Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №138/2816/25 — Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області

Справа № 138/2816/25

Провадження №:2/138/255/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Могилів-Подільський

Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області в складі головуючого судді Савкової І.М., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» звернулося до Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18.10.2020 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 103391350. Відповідно до умов договору відповідачу було надано кредит в розмірі 5000,00 грн. Відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом. 26.01.2021 між ТОВ «Мілоан» та позивачем укладено Договір відступлення прав вимоги № 02Т, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Діджи Фінанс» право грошової вимоги за Кредитним договором № 103391350, що укладений між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 . Разом з тим, після відступлення позивачу прав грошової вимоги до відповідача за вказаним вище кредитним договором, ОСОБА_1 не виконав свого обов`язку з повернення кредиту в строк, передбачений Кредитним договором. Станом на день звернення до суду заборгованість відповідача по кредитному договору перед позивачем становить 21500,00 грн., яка складається з тіла кредиту в сумі 5000,00 грн., нарахованих відсотків за користування кредитом в сумі 16500,00 грн. За таких підстав позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь вказану заборгованість та судові витрати.

Ухвалою судді Могилів-Подільського міськрайонного суду Цибульського О.Є. від 23.10.2025 відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, роз`яснено сторонам порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання.

11.03.2026 ухвалою судді Савкової І.М. дану справу прийнято до свого провадження.

Представник позивача, належним чином повідомлений про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, клопотань про розгляд справи в іншому порядку не подавав, в прохальній частині позовної заяви просив розгляд справи проводити без участі представника. Відповідач, належним чином повідомлений про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, правом подання відзиву на позовну заяву не скористався, клопотання про розгляд справи в іншому порядку не подавав. Вказане відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 8 ст. 178, ч. 5 ст. 279 ЦПК України дає суду підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані позивачем докази, суд приходить до такого висновку.

Згідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показання свідків.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.Судом встановлено, що 18.10.2020 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір (індивідуальна частина) № 103391350, за умовами якого позикодавець зобов`язався на умовах визначених цим договором, на строк визначений п. 1.3 Договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п. 1.2 Договору, а позичальник зобов`язався повернути позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4 Договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором (п. 1.1 Договору).

Вказаний договір укладений сторонами в електронній формі в Особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через веб-сайт tengo.com.ua та/або відповідний мобільний додаток (п. 6.1 Договору).

Процес оформлення кредитного договору між ТОВ «Мілоан» і ОСОБА_1 відображено у Анкеті-заяві на кредит № 103391350 від 18.10.2020.

Згідно з пунктів 1.2.-1.4, 2.1. Кредитного договору, сума наданого ОСОБА_1 кредиту становить 5000 грн., який надається строком на 30 днів з 18.10.2020 по 17.11.2020 шляхом переказу на картковий рахунок позичальника.

18 жовтня 2020 року ТОВ «Мілоан» на рахунок ОСОБА_1 було перераховано грошові кошти в сумі 5000,00 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 24438574 від 18.10.2020.

В пунктах 1.5.-1.6. Кредитного договору передбачено, що загальні витрати Позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат, які повинен сплатити Позичальник за цим Договором (без врахування суми (тіла) кредиту) складає 1500.00 грн. в грошовому виразі та 365.00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 Договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат Позичальника за кредитом складає 6500.00 гривень. Загальні витрати Позичальника за кредитом, орієнтована реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, а також строк кредиту розраховані виходячи з припущення, що Позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору, а Кредитний договір залишиться чинним протягом погодженого строку та що Позикодавець і Позичальник виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі. 1.5.1. Комісія за надання кредиту: 0.00 грн., яка нараховується за ставкою 0.00 відсотків від суми кредиту одноразово. 1.5.2. Проценти за користування кредитом: 1500.00 грн., які нараховуються за ставкою 1.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована. 1.6. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Особливості нарахування процентів визначені п.2.2.3 цього Договору.

Пунктом 7.1. Кредитного договору передбачено, що строк дії цього Договору складає період, що обчислюється з моменту його укладення і до моменту повного фактичного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Згідно пункту 2.3 договору позичальник за наявності відповідної пропозиції позикодавця має право на продовження строку користування/повернення кредиту на таких самих умовах, на певну кількість днів доступну у пропозиції, відповідно до розділу 6 Правил. Для продовження строку користування кредитом позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за продовження кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. Волевиявлення позичальника продовжити строк користування/повернення кредиту та укладення угоди про це, згідно п.6.14. Правил, підтверджується здійсненням ним відповідного платежу у спосіб, визначений п.2.5 Договору.

До позовної заяви позивачем приєднано Графік розрахунків за Кредитним договором №103391350 від 18.10.2020 як Додаток №1 до Кредитного договору.

Вказані документи підписані відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором і в цих документах містяться відомості про тип кредиту, суму кредиту, строк надання кредиту та спосіб надання кредиту, розмір процентної ставки та комісії, порядок користування та повернення кредиту, відповідальність за порушення умов кредитного договору тощо.

Таким чином, укладаючи вказаний договір відповідач та ТОВ «Мілоан» вчинили дії визначені ст. 11 та ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Тобто, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За змістом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З цього слідує, що з урахуванням особливостей договорів, щодо виконання яких виник спір між сторонами, їх укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За таких обставин суд вважає, що кредитний договір був укладений та підписаний в електронній формі, і такі дії сторін узгоджуються з вимогами ст.ст. 6, 627 ЦК України та ст.ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Отже, з наданих доказів вбачається, що під час укладення Кредитного договору №103391350 від 18.10.2020 сторонами було досягнуто згоди з усіх його істотних умов, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Таким чином укладений між сторонами договір є обов`язковим до виконання.

Крім того, наданими доказами підтверджується отримання відповідачем кредитних коштів в сумі 5000,00 грн., а відтак і факт укладення кредитного договору.

При цьому, відповідач правом подання відзиву на позовну заяву не скористався та не заперечив факту укладення кредитного договору з ТОВ «Мілоан» та отримання кредитних коштів.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

26.01.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено Договір факторингу № 02Т, відповідно до якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідному реєстрі, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання цього договору (п. 4.1 Договору).

На підтвердження виконання ТОВ «Діджи Фінанс» вимог договору факторингу, позивачем додано копії платіжних інструкцій про сплату коштів за договором факторингу №02Т від 26.01.2021.

Як вбачається з витягу з Додатку до договору відступлення прав вимоги №02Т від 26.01.2021 до позивача перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 103391350 від 18.10.2021, загальна заборгованість за яким станом на день відступлення становить 21500,00 грн. (5000 грн. – тіло кредиту, 16500,00 грн. –нараховані відсотки).

Відповідно до п. 1 ч. ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ч. 1 ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 у справі № 6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Отже, суд встановив, що до позивача перейшло право вимоги за вказаним вище кредитним договором до боржника ОСОБА_1 .

Згідно з розрахунками заборгованості за Договором № 103391350 від 18.10.2020 заборгованість відповідача перед позивачем станом на 26.01.2021 становить 21500,00 грн., яка складається з: 5000,00 грн. – заборгованість по основній сумі кредиту; 16500,00 грн. – заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги.

Разом з тим, суд не погоджується із розрахунком позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками за вказаним кредитним договором.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України в разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, тобто у межах погодженого сторонами кредитування.

Право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Так, статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

За змістом частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною 1статті 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Аналіз указаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

При цьому, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та від 31 жовтня 2018 року (справа №202/4494/16-ц), яка в силу частини 4статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.

Відповідно до висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4528/16 ( пункти 81-85), проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Суд бере до уваги вищевказані висновки Верховного Суду та вважає, що нарахування відсотків за користування кредитом може здійснюватись на підставі статті 1048 Цивільного кодексу України виключно протягом строку кредитування.

Так, за умовами укладеного між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 кредитного договору № 103391350 від 18.10.2020, його сторони погодили, що строк користування кредитом становить 30 днів, з 18.10.2020 по 17.11.2020 (п.п. 1.3,1.4 Договору).

ТОВ «Мілоан» за кредитним договором № 103391350 від 18.10.2020 нараховано відсотки на суму 16500,00 грн. за період з 18.10.2020 року по 16.01.2021 року.

Так, відповідно до п. 2.3.1 Договору, позичальник за наявності відповідної пропозиції Позикодавця має право на продовження строку користування/повернення кредиту на таких самих умовах на певну кількість днів доступну у пропозиції, відповідно до розділу 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за продовження кредиту. У разі, якщо на дату пролонгації кредиту за Кредитним договором існує нарахована пеня, для продовження строку кредиту позичальник має сплатити пеню у повному розмірі.

Згідно пункту 2.3.1.2 договору позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у Позичальника відсутня заборгованість перед Кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо Позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п.1.6 Договору.

Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У постанові об`єднаної палати КГС ВС від 02.10.2020 № 911/19/19 зазначено, що суд має з`ясувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується; у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання та максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Та обставина, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, не позбавляє позивача обов`язку надати суду належні та допустимі докази щодо розміру заборгованості за відсотками, оскільки саме таким чином діють принципи диспозитивності та змагальності сторін у цивільному процесі.

Тому з підстав, заявлених в позові, з позичальника підлягають стягненню проценти, які є звичайною платою за користування грошима, нараховані за період до прострочення боржника відповідно до умов договору та частини першої ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит).

