Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №917/1281/23 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 року м. Харків Справа № 917/1281/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Тихий П.В., суддя Жельне С.Ч. , суддя Плахов О.В.

за участю секретаря судового засідання Березки О.М.

та представників учасників справи:

позивача – не з`явився;

відповідача – Л.В. Колода (в режимі відеоконференції);

третьої особи – не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремінь Рентал" (вх.№1224П/1-43) на рішення Господарського суду Полтавської області від 07.04.2026 (суддя Солодюк О.В., повний текст складено 24.05.2026) у справі №917/1281/23

за позовом Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, м. Кременчук,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремінь Рентал", м. Кременчук,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Фізична особа - підприємець Чернявський Костянтин Анатолійович,

с. Кривуші, Кременчуцький район, Полтавська область,

про стягнення 231191,58 грн.

ВСТАНОВИВ

Кременчуцька міська рада Кременчуцького району Полтавської області звернулась до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремінь Рентал" про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в сумі 231 191,58 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в період з 01.07.2020 по 30.06.2023 відповідач використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату не сплачував, що призвело до неотримання Кременчуцькою міською радою доходу від орендної плати за землю в сумі 231 191,58 грн, який остання отримала б у разі оформлення відповідачем згідно з вимогами статей 125 та 126 Земельного кодексу України правовстановлюючих документів на земельну ділянку. Відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 07.04.2026 у справі №917/1281/23 позов задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремінь Рентал" на користь Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області безпідставно збережені кошти в розмірі 231 191,58 грн, а також втрати на сплату судового збору в розмірі 3 467,87 грн.

ТОВ "Кремінь Рентал" з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилось, звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 07.04.2026 р. у справі повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити Кременчуцькій міській раді Кременчуцького району Полтавської області у задоволенні позову повністю. Також просить стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “КРЕМІНЬ РЕНТАЛ” з виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області за рахунок бюджетних асигнувань судові витрати (на професійну правничу допомогу у розмірі 50000,00 грн. перша інстанція, на залучення експерта та висновок експерта № 54-23 від 08.08.2023 р. у розмірі 2500,00 грн., на професійну правничу допомогу у розмірі 30000,00 грн. – апеляційна інстанція., сплачений судовий збір).

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає про те, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом не було надано належної правової оцінки всім обставинам справи, а також наданим відповідачем доводам та доказам, що призвело до передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Скаржник посилається на те, що суд першої інстанції помилково ототожнив факт існування спірної земельної ділянки як об`єкта кадастрового обліку з існуванням сформованої земельної ділянки саме щодо користування відповідача.

Також зазначає, що ні ТОВ «КРЕМІНЬ РЕНТАЛ», ні ОСОБА_1 , ніколи не виділялася земельна ділянка з призначенням 03.10. «Для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов`язаною з отриманням прибутку» по АДРЕСА_1 .

Зазначає, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 20.08.2009 р., що зазначений у витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 11.05.2023 р., ніколи не складався. За ним земельна ділянка з видом використання 03.10. «Для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов`язаною з отриманням прибутку» не сформовувалась, кадастровий номер їй не присвоювався.

Вважає, що земельна ділянка щодо користування кожного з власників окремих об`єктів не є сформованою у розумінні статті 79-1 ЗК України. Висновок суду про те, що відповідач користувався сформованою земельною ділянкою площею 900 кв.м., ґрунтується виключно на припущеннях.

Зазначає, що між ТОВ «КРЕМІНЬ РЕНТАЛ» та ОСОБА_1 відсутня як спільна часткова, так і спільна сумісна власність на будь-який об`єкт нерухомого майна, а тому положення частини 4 статті 120 ЗК України не підлягали застосуванню до спірних правовідносин.

Зазначає, що суд не врахував наявні у справі докази фактичного користування земельною ділянкою. Відповідно до висновку експерта №54-23 від 08.08.2023 року ТОВ «КРЕМІНЬ РЕНТАЛ» фактично використовує для обслуговування належної йому будівлі земельну ділянку площею 442 кв.м. Інша частина земельної ділянки використовується для обслуговування об`єктів нерухомого майна, що належать ОСОБА_1 , а також включає території загального користування.

Посилається на те, що суд не врахував, що частина земельної ділянки є землею загального користування, оскільки матеріалами справи підтверджується, що 382 кв.м. земельної ділянки можуть використовуватись виключно як під`їзд (заїзд) до будівель та споруд.

Зазначає, що суд першої інстанції не врахував фактичну площу забудови, а саме: відповідно до технічного паспорту:- будівля ТОВ «Кремінь Рентал» є триповерховою;- площа першого поверху становить 173,5 кв.м.;- загальна площа 426,3 кв.м. сформована за рахунок трьох поверхів. Отже, фактична площа земельної ділянки під будівлею є значно меншою за площу, визначену позивачем.

Суд першої інстанції безпідставно погодився із застосуванням річного розміру орендної плати 4%.

Позивач не надав належних та допустимих доказів того, що у вказаний період:- ТОВ «КРЕМІНЬ РЕНТАЛ» використовувало земельну ділянку у господарській діяльності;- земельна ділянка використовувалася саме для здійснення комерційної діяльності;- використовувалася вся земельна ділянка площею 1436 кв.м.;- підлягала застосуванню ставка орендної плати у розмірі 4%.

Відповідач зазначає, що суд фактично залишив без належної оцінки докази, які безпосередньо спростовують розрахунок позивача та підтверджують помилковість визначення площі земельної ділянки. Зокрема, суд не надав належної оцінки:- листу Управління земельних ресурсів від 11.01.2024 р. №10-32/9, яким підтверджено існування земель загального користування площею 382 кв.м.;- акту обстеження земельної ділянки від 26.06.2023 р.;- технічному паспорту будівлі, який підтверджує багатоповерховість належного відповідачу об`єкта нерухомості;- контррозрахункам відповідача;- доводам щодо наявності земель загального користування;- доводам щодо відсутності сформованої земельної ділянки під майном відповідача. При цьому суд формально відхилив висновок експерта № 54-23 від 08.08.2023 р., який встановлює фактичне користування відповідачем земельною ділянкою площею 442 кв.м. У рішенні не наведено жодних переконливих мотивів, з яких суд дійшов висновку про недопустимість або неналежність зазначеного висновку експерта.

