Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №903/266/26 — Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

07 вересня 2026 року Справа № 903/266/26

Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В.М., за участю секретаря судового засідання Губиш І.О. розглянувши заяву Приватної фірми “Енергосервіс”

про ухвалення додаткового рішення суду щодо розподілу судових витрат

за позовом: Комунального підприємства “Володимиртепло” Володимирської міської ради

до відповідача-1: Приватної фірми “Енергосервіс”

відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім Коростенський завод теплотехнічного обладнання”

про зобов`язання вчинити дію

Представники сторін:

від позивача : не прибув;

від відповідача-1: не прибув;

від відповідача-2: не прибув;

Встановив:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 12.08.2026 позов задоволено частково, зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю “Торговий дім Коростенський завод теплотехнічного обладнання” усунути виявлені недоліки обладнання шляхом заміни для Комунального підприємства “Володимиртепло” Володимирської міської ради котла BRS-1200 comfort BM заводський №1200-4550-06 на котел, який відповідає технічним характеристикам та вимогам нормативної документації. В позові до Приватної фірми “Енергосервіс” відмовлено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім Коростенський завод теплотехнічного обладнання” на користь Комунального підприємства “Володимиртепло” Володимирської міської ради 3328 грн. – судовий збір.

18.08.2026 до суду надійшла заява Приватної фірми “Енергосервіс” за вх.№01-87/4849/26 відповідно до якої просить суд стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000 грн.

Ухвалою суду від 24.06.2026 прийнято заяву Приватної фірми “Енергосервіс” про ухвалення додаткового рішення суду щодо розподілу судових витрат до розгляду, розгляд заяви призначено на 03.09.2026.

Про день та час проведення судового засідання сторін було повідомлено шляхом направлення відповідної ухвали електронною поштою в електронний кабінет позивача та відповідачів та відповідно до довідки Господарського суду Волинської області була доставлено до електронного кабінету сторін 01.09.2026, однак уповноважені представники сторін в дане судове засідання не прибули.

Комунальне підприємство “Володимиртепло” Володимирської міської ради через систему «Електронний суд» подав:

- клопотання за вх.№01-87/4905/26 у якому просить суд зменшити витрати на правову допомогу до 5 000 грн.

- заяву за вх.№01-75/2041/26 від 03.09.2026 у якому просить здійснювати судовий розгляд заяви без його участі.

Представник ПФ “Енергосервіс” через відділ діловодства суду подав заяву за вх.№01-75/2042/26 у якому просить здійснювати судовий розгляд заяви без його участі.

Дослідивши наявні в справі письмові докази, суд встановив наступне.

Частиною 1 ст. 129 ГПК України визначено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Відповідно до ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Статтею 244 ГПК України унормовано, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.

Частина 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:

1) за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу);

2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;

3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;

4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунок таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Враховуючи вищевикладене, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Така правова позиція викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №910/9111/17 та від 11.12.2018 у справі №910/2170/18.

Факт надання ПФ «Енергосервіс» під час розгляду справи №903/266/26, а саме :

- договором від 02.04.2026 за №09/26, який укладений між адвокатом Кондратюком В.В. та Приватною фірмою «Енергосервіс» про надання правничої допомоги;

- актом приймання - передачі правничої допомоги від 17.08.2026 на суму 44 000 грн.;

- платіжною інструкцією за №650 від 02.04.2026;

- ордером АС №1181807 від 07.04.2026.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року в справі № 755/9215/15-ц).

Згідно акту приймання - передачі правничої допомоги від 17.08.2026 на суму 44 000 грн. слідує, що адвокатом були наданні наступні послуги, а саме :

1) з`ясування фактичних обставин справи замовника у розмірі 4000 грн.

2) виготовлення копій документів та формування адвокатського в сумі 2000 грн.

3) вивчення законодавства про правовому питанню у розмірі 2000 грн.

4) вивчення та узагальнення судової практики по правовому питанню в сумі 4 000грн.

5) ознайомлення із матеріалами справи у розмірі 4000 грн.

6) виготовлення та подання до суду відзиву на позовну заяву у розмірі 10 000 грн.

7) участь в судових засіданнях Господарського суду Волинської області 20.04.2026, 06.05.2026,10.06.2026, 13.07.2026, 05.08.2026, 12.08.2026 з урахуванням часу прибуття та очікування судового засідання.

Суд бере до уваги висновок, зазначений у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 зі справи №922/445/19. В абзацах другому та третьому пункту 6.5 цієї постанови зазначено, що згідно зі змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).

Судом враховується, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку таке втручання суперечитиме принципу свободи договору визначеному нормами ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020р. у справі №910/13071/19).

Відповідно до Постанови Об`єднаної Палати Верховного Суду від 03.10.2019 року за справою №922/445/19, суд може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони; обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.

Водночас відповідно до ч.4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.5, 6 ст.126 Кодексу).

В розумінні положень згаданих норм законодавства, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи, проте, беручи до уваги заявлене представником відповідача в відзиві на позовну заяву клопотання про зменшення, вправі зробити це у даній справі.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у вищенаведеній нормі.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лінгенс проти Австрії" зазначено, що суд не зобов`язаний керуватися тими внутрішньо національними розцінками і критеріями, з яких виходять Уряд і заявник на підтримку відповідних аргументів; він керується свободою розсуду відповідно до того, що він вважає за справедливе.

Слід зауважити, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На думку суду, витрати на оплату послуг адвоката є дійсними та необхідними, про що йшлося вище, проте їх розмір не може вважатись розумним, оскільки не є повністю співмірним зі складністю справи, а також складністю і обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

Фактичними обставинами справи є обґрунтування позовних вимог позивача, у яких останній доводив, що відповідачем-1 порушено умови договору підряду №18/03-1 на виконання будівельно-монтажних робіт по об`єкту: “Нове будівництво модульної твердопаливної котельні по вул. Старицького, 12К у м. Володимирі-Волинському, Волинська область” в частині поставки товару із прихованими конструктивними виробничими недоліками. Однак, рішенням Господарського суду Волинської області від 12.08.2026 у позові до ПФ «Енергосервіс» відмовлено.

Заява в основному містить нормативні положення Цивільного кодексу України, внаслідок чого видається, що складення такої відповідного позову не є особливо затратним по часу.

При цьому, покладення всіх понесених стороною судових витрат на іншу сторону не може бути надмірним тягарем для іншої сторони.

Відтак, враховуючи здійснене на адресу суду заперечення позивача, які викладені у заяві 20.08.2026 за вх.№01-87/4905/26 про розмір витрат на правову допомогу, заявлених до стягнення позивачем, останні приймаються судом із наступними висновками про можливість зменшення розміру таких витрат з 40 000 грн. до 20 000 грн., що на думку та переконання суду, є достатньою компенсацією витрат робочого часу, необхідного для участі в засіданнях суду та підготовки до судового процесу.

На підставі аналізу обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, виходячи з вимог розумності та справедливості, врахувавши обставини справи, тривалість розгляду справи, мотивів прийняття даного судового рішення, суд дійшов висновку щодо доцільності відшкодування ПФ «Енергосервіс» за рахунок Комунального підприємства “Володимиртепло” Володимирської міської витрат на надання правової допомоги в суді в розмірі 20 000 грн.

Зазначені витрати на переконання суду, відповідатимуть критеріям пропорційності, добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Керуючись ст.ст. 86, 123, 126, 129, 221, 233, 236-238, 240, 244 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, –

в и р і ш и в:

1. Заяву Приватної фірми “Енергосервіс” про ухвалення додаткового рішення за вх.№01-87/4905/26 від 20.08.2026 задоволити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства “Володимиртепло” Володимирської міської ради (44700, Волинська обл., м. Володимир, вул. Сагайдачного, буд. 19, код ЄДРПОУ 05384488) на користь Приватної фірми “Енергосервіс” (45626, Луцький р-н. смт. Рокині, вул. Шкільна, 1, код ЄДРПОУ 30740176) 20 000 грн. – витрат на правову допомогу.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Додаткове рішення може бути оскаржене до Північно-Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту додаткового рішення.

Повний текст додаткового рішення складено 07.09.2026.

Суддя Дем`як В.М.