Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №910/2484/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" серпня 2026 р. Справа№ 910/2484/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Євсікова О.О.

суддів: Корсака В.А.

Алданової С.О.

за участю:

секретаря судового засідання Лукінчук І.А.,

представників сторін:

від позивача: Лєщинський К.Д. (в залі суду),

від відповідача: Мартьянова Л.В. (поза межами приміщення суду),

розглянувши апеляційні скарги

Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2026 (повний текст складено 25.05.2026)

на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2026 (повний текст складено 25.06.2026)

у справі № 910/2484/26 (суддя Підченко Ю.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Енерджі Юкрейн"

до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

про стягнення 958 786,99 грн,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.

06.03.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю "Нью Енерджі Юкрейн" (далі - ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн», Товариство) сформувало у системі «Електронний суд» позовну заяву, у якій просило стягнути з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - ПрАТ «НАЕК «Укренерго», Компанія) 937 502,65 грн основної заборгованості, 9 166,09 грн 3% річних, 12 118,25 грн інфляційних втрат.

На обґрунтування заявлених вимог Товариство послалося на неналежне виконання Компанією зобов`язань за договором №1565-01024 від 20.03.2020 про врегулювання небалансів електричної енергії.

18.03.2026 Товариство подало заяву про закриття провадження у справі в частині стягнення 937 502,65 грн основного боргу та про повернення 8 843,04 грн судового збору.

Позиції учасників справи.

Компанія у відзиві проти заявлених до нього вимог заперечила та послалася на те, що значне прострочення з боку учасників ринку призводить до несвоєчасної оплати Компанією платежів за договором №1565-01024 від 20.03.2020 про врегулювання небалансів електричної енергії.

Посилаючись на економічну ситуацію в країні, специфіку покладених на неї завдань, обставини виконання нею зобов`язань за договором з незначним простроченням оплати поставленої електричної енергії, а також те, що стягнення максимально можливих розмірів штрафних санкцій підірве фінансовий стан Компанії та зумовить збитковість його діяльності, Компанія зазначила про наявність виняткових обставин, з якими законодавство пов`язує можливість зменшення розміру неустойки. Враховуючи неможливість використання ним коштів, належних до сплати позивачу, Компанія вважає, що позовні вимоги про стягнення "інфляційних втрат" та 3% річних є необґрунтованими, а ст. 625 ЦК не підлягає застосуванню.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2026 закрито провадження у справі № 910/2484/26 в частині позовних вимог Товариства до Компанії про стягнення суми основного боргу в розмірі 937 502,65 грн. Позов Товариства задоволено. Стягнуто з Компанії на користь Товариства 9 166,09 грн 3% річних, 12 118,25 грн інфляційних втрат та 255,41 грн судового збору. Повернуто Товариству з Державного бюджету України 11 250,03 грн судового збору, про що після набрання рішенням законної сили постановити відповідну ухвалу.

Оскільки предмет спору (стягнення суми основного боргу у розмірі 937 502,65 грн) припинив своє існування після звернення позивача з цим позовом до суду, суд закрив провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Компанії 937 502,65 грн основного боргу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України (у зв`язку з відсутністю предмета спору).

Суд встановив, що строк оплати відповідачем коштів за електричну енергію для врегулювання небалансів за спірний період є таким, що настав.

Доводи відповідача про неможливість здійснення розрахунків з позивачем через відсутність коштів на рахунку із спеціальним режимом використання, що надійшли від учасників балансуючого ринку, суд визнав необґрунтованими, оскільки з правового аналізу зміст уст. 75 Закону України «Про ринок електричної енергії» можна дійти висновку, що її приписи не містять імперативної заборони щодо розрахунку відповідача з позивачем тільки грошовими коштами, які надходять від інших учасників балансуючого ринку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання. Навпаки, означеними положеннями передбачена можливість для відповідача, з метою належного виконання грошових зобов`язань, вносити грошові кошти з інших власних рахунків на рахунок зі спеціальним режимом використання, що, у свою чергу, свідчить про те, що відповідач не позбавлений можливості здійснити перерахування на такий рахунок коштів з інших рахунків, зокрема, з поточного рахунку, задля належного виконання своїх зобов`язань. У той же час ненадходження коштів від інших учасників балансуючого ринку не може бути відкладальною обставиною для невиконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати за договором. Водночас положення договору не містять будь-яких застережень щодо використання відповідачем поточного рахунку зі спеціальним режимом використання, та, відповідно, умови про розрахунок за небаланси електричної енергії лише з такого рахунку та/або за умови наявності коштів на такому рахунку.

У зв`язку з простроченням виконання відповідачем обов`язку зі своєчасної та повної оплати обсягів врегулювання небалансів електричної енергії суд визнав обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 12 118,25 грн інфляційних втрат та 9 166,09 грн 3% річних, які задовольнив у заявленому розмірі, визнавши правильним наданий позивачем розрахунок.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2026, Компанія звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покласти на позивача.

Скаржник вважає, що суд неправильно застосував норми матеріального права. Так, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що на скаржник прострочив свої зобов`язання з оплати оскільки «положення договору не містять будь-яких застережень щодо використання відповідачем поточного рахунку зі спеціальним режимом використання, та, відповідно, умови про розрахунок за небаланси електричної енергії лише з такого рахунку та/або за умови наявності коштів на такому рахунку».

За доводами апелянта, ст. 75 Закону України «Про ринок електричної енергії» визначає виключну обставину, яка дозволяє проводити розрахунки з учасниками ринку з будь-якого рахунку, а саме таку: «З метою здійснення розрахунків з постачальниками послуг з балансування під час врегулювання системних обмежень оператор системи передачі може вносити на свій поточний рахунок із спеціальним режимом використання кошти з власного поточного рахунка». Умовою проведення таких розрахунків є наявність коштів на рахунку із спеціальним режимом використання, що надійшли від учасників балансуючого ринку.

Компанія також зазначає, що стягнення 3% річних в повному розмірі призводить до значного фінансового навантаження на неї та знижує привабливість для довгострокових міжнародних інвестицій, де важлива передбачуваність і гнучкість правового середовища.

Крім того, Компанія вважає, що визначення алгоритму розрахунку за електроенергію відноситься до дискреційних повноважень НКРЕКП, що не була залучена до розгляду даної

справи в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на стороні скаржника.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.06.2026 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2026 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/2484/26 та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Компанії на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2026 до надходження матеріалів справи №910/2484/26.

29.06.2026 матеріали справи №910/2484/25 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2026 апеляційну скаргу Компанії на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2026 у справі №910/2484/25 залишено без руху. Надано Компанії строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме для надання доказів сплати судового збору в сумі 3 993,60 грн у встановленому порядку. Попереджено Компанію, що у випадку неусунення у встановлений термін недоліків, апеляційну скаргу буде повернуто скаржнику.

Короткий зміст додаткового рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 25.06.2026 заяву Товариства про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з Компанії на користь Товариства витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 59 900,00 грн.

Дослідивши та оцінивши заяву позивача про ухвалення додаткового рішення з доданими до неї документами, суд дійшов висновку, що зазначені в акті послуги пов`язані із розглядом справи №910/2484/26, були необхідними, співмірними, а обсяг наданих послуг підтверджується матеріалами справи, тому заява Товариства про ухвалення додаткового рішення та стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 59 900,00 грн обґрунтована та підлягає задоволенню. Відповідач, у свою чергу, не навів підстав для зменшення заявлених позивачем судових витрат та не довів надмірності таких витрат.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись з додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 25.06.2026, Компанія звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване додаткове рішення в частині стягнення з Компанії 59 900,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні заяви позивача.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному головуючому судді від 10.07.2026 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Компанії на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2026 у справі № 910/2484/26. Розгляд справи призначено на 26.08.2026.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційних скарг по суті.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Компанії на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2026 у справі №910/2484/26. Повідомлено учасникам справи, що розгляд апеляційних скарг Компанії на рішення від 21.05.2026 та на додаткове рішення від 25.06.2026 Господарського суду міста Києва у справі №910/2484/26 буде здійснюватися в одному апеляційному провадженні. Розгляд справи призначено на 26.08.2026.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2026 задоволено заяви представника Компанії Мартьянової Л.В. про участь у судовому засіданні, призначеному на 26.08.2026, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Позиції учасників справи.

Товариство надало відзив на апеляційній скарги, у яких проти доводів та вимог Компанії заперечило, навело власні доводи на їх спростування, просило апеляційній скарги залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін як законні та обґрунтовані.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Статтею 269 ГПК України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1).

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3).

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).

Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Щодо апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2026.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

Товариство (користувач, СВБ) та Компанія (ОСП) уклали договір про врегулювання небалансів електричної енергії на підставі письмової заяви від 20.03.2020 №1565-01024 про приєднання до договору.

Відповідно до повідомлення про укладення договору про врегулювання небалансів електричної енергії даний договір є публічним, який розміщено на офіційному сайті Компанії у мережі Інтернет за посиланням: https://ua.energy/uchasnikam_rinku/reyestratsiya-uchasnykivrynku/dogovory/#1594303518945-6f4b41ba-c92d.

У подальшому наказами Компанії затверджувалися умови договору про врегулювання небалансів електричної енергії, зокрема, наказами від 09.06.2022 №236, від 27.01.2023 №58.

За умовами п. 1.3 договору СВБ врегульовує небаланси електричної енергії, що склалися в результаті діяльності її балансуючої групи на ринку електричної енергії, або передає свою відповідальність за небаланси електричної енергії іншій СВБ шляхом входження до її балансуючої групи.

Врегулюванням небалансів електричної енергії є вчинення СВБ правочинів щодо купівлі-продажу електричної енергії та оплати платежів відповідно до Правил ринку (п. 1.5 договору).

Вартість небалансів електричної енергії та суми платежів, що передбачені до сплати зі сторони СВБ та ОСП, розраховуються АР для кожного розрахункового періоду доби відповідно до Правил ринку. Оплата платежів відповідно до цього договору здійснюється з урахуванням податків та зборів, передбачених діючим законодавством (п. 2.1 договору).

Порядок розрахунку обсягів, ціни та вартості небалансів електричної енергії визначається Правилами ринку (п. 2.2 договору).

Як визначен п. 5.1 договору, виставлення рахунків та здійснення платежів щодо оплати вартості небалансів відбувається відповідно до процедур та графіків, передбачених Правилами ринку, та згідно з умовами цього договору.

Подання платіжних документів здійснюється сторонами відповідно до Правил ринку (п. 5.6 договору).

ОСП надає СВБ у паперовому та/або електронному вигляді (засобами електронного документообігу з накладанням КЕП) два примірники акта купівлі-продажу, підписані зі своєї сторони, до 12 числа місяця, наступного за тим, щодо якого його сформовано (п. 5.9 договору).

За умовами п. 5.9 договору ОСП формує та направляє акт купівлі-продажу (далі - акт) до СВБ не пізніше 13 календарного дня місяця, наступного за розрахунковим. Підписання акта відбувається в електронній формі (за допомогою системи, яка забезпечує функціонування електронного документообігу з накладанням КЕП (за винятком випадків, коли використання електронного підпису прямо заборонено законом)), що забезпечує юридично значимий електронний документообіг між сторонами та розміщений у мережі Інтернет за посиланням: https://online.ua.energy/, або у паперовій формі шляхом підписання уповноваженою особою акта (у разі неможливості підпису в електронній формі). Сторонами має бути забезпечена можливість здійснення електронного документообігу шляхом реєстрації у системі, яка забезпечує функціонування електронного документообігу. Протягом двох робочих днів з дня направлення ОСП до СВБ акта СВБ розглядає та повертає ОСП один примірник акта, підписаного зі своєї сторони. Акт повинен бути підписаний Сторонами в один і той самий спосіб. У разі незгоди із розрахунками ОСП відповідно до акта СВБ протягом двох робочих днів надсилає ОСП обґрунтовані зауваження щодо цього акта та ініціює спір відповідно до норм чинного законодавства. До здійснення коригування обсяг та вартість електричної енергії визначається за даними, зазначеними в Акті. Якщо СВБ протягом двох робочих днів з дня направлення ОСП до СВБ акта не ініціював спір та не направив до ОСП підписаний зі сторони СВБ примірник акта, то такий акт вважається підписаним СВБ.

СВБ протягом двох робочих днів повертає ОСП один примірник підписаного зі своєї сторони акта купівлі-продажу у паперовому та/або електронному вигляді (засобами електронного документообігу з накладанням КЕП) (п. 5.10 договору).

Згідно з п. 9.1 цей договір набирає чинності з дати реєстрації ОСП СВБ відповідно до її заявки-приєднання до цього договору і є чинним до 31 грудня включено року, у якому була надана заява-приєднання. Після реєстрації учасника ринку ОСП зобов`язаний надати такій СВБ витяг з відповідного реєстру.

Якщо жодна зі сторін не звернулася до іншої сторони у строк не менше ніж за 1 місяць до закінчення терміну дії цього договору з ініціативою щодо його розірвання, то цей договір вважається продовжений на наступний календарний рік на тих же умовах (п. 9.2 договору).

На виконання умов договору, Правил ринку та Правил врегулювання Компанія сформувала у Системі управління ринком збірні (місячні) рахунки врегулювання на загальну суму: 937 502,65 грн:

№0409202500236 від 03.11.2025 за період 01.06.2022-30.06.2022 на суму 928 597,87; кінцевий термін оплати 06.11.2025;

№1602202600498 від 19.02.2026 за період 01.03.2023-31.03.2023 на суму 8 904,78; кінцевий термін оплати 24.02.2026.

Також сторони склали відповідні акти купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та сплати інших платежів, а також акти коригування за спірний період.

Оскільки Компанія свої зобов`язання за договором в частині оплати належним чином не виконала, здійснювала оплату частково та з порушенням встановлених договором строків, у неї утворилася заборгованість у розмірі 937 502,65 грн.

Після подання Товариством позовної заяви Компанія сплатила 937 502,65 грн основної заборгованістю за врегулювання небалансів за періоди червень 2022 року та березень 2023 року платіжними інструкціями:

- від 10.03.2026 на суму 2 200,62 грн (призначення платежу: 43231355,оплата за електричну енергію для врегулювання небалансів, RECONCILIATION, 0409202500236, 01.06.2022-30.06.2022, зг. дог.1565-01024 від 20.03.2020 , в т.ч. ПДВ 20% 366.77 грн.);

- від 10.03.2026 на суму 926 397,25 грн (призначення платежу: 43231355,повернення за електричну енергію для врегулювання небалансів, RECONCILIATION, 0409202500236, 01.06.2022-30.06.2022, зг. дог.1565-01024 від 20.03.2020 , в т.ч. ПДВ 20% 154 399.54грн.);

- від 11.03.2026 на суму 7 206,27 грн (призначення платежу: 43231355,повернення за електричну енергію для врегулювання небалансів, RECONCILIATION, 1602202600498, 01.03.2023-31.03.2023, зг. дог.1565-01024 від 20.03.2020 , в т.ч. ПДВ 20% 1 201.05 грн.);

- від 11.03.2026 на суму 1 698,51 грн (призначення платежу: 43231355,оплата за електричну енергію для врегулювання небалансів, RECONCILIATION, 1602202600498, 01.03.2023-31.03.2023, зг. дог.1565-01024 від 20.03.2020 , в т.ч. ПДВ 20% 283.09 грн.).

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525, 526 ЦК України).

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Згідно з п. 7.7.4 Правил ринку оплата платіжного документа з банківського рахунку АР на банківський рахунок учасника ринку здійснюється протягом чотирьох робочих днів з дати направлення рахунка.

Правилами ринку (п. 1.11.1) передбачено, що управління процесами, зокрема проведення необхідних розрахунків, реєстрація ринкових даних і результатів діяльності на ринку електричної енергії згідно з цими Правилами здійснюється за допомогою системи управління ринком (далі - СУР). СУР забезпечує, зокрема, проведення розрахунків за небаланси електричної енергії.

АР надає кожному учаснику ринку через його персональний кабінет доступ до записів даних розрахунків, що створив АР щодо цього учасника ринку, відповідно до інструкції з користування системою управління ринком (п. 1.11.8 Правил ринку).

Суд встановив, що Товариство надсилало на електронну пошту відповідача (nec-kanc@ua.energy) листи із рахунками-фактурами за спірний період, які скріплені цифровим підписом представника позивача.

Отже, строк оплати за електричну енергію для врегулювання небалансів за спірний період для Компанії є таким, що настав.

Станом на дату звернення Товариством з позовом у цій справі заборгованість Компанії складала 937 502,65 грн та була сплачена Компанією платіжними дорученнями від 10.03.2026 (після порушення провадження у справі що розглядається).

Суд першої інстанції закрив провадження у справі в частині стягнення основного боргу і Компанія у апеляційній скарзі, хоч і оскаржує рішення повністю, проте не наводить доводів, за яких вважає оскаржуване рішення у цій частині таким, що прийнято з тими чи іншими порушеннями.

У зв`язку з простроченням виконання Компанією обов`язку з своєчасної та повної оплати обсягів врегулювання небалансів електричної енергії Товариство нарахувало та заявило до стягнення з Компанії 12 118,25 грн інфляційних втрат та 9 166,09 грн 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3% річних від простроченої суми.

У кредитора згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 виснувала, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Нарахування на суму боргу 3% річних та інфляційних втрат відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Перевіривши надані Товариством розрахунки інфляційних нарахувань та 3% річних, колегія суддів вважає їх арифметично вірними та погоджується з висновком місцевого суду, що до стягнення з Компанії на користь Товариства підлягає 9 166,09 грн 3% річних та 12 118,25 грн інфляційних втрат.

Перевірка розрахунку здійснена за допомогою інструменту «Калькулятори» системи інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН», що є усталеною практикою, зокрема, викладеною у постановах Верховного Суду від 25.11.2025 у справі №910/11325/23, від 01.07.2025 у справі №910/18308/21, від 26.03.2026 у справі №910/13499/24).

З огляду на доводи апеляційної скарги суд зазначає таке.

Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулювання відносин, пов`язаних з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначає Закон України «Про ринок електричної енергії».

Положеннями ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено:

- алгоритм розподілу коштів - це порядок розподілу уповноваженими банками коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання без платіжних доручень, що встановлюється Регулятором відповідно до цього Закону;

- поточний рахунок із спеціальним режимом використання - це рахунок, відкритий в одному з уповноважених банків і призначений для забезпечення проведення розрахунків відповідно до цього Закону.

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 75 Закону України «Про ринок електричної енергії» розрахунки за електричну енергію та послуги, що надаються на ринку електричної енергії, між учасниками цього ринку здійснюються в грошовій формі відповідно до укладених договорів у порядку, визначеному цим Законом, правилами ринку, правилами ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку.

Згідно з ч. 4 ст. 75 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачальники послуг з балансування та сторони, відповідальні за баланс, в яких виникли зобов`язання перед оператором системи передачі в результаті діяльності на балансуючому ринку, вносять плату за електричну енергію виключно на поточні рахунки із спеціальним режимом використання оператора системи передачі в уповноважених банках.

Водночас абз. 3 ч. 4 ст. 75 Закону України «Про ринок електричної енергії» надає оператору системи передачі можливість вносити на свій поточний рахунок із спеціальним режимом використання кошти з власного поточного рахунку з метою здійснення розрахунків з постачальниками послуг з балансування, лише у випадку необхідності врегулювання системних обмежень оператором системи передачі.

Такі висновки викладено у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.12.2023 у справі №910/9216/22, від 03.02.2023 у справі №910/9374/21.

Суд встановив, що відповідачу було виставлено рахунки за отримання балансуючої електричної енергії за спірний період, що мали бути оплачені ним на користь позивача.

Суд враховує, що положення ст. 75 Закону України «Про ринок електричної енергії» не містять імперативної заборони щодо розрахунку відповідача з позивачем тільки грошовими коштами, які надходять від інших учасників балансуючого ринку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання, а навпаки передбачають можливість для належного виконання грошових зобов`язань, вносити відповідачем грошові кошти з інших власних рахунків на рахунок зі спеціальним режимом використання.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 02.04.2026 у справі №910/7409/25.

Таким чином, відповідач не позбавлений можливості здійснити перерахування на такий рахунок коштів з інших рахунків, зокрема, з поточного рахунку, для належного виконання своїх зобов`язань. Ненадходження коштів від інших учасників балансуючого ринку не може бути відкладальною обставиною для невиконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати за договором.

Наявність особливого алгоритму розподілу коштів на спеціальних рахунках, впровадженого у зв`язку з особливістю здійснення розрахунків на ринку електричної енергії, не виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень загальних норм матеріального права, зокрема, положень ст. 625 ЦК України.

Аналогічні висновки викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.02.2023 у справі №910/9374/21, у постановах Верховного Суду від 15.06.2022 у справі №910/6639/21, від 08.06.2022 у справі №910/6636/21, від 17.01.2024 у справі №910/18308/21.

Отже, Верховний Суд у вказаних постановах виклав висновок, зокрема, щодо застосування ч. 4 ст. 75 Закону України «Про ринок електричної енергії» у подібних правовідносинах, таке правозастосування є сталим та послідовним.

За таких підстав стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних є правомірним.

Щодо доводів Компанії про наявність підстав для зменшення 3% річних до 1% річних або відмови у їх задоволенні суд зазначає таке.

Як уже зазначалося, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У справі, що розглядається, сторони не встановлювали в договорі іншого розміру процентів річних, а тому у цій справі до спірних правовідносин щодо нарахування процентів річних на заборгованість слід застосовувати положення ч. 2 ст. 625 ЦК України.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (на яку також посилається скаржник) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 зазначила, що у справі №902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку.

Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов`язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.

Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.

Також у вирішенні питання про зменшення процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора.

До того ж у постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.

З огляду на наведені правові висновки Верховного Суду та висновки Великої Палати Верховного Суду, враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено.

При цьому суд у визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.

Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов`язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти.

А тому розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.

З урахуванням наведеного суд критично оцінює доводи Компанії про те, що наразі існують виключні обставини, які дозволяють зменшити розмір 3% річних до 1% для неї або відмовити повністю в їх задоволенні через діяльність Компанії у забезпеченні стабільної роботи об`єднаної енергетичної системи при постійних масованих обстрілах енергетичних об`єктів.

Щодо доводів Компанії про те, що суд першої інстанції не залучив до участі у справі НКРЕКП, колегія суддів зазначає, що сторони і Компанія зокрема такого клопотання не заявляли.

Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2026.

Обставини справи, встановлені апеляційним господарським судом.

У позовній заяві Товариство зазначило, що орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу становить 100 000,00 грн.

Рішенням від 21.05.2026 Господарський суд міста Києва закрив провадження у справі №910/2484/26 в частині позовних вимог Товариства до Компанії про стягнення 937 502,65 грн основного боргу, решту позовних вимог Товариства задовольнив.

22.05.2026 Товариство подало заяву про ухвалення додаткового рішення, у якій просило стягнути з Компанії 59 900,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

У матеріали справи Товариство надало: довіреність від 20.02.2025; витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Товариства; ордер Серії ВІ № 1225757 від 19.06.2024; договір №05/06-1 від 05.06.2024 про надання правничої допомоги; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю на ім`я Костянтина Лещинського; акт №22/05 від 22.05.2026 на суму 59 900,00 грн.

Компанія письмових заперечень проти заявленого позивачем розміру витрат на суму 59 900,00 грн не надала.

З наданих у матеріали справи документів суд встановив таке.

05.06.2024 Товариство (клієнт) уклало з адвокатом Костянтином Лєщинським (адвокат) договір №05/06-1 про надання правничої допомоги (далі - договір).

Згідно з п. 4.4 договору за результатами надання правничої допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої адвокатом правничої допомоги і її вартість.

У розділі 7 договору сторони погодили, що договір укладений на строк до 31.12.2025 та набирає чинності з моменту його підписання. Після закінчення строку дії договору, якщо сторони продовжують виконувати його умови, договір вважається поновленим на невизначений термін. При цьому кожна сторона має право його розірвати, попередивши про це іншу сторону за два місяці.

Матеріали справи не містять доказів закінчення строку дії договору або розірвання його за згодою сторін.

22.05.2026 сторони підписали акт №22/05 згідно з яким адвокат надав, а клієнт прийняв послуги за договором, надані в межах розгляду справи № 910/2484/26, на загальну суму 59 900,00 грн, з яких:

53 300,00 грн - за складання процесуальних документів (підготовка та подання позовної заяви (6 год; вартість 1 год - 5 000,00 грн; всього - 30 000,00 грн), відповіді на відзив (5 год, вартість однієї год - 4 000,00 грн; всього - 20 000,00 грн), заяви про закриття провадження (1 год, вартість 1 год - 3 300,00 грн; всього - 3 300,00 грн);

6 600,00 грн - представництво інтересів клієнта у Господарському суді міста Києва (2 год, вартість 1 год - 3 300,00 грн; всього 6 600,00 грн).

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи (аналогічний висновок міститься у п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц).

Згідно зі ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

В силу приписів ст. 59, 131 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу, для надання якої в Україні діє адвокатура, а ст. 16 ГПК України вказує на те, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

За п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон) представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону).

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Суд зазначає, що відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Суд, вирішуючи питання про судові витрати, має брати до уваги такі підтверджені судовою практикою правила застосування норм процесуального права:

- право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень ст. 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (п. 1.20 постанови Верховного Суду від 19.07.2021 у справі №910/16803/19);

- процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема, не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (пункт 3.6 постанови Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №921/221/21 та пункт 20 постанови Верховного Суду від 31.05.2022 у справі №917/304/21);

- відшкодування судових витрат, у т.ч. на професійну правничу допомогу, здійснюється за наявності відповідної заяви (клопотання) сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, а в суді касаційної інстанції - до прийняття постанови у справі (додаткова постанова Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №910/9111/17).

Згідно з ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Суд виходить з того, що згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону).

Отже, гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру, погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення: у разі зазначення фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом на надання послуг клієнту, і, навпаки, підставою для виплати гонорару, визначеного у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин, помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (п. 130, 131 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).

У постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 Верховний Суд вказав на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу «pacta sunt servanda» та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України.

Колегія суддів також виходить з того, що чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати у визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Також ч. 4-6, 7, 9 ст. 129 ГПК України визначають випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку / дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правничу допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правничу допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19).

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).

Отже, процесуальний закон передбачає такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами ст. 123-130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У п. 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №686/5757/23 зазначено таке: «Велика Палата Верховного Суду наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи».

Отже, розглядаючи заяву / клопотання сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд має дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено до документів інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами, та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядає конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення

Надані докази, відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно зі ст. 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам ст. 75-79 ГПК України.

Суд зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумним та виправданим. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Колегія суддів відзначає, що надані заявником докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в цілому у сукупності відповідають вимогам ст. 73, 75-79 ГПК України, є належними і допустимими.

З огляду на відсутність доказів оплати правничої допомоги, суд звертається до висновку Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19. Так, в абз. 2 та 3 п. 6.5 цієї постанови зазначено, що згідно зі змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).

Розглянувши заяву Товариства з урахуванням умов договору, поданих доказів на підтвердження понесення таких витрат, беручи до уваги критерії реальності, співмірності та розумності судових витрат, а також результат перегляду справи у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені Товариством вимоги про стягнення з Компанії витрат на правничу допомогу у загальному розмірі 59 900,00 грн є доведеними та обґрунтованими.

Як вже зазначалося вище, у розумінні положень ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Компанія клопотання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 126 ГПК України, не заявила, а також не подала і заперечення проти визначеного позивачем розміру правничої допомоги.

Суд ураховує, що кожна сторона несе ризики настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

За таких підстав місцевий суд правомірно задовольнив заяву Товариства та поклав на Компанію витрати Товариства на правничу допомогу у розмірі 59 900,00 грн.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Судові витрати.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. 74, 129, 269, 275-277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

У Х В А Л И В :

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення від 21.05.2026 на додаткове рішення від 25.06.2026 Господарського суду міста Києва у справі № 910/2484/26 залишити без задоволення.

2. Рішення від 21.05.2026 та додаткове рішення від 25.06.2026 Господарського суду міста Києва у справі № 910/2484/26 залишити без змін.

3. Судові витрати, пов`язані з поданням апеляційних скарг, покласти на скаржника.

4. Справу повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 7.09.2026 після виходу з відпустки суддів Алданової С.О. та Корсака В.А.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді В.А. Корсак

С.О. Алданова