Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №927/382/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2026 р. Справа№ 927/382/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Тиниця Агро»

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 11.06.2026

у справі № 927/382/26 (суддя А.С. Сидоренко)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Київ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тиниця Агро»

про стягнення 809 743,69 грн,

за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Енера Київ» звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тиниця Агро» про стягнення 772 599,89 грн заборгованості по оплаті електричної енергії, поставленої у жовтні - грудні 2025 року та у січні 2026 року згідно з Договором № 1000400 про постачання електричної енергії споживачу від 19.08.2025, 27 430,36 грн нарахованого на суму боргу індексу інфляції та 9 713,44 грн трьох процентів річних від простроченої суми.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на невиконання відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань щодо оплати поставленої електричної енергії.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 11.06.2026 у справі №927/382/26 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Київ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тиниця Агро» про стягнення 809 743,69 грн задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тиниця Агро» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Київ» 772599,89 грн заборгованості, 9713,44 грн 3 відсотків річних, 2 430,36 грн інфляційних, 4858,47 грн судового збору. Повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю «Енера Київ» з Державного бюджету України 4 858,46 грн судового збору, сплаченого згідно з платіжною інструкцією № 1418 від 24.04.2026.

Рішення суду першої інстанції ухвалено з посиланням на норми статей 11, 202, 215, 526, 530, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України, статей 173-175, 275 Господарського кодексу України, статті 4 Закону України «Про ринок електричної енергії», пунктів 3.1.1, 3.2.1, 3.2.9, 4.12 - 4.14, 8.6.1, 8.6.7, 8.6.8, 9.14.1 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312 (далі також - ПРРЕЕ). Під час розгляду спору судом було встановлено невиконання відповідачем договірних зобов`язань щодо своєчасної та у повному обсязі оплати поставленої за договором електричної енергії.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Тиниця Агро» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині стягнення з ТОВ «Тиниця Агро» 27 430,36 грн інфляційних втрат та 9 713,44 грн трьох процентів річних та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних або скерувати справу на новий розгляд в оскаржуваній частині.

Доводи апеляційної скарги зводяться до неправильного застосування судом першої інстанції норм 3, 13, 509, 625 ЦК України, а також норм статей 86, 236, 238 ГПК України.

Апелянт переконаний, що самого факту прострочення виконання зобов`язання недостатньо для нарахування 3 відсотків річних та інфляційних втрат. Застосовуючи норму ч. 2 ст. 625 ЦК України, суд першої інстанції не дослідив та не врахував поведінки сторін, причин виникнення прострочення; добросовісністі відповідача, обставин здійснення господарської діяльності під час воєнного стану, співмірності заявлених вимог принципам справедливості та пропорційності. Також, судом було залишено поза увагою правові позиції, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та 07.04.2020 у справі №910/4590/19.

Оскільки відповідач обґрунтував необхідність застосування принципів добросовісності, справедливості та пропорційності, а суд ці доводи залишив поза увагою, судом не дотримано вимог ст. ст. 86, 236, 238 ГПК України.

29.07.2026 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив, у якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду, - без змін.

Вважає, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, ухвалено по суті правильне, вмотивоване рішення. Наведені апелянтом правові висновки Верховного Суду не є релевантними до спірних правовідносин.

У судовому засіданні 03.09.2026 взяв участь представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання, призначене на 03.09.2026 свого уповноваженого представника не направив, про причини неявки апеляційний суд не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про день, місце та час розгляду справи.

Судова колегія, вислухавши думку представника позивача щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності скаржника, дійшла висновку про наявність підстав для подальшого розгляду справи без участі вказаного учасника справи.

Так, згідно з частинами 1 та 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Водночас, колегія звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

У судовому засіданні представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги з огляду на безпідставність та необґрунтованість її доводів. Просив рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині залишити без змін.

У судовому засіданні 03.09.2026 колегією суддів проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів виходить з того, що відповідач оскаржує рішення Господарського суду Чернігівської області від 11.06.2026 виключно в частині стягнення 9 713,44 грн 3 відсотків річних та 27 430,36 грн інфляційних втрат. Позовні вимоги про стягнення суми основного боргу у розмірі 772 599,89 грн визнаються відповідачем у повному обсязі.

Відповідно, з огляду на вимоги ч. 1 ст. 269 ГПК України, апеляційний перегляд спору здійснюється виключно в межах доводів і вимог апеляційної скарги відповідача.

Обговоривши доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Тиниця Агро», відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши докази наявні у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги - відсутні.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 19.08.2025 між ТОВ «ТИНИЦЯ АГРО» (далі - Споживач) та ТОВ «ЕНЕРА КИЇВ» (далі - Постачальник) укладено договір про постачання електричної енергії споживачу № 1000400 (далі - Договір) та підписано заяву-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії споживачу, яка є додатком № 1 до Договору (далі - Заява-приєднання).

У заяві-приєднанні зазначені вид, адреса об`єкту та ЕІС-код точки комерційного обліку, початок постачання з 01.09.2025. Оператором системи, з яким Споживач уклав договір про надання послуг з розподілу електричної енергії, є АТ «ЧЕРНІГІВОБЛЕНЕРГО».

Відповідно до п. 13.2 Договору, цей Договір укладається на строк, зазначений в комерційній пропозиції, яку обрав Споживач, та набирає чинності з моменту погодження (акцептування) Споживачем заяви-приєднання, яка є додатком № 1 до цього Договору, та сплаченого рахунку (квитанції) Постачальника.

Згідно з розділом комерційної пропозиції (додаток № 2 до Договору) «Строк дії договору», Договір набирає чинності з дня, наступного за днем отримання ТОВ «ЕНЕРА КИІВ» заяви-приєднання Споживача до умов Договору про постачання електричної енергії споживачу, в якій вказано про обрання Комерційної пропозиції, якщо протягом трьох робочих днів Споживачу не буде повідомлено будь-яким способом про невідповідність його критеріям обраної комерційної пропозиції.

Договір діє до 31.12.2025, та вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за 21 календарний день до закінчення терміну дії Договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляду умов.

Пунктами 2.1, 5.1 Договору визначено, що за цим Договором Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору. Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком № 2 до цього Договору.

Згідно з п.п. 5.2, 5.4, 5.5 Договору спосіб визначення ціни (тарифу) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції Постачальника. Ціна електричної енергії має зазначатися Постачальником у рахунках про оплату електричної енергії за цим Договором, у тому числі у разі її зміни. Розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць.

Відповідно до п.п. 5.6, 5.7 Договору розрахунки Споживача за цим Договором здійснюються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання (далі - спецрахунок). Оплата вважається здійсненою після того, як на спецрахунок Постачальника надійшла вся сума коштів, що підлягає сплаті за куповану електричну енергію відповідно до умов цього Договору. Спецрахунок Постачальника зазначається у платіжних документах Постачальника, у тому числі у разі його зміни.

Оплата рахунка Постачальника за цим Договором має бути здійснена Споживачем у строк, визначений у рахунку, який не може бути меншим 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання його Споживачем, або протягом 5 (п`яти) робочих днів від дати, зазначеної у комерційній пропозиції, щодо оплати рахунку, оформленого Споживачем.

Згідно з розділом «Термін (строк) виставлення рахунку за спожиту електричну енергію та термін (строк) його оплати» Комерційної пропозиції (додаток № 2 до Договору) оплата рахунку Постачальника за Договором має бути здійснена Споживачем у строки, визначені в рахунку, але не більше 5 робочих днів від дати його отримання Споживачем.

Згідно з пп. 1 п. 6.2 Договору Споживач зобов`язується забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами цього Договору.

Відповідно до п.п. 4.1, 4.3 р. IV Правил, розрахунки за електричну енергію та послуги, що надаються на роздрібному ринку, між учасниками цього ринку здійснюються у грошовій формі відповідно до укладених договорів. Дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку. На підставі отриманих даних відповідно до умов договору (обраної споживачем комерційної пропозиції) сторони складають акти прийому-передачі проданих товарів та/або наданих послуг.

На підставі отриманих даних, відповідно до умов Договору та п. 4.3 Правил, Постачальник склав акти прийняття-передавання товарної продукції - активної електричної енергії за жовтень-грудень 2025 року, січень 2026 року, а саме: акт від 31.10.2025 № 1000400-2510-1 - 80546 кВт*год. на суму 698 669,60 грн (за жовтень 2025 року); акт від 30.11.2025 № 1000400-2511-1 - 5126 кВт*год. на суму 44 880,65 грн (за листопад 2025 року); акт від 31.12.2025 № 1000400-2512-1 - 2957 кВт*год. на суму 25 847,26 грн (за грудень 2025 року); акт від 31.01.2026 № 1000400-2601-1 - 390 кВт*год. на суму 3 202,38 грн (за січень 2026 року).

На виконання умов договору та п. 4.13 Правил, для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію Постачальник сформував та виставив Споживачу платіжні документи (рахунки з оплати за активну електричну енергію) у паперовій формі за жовтень-грудень 2025 року, січень 2026 року на підставі даних комерційного обліку - АТ «ЧЕРНІГІВОБЛЕНЕРГО» (лист АТ «ЧЕРНІГІВОБЛЕНЕРГО» від 12.02.2026 №24/2381/01-14, лист №24/3803/01-14 від 13.03.2026 щодо обсягів розподіленої електричної енергії), а саме: рахунок від 31.10.2025 № 1000400-2510-1 за жовтень 2025 року - 80546 кВт*год. на суму 698 669,60 грн. Рахунок отримано 10.11.2025, термін оплати до 17.11.2025; рахунок від 30.11.2025 № 1000400-2511-1 за листопад 2025 року - 5126 кВт*год. на суму 44 880,65 грн. Рахунок отримано 09.12.2025, термін оплати до 16.12.2025; рахунок від 31.12.2025 № 1000400-2512-1 за грудень 2025 року - 2957 кВт*год. на суму 25 847,26 грн. Рахунок отримано 08.01.2026, термін оплати до 15.01.2026; рахунок від 31.01.2026 № 1000400-2601-1 за січень 2026 року - 390 кВт*год. на суму 3 202,38 грн. Рахунок отримано 09.02.2026, термін оплати до 16.02.2026.

Зазначені Акти та рахунки на сплату за активну електричну енергію були вручені Споживачеві, що підтверджується підписом уповноваженої особи та печаткою підприємства.

Отже, як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем, ТОВ «ЕНЕРА КИЇВ» поставило ТОВ «ТИНИЦЯ АГРО» за період з 01.10.2025 по 31.01.2026 електричну енергію у кількості 89019 кВт*год. на суму 772 599,89 грн, а ТОВ «ТИНИЦЯ АГРО» за поставлену електричну енергію не розрахувалось.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом, у тому числі сплата неустойки (штрафу, пені) та відшкодування збитків. Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами позовної заяви, позивач просить стягнути з відповідача 27 430,36 грн нарахованого на суму боргу індексу інфляції за період з 01.12.2025 по 31.03.2026 та 9 713,44 грн трьох процентів річних за період з 18.11.2025 по 23.04.2026. Відповідач у суді першої інстанції просив відмовити у задоволенні цих позовних вимог, або ж зменшити їх розмір з урахуванням принципів справедливості, розумності та співмірності відповідальності (арк. 37).

Надаючи оцінку позовним вимогам та доводам відзиву на апеляційну скаргу, суд першої інстанції правильно керувався нормою статті 625 Цивільного кодексу України, якою визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції також правильно виходив з того, що оскільки сторони не встановлювали в договорі іншого розміру процентів річних, то у цій справі до спірних правовідносин щодо нарахування процентів річних на заборгованість необхідно застосовувати положення частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.

За змістом вищенаведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та №646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 (провадження № 12-79гс19), від 07 лютого 2024 року у справі №910/3831/22 (провадження № 12-45гс23).

Інфляційні втрати та проценти річних є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання і входять до складу такого зобов`язання (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18).

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку.

Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов`язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.

Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.

Також при вирішенні питання про зменшення процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора.

До того ж у постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.

З огляду на зазначені правові висновки Верховного Суду та висновки Великої Палати Верховного Суду, враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що їх розмір може бути зменшено за наявності виняткових обставин.

При цьому, суд першої інстанції слушно наголосив на тому, що при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, суд обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.

Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов`язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.

Відтак, суд першої інстанції правильно зауважив, що розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, сторонами не було визначено у договорі іншого розміру річних, ніж встановлений ч. 2 ст. 625 ЦК України. Тобто, позивач заявив до стягнення саме три проценти річних.

Водночас, заявляючи про необхідність зменшення заявлених до стягнення трьох процентів річних, відповідач вказує лише на суттєве погіршення фінансового стану підприємства; сезонність аграрного виробництва; нестабільність ринку сільськогосподарської продукції; значне податкове та кредитне навантаження; здійснення господарської діяльності в умовах воєнного стану та постійних ризиків ведення діяльності у Чернігівській області.

При цьому, до відзиву не було додано жодних доказів на підтвердження обставин, викладених у відзиві (суттєве погіршення фінансового стану підприємства, значне податкове та кредитне навантаження та ін.).

Колегія суддів зауважує, що позивач, як і відповідач здійснює господарську діяльність в умовах воєнного стану та постійних ризиків ведення діяльності у Чернігівській області і також має фінансові зобов`язання перед державою та своїми контрагентами, однак, свої договірні зобов`язання перед відповідачем виконав своєчасно та у повному обсязі.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок процентів річних, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що він є арифметично правильним, відповідає вимогам законодавства, наявним у матеріалах справи доказам в частині розміру заборгованості, а також періодам нарахування.

Розглядаючи вимоги про стягнення інфляційних втрат, суд першої інстанції правильно виходив з того, що інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року №519).

Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об`єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати.

Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини другої статті 625 Цивільного кодексу України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.

Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов`язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.

Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат. Висновки про це викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року у справі № 904/4334/22, від 24 січня 2024 року у справі №917/991/22, від 01 жовтня 2024 року у справі № 910/18091/23 та від 05 листопада 2024 року у справі № 902/43/24, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 712/4975/22.

Отже, як правильно зазначено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, суд не може зменшити заявлені до стягнення інфляційні нарахування. Вказана позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що він є арифметично правильним, відповідає вимогам законодавства, а також наявним у матеріалах справи доказам в частині розміру заборгованості та періодам нарахування.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку про наявність фактичних та правових підстав для стягнення процентів річних та інфляційних втрат у заявленому позивачем розмірі, а саме: 9 713,44 грн трьох процентів річних та 27 430,36 грн інфляційних втрат, оскільки саме такий розмір відповідає принципам справедливості, розумності та співмірності відповідальності.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи усі фактичні обставини справи, встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, а також доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Тиниця Агро», колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Чернігівської області від 11.06.2026 відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм статей 3, 13, 509, 625 ЦК України не підтвердились під час апеляційного перегляду спору, оскільки апеляційним судом було встановлено відповідність заявленого до стягнення розміру процентів річних та інфляційних втрат принципам добросовісності, розумності та справедливості. Натомість, вимоги про зменшення трьох процентів річних не підтверджені відповідачем жодними доказами.

Безпідставними є доводи відповідача про недотримання судом першої інстанції вимог статей 86, 236, 238 ГПК України, оскільки суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні детально аргументував відсутність підстав як для зменшення трьох процентів річних, так і для зменшення інфляційних втрат.

Колегія суддів також враховує доводи відзиву на апеляційну скаргу у тій мірі, у якій вони узгоджуються з висновками суду апеляційної інстанції, зробленими за наслідками апеляційного перегляду спору.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів і доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України», очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Тиниця Агро».

Керуючись ст. ст. 129, 269, 275 - 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тиниця Агро» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 11.06.2026 у справі № 927/382/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 11.06.2026 у справі № 927/382/26 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 927/382/26 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 07.09.2026.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська