Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №754/908/26 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/4422/26

Справа №754/908/26

РІШЕННЯ

Іменем України

08 вересня 2026 року м. Київ

Деснянський районний суд міста Києва

під головуванням судді Бабко В. В.

за участю секретаря судового засідання Денисової К. А.

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Негрич С. Ю.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА" про стягнення страхового відшкодування, матеріальної та моральної шкоди,

УСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення страхового відшкодування, матеріальної та моральної шкоди.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 12.08.2025 у м. Києві по проспекту Романа Шухевича 17, сталась ДТП. У задню частину автомобіля "Mitsubishi", державний номер НОМЕР_1 , який належить позивачу, врізався інший транспортний засіб "Кіа", державний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , від чого автомобіль позивача по інерції відкинуло на автомобіль, що їхав попереду. Цивільно-правова відповідальність винної особи була застрахована у ПрАТ "НАСК "ОРАНТА". Відповідачем було проведено експерту оцінку пошкодженого автомобіля та без погодження здійснено страхову виплату в розмірі 143359,785грн, яка не покрила фактичних витрат на відновлюваний ремонт. З метою визначення реального розміру завданої матеріальної шкоди, позивач звернувся до судового експерта Коваля І. М., яким було виготовлено висновок експерта № 263/25 від 15.10.2025, згідно якого вартість відновлюваного ремонту автомобіля становить 240910,55грн. Таким чином різниця між реальною вартістю відновлюваного ремонту та фактично виплаченим страховим відшкодуванням становить 97550,80грн, які позивач просить стягнути з відповідача. Також позивач просить стягнути 6000,00грн витрат на проведення незалежної експертизи та моральну компенсацію в розмірі 100000,00грн.

03.02.20026 ухвалою Деснянського районного суму м. Києва, відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження, визначено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

24.03.2026 до суду від Публічного акціонерного товариства "НАСК "ОРАНТА" надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначено, що витрати пов`язані з відновлюваним ремонтом пошкодженого транспортного засобу, відшкодовуються заявником у розмірі вартості відновлюваного ремонту, що забезпечує приведення транспортного засобу в стан, який мав такий транспортний засіб до настання ДТП. Вказують, що 27.08.2025 за участю позивача було проведено огляд пошкодженого транспортного засобу, за результатами якого було складено калькуляцію відновлюваного ремонту, згідно якої вартість відновлюваного ремонту склав 143359,75грн, які в подальшому були сплачені позивачу. Зазначають, що не зрозуміло, яким чином сума позову становить 97550,80грн. Оскільки позивач вказує, що відновлюваний ремонт його автомобіля становить 240910,55грн. А згідно із Висновком експерта, зробленого позивачем, вартість відновлюваного ремонту автомобіля склала 541748,92грн. Вказують, що із Висновку експерта, зробленого позивачем, випливає те, що автомобіль позивача є тотально знищеним, відновленню не підлягає. Крім того зазначають, що під час розгляду справи позивач не скористався своїм процесуальним правом та не заявив клопотання щодо призначення судової авто товарознавчої експертизи. Вважають, що здійснили виплата відповідно до приписів закону, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню. Також просили відмовити і в стягненні моральної шкоди, оскільки зазначені позивачем підстави є надуманими та необґрунтованими.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні просив ухвалити рішення на підставі наявних у матеріалах справи доказів та задовольнити в повному обсязі вимоги позову.

Представник відповідача ПАТ "НАСК "ОРАНТА" - Негрич С. Ю. просила відмовити в позовних вимогах повністю, оскільки вважає, що вони не обґрунтовані.

Ураховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно із статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Суд установив такі факти та їх правовідносини.

12.08.2025 між ПАТ НАСК «Оранта» та ОСОБА_3 було укладено Договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспортних засобів (Поліс 231512148), яким застраховано цивільну відповідальність володільця забезпеченого транспортного засобу «КІА», державний номер НОМЕР_2 . Ліміт відповідальності за шкоду завдану майну 250000,00грн, період дії з 12.08.2025 по 11.08.2026.

12.08.2025 у місті Києві по проспекту Романа Шухевича сталася дорожньо-транспортна пригода (ДТП) за участю транспортного засобу «Mitsubishi Grandis», державний номер НОМЕР_1 під керування ОСОБА_1 та автомобіля «Kia Carens» під керуванням ОСОБА_3 . У результаті ДТП автомобілі зазнали пошкодження, та їх власникам було завдано матеріальну шкоду.

19.08.2025 власник пошкодженого автомобіля «Mitsubishi Grandis» - ОСОБА_1 подав до ПАТ НАСК «Оранта» заяву на виплату страхового відшкодування, на підставі якої 27.08.2025 за участю ОСОБА_1 проведено огляд пошкодженого автомобіля. За результатами якого було складено калькуляцію відновлювального ремонту, на підставі Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісного транспортних засобів. Згідно з висновків вартість відновлювального ремонту, завданий в результаті ДТП склав 143359,75грн.

Відповідно до Заяви про страхове відшкодування від 19.08.2025, ОСОБА_1 визнав суму страхового відшкодування в розмірі 143359,75грн та погодив отримати кошти на свій розрахунковий рахунок, який зазначив в цій заяві.

Суд беззаперечно установив, що позивачу ПАТ НАСК «Оранта» здійснили страхову виплату в розмірі 143359,75грн.

Водночас судовим експертом Ковалем І. М. на замовлення ОСОБА_1 було виготовлено Висновок експерта № 263/25 за результатами проведення експертного транспортно-товарознавчого дослідження з визначення розмірі матеріального збитку, завданого власнику колісного транспорту від 15.10.2025. Згідно якого зазначено, що вартість відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу КТЗ становить 240910,55грн. Відповідно до висновку встановлено, що вартість відновлювального ремонту «Mitsubishi Grandis», державний номер НОМЕР_1 становить 541748,93грн; вартість матеріального збитку становить 315557,25грн; ринкова вартість становить 110646,70грн.

Позивач звернувся до суду щодо стягнення різниці між реальною вартістю відновлювального ремонту та фактично виплаченим страховим відшкодування, що становить 97550,80грн = (240910,55грн - 143359,79грн).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У частині першій статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 979 ЦК України договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України "Про страхування", інших законодавчих актів. Законом може бути встановлено обов`язок фізичної або юридичної особи укласти договір страхування (обов`язкове страхування).

Згідно із статті 980 ЦК України предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов`язаного з об`єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України. Об`єктом страхування можуть бути: життя, здоров`я, працездатність та/або пенсійне забезпечення; майно на праві володіння, користування і розпорядження та/або можливі збитки чи витрати; відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну.

Істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов`язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства (стаття 982 ЦК України).

Статтею 1 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення здійснення виплати за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілих осіб під час використання наземних транспортних засобів в Україні.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», предметом договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є передача страхувальником за плату ризику, пов`язаного з об`єктом страхування, страховику на умовах, визначених цим Законом.

Об`єктом страхування за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок використання забезпеченого транспортного засобу особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, життю, здоров`ю та/або майну потерпілих осіб внаслідок настання страхового випадку.

Страховим випадком за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є дорожньо-транспортна пригода за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої у особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, виник обов`язок відшкодувати шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілих осіб (ст. 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів).

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний здійснити страхову виплату в межах страхової суми відповідно до цього Закону.

Статтею 89 Закону України «Про страхування», страхування здійснюється на підставі договору страхування, який укладається відповідно до загальних умов страхового продукту, якщо інше не визначено законодавством України. Загальні умови страхового продукту включають: 1) визначення понять і термінів, що вживаються в договорі страхування; 2) умови страхового покриття за договором страхування; 3) права та обов`язки сторін, відповідальність за невиконання та/або неналежне виконання умов договору; 4) порядок внесення змін, дострокового припинення чи розірвання договору, їх правові наслідки; 5) порядок відмови від договору страхування; 6) порядок дій у разі настання події, що має ознаки страхового випадку; 7) порядок розрахунку та умови здійснення страхових виплат; 8) підстави відмови у страховій виплаті; 9) порядок укладення договору страхування; 10) винятки із страхових випадків та обмеження страхування; 11) порядок вирішення спорів; 12) контактні дані для звернення у разі настання події, що має ознаки страхового випадку.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 91 Закону України «Про страхування», страхувальник за договором страхування зобов`язаний: інформувати страховика про настання події, що має ознаки страхового випадку, у порядку та строки, визначені договором страхування.

Відповідно до п. 59 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про страхування» страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, ризик виникнення якої застрахований, з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування або відповідно до законодавства.

Згідно із п. 50 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про страхування» страхова виплата (страхове відшкодування) - грошові кошти, що виплачуються страховиком у разі настання страхового випадку відповідно до умов договору страхування та/або законодавства.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 92 Закону України "Про страхування" страховик за договором страхування зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором або законом строк.

Відповідно до статті 104 Закону України "Про страхування" порядок прийняття страховиком рішення про відмову у здійсненні страхової виплати визначається в договорі страхування або законодавством України.

У разі прийняття рішення про відмову у здійсненні страхової виплати страховик зобов`язаний протягом строку, передбаченого договором страхування або законодавством, повідомити страхувальника (іншу особу, яка відповідно до договору або законодавства має право на отримання страхової виплати) у письмовій формі про прийняте рішення з обґрунтуванням підстави відмови.

Рішення страховика про здійснення або відмову у здійсненні страхової виплати може бути оскаржено страхувальником у судовому порядку.

З досліджених судом документів та встановлених обставин справи, суд вважає, що ПАТ НАСК «Оранта» правомірно на підставі складеної калькуляції відновлювального ремонту здійснили страхову виплату позивача за його погодженням в розмірі 143359,75грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно із ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Частиною 2 статті 1187 ЦК України, передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до вимог статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" у випадку завдання збитку проведення незалежної оцінки є обов`язковим.

Пунктом 2.4, 8.3 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року, вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Порядок розрахунку розміру шкоди, пов`язаної з пошкодженням транспортного засобу, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, встановлений законодавчо, регламентується Законом та вказаною Методикою.

Механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів, а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ визначені у Методиці яка застосовується, серед іншого, з метою визначення матеріальних збитків, завданих власнику в разі пошкодження КТЗ, визначення вартості відновлювального ремонту КТЗ.

Відповідно до п. 1.3 вказаної Методики, вимоги Методики є обов`язковими під час проведення автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, експертами інших державних установ, суб`єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень, а також всіма суб`єктами оціночної діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб`єктами цивільно-правових відносин.

Однією з головних вимог, передбачених Методикою, є особистий огляд колісних транспортних засобів оцінювачем (експертом), про що зазначено в п. 5.1 Методики.

Відповідно до п. 5.5 Методики, під час технічного огляду КТЗ оцінювач (експерт) повинен: а) перевірити відповідність ідентифікаційних даних КТЗ записам у наданих документах; б) перевірити укомплектованість КТЗ, установити комплектність, наявність додаткового обладнання; в) установити пробіг за одометром; г) зафіксувати інформативні ознаки раніше виконаного відновлювального ремонту КТЗ; ґ) установити характер і обсяги пошкоджень на момент огляду та інші ознаки, які характеризують технічний стан КТЗ, з обов`язковою їх фіксацією шляхом фотографування.

Згідно п. 8.1, 8.5 указаної Методики, для визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, застосовуються витратний підхід і метод калькуляції вартості відновлювального ремонту. Калькуляція вартості відновлювального ремонту складається за результатами технічного огляду КТЗ. Якщо КТЗ на момент технічного огляду відновлено повністю або частково, то калькуляція відновлювального ремонту не складається, а надається повідомлення замовнику оцінки про неможливість проведення дослідження.

Таким чином, страховиком при виплаті страхового відшкодування було взято за основу ремонтна калькуляція № 25-33-2807 від 22.09.2025 автомобіля «Mitsubishi Grandis», державний номер НОМЕР_1 . Вказана калькуляція розрахована за комп`ютерною програмою Audatex, що відповідає умовам чинного законодавства про оціночну діяльність, оскільки комп`ютерна програма Audatex рекомендована п. 59 Додатку 8 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої Наказом № 142/5/2092 Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003, а тому є належним та допустимим доказом у розумінні статей 77, 78 ЦПК України.

Проте Висновок експерта № 263/25 від 15.10.2025, суд оцінює критично з таких підстав.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", який згідно зі статтею 8 ЦК України (аналогія закону) може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду.

Суд установив, що Висновок експерта 263/25 від 15.10.2025 включає в собі зайві деталі, які підлягають заміні та деталі які взагалі відсутні в протоколі огляду, а отже має суперечність з іншими даними у справі та таким що викликає сумніви щодо його правильності. Встановлена вартість відновлювального ремонту транспортного засобу позивача є економічно необґрунтованою.

Таким чином суд бере до уваги ремонтну калькуляцію № 25-33-2807 від 22.09.2025 та констатує, що відповідач повністю виконав свої зобов`язання щодо виплати суми страхового відшкодування, а тому відсутні підстави щодо стягнення недоплаченого страхового відшкодування.

А також суд зауважує, що незважаючи на наявність суттєвих розбіжностей при визначенні спеціалістами загальної вартості відновлювального ремонту в наданих сторонами справи висновках/рахунках як сторона позивача та відповідача не заявляли клопотань про призначення судової експертизи саме з цього питання.

Крім того суд звертає увагу, що за загальним правилом різницю між вартістю відновлювального ремонту та виплаченим страховим відшкодуванням (з урахуванням зношування деталей) потрібно стягувати з винуватця ДТП (заподіювача шкоди), а не зі страховика ОСЦПВ.

Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд дійшов до такого.

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування шкоди - один з найважливіших інститутів сучасної правової науки. У законодавстві України передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню - шкоду матеріальну і шкоду моральну.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Закон пов`язує виникнення права на компенсацію моральної шкоди з випадками порушення прав особи.

Отже моральна шкода підлягає відшкодуванню незалежно від майнової шкоди, ЦК не встановлює ні мінімального, ні максимального розміру відшкодування моральної шкоди. Безумовно, моральну шкоду неможливо компенсувати в повному обсязі, оскільки немає і не може бути точних критеріїв майнового вираження щиросердечного болю, честі, гідності особи, тому будь-який її розмір буде мати суто умовне вираження. Критерії оцінки, якими можна керуватися при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, різноманітні. Головне - щоб за їх допомоги можна було вимірити глибину і тривалість страждань (для людей).

Оскільки відшкодування моральної шкоди є компенсацією за втрати немайнового характеру, вона відшкодовується одноразово.

Практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).

Згідно практики Європейського суду з прав людини завжди призначається компенсація за порушення прав людини. Право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до роз`яснень, наданих у пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди, оскільки не було доведено обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо) небезпеку для життя і здоров`я, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), який би відповідав вимогам щодо відшкодування в розмірах 100000,00грн. Крім того суд не встановив порушення прав позивача зі сторони відповідача.

Отже встановивши, що позивачем не доведено порушення його прав та інтересів і незаконності дій зі сторони ПАТ НАСК «Оранта», суд дійшов висновку, що позовні вимоги не знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, вони в такому вигляді не ґрунтуються на встановлених нормах цивільного законодавства України, оскільки стороною позивача не надано суду доказів, які б суд міг покласти в основу задоволення вимог позивача, як це передбачено статтями 77-81 ЦПК України.

Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).

Виходячи зі змісту ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків.

Згідно із ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Виходячи із встановлених фактичних обставин справи, вимог чинного законодавства, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю, оскільки не доведено порушеного права позивача відповідачем.

Стаття 141 ЦПК України, регламентує, що ухвалюючи рішення суд вирішує питання про розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Ураховуючи приписи статей 133, 142 ЦПК України, беручі до уваги відмову в задоволенні позовних вимог, судові витрати, як і витрати на проведення незалежної експертизи покладається на сторони пропорційне розміру задоволених позовних вимог, а в разі відмови в позові покладається на позивача.

Керуючись Конституцією України, Законом України "Про страхування", Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Висновками Великої Палати Верховного Суду, статтями 11, 13, 15, 993, 979, 980, 1166, 1187, 1188 ЦК України, статтями 4, 12, 13, 51, 76-79, 81, 133-137, 141, 263-268 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У позові ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА" про стягнення страхового відшкодування, матеріальної та моральної шкоди- відмовити повністю.

Судові витрати покладаються на позивача.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації/проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідачі: Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА",код ЄДРПОУ 00034186, адреса місцезнаходження: м. Київ, вулиця Здолбунівська, 7-Д.

Повний текст рішення складено та підписано 08.09.2026.

Суддя В. В. Бабко