Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №295/11445/25 — Житомирський апеляційний суд

Справа № 295/11445/25 Головуючий у 1-й інст. Чішман Л. М.

Категорія 79 Доповідач Бондар О.О.

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2026 рокум. Житомир

Житомирський апеляційний суд у складі колегії суддів: Бондар О. О. (суддя-доповідач) Шевчук А. М., Павицької Т. М.

за участі секретаря судового засідання Лугини О. С.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Житомирі

апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі Філії "Столичний лісовий офіс"

на рішення Богунського районного суду міста Житомира від 26 травня 2026 року, ухвалене у складі головуючого судді Чішман Л. М., у місті Житомирі,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

УСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

1.20 серпня 2025 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (далі - ДП "Ліси України", відповідач) про стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

2.Позивач просив стягнути з відповідача на свою користь грошову компенсацію за невикористані 32 дні відпустки у сумі 120 108, 12 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 432 110, 75 грн.

Короткий зміст оскарженого рішення суду першої інстанції

3.26 травня 2026 року Богунський районний суд міста Житомира ухвалив рішення про задоволення позову та стягнення з ДП "Ліси України" на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 32 дні відпустки у сумі 120 108, 12 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 432 110, 75 грн, з утриманням із цих сум установлених законодавством України податків та зборів. Також суд стягнув з відповідача на користь держави 5522,19 грн. судового збору.

4.Рішення суду мотивоване тим, що відповідач не здійснив із позивачем остаточного розрахунку при звільненні, оскільки не виплатив йому компенсацію за 32 календарні дні невикористаної відпустки, чим порушив вимоги трудового законодавства та трудові права позивача. Дослідивши та оцінивши поданий позивачем розрахунок заборгованості, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість пред`явленого позову та задовольнив його у межах позовних вимог.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

5.Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 06 липня 2026 року подав до Житомирського апеляційного суду апеляційну скаргу.

6.В апеляційній скарзі просив: «скасувати рішення Богунського районного суду м. Житомира від 26.05.2026 року у справі №295/11445/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 432 110,75 грн., здійснивши належний розрахунок фактичної заборгованості».

7.В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що філія «Словечанське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі – Філія) та філія «Столичний лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» є відокремленими підрозділами ДП «Ліси України». У зв`язку з цим відповідач вважає, що позивач не був звільнений з роботи, а переведений з однієї філії до іншої, при цьому роботодавцем залишилося ДП «Ліси України». На думку відповідача, зазначене виключає виникнення обов`язку щодо проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні та, відповідно, застосування положень статті 116 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України).

8.Крім того, відповідач вважає, що ненарахування позивачу компенсації за 32 календарні дні невикористаної відпустки було зумовлено не протиправною поведінкою відповідача, а невиконанням позивачем своїх посадових обов`язків як керівника філії та особи, відповідальної за її припинення.

9.Відповідач також не погоджується з визначеним судом розміром компенсації за невикористану відпустку, оскільки, на його думку, суд першої інстанції неправильно визначив базу для її розрахунку. Зокрема, при визначенні розміру компенсації суд мав виходити із заробітної плати, яку позивач отримував за посадою інженера лісового відділу лісового господарства філії «Столичний лісовий офіс», з якої його було звільнено, а не із заробітної плати за посадою директора філії, з якої позивача було переведено. На переконання відповідача, саме заробіток за останньою посадою, яку позивач обіймав безпосередньо перед звільненням, має враховуватися при визначенні належної йому компенсації за невикористані дні відпустки.

10.Разом із тим відповідач зазначає, що стягнута судом сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні майже вчетверо перевищує розмір грошової компенсації за невикористані дні відпустки, що, на його думку, не відповідає принципам розумності, справедливості та співмірності й не узгоджується з практикою Верховного Суду у спорах цієї категорії.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

11.Відзив від позивача станом на момент розгляду справи апеляційним судом не надійшов, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (частина 3 статті 360 Цивільного процесуального кодексу України далі - ЦПК України)).

