Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №161/333/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/333/26 Головуючий у 1 інстанції: Черняк В. В.

Провадження № 22-ц/802/992/26 Доповідач: Киця С. I.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Киці С. І.,

суддів Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,

секретар судового засідання Прядун Ю. В.,

з участю:

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих коштів за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 травня 2026 року,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 в січні 2026 року звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих коштів. Позов мотивовано тим, що 08.11.2024 о 00:20 год. в с. Борохів по вул. Миру сталась ДТП за його участі, в результаті якої він, керуючи автомобілем Ford Mondeo, д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив наїзд на перешкоду, а саме: магазин (мінімаркет). 13.11.2024 він передав ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 2100 доларів США та 10 000 грн за відновлення магазину в АДРЕСА_1 . Разом з тим, йому стало відомо, що жодного відношення до пошкодженого об`єкту відповідач немає. Власником вказаного майна є ОСОБА_4 . 28.07.2025 ОСОБА_2 направив на адресу відповідача вимогу про повернення безпідставно набутих коштів, яка станом на дату подачі позову в добровільному порядку не виконана. Позивач просить стягнути з відповідача вказані кошти, а також понесені ним судові витрати.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 травня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Позивач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на вказане рішення суду. Вважає, що рішення судом першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи. Вказує, що суд першої інстанції неправильно застосував ст. 1212 ЦК України та підмінив її положеннями ст. 1215 ЦК України. Для застосування ст. 1212 ЦК України визначальним є не те, чи була передача коштів фізично добровільною, а те, чи існувала достатня правова підстава для їх набуття та подальшого збереження набувачем. Суд першої інстанції встановив факт передачі коштів, їх розмір і призначення: кошти передані ОСОБА_3 за відновлення магазину. Однак суд не встановив жодної належної правової підстави, яка б давала відповідачу право отримати такі кошти саме за відновлення магазину. Власником пошкодженого приміщення магазину є ОСОБА_4 , а не ОСОБА_3 . Відповідач не довів, що він був власником пошкодженого магазину або ж був орендарем пошкодженого приміщення та фактично поніс витрати на відновлення магазину саме в такому розмірі та мав право вимоги на суму 2 100 доларів США та 10 000 грн. Суд першої інстанції послався на доктрину venire contra factum proprium, тобто заборону суперечливої поведінки, і фактично дійшов висновку, що позивач, який спочатку передав кошти, а потім просить їх повернути, поводиться суперечливо. Проте суд не встановив обставин, за яких така доктрина може бути застосована. Правовий висновок Верховного Суду щодо добровільної сплати коштів полягає в тому, що безпідставно набуті кошти не підлягають поверненню тоді, коли потерпіла особа знає про відсутність у неї обов`язку сплачувати кошти, але все одно свідомо здійснює таку сплату, а потім вимагає повернення. Тобто ключовою умовою застосування цієї позиції є доведення того, що платник на момент передачі коштів знав про відсутність правового обов`язку сплачувати їх саме цій особі. У цій справі суд не встановив, що він на момент передачі коштів 13.11.2024 знав, що ОСОБА_3 не є власником магазину, не має повноважень від власника або орендаря, не має права отримувати компенсацію за пошкодження нерухомого майна, а розмір шкоди не визначений. На момент ДТП цивільно-правова відповідальність, пов`язана з використанням автомобіля Ford Mondeo, д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована у ТДВ «СК «Альфа-Гарант» за полісом № 223020902. Оскільки ДТП сталася 08.11.2024, до матеріальних страхових правовідносин застосуванню підлягає Закон України № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції, чинній на момент ДТП. Метою обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної майну потерпілих унаслідок ДТП. При настанні страхового випадку страховик у межах страхових сум відшкодовує оцінену шкоду, заподіяну майну третьої особи. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц зазначила, що покладення обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Страховик повідомив, що заяв про страхове відшкодування не отримував, огляду пошкодженого майна не проводив, оцінки майна не здійснював, рішень про страхову виплату не приймав. Розмір шкоди у встановленому законом порядку не визначався. Письмові пояснення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які суд поклав в основу оскаржуваного рішення, були подані з порушенням порядку, що визначений ЦПК України. Ухвалою суду від 26.01.2026 справу було прийнято до розгляду в порядку загального позовного провадження. У даній справі відповідач позов не визнавав. За таких обставин суд не мав процесуальних підстав ухвалювати рішення по суті без належного закриття підготовчого провадження та без переходу до стадії розгляду справи по суті. Просить скасувати рішення суду першої інстанції у цій справі та ухвалити нове судове рішення, яким позов про стягнення безпідставно набутих коштів задовольнити повністю та стягнути з ОСОБА_3 в його користь безпідставно набуті грошові кошти у сумі 2100 доларів США та 10000 грн, судові витрати, понесені у суді першої та апеляційної інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу в цій справі не подавався.

В суді апеляційної інстанції представник позивача Скрипчук О.П. підтримала апеляційну скаргу з підстав, що в ній наведені.

Відповідач ОСОБА_3 , представник відповідача адвокат Лавренчук О. В. в судове засідання не з`явились, були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Апеляційний суд в складі колегії суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшов висновку про її задоволення.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що виплата коштів позивачем проведена добровільно і відсутні підстави для стягнення коштів в порядку ст. 1212 ЦК України. Апеляційний суд не погоджується з таким висновком.

Судом встановлено, що постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25.11.2024 ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, передбачених ст. 124, ч. 2 ст. 139 КУпАП. У постанові зазначено, що 08.11.2024 о 00:20 год. водій ОСОБА_2 у АДРЕСА_1 , керуючи транспортним засобом Ford Mondeo д.н.з. НОМЕР_1 , не був уважний, не врахував дорожню обстановку, не вибрав безпечної швидкості руху, внаслідок чого здійснив наїзд на перешкоду - магазин міні-маркет, що розташований за адресою АДРЕСА_1 . В результаті ДТП транспортний засіб та будівля міні-маркету зазнали пошкодження із матеріальними збитками.

Відповідно до змісту розписки від 13.11. 2024 відповідач ОСОБА_3 08.11.2024 отримав від позивача ОСОБА_2 кошти в розмірі 2100 доларів США та 10 000 грн за відновлення магазину в АДРЕСА_1 . Іншу частину коштів ОСОБА_2 зобов`язувався повернути по закінченню ремонту.

Власником приміщення магазину в АДРЕСА_1 з 05.04.2017 є ОСОБА_4 .

Станом на момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована У ТДВ «СК «Альфа-Гарант» (поліс №223020902).

28.07.2025 ОСОБА_2 направив на адресу відповідача вимогу про повернення безпідставно набутих коштів, яка в добровільному порядку не виконана.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ст. 15 ЦК України).

Статтею 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

У статті 1212 ЦК України врегульовані недоговірні відносини, коли особа набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). З моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту, коли підстава його набуття відпала, утримання особою такого майна є неправомірним. Тому зобов`язання з повернення потерпілому такого майна особа повинна виконати відразу після його безпідставного набуття або відпадіння підстави набуття цього майна. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

З наведених норм убачається, що особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала), зобов`язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому.

Апеляційним судом встановлено, що грошові кошти отриманні від позивача ОСОБА_2 відповідачем ОСОБА_3 за «відновлення магазину».

Відповідач ОСОБА_3 не є власником пошкодженого магазину чи його орендарем і таких доказів суду відповідач не надав. В матеріалах справи немає жодного доказу, який би підтверджував, що позивачем пошкоджено майно відповідача, розмір заподіяної шкоди. Висновок суду першої інстанції, що відповідач був особою відповідальною за відновлення пошкодженого майна (за домовленість між його власником та орендарем приміщення), відповідачем відновлювалося приміщення магазину не знайшов свого підтвердження у суді апеляційної інстанції.

Суд першої інстанції, як доказ, прийняв письмові пояснення ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (не засвідчені ксерокопії пояснень). Проте, ці особи, як свідки, в судовому засіданні суду першої інстанції не допитувалися, а тому їх письмові пояснення не є належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 76, 90 ЦПК України.

Відповідач не заперечив отримання спірної суми коштів від позивача, а також не надав доказів наявності підстав для їх отримання.

Не відповідає фактичним обставинам справи висновок про суперечливу поведінку позивача ОСОБА_2 , так як на момент передачі коштів ОСОБА_3 він не був достовірно обізнаний, хто є власником пошкодженого майна і ця обставина не спростована. Добровільність передачі позивачем коштів не вказує на виникнення правових підстав для їх одержання.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_3 отримав від позивача ОСОБА_2 кошти в розмірі 2100 доларів США та 10 000 грн за відновлення магазину в АДРЕСА_1 без будь-якої правової підстави і ці кошти підлягають до стягнення в порядку ст. 1212 ЦК України.

Щодо доводів апеляційної скарги про процесуальні порушення, допущені судом першої інстанції, то встановлено наступне. Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26.01.2026 позовну заяву у цій справі прийнято до розгляду, відкрито провадження, призначено у справі підготовче засідання на 10.02.2026. Підготовче засідання 10 лютого 2026 року не відбулося у зв`язку з неявкою учасників справи. Розгляд справи неодноразово відкладався (на 04.03.2026, на 19.03.2026, на 22.04.2026, на 20.05.2026). Суд не постановляв судових рішень за результатами підготовчого засідання, як це передбачено ст. 200 ЦПК України. Відзив відповідачем не подавався, а також відсутня заява про визнання позову відповідачем.

Суд розглянув справу у відкритому судовому засіданні 20 травня 2026 року без постановлення ухвали про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, чим порушив норми цивільно-процесуального законодавства.

Суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи; рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.

Відповідно до ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 травня 2026 року в цій справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов задовольнити. Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 2100 (дві тисячі сто) доларів США, 10 000 (десять тисяч) гривень безпідставно набутих коштів та 3149 (три тисячі сто сорок дев`ять) гривень судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 08 вересня 2026 року.

Головуючий – суддя

Судді