Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №162/332/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 162/332/26 Головуючий у 1 інстанції: Савич А. С.

Провадження № 22-ц/802/1009/26 Доповідач: Федонюк С. Ю.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Федонюк С. Ю.,

суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на рішення Любешівського районного суду Волинської області від 01 червня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2026 року Акціонерне товариство «Акцент-Банк» звернулося до суду із даним позовом, посилаючись на те, що 16 грудня 2024 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у «А-Банку».

Своїм підписом у заяві відповідач підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами складає договір про надання банківських послуг.

На підставі анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в «А-Банку» відповідачу надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 40,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, що відповідає розміру, встановленому Тарифами банку.

Позивач указує, що ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, заборгованості не погашала, внаслідок чого станом на 24 квітня 2026 року утворилася заборгованість у розмірі 8947,44 грн, з них: 4009, 50 грн – заборгованість за кредитом; 3687, 94 грн - заборгованість за відсотками та за пенею - 1250,00 грн.

Посилаючись на викладене, АТ «А-Банк» просило суд стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором на суму 8947,44 грн.

Рішенням Любешівського районного суду Волинської області від 01 червня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 16 грудня 2024 року в розмірі 4009,50 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» судовий збір в розмірі 1193,03 грн.

Не погодившись із даним рішенням суду, АТ «А-Банк» подало апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позову скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов задовольнити.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що в даному випадку до матеріалів справи додано не тільки Тарифи із сайту банку та Паспорт споживчого кредиту за програмою “Кредитна картка”, а й заява щодо встановлення кредитного ліміту, в якій чітко зазначені всі обумовлені сторонами умови кредитування, строки, процентна ставка та інше. Заяву підписано боржником за допомогою електронного підпису. Свою згоду на використання електронного підпису відповідач надала в анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в «А-Банку». Також вказує на необґрунтованість сумнівів суду відносно розрахунку заборгованості, оскільки на підтвердження вірності розрахунку банк надавав банківську виписку.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зі змісту поданої апеляційної скарги вбачається, що позивач оскаржує рішення лише в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення заборгованості за відсотками, а тому апеляційний суд здійснює перегляд рішення на предмет його законності та обґрунтованості лише в цій частині, що відповідає нормам ч.1 ст.367 ЦПК України.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Отже, дана справа відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України розглянута судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи з огляду на ціну позову – 8947,44 грн.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з огляду на наступне.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Судом установлено, що 16.12.2024 відповідачем ОСОБА_1 особисто підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання АТ "Акцент-Банк" банківських послуг без зазначення конкретної інформації про вид послуги та бажаного розміру кредитного ліміту, використання кредитної картки, зазначення про згоду позичальника щодо ознайомлення з договором про надання банківських послуг (а.с.9,зворот).

Позивачем зазначено, що кредит відповідачці надано у вигляді кредитного ліміту на рахунок зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 40,80 % на рік на суму заборгованості за кредитом та видано платіжну картку.

Позов обґрунтовано тим, що свої зобов`язання за договором позивач виконав у повному обсязі та надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором, та в межах встановленого кредитного ліміту, однак, відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконувала, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

Звертаючись до суду з позовом, позивач на підтвердження погодження умов договору з АТ «А-БАНК» надав до матеріалів позовної заяви копію анкети-заяви відповідача, Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «АКЦЕНТ-БАНК», розміщеного на сайті https://a-bank.com.ua/terms в розділі «Умови та правила», Тарифи, розрахунок заборгованості, довідку за картками, довідку за лімітами.

Згідно із наданою позивачем випискою по картці за період від 16.12.2024 по 29.03.2026 сума витрат складає 29789,72 грн, сума зарахувань – 25040,00 грн, сума комісій – 868,89 грн.

За розрахунком позивача заборгованість відповідача за кредитним договором на 24.04.2026 становить 8947,44 грн, з них: 4009,50 грн - тіло кредиту, 3687,94 грн - проценти за користування кредитом та 1250,00 грн – пеня.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Згідно із частиною 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «А-БАНК»).

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, в тому числі розмір тіла кредиту, порядок нарахування процентів, посилався на копію анкети-заяви відповідача, Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «АКЦЕНТ-БАНК», розміщеного на сайті https://a-bank.com.ua/terms в розділі «Умови та правила», Тарифи, розрахунок заборгованості.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, то повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяла саме ця редакція договору, а не інша. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Звертаючись до суду з позовом, банк вказав, що підписанням заяви відповідач приєднався до договору.

Проте, судом констатовано, що в анкеті-заяві від 16.12.2024 зазначена лише особиста інформація ОСОБА_1 , загальні положення та відсутні дані щодо обраного відповідачем конкретного типу кредитного продукту та обумовленого сторонами конкретного виду процентів за користування кредитом і розміру наданого кредиту саме цьому клієнту.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умов та Правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-банк», що розміщені на офіційному сайті позивача (www.a-bank.com.ua) неодноразово змінювалися самим АТ «А-БАНК» у період з часу виникнення спірних правовідносин (04.04.2017) до моменту звернення до суду з указаним позовом (квітень 2026 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-банк», розміщений на сайті https://a-bank.com.ua/terms в розділі «Умови та правила», Тарифи за користування кредитною карткою, які додані до матеріалів даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 04.04.2017 шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, а також встановили чітку форму сплати процентів за користування кредитними коштами.

За таких обставин, враховуючи недоведеність належними та допустимими доказами обставин, на які АТ «А-БАНК» посилався як на підставу своїх вимог, на підставі статей 12, 81, 263 ЦПК України, за змістом яких рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях і має бути ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні вимог банку про стягнення відсотків за користування кредитом та пені.

Також необхідно зазначити, що у мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 у справі № 1-12/2013 роз`яснено, що з огляду на приписи частини 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору; особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності й розумності.

Покликання в апеляційній скарзі на Паспорт споживчого кредиту колегія суддів не бере до уваги, оскільки, як правильно зазначено судом першої інстанції, даний Паспорт містить лише узагальнену інформацію про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту та передує укладенню кредитного договору з позичальником, так як передбачає проведення оцінки кредитодавцем кредитоспроможності споживача та має тимчасовий характер.

Таким чином, суд першої інстанції обгрунтовано застосував правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної Палати від 23.05.2022 у справі № 393/126/20, не врахувавши факт підписання споживачем Паспорту споживчого кредиту в якості підтвердження обумовлення умов спірного кредитного договору, зазначивши, що в Паспорті не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту, а він є лише формою інформування позичальника з можливими варіантами договірних відносин.

Отже, суд правильно дійшов висновку, що фактично отримані та використані відповідачем кошти, визначені як тіло кредиту, в сумі 4009,50 грн слід стягнути з ОСОБА_1 , а в решті вимог – відмовити за їх недоведеністю.

Разом з тим, інші доводи апелянта є аналогічними доводам позову, яким судом першої інстанції була надана належна правова оцінка, тому вони висновків суду першої інстанції не спростовують і зводяться до суб`єктивного тлумачення чинних норм законодавства України та незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, та не можуть бути підставами для скасування судового рішення.

Згідно з приписами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. Тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, то підстави для розподілу судових витрат по сплаті судового збору відсутні.

За змістом частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою прийняття постанови у даній справі є 07 вересня 2026 року, тобто дата складення повного судового рішення.

Керуючись статтями 268, 374, 375, 381- 384, 389 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства «Акцент-Банк» залишити без задоволення.

Рішення Любешівського районного суду Волинської області від 01 червня 2026 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді: