Суд: Господарський суд Хмельницької області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Господарське
Категорія: майнові спори, стороною в яких є боржник
Дата: 01 вересня 2026 р.
Справа: №924/700/24 (924/714/26)
Суддя: Кочергіна В.О.
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
майдан Незалежності, 1, м. Хмельницький, 29607, тел. (0382) 71-81-84, (0382) 71-81-83
e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, ЄДРПОУ 03500128
_______________________________________________________________________
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
м. Хмельницький
"02" вересня 2026 р. Справа № 924/700/24 (924/714/26)
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Кочергіної В.О., при секретарі судового засідання Сірій Д.І., розглянувши матеріали справи
за позовом ОСОБА_1 с. Остап`є Тернопільського району Тернопільської області
до Фермерського господарства "Золотий жайвір" м. Волочиськ Хмельницької області
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТзОВ "Суффле Агро Україна" с. Крупець Славутського району Хмельницької області
про розірвання договору оренди землі №2/006 від 09.03.2016
(в межах справи №924/700/24 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" с. Крупець Славутського району Хмельницької області про банкрутство Фермерського господарства "Золотий жайвір" м. Волочиськ Хмельницької області)
Представники учасників справи не приймали участі
З оголошенням перерви в судовому засіданні 06.08.2026.
02.09.2026 в судовому засіданні проголошено вступну і резолютивну частини рішення відповідно до ст.240 ГПК України.
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 06.09.2024 відкрито провадження у справі №924/700/24 (суддею В.О. Кочергіною) за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" с. Крупець Славутського району Хмельницької області до Фермерського господарства "Золотий Жайвір" м. Волочиськ Хмельницької області про банкрутство юридичної особи.
Постановою Господарського суду Хмельницької області від 07.11.2025, окрім іншого, визнано банкрутом Фермерське господарство "Золотий Жайвір" м. Волочиськ Хмельницької області, відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру на строк, що не може перевищувати 12 місяців та призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Білика О.А. м. Черкаси.
02.07.2026 до суду через систему "Електронний суд" надійшла позовна заява ОСОБА_1 с. Остап`є Тернопільського району Тернопільської області до Фермерського господарства "Золотий жайвір" м. Волочиськ Хмельницької області про розірвання договору оренди землі № 2/006 від 09 березня 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та Фермерським господарством "Золотий жайвір" щодо земельної ділянки площею 2,24 га з кадастровим номером 6124685700:01:001:0269, право оренди за яким зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09 квітня 2016 року, номер запису про інше право 14138184, з моменту прийняття судом рішення.
В обгрунтування позовних вимог зазначає, що оскільки договором про оренду землі передбачено таку умову припинення договору як визнання юридичної особи орендаря банкрутом, то виникнення такої обставини є самостійною підставою для розірвання такого договору. Зазначає, що постановою суду від 07.11.2025 припинено господарську діяльність Фермерського господарства "Золотий Жайвір" м. Волочиськ Хмельницької області, і тому боржник не зможе здійснювати обробіток переданої в оренду земельної ділянки.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 02.07.2026, справу №924/700/24(924/714/26) передано для розгляду судді Кочергіній В.О. (підстави передачі: згідно п. 5.1.4 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Господарському суді Хмельницької області).
Ухвалою суду від 06.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №924/700/24 (924/714/26) за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 11:00год. 06.08.2026.
20.07.2026 до суду через систему "Електронний суд" від ліквідатора арбітражного керуючого Білика О.А. надійшов відзив на позов із запереченнями (вх.№05-06/2065/26). У відзиві на позов, ліквідатор зазначає, що у статті 31 Закону України "Про оренду землі" чітко визначено перелік підстав для припинення договору. Закон оперує виключно терміном "ліквідація юридичної особи орендаря". Банкрутство - це судова процедура, яка не завжди закінчується ліквідацією підприємства. У межах справи про банкрутство підприємство може пройти процедуру санації, укласти мирову угоду або закрити борги завдяки засновникам (інвесторам). Поки в Єдиному державному реєстрі (ЄДР) немає запису про припинення компанії у зв`язку з ліквідацією, підприємство юридично існує, а договір оренди діє Згідно з частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України , договір може бути розірваний за рішенням суду у випадках, встановлених договором або законом. Включення сторонами пункту про "визнання банкрутом як підставу для розірвання" у договір оренди землі, не є само по собі підставою для розірвання землі, оскільки діє пріоритет спеціального законодавства: Право користування землею є активом орендаря-боржника (враховуючи що це довгострокова оренди земельних паїв) речове право – право оренди підлягає включенню в ліквідаційну масу. Розірвання договору зменшує активи боржника, що шкодить інтересам кредиторів, У разі завершення ліквідаційної процедури та припинення юрособи договір припиняється автоматично. Таким чином процедура банкрутства не є законною підставою для розірвання договору оренди землі навіть якщо даний пункт внесено в текст договору. Враховуючи не передачу ліквідатору документів, ухилення боржником від виконання судових рішень у справі про банкрутство, у ліквідатора є підстави вважати, що розірвання договорів права оренди земельних ділянок, призведе до зменшення ліквідаційної маси банкрута та порушення прав кредиторів щодо задоволення їх вимог. Ліквідатором вживаються заходи щодо реалізації права оренди земельних ділянок (опубліковано 12 оголошень про продаж права оренди).
Відзив на позов містить заяву ліквідатора про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ТОВ "Суффле Агро Україна" с. Крупець Славутського району Хмельницької області (конкурсного кредитора) та засновника ФГ "Золотий Жайвір" ОСОБА_2
04.08.2026 представником позивача надіслано до суду клопотання про долучення до матеріалів справи оригіналів доказів (вх.№05-22/6466/26).
06.08.2026 в судовому засіданні судом задоволено заяву арбітражного керуючого Білика О.А. в частині залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ "Суффле Агро Україна" (голова комітету кредиторів), в частині залучення третьою особою засновника боржника ОСОБА_2 відмовлено, а також оголошено перерву в судовому засіданні до 09:10год. 02.09.2026, про що постановлено ухвалу із занесенням до протоколу судового засідання.
31.08.2026 до суду через систему "Електронний суд" від представника позивача та ліквідатора надійшли клопотання (вх.№05-22/7216/26 та вх.№05-22/7201/26 відповідно) про розгляд справи без їх участі.
Представники учасників справи в судове засідання не з`явились. Учасники справи були належним чином повідомлені про розгляд справи.
Дослідивши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги суд встановив наступне.
Відповідно до Інформації від 30.06.2026 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,24 га з кадастровим номером 6124685700:01:001:0269 (на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку ТР №050640, виданий 12.05.2023 Підволочиською районною державною адміністрацією, свідоцтва про спадщину №541 від 13.10.2011).
09 березня 2016 року між ОСОБА_1 (Орендодавець) та Фермерським господарством "Золотий жайвір" (Орендар) в особі Дацківа Василя Павловича, що діє на підставі Статуту господарства укладено договір оренди землі №2/006.
Відповідно до п.п.1, 2 Договору, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), яка розташована за межами населеного пункту на території Остап`ївської сільської ради Підволочиського району Тернопільської області.
Передається в оренду земельна ділянка площею 2,24 га з кадастровим номером 6124685700:01:001:0269, згідно Державного акта ТР №050640.
Згідно з п.3 Договору, на земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомого майна, а також інші об`єкти інфраструктури.
Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 76663,25грн (п.4 Договору).
Договір укладено на 15 років. По закінченню строку, на який було укладено Договір, Орендар має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (п.7 Договору).
Відповідно до п.п.9, 10, 11 Договору, орендна плата вноситься Орендарем виключного в розмірі не менше 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка становить 2300,00грн в рік, або в натуральній формі ( тонна зерна, 150кг. цукру, 10кг. гречаних круп).
Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням коефіцієнту індексації.
Орендна плата сплачується в строки - до 30 грудня кожного року.
Згідно з п.15 Договору, земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до п.28 Договору, Орендодавець має право вимагати від Орендаря: - використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з умовами даним договором; - своєчасного внесення та отримання орендної плати, самостійного проведення розрахунку орендної плати при зміні нормативної грошової оцінки землі, визначення розміру орендної плати з врахуванням встановленого відповідно до чинного законодавства коефіцієнта індексації; - повернення земельної ділянки у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому було передано земельну ділянку в оренду.
У п.29 Договору визначено, що Орендодавець зобов`язаний: - передати земельну ділянку в стані, що відповідає умовам договору оренди; - не вчиняти дій, які б перешкоджали Орендареві користуватись орендованою земельною ділянкою; - самостійно проводити розрахунок орендної плати при зміні нормативної грошової оцінки землі, визначати розмір орендної плати з врахуванням встановленого відповідно до чинного законодавства коефіцієнта індексації; - інформувати орендаря про зміни нормативної грошової оцінки земель; - не вмішуватись в сільськогосподарську діяльність орендаря.
Пункт 30 Договору передбачає право Орендаря земельної ділянки: - самостійно використовувати земельну ділянку з дотриманням умов договору оренди землі; - отримувати продукцію і доходи; - самостійно проводити розрахунок орендної плати при зміні нормативної грошової оцінки землі, визначати розмір орендної плати з врахуванням встановленого відповідно до чинного законодавства коефіцієнта індексації.
Орендар земельної ділянки зобов`язаний: - в місячний термін після підписання договору оренди землі подати до уповноваженого органу документи для реєстрації права оренди у порядку, визначеному статтею 126 Земельного кодексу України; - приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі; - своєчасно сплачувати орендну плату за користування земельною ділянкою; - виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; - повернути земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому було передано земельну ділянку в оренду (п.31 Договору).
За змістом п.36 Договору, сторони погодили, що дія договору припиняється у разі:
- закінчення строку, на який його було укладено;
- придбання Орендарем земельної ділянки у власність;
- викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом;
- ліквідації юридичної особи - Орендаря або визнання банкрутом.
Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку - не допускається (п.39 Договору).
Цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації, та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п.43 Договору).
Договір підписано представником Орендаря та Орендодавцем.
У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 09.04.2016 проведено державну реєстрацію права оренди ФГ "Золотий жайвір" на підставі договору №2/006 від 09.03.2016 (номер запису 14138184).
Листом від 24.06.2026 Ярмолик О.Д. звернулася до ТОВ "Золотий Жайвір" про розірвання договору оренди землі, підписавши додаткову угоду. Вказаний лист залишений без відповіді та належного реагування.
Позивач посилаючись на те, що договором про оренду землі передбачено таку умову припинення договору як визнання юридичної особи орендаря банкрутом, зазначаючи, що постановою суду від 07.11.2025 року визнано банкрутом Фермерське господарство "Золотий Жайвір" м. Волочиськ Хмельницької області та наголошуючи, що виникнення такої обставини є самостійною підставою для розірвання такого договору, просить суд розірвати укладений з відповідачем Договір.
Враховуючи вищевикладене, повно, всебічно і об`єктивно дослідивши матеріали та обставини справи, оцінивши надані сторонами докази по суті спору, їх належність, допустимість, достовірність кожного окремо, судом береться до уваги таке.
Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої статті 16 ЦК кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторонам (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно зі статями 598, 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
До загальних засад цивільного законодавства належить свобода договору (п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України).
Тлумачення цього пункту, а також ст. 627 ЦК України свідчить, що свобода договору має декілька складових, зокрема це свобода укладання договору, вибору контрагента, виду договору, визначення умов договору.
Згідно зі ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Частинами 3 та 4 ст. 31 Закону України "Про оренду землі", зокрема, передбачено, що відповідний договір може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом, його розірвання в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.
У п.36 укладеного договору оренди землі передбачено, що дія договору припиняється у разі ліквідації юридичної особи - Орендаря або визнання його банкрутом.
Тобто, наведеними умовами договору передбачена можливість його припинення на вимогу однієї зі сторін та визначена підстава для такого розірвання, без необхідності встановлення будь-яких інших передумов, зокрема істотного порушення договору.
Орендодавець просить суд розірвати договір у зв`язку з настанням події, яку сторони, на власний розсуд, керуючись принципом свободи договору, погодили як підставу для розірвання договору.
Ліквідатор боржника у відзиві на позов зазначає, що заперечує проти заявлених позовних вимог, оскільки право оренди земельної ділянки є майновим активом боржника та підлягає включенню до ліквідаційної маси. Також звертає увагу суду на те, що сама по собі процедура банкрутства не є законною підставою для розірвання договору оренди землі навіть якщо такий пункт міститься в умовах договору.
Щодо спірних у цій справі правовідносин суд виходить із того, що відповідно до положень частини 1 статті 62, частини 1 статті 63 КУзПБ усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси; після проведення інвентаризації та отримання згоди на продаж майна ліквідатор здійснює продаж майна банкрута на аукціоні.
Протокол про проведення аукціону та акт про придбання майна на аукціоні є підставою для видачі нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та державної реєстрації права власності або іншого майнового права на нерухоме майно в порядку, передбаченому законодавством (частина 3 статті 87 КУзПБ).
Водночас майно, щодо якого боржник є користувачем (за умови, що право користування не може бути відчужено згідно із законом або договором), балансоутримувачем або зберігачем, повертається його власнику відповідно до закону або договору (частина 7 статті 62 КУзПБ).
Наведене кореспондується з положеннями статті 177 Цивільного кодексу України, яка визначає об`єктами цивільних прав, зокрема, майнові права.
Поняття оборотоздатності об`єктів цивільних прав розкрито в статті 178 Цивільного кодексу України, за змістом якої об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи. Види об`єктів, перебування яких у цивільному обороті не допускається або допускається за спеціальним дозволом, а також які можуть належати лише певним учасникам обороту, встановлюються законом.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягають речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, зокрема, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.
Отже, право оренди земельної ділянки є майновим (речовим) правом, похідним від права власності, яке підлягає державній реєстрації, оборотоздатність якого, зокрема, залежить від повноважень учасників цивільного обороту.
Аналіз наведених норм у їх сукупності та взаємозв`язку надає підстави для висновку, що в разі визнання господарським судом юридичної особи банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури до складу ліквідаційної маси боржника включається не лише майно, а й майнові права, які належать боржнику та є оборотоздатними, зокрема, право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яке може бути відчужено без погодження з власником такої земельної ділянки. Такі майнові права можуть бути відчужені на аукціоні зі спрямуванням виручених від їх продажу коштів на задоволення вимог кредиторів до боржника.
Подібні за змістом висновки викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 16.04.2025 у справі №732/588/24, від 24.04.2025 у справі №732/582/24, від 24.04.2025 у справі №732/726/24. Однак необхідно зауважити, що під час розгляду перелічених справ Верховний Суд не вирішував по суті питання щодо можливості або неможливості розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного з боржником у справі про банкрутство. Висновок щодо включення до ліквідаційної маси належного боржнику права оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення сформульовано у контексті необхідності передання такого спору на розгляд господарському суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, виходячи з встановленого у статті 7 КУзПБ принципу концентрації в межах такої справи всіх спорів, стороною яких є боржник.
Таким чином слушними є аргументи ліквідатора про те, що оскільки земельна ділянка має сільськогосподарське призначення та не належить до державної чи комунальної власності, право її оренди може бути предметом обороту в межах, визначених частиною 5 статті 93 Земельного кодексу України, а отже, таке право може входити до ліквідаційної маси Боржника.
Однак суд вважає, що можливий вплив розірвання Договору та припинення права оренди земельної ділянки на розмір ліквідаційної маси Боржника та обсяг задоволення вимог кредиторів не є достатньою підставою для висновку про неможливість (неприпустимість) задоволення таких позовних вимог, зважаючи на таке.
У силу статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Наведені положення чинного законодавства ніяк не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до сталої та послідовної практики Європейського суду з прав людини втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм (рішення у справі "Беєлер проти Італії").
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Згідно з положеннями статей 316, 317 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
У силу статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
У статті 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Зокрема, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей (частина 1 статті 22 Земельного кодексу України).
Статтею 23 Земельного кодексу України встановлено пріоритетність земель сільськогосподарського призначення, що передбачає надання земель, придатних для потреб сільського господарства (крім самозалісених земель), насамперед для ведення сільського господарства, ведення лісового господарства, створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.
До обов`язків власників земельних ділянок і землекористувачів належить, зокрема, забезпечення використання їх за цільовим призначенням; підвищення родючості ґрунтів та збереження інших корисних властивостей землі (частина 1 статті 91, частина 1 статті 96 Земельного кодексу України).
Аналіз наведених норм законодавства надає підстави для висновку, що суспільний, публічний інтерес у сфері землекористування полягає в забезпеченні охорони та раціонального використання землі як основного національного багатства, що стосовно земель, придатних для сільськогосподарського використання, передбачає відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель, захист, зокрема, від шкідливого антропогенного впливу, від ерозії, селів, підтоплення тощо (глава 26 Земельного кодексу України).
Водночас з дня ухвали господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури його господарська діяльність завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу, крім укладення та виконання договорів щодо захисту, збереження (підтримання) в належному стані майна боржника, оренди майна, що тимчасово не використовується, на період до його продажу в процедурі ліквідації. При цьому у банкрута не виникає жодних додаткових зобов`язань, крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури (частина 1 статті 59 КУзПБ).
КУзПБ не встановлює загальної заборони на розірвання договору оренди землі за участі банкрута та водночас пов`язує допустимість подальших дій банкрута після відкриття ліквідаційної процедури із завершенням господарської діяльності, захистом майна банкрута або забезпеченням його збереження, орендою майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу, а також із витратами, безпосередньо пов`язаними зі здійсненням ліквідаційної процедури. Тому сама по собі можливість включення відчужуваного права оренди до ліквідаційної маси не створює для банкрута безумовної правової підстави примусово зберігати користування земельною ділянкою, яка належить іншій особі, попри наявність істотного порушення договору оренди.
За таких умов збереження за банкрутом права оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення задля забезпечення можливості відчуження такого права в ході ліквідаційної процедури, погашення за рахунок отриманих від продажу коштів вимог кредиторів боржника, не може бути визнано таким, що відповідає вимогам законності та співмірності втручання у право власника відповідної земельної ділянки на мирне володіння майном (обмеження такого права), у тому числі на забезпечення раціонального використання такої ділянки, отримання плати за користування такою земельною ділянкою, враховуючи покладення на нього обов`язку зі сплати земельного податку, тощо.
Необхідність захисту ліквідаційної маси, права боржника як власника майнового права оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення та прав кредиторів боржника не є достатньою та безумовною підставою для відмови у захисті прав власника земельної ділянки з урахуванням встановленого Конституцією України режиму землі як основного національного багатства. Примус власника земельної ділянки до продовження правовідносин із де-факто безоплатного користування нею іншою особою (за відсутності на земельній ділянці нерухомого майна зазначеної особи) на невизначений строк - до моменту можливого відчуження відповідного майнового права на аукціоні, з урахуванням збереження за власником обов`язку зі сплати земельного податку до бюджету, мав би наслідком порушення балансу інтересів учасників таких правовідносин, а також по суті нівелював би зміст оренди як строкового, платного володіння і користування для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Виходячи з викладеного, суд доходить висновку, що наявність підстав для включення до складу ліквідаційної маси Боржника права оренди земельної ділянки, на якій відсутнє будь-яке належне йому нерухоме майно, не може позбавляти власника земельної ділянки права на розірвання Договору.
Аналогічні правові висновки зазначені у п. 40-п.55 Постанови Верховного Суду у справі № 904/2216/21 (904/3670/25) від 01.07.2026.
З урахуванням наведеного, враховуючи приписи п.36 договору та те, що Постановою Господарського суду Хмельницької області від 07.11.2025 боржника - Фермерське господарство "Золотий Жайвір" (м. Волочиськ, вул. Запорізька, 11, Хмельницької області, код ЄДРПОУ 35578504) визнано банкрутом (п.6), відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру (п.7), господарську діяльність Фермерського господарства "Золотий Жайвір" завершено (п.9), суд дійшов висновку про наявність передбачених договором підстав для дострокового розірвання Договору, з огляду на що, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Доводи ліквідатора залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору, сплаченого позивачем, у зв`язку із задоволенням позовних вимог покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 12, 20, 24, 73, 74, 75, 129, 232, 237, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд –
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити.
Розірвати договір оренди землі № 2/006 від 09 березня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та Фермерським господарством "Золотий жайвір" щодо земельної ділянки площею 2,24 га з кадастровим номером 6124685700:01:001:0269, право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09 квітня 2016 року, номер запису про інше право 14138184.
Стягнути з Фермерського господарства "Золотий жайвір" (м. Волочиськ, вул. Запорізька, буд. 11, Хмельницької області, код ЄДРПОУ 35578504) на користь Ярмолик Ольги Дмитрівни (47861, Тернопільська область, Тернопільський район, с. Остап`є, РНОКПП НОМЕР_1 ) 2662,40грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок) витрат по оплаті судового збору.
Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено протягом 5 робочих днів та підписано 08.09.2026.
Суддя В.О. Кочергіна
Виготовлено 9 примірників:
1- до справи (в паперовому екз.);
2 - відповідачу ФГ "Золотий жайвір" (до електронного кабінету);
3 - представнику позивача Хацкевичу Р.М. (до електронного кабінету);
4 - кредитору ТОВ "Суффле Агро Україна" (до електронного кабінету);
5- кредитору ГУ ДПС у Хмельницькій області (до електронного кабінету);
6- кредитору ГУ ДПС у Тернопільській області (до електронного кабінету);
7 - кредитору Антимонопольному комітету (до електронного кабінету);
8 - кредитору ФГ "Агро Остап`є" (до електронного кабінету);
9 - ліквідатору арбітражному керуючому Білику О.А. (до електронного кабінету).
Оригінал: reyestr.court.gov.ua