Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №161/14704/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/14704/26 Головуючий у 1 інстанції: Присяжнюк Л. М.

Провадження № 22-ц/802/1164/26 Доповідач: Карпук А. К.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Карпук А.К.

суддів – Бовчалюк З.А., Федонюк С.Ю.

секретар Власюк О.С.,

з участю: представника позивача Данильченко О. О.,

представника відповідача Матвіїва В. М.

представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до Дочірнього підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮГТАРА» «ДНІПРЯНСЬКА АГРАРНА ФІРМА ім. Солодухіна», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головний сервісний центр МВС, про визнання недійсним договору купівлі-продажу та відновлення становища, яке існувало до порушення за апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 липня 2026 року в складі судді Присяжнюк Л. М,

в с т а н о в и в:

АТ КБ «Приватбанк» звернулося до з позовом до Дочірнього підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮГТАРА» «ДНІПРЯНСЬКА АГРАРНА ФІРМА ім. Солодухіна» (надалі – ДП ТОВ «ДАФ ім. Солодухіна»), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головний сервісний центр МВС, про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу , відновлення становища, яке існувало до порушення.

Разом із позовною заявою подано заяву про забезпечення позову, в якій просить накласти арешт на транспортний засіб марки TOYOTA HIGHLANDER, 2021 рік випуску, VIN: НОМЕР_1 , що належить відповідачу ОСОБА_3 .

Заяву обґрунтовує тим, що між АТ КБ «ПриватБанк» та ДП ТОВ «ДАФ ім. Солодухіна» було укладено три кредитні договори № HEVKLON117091 від 02.06.2021, № HEVKLON108408 від 28.12.2020 та № HEVKLON100763 від 15.09.2020.

Від належного виконання взятих на себе зобов`язань за кредитними угодами ДП ТОВ «ДАФ ім. Солодухіна» ухиляється, станом на дату подання даного позову судові рішення за результатами розгляду справ не виконані у примусовому порядку.

15 травня 2024 року в ТСЦ № 8046 (м. Київ) за договором купівлі-продажу № 8046/2024/4585310 ДП ТОВ «ДАФ ім. Солодухіна» відчужено належне йому на праві власності майно, а саме автомобіль TOYOTA HIGHLANDER, 2021р.в., VIN: НОМЕР_1 . Право власності на вказаний транспортний засіб було зареєстровано за ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ). В подальшому, відбулася перереєстрація транспортного засобу на ОСОБА_3 .

За результатом вчинення вказаних правочинів ДП ТОВ «ДАФ ім. Солодухіна» суттєво зменшило обсяг майна, на яке потенційно могло бути звернуто стягнення при примусовому виконанні рішення суду про стягнення заборгованості. Відповідач ДП ТОВ «ДАФ ім. Солодухіна», укладаючи договори купівлі-продажу - діяло очевидно недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження рухомого майна, яке було власністю боржника, відбулося з метою уникнення реалізації кредитором звернення стягнення на таке рухоме майно.

Вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до подальшого відчуження вказаної нерухомості, що фактично нівелює судовий захист.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 09 липня 2026 року відмовлено у забезпеченні позову.

В апеляційній скарзі позивач просить ухвалу скасувати, постановити нове судове рішення, яким задовольнити заяву банку про забезпечення позову.

Посилається на те, що обраний спосіб забезпечення відповідає предмету позову, є тимчасовим заходом та не порушить прав власника, водночас, зробить неможливим зареєструвати транспортний засіб за іншими особами , заявник не зобов`язаний доводити, що майно може бути відчужено, оскільки це очевидно для власника.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_4 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. Зазначає, що апеляційна скарга не відповідає вимогам закону - п.2 ч.2 ст. 356, п.2.ч.3 ст. 175, п.4 ч.3 с.175 ЦПК України. Зокрема, завідомо вказано про відсутність в ОСОБА_3 електронного кабінету, у той час як ту відповідача Електронний кабінет наявний, не зазанчено про відсутність або наявність електронного кабінету в третьої особи Головного Сервісного Центру МВС, не надано доказів надсилання копії апеляційної скарги з додатками на адресу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Заявник, зазначаючи, що забезпечення позову спрямоване на охорону матеріально-правових інтересів позивача не вказав, які саме несумлінні дії відповідача ОСОБА_3 були чи є наявними. Позивач допускає суперечливу правову позицію, зокрема, при поданні позовної заяви оплачує судовий збір за ставками немайнового характеру, однак посилається в апеляційній скарзі на правову позицію Верховного Суду щодо забезпечення позову у спорах майнового характеру. Правові позиції Верховного Суду, на які посилається заявник , висловлені у справах про стягнення коштів з боржника, у той час як відповідач ОСОБА_3 не боржник, його добросовісність презюмується.

Вивчивши зміст заяви про забезпечення позову, доводи апеляційної скарги, мотиви поданого представником відповідача відзиву, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з недоведеності обставин, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності (пункт 4 частини першої статті 151 ЦПК України).

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суд повинен враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (частина друга статті 149 ЦПК України).