Системою автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 03.06.2026 для розгляду справи №917/1281/23 визначено колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Тихий П.В., суддя Жельне С.Ч., суддя Плахов О.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремінь Рентал" на рішення Господарського суду Полтавської області від 07.04.2026 у справі №917/1281/23. Витребувано з Господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/1281/23. Ухвалено здійснювати розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремінь Рентал" на рішення Господарського суду Полтавської області від 07.04.2026 у справі №917/1281/23 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Встановлено позивачу та третій особі для подання відзивів на апеляційну скаргу.

30.06.2026 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №917/1281/23.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.08.2026 призначено справу №917/1281/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремінь Рентал" на рішення Господарського суду Полтавської області від 07.04.2026 до розгляду на "26" серпня 2026 р. о 13:30 у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61022, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань. № 132.

Від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремінь Рентал" адвоката Колоди Ліни Валеріївни надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (вх.№9006 від 17.08.2026), яке задоволено ухвалою суду від 18.08.2026.

Позивач та третя особа не скористались своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

В судове засідання 26.08.2026 з`явився представник відповідача в режимі відеоконференції, який підтримав доводи своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Інші учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, однак, наданим їм процесуальним правом не скористалися та в судове засідання не з`явилися.

Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю інших учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, заслухавши у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

З матеріалів справи вбачається, що 07.07.2005 р. між ЗАТ «Побутовий комбінат «Промінь» та Чернявським К.А. був укладений договір купівлі-продажу будівель та споруд, що розташовані по АДРЕСА_1 (серія ВСС № 853975, зареєстровано в реєстрі за № 10695).

Згідно п. 1 цього Договору у власність ОСОБА_1 відійшло: будівля сараю - навісу літ Б, б.б1, б2, площею 235,6 кв.м., гараж літ. Н, площею 23,9 кв.м., частина будівлі лазні літ А, в, вг, а1, г,а2, г, а3,г, яка складає 426,3 кв.м., а саме: І поверх - тамбур 1 пл., 0,9 кв.м, зал 2 пл65,7 кв.м, приміщення 3 пл.9,2 кв.м, приміщення 4 пл. 15,8 кв.м, кладова 5 пл 0,5 кв. м., туалет 6 пл. 1,6 кв.м., тамбур 7 пл. 1,8 кв.м, кухня 8 пл. 52,0 кв.м., приміщення вестибюлю 16 пл. 6,9 кв.м., тамбур І пл.. 3,1 кв.м., сходова клітина ІІ пл.. 16,0 кв.м, загальна площа 173,5 кв.м; ІІ поверх – службове приміщення 2 пл.26,9 ккв.м., зал прання 3 пл. 67,8 кв.м., туалет 4 пл. 1,2 кв.м., службове приміщення 5 пл. 1,1 кв.м., службове приміщення 6 пл.1,1 кв.м., приміщення 26 пл. 4,6 кв.м., приміщення 28 пл. 2,8 кв.м., праска 29 пл. 47,6 кв.м., службове приміщення 30 пл. 6,0 кв.м, службове приміщення 31пл. 8,8 кв.м, кабінет 32 пл. 15,2 кв.м., сходова клітина І пл.. 19,3 кв. м., загальною площею 202,4 кв.м.; ІІІ поверх – службове приміщення 1 пл. 31,1 кв.м., сходова клітина І пл. 19,3 кв. м., загальною площею 50,4 кв.м., що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 9861634 від 16.02.2006 р.

17.01.2008 року між ФОП Чернявський К.А. та Кременчуцькою міською радою був укладений договір оренди землі.

Відповідно до умов цього договору в оренду була передана земельна ділянка несільськогосподарського призначення (кадастровий номер: 5310436100:08:005:0462) загальною площею 1436 кв.м. для майбутньої реконструкції будівель та споруд по вулиці АДРЕСА_1 , строком на 1 рік.

Договір укладено терміном на 1 рік.

Відповідно до п. 9 Договору орендна плата вноситься у грошовій формі в розмірі 1% від грошової оцінки землі щорічно.

На підставі п. 36 дія даного договору припинилась внаслідок закінчення строку, на який його було укладено, ще 17.01.2009 року.

27.02.2020 р. на підставі Акту приймання – передачі нерухомого майна ТОВ «Кремінь Рентал» (серія НОІ № 098895, зареєстровано в реєстрі правочинів за № 598,599) ОСОБА_1 передав ТОВ «Кремінь Рентал» нерухоме майно будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: будівлю сараю-навісу літ Б, б.б1, б2, площею 235,6 кв.м., гараж літ. Н, площею 23,9 кв.м., частина будівлі лазні літ А, в, вг, а1, г,а2, г, а3,г, яка складає 426,3 кв.м., що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 251832304 від 08.04.2021 р.

08.04.2021 за Договором купівлі-продажу (серія НОЕ № 843866), ТОВ «Кремінь Рентал» передав, а ОСОБА_1 прийняв у власність будівлю сараю-навісу літ Б, б.б1, б2, площею 254,0 кв.м., гараж літ. Н, площею 21,2 кв.м., навіс літ О, загальною площею 26,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розташовані на земельній ділянці комунальної власності, загальною площею 0,1436 га, кадастровий номер 5310436100:08:005:0462, цільове призначення: іншої комерційної діяльності, реконструкція будівель та споруд лазні для експлуатації та обслуговування будівель та споруд.

Право власності на 1/1 частку цього нерухомого майна зареєстроване за ОСОБА_1 08.04.2021, реєстраційний номер 2332154553104, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 251820565 від 08.04.2021.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 251832304 від 08.04.2021 р., ТОВ «Кремінь Рентал» є власником окремої будівлі - частини будівлі лазні, літ. «А, аг, аг1, аг2», яка складається з трьох поверхів, загальною площею 426,3 м.кв., розмір частки в праві власності – 1.

Позивач стверджує, що земельна ділянка є сформованою, та надав до суду, в якості доказу, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 11.05.2023 р. №НВ-1400093502023, в якому містяться відомості з Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 20.08.2009 р., а саме: вказаний вид використання сформованої земельної ділянки, площею 0,1436 га – 03.10. «Для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов`язаною з отриманням прибутку».

Згідно акту обстеження земельної ділянки від 26.06.2023 р., спеціалістом І категорії управління земельних ресурсів виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області Самотовкіною Є.В. та заступником директора департаменту – начальником відділу судової роботи юридичного департаменту виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області Пономаренко Н.О. проведено обстеження земельної ділянки площею 1436 м2, кадастровий номер 5310436100:08:005:0462, за адресою: АДРЕСА_1 .

Встановлено, що на сформованій земельній ділянці комунальної власності площею 1436 м2 (кадастровий номер 5310436100:08:005:0462) знаходяться будівлі та споруди, які згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належать з 28.02.2020 ТОВ «Кремінь Рентал», а саме: частина будівлі лазні, А, аг, аг 1, аг 2 (площею 426, 3 кв.м.), яка використовується як приміщення змішаного використання для надання в оренду в комерційних цілях.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 11.05.2023 №НВ-1400093502023 площа земельної ділянки кадастровий номер 5310436100:08:005:0462 складає 0,1436га, дата формування земельної ділянки - 26.01.2008.

Вищевказана земельна ділянка належить до земель житлової та громадської забудови. Вид цільового призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов`язаною з отриманням прибутку (т.1 а.с.9-10).

Відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 16.05.2023 за № НВ-5300439182023 нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 0,1436га складає 5272374,52грн. (т.1 а.с.20).

Як зазначає позивач, що в період з 01.07.2020 р. по 30.06.2023 відповідач використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату за договором не сплачував, хоча земельна ділянка використовувалась для розміщення об`єкту нерухомого майна, що призвело до неотримання Кременчуцькою міською радою Полтавської області доходу від орендної плати за землю, який остання отримала б у разі оформлення відповідачем згідно з вимогами статей 125 та 126 Земельного кодексу України правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

Відтак, наведені вище обставини стали підставою для звернення міської ради з позовом до відповідача про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в сумі 231191,58 грн.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив, що земельна ділянка, на якій розташована частина будівлі лазні ТОВ «Кремінь Рентал», є фактично несформованою, а тому не може бути надана за договором оренди у користування.

Зазначає, що відповідно до висновку експерта № 54-23 за результатами проведення земельно - технічної експертизи земельної ділянки, розташованої в м. Кременчуці Полтавської області по вул. 29-го Вересня, 7 від 08.08.2023 р., ТОВ «Кремінь Рентал» фактично користується з 08.04.2021 року земельною ділянкою, площею 442 кв.м., для обслуговування частини будівлі лазні (загальна площа трьохповерхового приміщення становить 426,3 кв.м.), розташованої по АДРЕСА_1 .

Інша площа земельної ділянки по АДРЕСА_1 знаходиться під будівлями та спорудами, що належать гр. ОСОБА_1 , та використовується ним виключно для їх обслуговування.

Крім того, по земельній ділянці, площею 1436 кв.м., проходить внутрішньоквартальний проїзд, який веде до приміщень ТОВ «Прання», гаражів КБ «ПриватБанк», та є дорогою загального користування, проїзд по якому неможливо заборонити чи обмежити.

З метою визначення розміру земельних ділянок, який необхідний для використання майна за цільовим призначенням, а також з метою вилучення дороги загального користування з земельної ділянки площею 1436 кв.м., ТОВ «Кремінь Рентал» разом з ОСОБА_1 звертались до Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області про розроблення технічної документації щодо поділу земельної ділянки, площею 1436 кв.м. на три земельні ділянки:

- земельна ділянки № 1 - площею 600 кв.м. для експлуатації та обслуговування будівель та споруд для наступного надання в оренду ТОВ «Кремінь Рентал»;

- земельна ділянка № 2 - площею 454 кв.м. для експлуатації та обслуговування будівель та споруд для наступного надання в оренду ФОП Чернявському К.А;

- земельна ділянка № 3 - площею 382 кв.м. для зарахування земель запасу міста.

Для цього ТОВ "Кремінь Рентал", зокрема, замовляв пояснювальну записку щодо поділу земельної ділянки зі схемою.

Проте, Кременчуцька міська рада Кременчуцького району Полтавської області прийняла рішення від 30.06.2021р. "Про розроблення та відмову в розробленні технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок", пунктом 4 якого було відмовлено ФОП Чернявському К.А. в розробленні технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 1436 кв.м. на три земельні ділянки.

Відповідач зазначає, що позивач надав до суду витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 11.05.2023 р. № НВ-1400093502023, в якому містяться відомості з Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 20.08.2009 р., а саме: вказаний вид використання сформованої земельної ділянки, площею 0,1436 га - 03.10. “Для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов`язаною з отриманням прибутку”.

Відповідач вважає, що Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 20.08.2009 р., що зазначений у витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 11.05.2023 р., ніколи не складався. За ним земельна ділянка з видом використання 03.10. “Для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов`язаною з отриманням прибутку” не сформовувалась, кадастровий номер їй не присвоювався.

Відповідач вважає, щ обставина, що земельна ділянка, розташована по вулиці 29 Вересня, 7 в м. Кременчуці, є сформованою, є не доведеними належними доказами та є лише припущенням позивача.

Посилається також на те, що Отже, розрахунок пропорційно до часток особи у праві власності на будівлю, розташованій на земельній ділянці, площею 1436, кв. м. є незаконним, а також не відповідає фактичному використанню площі земельної ділянки.

Таким чином позивач помилково застосовує до даних правовідносин ч. 4 ст. 120 ЗК України та розраховує збитки пропорційно до часток осіб у праві власності на будівлі або споруди.

Вважає, що позивачем не вірно застосовано річний розмір орендної плати за користування земельними ділянками на території Кременчуцької міської територіальної громади в розмірі 4%, що затверджений рішенням Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області від 25.05.2021 р. «Про встановлення річного розміру орендної плати за земельні ділянки».

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що нерухоме майно відповідача знаходиться на сформованій земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером: 5310436100:08:005:0462 загальною площею 1436 кв.м., Суд зазначив, що наданий відповідачем Висновок експерта № 54-23 від 08.08.2023 р. не спростовує доводів позивача про користування відповідачем земельною ділянкою в період з 01.07.2020 р. по 07.04.2021 р. площею 1436 кв.м., а також в період з 08.04.2021 р. по 30.06.2023 р. площею 900 кв.м.

А отже, наданий позивачем розрахунок суми безпідставно збережених коштів за користування відповідачем земельною ділянкою в розмірі орендної плати (4% від нормативної грошової оцінки землі) за період з 01.07.2020 р. по 30.06.2023 р. в сумі 231 191,58 грн., який перевірений судом, є правильним. Наданий відповідачем до матеріалів справи контрозрахунок орендної плати за період з 01.07.2020 по 30.06.2023 не відповідає фактичним обставинам, а отже, є невірним.

Зважаючи на те, що відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Отже, за висновком суду першої інстанції, вимога позивача про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 231191,58 грн. за період з 01.07.2020 по 30.06.2023 обґрунтована, підтверджена належними доказами, відповідачем не спростована і підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає про таке.

Предметом позовних вимог у цій справі є вимога позивача про стягнення з відповідача, як власника об`єкта нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці комунальної власності, загальною площею 0,1436 га, кадастровий номер 5310436100:08:005:0462, безпідставно збережених коштів в розмірі 231191,58 грн. орендної плати за період з 01.07.2020 по 30.06.2023 на підставі статей 1212-1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування земельною ділянкою.

Відповідно до положень статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

У відповідності до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

В силу приписів статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Згідно вимог статті 269 Податкового кодексу України платниками плати за землю є:

1) платники земельного податку: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування;

2) платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.

Відповідно до статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування земельним податком є земельні ділянки, які перебувають у власності; земельні частки (паї), які перебувають у власності; земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування.

В свою чергу об`єкти оподаткування орендною платою є земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпунктів 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Отже, Податковий кодекс України визначає, що земельний податок сплачують виключно власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та постійні землекористувачі.

Підставою для нарахування податку є дані державного земельного кадастру, реєстру речових прав та інші правовстановлюючі документи. Земельний податок сплачується з дня державної реєстрації права власності або користування земельною ділянкою. Відповідно, поки право юридичної особи на земельну ділянку не зареєстроване, така особа не вважається платником земельного податку і не зобов`язана сплачувати такий податок.

Частиною 1 статті 93 та статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Оскільки відповідач не є та не був у спірний період власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки з кадастровим номером 5310436100:08:005:0462, а тому не є та не був суб`єктами плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для них як землекористувачів є орендна плата.

Частиною 1 статті 93 та статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 30.06.2023 №337551842 (т.1 а.с.25-26) право власності на тамбур 1 пл.0,9 кв.м, зал 2 пл.65,7 кв.м., приміщення 3 пл.9,2 кв.м., приміщення 4 пл.15,8 кв.м., кладова 5 пл.0,5 кв.м., туалет 6 пл.1,6 кв.м., тамбур 7 пл.1,8 кв.м., кухня 8 пл.52,0 кв.м., приміщення вестибюлю 16 пл.6,9 кв.м., тамбур 1 пл..3,1 кв.м., сходова клітина ІІ пл.16,0 кв.м. загальною площею 173,5 кв.м.; ІІ поверх-службове приміщення 2 пл.26,9 кв.м., зал прання 3 пл.67,8 кв.м., туалет 4 пл.1,2 кв.м., службове приміщення 5 пл.1,1 кв.м., службове приміщення 6 пл.1,1 кв.м., приміщення 26 пл.4,6 кв.м., приміщення 28 пл.2,8 кв.м., праска 29 пл.47,6 кв.м., службове приміщення 30 пл.6,0 кв.м., службове приміщення 31 п1.8.8 кв.м., кабінет 32 пл.15,2 кв.м., сходова клітина 1 пл.19,3 кв.м.., загальною площею 202,4 кв.м.; II поверх - службове приміщення 1 пл.31,1 кв.м., сходова клітина І пл.19,3 кв.м., загальною площею 50,4 кв.м. (площею 426, 3 кв.м.), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані 28.02.2020 за ТОВ «Кремінь Рентал» на підставі договору купівлі - продажу від 07.07.2005.

Вищевказані нежитлові будівлі розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 5310436100:08:005:0462 по вул. 29 Вересня, 7 у м.Кременчук Полтавської області загальною площею 1436 кв.м.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об`єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об`єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.

Зазначена норма закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість.

Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "е" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України).

При цьому, істотною умовою договору, на підставі якого набувається право власності (частки у праві спільної власності) на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, пов`язаного з переходом права власності (крім державної, комунальної власності) на земельну ділянку або прав оренди, емфітевзису, суперфіцію земельних ділянок усіх форм власності, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на такий об`єкт (частина 8 статті 120 Земельного кодексу України).

Таким чином, нормами статті 120 Земельного кодексу України закріплено загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, а у випадку переходу права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право на земельну ділянку виникає у набувача одночасно із виникненням права на зведені на ній об`єкти.

Отже, за змістом вказаних положень право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 11.05.2023 №НВ-1400093502023 площа земельної ділянки кадастровий номер 5310436100:08:005:0462 складає 0,1436га, дата формування земельної ділянки - 26.01.2008 (т.1 а.с.9-10).

Доказів укладання між Кременчуцькою міською радою та ТОВ «Кремінь Рентал» в період з 01.07.2020 по 30.06.2023, договору оренди земельної ділянки загальною площею 0,1436 га по вул. 29 Вересня, 7 у м.Кременчук Полтавської області з кадастровим номером 5310436100:08:005:0462 матеріали справи не містять.

Судова колегія зазначає, що з огляду на приписи статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно, проте, з моменту виникнення права власності на нерухоме майно, у власника такого нерухомого майна виникає обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.

В контексті наведеного, колегія суддів зазначає, що кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

Збитки за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та безпідставно набуте майно мають різну правову природу і підпадають під різне нормативно-правове регулювання. Втім на відміну від збитків, для стягнення яких підлягає доведенню наявність складу правопорушення, а саме таких складових як: шкода, протиправна поведінка її заподіювача, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, а також вина, для висновків про наявність підстав для повернення безпідставно набутих коштів є встановлення обставин набуття або збереження майна (коштів) за рахунок іншої особи (потерпілого) та те, що набуття або збереження цього майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.09.2018 у справі № 925/230/17 та від 20.11.2018 №922/3412/17 сформувала правовий висновок, який полягає в тому, що до правовідносин щодо стягнення з відповідача коштів за користування земельною ділянкою без укладення договору оренди землі не застосовуються приписи чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними, а фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах від 14.01.2019 у справі №912/1188/17, від 21.01.2019 у справі №902/794/17, від 04.02.2019 у справі №922/3409/17, від 12.03.2019 у справі №916/2948/17, від 09.04.2019 у справі №922/652/18, від 21.05.2019 у справі №924/552/18, від 16.03.2021 у справі №924/730/20.

У постанові від 05.08.2022 у справі №922/2060/20 Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду зазначив, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташовано цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладення договору оренди, внаслідок чого її власник недоотримує дохід у вигляді орендної плати, за своїм змістом є кондикційними (аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2017 у справі №922/3412/17).

Разом з цим, положеннями частин 1 та 2 статті 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Таким чином, предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Так, зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов:

а) набуття або збереження майна;

б) набуття або збереження такого майна за рахунок іншої особи;

в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є:

1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого);

3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого;

4) відсутність правової підстави для зміни майнового стану цих осіб.

З аналізу вказаних правових норм випливає, що зобов`язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов.

По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.

По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

По-третє, обов`язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 Цивільного кодексу України).

За змістом частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відсутністю правової підстави вважають такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознак безпідставності такого виконання.

Слід зауважити, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (частина 1 статті 79 Земельного кодексу України).

Відповідно до частин 1, 3, 4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Про необхідність застосування статті 79-1 Земельного кодексу України та положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів у виді недоотриманої орендної плати неодноразово зазначалося Верховним Судом у постановах від 29.01.2019 у справах №922/3780/17 та №922/536/18, від 11.02.2019 у справі №922/391/18, від 12.04.2019 у справі №922/981/18 та від 12.06.2019 у справі №922/902/18, в яких міститься висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою Харківська міська рада просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.

Об`єктом оренди може бути земельна ділянка, яка сформована як об`єкт цивільних прав (аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №916/2948/17 та від 09.04.2019 у справі №922/652/18).

Наявним в матеріалах справи витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 11.05.2023 №НВ-1400093502023 підтверджується, що земельна ділянка з кадастровим номером 5310436100:08:005:0462 по по вул. 29 Вересня, 7 у м.Кременчук Полтавської області загальною площею 0,1436га сформована як об`єкт цивільних прав 26.01.2008 (т.1 а.с.9-10).

Судова колегія зазначає, що згідно з приписами частин десятої, одинадцятої статті 11 Господарського процесуального кодексу України якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права); забороняється відмова у правосудді з мотивів відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Відповідно до пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

Відповідно до частини четвертої статті 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

За відсутності іншої норми права, яка б урегульовувала подібні правовідносини, а також враховуючи ненадання відповідачами альтернативного розрахунку спірних сум, судова колегія вважає обґрунтованим та правомірним застосування судом першої інстанції пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України за аналогією у спірних правовідносинах, який дійшов висновку, що розрахувати суми безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою для кожної з кількох осіб пропорційно їх часткам у праві власності на нерухомість, яка знаходиться на такій земельній ділянці, можливо, а тому розрахунок позовних вимог, який містить у собі саме такий алгоритм, не суперечить вимогам закону, є раціональним та справедливим.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 15.02.2023 у справі №922/3797/21, від 21.03.2023 у справі №922/2095/21.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку безпідставно збережених коштів, останній здійснює розрахунки як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності у формі орендної плати, який нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Відповідний розрахунок, в тому числі площу земельної ділянки, якою користується відповідач – 900 кв.м, позивачем було розраховано з урахуванням наявності на земельній ділянці загальною площею 1436 кв.м з кадастровим номером 5310436100:08:005:0462 за адресою: вул. 29 Вересня, 7 у м. Кременчуці нерухомого майна, власником якого є ОСОБА_1 .

При ухваленні оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд визнав відповідний розрахунок обґрунтованим та такими, що узгоджується з приписами чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та задовольняючи позов, дійшов висновку про те, що знаходження на спірній земельній ділянці у період з 01.07.2020 по 30.06.2023 майна, що належить відповідачу, за відсутності у нього у вказаний період титульного права на цю земельну ділянку призвело до утримання (збереження) відповідачем коштів у вигляді несплати орендної плати за користування земельною ділянкою за рахунок їх неодержання позивачем, а тому, враховуючи положення статті 1212 Цивільного кодексу України зазначені безпідставно збережені кошти підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Проте, колегія суддів вважає вказані висновки господарського суду першої інстанції передчасними, з огляду на те, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 73 Господарського процесуального кодексу України). Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. (статті 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 2 статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Колегія суддів зазначає, що за змістом статті 86, частини п`ятої статті 236, статті 237 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.

У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд у будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.09.2020 у справі №916/4693/15, від 02.12.2020 у справі №910/14341/18, від 07.11.2023 у справі №922/3928/20.

Отже, надаючи оцінку правильності розрахунку суми вимог, заявленої до стягнення у спорі, суду належить не тільки оцінити правильність математичних розрахунків, здійснених позивачем (відповідачем - у разі наявності контррозрахунку та наявності підстав взяти його до уваги, або експертом у висновку експерта - у разі врахування його судом як доказу), а також надати оцінку складу спірної суми вимог на предмет відповідності закону та наявності підстав для включення до спірної суми її складових.

Судова колегія враховує, при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно.

Крім того, відповідно до правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 справі №910/5201/19 розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщеного на ній майна, не є безмежним, оскільки у будь-якому випадку обумовлюється наявною у власника необхідністю використовувати майно за цільовим призначенням. Відтак обов`язковим у такому випадку є з`ясування дійсного розміру земельної ділянки, яка має бути відведена власнику майна.

Розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, визначається шляхом проведення за клопотанням сторін експертизи з урахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил, в тому числі: Державних будівельних норм "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92**", затверджених наказом Держкоммістобудування від 17.04.1992 за № 44; Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.06.1996 № 173, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.07.1996 за № 379/1404; Державних будівельних норм "Житлові будинки. Основні положення ДБН В.2.2-15-2005", затверджених наказом Держбуду України від 18.05.2005 № 80, чинності яким надано наказом Держбуду України від 28.09.2005 № 175.

Як було зазначено вище, з наданого позивачем розрахунку безпідставно збережених коштів, вбачається, що відповідний розрахунок, в тому числі площу земельної ділянки, якою користується відповідач - 900 кв.м, позивачем було розраховано з урахуванням наявності на земельній ділянці загальною площею 1436 кв.м з кадастровим номером 5310436100:08:005:0462 за адресою: АДРЕСА_1 нерухомого майна, власником якого є Чернявський Костянтин Анатолійович.

Поряд з цим, відповідно до висновку судового експерта №54-23 за результатами проведення земельно-технічної експертизи земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_1 від 08.08.2023 (т.1 а.с.91-101), розмір земельної ділянки, що використовується ТОВ "Кремінь Рентал" для експлуатації та обслуговування частини будівлі лазні літ.«А, аг, aг1, аг2» загальною площею 426,3 м, розташованої АДРЕСА_1 становить 442 м2.

Крім того, зі змісту вказаного висновку також вбачається, що результаті дослідження земельної ділянки кадастровий номер 5310436100:08:005:0462 площею 1436 кв.м, розташованої в АДРЕСА_1 встановлено, що на вказаній земельній ділянці розташовані будівлі (сарай-навіс літ.«Б, б, б1, б2» загальною площею 254,0 м гараж літ «Н» загальною площею 21,2 м2, навіс літ.«О» загальною площею 26,4 м2), які згідно інформації з Державного реєстру речових прав №337551985 від 30.06.2023 належать на праві власності (розмір частки 1/1) ОСОБА_1 , тобто окремі земельні ділянки для експлуатації та обслуговування окремих об?єктів нерухомості не сформовані. Дана земельна ділянка надавалась для реконструкції будівель та споруд лазні та для експлуатації та обслуговування будівель та споруд, розташованих в м. Кременчуці Полтавської області по вулиці 29-го Вересня, 7.

На зазначеній території знаходяться об?єкти сторонніх власників, а саме гаражі для зберігання автомобільного транспорту, будівля котельні, мережа газопроводу до котельні з регулятором тиску, дороги та проїзди загального користування.

Перед фасадною частиною будівлі лазні літ."А, аг, aг1, aг2" загальною площею 426,3 кв.м, розташованої в м. Кременчуці Полтавської області по вулиці 29-го Вересня, 7 розташовані газони з деревами.

Через земельну ділянку, розташовану в м.Кременчуці Полтавської області по вул. 29-го Вересня, 7 проходять мережі зливової каналізації та ділянка частково входить в охоронну зону мережі електропостачання. Умови землекористування земельними ділянками в межах охоронних зон інженерних комунікацій визначаються з власниками інженерних мереж. Виходячи з вищезазначеного необхідно передбачати території загального користування для цілодобового безперешкодного доступу об?єктів, що знаходяться у власності інших осіб.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що обставини того, що заїзд до земельної ділянки кадастровий номер 5310436100:08:005:0462 площею 1436 кв.м, розташованої в м. Кременчуці Полтавської області по вулиці 29-го Вересня, 7, здійснюється по внутрішньоквартальному проїзду (тобто, по території загального користування) також відображено в акті обстеження земельної ділянки від 26.06.2023 складеного спеціалістом І категорії управління ресурсів виконавчого Кременчуцького району Полтавської області Самотовкіною Є.В., та заступником директора департаменту - начальником відділу судової роботи юридичного департаменту виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області Пономаренко Н.О., з метою встановлення фактичного використання земельної ділянки, наявності об?єктів нерухомого майна та фактичного заїзду-виїзду (т.1 а.с.21)

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Положеннями статті 104 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

При цьому, судова колегія враховує, що при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з`ясувати: чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; достатність поданих експертові об`єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.

Як визначено статтею 98 Господарського процесуального кодексу України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи. Суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім`я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків. Якщо експерт під час підготовки висновку встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право включити до висновку свої міркування про ці обставини.

Оцінюючи висновок експерта №54-23 від 08.08.2023, за результатами проведення земельно-технічної експертизи земельної ділянки, розташованої в м.Кременчуці Полтавської області по вул. 29-го Вересня, 7, судова колегія вважає, що зазначений висновок містить відповіді на порушені питання, які є обґрунтованими та такими, що узгоджуються з іншими матеріалами справи.

При цьому, що висновок експерта №54-23 від 08.08.2023, за результатами проведення земельно-технічної експертизи, підготовлений для подання до господарського суду Полтавської області за замовленням відповідача у справі №917/1281/23 згідно з клопотанням від 03.08.2023, складений кваліфікованим атестованим судовим експертом Маківським М.В., який має вищу будівельно-технічну освіту, кваліфікацію судового експерта за спеціальностями 10.6 "Дослідження об?єктів нерухомості, будівельних матеріалів та відповідних документів", 10.7 "Розподіл земель та визначення порядку користування земельними ділянками", 10.10 "Визначення оціночної вартості будівельних об?єктів та споруд". Стаж роботи за спеціальністю 33 роки, стаж експертної роботи 23 роки. Свідоцтво № 91 видане Міністерством юстиції України. Строк дії до 16.09.2024.

Дослідження земельної ділянки кадастровий номер 5310436100:08:005:0462 площею 1436 кв.м, розташованої в м. Кременчуці Полтавської області по вулиці 29-го Вересня, 7 проводилося методом візуального обстеження на місці та вивчення технічної документації, при цьому проведені необхідні заміри лазерним далекоміром BOSCH GLM 80 Professional та 50-ти метровою рулеткою PС-50, визначено технічній стан будівель, проведено фотозйомку фотоапаратом OLYMPUS SP-510UZ. Описи та розрахунки проведені в Бюро технічної експертизи.

Також у висновку експерта №54-23 від 08.08.2023 вказано, що висновок підготовлено для подання до суду у відповідності до вимог статті 101 ГПК України та експерт Маківський М.В. обізнаний про кримінальну відповідальність за завідмомо неправдивий висновок.

В даному випадку, оцінивши вищенаведений висновок в сукупності з іншими доказами, які наявні в матеріалах справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що висновок експерта №54-23 від 08.08.2023 відповідає вищенаведеним вимогам і не викликає сумнівів у його правильності, оскільки висновки надані в межах компетенції експертів, висновки чіткі, логічні, послідовні і відповідають фактичним обставинам справи.

За таких обставин висновок експерта №54-23 від 08.08.2023 приймається судом в якості належного та допустимого доказу, який свідчить про те, що розмір земельної ділянки, що використовується ТОВ "Кремінь Рентал" для експлуатації та обслуговування частини будівлі лазні літ.«А, аг, aгl, аг2» загальною площею 426,3 м, розташованої в .Кременчуці Полтавської області по вулиці 29-го Вересня, 7 становить 442 м2.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що використаний позивачем спосіб визначення розміру безпідставно збережених відповідачем коштів розрахований, як розмір плати за земельну ділянку кадастровий номер: 5310436100:08:005:0462 виходячи з площі земельної ділянки, якою нібито користується відповідач - 900 кв.м у спірний період (до якого включена площа земельної ділянки загального користування, яку можна використовувати лише, як заїзд до будівель та споруд, які розташовані на спірній земельній ділянці) не може бути прийнятий судом до уваги, оскільки не підтверджений жодними належними та допустимими доказами.

Оскільки позовні вимоги Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області не було підтверджено належними та допустимими доказами, судова колегія приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення безпідставно збережених відповідачем коштів у розмірі орендної плати за період з 01.07.2020 по 30.06.2023 в сумі 231 191,58 грн.

З огляду на те, що місцевий господарський суд не забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх фактичних обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремінь Рентал" підлягає частковому задоволенню з підстав викладених в мотивувальній частині постанови, а рішення господарського суду Полтавської області від 07.04.2026 у справі №917/1281/23 скасуванню із прийняттям нового рішення, про відмову в задоволенні позову.

Щодо витрат на правову допомогу понесених відповідачем в суді першої та апеляційної інстанції, судова колегія зазначає про таке.

Відповідач просить суд апеляційної інстанції вирішити питання про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 80000,00грн., що складається з: 50000,00грн. у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції; 30000,00грн. у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, а також витрати на залучення експерта та висновок експерта №54-23 від 08.08.2023 в розмірі 2500,00грн.

Згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України):

- подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи;

- зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1 - 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Колегією суддів встановлено, що 21.07.2023 представником відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремінь Рентал" було подано до господарського суду Полтавської області заяву про розподіл (компенсацію) судових витрат) (т.1 а.с.108-133), в якій просив суд стягнути з позивача - Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 50000,00грн., на залучення експерта та висновок експерта 54-23 від 08.08.2023 у розмірі 2500,00грн.

До заяву про розподіл (компенсацію) судових витрат відповідачем було додано наступні документи: договір про надання правової допомоги від 02.02.2023, акт наданих послуг від 09.08.2023, квитанцію №29 від 07.08.2023 на підтвердження оплати проведення дослідження та складення висновку експерта по визначенню розміру земельної ділянки для обслуговування будівель та споруд, розташованих в м.Кременчуці по вул. 29-го Вересня, 7 (т.1 а.с.108-133).

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що в апеляційній скарзі відповідачем було повідомлено суду апеляційної інстанції, що попередній орієнтовний розрахунок витрат на правову допомогу, які відповідач поніс у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції апеляційної інстанції становить 30000,00грн., які просить суд стягнути з позивача на свою користь.

Докази понесення вказаних судових витрат на професійну правничу допомогу будуть надані суду апеляційної інстанції в порядку частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, протягом п`яти днів після ухвалення Східним апеляційним господарським судом постанови за результатами розгляду справи №917/1281/23.

З заявою про розподіл (компенсацію) судових витрат та покладення на позивача судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції та доказами їх понесення відповідач звернувся 02.07.2026, тобто в межах встановленого процесуального строку встановленого частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

До заяви про розподіл (компенсацію) судових витрат було додано наступні документи: договір про надання правової допомоги від 01.05.2026, акт наданих послуг від 02.07.2026.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За змістом частини 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг та на нього поширює своє регулювання глава 63 Цивільного кодексу України. Так, згідно зі статтею 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України передбачає загальні засади регулювання та принципи будь-якого договору, включаючи договір про надання послуг. Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена, виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Водночас, згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

Верховний Суд у постанові від 19.11.2021 у справі № 910/4317/21 зробив висновок про те, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"; відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18, від 07.09.2020 у справі №910/4201/19.

Так як до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Зазначені висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Кремінь Рентал" в особі директора Чернявського К.А. (надалі - клієнт) та адвокатом Колода Л.В. (надалі - адвокат) як під час розгляду справи місцевим господарським судом та і під час апеляційного перегляду даної справи підтверджуються договорами про надання правової допомоги від 02.02.2023 та від 01.05.2026 (надалі - договір №1 та №2), умови яких є ідентичними.

Відповідно до пунктів 1.1. договорів №1 та №2, клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором.

Адвокат відповідно до узгоджених сторонами доручень надає клієнту юридичні послуги щодо захисту інтересів останнього у справі №917/1281/23 за позовом Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області до ТОВ "Кремінь Рентал" про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в сумі 231191,58 грн. (пункти 1.2. договорів №1 та №2).

Згідно з пунктом 4.1. договору №1 та №2, гонорар є формою винагороди адвоката за надання правової допомоги клієнту.

Відповідно до пункту 4.2. договору №1, за правову допомогу в суді першої інстанції клієнт сплачує адвокату винагороду (гонорар) в розмірі 50000,00грн. шляхом перерахування коштів в національній валюті України на рахунок адвоката або оплачується готівкою.

Згідно з пунктом 4.2. договору №2, за правову допомогу в суді апеляційної інстанції клієнт сплачує адвокату винагороду (гонорар) в розмірі 30000,00грн. шляхом перерахування коштів в національній валюті України на рахунок адвоката або оплачується готівкою.

Зі змісту акту наданих послуг від 09.08.2023 до договору про надання правової допомоги від 02.02.2023 - договір №1 (т.1 а.с.116) вбачається, що відповідачу були надані наступні правничі послуги:

- усна консультація без вивчення документів;

- опрацювання законодавчої бази, вивчення судової практики, вивчення наданих клієнтом документів;

- усна юридична консультація з вивченням документів та ознайомлення наданими письмовими доказами;

- складання адвокатського запиту до Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області про надіслання копії Проекту землеустрою;

- складання адвокатського запиту до Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області про надіслання розрахункового рахунку та інших реквізитів

- складання відзиву на позов Кременчуцької міської ради;

- виготовлення необхідної кількості копій з документів до відзиву

- складання клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження;

- виготовлення необхідної кількості копій з документів до клопотання

- складання заяви про розподіл (компенсацію) судових витрат в справі №917/1281/23;

- виготовлення необхідної кількості копій з документів до заяви;

- надіслання відзиву з додатками, заяви з додатками та клопотання з додатками до позивача та господарського суду Полтавської області.

Таким чином, загальний розмір витрат ТОВ "Кремінь Рентал" на професійну правничу допомогу, надану на підставі договору про надання правової допомоги від 10.08.2023 адвокатом Колода Л.В. у зв`язку із розглядом справи №917/1281/23 відповідно до акту наданих послуг в суді першої інстанції склав 50000,00грн.

Зі змісту акту наданих послуг від 02.07.2026 до договору про надання правової допомоги від 01.05.2026 - договір №2 вбачається, що відповідачу були надані наступні правничі послуги:

- усна консультація без вивчення документів;

- складання та надіслання до господарського суду Полтавської області листа про відсутність повного тексту рішення господарського суду Полтавської області в ЄСІТС;

- усна юридична консультація з вивченням документів та повним текстом судового рішення;

- складання та надіслання апеляційної скарги;

-складання та надіслання заяви про розподіл (компенсацію) судових витрат в справі №917/1281/23 з додатками.

Таким чином, загальний розмір витрат ТОВ "Кремінь Рентал" на професійну правничу допомогу, надану на підставі договору про надання правової допомоги від 01.05.2026 адвокатом Колода Л.В. у зв`язку із розглядом справи №917/1281/23 відповідно до акту наданих послуг в суді апеляційної інстанції склав 30000,00грн.

До заяв про розподіл (компенсацію) судових витрат як в суді першої так і апеляційної інстанції представником відповідача не було надано доказів фактичної сплати за надану правничу допомогу, однак, відповідно до усталеної практики вирішення господарських спорів, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (висновок Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладений в абз. 3 п. 6.5. постанови від 03.10.2019 у справі №922/445/19).

Таким чином, вищевказані подані докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в сукупності відповідають вимогам статей 73, 75 - 78 ГПК України та є належними доказами (належно оформлені) того, що відповідачу надано професійну правничу допомогу у даній справі у судах першої та апеляційної інстанції, що в силу приписів статті 126 Господарського процесуального кодексу України свідчить про обґрунтованість поданих заяв та необхідність відшкодування відповідачу понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар. Так, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах: фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення. Так, при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п.28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; п.19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписамист.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.08.2019 у справі №908/1654/18, від 12.09.2019 у справі №910/9784/18 та від 19.11.2019 у справі №5023/5587/12).

У постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому уст.627 ЦК України.

У постанові від 20.11.2020 Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №910/13071/19 звернуто увагу на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч.4 ст.126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу "pacta sunt servanda" та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості.

Отже, у даній справі вартість правових послуг, що надаються замовнику встановлена сторонами договору у фіксованому розмірі, який не залежить від обсягу послуг та витраченого представником позивача часу, а отже, розмір витрат є визначеним та становить 80000,00грн, що складається з: 50000,00грн. у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції; 30000,00грн. у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Проте, колегія суддів відзначає, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, в частині п`ятій статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Так, відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини 5 статті 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).

Тобто критерії, визначені частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини 4 статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Приймаючи до уваги те, що висновки "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, що "під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, в тому числі ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи", суд вважає, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Подібна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №908/3182/20, від 30.11.2020 у справі №922/2869/19.

Колегія суддів, з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України щодо відшкодування судових витрат на правничу допомогу, приймаючи до уваги те, що для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, дійшла висновку про часткове задоволення заяв та як наслідок стягнення з Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремінь Рентал" витрат на професійну правничу допомогу понесених відповідачем у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції в сумі 15000,00грн., витрат на залучення експерта та висновок експерта від 10.08.2023 №55-23 в розмірі 2500,00грн., а також витрат на професійну правничу допомогу понесених відповідачем у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції в сумі 10000,00грн.

Вказані витрати відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру і ці витрати є співмірні з виконаною роботою у судах першої та апеляційної інстанції. У задоволенні заяв в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції в сумі 35000,00грн. та у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції в сумі 20000,00грн. належить відмовити, поклавши ці витрати на відповідача.

В контексті наведеного, колегія суддів також вважає за необхідне зазначити про відсутність втручання суду в договірні відносини між відповідачем та адвокатом за укладеними договорами про надання правничої допомоги, позаяк обов`язок виконання прав і обов`язків за цими договорами не змінюється і не припиняється у зв`язку з покладенням судом судових витрат на правничу допомогу на позивача не в повній сумі, про яку домовились відповідач та адвокат (постанови Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №910/20792/20, від 14.06.2022 у справі №904/4876/21, від 22.06.2022 у справі №904/7334/21, від 30.05.2022 у справі №904/7347/21).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції керуючись положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладає витрати за подання апеляційної скарги на позивача. Крім того, з відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 15000,00грн., витрати на залучення експерта та висновок експерта №54-23 від 08.08.2023 в розмірі 2500,00грн., витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 10000,00грн.

Керуючись ст.ст. 254, 269, 270, 273, п. 2 ч. 1 ст. 275, п. 3 ч. 1 ст. 277, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремінь Рентал" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 07.04.2026 у справі №917/1281/23 скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Стягнути з Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області (пл. Перемоги, 2, м. Кременчук, Полтавська область, 39600, код ЄДРПОУ 24388300) на користь з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремінь Рентал" (вул. 29 Вересня, 7, м. Кременчук, Полтавська область, 39600, код 43515716) 4161,45 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги; витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 15000,00 грн.; витрати на послуги експерта у розмірі 2500,00 грн.; витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 10000,00 грн.

Видати наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту до Верховного суду у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено 07.09.2026.

Головуючий суддя П.В. Тихий

Суддя С.Ч. Жельне

Суддя О.В. Плахов