Рух справи в суді апеляційної інстанції

12.Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.07.2026 визначено склад суду для розгляду справи № 295/11445/25: Бондар О. О. (суддя-доповідач), Шевчук А. М., Павицька Т. М.

13.Ухвалою від 10 липня 2026 року Житомирський апеляційний суд відкрив апеляційне провадження у справі.

14.Після проведення підготовчих дій Житомирський апеляційний суд ухвалою від 24 липня 2026 року призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення учасників справи на 08 вересня 2026 року об 11.00.

Мотивувальна частина

Позиції учасників справи в апеляційному суді

15.Представник відповідача Зубчук О. Р. в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити. Наголошував на тому, що позивач, як директор Філії, зобов`язаний був здійснити повний розрахунок при звільненні і нездійснення такого розрахунку є саме його відповідальністю, а не відповідача, якому не було відомо про вказану заборгованість до моменту звернення позивача з позовом до суду.

16.Позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги та звертав увагу суду на те, що нарахування складових виплат у зв`язку з своїм звільненням він не здійснював, тому не вважає себе винним у затримці розрахунку. Разом з тим позивач визнав, що він оформлював своє звільнення шляхом оголошення наказу про звільнення з зазначенням кількості днів відпустки, яка підлягає компенсації, оформлював трудову книжку та виплачував собі заробітну плату. Компенсацію відпустки не виплатив, оскільки суми коштів було недостатньо, проте про вказані обставини відповідача не повідомляв.

Обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

17.Відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 з 29.05.2024 він був призначений на посаду директора філії «Словечанське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» відповідно до наказу Державного підприємства «Ліси України» № 387 від 27.05.2024 (а.с. 14-15).

18.Згідно з наказом Державного підприємства «Ліси України» № 193-к від 25.03.2025 про звільнення ОСОБА_1 позивач був звільнений з посади директора філії «Словечанське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» 25 березня 2025 року в порядку переведення для подальшої роботи у філії «Столичний лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» відповідно до пункту 5 частини першої статті 36 КЗпП України.

19.В пункті 2 вказаного наказу філії «Словечанське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» доручено здійснити в день звільнення ОСОБА_1 виплату всіх належних, йому сум відповідно до статті 116 К3пП України.

20.25 березня 2025 року ОСОБА_1 як директор філії підписав наказ № 3-к від 25.03.2025 про оголошення наказу державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про звільнення ОСОБА_1 ..

21.Згідно з пунктом 2 цього наказу Філії доручено здійснити в день звільнення ОСОБА_1 виплату всіх належних йому сум відповідно до статті 116 КЗпП України, а саме компенсацію за 32 календарні дні, в тому числі 7 календарних днів згідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та 2 календарні дні додаткової відпустки за ненормований робочий день за період роботи з 29.05.2024 по 25.03.2025 (а. с. 22).

22.Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань від 31.03.2025 філію як відокремлений підрозділ закрито.

23.01 квітня 2025 позивач був прийнятий на посаду інженера лісового відділу лісового господарства за основним місцем роботи в порядку переведення з філії «Словечанське лісове господарство» ДП «Ліси України» згідно з наказом № 596-К від 28.03.2025.

24.02 липня 2025 позивач був звільнений за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України відповідно до наказу № 1194-К від 01.07.2025.

25.Згідно з табелем обліку робочого часу за березень 2025 року останнім робочим днем позивача на посаді директора Філії був день звільнення – 25 березня 2025 року.

26.Крім того, табелями обліку робочого часу та довідкою № 45/40.19.3-КД від 14.01.2026 підтверджується і відповідачем не заперечується, що позивач в період з 29.05.2024 до 25.03.2025 не використав основну щорічну відпустку та додаткові відпустки, що в загальному становить 32 дні.

27.У день звільнення компенсація за невикористані дні відпустки позивачу виплачена не була.

28.Позивач просив стягнути з відповідача грошову компенсацію за 32 календарні дні невикористаної відпустки та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, визначивши їх розмір виходячи із середньоденної заробітної плати, обчисленої за період його роботи на посаді директора філії. Згідно з поданим позивачем розрахунком, середньоденна заробітна плата становить 4 915,25 грн.

29.Одним із доводів заперечень відповідача проти заявлених позовних вимог є також незгода з розрахунком позивача, оскільки, на його думку, при визначенні розміру компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні застосовано неналежну базу для обчислення. Відповідач зазначає, що для визначення розміру зазначених виплат слід виходити із заробітної плати позивача за посадою інженера лісового відділу лісового господарства філії «Столичний лісовий офіс», яку він обіймав безпосередньо перед звільненням. Відповідно до розрахунку відповідача, середньоденна заробітна плата позивача за вказаною посадою становить 1 332,16 грн.

Позиція апеляційного суду

30.Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

31.Апеляційний суд заслухав суддю-доповідача, вивчив матеріали справи, перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та вважає, що апеляційну скаргу потрібно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - змінити, з огляду на таке.

Оцінка висновків суду першої інстанції

32.Рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. ( частини 1 5 статті 263 ЦПК України).

33.Апеляційний суд уважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ухвалене без врахування висновків Верховного Суду щодо застосування статті 117 КЗпП України з огляду на таке.

34.Спір у цій справі виник із трудових правовідносин, позовні вимоги пов`язані із захистом права на оплату праці, яке гарантоване статтею 43 Конституції України та належить до основоположних прав і свобод людини.

35.Так статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

36.При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. (частина 1 статті 166 Кодексу законів про працю України ( далі КЗпП України).

37.Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

38.Частиною 2 статі 233 КЗпП України встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

39.Апеляційний суд уважає, що, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин сторін та норми матеріального права, які підлягали застосуванню, і загалом дійшов правильного висновку щодо вирішення спору.

40.Однак суд першої інстанції не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування статті 117 КЗпП України, якою передбачена відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні.

41.Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

42.Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 сформулювала правовий висновок згідно з яким розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

43.Відшкодування, передбачене статті 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15).

44.Суд апеляційної інстанції вважає, що встановлені обставини справи, а також надані сторонами докази не свідчать про умисне ухилення відповідача від виконання обов`язку щодо проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні в частині виплати компенсації за невикористані 32 дні відпустки.

45.Так, відповідно до пункту 2 наказу ДП «Ліси України» № 193-к від 25.03.2025 про звільнення ОСОБА_1 з посади директора філії «Словечанське лісове господарство» саме на Філію було покладено обов`язок у день звільнення здійснити виплату ОСОБА_1 усіх належних йому сум відповідно до статті 116 КЗпП України.

46.Водночас на момент звільнення позивач продовжував виконувати обов`язки директора філії «Словечанське лісове господарство». Отримавши наказ генерального директора ДП «Ліси України» про своє звільнення, позивач видав наказ № 3-к від 25.03.2025 про оголошення зазначеного наказу, яким, зокрема, зобов`язав очолювану ним філію в день його звільнення здійснити виплату всіх належних йому сум, у тому числі компенсацію за 32 календарні дні невикористаної відпустки.

47.Отже, на момент проведення остаточного розрахунку позивач одночасно був працівником, який підлягав звільненню, та керівником філії, на яку було покладено обов`язок здійснити з ним відповідний розрахунок. Саме філія, керівником якої він був, здійснювала виплату належних йому сум у день звільнення, що підтверджується банківською випискою від 15.07.2025.

