Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №904/2808/25 (904/1229/26) — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.09.2026 року м.Дніпро Справа № 904/2808/25 (904/1229/26)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)

суддів: Мороза В.Ф., Кощеєва І.М.,

при секретарі судового засідання: Кишкань М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дніпровської міської ради

на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Соловйова А.Є.) від 01.07.2026р. у справі № 904/2808/25 (904/1229/26)

за позовом Дніпровської міської ради, м. Дніпро

до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМПОЛІТІКС", м. Дніпро

відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІКАДРА РС 2025", Київська обл., м. Фастів

відповідача-3 Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГОССТРАХ", м. Дніпро

про стягнення заборгованості в загальному розмірі 2 362 254,25 грн, -

в межах справи № 904/2808/25

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Барельєф-Дніпро", м. Самар

до боржника Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах", м. Дніпро

про визнання банкрутом, -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 01.07.2026р. у справі № 904/2808/25 (904/1229/26):

- застосовано до Дніпровської міської ради заходи процесуального примусу у вигляді штрафу;

- стягнуто з Дніпровської міської ради в дохід Державного бюджету України штраф у розмірі 3 328,00 грн.

Ухвала мотивована обставинами невиконання процесуальних обов`язків покладених на позивача судом, а саме зобов`язання надати відповіді на запитання у формі заяви свідка, оформленої відповідно до вимог статей 88, 90 ГПК України, що мало наслідком застосування заходів процесуального примусу у вигляді штрафу. Так, подані позивачем пояснення не відповідають вимогам статей 88, 90 ГПК України, оскільки:

1. документ оформлено як письмові пояснення, а не як заяву свідка;

2. документ підписано процесуальним представником ОСОБА_1 , а не керівником чи іншою посадовою особою позивача;

3. документ не містить підтвердження про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань;

4. документ не містить джерел обізнаності свідка;

5. підпис особи на документі не посвідчено нотаріально (частина 3 статті 88 ГПК України);

6. документ не містить підтвердження готовності з`явитися до суду за його викликом для підтвердження свідчень.

Не погодившись з зазначеною ухвалою, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулася Дніпровська міська рада, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 01.07.2026р. у справі № 904/2808/25 (904/1229/26).

Апеляційна скарга мотивована тими обставинами, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права та з надмірним формалізмом.

Вжиття заходу процесуального примусу є правом, а не обов`язком суду.

Письмові пояснення подані позивачем на виконання вимог суду підписано представником позивача в порядку самопредставництва на підставі відомостей з ЄДР, що не потребує окремого доручення керівника.

Попередження про кримінальну відповідальність та джерела обізнаності свідка не зазначалися, оскільки розпорядником інформації є Департамент по роботі з активами ДМР, що підтверджено матеріалами справи.

Нотаріальне посвідчення підпису не здійснювалося через відсутність бюджетного фінансування міської ради на такі послуги.

Вимога суду надати підтвердження готовності свідка з`явитися до суду є протиправною, оскільки у спрощеному провадженні свідки не викликаються.

Предметом позову є стягнення заборгованості за оренду землі. Усі обставини справи підтверджуються виключно письмовими доказами (договором, розрахунками, витягами НГО тощо), які вже надані позивачем, а не показаннями свідків.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою, її розгляд призначено в судове засідання на 03.09.2026р. о 16:30 год.

Відповідач-1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення. За доводами відповідача-1 вимога надати відповіді на запитання у формі заяви свідка саме керівником або іншою посадовою особою за його дорученням ґрунтується безпосередньо на приписах ст.ст. 88, 90 ГПК України, а не на довільному розсуді суду.

Позивач ухилився від виконання ухвали суду, адже замість заяви свідка двічі подав письмові пояснення, підписані представником, що є самостійною підставою застосування штрафу за пунктом 1 частини 1 статті 135 ГПК України.

Посилання скаржника на самопредставництво не спростовує спеціального суб`єктного складу, встановленого частиною 2 статті 90 ГПК України.

Відсутність попередження про кримінальну відповідальність позбавляє документ статусу заяви свідка. Посилання на відсутність коштів на нотаріуса не усуває решти обов`язкових за законом реквізитів.

Якщо позивач вважав, що не володіє відповідною інформацією або що вона перебуває у володінні іншої особи, він мав скористатися механізмом статті 90 ГПК України - зокрема повідомити про підстави для відмови у порядку частин 5, 6 статті 90 ГПК України, - а не подавати документ, що не відповідає ані ухвалі, ані закону.

Розгляд справи в порядку спрощеного провадження не звільняє від подання заяви свідка. Норма ч. 3 ст. 90 ГПК України вимагає подання заяви свідка і у спрощеному провадженні, а ч. 9 ст. 252 ГПК України стосується лише виклику свідка для допиту, що є різними процесуальними діями.

Необхідність оцінки доказів судом не звільняє від обов`язку виконувати ухвалу суду та її вимоги.

Штраф застосовано в межах дискреційних повноважень суду, у мінімальному розмірі, після неодноразових відкладень судових засідань для надання позивачу можливості усунути недоліки. Систематичне невиконання вимог суду та подальша неявка позивача в засідання (що призвела до залишення позову без розгляду) свідчать про свідоме ухилення від виконання процесуальних обов`язків.

Відповідач-3 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення. За доводами відповідача-3, позивач зобов`язаний надавати пояснення на запитання учасників справи (ст. 42 ГПК України). Відповідно до ст.ст. 88, 90 ГПК України відповіді юридичної особи надаються її керівником або посадовою особою за дорученням виключно у формі заяви свідка з обов`язковими реквізитами (попередження про кримінальну відповідальність та джерела обізнаності). Вказані вимоги і були зазначені судом.

Подання позивачем письмових пояснень за підписом представника замість заяви свідка є ухиленням від виконання ухвали суду від 02.06.2026, що створює підставу для застосування штрафу за п. 1 ч. 1 ст. 135 ГПК України.

Застосовуючи штраф суд належно скористався своїми дискреційними повноваженнями. Суд попередньо неодноразово відкладав розгляд справи для усунення недоліків та застосував штраф у мінімальному розмірі.

Посилання на належність інформації Департаменту, самопредставництво та спрощене провадження не звільняли позивача від обов`язку подати заяву свідка або заявити про відмову від відповідей у порядку ч.ч. 5, 6 ст. 90 ГПК України.

Відсутність обов`язку нотаріального посвідчення підпису не усуває відсутності інших обов`язкових реквізитів заяви свідка, а документарний характер обставин є питанням оцінки доказів по суті, що не звільняє від виконання ухвали суду.

Позивач систематично не виконував вимоги суду, а в подальшому двічі поспіль не з`явився у судові засідання без повідомлення причин, що призвело до залишення позову без розгляду (ухвала від 04.08.2026), що додатково підтверджує обґрунтованість застосованого заходу примусу.

Відповідача-2 своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, у судове засідання не з`явився. Про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-1, відповідача-3, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Дніпровська міська рада звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМПОЛІТІКС", відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІКАДРА РС 2025", відповідача-3 Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГОССТРАХ" про стягнення заборгованості за несплату розміру орендної плати, в якому просить суд:

1. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМПОЛІТІКС" на користь Дніпровської міської ради кошти у розмірі 1 368 653,38 грн. заборгованість за несплату розміру орендної плати за користування у період з 2022 по 13.03.2025 земельною ділянкою з кадастровим номером 1210100000:03:270:0042.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІКАДРА РС 2025" (колишня назва Товариства з обмеженою відповідальністю "АС РЕСУРСИ") на користь Дніпровської міської ради кошти у розмірі 179 060,70 грн. заборгованість за несплату розміру орендної плати за користування у період з 14.03.2025 по 19.05.2025 земельною ділянкою з кадастровим номером 1210100000:03:270:0042.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГОССТРАХ" на користь Дніпровської міської ради кошти у розмірі 814 540,17 грн. заборгованість за несплату розміру орендної плати за користування у період з 20.05.2025 по 01.03.2026 земельною ділянкою з кадастровим номером 1210100000:03:270:0042.

22.04.2026 від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву б/н від 21.04.2026, в якому ТОВ "ПРОМПОЛІТІКС" заперечило проти задоволення позовних вимог в повному обсязі.

27.04.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-1 б/н від 27.04.2026.

Представник відповідача-1 зазначив, що у розділі 6 відзиву ТОВ "ПРОМПОЛІТІКС", реалізуючи право, передбачене частиною 1 статті 90 ГПК України, поставило позивачу письмові запитання щодо нормативно-правового обґрунтування ставки 3 % та просило надати відповіді у формі заяви свідка не пізніше визначеного законом строку.

Представник позивача надав усні пояснення у суді першої інстанції, зазначивши, що відповіді на поставлені запитання містяться у відповіді на відзив відповідача-1.

Представник відповідача-1 зазначив, що якщо відповіді позивача на письмові запитання Товариства надані не у формі заяви свідка та/або підписані особою, яка не є керівником чи уповноваженою посадовою особою позивача (зокрема процесуальним представником), такі відповіді не відповідають вимогам статей 88, 90 ГПК України і не можуть прирівнюватися до показань свідка та враховуватися судом як засіб доказування у розумінні статті 87 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.06.2026 у справі зобов`язано Дніпровську міську раду надати Господарському суду Дніпропетровської області заяву свідка (оформлену у відповідності до ст. 88 ГПК України), в якій зазначити в письмовому вигляді відповіді (з належним їх підтвердженням) у порядку, передбаченому ст.ст. 88, 90 Господарського процесуального кодексу України на наступні питання, а саме:

1. На підставі якого нормативно-правового акта Позивачем визначено ставку орендної плати у розмірі 3%?

2. Яким чином обґрунтовано саме цей розмір ставки для земельної ділянки категорії 02.01 (землі житлової забудови)?

Попереджено учасників справи про те, що відповідно до статті 135 Господарського процесуального кодексу України за ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу, суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

25.06.2026 від позивача надійшли додаткові письмові пояснення б/н від 25.06.2026, в яких Дніпровська міська рада надала відповіді на поставлені ухвалою суду від 02.06.2026 запитання.

30.06.2026 від відповідача-1 надійшло клопотання б/н від 30.06.2026 про застосування до позивача заходів процесуального примусу та стягнення в дохід державного бюджету штрафу у розмірі 10 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

01.07.2026 від відповідача-3 надійшло клопотання б/н від 30.06.2026 про накладення штрафу на позивача у зв`язку з невиконанням ухвали суду від 02.06.2026.

Представник позивача заперечив проти застосування до Дніпровської міської ради заходів процесуального примусу оскільки відповіді на поставлені запитання, на виконання вимог ухвали суду від 02.06.2026, було надано уповноваженим представником.

Так, судом встановлено, що позивачем було подано додаткові письмові пояснення в яких було викладено відповіді на запитання ТОВ "ПРОМПОЛІТІКС", які містились у відзиві на позовну заяву.

До даних пояснень було додано лист Департаменту правового забезпечення Дніпровської міської ради вих.№4/8-785 від 10.06.2026 та лист Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради вих.№4/9-276 від 15.06.2026.

Позивачем було повідомлено суд, що відповіді на поставлені ТОВ "ПРОМПОЛІТІКС" запитання було підготовлено саме Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради.

Оскаржуваною ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 01.07.2026р. у справі № 904/2808/25 (904/1229/26) застосовано до Дніпровської міської ради заходи процесуального примусу у вигляді штрафу, який стягнуто у розмірі 3 328,00 грн. в дохід Державного бюджету України.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Також, згідно ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Норми процесуального закону регламентують принцип диспозитивності судового процесу, згідно з яким особа самостійно здійснює свої процесуальні права та обов`язки без втручання суду.

Господарський процесуальний обов`язок сторони - це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб`єктивному процесуальному праву суду.

За положеннями ч. 1 ст. 42 ГПК України одним із прав учасників справи є право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно ст. 169 ГПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.

Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення викладені у ст. 170 ГПК України.

У свою чергу, стаття 90 ГПК України регулює питання письмового опитування учасників справи як свідків.

Так, учасник справи має право поставити в першій заяві по суті справи або у додатку до неї не більше десяти запитань іншому учаснику справи про обставини, що мають значення для справи (ч.1).

Учасник справи, якому поставлено питання іншим учасником справи, зобов`язаний надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті.

На запитання до учасника справи, який є юридичною особою, відповіді надає її керівник або інша посадова особа за його дорученням (ч.2).

Відповіді на запитання подаються до суду учасником справи - фізичною особою, керівником або іншою посадовою особою юридичної особи у формі заяви свідка не пізніше як за п`ять днів до підготовчого засідання, а у справі, що розглядається в порядку спрощеного провадження, - за п`ять днів до першого судового засідання.

Копія такої заяви свідка у той самий строк надсилається учаснику справи, який поставив письмові запитання (ч.3).

Якщо поставлене запитання пов`язане з наданням доказів, що підтверджують відповідні обставини, учасник справи разом із заявою свідка надає такі докази (ч.4).

Учасник справи має право відмовитися від надання відповіді на поставлені запитання:

1) з підстав, визначених статтями 67, 68 цього Кодексу;

2) якщо поставлене запитання не стосується обставин, що мають значення для справи;

3) якщо учасником справи поставлено більше десяти запитань (ч.5).

За наявності підстав для відмови від відповіді учасник справи повинен повідомити про відмову іншого учасника та суд у строк для надання відповіді на запитання. Суд за клопотанням іншого учасника справи може визнати підстави для відмови відсутніми та зобов`язати учасника справи надати відповідь (ч.6).

Отже, виходячи із правового аналізу наведеної норми чинного процесуального закону вбачається, що письмове опитування учасників є одним із видів доказів, на підставі яких може бути встановлено наявність або відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги чи заперечення сторони.

Згідно з цією статтею суд може вимагати від сторін надання необхідних документів та пояснень.

При цьому, положення ст.90 ГПК не передбачають, що відповіді на запитання учасника справи іншому учаснику справи мають надаватися виключно після постановлення судом окремої ухвали (зокрема, про зобов`язання надати такі відповіді).

За положеннями ч.ч. 1-3 ст. 88 ГПК України показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка.

У заяві свідка зазначаються ім`я (прізвище, ім`я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень.

Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків.

Отже, стаття 90 ГПК України встановлює спеціальну процедуру письмового опитування учасників справи, тому сам по собі документальний характер частини обставин, яких стосуються запитання, не надає стороні права на власний розсуд замінити визначену законом форму відповіді письмовими поясненнями іншого виду.

Як вказано вище, позивач не дотримався необхідної форми надання відповідей, передбачених ст.ст. 88, 90 ГПК України, надавши на запитання поставленні відповідачем-1 у відзиві, у неналежній формі. Суд у свою чергу ухвалою від 02.06.2026 у справі зобов`язав позивача надати суду заяву свідка (оформлену у відповідності до ст. 88 ГПК України), в якій зазначити в письмовому вигляді відповіді (з належним їх підтвердженням) у порядку, передбаченому ст.ст. 88, 90 ГПК України на визначені питання.

25.06.2026 позивачем було надано на вимоги ухвали суду додаткові письмові пояснення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що поданий позивачем документ не містить підтвердження про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань, підпис особи на документі не посвідчено нотаріально та не містить підтвердження готовності з`явитися до суду за його викликом для підтвердження свідчень.

Таким чином, колегія суддів погоджується, що позивачем не виконано вимоги ухвали суду від 02.06.2026, не надано відповіді на поставлені ТОВ "ПРОМПОЛІТІКС" запитання у формі заяви свідка, а подано письмові пояснення, які не відповідають вимогам статей 88, 90 ГПК України.

Приписи статей 88 та 90 ГПК України щодо письмового опитування учасників справи та форми відповідей не виключаються у зв`язку із розглядом справи за правилами спрощеного позовного провадження. Навпаки, частина третя статті 90 ГПК України окремо врегульовує строк подання відповідей у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження.

Положення частини дев`ятої статті 252 ГПК України регулюють особливості виклику та допиту свідка під час розгляду справи, а не скасовують передбачену статтею 90 ГПК України письмову форму надання учасником справи відповідей.

У будь-якому разі доводи апелянта щодо відсутності практичної необхідності підтверджувати готовність з`явитися до суду не усувають відсутності іншої самостійної вимоги частини другої статті 88 ГПК України - підтвердження про обізнаність із кримінальною відповідальністю за надання неправдивих показань. Цей реквізит не залежить від того, чи буде свідок фактично викликаний до суду.

Вимоги щодо зазначення джерел обізнаності особи та підтвердження її обізнаності з кримінальною відповідальністю не є формальними. Вони дозволяють відмежувати пояснення представника сторони, позицію юридичної особи та інформацію, отриману від третіх осіб, від такого самостійного засобу доказування, як показання свідка, а також покликані забезпечити достовірність та персональну відповідальність особи за повідомлені нею відомості.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 927/645/19 Суд роз`яснив, що пояснення учасника справи, надані в порядку статті 90 ГПК України, за своєю правовою природою є заявою свідка (пункт 7.37); однією з умов допустимості такого доказу є підтвердження свідка про обізнаність із кримінальною відповідальністю за надання неправдивих показань та готовність з`явитися до суду (пункт 7.38); відповіді, що таких реквізитів не містять, не відповідають вимогам частини 2 статті 88 ГПК України (пункт 7.39), а тому суд не може встановлювати обставини на підставі матеріалів, які не є заявою свідка (пункт 7.41).

Спеціальний суб`єктний склад підтверджено й у постанові Верховного Суду від 03.09.2025 у справі № 910/14122/24: на запитання до юридичної особи відповіді надає її керівник або інша посадова особа за його дорученням (пункт 26), і подаються вони у формі заяви свідка (пункт 27).

Водночас апеляційний суд не погоджується з застосуванням заходів процесуального примусу з підстав підписання заяви неповноважною особою та за відсутності посилання у заяві на джерела обізнаності свідка.

Так, пояснення та відповіді подано та підписано представником Олійник Ю.М., яка діє в порядку самопредставництва суб`єкта владних повноважень на підставі відомостей з ЄДР без окремого доручення керівника. Такий представник наділений повним обсягом процесуальних прав органу, а отже, подання ним відповідей від імені міської ради є належним способом реалізації процесуальних прав та обов`язків юридичної особи. Норма ч. 2 ст. 90 ГПК України не визначає необхідність саме окремого доручення керівника.

Також апеляційний суд не погоджується з відсутністю посилання на джерела обізнаності свідка, оскільки у заяві вказано посилання на інформацію Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради.

Згідно зі статтею 131 ГПК заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених в суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства. Заходи процесуального примусу застосовуються судом шляхом постановлення ухвали.

Частиною першою статті 132 ГПК встановлено, що заходами процесуального примусу є: попередження; видалення із залу судового засідання; тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; штраф.

За приписами частин першої, другої статті 135 ГПК суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках: 1) невиконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу; 2) зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству; 3) неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин; 4) невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк; 5) порушення заборон, встановлених частиною десятою статті 188 цього Кодексу. У випадку повторного чи систематичного невиконання процесуальних обов`язків, повторного чи неодноразового зловживання процесуальними правами, повторного чи систематичного неподання витребуваних судом доказів без поважних причин або без їх повідомлення, триваючого невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів суд, з урахуванням конкретних обставин, стягує в дохід державного бюджету з відповідного учасника судового процесу або відповідної іншої особи штраф у сумі від п`яти до п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У випадку невиконання процесуальних обов`язків, зловживання процесуальними правами представником учасника справи суд, з урахуванням конкретних обставин справи може стягнути штраф як з учасника справи, так і з його представника.

Суд зазначає, що питання застосування заходів процесуального примусу, у тому числі штрафу, віднесено процесуальним законом до дискреційних повноважень суду та вирішується з урахуванням встановлених обставин конкретної справи.

Перед застосуванням примусу суд кілька разів відкладав розгляд справи, надаючи позивачу достатньо часу для належного виконання ухвали.

З огляду на викладене, враховуючи встановлені судом першої інстанції обставини невиконання позивачем свого обов`язку щодо відповіді на поставлені відповідачем-1 питання та покладених на позивача ухвалою суду від 02.06.2026 процесуальних обов`язків, а також відсутність будь-яких повідомлень суду про наявність об`єктивних перешкод для виконання відповідних вимог, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність передбачених п.1 ч.1 ст. 135 ГПК підстав для застосування до вказаної юридичної особи заходу процесуального примусу у вигляді штрафу.

Тягар доведення поважності причин невиконання процесуального обов`язку або відсутності вини у вчиненні дій, що перешкоджають судочинству, покладається виключно на учасника справи. Якщо особа належним чином повідомлена про вимоги суду, проте не надала доказів існування об`єктивних перешкод для їх виконання, суд має достатні підстави констатувати наявність вини та застосувати штраф за статтею 135 ГПК.

Колегія суддів приймає до уваги доводи позивача, що згідно з ч. 2 ст. 87 ГПК України на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах.

Проте, оцінка доказів здійснюється при розгляді справи по суті, тоді як штраф накладено на позивача за ухилення від виконання обов`язкової ухвали суду (ст. 18, ст. 135 ГПК України), яка є чинною.

Доводи про можливість використання замість штрафу інших заходів також є необґрунтованими. Інші заходи процесуального примусу, наведені скаржником, мають іншу правову природу та передумови застосування.

Оскаржуваною ухвалою стягнуто саме один прожитковий мінімум, тобто найменший розмір штрафу, передбачений законом для невиконання процесуального обов`язку (ч. 1 ст. 135 ГПК України).

Отже, скаржником не доведено, а апеляційним судом не встановлено підстав для скасування ухвали суду першої інстанції про стягнення штрафу в порядку процесуального примусу, відтак, колегія суддів дійшла висновку про залишення оскаржуваної ухвали без змін, а апеляційної скарги – без задоволення.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 264, 269, 270, 275-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 01.07.2026р. у справі № 904/2808/25 (904/1229/26) – залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 01.07.2026р. у справі № 904/2808/25 (904/1229/26) – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

Повна постанова складена та підписана 07.09.2026 року.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя В.Ф. Мороз

Суддя І.М. Кощеєв