Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №910/4103/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2026 р. Справа№ 910/4103/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Національної служби здоров`я України

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2026

у справі № 910/4103/26 (суддя Н.Б. Плотницька)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Медікс-Рей Інтернешнл Груп»

до Національної служби здоров`я України

про стягнення 1 232 832,00 грн,

за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Медікс-Рей Інтернешнл Груп» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Національної служби здоров`я України про стягнення 1 232 832,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій від 10.02.2025 № 1302-Е125-Р000 належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання з оплати наданих послуг за грудень 2025 року, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 1 232 832,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.06.2026 у справі №910/4103/26 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Національної служби здоров`я України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Медікс-Рей Інтернешнл Груп» 1 232 832,00 грн заборгованості за договором про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій № 1302-E125-P000 від 10.02.2025 та 18 492,48 грн судового збору.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції керувався нормами статей 11, 509, 525, 526, 629, 901, 903 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, статей 18, 24-2 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», статей 3, 4, 7, 8, 10 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», пунктів 2, 3, 14, 16, 42 Порядку функціонування електронної системи охорони здоров`я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.04.2018 №411 (далі також - Порядок №411) та встановленими судом обставинами наявності між сторонами договірних правовідносин, надання позивачем послуг, обумовлених договором, а також невиконанням відповідачем зобов`язань щодо оплати наданих позивачем послуг в сумі 1 232 832,00 грн 00 у встановлений строк.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Національна служба здоров`я України звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

За доводами апеляційної скарги, суд першої інстанції застосував норми права (ст. 10 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» та п. 23, 25 Договору) ізольовано від інших норм, що регулюють ці правовідносини. Задовольняючи позов, суд першої інстанції послався на те, що підставою для оплати є звіт, сформований в ЕСОЗ. Проте, суд повністю проігнорував, що внесення даних до ЕСОЗ та формування Звіту є умовою для перевірки обсягу наданих послуг, а не самостійною підставою для виникнення фінансових зобов`язань держави.

Судом першої інстанції також не враховано, що оплата за звітами з ЕСОЗ може здійснюватися виключно в межах чинного та погодженого сторонами фінансового зобов`язання, яке обмежене граничною сумою договору (Пункт 29 Типової форми договору). Будь-які послуги, надані понад цю суму, не охоплюються договірним зобов`язанням НСЗУ.

Також судом першої інстанції не враховано імперативні норми Бюджетного кодексу України, оскільки відповідно до статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Ухвалюючи рішення про стягнення коштів понад граничну суму договору, суд першої інстанції протиправно зобов`язав НСЗУ діяти всупереч бюджетному законодавству та здійснювати видатки за відсутності затверджених на це асигнувань.

Суд проігнорував положення статті 654 ЦК України щодо форми зміни договору, а саме те, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється. Оскільки гранична сума договору є його істотною умовою, будь-яке її збільшення для оплати послуг, вимагає укладення нового правочину- додаткової угоди про збільшення ціни Договору. За відсутності такої додаткової угоди, висновок суду першої інстанції про те, що обов`язок оплати продовжує існувати у повному обсязі без лімітів є помилковим, оскільки фактично нівелює правове значення самих Договорів про внесення змін №1302-E125-P000/01 та №1302- E125-P000/02, якими сторони цей ліміт якраз і встановлювали.

23.07.2026 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив, у якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду, - без змін.

За доводами відзиву, апеляційна скарга НСЗУ не містить жодного доводу, який би свідчив про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права. Усі доводи скарги вже були предметом оцінки в суді першої інстанції або є повторенням доводів, викладених НСЗУ у відзиві на позовну заяву та запереченні на відповідь на відзив, яким суд першої інстанції надав належну оцінку.

Правова позиція, застосована судом першої інстанції, повністю узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, викладеною у постанові від 13.05.2025 у справі №910/8025/24, ухваленою за майже тотожних фактичних обставин та щодо текстуально ідентичних умов типового договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій.

У судовому засіданні 03.09.2026 взяли участь представники позивача і відповідача.

Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги з огляду на безпідставність та необґрунтованість її доводів. Просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У судовому засіданні 03.09.2026 колегією суддів проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Обговоривши доводи апеляційної скарги Національної служби здоров`я України, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши докази наявні у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги - відсутні.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 10.02.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Медікс-Рей Інтернешнл Груп» (далі також - надавач) та Національною службою здоров`я України (також -замовник) укладено договір № 1302-E125-P000 про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій (далі по тексту - договір) в електронній формі з накладенням кваліфікованого електронного підпису сторін.