Враховуючи, що відповідач не належним чином виконував свої зобов`язання кредитними договорами, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення та з відповідача на користь позивача слід стягнути проценти за кредитним договором № 103391350 від 18.10.2020 у розмірі 9000,00 грн. (за період з 18.10.2020 по 17.11.2020 5000,00 грн. х 1% х 30 = 1500,00 грн. та за період з 18.11.2020 по 17.12.2020 5000,00 грн. х 5% х 30 = 7500,00 грн.; 1500,00 грн. + 7500,00 грн. = 9000,00 грн.).

Зважаючи на викладені вище норми права та встановлені обставини та враховуючи те, що вказані вище договори кредиту, встановлюють обов`язок позичальника повернути кредит та належним чином виконувати взяті на себе інші зобов`язання за цими договорами, а також те, що позичальник не виконує взятті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 14000,00 грн. (5000,00 грн. + 9000,00 грн. = 14000,00 грн.).

Отже, суд встановив, що відповідачу ОСОБА_1 на підставі кредитного договору було надано кредит в сумі 5000,00 грн., строком на 30 днів, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 1,0 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом та стандартною (базовою) процентною ставкою 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом, але відповідач взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту, процентів та комісії не виконує в повному обсязі, чим істотно порушує умови укладеного договору.

Враховуючи викладене вище, суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а також враховуючи те, що відповідач не належно виконує свої зобов`язання за укладеним договором й відповідно не надав суду доказів на спростування вказаного, приходить до висновку, що позов ТОВ «Коллект Центр» є обґрунтованим і таким, що підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволених позовних вимог.

Крім того, відповідно до вимог п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі часткового задоволення позову, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому слід стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати в розмірі 1577,47 грн. виходячи з розрахунку: 14000,00 грн (загальна сума задоволених вимог) х 100% : 21500,00 грн (загальна сума заявлених вимог) = 65,12%, 65,12% х 2422,40 грн. : 100 % = 1577,47 грн.

При зверненні до суду з позовною заявою позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача на його користь понесені ним витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Положеннями п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд встановив, що відповідно до Договору про надання правничої допомоги № 42649746 від 05.05.2025 ТОВ «Діджи Фінанс» та адвокат Міньковська А.В., домовились, що адвокат приймає на себе зобов`язання надати правову допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.

Згідно п. 4.7 договору, тарифікація наданих послуг відбувається за наступною сіткою, в якій зазначено вартість написання позовної заяви 3500-7000 грн.

Згідно витягу з акту про підтвердження факту надання правничої допомоги адвокатом від 29.07.2025, детального опису робіт, сторони погодили вартість наданих послуг у розмірі 5000,00 грн.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Аналогічних висновків дійшов Верховний суд у своїй постанові від 28.09.2023 у справі 686/31892/19 (провадження 61-4683св23).

Також, суд при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу при задоволенні позову звертає увагу на те, що відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України такі витрати покладаються на відповідача.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17, метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі № 420/4820/19 тощо).

Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

З урахуванням критеріїв співмірності складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин даної справи, розгляду справи за правилами спрощеного провадження, суд вважає, що зазначені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі є завищеними та недостатньо обґрунтованими.

З урахуванням предмета спору, ціни позову, складністю справи, обсягу виконаної роботи, необхідності та розумності відповідних витрат, враховуючи, що витрати у визначеному позивачем розмірі не є пропорційними до ціни позову, суд визначає вартість наданих юридичних послуг в розмірі 3500,00 гривень, що відповідає критеріям розумності та співмірності.

Керуючись ст.ст. 3 ч. 1 п. 6, 12, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст. 509, 512, 514, 516, 526, 530, 610, 611, 612, 625-628, 639, 1048, 1054 ЦК України, ст. 2, 4, 7 ч. 13, 12, 15 ч. 1, 2, 16, 58 ч. 3, 61, 76-81, 89, 137, 141, 178 ч. 8, 259 ч. 1, 2, 263-265, 273, 275, 279 ч. 5, 289 ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (код ЄДРПОУ 42649746) заборгованість за Кредитним договором № 103391350 від 18.1.2020 в розмірі 14000 (чотирнадцять тисяча) гривень 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (код ЄДРПОУ 42649746) судовий збір у сумі 1577 (одна тисяча п`ятсот сімдесят сім) грн. 47 коп. та судові витрати у виді витрат на правову допомогу в розмірі 3500 (три тисячі п`ятсот) гривень 00 коп.

В іншій частині позову – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вінницького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», місцезнаходження: вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, м. Київ, 04112, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 42649746.

Представник позивача за довіреністю: Романенко Михайло Едуардович, адреса для листування: вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, м. Бровари, Київська область, 07406, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Суддя: І.М. Савкова