Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №917/2126/25 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року м. Харків Справа №917/2126/25

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Васильєв Є.О., суддя Істоміна О.А., суддя Тарасова І.В.,

при секретарі судового засідання Горюшко В.С.,

за участю прокурора Харківської обласної прокуратури Кадацької Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду у місті Харкові апеляційну скаргу Фермерського господарства "БІЛИКИ" (вх. №1400 П/3)

на рішення Господарського суду Полтавської області від 28.05.2026 у справі №917/2126/25

(суддя Сірош Д.М., повне судове рішення складено 10.06.2026)

за позовом заступника керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Великобудищанської сільської ради

до Фермерського господарства "БІЛИКИ"

про розірвання договорів, повернення земельних ділянок та водних об`єктів, відшкодування завданої шкоди

ВСТАНОВИВ:

1. Стисле викладення історії справи

1.1. Заступник керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області (далі – прокурор) звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом в інтересах держави в особі Великобудищанської сільської ради (далі – сільська рада, позивач) до Фермерського господарства "Білики" (далі – ФГ "Білики", відповідач, апелянт), в якому просив:

– розірвати договір оренди земельної ділянки під водним об`єктом від 26.06.2013, укладений між Гадяцькою районною державною адміністрацією та ФГ "Білики", щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5320482000:00:008:0806 площею 15,5911 га, яка розташована на території Великобудищанської сільської ради Миргородського району Полтавської області;

– розірвати договір оренди водного об`єкта (ставка) №124 від 12.06.2013 щодо ставка площею 0,2 га, який розташований на зазначеній земельній ділянці;

– розірвати договір оренди водного об`єкта №116 від 07.02.2013 щодо ставка площею 6,50 га, який розташований на зазначеній земельній ділянці;

– розірвати договір оренди водного об`єкта (ставка) №125 від 12.06.2013 щодо ставка площею 0,8 га, який розташований на зазначеній земельній ділянці;

– зобов`язати ФГ "Білики" повернути сільській раді земельну ділянку з кадастровим номером 5320482000:00:008:0806 площею 15,5911 га разом із розташованими на ній водними об`єктами – ставками площею 0,2 га, 6,50 га, 0,8 га за актом приймання-передачі;

– стягнути з ФГ "Білики" на користь місцевого бюджету Великобудищанської сільської ради шкоду, завдану використанням земельної ділянки з кадастровим номером 5320482000:00:008:0806 не за цільовим призначенням, у розмірі 18 724,57 грн.

1.2. В обґрунтування позовних вимог прокурор вказував, що за результатами оглядів у межах кримінального провадження встановлено використання ФГ "Білики" землі та ставків не за цільовим призначенням (рибогосподарським) — самовільне розорювання та засівання соєю висохлого ставка площею 6,5 га, обміління двох інших ставків, заростання прибережних смуг чагарниками й бур`янами та захаращення побутовим сміттям, що є істотним порушенням умов договорів і вимог земельного та водного законодавства (статті 61, 96 ЗК України, статті 68, 86, 89 ВК України, стаття 35 Закону "Про охорону земель").

Наведені обставини, що, на думку прокурора, зумовлюють не лише необхідність розірвання договорів, але й обов`язок відповідача повернути земельну ділянку та водні об`єкти територіальній громаді і відшкодувати завдану шкоду.

При цьому прокурор здійснює представництво інтересів держави в порядку статті 23 Закону "Про прокуратуру", оскільки сільська рада, повідомлена про виявлені порушення, відмовилася самостійно звертатися з позовом через відсутність коштів на сплату судового збору.

1.3. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 28.05.2026 у справі №917/2126/25 (суддя Сірош Д.М., повне судове рішення складено 10.06.2026) позов задоволено повністю: розірвано договір оренди земельної ділянки під водним об`єктом від 26.06.2013, договір оренди водного об`єкта (ставка) №124 від 12.06.2013, договір оренди водного об`єкта №116 від 07.02.2013 та договір оренди водного об`єкта (ставка) №125 від 12.06.2013; зобов`язано ФГ "Білики" повернути сільській раді земельну ділянку з кадастровим номером 5320482000:00:008:0806 разом із розташованими на ній ставками за актом приймання-передачі; стягнуто з ФГ "Білики" на користь місцевого бюджету Великобудищанської сільської ради 18 724,57 грн шкоди, а на користь Полтавської обласної прокуратури – 18 168,00 грн витрат зі сплати судового збору.

1.4. Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що земельна ділянка з кадастровим номером 5320482000:00:008:0806 належить до земель водного фонду з цільовим призначенням 10.01 "для експлуатації та догляду за водними об`єктами", а розташовані на ній ставки передані відповідачу в оренду для рибогосподарських потреб. Суд першої інстанції встановив, що за результатами оглядів земельної ділянки на частині ложа ставка площею 6,5 га виявлено розорювання та посів технічної культури (сої), відсутність води, сліди обробітку сільськогосподарською технікою, а також заростання водних об`єктів і прибережних захисних смуг деревно-чагарниковою та бур`янистою рослинністю.

Місцевий господарський суд виснував, що відповідач порушив пункти 14, 15, 16, 32 договору оренди земельної ділянки під водним об`єктом від 26.06.2013, пункт 3 додаткової угоди до нього від 26.06.2018, пункти 7.6, 7.9, 7.10, 9.1 кожного з договорів оренди водних об`єктів та пункти 2 додаткових угод до них від 14.06.2018. Такі порушення суд першої інстанції кваліфікував як істотні у розумінні статті 651 Цивільного кодексу України та статті 32 Закону України "Про оренду землі".

1.5. Розмір шкоди, заподіяної внаслідок використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, місцевий господарський суд визначив на підставі довідки Державної екологічної інспекції Центрального округу, надісланої листом від 14.10.2025 №02.1-11/5414, складеної за Методикою визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, псування земель, порушення режиму, нормативів і правил їх використання, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 №963.

2. Узагальнені доводи апеляційної скарги та межі апеляційного перегляду справи

2.1. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ФГ "Білики" 28.06.2026 звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на нез`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 28.05.2026 у справі №917/2126/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

2.2. Доводи апеляційної скарги ФГ "Білики" в узагальненому вигляді зводяться до такого:

2.2.1. позивач перед зверненням до суду з вимогою про розірвання договорів був зобов`язаний дотриматися порядку припинення права користування земельними ділянками, що використовуються з порушенням земельного законодавства, визначеного статтею 144 Земельного кодексу України; цей порядок, на переконання апелянта, за своєю суттю є порядком досудового врегулювання спору і визначає обставини, за яких у позивача виникає правова можливість звернутися до суду з позовом про розірвання договору оренди;

2.2.2. апелянт не отримував ані протоколу про адміністративне правопорушення, ані припису про припинення правопорушення та усунення його наслідків у 30-денний строк, а тому був неправомірно позбавлений можливості усунути стверджувані порушення в досудовому порядку; жодного з п`яти послідовних заходів, передбачених частинами першою та другою статті 144 Земельного кодексу України, позивачем не вжито;

2.2.3. Великобудищанська сільська рада в розумінні частини першої статті 5 та статті 6-1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" сама є органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель, і реалізує цю функцію через державних інспекторів; отже, саме сільська рада мала скласти протоколи про адміністративні правопорушення та видати приписи, а стаття 144 Земельного кодексу України фактично визначає перелік належних і допустимих доказів порушення земельного законодавства;

2.2.4. докази, зібрані під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №12025175560000102 від 02.07.2025 (листи, постанова про залучення спеціаліста, протоколи огляду від 08.07.2025 та від 14.07.2025), є недопустимими, оскільки дії відповідача, що полягають у порушенні вимог земельного законодавства щодо нецільового використання земельної ділянки, є адміністративним правопорушенням і виключають ознаки кримінально караного діяння; за наявності факту відсутності події кримінального правопорушення органи досудового розслідування не мали процесуальної можливості реалізовувати надані їм повноваження;

2.2.5. документи, на які послався суд першої інстанції, не містять жодних посилань на порушення умов конкретних пунктів спірних договорів оренди, а протоколи огляду складено за відсутності представників Державної екологічної інспекції Центрального округу; суд не з`ясував у прокурора наявність відомостей про вирок у кримінальному провадженні №12025175560000102, тоді як сам факт наявності кримінального провадження не є доказом вини відповідача;

2.2.6. перевірка умов використання водних об`єктів та їх фактичного стану належить до компетенції Державного агентства водних ресурсів України в порядку здійснення державного моніторингу вод (Порядок здійснення державного моніторингу вод, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19.09.2018 №758; Положення про Регіональний офіс водних ресурсів у Полтавській області, затверджене наказом Державного агентства водних ресурсів України від 28.11.2024 №166); ані відділення поліції №1 Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області, ані спеціаліст II категорії відділу земельних відносин та екологічних питань Великобудищанської сільської ради таких повноважень не мають, а тому складені ними документи є неналежними доказами;

2.2.7. суд першої інстанції не врахував акт обстеження водних об`єктів і гідротехнічних споруд від 09.04.2026, складений відділом водних об`єктів, басейнової взаємодії та ТЕБ Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області за результатами виїзду на місце та інструментальних замірів, за висновками якого водні об`єкти використовуються за призначенням і ціллю, зазначеними в договорах оренди водних об`єктів №116, №124 та №125 від 2013 року (риборозведення, вирощення та вилов риби), а порушень встановлених режимів роботи штучних водних об`єктів на день обстеження не виявлено;

2.2.8. прокурором не доведено підстав для представництва інтересів держави в суді: Миргородська окружна прокуратура Полтавської області та Великобудищанська сільська рада обмежилися формальними листами-повідомленнями, зміст яких зводився до відсутності у сільської ради коштів для сплати судового збору; після отримання листа прокуратури від 16.10.2025 за вих. №54/1-8198ВИХ-25 сільська рада не призначила жодної перевірки фактів порушення законодавства та не вчинила жодних дій для виправлення ситуації, хоча наділена всім обсягом відповідних повноважень;

2.2.9. прокуратурою не доведено, у чому саме полягає порушення інтересів держави та яким чином розірвання договорів усуне негативні наслідки для держави в особі сільської ради, натомість розірвання договорів призведе до більших негативних наслідків у вигляді недоотримання орендних платежів;

2.2.10. суд першої інстанції допустив порушення статей 13, 14, 74, 76, 77, 78, 86 ГПК України, розглянувши справу поверхово та однобічно, без належного дослідження й оцінки наявних доказів, що свідчить про формальний підхід до з`ясування обставин справи; ухвалене рішення не відповідає стандарту мотивованості судового рішення, сформованому у практиці Європейського суду з прав людини (справи "Салов проти України", "Надточий проти України", "Руїс Торіха проти Іспанії", "Ван де Гурк проти Нідерландів", "Гірвісаарі проти Фінляндії".

2.3. Відповідно до частини першої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки під час апеляційного перегляду не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами доводів скарги, підстави для виходу за межі доводів апеляційної скарги в порядку частини четвертої статті 269 ГПК України відсутні.

3. Позиція інших учасників справи

3.1. У відзиві на апеляційну скаргу Миргородська окружна прокуратура заперечувала проти доводів апеляційної скарги ФГ "Білики", обґрунтовуючи свою позицію таким:

3.1.1. посилання відповідача на передчасність позову через недотримання порядку ст. 144 ЗК України є помилковим, адже ця норма розміщена у Главі 22 "Припинення прав на землю" та стосується примусового припинення прав на землю державним інспектором з контролю за охороною земель, тоді як позов ґрунтується на ст. 32 Закону "Про оренду землі", яка самостійно передбачає судове розірвання договору за невиконання орендарем його умов і не вимагає попереднього досудового врегулювання;

3.1.2. факти, покладені в основу позову, підтверджені належними доказами – протоколами оглядів спірної ділянки від 08.07.2025, 14.07.2025 та 13.10.2025, які зафіксували пересохлий ставок 6,5 га з ознаками розорювання та посівом сої, обміління двох інших ставків та занедбаний стан прибережних захисних смуг;

3.1.3. відсутність представника Держводагентства під час оглядів не спростовує встановленого факту розорювання водної ділянки; проведене відповідачем обстеження від 09.04.2026 не має доказового значення, оскільки здійснене майже через рік після фіксації порушень, коли відповідач уже мав час усунути наслідки;

3.1.4. аргумент про відсутність підстав для прокурорського представництва є необґрунтованим: захищати інтереси держави мала Великобудищанська сільська рада як власник ділянки, однак, отримавши від прокуратури повідомлення про порушення (16.10.2025), вона відмовилася звертатися до суду через брак коштів на судовий збір (лист від 21.10.2025), що свідчить про бездіяльність компетентного органу;

3.1.5. використання відповідачем ставків, наданих виключно для рибогосподарської діяльності, під сільськогосподарські посіви порушує інтереси громади як власника цього майна, а позов прокурора покликаний захистити суспільний інтерес у законному використанні земель і водних об`єктів, що перебувають під особливою державною охороною.

4. Рух справи в суді апеляційної інстанції

4.1. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.06.2026 в порядку, регламентованому статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, визначено склад суду у справі: головуючий (суддя-доповідач) Васильєв Є.О., суддя Істоміна О.А., суддя Крестьянінов О.О.

4.2. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.07.2026 витребувано матеріали справи №917/2126/25 з Господарського суду Полтавської області; вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, відкладено до надходження матеріалів справи. Матеріали справи №917/2126/25 надійшли до Східного апеляційного господарського суду 13.07.2026.

4.3. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФГ "Білики" на рішення Господарського суду Полтавської області від 28.05.2026 у справі №917/2126/25; учасникам справи встановлено п`ятнадцятиденний строк на подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв і клопотань, а також строк до 10.08.2026 на подання заперечень стосовно заяв і клопотань процесуального характеру інших учасників справи; справу призначено до розгляду в судовому засіданні з повідомленням учасників справи на 31.08.2026 о 10:30.

4.4. Миргородською окружною прокуратурою 28.07.2026 засобами поштового зв`язку подано відзив на апеляційну скаргу, зміст якого викладено у пункті 3 цієї постанови.

4.5. У зв`язку з перебуванням судді Крестьянінова О.О., який входив до складу судової колегії за розпорядженням керівника апарату Східного апеляційного господарського суду від 27.08.2026 здійснено повторний автоматизований розподіл справи між суддями, за наслідками якого сформовано новий склад суду у справі: головуючий (суддя-доповідач) Васильєв Є.О., суддя Істоміна О.А., суддя Тарасова І.В.

4.6. У судовому засіданні 31.08.2026 брав участь прокурор Харківської обласної прокуратури Кадацька Д.М. Інші учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, справи своїх представників в судове засідання не направили. З огляду на те, що ухвалою Східного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження від 20.07.2026 явка учасників справи була визнана необов`язковою, суд ухвалив розпочати розгляд справи за відсутності представників цих учасників справи.

4.7. У судовому засіданні 31.08.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та оголосив скорочену постанову Східного апеляційного господарського суду.

5. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

5.1. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна земельна ділянки з кадастровим номером 5320482000:00:008:0806 площею 15,5911 га, розташованої за межами населеного пункту на території Великобудищанської сільської ради Миргородського району Полтавської області, є Великобудищанська сільська рада (код ЄДРПОУ 21051007). Цільове призначення земельної ділянки – 10.01 "для експлуатації та догляду за водними об`єктами"; категорія земель – землі водного фонду. (том 1, а.с. 122-123)

5.2. На зазначеній земельній ділянці розташовано три водні об`єкти (ставки) площею водного дзеркала 0,8 га, 6,5 га та 0,2 га, які паспортизовані відповідно до Порядку розроблення паспорта водного об`єкта, затвердженого наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 18.03.2013 №99 (зі змінами). Згідно з інформацією Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області від 11.07.2025 №1021/12/10 ці водні об`єкти знаходяться в руслі річки без назви, яка є правою притокою річки Веприк. (том 1 а.с. 99-101)

5.3. Між Гадяцькою районною державною адміністрацією (орендодавець) та ФГ "Білики" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки під водним об`єктом від 26.06.2013 (том 1, а.с. 59-63), за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку водного фонду з кадастровим номером 5320482000:00:008:0806 загальною площею 15,5911 га, у тому числі під водним об`єктом – 15,5911 га (пункти 1, 2 договору). Земельна ділянка, що передається в оренду, не має недоліків, які можуть перешкоджати її ефективному використанню (пункт 6 договору). Договір укладено терміном до 31.12.2038 (пункт 8 договору).

5.4. Пунктами 14-16 договору оренди земельної ділянки під водним об`єктом від 26.06.2013 визначено, що земельна ділянка передається в оренду для рибогосподарських потреб; цільове призначення земельної ділянки – землі водного фонду; умовами збереження стану об`єкта оренди є використання земельної ділянки за цільовим призначенням та додержання вимог законодавства про охорону довкілля.

5.5. Пунктом 32 договору оренди земельної ділянки під водним об`єктом від 26.06.2013 встановлено обов`язки орендаря, зокрема: використовувати земельну ділянку тільки за призначенням, для якого вона надана; додержуватись режиму використання земельної ділянки таким чином, щоб це не завдавало шкоди іншим землекористувачам, стану навколишнього середовища і не призводило до зниження якості землі; своєчасно і в повному обсязі вносити орендодавцю орендну плату; виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом. Відповідно до пункту 37 цього договору дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, внаслідок випадкового знищення або пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

5.6. Між сторонами за договором укладено додаткову угоду від 26.06.2018 до договору оренди земельної ділянки під водним об`єктом від 26.06.2013(том 1, а.с. 68-69), якою змінено площу водних об`єктів з 15,5911 га на 7,50 га. Пунктом 3 цієї додаткової угоди передбачено, що орендар за власний рахунок протягом десяти місяців з дати підписання додаткової угоди повинен розробити документацію із землеустрою, зареєструвати речове право на земельні ділянки з розташованими на них водними об`єктами, розробити технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки та надати орендодавцю витяги з технічної документації разом з проектом додаткової угоди щодо внесення змін до договору в частині визначення розміру орендної плати.

5.7. У 2013 році між Гадяцькою районною державною адміністрацією та ФГ "Білики" укладено три окремих договори оренди водних об`єктів (ставків), розміщених на земельній ділянці з кадастровим номером 5320482000:00:008:0806:

– договір оренди водного об`єкта №116 від 07.02.2013 – щодо ставка загальнодержавного значення площею водного дзеркала 6,00 га (том 1, а.с. 79-84);

– договір оренди водного об`єкта (ставка) №124 від 12.06.2013 – щодо ставка загальнодержавного значення площею водного дзеркала 0,2 га (том 1, а.с. 88-93);

– договір оренди водного об`єкта (ставка) №125 від 12.06.2013 – щодо ставка загальнодержавного значення площею водного дзеркала 0,8 га (том 1, а.с. 70-75).

За умовами пунктів 1.1 кожного із зазначених договорів орендодавець передає в оренду, а орендар приймає в строкове платне володіння та користування водний об`єкт з метою риборозведення, вирощення та вилову риби. Водні об`єкти розташовані на землях Веприцької сільської ради Гадяцького району Полтавської області за межами населеного пункту. Кожен договір укладено на строк 25 (двадцять п`ять) років і діє до 31.12.2038 (пункти 3.1 договорів).

5.8. Розділом 7 кожного з договорів оренди водних об`єктів визначено обов`язки орендаря, зокрема: використовувати орендований водний об`єкт відповідно до його призначення та умов договору (пункт 7.3); своєчасно вносити орендну плату (пункт 7.4); підтримувати необхідний рівень води у водному об`єкті на відмітці нормального підпертого рівня протягом усього періоду року та утримувати гідротехнічні споруди в належному стані (пункт 7.6); спільно з відповідною сільською радою визначити на водоймі місця відпочинку і купання людей та любительського лову риби, закріпити їх відповідними знаками, організувати безпечний відпочинок людей, облаштувати сезонні рятувальні пости, утримувати місця відпочинку в належному санітарному стані (пункт 7.9); утримувати гідротехнічні споруди, ложе та берегову зону в задовільному технічному та екологічному станах і дотримуватися встановлених режимів водокористування (пункт 7.10); при користуванні водним об`єктом дотримуватись вимог природоохоронного і санітарного законодавства, Водного кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України "Про тваринний світ", державних та місцевих стандартів, норм і правил (пункт 7.15). Пунктом 9.1 кожного договору передбачено, що обов`язковими для діяльності орендаря є обмеження господарської діяльності на водному об`єкті відповідно до статей 44, 89, 95, 99 Водного кодексу України.

Пунктом 2 додаткової угоди від 14.06.2018 до кожного з договорів оренди водного об`єкта: №116 від 07.02.2013 (том 1, а.с. 85-86), №124 від 12.06.2013 (том 1, а.с. 95-96), №125 від 12.06.2013 (том 1, а.с. 77-78) передбачено зобов`язання орендаря розробити технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, аналогічні пункту 3 додаткової угоди від 26.06.2018.

5.9. Органами національної поліції 02.07.2025 розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №12025175560000102 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 197-1 Кримінального кодексу України, за фактом самовільного зайняття земельної ділянки на території Великобудищанської територіальної громади. Дізнавач відділення поліції №1 Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області у кримінальному провадженні №12025175560000102 Пилипенко Ю.А. листом від 03.07.2025 №139788-2025 звернувся до ФГ "Білики" з проханням надати договори оренди, суборенди, додаткові угоди та проекти землеустрою щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5320482000:00:008:0806, а також про заплановане проведення огляду земельної ділянки (том 1, а.с. 34). Постановою начальника сектору дізнання відділення поліції №1 Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області від 03.07.2025 для проведення огляду залучено спеціаліста Державної екологічної інспекції Центрального округу. (том 1, а.с. 115-116)

Заступник голови ФГ "Білики" Іванюта І.І. у заяві від 08.07.2025 на ім`я старшого дізнавача СД ВП №1 Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області Свинаревського Д.О. дозволив працівникам поліції проведення огляду земельної ділянки з кадастровим номером 5320482000:00:008:0806 (том 1, а.с. 35), того ж дня в присутності Іванюти І.І. проведено огляд земельної ділянки, під час якого використовувався фотоапарат Panasonic HCV-260.

В ході огляду земельної ділянки з кадастровим номером 5320482000:00:008:0806 згідно з протоколом огляду земельної ділянки від 08.07.2025 (том 1, а.с. 36-40) за участю спеціаліста II категорії відділу земельних відносин та екологічних питань Великобудищанської сільської ради Покрови О.І., представника ФГ "Білики" Іванюти І.І. встановлено, що на земельній ділянці розміщено три водні об`єкти, два з яких наповнені водою, а в іншому, площею 6 га, вода відсутня. У фарватері цього ставка на площі близько 1 га виявлено посів технічної бобової культури – сої висотою близько 20-25 см. Решта території водного об`єкта поросла верболозом та очеретом, наявні кущі бузини, частина ділянки вкрита дикорослими рослинами. (том 1, а.с. 35-40)

5.10. У межах кримінального провадження №12025175560000102 14.07.2025 проведено додатковий огляд земельної ділянки за участю спеціаліста II категорії відділу земельних відносин та екологічних питань Великобудищанської сільської ради Покрови О.І., представника ФГ "Білики" Іванюти І.І. та сертифікованого інженера-землевпорядника ФО-П Мельника Ю.Л. Оглядом установлено, що земельна ділянка по периметру межових знаків не має; на ній знаходяться два водних об`єкти, заповнені водою, по периметру яких спостерігається замулення та зарості дикорослих дерев (верба, верболіз, бузина), очерету і рогозу; зі сторони суміжної земельної ділянки з кадастровим номером 5320482000:00:008:0829 виявлено розорювання та засіювання сільськогосподарською технічною бобовою культурою – соєю, висота посіву рослин 20-25 см. З метою встановлення площі розораної та засіяної ділянки інженером-землевпорядником за допомогою GPS-приймача марки TOPCC I POSITIONING SYSTEMS PIN:01-080501-03; SN-596-04525 проведено заміри вказаної земельної ділянки, схему якої долучено до протоколу. (том 1, а.с. 42-47)

5.11. Cертифікований інженер-землевпорядник ФОП Мельник Ю.Л., який брав участь в огляді земельної ділянки 14.07.2025, на виконання листа ГУНП в Полтавській області щодо виконання топографо-геодезичних і картографічних робіт листом від 06.10.2025 №20251006 повідомив СВ ВП №1 Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області про результати проведених робіт, зокрема, про таке:

– за даними Державного земельного кадастру площа земельної ділянки водного фонду з кадастровим номером 5320482000:00:008:0806 становить 15,5911 га, цільове призначення – 10.01 "для експлуатації та догляду за водними об`єктами";

– протиерозійний ставок побудовано у 1992 році у верхів`ї балки Писаренків Яр за проектом, складеним Полтавською філією ДПВІ "Харьковгипроводхоз";

– при обстеженні частини земельної ділянки площею 5,18 га ознак обводнення чи заболоченості не виявлено; у межах такої частини наявний ареал з рослинним покривом із сільськогосподарських культур (соя) площею 0,91 га. (том 1, а.с. 48-58).

Результати виконання топографо-геодезичних і картографічних робіт сертифікованого інженера-землевпорядника ФОП Мельник Ю.Л. були надані органу досудового розслідування (дізнання) у межах кримінального провадження, не мають характеру висновку спеціаліста у розумінні статей 71 та 215 ГПК України, а тому розглядаються та оцінюються судом поряд з іншими письмовими доказами у справі.

5.12. Відповідно до інформації Великобудищанської сільської ради від 01.09.2025 №02.7-09/1286 ФГ "Білики" з питанням про зміну цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 5320482000:00:008:0806 до сільської ради не зверталося; рішення щодо зміни цільового призначення земельної ділянки сільською радою не приймалося. (том 1, а.с. 33)

5.13. Дізнавачем у кримінальному провадженні Пилипенко Ю.А. 13.10.2025 за участю спеціаліста II категорії відділу земельних відносин та екологічних питань Великобудищанської сільської ради Покрови О.І. складено протокол огляду на відкритій ділянці місцевості за межами с. Веприк в напрямку с. Велике Великобудищанської територіальної громади поблизу земельної ділянки з кадастровим номером 5320482000:00:008:0806, на якій розташовані три водні об`єкти. (том 1, а.с. 106-114). Східний апеляційний господарський суд вважає цей протокол неналежним доказом у справі та не бере його до уваги з мотивів, що викладені у пункті 6.6.5 цієї постанови.

5.14. У межах кримінального провадження №12025175560000102 Державною екологічною інспекцією Центрального округу відповідно до Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, псування земель, порушення режиму, нормативів і правил їх використання, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 №963, визначено розмір шкоди, заподіяної внаслідок використання земельної ділянки з кадастровим номером 5320482000:00:008:0806 не за цільовим призначенням. Згідно з довідкою Державної екологічної інспекції Центрального округу, надісланою листом від 14.10.2025 №02.1-11/5414, розмір заподіяної державі шкоди може становити 18 724,57 грн (том 1, а.с. 118-121).

5.15. Згідно з інформацією Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 30.10.2025 №10-16-0.63-4625/2-25 технічна документація з нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 5320482000:00:008:0806 не розроблена, відповідна документація у місцевому фонді документації із землеустрою відсутня. (том 1, а.с. 129-130)

На вказаний лист 21.10.2025 Великобудищанською сільською радою повідомлено про відсутність можливості самостійно захистити інтереси держави в суді внаслідок об`єктивних причин, пов`язаних з відсутністю в місцевому бюджеті коштів для сплати судового збору. З метою захисту інтересів держави в особі Великобудищанської сільської ради, сільська рада просила вжити заходів представництва та звернутися до суду із позовною заявою до ФГ "Білики" про розірвання договорів оренди землі від 26.06.2013 та водних об`єктів від 12.06.2013 №124, від 07.02.2013 №116, від 12.06.2013 №125, повернення земельної ділянки водного фонду з кадастровим номером 5320482000:00:008:0806 та водних об`єктів, відшкодування завданої шкоди (том 1, а.с. 134).

5.16. Листом від 16.10.2025 за вих. №54/1-8198вих-25 Миргородська окружна прокуратура Полтавської області повідомила Великобудищанську сільську раду про виявлені під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №12025175560000102 від 02.07.2025 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 197-1 КК України за фактом самовільного зайняття земельної ділянки на території Великобудищанської територіальної громади, обставини, які вказують на порушення ФГ "Білики" умов користування орендованою земельною ділянкою з кадастровим номером 5320482000:00:008:0806, а також водними об`єктами, розташованими на ній. Миргородською окружною прокуратурою Полтавської області встановлено порушення орендарем вимог пунктів 14, 15, 16, 32 договору оренди земельної ділянки під водним об`єктом від 26.06.2013, пунктів 7.6, 7.9, 7.10, 9.1 договору оренди водного об`єкта (ставка) №124 від 12.06.2013, пунктів 7.6, 7.9, 7.10, 9.1 договору оренди водного об`єкта №116 від 07.02.2013, пунктів 7.6, 7.9, 7.10, 9.1 договору оренди водного об`єкта (ставка) №125 від 12.06.2013, а також вимог земельного та водного законодавства, зокрема, статей 61, 96 ЗК України, статей 68, 86, 89 ВК України, статті 35 Закону України "Про охорону земель".

Також прокурором повідомлено про необхідність вжиття заходів на захист інтересів держави, в тому числі шляхом звернення до суду з позовом до ФГ "Білики" про розірвання договорів оренди землі від 26.06.2013 та водних об`єктів від 12.06.2013 №124, від 07.02.2013 №116, від 12.06.2013 №125, повернення земельної ділянки водного фонду з кадастровим номером 5320482000:00:008:0806 та водних об`єктів, відшкодування завданої шкоди. В разі незвернення Великобудищанської сільської ради до суду з відповідним позовом до ФГ "Білики", представництво в суді законних інтересів держави в особі Великобудищанської сільської ради буде здійснено Миргородською окружною прокуратурою шляхом пред`явлення відповідного позову до суду. (том 1, а.с. 131-133).

Листом від 21.10.2025 №02.7-09/1534 сільський голова Великобудищанської сільської ради повідомив керівника Миргородської окружної прокуратури про те, що сільська рада не має можливості самостійно захистити інтереси держави в суді внаслідок об`єктивних причин, пов`язаних з відсутністю в місцевому бюджеті коштів для сплати судового збору.

5.17. Заступник керівника Миргородської окружної прокуратури 14.11.2025 (відповідно до поштового штемпеля) звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до ФГ "Білики". Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 25.11.2025 відкрито загальне позовне провадження у справі у справі №917/2126/25.

У відзиві на позовну заяву прокурора від 17.12.2025 ФГ "Білики" заперечило проти позовних вимог прокурора, зазначивши, що звернення прокуратури до суду є передчасним через недотримання обов`язкового досудового порядку врегулювання спору, передбаченого ст. 144 Земельного кодексу України, оскільки перед зверненням до суду з вимогою про розірвання договору оренди орган державного контролю повинен був скласти протокол про адміністративне правопорушення, видати припис про усунення порушення у 30-денний строк, а в разі невиконання — повторно накласти стягнення та видати повторний припис, чого щодо відповідача вчинено не було (порушення зафіксовано лише в межах кримінального провадження, а не в порядку, визначеному ЗУ "Про державний контроль за використанням та охороною земель"), що є підставою для залишення позову без розгляду за п. 1 частини другої статті 185 ГПК України; крім того, відповідач заперечив довід позивача про невиготовлення технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки як такий, що не відповідає дійсності, оскільки на виконання додаткових угод від 2018 року відповідач розробив та надав орендодавцю відповідні витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку, витяг з Державного земельного кадастру, витяг про реєстрацію права оренди та паспорти всіх трьох водних об`єктів, що підтверджується доданими до відзиву документами.

Відзив відповідача не містить заперечень на спростування фактів нецільового використання земельної ділянки водного фонду та на спростування порушення вимог земельного та водного законодавства, зокрема, статей 61, 96 ЗК України, статей 68, 86, 89 ВК України, статті 35 Закону України "Про охорону земель". Відповідач у відзиві на позовну та у додатках до нього заяву не наводить доказів іншого стану земельної ділянки водного фонду з кадастровим номером 5320482000:00:008:0806 та розташованих на ній водних об`єктів, ніж той, що наведений у позові прокурора та додатках до нього.

5.18. Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 22.01.2026 у справі №917/2126/25 закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті в судовому засіданні на 18.03.2026 о 10:00.

14 квітня 2026 року відповідачем до Господарського суду Полтавської області подані додаткові пояснення разом із новим доказом у справі – Актом обстеження водних об`єктів і гідротехнічних споруд на території адміністративного підпорядкування Великобудищанської територіальної громади Миргородського району Полтавської області від 09.04.2026, складеного відділом водних об`єктів, басейнової взаємодії та ТЕБ Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області у складі робочої групи, до якої увійшли начальник Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області, начальник відділу водних об`єктів, басейнової взаємодії та ТЕБ і провідний геодезист цього відділу. (том 2, а.с. 13-18).

Господарський суд Полтавської області зазначений Акт обстеження водних об`єктів і гідротехнічних споруд на території адміністративного підпорядкування Великобудищанської територіальної громади Миргородського району Полтавської області від 09.04.2026 при ухваленні рішення у справі до уваги не взяв, мотивів його відхилення (неврахування) в оскаржуваному рішенні не навів. Східний апеляційний господарський суд вважає, що цей доказ не може бути взятий до уваги з мотивів, що наведені у пункті 6.7 цієї постанови.

6. Позиція суду апеляційної інстанції

6.1. Відповідно до частин першої, п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, апеляційний господарський суд виходить з такого.

6.2. Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді (доводи апеляційної скарги, наведені в підпунктах 2.2.8, 2.2.9 цієї постанови).

Апелянт послідовно, як у суді першої інстанції (додаткові пояснення від 21.01.2026, вх. №665), так і в апеляційній скарзі, наполягав на відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави, зазначаючи, що Великобудищанська сільська рада є органом, наділеним повноваженнями як власника земельної ділянки, так і органу державного контролю за використанням та охороною земель, а листування прокуратури і сільської ради мало формальний характер та зводилося до відсутності у сільської ради коштів на сплату судового збору. Щодо наведених доводів суд виходить з такого.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, у тому числі, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частин першої третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України Рішенням від 03 грудня 2025 року №6-р(ІІ)/2025 визнав неконституційними окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

При цьому, у пунктах 3 та 4 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України також зазначено, що окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII зі змінами, які визнано неконституційними, втрачають чинність із 01 січня 2027 року, та що це Рішення не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

У мотивувальній частині цього Рішення Суд також наголосив, що представництво інтересів держави в суді, передбачене пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, має винятковий та субсидіарний характер. Прокурор може здійснювати таке представництво лише у випадках, коли цього вимагає захист конституційно значущих інтересів держави та коли компетентний орган не забезпечує такого захисту належним чином. Законодавче регулювання цієї функції повинно відповідати принципам закріпленим у Конституції України, зокрема принципам верховенства права, рівності сторін у судовому процесі та заборони надмірного втручання держави у сферу прав і свобод людини (аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у пункті 68 постанови від 18.12.2025 у справі №160/4161/24).

Так, виключність звернення прокурора до суду в порядку представництва інтересів держави полягає у субсидіарному (додатковому) характері цієї функції, яка може бути реалізована лише за умови дотримання вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

При цьому, в період дії воєнного стану в Україні, вагомою є потреба усебічно забезпечити захист інтересів держави Україна та стабільність конституційного правопорядку, а неперервність виконання прокуратурою визначених Конституцією України функцій є важливою передумовою належного функціонування держави в умовах воєнного стану.

Суспільний інтерес звернення прокуратури до суду із вказаним позовом полягає у тому, що внаслідок порушення встановленого законом порядку користування землею, яка є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, завдано значної шкоди інтересам держави в особі територіальної громади.

Дана позовна заява становить особливу суспільну значущість та винятковий суспільний інтерес, оскільки її предметом є правовий спір, що безпосередньо стосується питання свавільного використання земельної ділянки комунальної форми власності.

Ключовим для застосування норм ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" є поняття "інтерес держави".

У Рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин.

В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Оскільки "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятої 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або ж у тому разі, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі "Менчинська проти росії" (Menchinskaya v. russia, заява №42454/02, § 35)).

Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі №1697-VII, частина третя статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до частини четвертої статті 23 вказаного Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

З наведеного можна дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц (пункт 37)).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц (пункт 69)).

У рішенні від 05 червня 2019 року №4-р(ІІ)/2019 Конституційний Суд України вказав, що стосовно повноваження прокуратури щодо представництва інтересів держави в суді в Основному Законі України міститься застереження "у виключних випадках і в порядку, що визначені законом". Про такі випадки йдеться, зокрема, у частині третій статті 23 Закону №1697-VII. На думку Конституційного Суду України, це обумовлюється недопущенням свавільного втручання прокуратури у здійснення господарської та статутної діяльності юридичних осіб, досягнення цілей функціонування учасника відповідних правовідносин, виконання ним договірних зобов`язань тощо. При цьому на прокуратуру покладається обов`язок щодо обґрунтування необхідності такого втручання.

У рішенні від 08 квітня 1999 року №3-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 виснувала про те, що, звертаючись до компетентного органу перед пред`явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону №1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункт 40 зазначеної постанови).

Таким чином, за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону №1697-VII, і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 8.9 постанови від 28.09.2022 у справі №483/448/20 сформулювала такий висновок: "Оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном, прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача, таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник. Такі висновки узгоджуються з постановами Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі №698/119/18, від 15.09.2020 у справі №469/1044/17".

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, Верховний Суд зазначив, що, звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У справі, що розглядається, прокурор обґрунтовує позов необхідністю захисту інтересів територіальної громади в особі Великобудищанської сільської ради Миргородського району Полтавської області у зв`язку з неправомірним та нецільовим використанням ФГ "Білики" земельної ділянки водного фонду (кадастровий номер 5320482000:00:008:0806) та розташованих на ній водних об`єктів всупереч умовам договорів оренди та вимогам земельного і водного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із статті 143 Конституції України, на органи місцевого самоврядування покладено обов`язок щодо вирішення питань, віднесених законом до їх компетенції.

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною першою статті 18 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування законом.

Відповідно до частин третьої, п`ятої статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Пункт а частини першої статті 12 Земельного кодексу України встановлює, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад.

Компетенція сільських, селищних, міських та районних у містах рад у галузі регулювання водних відносин визначена статтею 10 ВК України, де зазначено, що до відання сільських, селищних, міських та районних у містах рад у галузі регулювання водних відносин на їх території належить: 1) здійснення заходів щодо раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів; 2) контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів.

Згідно із статтею 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування Україні" орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Станом на час укладення оспорюваного договору вказана земельна ділянка перебувала у державній власності та знаходилися на території Веприцької сільської ради Гадяцького району Полтавської області.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 №721-р "Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Полтавської області" визначено адміністративні центри та затверджено території територіальних громад Полтавської області, відповідно до якого до складу Великобудищанської територіальної громади включено Веприцьку територіальну громаду.

Великобудищанська територіальна громада утворена 22 грудня 2019 року відповідно до Закону України "Про добровільне об`єднання територіальних громад", згідно статті 13 Конституції України є власником землі та інших природних ресурсів, а користування землею з порушенням земельного та природоохоронного законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів з максимально вигідним економічним результатом, рівності усіх перед законом.

Відповідно до п. 24 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України, з дня набрання чинності цим пунктом (27.05.2021) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад.

Спірна за земельна ділянка водного фонду та водні об`єкти розташовані межами населеного пункту на території Великобудищанської сільської ради Миргородського району Полтавської області. Пунктом 24 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України передбачено: земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

У справі, що розглядається, прокурор обґрунтовує позов необхідністю захисту інтересів територіальної громади в особі Великобудищанської сільської ради Миргородського району Полтавської області у зв`язку з неправомірним та нецільовим використанням ФГ "Білики" земельної ділянки водного фонду (кадастровий номер 5320482000:00:008:0806) та розташованих на ній водних об`єктів всупереч умовам договорів оренди та вимогам земельного і водного законодавства, а саме — не з метою риборозведення, вирощення та вилову риби, як це передбачено умовами відповідних договорів, а для вирощування сільськогосподарської продукції. Внаслідок такого безгосподарного використання відбулося зникнення води в одному зі ставків та обміління двох інших, що унеможливлює подальше використання зазначеної земельної ділянки для рибогосподарських потреб та відповідно знижує рівень продовольчої безпеки країни. Крім того, розорювання земель водного фонду має негативний вплив на навколишнє природне середовище, зокрема призводить до зміни гідрологічного режиму території, поступової зміни та зникнення природних ценозів, а також завдає шкоди флорі і фауні.

Оскільки земельна ділянка перебуває у комунальній формі власності, допущене порушення цільового призначення її використання та вимог природоохоронного законодавства безпосередньо порушує правомочності власника в особі територіальної громади, що відповідає ознаці виключності випадку, який відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" вимагає захисту прокурором інтересів держави в судовому порядку.

Матеріалами справи підтверджується дотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру": листом від 16.10.2025 за вих. №54/1-8198вих-25 Позивача поінформовано про виявлене правопорушення; листом від 21.10.2025 сільська рада підтвердила невжиття ними заходів позовного характеру; листом від 22.10.2025 прокурор повідомив зазначений орган про представництво його інтересів у суді. Оскільки сільська рада, будучи обізнаними з фактом правопорушення, протягом розумного строку не скерувала до суду відповідної позовної заяви на захист своїх порушених прав, що свідчить про нездійснення захисту інтересів держави компетентними органами. Отже, прокурор підтвердив наявність підстав для представництва інтересів держави.

6.3. Щодо правового режиму земель водного фонду та обов`язків орендаря (доводи, наведені в підпунктах 2.2.5-2.2.7 цієї постанови).

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке охоплює цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі статтею 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, у тому числі землі водного фонду. Відповідно до статті 58 Земельного кодексу України та статті 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами.

Статтею 1 Водного кодексу України визначено, що водний об`єкт – це природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт). Згідно зі статтею 3 Водного кодексу України до водного фонду України належать, зокрема, штучні водойми (водосховища, ставки) і канали.

Відповідно до статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля.

Статтею 35 Закону України "Про охорону земель" встановлено, що власники і землекористувачі, у тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов`язані дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; проводити на земельних ділянках господарську діяльність способами, які не завдають шкідливого впливу на стан земель та родючість ґрунтів; забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку; забезпечувати захист земель від ерозії, виснаження, забруднення, засмічення, підтоплення, заростання бур`янами, чагарниками і дрібноліссям.

Згідно з пунктом 2 статті 44 Водного кодексу України водокористувачі зобов`язані використовувати воду (водні об`єкти) відповідно до цілей та умов їх надання. Відповідно до статті 68 Водного кодексу України водокористувачі, яким надано у користування рибогосподарські водні об`єкти (їх частини), зобов`язані здійснювати заходи, що забезпечують поліпшення екологічного стану водних об`єктів і умов відтворення рибних запасів, а також утримувати в належному санітарному стані прибережні захисні смуги в місцях вилову риби.

Статтею 61 Земельного кодексу України та статтею 89 Водного кодексу України у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється, зокрема, розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво. Статтею 80 Водного кодексу України з метою охорони водності малих річок забороняється, зокрема, змінювати рельєф басейну річки, зменшувати природний рослинний покрив і лісистість басейну річки, розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації, здійснювати інші роботи, що можуть негативно впливати чи впливають на водність річки і якість води в ній. Статтею 86 Водного кодексу України визначено вичерпний перелік робіт, які можуть проводитися на землях водного фонду, і проведення посівних (сільськогосподарських) робіт до цього переліку не включено.

Крім того, за статтею 25 Закону України "Про оренду землі" орендар земельної ділянки зобов`язаний у разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом використовувати водний об`єкт відповідно до вимог водного законодавства України.

З наведеного слідує, що обов`язок орендаря використовувати земельну ділянку водного фонду за цільовим призначенням, не допускати розорювання ложа та прибережних захисних смуг, підтримувати необхідний рівень води і утримувати водні об`єкти в належному екологічному стані має самостійне нормативне підґрунтя і закріплений безпосередньо в пунктах 14-16, 32 договору оренди земельної ділянки під водним об`єктом від 26.06.2013 та в пунктах 7.3, 7.6, 7.10, 7.15, 9.1 договорів оренди водних об`єктів (пункти 5.4, 5.5, 5.8 цієї постанови). Відтак довід апелянта про те, що зібрані у справі документи не містять посилань на порушення конкретних пунктів договорів оренди, сам по собі не спростовує можливості встановлення судом факту порушення договірних обов`язків на підставі сукупності доказів.

6.4. Щодо підстав для розірвання договорів оренди.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (стаття 610 Цивільного кодексу України). Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема розірвання договору.

Частиною другою статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Стаття 96 ЗК України регламентує, що землекористувачі зобов`язані серед іншого забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки та підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі.

Однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є використання земельної ділянки не за цільовим призначенням (п."ґ" частини першої статті 141 ЗК України).

Відповідно до статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Положеннями статей 24, 25 Закону України "Про оренду землі" визначено права та обов`язки орендодавця і орендаря, а саме: орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди. Орендар, у свою чергу, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження та зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Частиною першою статті 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

У разі встановлення порушень, передбачених статтею 143 ЗК України, зокрема, коли земельна ділянка використовується не за цільовим призначенням, визначеним умовами договору, та у спосіб, що суперечить екологічним вимогам, суди мають правові підстави для задоволення вимог про розірвання договору оренди на підставі статті 32 Закону України "Про оренду землі".

Пунктом "д" частини першої статті 141 Земельного кодексу України підставою припинення права користування земельною ділянкою є використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Щодо критеріїв істотності порушення договору апеляційний господарський суд враховує правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі №6-75цс13 та від 14.10.2014 у справі №3-143гс14, згідно з якими у кожному конкретному випадку питання про істотність порушення вирішується з урахуванням усіх обставин справи: суд повинен встановити не лише наявність істотного порушення договору, а й наявність шкоди, завданої цим порушенням другій стороні, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

У пунктах 88 – 94 постанови від 20.11.2024 у справі №918/391/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування частини 2 статті 651 ЦК України, які (висновки) наразі є останньою позицією Великої Палати Верховного Суду у подібних земельних правовідносинах:

"88. Головна ідея, на якій ґрунтується правило частини другої статті 651 ЦК України, полягає у тому, що не будь-яке, а лише істотне порушення умов договору може бути підставою для вимоги про його розірвання або зміну. Неістотні (незначні) порушення умов договору є недостатніми для обґрунтованого та правомірного застосування такого крайнього заходу, як розірвання договору або його зміна в судовому порядку.

89. Ця ідея спирається на принцип, який називається принципом збереження договору (preservation of contract). Договірні відносини мають підтримуватися, допоки це можливо й економічно доцільно для сторін. Розірвання договору має бути крайнім заходом задля мінімізації витрат, пов`язаних з укладенням та виконанням договору.

90. Ураховувати істотність порушення важливо, оскільки протилежне тлумачення норм права може призвести до того, що управнена сторона договору, яка має відповідно до закону або договору право на відмову від нього або розірвання, може ним скористатися за найменший відступ від умов договору. Таке становище є неприпустимим, оскільки може порушити стабільність цивільного обороту і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності між тяжкістю порушення договірних умов і відповідальністю, яка застосовується за таке порушення. Незастосування критерію істотності порушення позбавляє зобов`язану сторону договору можливості заперечувати проти розірвання договору і провокує управнену сторону відмовлятися від договору (розривати його) за найменшого порушення.

91. Одним із факторів, що може братися до уваги під час оцінки істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання, є те, наскільки зобов`язана сторона, яка порушила договір, реально заінтересована у збереженні договору, а також те, чи не спричинить розірвання договору для неї значної шкоди.

92. Розірвання договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості допущеного порушення. Вирішальне значення для застосування зазначеного припису закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення має вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі №199/3846/19).

93. Отже, законодавство в питанні розірвання договору дбає не лише про інтереси управненої сторони, а й про інтереси зобов`язаної сторони, оскільки розірвання договору може завдати значних збитків стороні, яка допустила незначне порушення, тобто законодавець прагне досягти справедливого балансу між інтересами сторін договору.

94. Також потрібно враховувати, що у відносинах оренди землі основним їх регулятором, крім спеціального законодавства, є договір оренди землі. Враховуючи, що договір є регулятором відносин з використання земельної ділянки, на ці відносини поширюються правила статті 3 ЦК України, яка визначає, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Тож і приписи чинного законодавства, і умови договору потрібно застосовувати крізь призму загальних засад статті 3 ЦК України. Відповідно істотність за абзацом другим частини другої статті 651 ЦК України має оцінюватися так само з точки зору справедливості, добросовісності та розумності, які сукупно утворюють цільний засадничий принцип регулювання приватноправових відносин".

Тобто критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданих цим порушенням втрат, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір. Йдеться не лише про грошовий вираз зазначених втрат, зокрема й збитків, але й про випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Співвідношення завданих порушенням договору втрат із тим, що могла очікувати від його виконання ця сторона, має вирішальне значення для оцінки істотності такого порушення.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2021 у справі №910/2861/18 та від 13.07.2022 у справі №363/1834/17, у яких зазначено, що для застосування частини другої статті 651 ЦК України суд має встановити не лише факт порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди), її розмір, а також те, чи дійсно істотною є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати.

Розірвання договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості допущеного порушення. Вирішальне значення для застосування зазначеного припису закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення має вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення (постанова Верховного Суду від 09.12.2020 у справі №199/3846/19).

Верховний Суд неодноразово зазначав, що чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду. Подібні висновки, зокрема, викладені в постанові Верховного Суду від 18.07.2022 у справі №330/1009/19.

Крім того, в Україні землі водного фонду є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.02.2024 у справі №495/4980/21.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина 3 статті 13, частина 7 статті 41, частина 1 статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 07.11.2018 у справі №488/6211/14-ц, від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц, від 15.09.2020 у справі №469/1044/17, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц).

Судом першої інстанції було встановлено, що в межах кримінального провадження №12025175560000102 проведено огляд земельної ділянки з кадастровим номером 5320482000:00:008:0806 та було виявлено самовільне розорювання водного об`єкту, засіювання його сільськогосподарською технічною культурою, захаращення та зниження рівня води, що є порушенням умов договору оренди земельної ділянки під водним об`єктом від 26.06.2013 та договорів оренди водних об`єктів, які наведені у пунктах 5.9–5.10 постанови.

Наведені обставини відповідачем не спростовано, доказів іншого стану земельну ділянки суду у порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, надано не було.

За таких обставин господарський суд першої інстанції правильно виснував про порушення ФГ "Білики" умов договору оренди земельної ділянки під водним об`єктом від 26.06.2013 та договорів оренди водних об`єктів та вимог чинного законодавства, що є правовою підстав для розірвання спірних договорів оренди землі та повернення сільській раді земельної ділянку з кадастровим номером 5320482000:00:008:0806 площею 15,5911 га разом із розташованими на ній водними об`єктами – ставками площею 0,2 га, 6,50 га, 0,8 га.

Відповідно до статті 34 Закону України "Про оренду землі" у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Отже, вимога про повернення земельної ділянки разом із розташованими на ній водними об`єктами є похідною від вимог про розірвання договорів оренди. Вказані способи захисту у повній мірі нівелюють шкідливий ефект, спричинений діями відповідача, не допустять неправомірного та нецільового використання водних об`єктів.

6.5. Щодо доводів про недотримання порядку, визначеного статтею 144 Земельного кодексу України (доводи, наведені в підпунктах 2.2.1-2.2.3 цієї постанови).

Частиною першою статті 144 Земельного кодексу України передбачено, що у разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор з контролю за використанням та охороною земель чи державний інспектор з охорони навколишнього природного середовища складає протокол про адміністративне правопорушення, накладає на особу, яка допустила правопорушення, адміністративне стягнення та видає цій особі припис про його усунення у 30-денний строк. Пунктом 1 частини другої цієї статті визначено, що у разі неусунення наслідків порушення земельного законодавства у 30-денний строк орган державного контролю за використанням та охороною земель або орган державного контролю за охороною навколишнього природного середовища звертається до суду з позовом про розірвання договору оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки або договору про встановлення земельного сервітуту.

В обґрунтування апеляційної скарги ФГ "Білики" вказувало, що матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження проведення адміністративної процедури щодо виявлення відповідних порушень орендарем у спірних правовідносинах та вчинення державним інспектором дій на виконання своїх повноважень, зокрема, складення протоколу про адміністративне правопорушення, видання припису про припинення правопорушення та усунення його наслідків, накладення адміністративного стягнення, визначення розміру завданих збитків або звернення до суду з відповідним позовом органу державного контролю.

Оцінюючи зазначені доводи апеляційний господарський суд зазначає, що стаття 144 Земельного кодексу України регламентує порядок реалізації органами державного контролю за використанням та охороною земель наданих їм владних (адміністративних) повноважень і визначає підстави звернення до суду саме такого органу. Вказаною нормою врегульована спеціальна адміністративна процедура притягнення до відповідальності винних у порушенні екологічного законодавства осіб, а також процедура припинення права оренди землі саме за ініціативою Державної екологічної інспекції з підстав допущених порушень законодавства.

Проте, зазначена норма не встановлює обов`язкового досудового порядку врегулювання спору для власника земельної ділянки, який звертається до суду з позовом про розірвання договору оренди на підставі статті 651 Цивільного кодексу України та статті 32 Закону України "Про оренду землі" у зв`язку з порушенням орендарем договірних зобов`язань.

Згідно з частиною першою статті 19 Господарського процесуального кодексу України сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом. Відповідно до пункту 6 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору лише у випадку, якщо законом встановлений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору. Чинним законодавством та умовами спірних у цій справі договорів передбачено право орендодавця на розірвання договору внаслідок істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Апелянтом не наведено норми закону, якою для спорів про розірвання договору оренди земельної ділянки з підстав порушення орендарем умов договору встановлено обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору.

При цьому посилання апелянта на недотримання у цьому випадку процедури, встановленої статтею 144 Земельного кодексу України, є помилковими та не свідчить про відсутність в орендодавця (сторони за договором) правових підстав для заявлення вимоги про розірвання договорів оренди земельних ділянок та водного об`єкта у зв`язку із порушенням чи неналежним виконанням другою стороною зобов`язань за договором.

Водночас апеляційний господарський суд зауважує, що обставина невжиття органом державного контролю заходів, передбачених статтею 144 Земельного кодексу України, має значення для оцінки іншого доводу апелянта – про недоведеність бездіяльності компетентного органу як підстави представництва прокурора (пункт 6.2 цієї постанови), і підлягає оцінці саме в цьому контексті.

6.6. Щодо належності та допустимості доказів, зібраних у межах кримінального провадження (доводи, наведені в підпунктах 2.2.4, 2.2.5 цієї постанови).

6.6.1. Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами. Згідно зі статтею 76 цього Кодексу належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. За приписами статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

6.6.2. Частиною шостою статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності цієї особи, у питаннях, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 у справі №753/22010/14-ц вказала на порушення з боку апеляційного суду, який встановив на підставі судових рішень, які не мають преюдиціального значення, необхідні для вирішення суперечки обставини справи (пункт 46 постанови). Велика Палата Верховного Суду розтлумачила правила про преюдицію таким чином: "Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що відображено у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи" (пункт 32 постанови від 03.07.2018 у справі №917/1345/17).

Також у постанові від 24.05.2018 (§ 34 44) у справі №922/2391/16 Верховний Суд (Касаційний господарський суд) ґрунтовно розтлумачив норми процесуального закону стосовно преюдиції. Відзначаючи преюдиціальні факти серед підстав звільнення від обов`язку доказування, він водночас вказав на те, що преюдиціальність це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суд у цій постанові наголосив на тому, що суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом того самого питання між тими самими сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють дотриманню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з погляду процесуальної економії.

Господарський процесуальний кодекс України перелічує такі факти залежно від того, суд якої юрисдикції виніс судовий акт: обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі (за винятком встановлених рішенням третейського суду); встановлені вироком у кримінальному провадженні (постановою суду у справі про адміністративне правопорушення) питання щодо того, чи відбулося діяння та чи вчинене воно особою (при розгляді господарської справи про правові наслідки дій чи бездіяльності цієї винної особи).

Отже, преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що відображується в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивостей преюдиціальності. Також преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.

Преюдиційне значення для господарського суду має саме вирок (постанова) суду, а не факт наявності кримінального провадження. Водночас відсутність вироку не позбавляє суд можливості оцінювати долучені до матеріалів справи документи (листи, протоколи огляду, висновки спеціалістів) як письмові докази у розумінні статті 91 Господарського процесуального кодексу України та надавати їм оцінку за правилами статті 86 цього Кодексу в сукупності з іншими доказами.

6.6.3. Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 "Докази та доказування" Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до статті 73 цього Кодексу доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи; ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з частинами першою і третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Законом України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", який набув чинності 17.10.2019, змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". У рішенні Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено на загальновизнаному принципі негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування; питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази та обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

6.6.4. Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи і передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона: така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"), натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей"; суд повинен вирішити, чи є вірогідним, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри. Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи та звертаючись до балансу вірогідностей, виходив з того, що факти, встановлені в експертному висновку, є більш вірогідними, ніж інші докази. Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України та статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

6.6.5 За приписами статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 зі справи №925/2301/14, від 19.06.2019 зі справи №910/4055/18).

Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

Водночас недопустимі докази – це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі №922/2319/20, від 16.02.2021 у справі №913/502/19, від 13.08.2020 у справі №916/1168/17, від 16.03.2021 у справі №905/1232/19, від 20.09.2022 у справі №910/3493/21.

Згідно із частинами першою та другою статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі №922/2319/20, від 16.02.2021 у справі №913/502/19, від 13.08.2020 у справі №916/1168/17, від 16.03.2021 у справі №905/1232/19.

Вирішуючи спір суд враховує, що обставини, що були під час досудового розслідування №12025175560000102 від 02.07.2025 не мають для господарського суду наперед встановленої сили, однак можуть бути прийняті як письмові докази та оцінені в сукупності з іншими доказами.

Водночас здійснення огляду земельної ділянки 08.07.2025 та 14.07.2025 та отримання інформації органом досудового розслідування та прокуратури в межах кримінального провадження №12025175560000102 від 02.07.2025 не свідчить про недопустимість таких доказів, оскільки апелянтом не доведено, що такі відомості отримано з порушенням вимог чинного законодавства. Крім того, постановою прокурора Гадяцького відділу Миргородської окружної прокуратури Олексія Дубчака від 15.10.2025 у кримінальному провадженні №12025175560000102 від 02.07.2025 було надано дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні для пред`явлення прокурором господарського позову у цій справі. (том 1, а.с. 28-29).

Оцінюючи належність до предмета доказування протоколу огляду від 13.10.2025 на відкритій місцевості за межами с. Веприк в напрямку с .Велике Великобудищанської територіальної громади поблизу земельної ділянки з кадастровим номером 5320482000:00:008:0806 з матеріалів кримінального провадження №12025175560000102 від 02.07.2025 апеляційний господарський суд зауважує, що стан земельної ділянки поблизу земельної ділянки з кадастровим номером 5320482000:00:008:0806 (за її межами) не належить до предмета доказування у цій справі, тому протокол від 13.10.2025 не може бути взятий до уваги судом при вирішенні цієї справи. Проте, неналежність цього окремого доказу не спростовує загального висновку суду про наявність істотного порушення відповідачем умов договорів оренди земельної ділянки та водних об`єктів.

Отже, порушення умов використання водних об`єктів, що розташовані на орендованій земельній ділянці з кадастровим номером 5320482000:00:008:0806 було встановлено судом першої інстанції на підставі зібраних по справі доказів, які було оцінено господарським судом та висновки органів досудового розслідування не були преюдиційними для цієї справи, що спростовує доводи ФГ "Білики" ,викладені у 2.2.4. постанови.

6.7. Щодо компетенції органів державного моніторингу вод та неврахування судом першої інстанції акта обстеження від 09.04.2026 (доводи, наведені в підпунктах 2.2.6, 2.2.7 цієї постанови).

Порядок здійснення державного моніторингу вод затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 19.09.2018 №758; суб`єктами державного моніторингу вод є Мінекономіки, Держводагентство, Держгеонадра та ДСНС (пункт 6 Порядку). Водночас предметом доказування у цій справі є не результати державного моніторингу вод як спеціальної процедури спостереження за станом масивів поверхневих вод, а факт дотримання (недотримання) орендарем умов конкретних договорів оренди та вимог земельного і водного законодавства щодо цільового використання земельної ділянки водного фонду. Господарський процесуальний кодекс України не встановлює для доказування таких обставин обов`язкового засобу доказування у вигляді даних державного моніторингу вод.

Як встановлено судом апеляційної інстанції (пункт 5.18 цієї постанови) 14 квітня 2026 року відповідачем до Господарського суду Полтавської області був поданий новий доказ у справі – Акт обстеження водних об`єктів і гідротехнічних споруд на території адміністративного підпорядкування Великобудищанської територіальної громади Миргородського району Полтавської області від 09.04.2026 (том 2, а.с. 13-18).

Цей доказ був поданий відповідачем поза межами строку на подання доказів та після закриття підготовчого провадження у справі, відповідач не клопотав перед судом першої інстанції про поновлення строку для подання доказів у справі та не наводив поважних причин, які унеможливили отримання такого доказу та його подання відповідачем у межах строків, які визначені ГПК України.

Місцевий господарський суд відповідно до частини восьмої статті 80 ГПК України не мав приймати до розгляду докази, не подані у встановлений законом або судом строк, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Відповідно до статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку; заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже, Господарський суд Полтавської області правомірно не взяв до уваги письмовий доказ, який був поданий відповідачем поза межами строку на його подання, однак не зазначив у рішенні мотиви неврахування цього доказу (залишення його без розгляду) з посиланням на норми статей 80, 118 ГПК України.

6.8. Щодо вимоги про відшкодування шкоди в розмірі 18 724,57 грн.

Відповідно до частин 1-3 статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Частиною першою статті 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно зі статтею 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю та відшкодування завданих збитків. Відповідно до статті 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють, зокрема, юридичні особи, які використовують земельні ділянки. За змістом частини третьої статті 211 Земельного кодексу України методика визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, псування земель, порушення режиму, нормативів і правил їх використання, затверджується Кабінетом Міністрів України (Методика, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 №963).

Для покладення на особу відповідальності у вигляді відшкодування шкоди необхідна наявність складу правопорушення: протиправної поведінки, шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою і шкодою та вини заподіювача.

У випадку наведення Позивачем обґрунтування розміру шкоди (в умовах відсутності чітких критеріїв його визначення та значної кількості перемінних які можуть впливати на здійснений розрахунок), недостатнє обґрунтування застосування тих чи інших складових не є підставою для відмови судом у задоволенні позовної вимоги в цілому, а доказування або спростування розміру збитків у вигляді доходів, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) здійснюється учасниками спору на загальних засадах, передбачених процесуальним законодавством. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 08.12.2021 №923/1435/20.

Надавши оцінку розрахунку заявленої до стягнення шкоди, господарським судом установлено, що її розмір обчислений на підставі Методики і становить 18 724,57 грн, тобто заявлену до стягнення суму; контррозрахунку розміру шкоди відповідачем не надано, а також доказів іншого розміру збитків та необґрунтованості наведених розрахунків (невідповідності площі, що знаходиться під ставками, незастосування відповідних коефіцієнтів тощо) матеріали справи не місять.

6.9. Щодо пропорційності та практики Європейського суду з прав людини.

Апелянт посилається на те, що розірвання договорів призведе до більших негативних наслідків для держави (недоотримання орендних платежів). Апеляційний господарський суд зазначає, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави (стаття 14 Конституції України), а землі водного фонду мають особливий правовий режим, спрямований на охорону водних об`єктів. Тому майновий інтерес власника у збереженні орендних надходжень не може автоматично переважати над публічним інтересом у забезпеченні цільового використання земель водного фонду.

Суд враховує, що право оренди земельної ділянки є майновим правом, яке підпадає під захист статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі ""East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява №19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява №43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини втручання у мирне володіння майном є сумісним із вимогами статті 1 Першого протоколу до Конвенції за умови, що таке втручання здійснюється на підставі закону, переслідує легітимну мету у суспільному інтересі та є пропорційним поставленій меті, забезпечуючи справедливий баланс між інтересами суспільства і правами особи.

У цій справі розірвання договору оренди здійснюється на підставі статті 651 ЦК України, статей 20, 31, 33-37 ЗК України та статті 24 Закону України "Про оренду землі", що свідчить про наявність належної правової підстави для втручання.

Легітимною метою такого втручання є забезпечення дотримання правового режиму земель сільськогосподарського призначення, охорона земель як об`єкта права власності Українського народу (стаття 13 Конституції України), а також гарантування використання земельної ділянки відповідно до її цільового призначення.

Розірвання договору оренди в цьому випадку є наслідком істотного порушення відповідачем умов договору та вимог земельного законодавства і не є надмірним або непропорційним заходом реагування, оскільки спрямоване на відновлення законності у сфері земельних відносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 листопада 2023 року у справі №918/119/21 зазначила, що розірвання договору як наслідок протиправної поведінки орендаря, з урахуванням вимог абзацу другого статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є не лише передбаченим законом та таким, що переслідує легітимну мету контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, а й пропорційним цій меті. Такий підхід забезпечує належний контроль орендодавця за використанням земельної ділянки, тоді як орендар, укладаючи договір оренди землі, погоджується з установленими умовами та обмеженнями і зобов`язаний їх дотримуватися.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2024 року у справі №918/391/23 дійшла висновку, що розірвання договору та повернення у власність територіальної громади земельної ділянки у разі встановлення протиправної поведінки орендаря не порушує принципу пропорційності втручання у право на мирне володіння майном. Таке втручання є передбачуваним наслідком недобросовісних дій орендаря, який свідомо допустив неналежне виконання договірних зобов`язань та/або порушив імперативні вимоги законодавства щодо порядку користування земельною ділянкою.

Отже, втручання у майнове право відповідача відповідає вимогам законності, переслідує легітимну мету та забезпечує справедливий баланс між інтересами територіальної громади та правами орендаря. Підстав для висновку про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції суд не вбачає.

Щодо доводів апелянта про невідповідність оскаржуваного рішення вимогам мотивованості апеляційний господарський суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені, зокрема, у рішеннях у справах "Салов проти України" (заява №65518/01, пункт 89), "Проніна проти України" (заява №63566/00, пункт 23), "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04, пункт 58) та "Руїс Торіха проти Іспанії" (пункт 29), згідно з якими у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Водночас, якщо подання сторони є вирішальним для результату провадження, воно вимагає конкретної та прямої відповіді.

7. Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

7.1. Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною другою статті 277 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

7.2. За результатами апеляційного перегляду апеляційний господарський суд виснує, що місцевий господарський суд повно встановив обставини, які мають значення для справи, дослідив подані сторонами докази в їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про порушення відповідачем умов договору оренди земельної ділянки під водним об`єктом від 26.06.2013 і договорів оренди водних об`єктів №116 від 07.02.2013, №124 від 12.06.2013, №125 від 12.06.2013, а також вимог статей 61, 96 Земельного кодексу України, статей 68, 86, 89 Водного кодексу України та статті 35 Закону України "Про охорону земель". Такі порушення з огляду на цільове призначення земельної ділянки та мету передачі в оренду водних об`єктів є істотними в розумінні частини другої статті 651 Цивільного кодексу України та статті 32 Закону України "Про оренду землі".

Доводи апеляційної скарги, наведені в підпунктах 2.2.1-2.2.3 цієї постанови, не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у пункті 6.5 цієї постанови. Доводи, наведені в підпунктах 2.2.4-2.2.7, відхиляються з мотивів, викладених у пунктах 6.6 і 6.7 цієї постанови. Доводи, наведені в підпунктах 2.2.8, 2.2.9, відхиляються з мотивів, викладених у пункті 6.2 цієї постанови.

7.3. Апеляційний господарський суд при апеляційному перегляді справи встановив неналежність окремого доказу, що міститись в матеріалах справи – протоколу огляду від 13.10.2025 (підпункт 6.6.5 цієї постанови), однак цей факт не спростовує висновків місцевого господарського суду про допущені відповідачем істотні порушення договорів оренди земельної ділянки та водних об`єктів, зроблені на підставі оцінки інших доказів у справі.

Не зазначення місцевим господарським судом мотивів неврахування при ухваленні рішення у справі доказу, наданого відповідачем після спливу строку на подання доказів у справі та після закриття підготовчого провадження у справі (підпункт 6.7.2 постанови), також не впливає на результат розгляду справи.

7.4. З огляду на викладене Східний апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого господарського суду від 28.05.2026 – без змін.

8. Щодо судових витрат

8.1. Оскільки суд апеляційної інстанції не змінює рішення суду першої інстанції та не ухвалює нового рішення, новий розподіл судових витрат, понесених сторонами у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 ГПК України).

8.2. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, за наслідками залишення апеляційної скарги без задоволення покладаються на апелянта.

На підставі викладеного, керуючись статтями 269, 270, пунктом 1 частини першої статті 275, статтями 276, 281 – 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства "БІЛИКИ" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Полтавської області від 28.05.2026 у справі №917/2126/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повної постанови в порядку та у випадках, що передбачені статтями 286 – 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повну постанову складено 08.09.2026.

Головуючий суддя Є.О. Васильєв

Суддя О.А. Істоміна

Суддя І.В. Тарасова