Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №910/2511/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" вересня 2026 р. Справа№ 910/2511/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Колесника Р.М.

суддів: Сковородіної О.М.

Горбасенка П.В.

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Станицької Ірини Михайлівни

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2026 (повний текст складено 14.05.2026)

у справі № 910/2511/26 (суддя - Пукшин Л.Г.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Станицької Ірини Михайлівни

до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Акціонерного товариства «Комерційний Банк «Приватбанк»

про стягнення 63935,00 гривень

Короткий зміст позовних вимог

ФОП Станицька І.М. (надалі позивачка, скаржниця) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до АТ «Райффайзен Банк» (надалі Банк, відповідач) про стягнення 63935,00 гривень.

В обґрунтування позову позивачка посилалася на те, що у якості оплати за товари, послугу доставки та монтажу, виїзду майстра платіжною інструкцією від 03.04.2025 № 142 здійснено платіж на суму 63935,00 гривень на розрахунковий рахунок, який належить ОСОБА_1 та відкритий у Банку. Вказаний платіж було здійснено помилково оскільки позивачка не знала, що станом на момент здійснення платежу ОСОБА_1 помер. Та оскільки зі смертю ОСОБА_1 обслуговування його банківського рахунку фактично припиняється, грошові кошти, що надійшли на цей рахунок після його смерті є такими, що утримуються Банком без достатньої правової підстави та підлягають поверненню позивачці на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Короткий зміст судового рішення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.05.2026 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що майнові права та обов`язки, пов`язані з грошовими коштами на банківському рахунку померлого клієнта, входять до складу спадщини та переходять до його спадкоємців з моменту відкриття спадщини та оскільки Банк не є особою, яка набула кошти позивачки без достатньої правової підстави, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Короткий зміст апеляційної скарги

Не погоджуючись з прийняти рішенням, ФОП Станицька І.М. звернулась до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу скаржниця посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відповідач не є особою, яка набула кошти без достатньої правової підстави, констатувавши, що майнові права та обов`язки, пов`язані з грошовими коштами на банківському рахунку померлого клієнта, входять до складу спадщини та переходять до його спадкоємців з моменту відкриття спадщини.

Стягувана сума грошових коштів була сплачена позивачкою та надійшла на рахунок після смерті клієнта банку, а тому вони не належали померлому і не можуть бути спадщиною.

Кошти були помилково, безпідставно перераховані на рахунок особи, яка на момент зарахування вже померла та за таких обставин Банк стає володільцем коштів без достатньої правової підстави та в силу вимог 1212ЦК України має повернути їх платнику (позивачці), що є їх власницею.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Позивачкою 03.04.2025 на рахунок відкритий в АТ «Райффайзен Банк» на адресу одержувача ФОП ОСОБА_1 перераховано 63935,00 гривень згідно платіжною інструкцією № 142 від 03.04.2025, в якій зазначено призначення платежу: «оплата за товари, послугу доставки та монтажу, виїзду майстра, згідно рахунку № 11070 від 20.02.2025»

В матеріалах справи наявна копія рахунку № 11070 від 20.02.2025, виставленого ФОП ОСОБА_1 на загальну суму 167670,00 гривень, долучена позивачкою.

Позивачка звернулася до АТ КБ «Приват Банк» з листом від 04.04.2025 із вимогою про повернення помилково зарахованих коштів в сумі 63935,00 гривень, яка обґрунтована фактом смерті одержувача коштів.

У відповідь АТ КБ «ПриватБанк» своїм листом від 09-04-2025 №20.1.0.0.0/7-250404/32248 повідомило про відсутність можливості перерахування коштів, оскільки чинним законодавством не передбачено підстав списання коштів та повернення їх на рахунок платника у разі смерті одержувача переказу.

Спираючись на твердження про помилковість здійсненого перерахування та безпідставне зарахування грошових коштів у розмірі 63935,00 гривень на рахунок клієнта, що станом на момент такого зарахування вже помер, позивачка звернулася до суду із розглядуваним позовом та просить стягнути вказану суму з відповідача.

Позиція суду апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у апеляційній скарзі та заперечення на них, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Суть апеляційного провадження у даній справі полягає у наданні оцінки висновкам суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову через призму аргументів позивачки про помилковість висновків суду щодо переходу майнових прав на стягувані грошових кошти до спадкоємців ОСОБА_1 та відсутність у Банку обов`язку повернення вказаних сум.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Зобов`язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

- по-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.

- по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

- по-третє, обов`язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Відповідачем у справі про стягнення безпідставно збереженого майна (отриманих коштів) є особа, що безпосередньо зберігає таке майно або отримала грошові кошти.

Стаття 1066 ЦК України визначає, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Відповідно до ст. 1088 ЦК України під час здійснення безготівкових розрахунків допускається застосування платіжних інструкцій, передбачених законодавством України, банківськими правилами та звичаями ділового обороту. Сторони у договорі мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд. Безготівкові розрахунки провадяться через банки, небанківських надавачів платіжних послуг, в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків. Порядок здійснення безготівкових розрахунків регулюється цим Кодексом, законом та банківськими правилами.

Згідно зі ст. 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Пунктом 2 частини 1 ст. 63 Закону України «Про платіжні послуги» визначено, що поточний рахунок, це рахунок, що відкривається банком клієнту для зберігання коштів і виконання платіжних операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства.

За приписами ч.ч. 3,5 ст. 47 Закону України «Про платіжні послуги» надавач платіжних послуг отримувача зобов`язаний забезпечити зарахування суми коштів за платіжною операцією на рахунок отримувача або виплату отримувачу суми платіжної операції в готівковій формі протягом операційного дня надходження коштів на рахунок надавача платіжних послуг отримувача.

Надавач платіжних послуг зобов`язаний забезпечити доступність для користувача коштів за платіжною операцією негайно після їх зарахування на рахунок користувача.

Відповідно до п. 43 ч. 1 ст 1 Закону України «Про платіжні послуги», неналежним отримувачем є особа, на рахунок якої без законних підстав зарахована сума платіжної операції або яка отримала суму платіжної операції в готівковій формі.

Пунктом 69 ст. 1 Закону України «Про платіжні послуги» визначено, що помилкова платіжна операція - платіжна операція, внаслідок якої з вини надавача платіжних послуг здійснюється списання коштів з рахунку неналежного платника та/або зарахування коштів на рахунок неналежного отримувача чи видача йому коштів у готівковій формі.

За змістом пунктів 22- 23 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління НБУ №163 від 29.07.2022, надавач платіжних послуг отримувача зобов`язаний перевірити відповідність номера рахунку та коду отримувача або унікального ідентифікатора отримувача інформації, що зберігається в банку та здійснити зарахування коштів у разі їх відповідності.

У платіжній інструкції №142 від 03.04.2025 позивачкою зазначено реквізити рахунку та код отримувача, що належали ФОП ОСОБА_1.

Відповідач, керуючись вимогами пунктів 22-23 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг банк здійснив зарахування коштів на рахунок, зазначений у платіжній інструкції.

Як правильно зазначив суд першої інстанції з моменту зарахування коштів право власності на них виникає у власника рахунку, а не у банку, який є лише надавачем платіжних послуг і не є стороною зобов`язання між платником і отримувачем.

З наявного у матеріалах справи свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Частинами 1, 2 ст. 1220 ЦК України унормовано, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина 3 статті 46 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 121 Інструкції про порядок відкриття та закриття рахунків користувачам надавачами платіжних послуг з обслуговування рахунків, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 № 162, надавач платіжних послуг закриває поточні/платіжні рахунки користувачів, зокрема у разі смерті власника рахунку - фізичної особи/фізичної особи-підприємця/ особи, яка провадила незалежну професійну діяльність, після виплати коштів спадкоємцю(ям) та іншим особам на підставі документів, визначених законодавством України.

Отже, смерть фізичної особи-підприємця не зумовлює автоматичного припинення дії договору банківського рахунку та не тягне негайного закриття рахунку. Такий рахунок продовжує існувати до моменту вчинення визначених законом дій.

Безумовним обов`язком Банку є припинення лише видаткових операцій по рахунку негайно після того, як йому стало відомо про смерть клієнта.

Проте операції, за якими грошові кошти надходять на рахунок клієнта після його смерті не мають блокуватися банком та повертатися їх платникам, адже правові підстави для їх перерахування, як у цій справі, могли виникнути до моменту смерті одержувача та відповідні права на отримання цих коштів із настанням факту смерті не припинилися та входять до складу спадщини.

При цьому хоча, за правилами ст. 608 ЦК України зобов`язання припиняється у разі смерті як боржника так і кредитора, проте вказане правила стосується лише тих зобов`язань, які нерозривно пов`язані із його (боржника або кредитора) особою.

Проте в межах цієї справи, у взаємовідносинах позивачки із ФОП ОСОБА_1 не вбачається існування саме таких правовідносин та саме таких зобов`язань.

Як вбачається, позивачка не заперечує існування у неї господарських правовідносин із ФОП ОСОБА_1, саме позивачкою було долучено до матеріалів справи копію рахунку № 11070 від 20.02.2025, виставленого ФОП ОСОБА_1 на загальну суму 167670,00 гривень за товар та послуги, зміст якого повністю узгоджується зі змістом призначення платежу, зазначеного в платіжній інструкції № 142 від 03.04.2025, якою вказаний рахунок було оплачено в частині 63935,00 гривень.

Позивачкою в перебігу розгляду справи в суді першої інстанції та в апеляційному суді жодних відомостей, які б свідчили про те, що у неї не було зобов`язань з оплати вказаного рахунку, що відповідна поставка не здійснювалася та послуги не надавалися.

При цьому, конструкція ст. 1212 ЦК України покладає на позивачку обов`язок довести відсутність у отримувача коштів, яким в даному випадку виступає саме ФОП ОСОБА_1 достатніх правових підстав для отримання вказаних коштів.

Тобто правовідносини з повернення безпідставно отриманих грошових коштів, виникають (у разі доведення відсутності підстав для перерахування коштів) між позивачкою та саме отримувачем коштів, а у зв`язку із його смертю, із відповідним колом спадкоємців.

При цьому, факт смерті одержувача коштів, сам по собі, не свідчить про припинення існування підстав для перерахування коштів.

Тобто Банк, в даному випадку, дійсно, не може виступати відповідачем у справі, оскільки грошові кошти ним фактично отримано не було, а виконання ним умов договору про банківський рахунок та здійснення своїх безпосередніх функцій із зарахування коштів на рахунок клієнта не може кваліфікуватися, як отримання коштів Банком на свою користь, їх безпідставне утримання, заволодіння ними, що безумовно усуває Банк із розглядуваних правовідносин, як особи, до якої могли б бути пред`явлені позовні вимоги про повернення безпідставно отриманих грошових коштів.

Оцінка позивачкою поведінки Банку в аспекті його правовідносин із клієнтом та вчинюваних дій щодо його рахунку після його смерті не відноситься до кола інтересів позивачки, не зачіпає її суб`єктивного права та не вимагає оцінки судом.

Колегія суддів також звертає увагу на ту обставину, що не зазначаючи про відсутність господарських правовідносин із ОСОБА_1 та навпаки, підтверджуючи їх існування, принаймні до моменту його смерті, та не посилаючись на те, що відповідні товари та послуги фактично не надавалися, пред`явлення розглядуваного позову дає підстави для висновку про намагання позивачки, після фактичного отримання товару та зазначених в рахунку послуг, домогтися безпідставного повернення грошових коштів, які нею було сплачено, дізнавшись про смерть особи, на момент проведення відповідного платежу.

Якщо ж такі товари та послуги позивачці надано не було, якщо внесення відповідної суми було здійснено в порядку проведення попередньої оплати, своє майнове право або на отримання товару та послуг або на повернення відповідних сум позивачка має захищати у спосіб відповідного звернення до спадкоємців померлого чи інших належних відповідачів, до складу яких Банк, за жодних обставин, в контексті цієї справи, віднесено бути не може.

Отже, той факт, що на момент проведення відповідного платежу ФОП ОСОБА_1 помер, сам по собі не свідчить на користь висновків про помилковість проведеного платежу, адже виставленню 20.02.2026 рахунку на оплату кореспондує обов`язок позивачки провести його оплату та жодних об`єктивних доказів, які б свідчили на користь висновку про припинення такого обов`язку в матеріалах справи немає, позивачкою не зазначається.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що майнові права та обов`язки, пов`язані з грошовими коштами на банківському рахунку померлого клієнта, входять до складу спадщини та переходять до його спадкоємців з моменту відкриття спадщини та оскільки відповідач не є особою, яка набула кошти позивачки без достатньої правової підстави, позивні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно з ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення у справі прийнято із додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування не вбачає.

Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на скаржницю.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Станицької Ірини Михайлівни залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2026 у справі № 910/2511/26 залишити без змін.

3. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 07.09.2026.

Головуючий суддя Р.М. Колесник

Судді О.М. Сковородіна

П.В. Горбасенко