Рішення від 10 березня 2026 р. у справі №911/2913/25 — Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" березня 2026 р. м. Київ Справа №911/2913/25

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківський хлібокомбінат» (09117 Київська обл., м. Біла Церква, вул. Голубина, 11)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Продпром» (09117 Київська обл., м. Біла Церква, вул. Голубина, 11)

про стягнення 380841,61 грн

Суддя Третьякова О.О.

Секретар судового засідання Капля Є.В.

Представники сторін:

від позивача: Кучеренко Н.В., Симбірцев Є.В.

від відповідача: не з`явився

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Білоцерківський хлібокомбінат» (далі – позивач, ТОВ «Білоцерківський хлібокомбінат») звернулось до Господарського суду Київської області із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Продпром» (далі – відповідач, ТОВ «Продпром») 380841,61 грн відшкодування сплаченого земельного податку.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, він є користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:04:019:0181 площею 0,2976 га, на якій розміщена належна відповідачу нежитлова будівля (літера «В» - ангар). Позивач зазначає, що відповідач фактично користується частиною в розмірі 0,1803 га вказаної земельної ділянки для експлуатації своєї нерухомості, однак відповідач при цьому не оформив у встановленому порядку жодного речового права на земельну ділянку (її частину) та не сплачував земельний податок, в той час як позивач щорічно за 2020-2024 роки сплачував земельний податок в загальній сумі 628659,96 грн за всю земельну ділянку площею 0,2976 га. З наведених підстав позивач у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача 380841,61 грн відшкодування сплаченого земельного податку пропорційно площі земельної ділянки, якою відповідач фактично користується (0,1803 : 0,2976 = 60,58% х 628659,96 = 380842).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.09.2025 у справі №911/2913/25 зазначена позовна заява залишена без руху в порядку ст.174 Господарського процесуального кодексу України для усунення недоліків позовної заяви.

14.10.2025 позивач подав до Господарського суду Київської області заяву про усунення недоліків, якою усунув недоліки первісної позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.10.2025 позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі №911/2913/25 за правилами загального позовного провадження, встановлено сторонам процесуальні строки для реалізації ними їхніх процесуальних прав на стадії підготовчого провадження, підготовче засідання призначено на 20.11.2025. Ухвала суду від 23.10.2025 про відкриття провадження у справі доставлена сторонам в їхні електронні кабінети ЄСІТС 24.10.2025.

У підготовче засідання 20.11.2025 з`явився представник позивача, не з`явився відповідач, який направив суду клопотання про відкладення підготовчого засідання. Протокольною ухвалою підготовче засідання було відкладено на 18.12.2025. Про відкладення підготовчого засідання відповідача повідомлено ухвалою суду від 20.11.2025.

У підготовче засідання 18.12.2025 з`явився представник позивача, відповідач в підготовче засідання не з`явився вдруге, відзив на позов у встановлений строк не подав, про причини неявки та неподання відзиву суд не повідомив, клопотання про відкладення підготовчого засідання суду не подавав. У підготовчому засіданні 18.12.2025 об 11 год. 20 хв. суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті на 22.01.2026. Про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті відповідачу, який не з`явився в підготовче засідання, направлено ухвалу суду від 18.12.2025.

18.12.2025 о 12 год.45 хв., після постановлення судом протокольної ухвали про закриття підготовчого провадження у цій справі №911/2913/25, до Господарського суду Київської області від відповідача (ТОВ «Продпром») через систему «Електронний суд» надійшла зустрічна позовна заява від 18.12.2025 (вх.№ суду 8328), надалі – зустрічна позовна заява від 18.12.2025.

Крім того, 23.12.2025 до Господарського суду Київської області від відповідача (ТОВ «Продпром») поштовим зв`язком надійшла зустрічна позовна від 17.12.2025 (вх.№ суду 7718/25 від 23.12.2025) в паперовій формі, надалі – зустрічна позовна заява від 17.12.2025. Вказана зустрічна позовна заява від 17.12.2025 згідно з відміткою на поштовому конверті фактично була здана відповідачем на пошту 17.12.2025. Вказана зустрічна позовна заява від 17.12.2025, направлена відповідачем до суду в паперовій формі, за своїм обґрунтуванням, підставами та змістом зустрічних позовних вимог є тотожною зустрічній позовній заяві від 18.12.2025, яка була подана відповідачем за первісним позовом в електронній формі 18.12.2025. Разом із вказаною зустрічною позовною заявою від 17.12.2025 відповідач подав клопотання про поновлення процесуального строку на подання зустрічного позову.

