Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №296/8573/26 — Житомирський апеляційний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 296/8573/26 Головуючий у 1-й інст. Шкиря В. М.

Категорія 4 Доповідач Миколайчук П.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Житомир

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Миколайчука П.В.,

суддів Галацевич О.М., Панкеєвої В.А.,

розглянув у порядку письмового провадження

апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча Компанія «КомЕнерго-Сервіс Плюс» — адвоката Яцківа Віталія Степановича

на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 30 липня 2026 року

у справі № 296/8573/26 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча Компанія «КомЕнерго-Сервіс Плюс» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за надані житлово-комунальні послуги,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог заявника

17 липня 2026 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча Компанія «КомЕнерго-Сервіс Плюс» Яцків Віталій Степанович звернувся до Корольовського районного суду м. Житомира із заявою про видачу судового наказу про стягнення з боржника ОСОБА_1 заборгованості за надані житлово-комунальні послуги в сумі 17 023,75 грн, а також понесених витрат на сплату судового збору та витрат на правничу допомогу в сумі 2 500,00 грн, посилаючись на укладений з адвокатом договір про надання професійної правничої допомоги № 2 ККСП від 09 червня 2026 року та платіжну інструкцію від 13 липня 2026 року на підтвердження їх оплати.

Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 30 липня 2026 року, постановленою без судового засідання і повідомлення заявника та боржника, відмовлено у видачі судового наказу в частині вимоги про стягнення з боржника витрат на правничу допомогу.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що норми розділу ІІ ЦПК України «Наказне провадження» не визначають порядку сплати і розподілу витрат на правничу допомогу; розмір таких витрат не є фіксованим, а вирішується з урахуванням умов договору про надання правничої допомоги та заперечень іншої сторони щодо наявності підстав та розміру таких витрат, а тому їх відшкодування має відбуватися з дотриманням принципу змагальності сторін. Суд також зазначив, що сторонами наказного провадження є заявник і боржник, тоді як судові витрати підлягають розподілу між сторонами позовного провадження при вирішенні спору по суті, а розгляд заяви про видачу судового наказу здійснюється без судового засідання і повідомлення сторін, що позбавляє боржника можливості подати заперечення щодо стягнення витрат на правничу допомогу або клопотання про їх зменшення. З огляду на це суд дійшов висновку, що вимога про стягнення витрат на правничу допомогу не є взаємопов`язаною з вимогою про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги, а тому, керуючись частиною третьою статті 165 ЦПК України, відмовив у видачі судового наказу лише в частині цієї вимоги.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Представник ТОВ «Керуюча Компанія «КомЕнерго-Сервіс Плюс» - адвокат Яцків В.С., не погоджуючись із вказаною ухвалою, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою.

В апеляційній скарзі зазначає, що ухвала прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема покликається на те, що пунктом 6 частини першої статті 168 ЦПК України прямо передбачено зазначення в судовому наказі суми судових витрат, сплаченої заявником і такої, що підлягає стягненню з боржника, і жодна норма не обмежує це виключно судовим збором; що відсутність спеціального регулювання в розділі ІІ ЦПК не виключає застосування загальних норм ЦПК про судові витрати (статей 2, 15, 133, 137, 258, 264); що висновок суду першої інстанції про неможливість боржника заперечити проти стягнення представницьких витрат спростовується наявністю у боржника права подати заяву про скасування судового наказу за статтями 170, 171 ЦПК України, в якій боржник вправі заявити про повну або часткову необґрунтованість вимог стягувача; що заявлений розмір витрат на правничу допомогу (2 500 грн) є обґрунтованим з урахуванням податкового навантаження адвоката (сукупно 45% податків і зборів з отриманого гонорару); що детальний опис виконаних адвокатом робіт не подавався правомірно, оскільки розмір гонорару є фіксованим, з посиланням на постанову Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19.

Просить ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 30 липня 2026 року у справі № 296/8573/26 скасувати та прийняти постанову про задоволення вимог ТОВ «Керуюча Компанія «КомЕнерго-Сервіс Плюс» про стягнення витрат на правничу допомогу.

Заперечення інших учасників справи

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Рух справи у суді апеляційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.08.2026, апеляційну скаргу передано судді-доповідачу Миколайчуку П.В. у складі колегії суддів: Галацевич О.М., Панкеєвої В.А.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 04.08.2026 з Корольовського районного суду м. Житомира витребувано матеріали цивільної справи №296/8573/26, які надійшли до апеляційного суду 19.08.2026.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 20.08.2026 відкрито провадження у праві, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Обставини, встановлені судом першої інстанції

Матеріалами справи встановлено, що заявник ТОВ «Керуюча Компанія «КомЕнерго-Сервіс Плюс» звернувся до суду першої інстанції із заявою про видачу судового наказу про стягнення з боржника ОСОБА_1 заборгованості за надані житлово-комунальні послуги в сумі 17 023,75 грн, а також судового збору і витрат на правничу допомогу в сумі 2 500,00 грн. Оскаржуваною ухвалою суд першої інстанції відмовив у видачі судового наказу саме в частині вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу, дійшовши висновку про можливість окремого розгляду цієї вимоги окремо від вимоги про стягнення основної заборгованості.

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з таких мотивів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з пунктами 1–5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

Частиною 3 статті 19 ЦПК України визначено, що наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Згідно з частиною другою статті 42 ЦПК України, при розгляді вимог у наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник.

Відповідно до частини першої статті 160 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. За п.3 ч. 1 ст. 161 ЦПК України, судовий наказ може бути видано, якщо, зокрема, заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, електронних комунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 165 ЦПК України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу. Відповідно до частини третьої статті 165 ЦПК України, у разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов`язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 168 ЦПК України, у судовому наказі зазначається сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь з боржника.

Наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення. Таким чином, наказне провадження є спрощеним у порівнянні з позовним, альтернативним йому провадженням у суді першої інстанції, і заснованим на письмових доказах. Наказне провадження є специфічною формою захисту прав кредитора за допомогою письмових доказів проти сторони боржника, яка не виконує або неналежним чином виконує свої зобов`язання. У наказному провадженні можливе задоволення лише документально підтверджених і безспірних вимог. Безспірні вимоги заявника у наказному провадженні - це такі вимоги заявника, із яких не вбачається спір про право, тобто це вимоги, що випливають із повністю визначених і неоспорюваних цивільно-правових відносин. Наявність спору про право вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви.

З огляду на наведені правові норми, в порядку наказного провадження судом вирішується лише конкретно визначений законом перелік вимог, судовий наказ не може бути виданий судом по вимогах, які прямо не зазначені в законі, судовий наказ видається без судового розгляду, без виклику боржника та стягувача у судове засідання, без заслуховування їх пояснень. При цьому змагання сторін у межах гласного вирішення справи, у ході якого сторони наводять доводи, покликані підтвердити їх правоту, спростувати аргументи протилежної сторони, відсутні.

За приписами статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За змістом положень частин першої–третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Зі змісту частин п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на правничу допомогу може бути зменшений судом за клопотанням іншої сторони, якщо остання доведе неспівмірність таких витрат, при цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє відповідне клопотання.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 42, ч. 1 ст.48 ЦПК України, сторони є учасниками справи в справах позовного провадження, а саме: позивач і відповідач. У той же час, відповідно до ч.2 ст. 42 ЦПК України, при розгляді вимог у наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник.

Відповідно до ч. 3, ч. 8 ст. 141 ЦПК України, судові витрати підлягають розподілу між позивачем та відповідачем (сторонами у позовному провадженні) саме у разі вирішення спору по суті, тобто при ухваленні судом остаточного рішення, оскільки саме тоді на суд покладається обов`язок вирішення питання щодо розподілу судових витрат з урахуванням критеріїв обґрунтованості, пропорційності та поведінки сторін, а розмір таких витрат встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів з дотриманням змагальної процедури.

Відповідно до положень статті 167 ЦПК України, розгляд заяв про видачу судового наказу проводиться без судового засідання і повідомлення заявника та боржника.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що саме зазначена особливість наказного провадження - розгляд заяви без судового засідання і без повідомлення сторін - позбавляє боржника можливості подати заперечення щодо наявності підстав та розміру витрат на правничу допомогу або клопотання про їх зменшення відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України, а отже вирішення питання про стягнення таких витрат у порядку видачі судового наказу об`єктивно унеможливлює дотримання судом принципу змагальності сторін, закріпленого частиною першою статті 12 ЦПК України.

Оцінка доводів апеляційної скарги

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що пункт 6 частини першої статті 168 ЦПК України, який передбачає зазначення в судовому наказі суми судових витрат, сплаченої заявником, сам по собі є достатньою підставою для стягнення в порядку наказного провадження будь-яких судових витрат, включно з витратами на правничу допомогу, оскільки наявність цієї норми не усуває необхідності дотримання інших імперативних вимог процесуального закону щодо порядку встановлення розміру та обґрунтованості представницьких витрат (частини 4-6 статті 137 ЦПК України), який передбачає змагальну процедуру, об`єктивно неможливу в межах наказного провадження.

Колегія суддів також відхиляє довід апеляційної скарги про те, що наявність у боржника права на подання заяви про скасування судового наказу відповідно до статей 170, 171 ЦПК України усуває наведене вище порушення права боржника на захист. Зазначений процесуальний інститут не є засобом заперечення проти розміру окремої складової судових витрат у межах наказного провадження, а є механізмом повного скасування вже виданого наказу, після якого заявник (стягувач) вправі звернутися до суду із тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження (частина третя статті 171 ЦПК України), в якому й підлягає вирішенню, зокрема, питання розподілу представницьких витрат на загальних, змагальних засадах. Покладення на боржника обов`язку ініціювати повне скасування наказу лише для того, щоб оскаржити розмір заявлених стягувачем представницьких витрат, суперечило б меті наказного провадження - процесуальній економії та оперативності захисту прав за безспірними вимогами (частина третя статті 19 ЦПК України).

При розгляді цього питання колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладену в постанові від 25 березня 2020 року у справі № 607/1219/18, яка полягає в тому, що відшкодування витрат на правничу допомогу можливе лише в справах позовного провадження.

Крім того, відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Верховний Суд неодноразово вказував на те, що розмір витрат на правничу допомогу підлягає доведенню, а інша сторона вправі його заперечувати, надаючи аргументи для цього, тобто при вирішенні питання стягнення витрат на правничу допомогу діє принцип змагальності (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справі № 910/12155/22, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 916/192/22, постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21, постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 та інші).

Проте, враховуючи порядок здійснення судочинства в наказному провадженні, виходячи з приписів, у тому числі, статті 137 ЦПК України, у боржника відсутня можливість доведення неспівмірності витрат, заявлених до стягнення заявником, що суперечить приписам частини першої статті 12 ЦПК України.

Відтак, вирішення питання про стягнення витрат на правничу допомогу в межах наказного провадження порушувало б принцип змагальності, що суперечить висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 02 березня 2023 року у справі № 5019/1274/11.

З огляду на зазначене, стягнення з боржника на користь стягувача витрат на правничу допомогу в порядку видачі судового наказу суперечить самій суті наказного провадження, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови у видачі судового наказу в частині вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу відповідно до частини третьої статті 165 ЦПК України, обґрунтовано визнавши, що ця вимога не є неподільно пов`язаною з вимогою про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги, а тому можливий її окремий розгляд.

Доводи апеляційної скарги про те, що заявлений розмір гонорару (2 500 грн) є обґрунтованим з урахуванням податкового навантаження адвоката, а також про відсутність необхідності подання детального опису виконаних робіт при фіксованому гонорарі з посиланням на постанову Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19, колегія суддів відхиляє, оскільки питання співмірності та обґрунтованості розміру представницьких витрат не підлягає розгляду в межах наказного провадження в принципі, з мотивів, викладених вище, а тому не потребує окремої оцінки апеляційним судом у цій справі.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржувана ухвала суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції, які є наслідком повного та всебічного з`ясування обставин справи, правильного тлумачення та застосування норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382–384 ЦПК України, Житомирський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча Компанія «КомЕнерго-Сервіс Плюс» - адвоката Яцківа Віталія Степановича - залишити без задоволення.

Ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 30 липня 2026 року у справі № 296/8573/26 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, встановлених статтею 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 08 вересня 2026 року.

Судді

П.В. Миколайчук О.М. Галацевич В.А. Панкеєва