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Необхідно відзначити, що саме лише посилання в заяві на потенційну можливість відчуження майна без наведення відповідного обґрунтування та підтвердження їх доказами згідно зі статтею 81 ЦПК, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

У позовній заяві позивач оспорює договір купівлі-продажу транспортного засобу та просить витребувати цей транспортний засіб в останнього набувача – відповідача ОСОБА_3 , який не є боржником позивача.

Жодних належних і допустимих доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_3 дій, спрямованих на відчуження транспортного засобу після звернення до суду з цим позовом не надано.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд першої інстанції обґрунтовано зважив не тільки на інтереси сторони позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів, зокрема, відповідача ОСОБА_3 , який на даний час є власником транспортного засобу та використовує його. Окрім того, із змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_3 набув транспортний засіб у ОСОБА_2 за відплатним договором купівлі- продажу, його добросовісність презюмується.

Із вказаної заяви, доданих до неї документів не вбачається ризиків здійснення відповідачем будь-яких дій, направлених на відчуження майна (зокрема продажу, дарування).

З врахуванням наведеного, суд першої інстанції, надаючи оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту майна, враховуючи співмірність заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог, дійшов вмотивованого висновку, що заява про забезпечення позову не може бути задоволена, а її доводи не свідчать про те, що невжиття відповідних заходів може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у майбутньому.

Посилання в апеляційній скарзі на неврахування судом правових позицій Верховного Суду у справах № 753/22860 від 15.09.2020, 922/2928/17 від 12.94.2018, № 922/599/19 від 05.08.2019, № 904/1934/23 від 11.12.2023, № 905/448/22 від 03.03.2023 та ряду інших постанов Верховного Суду апеляційний суд відхиляє, оскільки позивач, посилаючись на практику Верховного Суду, не враховує обставини заявленого ним позову, предметом якого є також вимога повернення майна від останнього набувача першому власнику, при цьому станом на день подачі позову добросовісність останнього набувача транспортного засобу презюмується. Крім того, апеляційний суд враховує зміст позовної заяви, у якій позивач не наводив мотивів недобросовісності останнього набувача транспортного засобу – відповідача ОСОБА_3 .

Доводи апеляційної скарги є теоретичним припущенням щодо ризику розпорядження автомобілем відповідачем ОСОБА_3 , договір про відчуження якого, укладений між ДП ТОВ «ДАФ ім. Солодухіна» та ОСОБА_2 оспорюється.

Заявник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.

Щодо мотивів відзиву на апеляційну скаргу, поданого представником відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , про невідповідність поданої апеляційної скарги позивача, яка прийнята апеляційним судом, вимогам процесуального закону апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до приписів п.2 ч.2 ст. 356 ЦПК України, в апеляційній скарзі має бути зазначено повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає апеляційну скаргу, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв`язку, адреса електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.

Отже, п.2 ч.2 ст. 356 ЦПК України визначає, яка інформація має міститися в апеляційній скарзі щодо особи, яка подає апеляційну скаргу, і відомості про наявність або відсутність електронного кабінету є обов`язковими щодо заявника. Формально, позивач АТ КБ «ПриватБанк» не зазначив у тексті апеляційної скарги, що в нього, як в позивача та заявника наявний або відсутній електронний кабінет. Однак, ця апеляційна скарга подана через Електронний суд, що усуває сумнів у наявності такого електронного кабінету.

Згідно з п.3 ч.2 ст. 356 ЦПК України, в апеляційній скарзі має бути зазначено повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб);

Тобто вимоги статі 356 ЦПК України не передбачають обов`язку заявника вказувати в апеляційній скарзі відомості про наявність або відсутність електронного кабінету в інших учасників справи.

Відповідач ОСОБА_5 є відповідачем, Головний Сервісний центр МВС - третьою особою, тому доводи відзиву про те, що апеляційна скарга не відповідає вимогам закону у зв`язку з відсутністю в ній вказівки про наявність або відсутність Електронного кабінету у в третьої особи не ґрунтується вимогах п.2 ч.2 ст. 356 ЦПК України.

Доводи відзиву, що позивач завідомо вказав про відсутність електронного кабінету у відповідача ОСОБА_5 , є припущенням, а наявність такої вказівки не може розцінюватися як недолік апеляційної скарги, оскільки на стадії постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження судом не перевіряється, закон не вимагає зазначати таку інформацію щодо інших учасників справи, тому така обставина не свідчить про невідповідність апеляційної скарги вимогам закону.

Посилання заявника на положення п.2 ч.3.ст. 175 ЦПК України є неприйнятними, оскільки ця норма містить вимоги до позовної заяви, а не до апеляційної скарги.

Аргументи відзиву про те, що до апеляційної скарги не долучено доказів надсилання копії апеляційної скарги з додатками на адресу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не відповідають фактичним обставинам.

Зокрема, у п.9 додатку до апеляційної скарги міститься вказівка про файл Xerox Scan 220720261663622.pdf, у який вкладені зазначені докази, у паперовому форматі вони містяться на а.с. 50-53, Том II.

Згідно з приписами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, викладені в апеляційній скарзі аргументи не спростовують висновків суду першої інстанції, що є підставою залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.

Керуючись статтями 367, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 липня 2026 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді