Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №922/2868/25 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року м. Харків Справа № 922/2868/25

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Васильєв Є.О., суддя Хачатрян В.С.

секретар судового засідання Гаркуша О.Л.

за участю представників сторін:

позивача – не з`явився

1-го відповідача – Третьякова Н.Ю. (поза межами приміщення суду) ордер серія АХ №1266268 від 10.06.2025, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ПТ №1827 від 08.08.2017

2-го відповідача - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Дусика Олександра Мефодійовича (вх.№1416Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 10.06.2026

у справі №922/2868/25 (суддя Мужичук Ю.Ю., повне рішення складено 18.06.2026)

за позовом Фізичної особи-підприємця Дусика Олександра Мефодійовича, м.Лозова Харківської області

до відповідачів:

1) Управління культури Лозівської міської ради Харківської області, м.Лозова Харківської області

2) Лозівської міської ради Харківської області, м.Лозова Харківської області

про зменшення орендної плати за договором та стягнення безпідставно збережених коштів

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Дусик Олександр Мефодійович звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Управління культури Лозівської міської ради Харківської області та Лозівської міської ради Харківської області, в якій, після зміни предмету позову (вх.№ 6347 від 17.03.2026), яка була прийнята судом, просив:

- зменшити розмір орендної плати за Договором оренди від 01.10.2019, укладеним між Управлінням культури Лозівської міської ради Харківської області та фізичною особою-підприємцем Дусиком Олександром Мефодійовичем, за період з жовтня 2023 року по квітень 2025 року до 1,00 (однієї) грн на місяць у зв`язку з істотним зменшенням можливості користування орендованим майном;

- стягнути з Управління культури Лозівської міської ради Харківської області (ЄДРПОУ 22682325) на користь фізичної особи-підприємця Дусика Олександра Мефодійовича:

безпідставно збережені кошти з орендної плати у розмірі 120.379,21 грн;

безпідставно збережені кошти за послуги на утримання будівлі будинку культури за адресою: місто Лозова, вул.О.Бричука, 59 у розмірі 22.686,00 грн.

Заява про зміну предмету позову обгрунтована тим, що постановою Східного апеляційного господарського суду у справі №922/1742/25 встановлено відсутність доказів існування заборгованості позивача з орендної плати станом на червень 2022 року у сумі 53.084,12 грн, а також факт сплати позивачем під час розгляду вказаної справи 108.848,93 грн, що перевищує розмір доведеної заборгованості з орендної плати. Крім того, апеляційним судом встановлено обставини, пов`язані з розміщенням у орендованому приміщенні пункту незламності, приймального та збірного пунктів евакуації, а також обмеженням позивача у користуванні орендованим майном з кінця 2023 року. Внаслідок прийняття органами місцевого самоврядування рішень щодо використання орендованого приміщення для суспільних потреб, проведення ремонтних робіт, розміщення майна пункту незламності, діяльності волонтерських груп та подальшого використання приміщення відповідачем для власних потреб, він був позбавлений можливості використовувати об`єкт оренди за цільовим призначенням та здійснювати у ньому господарську діяльність, що, на його думку, відповідно до ч.4 та 6 ст.762 ЦК України є підставою для зменшення розміру орендної плати за період з жовтня 2023 року по квітень 2025 року до 1 грн на місяць.

Також позивач посилається на те, що ним було сплачено орендні платежі у сумі 180.248,93 грн, тоді як після здійсненого ним перерахунку орендна плата за спірний період, з урахуванням заявленого зменшення, повинна становити 59.869,72 грн, у зв`язку з чим відповідач безпідставно зберіг кошти у розмірі 120.379,21 грн. Крім того, позивач вважає безпідставно збереженими кошти у сумі 22.686 грн, сплачені ним за послуги електропостачання, водопостачання, водовідведення та ремонт системи водопостачання під час функціонування у спірному приміщенні пункту незламності та проведення інших заходів, організованих відповідачем.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 10.06.2026 у справі №922/2868/25 у позові відмовлено повністю.

Фізична особа-підприємець Дусик Олександр Мефодійович, не погодився з зазначеним рішенням, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Харківської області від 10.06.2026 у справі №922/2868/25 скасувати повністю, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ФОП Дусика Олександра Мефодійовича до Управління культури Лозівської міської ради Харківської області, Лозівської міської ради Харківської області у повному обсязі. За результатами розгляду апеляційної скарги просить прийняти рішення про новий розподіл судових витрат.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- суд першої інстанції неправильно застосував положення ч.6 ст.762 ЦК України, тоді як позивач заявляв вимогу не про повне звільнення від орендної плати, а про її зменшення на підставі ч.4 ст.762 ЦК України у зв`язку з істотним обмеженням можливості користування орендованим майном;

- матеріалами справи, зокрема заявами свідків, фото- та відеоматеріалами, рішеннями органів місцевого самоврядування, підтверджується неможливість використання орендованого приміщення за його цільовим призначенням у зв`язку з розміщенням у ньому пункту незламності, пунктів приймання та збору евакуйованих осіб, волонтерської групи та іншого майна;

- суд безпідставно обмежився співвідношенням площі пункту незламності 133 кв.м до загальної площі будівлі 936,8 кв.м, не дослідивши функціональне призначення окремих приміщень та доводи позивача про фактичне зайняття площ, придатних для здійснення торговельної діяльності;

- встановлення Лозівською міською радою іншому орендарю за подібних обставин пільгової орендної плати у розмірі 1 грн свідчить про непослідовну та недобросовісну поведінку орендодавця, порушення принципу рівності суб`єктів господарювання та належного врядування;

- суд помилково надав преюдиційного значення висновкам у справі №922/1742/25 щодо нарахування та сплати орендної плати, оскільки питання про її зменшення на підставі статті 762 ЦК України у межах тієї справи по суті не вирішувалося, тоді як позов у справі №922/2868/25 був поданий ще до завершення розгляду справи №922/1742/25;

- факт сплати позивачем 108.848,93 грн не свідчить про визнання ним правомірності нарахованої орендної плати, оскільки відповідна сума була сплачена з метою збереження орендних правовідносин, уникнення нарахування пені та ризику розірвання договору;

- апеляційним судом у справі №922/1742/25 встановлено недоведеність заборгованості у сумі 53.084,12 грн та сплату позивачем коштів у сумі, що перевищувала доведений розмір заборгованості, у зв`язку з чим відповідна переплата підлягає поверненню на підставі статті 1212 ЦК України;

- висновок суду про відсутність підстав для стягнення 22.686,00 грн витрат на комунальні послуги є помилковим, оскільки відповідні ресурси, за твердженням апелянта, споживалися не ним у межах господарської діяльності, а під час функціонування пункту незламності та евакуаційних заходів, унаслідок чого відповідач зберіг власні кошти за рахунок позивача.

Відповідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.06.2026 сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Васильєв Є.О., суддя Хачатрян В.С.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.07.2026 витребувано матеріали справи №922/2868/25 з Господарського суду Харківської області та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги ФОП Дусика О.М. на рішення Господарського суду Харківської області від 10.06.2026 у справі №922/2868/25 до надходження матеріалів справи.

13.07.2026 на адресу Східного апеляційного господарського суду на вимогу ухвали надійшли матеріали справи №922/2868/25.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Дусика Олександра Мефодійовича. Встановлено строк до 11.08.2026 для учасників справи для подання відзиву на апеляційну скаргу до канцелярії суду разом з доказами його (доданих до нього документів) надсилання іншим учасникам справи в порядку ч.2 ст.263 Господарського процесуального кодексу України. Запропоновано учасникам справи надати до суду заяви, клопотання та заперечення (у разі наявності), з доказами надсилання їх копії та доданих до них документів інших учасникам справи в порядку ч.4 ст.262 Господарського процесуального кодексу України. Призначено розгляд справи на 03.09.2026. Явку сторін визнано не обов`язковою.

05.08.2026 від Фізичної особи-підприємця Дусика Олександра Мефодійовича надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника позивача (вх.№8631 від 04.08.2026).

12.08.2026 в межах встановленого судом строку від Управління культури Лозівської міської ради Харківської області надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.8873 від 11.08.2026), в якому перший відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 10.06.2026 у справі №922/2868/25 без змін.

Аргументуючи свою позицію по справі, 1-й відповідач зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки позивачем не доведено неможливості використання у спірний період усього орендованого приміщення за цільовим призначенням, а докази зайняття всієї площі будівлі до суду першої інстанції не подавалися. Вказує, що у справі №922/1742/25 позивач вже заявляв вимогу про ненарахування орендної плати за частину спірного періоду, однак надалі просив залишити відповідний позов без розгляду, а тому доводи про позбавлення його можливості захистити свої права є необґрунтованими. Щодо коштів у сумі 53.084,12 грн відповідач посилається на те, що у справі №922/1742/25 судом не було встановлено відсутності відповідної заборгованості, а лише констатовано неможливість перевірки її існування та розміру в межах предмета тієї справи, тоді як у цій справі на підтвердження правомірності нарахувань надано акти звірки та розрахунок заборгованості. Також відповідач заперечує проти застосування ст.1212 ЦК України, посилаючись на те, що спірні орендні платежі були здійснені на виконання чинного договору оренди, а витрати на утримання приміщення та оплату комунальних послуг відповідно до умов договору покладалися на орендаря та не підлягають компенсації відповідачем.

Крім того, 1-й відповідач зазначає, що судом першої інстанції застосовано як частину 4, так і частину 6 статті 762 ЦК України, а тому довід апеляційної скарги про помилкове застосування виключно частини шостої цієї статті є необґрунтованим. Звертає увагу, що за співвідношенням до розміру орендної плати, визначеного договором, зменшення її до 1 грн є практично тотожним повному звільненню від орендної плати. Щодо посилання апелянта на постанову Верховного Суду у справі №903/357/21, відповідач вказує, що вона стосується коштів, сплачених понад передбачені договором платежі, тоді як спірна сума 108.848,93 грн сплачена позивачем на виконання чинного договору оренди та у визначеному ним розмірі, у зв`язку з чим правова позиція, викладена у цій постанові, до спірних правовідносин незастосовна. Також відповідач посилається на заборону суперечливої поведінки (venire contra factum proprium), зазначаючи, що позивач, добровільно сплативши кошти в межах договірних відносин, а в подальшому вимагаючи їх повернення за тими самими обставинами, діє недобросовісно.

Другий відповідач не скористався наданим йому ст. 263 ГПК України процесуальним правом, відзиву на апеляційну скаргу не надав.

В судовому засіданні 03.09.2026 приймає участь представник 1-го відповідача - Третьякова Н.Ю., яка просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обгрунтоване, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Другий відповідач, Лозівська міська рада Харківської області, не направила свого представника для участі в судовому засіданні, попри здійсненні судом заходи з повідомлення належним чином про день та час розгляду справи.

Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Судова колегія зауважує, що в матеріалах справи наявні процесуальні документи сторін, в яких останні висловили свою правову позицію, а також інші документи, необхідні для прийняття обґрунтованого рішення зі спору.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч.1 ст.273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши в судовому засіданні доповідь судді-доповідача, розглянувши матеріали справи, доводи в обґрунтування апеляційної скарги, в межах вимог, передбачених ст.269 ГПК України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

01.10.2019 між Управлінням культури Лозівської міської ради Харківської області (Орендодавець, 1-й відповідач по справі) та ФОП Дусиком О.М. (Орендар, позивач по справі) укладено Договір оренди нежитлового приміщення (будівлі), відповідно до умов якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 936,8 кв.м, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Лозова та розташоване за адресою: м.Лозова, вул. О.Бричука, 59а. Зазначене майно перебуває на балансі Управління культури Лозівської міської ради Харківської області. Право оренди вказаного об`єкта було надано орендарю на підставі розпорядження Лозівського міського голови від 30.09.2019 №351.

Іншими умовами Договору Сторони визначили таке:

- вартість об`єкта оренди, визначена на підставі висновку про вартість (акта оцінки) станом на 27.08.2019, становить 1.323.360,00 грн. Розмір орендної плати встановлено відповідно до пункту 5 Методики розрахунку орендної плати за майно, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Лозова, затвердженої рішенням Лозівської міської ради від 12.12.2017 №778, і за базовий місяць розрахунку складає 3.740,67 грн;

- передбачено проведення індексації річної орендної плати один раз на рік із застосуванням річних індексів інфляції відповідно до вимог чинного законодавства України (п.3.2 Договору);

- орендна плата перераховується на розрахунковий рахунок Орендодавця Орендарем щомісяця протягом 15 календарних днів наступного місяця (п.3.3 Договору);

- орендна плата, сплачена несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає стягненню на користь орендодавця та місцевого бюджету у встановленому законом порядку з нарахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у відповідний період, за кожний день прострочення, включаючи день оплати (п.3.5 Договору);

- Орендар має право за згодою Орендодавця проводити заміну, реконструкцію, технічне переозброєння Майна, що зумовлює підвищення його вартості. За письмовою згодою виконавчого комітету Лозівської міської ради проводити невід`ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності (п.п.4.4, 4.5 Договору);

- Орендар зобов`язаний в місячний термін з моменту укладання цього Договору укласти договір на відшкодування витрат Орендодавця на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг, або, у разі необхідності, здійснити укладання окремих договорів на отримання комунальних послуг. Завірені належним чином копії укладених договорів надати Орендодавцю протягом десяти днів з дати укладення. У разі невиконання цієї вимоги Орендодавець мас право дострокового розірвання цього Договору (п.4.7 Договору);

- Орендар зобов`язується своєчасно здійснювати за власний рахунок поточний ремонт орендованого Майна, якщо воно цього потребує (п.4.9 Договору);

- Орендар зобов`язується забезпечити збереження орендованого Приміщення, запобігати його пошкодженню і псуванню, утримувати Приміщення в порядку, передбаченому санітарними нормами та правилами пожежної безпеки, підтримувати в належному стані, здійснювати заходи протипожежної безпеки (п.3.2 Договору);

07.02.2025 сторонами укладено додаткову угоду №1 до Договору оренди нежитлового приміщення (будівлі) від 01.10.2019, якою внесено зміни до абзацу першого пункту 1.1 розділу 1 “Предмет договору”. У новій редакції сторони погодили, що об`єктом оренди є нежитлове приміщення загальною площею 936,8 кв.м, яке належить до комунальної власності Лозівської міської територіальної громади та розташоване за адресою: Харківська область, м.Лозова, вул. О.Бричука, 59, і перебуває на балансі Управління культури Лозівської міської ради Харківської області.

28.09.2023 протоколом №9 позачергового засідання Комісії щодо питання 5 порядку денного “Про стан функціональної готовності та забезпеченості пунктів незламності на території Лозівської міської територіальної громади” було зазначено, що заслухавши доповідь начальника відділу цивільного захисту, оборонної, мобілізаційної, режимно-секретної роботи та взаємодії з правоохоронними органами міської ради, який, крім іншого, поінформував комісію про лист територіального центру соціального обслуговування міської ради про те, що центр незламності, розташований за адресою вул.Дикого, буд.6, працювати не буде у зв`язку із передачею адміністративної будівлі в оренду, а тому виникає необхідність у розгортанні додаткового пункту незламності в Авилівській частині міста Лозова.

З цього питання Комісія вирішила доручити начальникові Управління культури міської ради, провести роботу щодо розгортання додаткового пункту незламності за адресою місто Лозова, вул.Олександра Бричука, 59 та забезпечити його майном і обладнанням в повному обсязі відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 17.12.2022 №1401 “Питання організації та функціонування пунктів незламності”; затвердити перелік визначених місць для розгортання пунктів незламності (Додаток 3 до рішення); балансоутримувачам будівель, в яких визначені пункти незламності, відповідно до додатку 3, відповідальним за роботу пунктів незламності у осінньо - зимовий період 2023-2024р., у термін до 01.10.2023 розгорнути пункти незламності та у термін до 01.11.2023 забезпечити комплектування пунктів незламності усім необхідним майном.

28.09.2023 рішенням Комісії (додаток 3) було затверджено Перелік визначених місць для розгортання пунктів незламності на території Лозівської міської територіальної громади, серед яких Лозівський Будинок культури за адресою: м.Лозова, вул.Олександра Бричука, буд. 59.

Підставою для звернення позивача до Господарського суду Харківської області за захистом своїх прав як орендаря нежитлового приміщення стало, за його твердженням, істотне обмеження можливості користування орендованим майном за визначеним договором цільовим призначенням у зв`язку з використанням спірного приміщення для суспільних потреб. При цьому, з урахуванням обставин, на які позивач послався у заяві про зміну предмета позову, останній виходить з того, що постановою Східного апеляційного господарського суду від 23.12.2025 у справі №922/1742/25 встановлено обставини щодо нарахування та сплати орендної плати за договором оренди, а також використання спірного приміщення для розміщення пункту незламності, пункту приймання та збору евакуйованих осіб та здійснення іншої діяльності в інтересах територіальної громади.

На переконання позивача, зазначені обставини свідчать про те, що починаючи з жовтня 2023 року можливість використання ним орендованого майна відповідно до його цільового призначення була істотно обмежена, що стало підставою для заявлення вимоги про зменшення орендної плати за період з жовтня 2023 року по квітень 2025 року до 1,00 грн на місяць на підставі частин 4, 6 статті 762 ЦК України. Як наслідок такого перерахунку орендної плати позивач також просить стягнути з Управління культури Лозівської міської ради Харківської області на підставі статті 1212 ЦК України 120.379,21 грн безпідставно збережених коштів з орендної плати та 22.686,00 грн безпідставно збережених коштів за послуги з утримання будівлі будинку культури за адресою: м. Лозова, вул. О. Бричука, 59.

Господарський суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, мотивував своє рішення тим, що постановою Східного апеляційного господарського суду від 23.12.2025 у справі №922/1742/25 вже були встановлені обставини щодо нарахування та сплати орендної плати за договором оренди від 01.10.2019 за період з червня 2022 року по квітень 2025 року, а також факт об`єктивного обмеження ФОП Дусика О.М. у користуванні орендованим приміщенням у зв`язку з розміщенням у ньому пункту незламності, приймального та збірного пунктів евакуації. При цьому суд зазначив, що позивач, будучи обізнаним про вказані обставини, під час розгляду справи №922/1742/25 вимог про зменшення орендної плати на підставі частин 4, 6 статті 762 ЦК України не заявляв та сплатив на користь Управління культури Лозівської міської ради Харківської області 108.848,93 грн орендної плати, у зв`язку з чим провадження у тій справі в частині стягнення заборгованості у сумі 55.764,81 грн було закрито за відсутністю предмета спору. Суд також виходив з того, що встановлена у справі №922/1742/25 недоведеність заборгованості у сумі 53.084,12 грн не є тотожною встановленню факту відсутності такої заборгованості, тоді як сплата позивачем 108.849,00 грн була здійснена свідомо в межах існуючих договірних правовідносин та із зазначенням у призначенні платежу про погашення заборгованості з орендної плати. Водночас суд врахував, що площа пункту незламності становила 133 кв.м із загальної площі орендованого приміщення 936,8 кв.м, а тому сам факт його розміщення не свідчив про неможливість користування усім об`єктом оренди. Щодо вимоги про стягнення 120.379,21 грн суд зазначив, що спірні кошти були сплачені на виконання чинного договору оренди, правова підстава їх набуття відповідачем не була скасована, визнана недійсною, змінена чи припинена, у зв`язку з чим відсутні підстави для застосування положень статті 1212 ЦК України. Відмовляючи у стягненні 22.686,00 грн витрат на комунальні послуги та утримання приміщення, суд виходив з того, що відповідно до умов договору обов`язок з ут

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об`єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв`язок, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом спору у даній справі є матеріально-правові вимоги орендаря комунального майна про зменшення розміру орендної плати у зв`язку з істотним обмеженням можливості користування орендованим майном за його цільовим призначенням, а також похідні вимоги про повернення як безпідставно збережених коштів сплачених орендних платежів та витрат на утримання орендованого приміщення.

Отже, з огляду на встановлені судом першої інстанції обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного господарського суду має перевірити правильність висновку суду першої інстанції про відсутність правових та фактичних підстав для зменшення орендної плати у заявленому позивачем розмірі, а також пов`язаного з цим висновку про відсутність підстав для повернення спірних орендних платежів і витрат на утримання приміщення за правилами ст.1212 ЦК України.

Відповідно до засад господарського судочинства, закріплених у ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, а кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Аналогічний обов`язок доказування встановлений ст.74 ГПК України. Відповідно до статей 76-79 ГПК України докази підлягають оцінці з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності. Згідно зі ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Згідно зі ст.14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

За змістом ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію або утриматися від вчинення певної дії, а друга сторона має право вимагати виконання такого обов`язку. Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. За приписами ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст.759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Відповідно до ч.1 ст.762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Правова природа орендної плати безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням майном протягом певного строку, а обов`язок її внесення є однією з визначальних ознак орендних правовідносин. Відповідний підхід викладений об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.04.2021 у справі №910/11131/19.

Водночас закон передбачає випадки, за яких обставини, що виникли незалежно від наймача, впливають на обсяг його обов`язку зі сплати орендної плати. Так, згідно з ч.4 ст.762 ЦК України наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Натомість відповідно до ч.6 ст.762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Отже, положення ч.4 та ч.6 ст.762 ЦК України передбачають різні правові наслідки залежно від ступеня обмеження можливості користування орендованим майном. Зменшення орендної плати за ч.4 цієї статті пов`язується із ситуацією, коли можливість користування майном зберігається, однак через обставини, за які наймач не відповідає, істотно зменшується. Звільнення від орендної плати за ч.6 ст.762 ЦК України можливе за умови, коли користування предметом найму є неможливим взагалі. Аналогічне розмежування здійснено Верховним Судом у постанові від 23.12.2021 у справі №463/8131/20.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.09.2022 у справі №910/4729/20 також наголошено, що ч.6 ст.762 ЦК України пов`язує звільнення від орендної плати саме з об`єктивною безпосередньою неможливістю використання переданого у найм майна через обставини, за які орендар не відповідає. Саме по собі настання певних несприятливих обставин не є безумовною підставою для застосування цієї норми без встановлення їх фактичного впливу на можливість користування конкретним об`єктом оренди.

Заявлені позивачем вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів ґрунтуються на положеннях ст.1212 ЦК України та є пов`язаними з наведеними вище орендними правовідносинами. Наявність передбачених законом умов для застосування до спірних правовідносин кондикційного механізму підлягає окремій оцінці з урахуванням підстав та змісту кожної із відповідних позовних вимог.

Щодо обставин, встановлених у справі №922/1742/25, та меж їх преюдиційного значення колегія зазначає наступне.

Так, відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, для суду при розгляді інших справ за участю тих самих осіб та виключає необхідність повторного встановлення таких фактів (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/9823/17).

Разом з тим преюдиційне значення надається саме обставинам, установленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій судом в іншій справі. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися та встановлювалися судом і знайшли відображення у мотивувальній частині відповідного судового рішення (правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.07.2018 у справі №917/1345/17).

23.12.2025 постановою Східного апеляційного господарського суду у справі №922/1742/25, ухваленою у спорі за участю ФОП Дусика О.М. та Управління культури Лозівської міської ради Харківської області, встановлено, що наприкінці 2023 року органами місцевого самоврядування у приміщенні за адресою: м.Лозова, вул.О.Бричука, 59, яке перебувало в оренді ФОП Дусика О.М., було розгорнуто пункт незламності, а в подальшому створено приймальний пункт евакуйованих осіб та збірний пункт евакуації. Внаслідок використання частини орендованого приміщення для зазначених потреб ФОП Дусик О.М. був об`єктивно обмежений у можливості користування орендованим майном у відповідний період.

Також у справі №922/1742/25 встановлено, що заборгованість ФОП Дусика О.М. з орендної плати за період з червня 2022 року по квітень 2025 року становила 55.764,81 грн, а до ухвалення рішення позивачем було сплачено 108.848,93 грн, у зв`язку з чим провадження у частині зустрічних позовних вимог про стягнення зазначеної заборгованості було закрито через відсутність предмета спору.

Крім того, вимоги Управління культури Лозівської міської ради Харківської області про стягнення з ФОП Дусика О.М. заборгованості у розмірі 53.084,12 грн, яка за твердженням Управління, існувала станом на початок червня 2022 року, визнано необґрунтованими, оскільки зазначена сума виходила за межі заявленого у тій справі періоду стягнення, не була підтверджена належними та допустимими доказами, а її детальний розрахунок у матеріалах справи був відсутній. При цьому апеляційний суд зазначив про неможливість перевірити як сам факт існування такої заборгованості, так і її фактичний розмір.

Наведені обставини колегія суддів приймає як встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, без додаткового доказування та не здійснює їх повторної оцінки.

Водночас предметом судового розгляду у справі №922/1742/25 були, зокрема, вимоги Управління культури Лозівської міської ради Харківської області про стягнення заборгованості з орендної плати та розірвання договору оренди. Вимога про зменшення розміру орендної плати на підставі ч.4 ст.762 ЦК України у зв`язку з істотним зменшенням можливості користування орендованим майном предметом розгляду у справі №922/1742/25 не була та по суті не вирішувалася.

Відтак, встановлені у справі №922/1742/25 обставини не звільняють суд від необхідності самостійно розглянути заявлену у цій справі вимогу про зменшення орендної плати. Преюдиційне значення мають лише встановлені у попередній справі факти, зокрема розміщення у приміщенні пункту незламності, приймального та збірного пунктів евакуації, об`єктивне обмеження позивача у користуванні орендованим майном, а також обставини щодо нарахування та сплати орендної плати. Проте питання про наявність підстав для зменшення орендної плати на підставі ч.4 ст.762 ЦК України у справі №922/1742/25 не вирішувалося, а тому підлягає самостійній правовій оцінці у межах цієї справи.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про позбавлення позивача можливості заявити відповідні вимоги у межах справи №922/1742/25 у зв`язку з відмовою суду повернутися до стадії підготовчого провадження. Як видно з матеріалів, у межах справи №922/1742/25 саме ФОП Дусик О.М. звернувся з первісним позовом, у якому просив зобов`язати Управління культури Лозівської міської ради Харківської області не нараховувати орендну плату за договором оренди нежитлового приміщення від 01.10.2019 за період з 01.10.2023 по 01.03.2025, тобто ще у межах зазначеної справи заявляв самостійну вимогу, безпосередньо пов`язану з нарахуванням орендної плати за частину спірного у цій справі періоду. Надалі представник ФОП Дусика О.М. просив залишити його первісний позов без розгляду.

Таким чином, можливість звернутися до суду з вимогою щодо нарахування орендної плати за відповідний період позивачем була реалізована, а залишення такого позову без розгляду відбулося за заявою його представника, тобто внаслідок власного процесуального волевиявлення позивача, а не внаслідок позбавлення його судом можливості заявити відповідну вимогу.

Щодо вимоги про зменшення орендної плати до 1 грн на місяць та застосування ч.4 ст.762 ЦК України колегія суддів зазначає наступне.

Так аналіз частини 4 ст.762 ЦК України свідчить про те, що право наймача на зменшення плати не є наслідком будь-яких незручностей чи ускладнень у здійсненні господарської діяльності, а виникає за наявності визначених законом умов: можливість користування майном істотно, тобто значною мірою, зменшилася, а таке зменшення викликане обставинами, за які наймач не відповідає.

За загальним правилом доказування саме позивач, який заявляє вимогу про зменшення орендної плати, зобов`язаний довести фактичні підстави виникнення права на таке зменшення - обставини, що не залежать від нього, їх вплив на можливість використання майна, а також обґрунтованість заявленого ним розміру зменшення. Частина 4 ст.762 ЦК України не встановлює презумпції, за якою будь-яке підтверджене обмеження користування майном автоматично зумовлює зменшення орендної плати до розміру, визначеного наймачем. Відповідно, фактичні обставини, якими обґрунтовується конкретно заявлений розмір зменшення орендної плати, підлягають доведенню позивачем за загальними правилами господарського процесу. Аналогічний підхід щодо необхідності доведення передбачених ч.4 ст.762 ЦК України обставин при заявленні вимоги про зменшення конкретно визначеного розміру орендної плати викладений Верховним Судом у постанові від 15.09.2021 у справі №911/3394/20.

Колегія суддів враховує, що в межах справи №922/1742/25 вже встановлено факт об`єктивного обмеження ФОП Дусика О.М. у можливості користування орендованим майном у зв`язку з розміщенням у ньому пункту незламності, а в подальшому - приймального та збірного пунктів евакуації. Ця обставина колегією суддів не переоцінюється. Органами місцевого самоврядування дійсно було організовано використання частини орендованого приміщення для зазначених суспільних потреб, унаслідок чого можливість позивача користуватися орендованим майном була об`єктивно обмежена.

Разом з тим сама по собі встановлена обставина обмеження користування не звільняє позивача від обов`язку довести обсяг, тривалість та ступінь такого обмеження в межах, необхідних для застосування ч.4 ст.762 ЦК України та перевірки обґрунтованості заявленого ним розміру зменшення орендної плати.

Матеріали справи не містять розрахунку, який пов`язував би заявлений розмір зменшення - 1 грн на місяць - з обсягом, тривалістю чи функціональним значенням обмеженої у користуванні площі. Обґрунтовуючи саме цю суму, позивач посилався виключно на аналогію з рішенням Лозівської міської ради від 10.11.2022 №1071 про встановлення пільгової орендної плати іншому орендарю. Власного розрахунку ступеня зменшення можливості користування з урахуванням обставин цієї справи позивач не надав ані суду першої інстанції, а ні в апеляційному суді.

Крім того, з обставин, встановлених постановою у справі №922/1742/25, вбачається, що пункт незламності розгорнуто наприкінці 2023 року, а приймальний та збірний пункти евакуації створено в подальшому, тобто обмежуючі обставини виникали послідовно, а не одночасно на початок заявленого періоду. Позивач же просить встановити єдиний розмір плати - 1 грн на місяць - для всього періоду з жовтня 2023 року по квітень 2025 року без диференціації залежно від часу виникнення та інтенсивності відповідних обмежень. Доказів однорідності такого обмеження впродовж усього заявленого періоду матеріали справи не містять. Не надано суду й доказів такого ступеня обмеження можливості використання орендованого приміщення за цільовим призначенням протягом усього заявленого періоду, який би обґрунтовував зменшення орендної плати саме до 1 грн на місяць.

Паспортом пункту незламності підтверджується, що безпосередньо під його розміщення відведено 133 кв.м у будівлі загальною площею 936,8 кв.м. Цей показник є лише обліковою величиною і сам по собі не дає відповіді на питання про дійсний обсяг обмеження позивача у користуванні майном, оскільки не відображає функціонального призначення конкретних приміщень та не встановлює, які саме площі фактично використовувалися для відповідних суспільних потреб, а які залишалися доступними орендарю. Відтак обсяг обмеження підлягає встановленню на підставі сукупності доказів щодо фактичного використання орендованої будівлі.

Ще під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач зазначав, що пункт незламності розміщено у залах будівлі, де знаходилося належне йому торговельне обладнання, а також у приміщеннях, що використовувалися як підсобні для забезпечення торговельної діяльності. В інших залах за вказівкою відповідача-1 була розміщена волонтерська група. Відповідні доводи були наведені позивачем під час розгляду справи судом першої інстанції та відображені в оскаржуваному рішенні.

В апеляційній скарзі позивач деталізує ці обставини, посилаючись на функціональне призначення залів №1, 3, 4, 7, 8, 12, поповерховий план будівлі, заяви свідків, фото- та відеоматеріали, демонтаж торговельного обладнання, а також непридатність частини інших приміщень для використання.

Разом з тим наведені докази та доводи підтверджують використання частини орендованого приміщення для потреб пункту незламності, евакуаційних заходів та волонтерської діяльності, однак не дають можливості встановити, яка саме частина загальної площі була фактично недоступною позивачу у кожний із періодів, протягом якого часу тривало відповідне обмеження та яким був його фактичний вплив на можливість використання решти приміщення для господарської діяльності. Зазначені обставини не усувають також відсутності розрахунку, який пов`язував би встановлений ступінь обмеження із заявленим розміром орендної плати - 1 грн на місяць.

Посилання позивача на рішення Лозівської міської ради від 10.11.2022 №1071 також не обґрунтовує заявлений розмір зменшення. Зазначене рішення є індивідуальним рішенням органу місцевого самоврядування, прийнятим щодо іншого орендаря - ФОП Логвиненко В.В., за договором оренди №29 від 02.11.2022 та у зв`язку зі здійсненням діяльності волонтерського центру, яким у відповідні періоди встановлювалася орендна плата у розмірі від 1 грн до 1,20 грн на місяць. Позивач не довів тотожності фактичних і правових умов цього випадку з обставинами даної справи. Встановлення пільгової орендної плати іншому орендарю окремим рішенням ради не визначає розміру зменшення орендної плати за ч.4 ст.762 ЦК України у спірних правовідносинах.

З цих же підстав посилання апелянта на порушення принципів добросовісності та рівності суб`єктів господарювання не спростовує висновку щодо недоведеності заявленого розміру орендної плати, оскільки саме по собі застосування іншого розміру плати до іншого орендаря без доведення порівнюваності відповідних обставин не свідчить про наявність у позивача права на аналогічний розмір плати.

Посилання на ст.1 Першого протоколу до Конвенції також не змінює наведеного висновку, оскільки наявність втручання у можливість використання орендованого майна сама по собі не визначає конкретного розміру орендної плати, який підлягає встановленню за правилами ч.4 ст.762 ЦК України.

Отже, встановлені у справі обставини підтверджують обмеження можливості користування орендованим майном, однак не доводять наявності підстав для зменшення орендної плати саме до 1 грн на місяць протягом усього спірного періоду з жовтня 2023 року по квітень 2025 року, в зв”язку з чим колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги.

Щодо вимоги про стягнення 120.379,21 грн безпідставно збережених коштів з орендної плати колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути потерпілому це майно. Такий обов`язок виникає і у разі, коли підстава, на якій майно було набуте, згодом відпала.

Сам по собі факт існування між сторонами договірних правовідносин не виключає застосування ст.1212 ЦК України. Кошти, сплачені понад розмір належного договірного зобов`язання, за наявності відповідних підстав можуть бути повернуті як безпідставно набуті або збережені.

Отже, для задоволення заявленої вимоги позивач має довести, що сплатив відповідачу кошти понад суму, яку був зобов`язаний сплатити за договором, або що правова підстава для утримання відповідної частини коштів згодом відпала.

Суму 120.379,21 грн позивач визначив як різницю між загальною сумою сплачених орендних платежів - 180.248,93 грн та сумою орендної плати, яка, за його розрахунком, після зменшення орендної плати до 1 грн на місяць за спірний період мала становити 59.869,72 грн.

Отже, розрахунок 120.379,21 грн як переплати безпосередньо залежить від обґрунтованості вимоги про зменшення орендної плати до 1 грн на місяць. Оскільки підстав для такого зменшення у заявленому позивачем розмірі судом не встановлено, відсутні й підстави вважати визначену ним різницю у сумі 120.379,21 грн переплатою, яка підлягає поверненню за правилами ст.1212 ЦК України.

Окремо колегія суддів оцінює доводи апелянта щодо суми 53.084,12 грн.

Як вже зазначалося, у справі №922/1742/25 суд встановив заборгованість ФОП Дусика О.М. з орендної плати за період з червня 2022 року по квітень 2025 року у розмірі 55.764,81 грн. Водночас Управління посилалося також на існування станом на початок червня 2022 року заборгованості у сумі 53.084,12 грн.

Стосовно цієї суми суд у справі №922/1742/25 зазначив, що вона виходила за межі заявленого періоду стягнення, не була підтверджена належними та допустимими доказами, а її детальний розрахунок у матеріалах справи був відсутній. У зв`язку з цим суд не встановив ані факту існування такої заборгованості, ані її фактичного розміру.

Апелянт виходить з того, що ним було сплачено 108.848,93 грн, тоді як встановлена судом заборгованість за період з червня 2022 року по квітень 2025 року становила 55.764,81 грн, а тому різниця між цими сумами у розмірі 53.084,12 грн є переплатою.

Однак такий висновок не враховує, що сума 55.764,81 грн стосувалася лише заборгованості за період з червня 2022 року по квітень 2025 року. Натомість сума 53.084,12 грн, на яку посилалося Управління, стосувалася заборгованості, що, за його твердженням, існувала до початку цього періоду.

Тому сама по собі різниця між сплаченими позивачем 108.848,93 грн та встановленою за період з червня 2022 року по квітень 2025 року заборгованістю у сумі 55.764,81 грн не доводить, що відповідна частина платежу була здійснена без правової підстави.

Квитанція від 29.07.2025 підтверджує сплату 108.849,00 грн із призначенням платежу "оплата заборгованості зі сплати орендної плати згідно претензії від 16.05.2025 №264". Водночас із цього платіжного документа неможливо встановити, за які саме періоди та в рахунок яких конкретних нарахувань була зарахована сплачена сума.

Отже, постанова у справі №922/1742/25 не встановлює факту переплати позивачем 53.084,12 грн. Так само матеріалами цієї справи не підтверджено, що зазначена сума або інша частина заявлених до стягнення 120 379,21 грн була сплачена понад розмір належного грошового зобов`язання чи утримується відповідачем без достатньої правової підстави. За таких обставин підстави для застосування ст.1212 ЦК України відсутні.

Щодо вимоги про стягнення 22.686 грн комунальних платежів колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ФОП Дусик О.М. просить стягнути з Управління культури Лозівської міської ради Харківської області 22.686,00 грн, сплачених ним за електроенергію, водопостачання та водовідведення у період використання частини орендованого приміщення за адресою: м. Лозова, вул. О. Бричука, 59 для функціонування пункту незламності, приймального пункту евакуйованих осіб та збірного пункту евакуації.

Відповідно до ст.1212 ЦК України безпідставне збагачення може полягати не лише у набутті майна, а й у його збереженні за рахунок іншої особи. Тому сама по собі та обставина, що сплачені ФОП Дусиком О.М. кошти перераховувалися безпосередньо постачальникам комунальних послуг, а не Управлінню, не виключає можливості застосування положень ст.1212 ЦК України.

Водночас для задоволення цієї вимоги позивач мав довести, яка саме частина спожитих комунальних ресурсів припадала на потреби зазначених пунктів, їх обсяг та вартість, а також те, що відповідні витрати мав нести саме відповідач і внаслідок їх оплати позивачем Управління зберегло власні кошти.

Надані ФОП Дусиком О.М. платіжні документи підтверджують понесення ним витрат на електроенергію, водопостачання та водовідведення, однак не дозволяють розмежувати обсяг ресурсів, спожитих у зв`язку з діяльністю пункту незламності та евакуаційних пунктів, і обсяг ресурсів, спожитих самим орендарем у процесі користування приміщенням.

При цьому за умовами договору оренди нежитлового приміщення від 01.10.2019, зокрема п.4.7, 4.9, 4.10, обов`язок щодо оплати відповідних витрат покладався на Орендаря. Водночас зазначені умови договору самі по собі не виключають можливості компенсації вартості ресурсів, фактично спожитих іншими особами, однак належних доказів, які б дозволяли визначити конкретний обсяг такого споживання та його вартість, позивачем не надано.

За таких обставин матеріали справи не дають можливості встановити, яку саме суму коштів Управління культури Лозівської міської ради Харківської області зберегло за рахунок ФОП Дусика О.М., у зв`язку з чим підстави для стягнення заявлених 22.686 грн за правилами ст.1212 ЦК України відсутні.

Інші доводи апеляційної скарги, у тому числі щодо позбавлення позивача можливості належного судового захисту та суперечливої поведінки відповідача, висновків колегії суддів не спростовують. Вимоги ФОП Дусика О.М. у цій справі розглянуті судами по суті, а обставини розгляду справи №922/1742/25, зокрема залишення заявленої ним вимоги щодо ненарахування орендної плати без розгляду за заявою його представника, не свідчать про позбавлення позивача доступу до правосуддя.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується з кінцевим висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову, водночас з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові. Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених судом обставин та не підтверджують наявності правових підстав для задоволення заявлених вимог про зменшення орендної плати, стягнення 120.379,21 грн безпідставно збережених коштів та 22.686 грн комунальних платежів.

За таких обставин підстав для скасування рішення Господарського суду Харківської області від 10.06.2026 у справі №922/2868/25 колегія суддів не вбачає, а апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Дусика Олександра Мефодійовича задоволенню не підлягає.

Відповідно до статей 236 та 276 ГПК України підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції не встановлено.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, понесені заявником судові витрати, пов`язані з її поданням і розглядом, відповідно до ст.129 ГПК України покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Дусика Олександра Мефодійовича залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 10.06.2026 у справі №922/2868/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 286-289 ГПК України

Повна постанова складена 08.09.2026.

Головуючий суддя О.А. Істоміна

Суддя Є.О. Васильєв

Суддя В.С. Хачатрян