 1961-IV, в реакції на момент настання страхового випадку, обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону № 1961-IV).

Згідно статті 23 Закону № 1961-IV шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов`язана зі смертю потерпілого.

Згідно з пунктом 27.2 статті 27 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Зазначена норма права за способом викладення змісту містить посилання на іншу норму права, а саме статтю 1200 ЦК України, та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою.

Пункт 27.2 статті 27 Закону № 1961-IV є відсилочною нормою, тобто містить посилання на іншу норму права, а саме статтю 1200 ЦК України, та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою (див. висновки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05.12.2022 у справі № 304/936/19 (провадження № 61-12719сво20)).

Відповідно до частини першої статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; інвалідам - на строк їх інвалідності; одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, протягом п`яти років після його смерті.

У пункті 35.1 с татті 35 Закону № 1961-IV зазначено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Відповідно до підпункту «е» пункту 35.2 статті 35 Закону № 1961-IV до заяви додаються документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв`язку із смертю годувальника.

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Аналогічний порядок подання заяви про страхову (регламентну) виплату та документи до неї і її розгляд страховиком (МТСБУ) врегульовано статтею 32 Закону № 3720-IX.

З аналізу наведених норм законів слідує, що саме на потерпілу особу чи іншу особу, яка має право на отримання страхової виплати, покладається обов`язок із надання страховику заяви про здійснення страхової виплати та документів, передбачених законом, для прийняття відповідного рішення.

За положеннями частин першої - третьої статті 75 СК України дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.

Поняття «непрацездатні громадяни» також надається у статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, п`ята, шоста стаття 81 ЦПК України).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Матеріалами справи підтверджується, що позивач не надала відповідачу, який є страховиком, документів на підтвердження перебування позивача на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання ДТП) календарний рік, розміри пенсій, наданих позивачу як утриманцю внаслідок втрати годувальника.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до частини другої статті 75 СК України, на яку зокрема посилається представник позивача у відповіді на відзив, право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

З аналізу наведеної норми слідує, що право на утримання залежить від можливості надання другим подружжям матеріальної допомоги, що в даному випадку позивачем не доведено.

Суд також звертає увагу, що у постанові Верховного Суду у справі № 236/1077/21 (провадження № 61-1005св22) від 03.08.2023 зазначено, що «Особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої статті 1200 ЦК України, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.

Тобто, коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, можна розділити на дві групи: а) непрацездатні особи, які були на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання утримання; б) дитина потерпілого, народжена після його смерті.

З системного аналізу вищевказаних норм цивільного законодавства, повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо, крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, і що померлий взяв на себе обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги слід з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів. Утримання може полягати у систематичній грошовій допомозі у вигляді грошових переказів, продуктових чи речових посилок тощо.».

Отже, для визнання особи, яка є пенсіонером, такою, що має право на отримання страхового відшкодування у зв`язку із втратою годувальника, потрібно довести, зокрема, що частка заробітку (доходу) останнього (чоловіка позивача), яка припадала на неї, була основним і постійним джерелом її існування.

Таким чином, матеріали справи не містять доказів надання страховику всіх визначених пункті 35.2 статті 36 Закону № 1961-IV документів, які є передумовою для прийняття рішення щодо виплати страхового відшкодування.

Крім того, адресована відповідачем позивачу відповідь не містить відмови у виплаті страхового відшкодування, а лише вказує на необхідність надання відповідних документів, що передбачено пунктом 35.2 статті 35 Закону № 1961-IV, які є підставою для прийняття страховиком рішення щодо виплати страхового відшкодування у зв`язку зі смертю годувальника.

Матеріали справи не містять доказів і що після отримання листа від 27.05.2026 позивач надала відповідачу необхідні документи.

Твердження представника позивача про те, що отримання необхідних документів має здійснюватися за запитом страховика на підставі частини другої статті 17 Закону № 3720-IX, суд вважає помилковими через невірне трактування норми закону, яка саме на потерпілу особу чи іншу особу, яка має право на страхове відшкодування, покладає обов`язок із надання страховику заяви про страхування та передбачених законом документів.

Крім того, застосування статті 17 Закону № 3720-IX здійснюється у взаємозв`язку із статтею 33 цього Закону, яка визначає конкретний перелік документів та відомостей, що можуть надаватися страховику (МТСБУ) на підставі письмового запиту, які стосуються обставин настання дорожньо-транспортної пригоди, розміру заподіяної та відшкодованої шкоди.

Відтак, оскільки позивач не надала суду належних та допустимих доказів, що вона має право на страхове відшкодування у зв`язку із смертю годувальника в порядку статті 1200 ЦК України та пункту 27.2 статті 27 Закону № 1961-IV, суд дійшов висновку про відсутність підстав для в задоволення позовних вимог через недоведеність.

Так як при поданні позову позивач звільнена від сплати судового збору, а спір вирішений не на її користь, то у відповідності до положень статті 141 ЦПК України судові витрати по судовому збору слід віднести на рахунок держави.

Відповідно до пункту частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Оскільки в позові відмовлено, понесені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн. підлягають покладенню на позивача.

Керуючись статями 4, 19, 141, 263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» про стягнення страхового відшкодування.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ;

відповідач: Акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна», код ЄДРПОУ 20842474, місцезнаходження: м.Київ, вул. Електронна,29/А.

Повний текст судового рішення складено 08.09.2026.

Суддя І.В.Коваленко