48.При цьому позивач як директор філії брав безпосередню участь в оформленні документів, пов`язаних із припиненням його трудових відносин. Зокрема, ним було оформлено трудову книжку у зв`язку зі звільненням. Отже, з огляду на надані йому як керівнику філії повноваження та фактичну участь в оформленні документів щодо власного звільнення, позивач мав можливість забезпечити оформлення та передачу уповноваженій особі документів, необхідних для визначення всіх сум, належних йому при звільненні, у тому числі компенсації за невикористані дні відпустки та письмово повідомити себе у день звільнення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати

49.Водночас доказів того, що позивачем було вжито необхідних заходів для оформлення відповідних документів та доведення інформації про належну йому компенсацію до особи, уповноваженої на здійснення відповідних нарахувань, матеріали справи не містять.

50.Крім того, сума середнього заробітку, заявлена до стягнення, є неспівмірною із розміром заборгованості та за наведених обставин не відповідає критеріям розумності, справедливості та пропорційності.

51.З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що справедливим, розумним і пропорційним розміром відшкодування, яке підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на підставі статті 117 КЗпП України, є 20 000 грн, що відповідає компенсаційному характеру відповідальності, передбаченої цією нормою.

52.При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суди мають враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

53.Висновок суду першої інстанції про те, що позивач був звільнений з посади директора Філії 25.03.2025 і відповідно до статті 116 КЗпП України в день звільнення йому мали бути виплачені всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації суд апеляційної інстанції вважає правильним та таким, що відповідає нормам матеріального права і встановленим обставинам справи.

54.Згідно з наказом Державного підприємства «Ліси України» № 193-к від 25.03.2025 про звільнення ОСОБА_1 позивач був звільнений з посади директора філії «Словечанське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» 25 березня 2025 року в порядку переведення для подальшої роботи у філії «Столичний лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» відповідно до пункту 5 частини першої статті 36 КЗпП України.

55.Пунктом 5 частини 1 статті 36 КЗпП України передбачено, що підставою припинення трудового договору є переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду.

56.Вказана підстава припинення трудових відносин безпосередньо зазначена в наказі про звільнення позивача, а відповідний запис внесено до його трудової книжки. При цьому пункт 5 частини 1 статті 36 КЗпП України визначає припинення трудових відносин у зв`язку з переведенням працівника, а не продовження трудових відносин із тим самим роботодавцем у зв`язку з переведенням на іншу посаду.

57.Доказів внесення змін до наказу про звільнення чи до трудової книжки позивача щодо підстави припинення трудових відносин матеріали справи не містять.

58.За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи відповідача про те, що позивач фактично не був звільнений, а лише переведений на іншу посаду, оскільки такі доводи суперечать оформленій та не зміненій у встановленому порядку підставі припинення трудових відносин із позивачем.

59.Згідно з частинами 1-3 статті 12 ЦПК України, частинами 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

60.Суд першої інстанції надав належну оцінку здійсненому позивачем розрахунку заявлених до стягнення сум та правильно застосував порядок визначення розміру компенсації за невикористані дні відпустки і порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

61.Оскільки з матеріалів справи встановлено, що позивача було звільнено саме з посади директора Філії, розмір середнього заробітку для цілей визначення виплат, пов`язаних із його звільненням, обґрунтовано визначено виходячи із заробітної плати, яку він отримував на цій посаді.

62.Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції, з висновками якого загалом погоджується суд апеляційної інстанції, правильно визначив характер спірних правовідносин, повно і всебічно встановив обставини справи, що мають значення для її вирішення, надав належну оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

63.Водночас суд першої інстанції помилково вважав, що поведінка позивача як керівника філії, який брав безпосередню участь у документальному оформленні свого звільнення, не підлягає врахуванню при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Крім того, суд не врахував компенсаційного характеру відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, та необхідності визначення її розміру з урахуванням конкретних обставин справи.

64.З огляду на викладене апеляційну скаргу потрібно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні змінити у спосіб зменшення суми стягнення.