В судове засідання 22.01.2026 з`явились представники позивача, не з`явився відповідач, який подав заяву про відкладення розгляду справи, протокольною ухвалою судове засідання було відкладено на 11.02.2026.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.01.2026 зустрічна позовна заява від 18.12.2025, яка була подана відповідачем в електронній формі, повернута відповідачу без розгляду на підставі пункту 5 частини 5 ст.174 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що ця зустрічна позовна заява від 18.12.2025 за своїм змістом є позовом з тих самих підстав та з тим самим предметом, що і подана перед цим відповідачем зустрічна позовна заява від 17.12.2025, при цьому ця друга зустрічна позовна заява від 18.12.2025 була подана відповідачем ще до моменту вирішення судом питання про відкриття провадження за зустрічною позовною заявою від 17.12.2025, яка була подана відповідачем першою.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.01.2026 відмовлено відповідачу у поновленні процесуального строку на подання зустрічної позовної заяви від 17.12.2025, а зустрічна позовна заява від 17.12.2025, яка була подана відповідачем в паперовій формі, повернута відповідачу без розгляду на підставі частини 6 ст.180 Господарського процесуального кодексу України внаслідок пропуску відповідачем процесуального строку на подання зустрічного позову у цій справі та невідповідності цієї зустрічної позовної заяви від 17.12.2025 вимогам частини 2 ст.180 Господарського процесуального кодексу України щодо взаємопов`язаності первісного та зустрічного позову.

В судове засідання 11.02.2026 з`явились обидві сторони в особі їхніх представників, які надали пояснення по суті справи, протокольною ухвалою в судовому засіданні оголошувалась перерва на 04.03.2026.

12.02.2026 до Господарського суду Київської області від відповідача надійшли письмові пояснення, у яких відповідач позов не визнав. Відповідач при цьому послався на те, що позивач не є власником земельної ділянки, який може вимагати плату за користування земельної ділянки, а відповідач самовільного зайняття земельної ділянки не вчиняв, відповідач вжив всіх належних заходів для оформлення права користування земельною ділянкою під належними відповідачу об`єктами нерухомого майна, а зазначена позивачем площа земельної ділянки (частини земельної ділянки) під об`єктами відповідача не є сформованим об`єктом цивільних прав, сплата земельного податку є публічно-правовим обов`язком позивача і позивач при сплаті земельного податку не ніс майнових втрат (збитків), а виконував власний публічно-правовий обов`язок.

В судове засідання 04.03.2026 з`явились представники позивача, які надали пояснення по суті справи. Відповідач в судове засідання не з`явився, подавши клопотання про проведення судового засідання за відсутності відповідача.

За результатами з`ясування обставин справи, перевірки їх доказами та проведення судових дебатів в судовому засіданні 04.03.2023 суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та повідомив, що рішення у справі буде проголошено 11.03.2026.

У судовому засіданні 11.03.2026 судом проголошено вступну та резолютивну частини цього рішення суду у справі №911/2913/25.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, проаналізувавши позовні вимоги та заперечення проти них, з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, оцінивши наявні докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд

встановив:

1.1. Позивач – ТОВ «Білоцерківський хлібокомбінат» є постійним користувачем земельної ділянки площею 0,2976 га за адресою: м. Біла Церква, вул. Пекарська, 13, кадастровий номер 3210300000:04:019:0181, надалі – земельна ділянка. Зазначене підтверджується Витягом з державного реєстру речових прав від 11.05.2023 №331893300, реєстраційний номер об`єкта 2732523932103, та Державним актом на право постійного користування землею серії І-КВ №003189 від 13.09.1999.

1.2. На вказаній земельній ділянці розташовані об`єкти нерухомості, зокрема нежитлова будівля літера «В» площею 231,7 кв.м, адреса якої: Київська обл., м.Біла Церква, вул.Пекарська, 13, та яка з травня 2015 належить на праві власності відповідачу – Товариству з обмеженою відповідальністю «Продпром» на підставі свідоцтва про право власності від 27.05.2015 №38149465, виданого реєстраційною службою Кагарлицького районного управління юстиції Київської області, надалі - нежитлова будівля.

Право власності відповідача на вказану нежитлову будівлю зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.04.2015 (реєстраційний номер об`єкта 645075632103, номер запису про право власності 9815935), що підтверджується інформаційною довідкою від 21.05.2019 №167296655 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

1.3. Не дивлячись на те, що відповідач є власником зазначеної нежитлової будівлі щонайменше з квітня 2015, тим не менш відповідач з 2015 року та станом на момент розгляду цієї справи судом не оформив право власності або право користування відповідачем земельною ділянкою (частиною земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:04:019:0181) під розташованою на цій земельній ділянці нежитловою будівлею відповідача, а також не сплачував земельний податок, який припадає на відповідну частину земельної ділянки.

1.4. Рішенням Білоцерківської міської ради від 01.03.2017 №541-26-VІІ відмовлено відповідачу в наданні дозволу на розроблення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) відповідачу під розміщення складських приміщень по вул. Пекарська, 13 площею 0,1803 га (з них: одно та двоповерхова забудова – 0,0265 га, прибудинкова територія – 0,1538 га) у зв`язку із відсутністю письмової нотаріально посвідченої згоди попереднього землекористувача на вилучення земельної ділянки.

1.5. Рішенням Білоцерківської міської ради від 31.01.2019 №3396-65-VІІ повторно відмовлено відповідачу в наданні дозволу на розроблення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) відповідачу для експлуатації та обслуговування існуючого складського приміщення по вул. Пекарська, 13 площею 0,1803 га за рахунок земель населеного пункту м.Біла Церква у зв`язку із відсутністю письмової нотаріально посвідченої згоди попереднього землекористувача на вилучення земельної ділянки.

1.6. Із зазначених рішень Білоцерківської міської ради від 01.03.2017 №541-26-VІІ та від 31.01.2019 №3396-65-VІІ випливає, що площа землі, яка не виділена в натурі, але яку займає безпосередньо належна відповідачу нежитлова будівля літера «В» за адресою Київська обл., м.Біла Церква, вул.Пекарська, 13, становить 0,0265 га та, крім того, відповідач мав намір додатково оформити право на прибудинкову територію площею 0,1538 га з метою обслуговування цієї нежитлової будівлі.

Всього таким чином відповідач мав намір отримати дозвіл на розроблення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) відповідачу загальною площею 0,1803 га (з яких під існуючою забудовою – 0,0265 га, прибудинкова територія – 0,1538 га) шляхом вилучення такої земельної ділянки (її частини) площею 0,1803 га за рахунок зміни меж земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:04:019:0181 площею 0,2976 га, постійним землекористувачем якої є позивач (ТОВ «Білоцерківський хлібокомбінат»).

1.7. Оскільки відповідач як власник нежитлової будівлі з 2015 року не оформив право власності або право користування відповідача на частину земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:04:019:0181 під розташованою на цій земельній ділянці нежитловою будівлею відповідача, то після 2015 року позивач як постійний землекористувач продовжував сплачувати земельний податок за всю земельну ділянку з кадастровим номером 3210300000:04:019:0181 площею 0,2976 га, включаючи за ту частину її площі, на якій розташована нежитлова будівля відповідача.

Так, протягом спірних у цій справі періодів з 2020 по 2024 роки сплату земельного податку за вказану земельну ділянку з кадастровим номером 3210300000:04:019:0181, включаючи її частину під розташованою на ній нежитловою будівлею відповідача, здійснював позивач. За період з 2020 по 2024 роки позивач на виконання вимог чинного законодавства щорічно сплачував земельний податок за земельну ділянку з кадастровим номером 3210300000:04:019:0181 площею 0,2976 га у повному обсязі, а саме: за 2020 рік сплачено 98003,55 грн, 2021 рік – 147005,77 грн, 2022 рік – 161729,83 грн, 2023 рік – 111155,72 грн, 2024 рік – 110764,09 грн, всього за 2020-2024 роки – 628658,96 грн. Зазначене підтверджується платіжними дорученнями/інструкціями та податковими деклараціями позивача, що містяться в матеріалах справи, та не заперечується сторонами цієї справи.

2.1. Звертаючись в вересні 2025 до Господарського суду Київської області з цим позовом до відповідача про стягнення 380841,61 грн відшкодування сплаченого земельного податку, позивач (ТОВ «Білоцерківський хлібокомбінат») посилається на те, він як землекористувач земельної ділянки площею 0,2976 га, на якій розміщена в т.ч. належна відповідачу (ТОВ «Продпром») нежитлова будівля, сплачував земельний податок за земельну ділянку в повному обсязі, в той час як відповідач не оформив у встановленому порядку жодного речового права на земельну ділянку (її частину) під належною відповідачу нежитловою будівлею і не ніс витрат за її використання. За твердженням позивача, площа земельної ділянки, що фактично використовував відповідач, складає 0,1803 га, що відповідає 60,58% від загальної площі земельної ділянки 0,2976 га. З наведених підстав позивач у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача 380841,61 грн відшкодування сплаченого земельного податку пропорційно площі земельної ділянки, якою відповідач, за твердження позивача, фактично користувався протягом 2020-2024 рр. (628658,96 грн х 60,58% = 380841,60).

Крім того, під час розгляду цієї справи №911/2913/25 по суті позивач в судовому засіданні 11.02.2026 та 04.03.2026 надав усні додаткові пояснення про те, що протягом спірного у цій справі періоду 2020-2024 років відповідач фактично використовував частину земельної ділянки площею саме 0,1803 га, що включає як площу під розташованою на ній нежитловою будівлею відповідача (0,0265 га), так і додаткову площу (а саме прибудинкову територію площею 0,1538 га), яку, за твердженням позивача, відповідач фактично використовував під розміщення на ній автотранспорту. Одночасно позивач цих поясненнях суду заперечив щодо права відповідача на оформлення за відповідачем прибудинкової території площею 0,1538 га, посилаючись на те, що ця територія є лише площею, яку відповідач фактично використовував протягом минулих періодів 2020-2024, що, за позицією позивача, не свідчить про право відповідача на оформлення земельної ділянки площею саме 0,1803 га включно із прибудинковою територією площею 0,1538 га.

2.2. Заперечуючи проти позову у цій справі, відповідач послався на те, що позивач не є власником земельної ділянки, який може вимагати плату за користування земельної ділянки, а відповідач самовільного зайняття земельної ділянки не вчиняв, відповідач вжив всіх належних заходів для оформлення права користування земельною ділянкою під належними відповідачу об`єктами нерухомого майна, а зазначена позивачем площа земельної ділянки (частини земельної ділянки) під об`єктами відповідача не є сформованим об`єктом цивільних прав, сплата земельного податку є публічно-правовим обов`язком позивача і позивач при сплаті земельного податку не ніс майнових втрат (збитків), а виконував власний публічно-правовий обов`язок.

2.3. Отже, ключовими питаннями, які постали перед судом у цій справі, є те, чи має право позивач на відшкодування за рахунок відповідача сплаченого позивачем земельного податку, який припадає на частину земельної ділянки, що перебувала у фактичному користуванні відповідача, та розмір площі такої частини земельної ділянки.

3.1. Надаючи правову оцінку вищевказаним обставинам справи, які підтверджуються наявними у справі доказами, суд зазначає, що у статті 13 Конституції України та статтях 319 і 322 Цивільного кодексу України відображений принцип «власність зобов`язує», згідно з яким власність гарантує не лише права власників, а й зобов`язує, покладає на них певні обов`язки.

Відповідно до ст.322 Цивільного кодексу України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Основною формою такої плати є податок за землю або орендна плата, які зараховуються до місцевих бюджетів.

3.2. Наявними у цій справі доказами підтверджується, що земельна ділянка з кадастровим номером 3210300000:04:019:0181 площею 0,2976 га є земельною ділянкою комунальної власності в межах міста Біла Церква та з 1999 року перебуває у постійному користуванні позивача (ТОВ «Білоцерківський хлібокомбінат») на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії І-КВ №003189 від 13.09.1999.

На вказаній земельній ділянці розташована, серед іншого, нежитлова будівля літера «В» площею 231,7 кв.м., яка з травня 2015 належить на праві власності відповідачу на підставі свідоцтва про право власності від 27.05.2015 №38149465.

Згідно із статтями 125 та 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до норми частини 1 та 2 статті 120 Земельного кодексу України (в редакції станом на момент набуття відповідачем нежитлової будівлі на підставі свідоцтва про право власності від 27.05.2015 №38149465) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Також відповідно до частини 1 статті 377 Цивільного кодексу України (в редакції станом на момент набуття відповідачем нежитлової будівлі на підставі свідоцтва про право власності від 27.05.2015 №38149465) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Пунктом «е» частини першої статті 141 Земельного кодексу України визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою, у тому числі, є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давнього Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані.

Також, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 принципово вирішила прогалину в законодавчому регулюванні права на оформлення землекористування частиною земельної ділянки, яка знаходиться на праві постійного землекористування іншої особи та дійшла висновку про те, що оскільки перехід права на будівлю і споруду є однією із законних підстав виникнення прав на землю в набувача об`єкта нерухомості, то можливість реалізації ним таких прав не може залежати від того, чи додержав попередній землекористувач процедур й порядку припинення землекористування, подавши заяву про відмову від права постійного користування, позаяк юридичними підставами для такого переходу виступають закон, договір, рішення суду, інші обставини, що мають юридичне значення.

Таким чином, у зв`язку із набуттям відповідачем права власності на нежитлову будівлю, розташовану на земельній ділянці, наданій іншій особі – позивачу на праві постійного користування, право на оформлення на своє ім`я частини земельної ділянки, необхідної для обслуговування цієї будівлі, виникло у відповідача-власника будівлі в силу закону.

При цьому із частин 5 та 9 ст. 79-1 Земельного кодексу України випливає, що якщо земельна ділянка під набутою нерухомістю не була сформована як окремий об`єкт цивільних прав (не має кадастрового номера або є частиною більшої ділянки постійного користування попереднього власника), її формування здійснюється за проєктом землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Частиною 1 ст.93 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку:

- для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки;

- для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

Отже, відповідач як власник нежитлової будівлі зобов`язаний утримувати своє майно , в т.ч. нести витрати, викликані фактичним використанням відповідачем земельної ділянки комунальної власності (її частини) під належною відповідачу як власнику нежитловою будівлею, яке (використання) відповідно до закону є платним.

3.3. Натомість, відповідно до обставин цієї справи, відповідач сам не поніс витрат, викликаних фактичним використанням відповідачем протягом 2020-2024 років земельної ділянки комунальної власності (її частини) під належною відповідачу як власнику нежитловою будівлею. А такі витрати, викликані фактичним використанням відповідачем земельної ділянки комунальної власності (її частини) під належною йому нежитловою будівлею, яке відповідно до закону є платним, за відповідача були понесені позивачем, оскільки відповідач не завершив процедуру формування земельної ділянки під належною йому нежитловою будівлею, яка розташована на земельній ділянці комунальної власності, яка перебуває у постійному користування позивача і за яку позивач протягом спірних у цій справі періодів 2020-2024 років сплачував орендну плату включно із тією її частиною, на якій розташована належна відповідачу на праві власності нежитлова будівля.

Таким чином, відповідно до обставин цієї справи відповідач і не оформив право оренди земельної ділянки комунальної власності під належною відповідачу як власнику нежитловою будівлею, не сплативши таким чином орендну плату власнику земельної ділянки, і не компенсував позивачу ту частину плати за землю, яка була сплачена позивачем її власнику (територіальній громаді) в силу перебування у позивача на праві постійного користування земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:04:019:0181 площею 0,2976 га і не вчинення відповідачем дій з оформлення прав на частину цієї земельної ділянки під розташованою на ній нежитловою будівлею відповідача.

3.4. Відповідно до ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

З аналізу змісту норм ст. 1212 Цивільного кодексу України випливає, що зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов`язання) виникає за одночасної наявності таких умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.

Відсутність правової підстави – це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.

Судом встановлено наявність таких умов у цій справі: 1) відповідач зберіг (заощадив) у себе майно - кошти, у вигляді орендної плати, що нараховується за володіння і користування земельною ділянкою (її частиною) під розташованою на ній нежитловою будівлею відповідача; 2) відсутність договору оренди земельної ділянки (укладеного відповідачем із власником земельної ділянки) або договору про компенсацію витрат (укладеного відповідачем як власником нежитлової будівлі із позивачем як землекористувачем, який фактично поніс витрати у вигляді плати за землю за всю земельну ділянку включно із її частиною під розташованою на ній нежитловою будівлею відповідача, оскільки відповідач не завершив процедуру формування земельної ділянки під належною йому нежитловою будівлею) має фактичним наслідком набуття відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою (її частиною) без відповідної грошової компенсації; 3) в результаті відбулося збереження (заощадження) відповідачем за рахунок позивача належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати, враховуючи, що еквівалент цих коштів фактично був сплачений за відповідача позивачем в якості плати за землю за всю земельну ділянку, оскільки відповідач не завершив процедуру формування земельної ділянки під належною йому нежитловою будівлею, яка розташована на земельній ділянці, що перебуває в постійному користування позивача.

Правові підстави для набуття чи збереження майна відповідачем (коштів орендної плати) відсутні, оскільки відсутній як договір оренди земельної ділянки (укладений відповідачем із власником земельної ділянки), так і договір про компенсацію відповідачем позивачу понесених останнім витрат зі сплати плати за землю чи договір про відмову позивача від отримання такої компенсації (укладений відповідачем із позивачем як землекористувачем, який фактично поніс витрати у вигляді сплати плати за землю за всю земельну ділянку включно із розташованим на ній об`єктом відповідача).

Отже, в даному випадку наявні усі названі умови кондикційного зобов`язання.

Для кондиційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Такий правовий висновок відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постанові від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17 (провадження № 12-182гс18), від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).

Отже, у даному випадку обов`язок відповідача сплатити суму безпідставно збережених коштів виникає в силу самого користування спірною земельною ділянкою відповідачем, який не сплачував при цьому ні орендну плату її власнику, ні компенсацію позивачу, який фактично сплатив за відповідача плату за землю в частині площі земельної ділянки під розташованим на ній об`єктом відповідача. Цей обов`язок відповідача не залежить від того, чи сталося це неправомірне збереження майна відповідачем внаслідок поведінки набувача, потерпілого чи інших осіб, або сталось поза їх волею.

При цьому суд зазначає, що відновлення порушених прав позивача за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих додаткових негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.

3.5. Доводи відповідача про те, що позивач у позовній заяві одночасно посилається на норми ст.1212 Цивільного кодексу України, яка регулює зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, і одночасно на норми статті 147 Господарського кодексу України, яка передбачає обов`язок відшкодування завданих збитків, самі по собі не спростовують вимоги позивача у цій справі про стягнення грошових коштів з відповідача.

Посилання позивача у позовній заяві на норми права, які не підлягають застосуванню в цій справі, не є підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки суд при вирішенні справи враховує підставу (обґрунтування) та предмет позовних вимог. Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №662/397/15-ц.

3.6. Доводи відповідача про те, що позивач не є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:04:019:0181 і тому кондикційне зобов`язання між позивачем та відповідачем у цій справі не виникло, суд також відхиляє.

За змістом стаття 1212 Цивільного кодексу України кондикційне зобов`язання виникає тоді, коли одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави. Зобов`язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна випливає із загальної для права заборони безпідставного збагачення: той, хто збагатився за рахунок іншого, без належної на те правової підстави зобов`язаний повернути предмет власного збагачення.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 Цивільного кодексу України (правовий висновок в пункті 22 постанови Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №904/4046/20).

Тобто потерпілим у кондикційному зобов`язанні може бути не лише власник, який недоотримав дохід від належної йому земельної ділянки, якою фактично користується без достатньої правової підстави набувач, а й інша особа, яка витратила майно, за рахунок якого збільшилось або збереглось майно набувача без відповідної правової підстави.

Відповідно до обставин цієї справи №911/2913/25 потерпілим у спірних правовідносинах є саме позивач, а не власник земельної ділянки комунальної власності, оскільки відповідно до обставин цієї справи позивач фактично сплатив за відповідача власнику земельної ділянки відповідну плату за землю, яка припадає на площу земельної ділянки під розташованим на ній об`єктом відповідача, внаслідок того, що відповідач не завершив процедуру формування земельної ділянки під належною йому нежитловою будівлею, яка розташована на земельній ділянці комунальної власності, що перебуває в постійному користування позивача і є об`єктом плати за землю.

3.7. Доводи відповідача про те, що самовільного зайняття земельної ділянки він не вчиняв, також не спростовують вимоги позивача та факт виникнення кондикційного зобов`язання між відповідачем як набувачем та позивачем як потерпілим, враховуючи, що, як вже суд зазначив вище, кондикційні зобов`язання можуть виникати як з правомірних, так і неправомірних дій.

Відповідно до обставин цієї справи №911/2913/25 відповідач не завершив процедуру формування земельної ділянки під належною йому нежитловою будівлею і суд погоджується з відповідачем в тому, що це само по собі не є правопорушенням відповідача. Водночас незавершення відповідачем процедури формування земельної ділянки під належною йому нежитловою будівлею, яка розташована на земельній ділянці комунальної власності, що перебуває в постійному користування позивача і є об`єктом плати за землю, призвело до безпідставного збагачення відповідача, враховуючи, що відповідач не сплачував орендну плату (розмір якої відповідно до закону мав бути не меншим розміру плати за землю), в той час як позивач сплачував плату за землю за всю земельну ділянку комунальної власності включно із її площею (частиною) під об`єктом відповідача.

Тому відсутність факту самовільного зайняття відповідачем частини земельної ділянки під розташованим на ній об`єктом відповідача не спростовує факт виникнення кондикційного зобов`язання між позивачем та відповідачем.

3.8. Оцінюючи доводи відповідача про те, що зазначена позивачем площа земельної ділянки (частини земельної ділянки) в розмірі 0,1803 га під об`єктами відповідача не є сформованим об`єктом цивільних прав, та вирішуючи спірне питання щодо розміру площі земельної ділянки (частини земельної ділянки) під об`єктом відповідача, якою відповідач фактично користувався, суд зазначає наступне.

Із наявних у справі доказів, які не спростовані відповідачем, а саме рішень Білоцерківської міської ради від 01.03.2017 №541-26-VІІ та від 31.01.2019 №3396-65-VІІ випливає, що площа земельної ділянки (частини земельної ділянки) безпосередньо під належною відповідачу нежитловою будівлею, яка розташована по вул. Пекарській, буд.13, становить 0,0265 га.

Тобто відповідач в силу наявності у нього права власності на нежитлову будівлю та принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будівель і споруд є фактичним користувачем земельної ділянки (її частини) площею щонайменше 0,0265 га, навіть якщо така земельна ділянка не виділена в натурі (на місцевості).

Водночас щодо доводів позивача з посиланням на рішення Білоцерківської міської ради від 01.03.2017 №541-26-VІІ та від 31.01.2019 №3396-65-VІІ про те, що поряд із площею 0,0265 га під об`єктом відповідача відповідач фактично користувався також і площею прибудинкової території в розмірі 0,1538 га і що всього таким чином розмір земельної ділянки, який перебував у фактичному користуванні відповідача, становив 0,1803 га (0,0265+0,1538 = 0,1803), суд оцінює критично та відхиляє.

За змістом ст.79 Господарського процесуального кодексу України тягар доведення позовних вимог лежить на позивачеві.

Рішення Білоцерківської міської ради від 01.03.2017 №541-26-VІІ та від 31.01.2019 №3396-65-VІІ не є доказом того, що мінімально необхідною площею земельної ділянки для експлуатації та обслуговування належної відповідачу нежитлової будівлі є площа в розмірі саме 0,1803 га.

Суд зазначає, що ці рішення Білоцерківської міської ради від 01.03.2017 №541-26-VІІ та від 31.01.2019 №3396-65-VІІ із зазначенням в них площі прибудинкової території під об`єктом відповідача вказують на те, що бажаним для відповідача розміром земельної ділянки, яку відповідач мав намір отримати в користування із оформленням відповідних прав неї, була би площа в розмірі 0,1803 га (з них: одно та двоповерхова забудова – 0,0265 га, прибудинкова територія – 0,1538 га). Однак намір відповідача оформити земельну ділянку площею 0,1803 га, яка включає 0,0265 га площі безпосередньо під належною відповідачу нежитловою будівлею та додатково 0,1538 га площі прибудинкової території, сам по собі не свідчить про те, що площа 0,1803 га є мінімально необхідним розміром для експлуатації та обслуговування належної відповідачу нежитлової будівлі і не може бути меншою. В цьому аспекті суд відмічає суперечливість правової позиції позивача у цьому спорі, адже позивач хоч і будує свої позовні вимоги у цій справі на твердженні про те, що відповідач фактично користувався земельною ділянкою (її частиною) площею 0,1803 га, але при цьому сам же позивач не визнає право відповідача на оформлення за відповідачем земельної ділянки площею 0,1803 га як мінімально необхідної площі для експлуатації та обслуговування належної відповідачу нежитлової будівлі. Натомість позиція позивача полягає в тому, що відповідач раніше (протягом 2020-2024 років), за твердженням позивача, фактично користувався цієї прибудинковою територією площею 0,1538 га для розміщення автотранспорту, що, виходячи із позиції позивача, в такому разі не свідчить про те, що ця прибудинкова територія площею 0,1538 га є мінімально необхідною площею прибудинкової території для експлуатації та обслуговування належної відповідачу нежитлової будівлі. Водночас твердження позивача про те, що відповідач фактично користувався прибудинковою територією площею 0,1538 га для розміщення автотранспорту, належними доказами у цій справі не доведено.

Інших доказів, крім рішень Білоцерківської міської ради від 01.03.2017 №541-26-VІІ та від 31.01.2019 №3396-65-VІІ, на підтвердження площі, необхідної для експлуатації та обслуговування належної відповідачу нежитлової будівлі, позивач суду не надав.

Тому у межах наданих сторонами доказів суд вважає доведеною позивачем та не спростованою відповідачем обставину того, що площею земельної ділянки (її частини) під належним відповідачу об`єктом, якою відповідач фактично користувався протягом 2020-2024 без сплати орендної плати, є площа 0,0265 га безпосередньо під належною відповідачу нежитловою будівлею. Суд відхиляє вимоги позивача у цій справі в частині більшого розміру цієї площі як такі, що не доведені позивачем.

3.9. За вказаних встановлених обставин та досліджуючи наданий позивачем розрахунок позовних вимог за період 2020-2024 рр., суд зазначає, що сума безпідставно збережених коштів відповідачем у вигляді невідшкодованого позивачу сплаченого останнім земельного податку за частину земельної ділянки під об`єктом відповідача становить 55982,08 грн, що є пропорційним розміру площі земельної ділянки під об`єктом позивача (0,0265 га) до загальної площі земельної ділянки (0,2976 га), за яку протягом 2020-2024 позивач сплатив земельний податок в загальній сумі 628658,96 грн (0,0265: 0,2976 = 8,905% х 628658,96 = 55982,08).

Отже, позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в розмірі 55982,08 грн, а в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 324859,53 грн необхідно відмовити.

У зв`язку із частковим задоволенням позову сплачений позивачем судовий збір в сумі 4570,10 грн покладається судом на відповідача в сумі 671,79 грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України (55982,08 : 380841,61 х 4570,10 = 671,79).

Керуючись ст. 2, 4 - 9, 11, 13, 14, 18, 20, 73 - 80, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківський хлібокомбінат» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Продпром» про стягнення 380841,61 грн відшкодування сплаченого земельного податку задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Продпром» (09117 Київська обл., м. Біла Церква, вул. Голубина, 11, код ЄДРПОУ 30354375) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківський хлібокомбінат» (09117 Київська обл., м. Біла Церква, вул. Голубина, 11, код ЄДРПОУ 00378632) 55982 (п`ятдесят п`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят дві) грн 08 коп. відшкодування сплаченого земельного податку та 671 (шістсот сімдесят одну) грн 79 коп. судового збору.

3. Відмовити в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківський хлібокомбінат» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Продпром» в частині стягнення 324859,53 грн відшкодування сплаченого земельного податку.

4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення Господарського суду Київської області набирає законної сили у строк та порядку, які передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 08.09.2026.

Суддя О.О. Третьякова