Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №910/3691/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" липня 2026 р. Справа№ 910/3691/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чапляна С.Є.

суддів: Іванова В.П.

Пономаренка Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання Медведєвої К.І.,

згідно з протоколом судового засідання від 22.07.2026:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Булаєнко Р.В. (ордер АА №1707221 від 04.05.2026);

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Проскло» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.05.2026 у справі №910/3691/26 (суддя Мандриченко О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвентум Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Проскло»

про стягнення 89 000,00 грн

ВСТАНОВИВ:

1. Стислий зміст заяви

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвентум Україна» (далі - позивач, ТОВ «Інвентум Україна») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Проскло» (далі - відповідач, ТОВ «Проскло») про стягнення 89 000,00 грн безпідставно набутих грошових коштів.

Після відкриття Господарським судом міста Києва провадження у справі №910/3691/26 та після подання відповідачем відзиву на позовну заяву, позивач подав заяву про відмову від позову та закриття провадження у справі, яку ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 задоволено.

ТОВ «Проскло» зазначило, що у поданому ним відзиві навело попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які понесло у зв`язку з розглядом справи, та долучило документи на підтвердження цих витрат.

Посилаючись на частину третю статті 130 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), відповідач просив стягнути з ТОВ «Інвентум Україна» на користь ТОВ «Проскло» 20000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

2. Узагальнена позиція позивача

Позивач заперечень на заяву про розподіл судових витрат не подав.

3. Стислий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2026 у справі №910/3691/26 у задоволенні заяви ТОВ «Проскло» про стягнення судових витрат відмовлено.

Ухвала суду мотивована тим, що відповідач не довів необґрунтованості дій позивача, яка є обов`язковою умовою для компенсації судових витрат відповідно до частини п`ятої статті 130 ГПК України.

Суд зазначив, що відмова позивача від позову є реалізацією його процесуального права, а не свідченням недобросовісної поведінки чи зловживання процесуальними правами.

Оскільки доказів того, що спір виник внаслідок неправильних або необґрунтованих дій позивача, відповідач не надав, підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу не встановлено.

4. Надходження до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги та її узагальнені доводи

Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2026, ТОВ «Проскло» звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначену ухвалу та прийняти нове рішення про задоволення заяви відповідача про стягнення судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми процесуального права та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення судових витрат.

Скаржник зазначає, що необґрунтованість дій позивача підтверджується самою заявою про відмову від позову, з якої вбачається, що позивач лише після звернення до суду встановив факт підписання видаткової накладної та існування між сторонами договору поставки, а отже позов був поданий без належної перевірки обставин.

На думку скаржника, саме помилки позивача спричинили виникнення спору та необхідність нести відповідачем витрати на професійну правничу допомогу, тому вони підлягають відшкодуванню відповідно до частини третьої статті 130 ГПК України.

Крім того, скаржник вказує, що всі необхідні докази понесення витрат у розмірі 20000 грн були подані до суду першої інстанції, а суд безпідставно не застосував принцип змагальності сторін і неправильно витлумачив положення статей 13 та 130 ГПК України.

5. Узагальнені доводи ТОВ «Інвентум Україна»

ТОВ «Інвентум Україна» своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалося.

6. Рух апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2026 матеріали апеляційної скарги ТОВ «Проскло» у судовій справі №910/3691/26 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді (судді-доповідача) Чапляна С.Є., суддів Іванова В.П., Пономаренка Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2026 за апеляційною скаргою ТОВ «Проскло» відкрито апеляційне провадження та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 22.07.2026.

7. Пояснення сторін, надані в судовому засіданні під час апеляційного розгляду

У судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи та вимоги, викладені в апеляційній скарзі, наполягав на її задоволенні, скасуванні ухвали Господарського суду міста Києва від 29.05.2026 та ухваленні нового рішення про задоволення заяви.

Представник позивача у судове засідання не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи позивача повідомлено належним чином.

Згідно з ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За ч. 4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що явка представників учасників справи судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість здійснення перевірки ухвали суду в апеляційному порядку за відсутності представника позивача.

8. Позиція суду апеляційної інстанції

Згідно зі статтею 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1, 2, 4, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив таке.

8.1. Обставини, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

ТОВ «Інвентум Україна» звернулося до суду з позовом про стягнення з ТОВ «Проскло» 89000,00 грн безпідставно набутих коштів.

Ухвалою від 20.04.2026 відкрито провадження у справі та визначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У встановлений судом строк відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти позову та повідомив про понесення витрат на професійну правничу допомогу в орієнтовному розмірі 20000,00 грн, на підтвердження чого надав договір про надання правничої допомоги, заявку до нього, рахунок, банківську виписку про оплату та ордер адвоката.

Позивач 26.05.2026 подав до Господарського суду міста Києва заяву про відмову від позову, яка судом прийнята, у зв`язку з чим ухвалою від 27.05.2026 провадження у справі №910/3691/26 закрито.

У зв`язку з поданням позивачем заяви про відмову від позову відповідач звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про стягнення з позивача 20000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на те, що вони були понесені у зв`язку із захистом від заявлених позовних вимог.

Оцінюючи заяву про розподіл судових витрат, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до частини п`ятої статті 130 ГПК України компенсація витрат відповідача можлива лише за умови встановлення необґрунтованості дій позивача, які стали підставою для виникнення спору або закриття провадження.

Суд наголосив, що відмова від позову сама по собі є реалізацією процесуального права позивача та не свідчить про недобросовісність його поведінки. При цьому відповідач не навів і не довів обставин, які б підтверджували, що позивач діяв недобросовісно, подав завідомо безпідставний позов, зловживав процесуальними правами або умисно спричинив виникнення спору. У зв`язку з цим суд дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу та відмовив у задоволенні відповідної заяви.

8.2. Оцінка висновків суду першої інстанції, доводів учасників справи та мотиви, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні рішення

Відповідно до частини третьої статті 130 ГПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Частиною п`ятою статті 130 ГПК України передбачено, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Положення частин третьої та п`ятої статті 130 ГПК України підлягають застосуванню у системному взаємозв`язку. Частина третя цієї статті визначає право відповідача у випадку відмови позивача від позову вимагати відшкодування понесених ним судових витрат, тоді як частина п`ята регламентує умови компенсації витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких відповідно до статті 123 цього Кодексу належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.04.2023 у справі № 904/1478/19 виснувала, що у випадку відмови позивача від позову і закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 231 ГПК України у відповідача згідно з першим реченням частини третьої статті 130 цього Кодексу виникає право на відшкодування за рахунок позивача понесених ним витрат.

Верховний Суд у постанові від 06.03.2024 у справі №905/1840/21 констатував, що у випадку відмови позивача від позову, відповідач вправі заявити про відшкодування йому понесених витрат і це право закріплено, зокрема в частині третій статті 130 ГПК України.

Водночас механізм реалізації закріпленого у частині третій статті 130 ГПК України права на відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи (до яких належать, зокрема і витрати на професійну правничу допомогу), закріплений у частині п`ятій статті 130 ГПК України, відповідно до якої у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Отже, у випадку відмови позивача від позову і закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 231 ГПК України у відповідача згідно з частиною третьою статті 130 ГПК України виникає право на відшкодування йому понесених витрат (і судового збору, і пов`язаних з розглядом справи), при цьому розподіл витрат, пов`язаних з розглядом справи, здійснюється відповідно до вимог частини п`ятої статті 130 ГПК України.

При застосуванні частини п`ятої статті 130 ГПК України судом має бути встановлена наявність/відсутність саме необґрунтованих дій позивача. Такі критерії встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.

Тобто, стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи (зокрема витрат на професійну правничу допомогу), у разі закриття провадження у справі, можливе лише у випадку доведення стороною та встановлення судом необґрунтованості дій позивача.

Відповідно до приписів частини п`ятої статті 130 ГПК України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: (1) чи діяв позивач недобросовісно, пред`явивши позов; (2) чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору; (3) чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; (4) чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

У справі, що переглядається, провадження було закрито на підставі пункту 4 частини першої статті 231 ГПК України у зв`язку з прийняттям судом відмови ТОВ «Інвентум Україна» від позову.

ТОВ «Проскло», посилаючись на частину третю статті 130 ГПК України, просило стягнути з позивача 20000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Відповідну вимогу відповідач заявляв також у відзиві на позовну заяву, а після надходження заяви позивача про відмову від позову подав окреме клопотання про стягнення цих витрат.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводом скаржника в тій частині, що саме по собі право відповідача вимагати компенсації понесених ним витрат у разі відмови позивача від позову передбачене частиною третьою статті 130 ГПК України.

Разом з тим наявність у відповідача права заявити таку вимогу не означає безумовного покладення на позивача всіх понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу. Вирішуючи питання про їх компенсацію у зв`язку із закриттям провадження, суд має оцінити обставини, з якими частина п`ята статті 130 ГПК України пов`язує покладення таких витрат на позивача, а саме наявність необґрунтованих дій останнього.

Відповідно до частини першої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відмова від позову за заявою позивача є практичною реалізацією принципу диспозитивності господарського судочинства, адже саме учаснику справи належить право розпоряджається своїми правами щодо предмета спорту на власний розсуд.

Подання позову (звернення позивача до суду за захистом порушеного права) не може беззаперечно свідчити про необґрунтованість дій позивача та пред`явлення ним завідомо необґрунтованого позову чи зловживання процесуальними правами, адже доступ до суду є правом особи, гарантованим державою.

Так само і сам по собі факт подання заяви/клопотання про залишення позову без розгляду, чи то відмову від позову у справі не підтверджує ані відсутність спору позивача з відповідачем, ані відсутність предмета спору, ані свідоме порушення позивачем охоронюваних законом прав та інтересів відповідача та не свідчить про наявність безумовних підстав для компенсації судових витрат відповідачу (пункт 6.7 постанови Верховного Суду від 06.03.2024 у справі №905/1840/21).

У справі, що переглядається, скаржник обґрунтовує необґрунтованість дій позивача насамперед змістом заяви останнього про відмову від позову, в якій ТОВ «Інвентум Україна» зазначило, що вже після пред`явлення позову встановило факт підписання ним видаткової накладної на товар за рахунком № 1201, а також факт укладення між сторонами договору. Позивач у цій же заяві вказав, що позов було подано з неправильним визначенням предмета позову, після чого скористався правом на відмову від нього.

Наведені обставини свідчать про те, що при зверненні до суду позивач виходив із фактичних передумов, які ним самим у подальшому були переглянуті після встановлення додаткових обставин щодо оформлення господарських відносин між сторонами.

Однак сама по собі помилковість первісної оцінки позивачем наявних у нього документів та фактичних обставин господарських відносин не є достатньою для висновку про наявність саме тих необґрунтованих дій, з якими частина п`ята статті 130 ГПК України пов`язує покладення на позивача витрат відповідача.

Матеріали справи не містять доказів того, що, звертаючись із позовом, ТОВ «Інвентум Україна» діяло з метою створення відповідачу невиправданих процесуальних витрат, свідомо використовувало судовий процес усупереч його призначенню, систематично протидіяло правильному та своєчасному розгляду справи або після з`ясування обставин, які ставили під сумнів обґрунтованість заявлених вимог, продовжувало безпідставно підтримувати позов.

Навпаки, після з`ясування обставин щодо підписання видаткової накладної та укладення договору позивач не продовжив підтримувати первісно заявлені вимоги, а подав заяву про відмову від позову, в якій сам повідомив суд про виявлені ним обставини та причини такої процесуальної поведінки.

Колегія суддів також враховує, що поняття «необґрунтованість дій позивача» не може ототожнюватися виключно з кінцевою оцінкою перспектив заявленого позову. Інше тлумачення фактично означало б автоматичне покладення витрат відповідача на позивача у кожному випадку добровільної відмови від позову після отримання заперечень відповідача, тоді як частина п`ята статті 130 ГПК України передбачає необхідність оцінки саме поведінки позивача, а не лише процесуального наслідку такої поведінки.

Отже, доводи скаржника про те, що сам факт виявлення позивачем після звернення до суду обставин підписання видаткової накладної та існування договору є достатнім підтвердженням необґрунтованості його дій у розумінні частини п`ятої статті 130 ГПК України, колегія суддів відхиляє.

При цьому суд апеляційної інстанції не ставить під сумнів факт надання відповідачу професійної правничої допомоги чи саме по собі понесення ним відповідних витрат. Вирішальним для розгляду заяви ТОВ «Проскло» є відсутність установлених обставин, з якими частина п`ята статті 130 ГПК України пов`язує можливість покладення таких витрат на позивача.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для покладення на ТОВ «Інвентум Україна» 20000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу є правильним.

Відтак наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильності висновку місцевого господарського суду про відмову у задоволенні заяви ТОВ «Проскло» про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу.

9. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з частиною першою статті ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 29.05.2026, оскільки суд першої інстанції правильно застосував положення частини п`ятої статті 130 ГПК України, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності його висновків.

10. Судові витрати, пов`язані з апеляційним переглядом

За подання апеляційної скарги скаржником сплачено судовий збір у розмірі 3328,00 грн.

У практиці Верховного Суду сформульовано підхід, за яким судовий збір не сплачується при оскарженні додаткового судового рішення (додаткової ухвали), яким вирішено питання розподілу судових витрат, адже відповідні питання не пов`язані із вимогами позову по суті спору, водночас в обов`язковому порядку мають бути вирішені судом (див. постанову КГС ВС від 04.11.2024 у справі № 915/1701/21, постанову ОП КАС ВС від 20.12.2019 у справі №240/6150/18).

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції послався на позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 05.07.2023 у справі №911/3312/21, згідно з якою питання щодо компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, при залишенні позову без розгляду, вирішується судом виключно на підставі відповідної заяви відповідача у порядку, передбаченому частинами 3, 6 статті 130 ГПК України, тобто шляхом постановлення ухвали про розподіл судових витрат, а не ухвалення додаткового рішення.

Відповідно, оскаржувана ухвала постановлена в порядку, визначеному частинами 3, 6 статті 130 ГПК України, а не в порядку, передбаченому частинами 2, 3 статті 221, статті 244 ГПК України.

Разом з тим, оскільки зазначена ухвала за своєю правовою природою є судовим рішенням про розподіл судових витрат і не вирішує самостійних матеріально-правових вимог сторін, відсутні підстави для застосування різного підходу до питання справляння судового збору за її апеляційне оскарження порівняно з підходом, сформульованим Верховним Судом щодо оскарження додаткових рішень (ухвал), якими вирішено питання розподілу судових витрат.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду, зокрема, в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, з огляду на те, що за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про розподіл судових витрат судовий збір не підлягав сплаті, сплачена скаржником сума не підлягає розподілу між сторонами як судові витрати і може бути повернута йому в порядку, передбаченому статтею 7 Закону України «Про судовий збір».

З огляду на викладене, керуючись статтями 86, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Проскло» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.05.2026 у справі №910/3691/26 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.05.2026 у справі №910/3691/26 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/3691/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги на неї безпосередньо до Верховного Суду в порядку, визначеному ст. 286- 291 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 07.09.2026.

Головуючий суддя С.Є. Чаплян

Судді В.П. Іванов

Є.Ю. Пономаренко