Оцінка аргументів, викладених у апеляційній скарзі

65.Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи відповідача про те, що позивач як директор філії ніс відповідальність за своєчасну виплату заробітної плати працівникам філії, а тому така обставина виключає відповідальність відповідача за затримку розрахунку при звільненні. Відповідачем у суді першої інстанції не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обсягу повноважень та відповідальності позивача як керівника філії.

66.Зокрема, матеріали справи не містять положення про філію «Словечанське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», на підставі якого можливо було б встановити повноваження філії та позивача як її керівника в сфері трудових відносин.

67.Копію трудового договору від 24.12.2024 та наказ від 18.10.2024 суд апеляційної інстанції не бере до уваги, оскільки зазначені докази не були подані відповідачем до суду першої інстанції, а обґрунтування неможливості їх подання з причин, що об`єктивно не залежали від відповідача в апеляційній скарзі відсутнє ( частина 3 статті 367 ЦПК України).

68.Посилання відповідача на неправильність розрахунку середньої заробітної плати позивача як бази для визначення заявлених до стягнення сум суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки вони ґрунтуються на помилковому тлумаченні положень статті 36 КЗпП України та безпідставному твердженні про те, що фактичне переведення позивача на іншу посаду між відокремленими підрозділами одного підприємства має переважне значення над юридично оформленим припиненням трудових відносин із позивачем.

69.Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апеляційної скарги щодо непропорційності розміру стягнутого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Мотиви врахування зазначених обставин та визначення належного до стягнення розміру середнього заробітку наведено вище, тому їх повторне викладення є недоцільним.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

70.Статтею 374 ЦПК України визначені повноваження апеляційного суд за результатами розгляду апеляційної скарги.

71.Відповідно до частина 4 статті 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення, що може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

72.З огляду на викладені в цій постанові мотиви суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу потрібно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції - змінити в частині стягнення середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні у спосіб зменшення суми стягнення.

Висновки щодо розподілу судових витрат

73.Згідно з підпунктом «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови зазначається розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

74.Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

75.В цій справі суд першої інстанції правильно розподілив судові витрати, однак у зв`язку зі зменшення суми стягнення за позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 432110, 75 грн до 20000 грн, судовий збір підлягає перерозподілу та стягненню пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

76.За результатами розгляду справи в суді апеляційної інстанції позов задоволено на 25,37 % (140 108,12 грн / 552 218,87 грн ? 100). Отже, судовий збір, що підлягає стягненню з відповідача на користь держави належить стягнути пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1 400,97 грн.

77.З огляду на те, що апеляційну скаргу відповідача задоволено частково - на 74,63 %, відповідачу підлягають компенсації судові витрати за подання апеляційної скарги у розмірі 6182, 81 грн.

78.Відповідно до частини 7 статті 141 ЦПК України якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

79.Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України, враховуючи, що компенсації відповідачу з державного бюджету підлягає більша частина судових витрат то її розмір становить різниця між сумами судових витрат у розмірі 4781, 84 (6182, 81 - 1400,97) грн.

80.Керуючись статтями 141, 259, 268, 367, 368, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Житомирський апеляційний суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі Філії "Столичний лісовий офіс" задовольнити частково.

2. Рішення Богунського районного суду міста Житомира від 26 травня 2026 року у справі №295/11445/25 в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнутих судових витрат змінити.

3. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь ОСОБА_1 20 000 (двадцять тисяч) грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з утриманням із цих сум установлених законодавством України податків та зборів.

4. Судовий збір, сплачений філією "Столичний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» за подання апеляційної скарги на рішення Богунського районного суду міста Житомира від 26 травня 2026 року у справі №295/11445/25 в розмірі 4 781, 84 грн компенсувати за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

5. В решті рішення Богунського районного суду міста Житомира від 26 травня 2026 року у справі №295/11445/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків встановлених статтею 389 ЦПК України.

Судді

О. О. Бондар (суддя-доповідач)

А. М. Шевчук

Т. М. Павицька

Повний текст судового рішення складено 08 вересня 2026 року.