У подальшому сторонами укладено договори №1302-E125-P000/01 від 28.05.2025 та №1302-E125-P000/02 від 11.07.2025 про внесення змін до договору.

Відповідно до пункту 55 договору строк його дії встановлено до 31.12.2025, при цьому згідно з пунктом 56 договору надавач зобов`язаний надавати медичні послуги протягом строку його дії, а фінансові зобов`язання сторін зберігають чинність до їх повного виконання.

За умовами пункту 8 договору надавач зобов`язаний надавати медичні послуги за програмою медичних гарантій пацієнтам, а замовник зобов`язується оплачувати такі послуги відповідно до встановленого тарифу та коригувальних коефіцієнтів.

Відповідно до пунктів 9, 65 договору медичні послуги та умови їх надання визначаються у додатках до договору, які є його невід`ємною частиною. Сторони також погодили, що інформація та документи, внесені до електронної системи охорони здоров`я уповноваженими особами, є складовою договору та визнаються достовірними.

Згідно з пунктом 30 договору оплата медичних послуг здійснюється на підставі звіту про медичні послуги протягом десяти робочих днів з дати його підписання сторонами.

Звіт про медичні послуги є первинним документом з урахуванням вимог, визначених Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що формується на підставі інформації, що міститься в системі медичної документації та інших документів, які внесені надавачем медичних послуг до системи, що підтверджують факт надання пацієнтам медичної допомоги відповідно до законодавства (пункт 25 договору).

Відповідно до пункту 23 договору, до звіту включаються та підлягають оплаті медичні послуги, які фактично надані пацієнтам, відповідають умовам специфікації та належним чином відображені в електронній системі охорони здоров`я.

На підставі підпунктів 1 та 3 пункту 18 договору надавач має право вимагати від замовника належного, своєчасного та повного виконання зобов`язань, зокрема щодо своєчасної та повної оплати наданих медичних послуг.

Матеріалами справи також підтверджується, що позивач протягом грудня 2025 року надав медичні послуги пацієнтам за пакетом медичних гарантій «Радіологічне лікування та супровід пацієнтів з онкологічними захворюваннями в стаціонарних та амбулаторних умовах» відповідно до умов договору та вимог законодавства, а інформацію про їх надання належним чином та у повному обсязі внесено до електронної системи охорони здоров`я (ЕСОЗ).

У грудні 2025 року НСЗУ сформувала електронний звіт про обсяг наданих медичних послуг за пролікований випадок/медичну послугу № 0032109302S25L2B від 23.12.2025 за період з 01.12.2025 по 12.12.2025 на суму 1 849 248,00 грн, який був підписаний сторонами та оплачений НСЗУ.

Позивачем 13.01.2026 та 26.01.2026 від НСЗУ отримано розшифровки електронних медичних записів (ЕМЗ), сформовані НСЗУ та такі, що передують формуванню звіту про надані медичні послуги, з додатками щодо обсягу наданих медичних послуг за грудень 2025 року, до яких включено 66 пацієнтів/пролікованих випадків на загальну суму 5 085 432,00 грн.

Відповідно до абзацу другого пункту 23 договору, у разі виявлення за результатами автоматичного моніторингу (до формування звіту про надані медичні послуги) помилкових, недостовірних або неповних медичних записів, внесених надавачем до системи, замовник не враховує такі записи для підтвердження надання таких медичних послуг надавачем у звітному періоді. Про виявлені помилкові, недостовірні або неповні медичні записи замовник повідомляє надавачу. Надавач протягом 30 календарних днів з дня закінчення звітного періоду має право надати обґрунтовані пояснення щодо виявлених замовником помилкових, недостовірних або неповних медичних записів для прийняття ним остаточного рішення щодо оплати медичних послуг/проведення перерахунку.

Як вбачається із електронних записів від 13.01.2026 та 26.01.2026 у розділі «Коментар щодо виявлених помилок», щодо 66 пацієнтів/пролікованих випадків, відсутні будь-які зауваження, зокрема щодо обсягу наданих послуг, наявності помилок, неповних або недостовірних даних, а також перевищення запланованої суми договору.

Розшифровки електронних медичних записів, сформовані НСЗУ на підставі даних ЕСОЗ, відображають фактичний обсяг наданих медичних послуг, кількість пролікованих випадків та їх вартість і є належним доказом таких обставин.

Однак, всупереч розшифровкам ЕМЗ, направленим позивачеві 13.01.2026 та 26.01.2026, НСЗУ 27.01.2026 сформувала та направила товариству електронний звіт про обсяг наданих медичних послуг за пролікований випадок/медичну послугу № 0032109302S25L2K за період з 13.12.2025 по 31.12.2025 на суму 2 003 352,00 грн.

До звіту про обсяг наданих медичних послуг за пролікований випадок/медичну послугу № 0032109302S25L2K за період з 13.12.2025 по 31.12.2025 не було включено 16 пролікованих випадків на загальну суму 1 232 832,00 грн, попри їх попереднє відображення у розшифровках ЕМЗ від НСЗУ. У розшифровці до цього звіту НСЗУ визначила їх статус як «перевищення запланованої суми договору», у зв`язку з чим такі послуги не були включені до оплати за грудень 2025 року.

Зазначений звіт був підписаний позивачем та оплачений відповідачем.

Не погоджуючись із розрахунком, відображеним у звіті НСЗУ від 27.01.2026, позивач звернувся до відповідача з листом від 02.02.2026 № 36 щодо неналежного виконання грошового зобов`язання за договором. До зазначеного листа позивач додав сформований на підставі даних ЕСОЗ окремий розрахунок (альтернативний звіт) щодо 16 пролікованих випадків, не включених до звіту НСЗУ, на загальну суму 1 232 832,00 грн, та просив відповідача підписати його і здійснити оплату відповідно до умов договору.

Листом № 4674/27-16-26 від 12.02.2026 відповідач надав відповідь на лист позивача від 02.02.2026 № 36, яким відмовив у оплаті, зазначивши, що оплаті підлягають виключно медичні послуги, включені до звіту про медичні послуги. Водночас НСЗУ послалася на те, що оплата здійснюється в межах загальної орієнтовної ціни договору, бюджетних асигнувань та граничної суми оплати відповідного звітного періоду, а також на положення Бюджетного кодексу України щодо обмеженості бюджетного періоду. Саме тому, відповідач повідомив про відсутність правових підстав для оплати медичних послуг, наданих у грудні 2025 року понад визначені договором орієнтовні обсяги.

На думку позивача, звіт про медичні послуги від 27.01.2026, сформований відповідачем, не відповідає фактичному обсягу наданих позивачем медичних послуг у грудні 2025 року, оскільки до нього безпідставно не включено 16 пролікованих випадків. Унаслідок цього позивач не отримав оплату за належним чином надані медичні послуги у розмірі 1 232 832,00 грн, у зв`язку із чим останній звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача вказаної суми.

Заперечуючи проти заявленого позову, відповідач наголошує на тому, що Національна служба здоров`я України оплачує надані медичні послуги тільки на підставі звітів про медичні послуги, в межах бюджетних асигнувань, передбачених на відповідний період, що і було зроблено відповідачем на підставі звітів № 0032109302S25L2B та №0032109302S25L2K, а тому заявлена позивачем до оплати вартість послуг є безпідставною, оскільки перевищує за умовами договору погоджену сторонами граничну суму оплати. Аналогічні доводи викладені відповідачем і в поданій ним апеляційній скарзі.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність фактичних та правових підстав для задоволення позовних вимог, з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Так, як правильно зазначено судом першої інстанції, внаслідок укладення договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій № 1302-E125-P000 від 10.02.2025 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 5245 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України, що діяв на момент укладання договору, встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України, що діяв на момент укладання договору, визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 18 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» фінансове забезпечення охорони здоров`я може здійснюватися за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів, коштів юридичних та фізичних осіб, а також з інших джерел, не заборонених законом. Кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, призначені на охорону здоров`я, використовуються, зокрема, для забезпечення медичної та реабілітаційної допомоги населенню, фінансування державних цільових і місцевих програм охорони здоров`я та фундаментальних наукових досліджень у цій сфері. Фінансове забезпечення державних та комунальних закладів охорони здоров`я - бюджетних установ здійснюється відповідно до бюджетного законодавства.

При цьому, в означеній статті унормовано, що договори про медичне обслуговування укладаються у межах бюджетних коштів, передбачених на охорону здоров`я, на підставі вартості та обсягу послуг з медичного обслуговування, замовником яких є держава або органи місцевого самоврядування.

В силу приписів частини 1 статті 3 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», держава гарантує повну оплату згідно з тарифом за рахунок коштів Державного бюджету України надання громадянам необхідних їм медичних послуг та лікарських засобів, що передбачені програмою медичних гарантій.

Відповідно до частини 6 статті 4 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» звуження програми медичних гарантій не допускається, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 7 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» основними функціями Уповноваженого органу, серед іншого, є: виконання функцій замовника медичних послуг, лікарських засобів та медичних виробів за програмою медичних гарантій (пункт 3); укладення, зміна та припинення договорів про медичне обслуговування населення та договорів про реімбурсацію (пункт 5).

Частиною 5 статті 8 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» унормовано, що істотними умовами договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій є: перелік та обсяг надання пацієнтам медичних послуг, медичних виробів та лікарських засобів за програмою медичних гарантій; умови, порядок та строки оплати тарифу; фактична адреса надання медичних послуг; права та обов`язки сторін; строк дії договору; звітність надавачів медичних послуг; відповідальність сторін.

Тариф сплачується Уповноваженим органом за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до програми медичних гарантій безпосередньо надавачам медичних послуг (частина 5 статті 10 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення»).

Відповідно до частини 8 статті 10 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» підставою для оплати тарифу, що здійснюється Уповноваженим органом, є звіт, який формується в електронній системі охорони здоров`я на підставі інформації та документів, що внесені надавачем медичних послуг до цієї системи. Оплата за надані медичні послуги та лікарські засоби здійснюється в порядку черговості надходження таких звітів.

За умовами пункту 29 договору замовник зобов`язується оплачувати медичні послуги, включені до звіту про медичні послуги, щодо якого замовник не подав заперечення відповідно до пункту 25 цього договору, згідно з тарифом із застосуванням відповідних коригувальних коефіцієнтів, затверджених у порядку, визначеному законодавством, інформацію про надання яких надавач належним чином вніс до системи, в межах загальної орієнтовної ціни договору з урахуванням граничної суми оплати у відповідному звітному періоді, якщо така гранична сума зазначена у додатках до цього договору.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 23.12.2025 відповідачем сформовано електронний звіт № 0032109302S25L2B про обсяг наданих медичних послуг за пролікований випадок/медичну послугу за період з 01.12.2025 по 12.12.2025 на суму 1 849 249,00 грн та 27.01.2016 - електронний звіт №0032109302S25L2K про обсяг наданих медичних послуг за пролікований випадок/медичну послугу за період з 13.12.2025 по 31.12.2025 на суму 2 003 352,00 грн.

Враховуючи дані з розшифровок електронних медичних записів (ЕМЗ), сформованих НСЗУ, Товариство з обмеженою відповідальністю «Медікс-Рей Інтернешнл Груп» 02.02.2026 звернулось до Національної служби здоров`я України з листом № 36 щодо корегування суми оплати за 16 пролікованих випадків, не включених до звіту НСЗУ за грудень 2025 року, на загальну суму 1 232 832,00 грн. При цьому, позивач надав сформований на підставі даних ЕСОЗ окремий розрахунок (альтернативний звіт), та просив відповідача його підписати і оплатити.

Національна служба здоров`я України листом від 12.02.2026 № 4674/27-16-26 повідомила позивача, що оплата за надані медичні послуги у 2025 році за договором здійснена у межах загальної орієнтовної ціни договору, в межах бюджетного періоду та відповідно до умов договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій. Здійснення додаткових виплат понад визначені договором обсяги та поза межами бюджетного періоду не передбачено чинним законодавством України, порядком та умовами договору.

Переглядаючи спір в апеляційному порядку, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що договір про надання послуг характеризується особливим об`єктом, який, нероздільно пов`язаний з особистістю послугонадавача, тобто основним результатом при наданні послуг є результат нематеріального характеру, що не втілюється у жодну з матеріальних форм, однак, попри відсутність матеріальної форми, послуга розглядається як самостійний об`єкт цивільних прав, характерною особливістю якої, на відміну від результатів робіт, є споживання послуги замовником у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності виконавцем.

При цьому, виникнення обов`язку здійснити оплату за договором законодавець пов`язує саме з її фактичним наданням у строки та в порядку, що встановлені договором, умовами якого також визначається строк (термін) виконання обов`язку здійснити оплату, а не виключно з фактом передачі послуг на підставі акту та його підписанням/непідписанням. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду у справі 910/8025/24 від 13.05.2025.

Як передбачено положеннями частини 8 статті 10 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» підставою для оплати тарифу, що здійснюється Уповноваженим органом, є звіт, який формується в електронній системі охорони здоров`я на підставі інформації та документів, що внесені надавачем медичних послуг до цієї системи. Оплата за надані медичні послуги та лікарські засоби здійснюється в порядку черговості надходження таких звітів.

Умовами пункту 25 Договору також передбачено, що звіт про медичні послуги формується на підставі інформації, що міститься в системі, медичної документації та інших документів, які внесені надавачем медичних послуг до системи, що підтверджують факт надання пацієнтам медичної допомоги відповідно до законодавства.

Пунктом 23 Договору передбачено, що включенню до звіту та оплаті згідно з цим договором підлягають медичні послуги з урахуванням таких умов: 1) медичні послуги, надані пацієнту за направленням, запис про яке є в системі, крім випадків, коли згідно із законодавством направлення не вимагається; 2) медичні послуги, надані в обсязі не меншому, ніж передбачено у специфікації; 3) до системи включено необхідну медичну документацію в порядку, передбаченому законодавством та специфікацією.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно виснував, що згідно з положеннями Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» та договору оплата медичних послуг здійснюється виключно на підставі даних електронної системи охорони здоров`я.

Відповідно до статті 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» електронна система охорони здоров`я - інформаційно-комунікаційна система, що забезпечує автоматизацію ведення обліку медичних послуг та управління інформацією про охорону здоров`я, у тому числі медичною інформацією, шляхом створення, розміщення, оприлюднення та обміну інформацією, даними і документами в електронному вигляді, до складу якої входять центральна база даних та електронні медичні інформаційні системи, між якими забезпечено автоматичний обмін інформацією, даними та документами через відкритий програмний інтерфейс (API).

Відповідно до статті 24-2 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» порядок функціонування електронної системи охорони здоров`я затверджується Кабінетом Міністрів України з урахуванням вимог законодавства України щодо захисту персональних даних. Захист інформації в електронній системі охорони здоров`я здійснюється у встановленому законодавством порядку.

Пунктом 3 Порядку №411, який визначає механізм функціонування електронної системи охорони здоров`я та її компонентів, реєстрації користувачів, внесення та обміну інформацією і документами в електронній системі охорони здоров`я відповідно до Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» встановлено, що до складу електронної системи охорони здоров`я входять центральна база даних та електронні медичні інформаційні системи, між якими забезпечено автоматизований обмін інформацією, даними та документами через відкритий програмний інтерфейс (АРI).

Електронна медична інформаційна система - інформаційно-комунікаційна система, яка забезпечує функціонування електронних кабінетів користувачів, автоматизацію їх роботи, створення, перегляд інформації, обмін інформацією в електронній формі, зокрема із центральною базою даних (у разі підключення) (пункт 2 Порядку № 411).

Відповідно до пункту 14 Порядку № 411 створення, внесення, перегляд інформації та документів у центральній базі даних, внесення змін та доповнень до них здійснюються користувачами відповідно до прав доступу, встановлених цим Порядком та нормативно-правовими актами, що регулюють порядок ведення відповідних реєстрів.

Згідно з пунктом 16 Порядку № 411 Документообіг в електронній системі охорони здоров`я здійснюється відповідно до вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. На електронні документи та інформацію, що вносяться до електронної системи охорони здоров`я, накладається кваліфікований електронний підпис або удосконалений електронний підпис, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» з урахуванням вимог, передбачених порядками ведення відповідних реєстрів, що ведуться у центральній базі даних електронної системи охорони здоров`я.

Керівник суб`єкта господарювання у сфері охорони здоров`я та фізична особа - підприємець, яка одержала ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики мають зокрема право формувати та подавати НСЗУ електронні звіти через електронну систему охорони здоров`я (підпункт 3 пункту 42 Порядку № 411).

Матеріалами справи підтверджується, що позивач як надавач медичних послуг використовує в своїй діяльності сертифіковану медичну інформаційну систему (МІС) «Доктор Елекс», до якої згідно методології НСЗУ лікарі позивача вносять записи.

Відповідно до вимог законодавства та методології НСЗУ, лікарі позивача вносять електронні медичні записи до зазначеної системи з накладенням кваліфікованого електронного підпису.

Отже, суд першої інстанції мотивовано встановив, що інформація про всі фактично надані позивачем медичні послуги відображається в електронній системі охорони здоров`я шляхом внесення даних працівниками (лікарями) позивача у медичну інформаційну систему (МІС), яка встановлена у позивача, та яка автоматично надсилає відомості до електронної системи охорони здоров`я.

Відповідно, оплаті підлягають медичні послуги, внесені до електронної системи охорони здоров`я.

Згідно з пунктом 5 Порядку №411 власником центральної бази даних, у тому числі майнових прав на програмне забезпечення центральної бази даних, є держава у особі НСЗУ.

Таким чином, уповноваженою особою (органом), якому надано технічну можливість вносити дані до електронної системи охорони здоров`я, зокрема, формувати звіти про надані послуги за договором про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій є відповідач - Національна служба здоров`я України.

Разом з цим, як встановлено судом першої інстанції, відповідач, незважаючи на звернення позивача, не здійснив належного формування звіту у системі (ЕСОЗ) за грудень 2025 року, внаслідок чого позивач був змушений самостійно скласти окремий розрахунок (альтернативний звіт) за спірний період шляхом внесення до нього даних з електронної системи охорони здоров`я та надіслати такий звіт на оплату відповідачу.

Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи та не було спростовано відповідачем, у грудні 2025 року позивач фактично надав за договором медичні послуги за пакетом медичних гарантій «Радіологічне лікування та супровід пацієнтів з онкологічними захворюваннями в стаціонарних та амбулаторних умовах» 66 пацієнтам (проліковані випадки).

Однак, відповідачем було здійснено оплату лише 50 пролікованих випадків.

Тобто, відповідач безпідставно не включив усі фактично надані позивачем медичні послуги до електронного звіту № 0032109302S25L2K від 27.01.2026 про обсяг наданих медичних послуг за пролікований випадок/медичну послугу за період з 13.12.2025 по 31.12.2025, внаслідок чого позивач недоотримав кошти на загальну суму 1 232 832,00 грн.

Як правильно зауважив суд першої інстанції у своєму рішенні, матеріали справи не містять заперечень Національної служби здоров`я України щодо обсягів фактично наданих медичних послуг у грудні 2025 року, інформація про які була внесена позивачем до електронної системи охорони здоров`я (ЕСОЗ).

Оскільки під час розгляду спору було встановлено наявність між сторонами договірних відносин, надання позивачем послуг, обумовлених договором, а також відсутність доказів оплати наданих послуг у повному обсязі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність фактичних та правових підстав для стягнення з відповідача вартості наданих, втім неоплачених послуг у сумі 1 232 832,00 грн.

За наслідками апеляційного перегляду спору, колегія суддів констатує, що відповідачем не спростовано законні та обґрунтовані висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що суд першої інстанції «безпідставно ототожнив» Договір за програмою медичних гарантій із класичним цивільно-правовим договором про надання послуг та застосував статтю 10 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» (далі - Закон) «ізольовано» від інших норм, оскільки навпаки, суд першої інстанції прямо визнав особливу публічно-правову природу Договору, дослідив пункти Договору у їх системному зв`язку, а також норми статей 11, 509, 526, 629 Цивільного кодексу України у взаємозв`язку із нормами Законів України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» та Порядку функціонування електронної системи охорони здоров`я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.04.2018 № 411 (далі також - Порядок № 411). Саме на підставі системного аналізу цих норм суд першої інстанції дійшов висновку, що оплаті підлягають медичні послуги, фактично надані та відображені в ЕСОЗ, а не лише ті, що включені до звіту, сформованого НСЗУ в односторонньому порядку. Цей висновок суду першої інстанції також узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 13.05.2025 у справі № 910/8025/24.

Так, Верховний Суд у зазначеній постанові дійшов таких висновків: «...згідно положень Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» та умов договору оплата медичних послуг здійснюється виключно на підставі даних ЕСОЗ. При цьому виникнення обов`язку здійснити оплату за договором пов`язане саме з її фактичним наданням у строки та в порядку, що встановлені договором, ... а не виключно з фактом передачі послуг на підставі акта та його підписанням/непідписанням»; «...відповідач, не зважаючи на звернення позивача, не здійснив належного формування звіту у системі (ЕСОЗ) за [спірний] місяць, внаслідок чого позивач був змушений самостійно скласти звіт за спірний період шляхом внесення до нього даних з ЕСОЗ та надіслати такий звіт на оплату відповідачу... нездійснення відповідачем оплати фактично наданих позивачем медичних послуг призводить до порушення принципів справедливості та добросовісності у господарських зобов`язаннях».

У справі № 910/8025/24 Верховний Суд окремо розглянув та відхилив доводи НСЗУ стосовно того, що договори про внесення змін, якими коригувалась запланована вартість послуг, нібито встановлюють остаточний та незмінний ліміт фінансових зобов`язань НСЗУ та зауважив, що: «...зазначені договори за своїм змістом та метою не передбачали часткового або повного припинення зобов`язань сторін за договором... У даних договорах відсутні будь-які пункти/умови, які б вказували на згоду позивача надавати послуги безоплатно або про відмову відповідача від оплати за вже надані послуги. При цьому, відсутність надходжень бюджетних коштів не нівелює обов`язку з оплати товарів, робіт, послуг за відповідним правочином (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 21.02.2018 у справі № 923/1292/16, від 23.03.2018 у справі № 904/6252/17, від 28.01.2019 у справі № 917/611/18)».

Верховний Суд також послався на позицію об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладену в постанові від 03.11.2023 у справі № 925/872/21, відповідно до якої висока вартість і необхідність безперервного отримання пацієнтами процедур зобов`язує державу та уповноважених розпорядників бюджетних коштів оплачувати вартість лікування закладу охорони здоров`я, який фактично надав послуги пацієнтам.

Безпідставними є також доводи відповідача про те, що суд першої інстанції нібито «перевернув правову природу зобов`язання», порушивши правила тлумачення правочинів (стаття 213 ЦК України) та вимоги щодо форми зміни договору (стаття 654 ЦК України), і що суд «перебрав на себе роль законодавчої гілки влади», створивши нову умову договору про обов`язок оплати понад орієнтовну ціну.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції не змінював жодної умови Договору і не встановлював нових прав чи обов`язків сторін, оскільки застосував уже наявні умови Договору (пункти 22, 23, 25, 29 щодо підстав формування звіту та оплати, а також пункти 2 і 5 спеціальних умов щодо порядку коригування орієнтовної ціни) у їх системному зв`язку з нормами законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини сторін.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача обґрунтовані посиланням на норми статей 23, 48, 57 Бюджетного кодексу України.

Хоча апелянт наполягає на тому, що бюджетне законодавство унеможливлює оплату послуг понад орієнтовну ціну Договору чи межі бюджетного періоду, однак, як уже було зауважено, відсутність чи обмеженість бюджетного фінансування не звільняє розпорядника бюджетних коштів від обов`язку оплатити товари, роботи чи послуги, фактично отримані за договором.

До того ж, як слушно підкреслено позивачем у відзиві на апеляційну скаргу, норми Бюджетного кодексу України регулюють внутрішні відносини між розпорядниками бюджетних коштів та порядок виконання державного бюджету, тобто відносини публічно-правового характеру між органами державної влади. Ці норми не можуть тлумачитися як такі, що звужують чи скасовують цивільні права кредитора (Позивача) за вже укладеним та частково виконаним двостороннім договором, оскільки інше тлумачення суперечило б статті 41 Конституції України щодо непорушності права власності та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Не підтвердились під час апеляційного перегляду спору і доводи апелянта про порушення судом першої інстанції статей 2, 3, 236 ГПК України.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи усі фактичні обставини справи, встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, а також доводи апеляційної скарги Національної служби здоров`я України, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2026 відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Колегія суддів також враховує доводи відзиву на апеляційну скаргу у тій мірі, у якій вони узгоджуються з висновками суду апеляційної інстанції, зробленими за наслідками апеляційного перегляду спору.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів і доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України», очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника - Національну службу здоров`я України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 275 - 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Національної служби здоров`я України на рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2026 у справі № 910/4103/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2026 у справі № 910/4103/26 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/4103/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 07.09.2026.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська