Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №910/15681/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" серпня 2026 р. Справа№ 910/15681/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Горбасенка П.В.

Хрипуна О.О.

за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 25.08.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги»

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 (повний текст складено 12.05.2026)

у справі № 910/15681/25 (суддя - Бондарчук В.В.)

за позовом Інституту теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова Національної академії наук України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги»

про визнання додаткових угод до договору недійсними та стягнення 182 332,73 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Інститут теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова Національної академії наук України (далі - ІТФ ім. М.М. Боголюбова НАН України/позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» (далі - ТОВ «Київські енергетичні послуги»/відповідач) про:

- визнання недійсною додаткової угоди №1 від 14.01.2021 до договору №854П-Т/121 від 04.01.2021 про закупівлю електричної енергії постачальника, укладеного між ІТФ ім. М.М. Боголюбова НАН України та ТОВ «Київські енергетичні послуги»;

- визнання недійсною додаткової угоди №1 від 19.03.2021 до договору №854П-Т/121 від 04.01.2021 про закупівлю електричної енергії постачальника, укладеного між ІТФ ім. М.М. Боголюбова НАН України ТОВ «Київські енергетичні послуги»;

- визнання недійсною додаткової угоди №60 від 14.07.2021 до договору №854П-Т/121 від 04.01.2021 про закупівлю електричної енергії постачальника, укладеного між ІТФ ім. М.М. Боголюбова НАН України та ТОВ «Київські енергетичні послуги»;

- визнання недійсною додаткової угоди №3 від 25.08.2021 до договору №854П-Т/121 від 04.01.2021 про закупівлю електричної енергії постачальника, укладеного між ІТФ ім. М.М. Боголюбова НАН України та ТОВ «Київські енергетичні послуги»;

- визнання недійсною додаткової угоди №4 від 25.08.2021 до договору №854П-Т/121 від 04.01.2021 про закупівлю електричної енергії постачальника, укладеного між ІТФ ім. М.М. Боголюбова НАН України та ТОВ «Київські енергетичні послуги»;

- визнання недійсною додаткової угоди №5 від 25.08.2021 до договору №854П-Т/121 від 04.01.2021 про закупівлю електричної енергії постачальника, укладеного між ІТФ ім. М.М. Боголюбова НАН України та ТОВ «Київські енергетичні послуги»;

- визнання недійсною додаткової угоди №3 від 21.10.2021 до договору №854П-Т/121 від 04.01.2021 про закупівлю електричної енергії постачальника, укладеного між ІТФ ім. М.М. Боголюбова НАН України та ТОВ «Київські енергетичні послуги»;

- визнання недійсною додаткової угоди №6 від 26.10.2021 до договору №854П-Т/121 від 04.01.2021 про закупівлю електричної енергії постачальника, укладеного між ІТФ ім. М.М. Боголюбова НАН України та ТОВ «Київські енергетичні послуги»;

- стягнення із ТОВ «Київські енергетичні послуги» на користь ІТФ ім. М.М. Боголюбова НАН України 182 332,73 грн. - надмірно сплачених бюджетних коштів.

Позивні вимоги обґрунтовані наступним.

Спірні додаткові угоди укладені з порушенням п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», так як внаслідок укладення таких додаткових угод було збільшено ціну електричної енергії без належного підтвердження коливання ціни, а також збільшено її більш ніж на 10 %.

В результаті укладання безпідставних додаткових угод позивач здійснив завищену оплату за отриману електроенергію за договором №854П-Т/121 від 04.01.2021. Отже, в результаті укладення сторонами додаткових угод з порушенням вимог закону позивачем було безпідставно та у надмірній сумі сплачено кошти у розмірі 182 332,73 грн., а відтак такі грошові кошти є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов`язаний їх повернути, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що на підтвердження зміни (коливання) ціни на ринку «на добу наперед» (далі - РДН) до супровідних листів, скерованих позивачу, додавалися довідки ДП «Держзовнішінформ», у яких приводився розрахунок середньозваженої ціни на РДН.

Також відповідач зауважив на тому, що:

- при укладенні додаткової угоди №1 від 14.01.2021 встановлений законом ліміт у 10 % не було перевищено, що свідчить про відсутність підстав для визнання її недійсною;

- зміна умов договору шляхом укладання додаткових угод здійснювалася за згодою сторін, угоди були підписані сторонами і не вносилися відповідачем одноосібно;

- сторони під час укладання додаткових угод керувалися вимогами п. 2. ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та листами Міністерства економіки України, на яке відповідно до Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 459 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 17.02.2021 № 124, покладено забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері публічних закупівель і надання узагальнених відповідей рекомендаційного характеру щодо застосування законодавства у сфері публічних закупівель, розробка і затвердження нормативно-правових актів, необхідних для регулювання державної політики у сфері публічних закупівель, надання безоплатних консультацій рекомендаційного характеру з питань публічних закупівель на інформаційному ресурсі; інформування громадськості про політику та правила здійснення публічних закупівель; розробка разом із іншими органами методології щодо особливостей здійснення публічних закупівель у різних сферах та оприлюднення їх на інформаційному ресурсі;

- законодавством не передбачено, які показники мають братися до уваги при розрахунку коливання ціни товару на ринку електричної енергії для подальшого збільшення ціни товару до 10 %. Відповідач під час визначення розміру ціни у додаткових угодах норм жодних законодавчих приписів не порушував і керувався роз`ясненнями Мінекономіки;

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 сформована позиція по справі №922/2321/22 про неприпустимість підвищення ціни у договорі понад встановленого ліміту у 10%, але п`ятеро суддів Великої Палати Верховного Суду висловили спільну Окрему думку від 06.02.2024 щодо вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024. Це підтверджує недостатню ясність і однозначність положень п. 2. ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», що призводить до спірного її розуміння, різного правозастосовчого підходу та, як наслідок, судових спорів;

- визнання додаткових угод недійсними не означає автоматичне застосування положень спірного договору, бо постачання товару за умовами договору не відбулося. Отже стягувати грошові кошти у розмірі 182 332,73 грн., як різницю між ціною визначеною договорі та ціною додаткової угоди неможливо через відсутність постачання електричної енергії після визнання недійсними додаткових угод.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 у справі № 910/15681/25 позов задоволено частково:

- визнано недійсною додаткову угоду №1 від 19.03.2021 до договору №854П-Т/121 від 04.01.2021 про закупівлю електричної енергії постачальника, укладеного між Інститутом теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова Національної академії наук України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги»;

- визнано недійсною додаткову угоду №60 від 14.07.2021 до договору №854П-Т/121 від 04.01.2021 про закупівлю електричної енергії постачальника, укладеного між Інститутом теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова Національної академії наук України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги»;

- визнано недійсною додаткову угоду №3 від 25.08.2021 до договору №854П-Т/121 від 04.01.2021 про закупівлю електричної енергії постачальника, укладеного між Інститутом теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова Національної академії наук України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги»;

- визнано недійсною додаткову угоду №4 від 25.08.2021 до договору №854П-Т/121 від 04.01.2021 про закупівлю електричної енергії постачальника, укладеного між Інститутом теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова Національної академії наук України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги»;

- визнано недійсною додаткову угоду №5 від 25.08.2021 до договору №854П-Т/121 від 04.01.2021 про закупівлю електричної енергії постачальника, укладеного між Інститутом теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова Національної академії наук України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги»;

- визнано недійсною додаткову угоду №3 від 21.10.2021 до договору №854П-Т/121 від 04.01.2021 про закупівлю електричної енергії постачальника, укладеного між Інститутом теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова Національної академії наук України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги»;

- визнано недійсною додаткову угоду №6 від 26.10.2021 до договору №854П-Т/121 від 04.01.2021 про закупівлю електричної енергії постачальника, укладеного між Інститутом теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова Національної академії наук України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги»;

- стягнуто із Товариством з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» на користь Інституту теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова Національної академії наук України 182 332,73 грн. - надмірно сплачених бюджетних коштів та 24 224,00 грн. - судового збору;

- в іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсними додаткових угод №1 від 19.03.2021 та №60 від 14.07.2021, №3, №4 та №5 від 25.08.2021, №3 від 21.10.2021, №6 від 26.10.2021 суд першої інстанції виходив з того, що такими додатковими угодами передбачено підвищення ціни на електричну енергію з перевищенням максимального ліміту у 10%, а також за відсутності належного документального обґрунтування, що не відповідає вимогам пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

При цьому, судом першої інстанції було враховано, що додатковою угодою №1 від 14.01.2021 ціну електричної енергії збільшено на 0,2112 грн/кВт*год. з ПДВ (0,1712 грн/кВт*год без ПДВ) з 1,7781до 1,9541 грн/кВт*год без ПДВ та з 2,1337 грн/кВт*год. з ПДВ до 2,3450 грн/кВт*год. з ПДВ, що не перевищує 10% ціни договору.

Розглядаючи позовні вимоги про визнання недійсними додаткових угод суд першої інстанції дійшов наступних висновків:

- у спірних правовідносинах договір про закупівлю та оспорювані додаткові угоди до нього були укладені у період дії положень норм частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» у двох редакціях: 1) Закону № 114-ІХ (договір про закупівлю та додаткові угоди до нього №1 від 14.01.2021 та №1 від 19.03.2021) та 2) Закону № 1530-ІХ (додаткові угоди до договору №60 від 14.07.2021, №3, №4 та №5 від 25.08.2021, №3 від 21.10.2021 та №6 від 26.10.2021), а відтак під час оцінки цих правовідносин суду слід застосовувати законодавство, чинне на момент їх виникнення;

- згідно з положеннями пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (у редакції Закону № 114-ІХ) зміна ціни в договорі закупівлі допускається за таких умов: збільшення ціни за одиницю товару до 10 %; збільшення ціни має бути пропорційне збільшенню ціни цього товару на ринку в разі коливання його ціни на ринку; така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю; така зміна може відбуватися не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю; обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії. До того ж застосована законодавцем при формулюванні цієї норми конструкція «не частіше ніж один раз на 90 днів» фактично надає можливість вносити зміни до ціни товару неодноразово, але лише в межах дозволеного відсоткового збільшення ціни за одиницю товару - не більше 10%;

- внесені Законом № 1530-IX зміни полягали, зокрема, у корегуванні обмеження щодо мінімального 90-денного строку змін до ціни за одиницю товару після підписання договору про закупівлю, Водночас порогове значення у 10 % залишилося незмінним і застосовується й надалі;

- відповідачем на підтвердження зміни (коливання) ціни на ринку «на добу наперед» долучено до матеріалів справи довідки ДП «ДЕРЖЗОВНІШІНФОРМ», дослідивши які суд дійшов висновку, що ці довідки не є належними та допустимими доказами на підтвердження зміни (коливання) цін на РДН на час укладення оспорюваних додаткових угод. За таких обставин, суд погоджується із доводами позивача, що відповідач при укладенні оспорюваних додаткових угод №1 від 19.03.2021, №60 від 14.07.2021, №3, №4 та №5 від 25.08.2021, №3 від 21.10.2021 та №6 від 26.10.2021 не обґрунтував підстави для збільшення ціни електричної енергії;

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача 182 332,73 грн. - надмірно сплачених бюджетних коштів, суд першої інстанції зазначив таке:

- позивач вказує, що грошові кошти в сумі 182 332,73 грн. є такими, що були безпідставно отримані відповідачем, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов`язаний їх повернути, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України, проте договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 ЦК;

- у справі, що розглядається, недійсними є додаткові угоди №1 від 19.03.2021 та №60 від 14.07.2021, №3, №4 та №5 від 25.08.2021, №3 від 21.10.2021, №6 від 26.10.2021, укладені до договору. Недійсність цих додаткових угод не означає відсутність між сторонами договірних відносин, адже відносини між ними врегульовані договором, тобто зобов`язання є договірними;

- недійсність додаткових угод №1 від 19.03.2021 та №60 від 14.07.2021, №3, №4 та №5 від 25.08.2021, №3 від 21.10.2021, №6 від 26.10.2021 означає, що зобов`язання сторін регулюються договором №854П-Т/121 про постачання електричної енергії споживачу. Відповідно до цього договору відповідач повинен був поставити позивачу 770 000 кВт*год. за ціною 1,9541 грн/кВт*год. без ПДВ з урахуванням додаткової угоди №1 від 14.01.2021, однак ТОВ «Київські енергетичні послуги» поставило відповідно до договору лише 615 454,17 кВт*год. Відповідно, отримана відповідачем оплата за товар, який не був ним поставлений, підлягає стягненню з відповідача на підставі ч. 1 ст. 670 ЦК, а не ст. 1212 ЦК;

- перевіривши наданий позивачем розрахунок надмірно сплачених коштів, суд першої інстанції зазначив, що позивач для визначення загального розміру коштів, які підлягали сплаті за спірний період правомірно застосував тариф у січні 2021 році у розмірі 1,9541 грн/кВт*год. без ПДВ, передбачений додатковою угодою №1 від 14.01.2021, водночас, у подальшому у період з лютого по жовтень 2021 року позивач застосував тариф у розмірі 1,98165 грн/кВт*год. без ПДВ, передбачений додатковою угодою №1 від 19.03.2021, яка визнана судом недійсною. При цьому до правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем, з урахуванням додаткової угоди №1 від 14.01.2021 підлягає застосуванню тариф у розмірі 1,95410 грн/кВт*год. без ПДВ;

- за розрахунком суду виходячи із тарифу 1,95410 грн/кВт*год. без ПДВ, позивач мав сплатити на користь відповідача за отриману електричну енергію у період з січня по жовтень 2021 року включно 1 443 190,79 грн. з ПДВ, однак сплатив 1 643 000,00 грн. з ПДВ, внаслідок чого розмір надмірно сплачених позивачем бюджетних коштів становить 199 809,20 грн., разом із тим, оскільки суд унеможливлений виходити за межі позовних вимог, позовна вимога про стягнення надмірно сплачених бюджетних коштів задовольняється в межах заявленої суми, тобто у розмірі 182 332,73 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить: прийняти апеляційну скаргу до розгляду та відкрити апеляційне провадження; скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 у справі № 910/15681/25 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі; відшкодувати відповідачу за рахунок позивача витрати з оплати судового збору за подачу апеляційної скарги.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що: місцевий господарський суд не в повному обсязі дослідив та з`ясував обставин справи; у діях суду першої інстанцій вбачається порушення норм як матеріального права - в частині невірного застосування ст. 216 ЦК України, що й призвело до ухвалення необґрунтованого рішення.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що і в суді першої інстанції, додатково зауваживши на тому, що

- судом не взято до уваги що за період дії спірного договору ціна на РДН зросла більше ніж на сто відсотків по відношенню до ціни на РДН, з якою було підписано договір. Постачальником за період дії такого договору за наслідками укладання додаткових угод не було досягнуто відсотку зростання на ринку та беззбитковості. Враховуючи вищенаведене, під час збільшення ціни відповідач керувався положеннями п. 2. ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та змінював ціну на електричну енергію відповідно до умов укладеного договору, за згодою сторін договору, в межах 10%, з метою запобігання збитковості та вочевидь невигідності виконання договору;

- з огляду на позицію Великої Палати Верховного Суду про застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», який викладено у постанові від 24.01.2022 у справі № 922/2321/22 та можливість підвищення ціни договору до 10 %, достатні правові підстави для визнання недійсними додаткових угод відсутні. Згідно з цими угодами у зв`язку з коливанням ціни на ринку ціна збільшувалась на 9,9 %. Отже, встановлений п. 2 ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» 10-відсотковий ліміт не перевищено, на підтвердження зростання ціни споживачеві надавалися довідки з ДП «ДЕРЖЗОВНІШІНФОРМ» також дані відомості містяться на сайті Оператора ринку;

- судом першої інстанції при винесенні рішення не врегульовано питання про застосування наслідків недійсності правочину до обох сторін правочину та не розглянуто питання, щодо наслідків недійсності до обох сторін правочину. Під час вирішення питання недійсності додаткових угод до договору шляхом застосування лише положення абз.1 ч.1 ст. 216 ЦК України та незастосування наслідків недійсності до обох сторін правочину не дотримані принципи справедливості та рівності.

- зобов`язання за спірним договором № 854П-Т/121 від 24.02.2021 та додатковими угодами до нього вже виконані сторонами, строк дії такого договору закінчився. Визнаючи недійсними вже реалізовані додаткові угоди, позивач не бере до уваги, що у сторін немає правових інструментів аби відкоригувати умови укладених правочинів, зокрема шляхом розірвання договору;

- вирішення питання про визнання недійсними додаткових угод до договору має вчинятися із дотриманням загальних принципів рівності та справедливості і правова конструкція реституції має застосовуватися до обох учасників правочину - додаткової угоди, передбачати наслідки недійсності для обох сторін, коли кожна з них зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування;

- під час вирішення питання недійсності додаткових угод до договору шляхом застосування лише положення абз.1 ч.1 ст. 216 ЦК України та нерозповсюдження наслідків недійсності на обидві сторони правочину порушуються принципи справедливості та рівності.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2026 справа № 910/15681/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., Горбасенко П.В., Хрипун О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2026:

- апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 у справі № 910/15681/25 залишено без руху на підставі ст. 174, ч. 2 ст. 260 ГПК України;

- надано Товариству з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: надання доказів сплати судового збору в сумі 29 068,80 грн.;

- попереджено Товариство з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги», що у випадку неусунення у встановлений термін недоліків, дана апеляційна скарга буде вважатися неподаною та підлягатиме поверненню скаржнику.

На виконання вимог вищезазначеної ухвали, скаржник 12.06.2026 подав заяву про усунення недоліків, в додатках до вказаної заяви міститься платіжна інструкція № 4563301 від 25.05.2026 про сплату 36 336,00 грн., в призначенні платежу вказано: «Суд.збір,за позов.Інституту теорем.фіз., на рішень.від 04.05.2026по спр. №910/15681/25, ПАГС».

У період з 11.06.2026 по 19.06.2026 суддя Хрипун О.О. перебував у відпустці.

У період з 15.06.2026 по 19.06.2026 та у період з 22.06.2026 по 26.06.2026 суддя Яценко О.В. перебувала у відпустці.

Крім цього, у період з 16.06.2026 по 19.06.2026 суддя Горбасенко П.В. перебував у відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 у справі № 910/15681/25, ухвалено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу № 910/15681/25 призначено до розгляду на 25.08.2026 об 11:00 год., витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/15681/25.

02.07.2026 матеріали цієї справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

07.07.2026 до суду від позивача надійшло клопотання про зупинення розгляду справи, в якому заявник просить зупинити провадження у справі №910/15681/25 до ухвалення рішення Конституційним Судом України за конституційною скаргою № 16/178.

13.07.2026 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, пославшись на те, що:

- суд першої інстанції повно встановив фактичні обставини та навів мотивовану оцінку всім доказам; загальні посилання апелянта на статті 2 і 86 ГПК України не підтверджують процесуального порушення;

- пункт 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» допускав збільшення ціни одиниці товару не більш як на 10 % від первісної ціни, а не на 10 % за кожною наступною угодою. Цей висновок підтверджений Великою Палатою Верховного Суду у справах № 922/2321/22 та № 920/19/24;

- сукупне підвищення ціни за договором становило 73,2315 %. Остання угода від 26.10.2021 сама по собі збільшила ціну на 15,2104 %, тому твердження апелянта про незмінне дотримання « 9,9 %» не відповідає матеріалам справи;

- додаткові угоди від 19.03.2021 і 14.07.2021 не мали належного документального підтвердження; довідки щодо наступних періодів не доводять пропорційності кожної зміни, фактичної собівартості або збитковості виконання договору;

- додаткові угоди від 19.03.2021 та № 60 від 14.07.2021 мають також самостійну ваду: ними ретроспективно змінено ціну електричної енергії за вже завершені, поставлені та оплачені розрахункові періоди, що суперечить частині третій статті 632 ЦК України;

- три угоди від 25.08.2021 є штучним каскадним поділом єдиного підвищення на 26,2330 % у межах одного дня;

- законодавство воєнного стану, стаття 652 ЦК України, рекомендаційні листи Мінекономіки та окремі думки суддів не створюють підстав для відступу від імперативних вимог закону та чинних висновків Великої Палати;

- основний договір залишається чинним, тому стягнення лише переплати не є односторонньою реституцією. Відповідач зберігає законну оплату всього фактично поставленого товару;

- фактична переплата становить 199 809,21 грн., тоді як рішенням стягнуто лише заявлені 182 332,73 грн.

17.08.2026 від відповідача надійшли додаткові пояснення щодо прийняття Верховною Радою України нового Закону України «Про публічні закупівлі» від 27.05.2026 № 4888-IX.

Викладені у таких поясненнях доводи відповідача зводяться до того, що, на його переконання, у новому Законі України «Про публічні закупівлі» законодавець прямо підтвердив, що:

- 10-відсоткове обмеження стосується кожного окремого випадку зміни ціни;

- пунктом 7 Прикінцевих та Перехідних положень Закону визначається, що положення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 № 922-VIII в редакції цього Закону застосовуються до правовідносин у сфері публічних закупівель, що виникли з дня набрання чинності Законом України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 № 922-VIII.

Щодо клопотання апелянта про зупинення провадження у справі № 910/15681/25 до ухвалення рішення Конституційним Судом України за конституційною скаргою № 16/178, колегія суддів зазначає про таке.

В обґрунтування поданого клопотання апелянт зазначає, що:

- 06.05.2026 першою колегією Другого сенату Конституційного Суду України відкрито конституційне провадження у справі за конституційною скаргою від 06.04.2026 16/178 Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС» щодо перевірки на відповідність частині першій статті 8, частині четвертій статті 13, частинам першій, четвертій статті 41, частині першій статті 42, пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України (конституційність) пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» від 25 грудня 2015 року № 922-VІІІ зі змінами, який встановлює можливість зміни істотних умов договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі щодо збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків;

- предметом позову у цій справі є, зокрема, вимога про визнання недійсними низки додаткових угод щодо внесення змін та доповнень до укладеного між сторонами договору про постачання електричної енергії споживачу при укладенні яких, на думку позивача, порушено імперативні приписи частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

З цих підстав апелянт посилається на пункт 5 частини першої статті 227 ГПК України, відповідно до якого суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження.

Розглянувши зазначене клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на таке.

За приписами п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Таким чином, для вирішення питання про зупинення провадження у справі, з огляду на вимоги п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, суд повинен у кожному конкретному випадку з`ясувати:

- чи існує вмотивований зв`язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства;

- чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду цієї справи з вказівкою на обставини, які встановлюються судом в іншій справі.

Під неможливістю розгляду справи необхідно розуміти відсутність у господарського суду можливості самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному окремому випадку повинен з`ясовувати чим обумовлюється неможливість розгляду справи. Саме по собі твердження про неможливість розгляду цієї справи до розгляду іншої справи не може бути підставою для застосування п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі № 910/12694/18, від 17.04.2019 у справі № 924/645/18, від 20.12.2019 у справі № 910/13234/18, від 13.09.2019 у справі № 912/872/18, від 21.02.2019 у справі № 910/974/18 та від 20.07.2020 у справі № 910/11236/19.

Одночасно п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України встановлює, що суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Оцінюючи доводи скаржника, колегія суддів апеляційної інстанції врахувала, що предметом розгляду у цій справі є оцінка правомірності укладення спірних додаткових угод, зокрема, наявності чи відсутності передбачених законом підстав для зміни ціни за одиницю товару, дотримання сторонами вимог законодавства про публічні закупівлі, а також правових наслідків таких дій.

Зазначені обставини входять до предмета доказування в означеній справі та можуть бути встановлені господарським судом самостійно на підставі наявних і поданих сторонами доказів.

Конституційне провадження за конституційною скаргою № 16/178 від 06.04.2026 не спрямоване на встановлення фактичних обставин цієї господарської справи, не стосується оцінки доказів у ній та не вирішує питання щодо прав і обов`язків сторін у спірних правовідносинах. Саме по собі відкриття Конституційним Судом України провадження щодо перевірки конституційності п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» не позбавляє господарський суд можливості дослідити докази, встановити обставини справи та надати їм правову оцінку.

За приписами ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічні за змістом положення щодо строку втрати чинності актом (його окремими положеннями) містяться у ч. 1 ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 № 2136-VIII.

У постанові від 18.11.2020 у справі № 4819/49/19 Велика Палата Верховного Суду наголосила: аналіз норм розділу ХІІ Конституції України («Конституційний Суд України») та Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» дає підстави дійти висновку про те, що рішення Конституційного Суду України (далі - КСУ) має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення КСУ.

Тобто рішення КСУ поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.

Отже, саме лише відкриття конституційного провадження щодо перевірки конституційності норм права не зумовлює об`єктивної неможливості розгляду означеної справи.

Зважаючи на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведення заявником наявності об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до ухвалення Конституційним Судом України рішення у справі за конституційною скаргою № 16/178, оскільки зібрані у матеріалах справи докази давали можливість встановити та оцінити всі обставини, що входять до предмета доказування.

При цьому судова колегія також врахувала, що на момент розгляду клопотання були відсутні обставини, які б унеможливлювали вирішення означеного спору до завершення конституційного провадження, а застосування відповідних норм матеріального права не викликало неоднозначності. Крім того, зупинення провадження за таких обставин призвело б лише до безпідставного затягування розгляду справи та порушення принципу розумного строку судового розгляду, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» про зупинення провадження у справі № 910/15681/25 до ухвалення рішення Конституційним Судом України за конституційною скаргою № 16/178 задоволенню не підлягає.

Станом на 25.08.2026 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

У судовому засіданні відповідач апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву, додаткових пояснень, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

04.01.2021 за результатами процедури закупівлі UA-2020-11-25-001372-а між Інститутом теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова Національної академії наук України (далі - споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» (далі - постачальник) укладено договір №854П-Т/121 (далі договір) (а.с. 13-16), відповідно до якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість фактично спожитої електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Предмет постачання за цим договором: Електрична енергія, код 09310000-5 Електрична енергія за ДК 021:2015 «Єдиний закупівельний словник». Обов`язковою умовою для постачання електричної енергії споживачу є наявність у споживача укладеного в установленому порядку з оператором системи договору про надання послуг з розподілу, на підставі якого споживач набуває право отримувати послугу з розподілу електричної енергії (п. 2.1. договору).

У відповідності до п. 3.1. договору початком постачання електричної енергії споживачу є 01.01.2021.

Згідно з п. 3.2. договору обсяги постачання - згідно фактичних обсягів споживання споживачем. Прогнозовані обсяги визначаються в додатку №1, що є невід`ємною частиною цього договору. Очікувані обсяги постачання електричної енергії на 2021 рік становлять - 770 000 кВт.*год.

За умовами п. 3.3. договору істотні умови постачання окрім умов цього договору визначаються також комерційною пропозицією, що додається (додаток №2) та є невід`ємною частиною цього договору.

Сума (ціна) цього договору становить: 1 643 000,00 грн., в тому числі ПДВ - 273 833,33 грн. Ціна на електричну енергію встановлюється з дотриманням вимог, передбачених Законом України «Про ринок електричної енергії» і ПРРЕЕ. Споживач розраховується з постачальником за спожиту електричну енергію виходячи з фактичного обсягу спожитої споживачем електричної енергії за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до методики (порядку), затвердженої Регулятором, визначення ціни електричної енергії згідно з обраною споживачем комерційної пропозицією (п. 5.1. договору).

За умовами п. 13.3. договору істотні умови цього договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, передбачених ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі»: Зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків споживача. Збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадку зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Умови цього договору починають виконуватись з дати початку постачання електричної енергії, зазначеної у заяві-приєднанні, яка є додатком 2 до цього договору та діє до 31.12.2021 включно, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором (п. 13.1. договору).

Згідно з умовами комерційної пропозиції відповідача, яка є додатком №1 до цього договору (а.с. 17-19), ціна (тариф) електричної енергії складає 1,7781 грн /кВт*год. (без ПДВ) та 2,1337 грн/кВт.*год (з ПДВ).

14.01.2021 додатковою угодою №1 (а.с. 23) сторони погодили збільшити з 01.01.2021 ціну за одиницю товару на 0,2112 грн/кВт.*год. (з ПДВ) у зв`язку зі зміною середньозваженої ціни закупівлі електричної енергії на ринку «на добу на перед» (Црдн), пов`язаної з коливанням ціни на ринку, що визначається за оперативними даними ДП «Оператор ринку».

Згідно з п. 2 додаткової угоди №1 від 14.01.2021, сторони погодили внести зміни до п. 1 додатку №1 до договору «Комерційна пропозиція» та викласти в такій редакції: ціна (тариф) електричної енергії складає 1,9541 грн/кВт.*год (без ПДВ) та 2,3450 грн/кВт.*год (з ПДВ).

19.03.2021 додатковою угодою №1 (а.с. 24) сторони погодили збільшити на розрахунковий період з лютого 2021 р. ціну за одиницю товару у зв`язку зі зміною середньозваженої ціни закупівлі електричної енергії на ринку «на добу на перед» (Црдн), пов`язаної з коливанням ціни на ринку, що визначається за оперативними даними ДП «Оператор ринку».

За умовою п. 2 додаткової угоди №1 від 19.03.2021 сторони погодили внести зміни до договору та додатків до договору, що містять інформацію про ціну за одиницю (грн/кВт*год), та викласти ціну за одиницю в наступній редакції: «Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за ціною, що з лютого 2021 р. становить 2,37799 грн/кВт*год. (з ПДВ)».

14.07.2021 додатковою угодою №60:

1. Сторони погодили збільшити на розрахунковий період лютий 2021 р. ціну за одиницю товару у зв`язку зі зміною середньозваженої ціни закупівлі електричної енергії на ринку «на добу на перед» (Црдн), пов`язаної з коливанням ціни на ринку, що визначається за оперативними даними ДП «Оператор ринку»: 1.1. Внести зміни до договору та додатків до договору, що містять інформацію про ціну за одиницю (грн/кВт.*год.), та викласти ціну за одиницю в наступній редакції: «Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за ціною, що в лютому 2021 р. становить 2,3779 грн/кВт.*год. (з ПДВ)».

2. Сторони погодили збільшити на розрахунковий період березень 2021 р. ціну за одиницю товару у зв`язку із зміною середньозваженої ціни закупівлі електричної енергії на ринку «на добу на перед» (Црдн), пов`язаної з коливанням ціни на ринку, що визначається за оперативними даними ДП «Оператор ринку»: 1.1. Внести зміни до договору та додатків до договору, що містять інформацію про ціну за одиницю (грн/кВт.*год.), та викласти ціну за одиницю в наступній редакції: «Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за ціною, що в березні 2021 р. становить 2,3619 грн/кВт.*год. (з ПДВ)».

3. Сторони погодили збільшити на розрахунковий період квітень 2021 р. ціну за одиницю товару у зв`язку із зміною середньозваженої ціни закупівлі електричної енергії на ринку «на добу на перед» (Црдн), пов`язаної з коливанням ціни на ринку, що визначається за оперативними даними ДП «Оператор ринку»: 1.1. Внести зміни до договору та додатків до договору, що містять інформацію про ціну за одиницю (грн/кВт.*год.), та викласти ціну за одиницю в наступній редакції: «Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за ціною, що в квітні 2021 р. становить 2,3781 грн/кВт.*год. (з ПДВ)».

4. Сторони погодили збільшити на розрахунковий період травень 2021 р. ціну за одиницю товару у зв`язку із зміною середньозваженої ціни закупівлі електричної енергії на ринку «на добу на перед» (Црдн), пов`язаної з коливанням ціни на ринку, що визначається за оперативними даними ДП «Оператор ринку»: 1.1. Внести зміни до договору та додатків до договору, що містять інформацію про ціну за одиницю (грн/кВт.*год.), та викласти ціну за одиницю в наступній редакції: «Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за ціною, що в травні 2021 р. становить 2,3776 грн/кВт.*год. (з ПДВ)».

5. Сторони погодили збільшити на розрахунковий період червень 2021 р. ціну за одиницю товару у зв`язку із зміною середньозваженої ціни закупівлі електричної енергії на ринку «на добу на перед» (Црдн), пов`язаної з коливанням ціни на ринку, що визначається за оперативними даними ДП «Оператор ринку»: 1.1. Внести зміни до договору та додатків до договору, що містять інформацію про ціну за одиницю (грн/кВт.*год.), та викласти ціну за одиницю в наступній редакції: «Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за ціною, що в червні 2021 р. становить 2,3796 грн/кВт.*год. (з ПДВ)».

25.08.2021 додатковою угодою №3 (а.с.26) сторони погодили збільшити на розрахунковий період з серпня 2021 р. ціну за одиницю товару у зв`язку із зміною середньозваженої ціни закупівлі електричної енергії на ринку «на добу на перед» (Црдн), пов`язаної з коливанням ціни на ринку, що визначається за оперативними даними ДП «Оператор ринку».

За умовою п. 2 додаткової угоди №3 від 25.08.2021 сторони погодили внести зміни до договору та додатків до договору, що містять інформацію про ціну за одиницю (грн/кВт*год), та викласти ціну за одиницю в наступній редакції: «Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за ціною, що з серпня 2021 р. становить 2,14032 грн/кВт*год. (без ПДВ)».

25.08.2021 додатковою угодою №4 (а.с. 27) сторони погодили збільшити на розрахунковий період з серпня 2021 р. ціну за одиницю товару у зв`язку із зміною середньозваженої ціни закупівлі електричної енергії на ринку «на добу на перед» (Црдн), пов`язаної з коливанням ціни на ринку, що визначається за оперативними даними ДП «Оператор ринку».

За умовою п. 2 додаткової угоди №4 від 25.08.2021 сторони погодили внести зміни до договору та додатків до договору, що містять інформацію про ціну за одиницю (грн/кВт*год), та викласти ціну за одиницю в наступній редакції: «Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за ціною, що з серпня 2021 р. становить 2,31321 грн/кВт*год. (без ПДВ)».

25.08.2021 додатковою угодою №5 (а.с. 28) сторони погодили збільшити на розрахунковий період з серпня 2021 р. ціну за одиницю товару у зв`язку із зміною середньозваженої ціни закупівлі електричної енергії на ринку «на добу на перед» (Црдн), пов`язаної з коливанням ціни на ринку, що визначається за оперативними даними ДП «Оператор ринку».

За умовою п. 2 додаткової угоди №5 від 25.08.2021 сторони погодили внести зміни до договору та додатків до договору, що містять інформацію про ціну за одиницю (грн/кВт*год), та викласти ціну за одиницю в наступній редакції: «Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за ціною, що з серпня 2021 р. становить 2,50322 грн/кВт*год. (без ПДВ)».

21.10.2021 додатковою угодою №3 (а.с. 25) сторони погодили збільшити на розрахунковий період з вересня 2021 р. ціну за одиницю товару у зв`язку із зміною середньозваженої ціни закупівлі електричної енергії на ринку «на добу на перед» (Црдн), пов`язаної з коливанням ціни на ринку, що визначається за оперативними даними ДП «Оператор ринку».

За умовою п. 2 додаткової угоди №3 від 21.10.2021 сторони погодили внести зміни до договору та додатків до договору, що містять інформацію про ціну за одиницю (грн/кВт*год), та викласти ціну за одиницю в наступній редакції: «Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за ціною, що з вересня 2021 р. становить 2,67357 грн/кВт*год. (без ПДВ)».

26.10.2021 додатковою угодою №6 (а.с. 29) сторони погодили збільшити на розрахунковий період з жовтня 2021 р. ціну за одиницю товару у зв`язку із зміною середньозваженої ціни закупівлі електричної енергії на ринку «на добу на перед» (Црдн), пов`язаної з коливанням ціни на ринку, що визначається за оперативними даними ДП «Оператор ринку».

За умовою п. 2 додаткової угоди №6 від 26.10.2021 сторони погодили внести зміни до договору та додатків до договору, що містять інформацію про ціну за одиницю (грн/кВт*год), та викласти ціну за одиницю в наступній редакції: "Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за ціною, що з жовтня 2021 р. становить 3,08023 грн/кВт*год. (без ПДВ)".

На виконання умов договору №854П-Т/121 від 04.01.2021 з урахуванням перелічених вище додаткових угод, відповідач продав, а позивач прийняв електричну енергію в обсязі 615 454,17 кВт*год на загальну суму 1 643 000,00 грн., про що сторони склали та підписали відповідні акти прийому-передачі електроенергії (а.с. 31, 33, 35, 37, 39, 41, 43, 45, 47, 49).

Позивач отриману електричну енергію на загальну суму 1 643 000,00 грн. оплатив в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких містяться в матеріалах справи (31зворот, 32, 33зворот, 34, 35зворот, 36, 37зворот, 38, 39зворот, 40, 41зворот, 42, 43зворот, 44, 44зворот, 45зворот, 46, 47зворот, 48, 49зворот, 50, 50зворот).

Вказані факти сторонами не заперечуються.

В обґрунтування позовних вимог ІТФ ім. М.М. Боголюбова НАН України зазначає, що внесення змін до договору №854П-Т/121 від 04.01.2021 шляхом укладення оспорюваних додаткових угод є неправомірним, оскільки відповідач не надав документального підтвердження коливання цін на товар у період з моменту укладення договору про закупівлю до моменту укладення додаткових угод, що є підставою для визнання додаткових угод №1 від 14.01.2021, №1 від 19.03.2021, №60 від 14.07.2021, №3, №4 та №5 від 25.08.2021, №3 від 21.10.2021 та №6 від 26.10.2021 недійсними та стягненню надмірно сплачених коштів у розмірі 182 332,73 грн.

ТОВ «Київські енергетичні послуги» проти задоволення позову заперечує та зазначає, що додаткові угоди укладалися між сторонами з огляду на коливання цін на ринку «на добу наперед», на підтвердження чого долучило до матеріалів справи довідки Державного підприємства «Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків», зокрема:

- довідку від 13.08.2021 за вих. №121/147 (а.с. 87), відповідно до якої за інформацією, яка розміщена на дату видачі довідки на сайті ДП «Оператор ринку», середньозважена ціна купівлі-продажу електричної енергії на ринку «на добу наперед» в торгівельній зоні Об`єднаної енергетичної системи України (ОЕС), складає за періоди: 01-10 липня 2021 р. - 1 055,60 грн/МВт*год (без ПДВ), 01-31 липня 2021 р. - 1 444,05 грн/МВт*год (без ПДВ), 01-10 серпня 2021 р. - 2 127,10 грн/МВт*год (без ПДВ); розрахункова зміна середньозваженої ціни РДН ОЕС за період 01-10 серпня 2021 р. до середньозваженої ціни РДН ОЕС за період 01-10 липня 2021 р. становить +101,51%; розрахункова зміна середньозваженої ціни РДН ОЕС за період 01-10 серпня 2021 р. до середньозваженої ціни РДН ОЕС за період 01-31 липня 2021 р. становить + 47,30%;

- довідку від 01.10.2021 за вих. №121/213 (а.с. 98), відповідно до якої середньозважена ціна купівлі-продажу електричної енергії на ринку «на добу наперед» в торгівельній зоні Об`єднаної енергетичної системи України (ОЕС), складає за серпень 2021 р. у розмірі 2 076,95 грн/МВт*год (без ПДВ), розрахункова зміна середньозваженої ціни РДН ОЕС за вересень 2021 р. складає 2 230,78 грн/МВт*год (без ПДВ); розрахункова зміна середньозваженої ціни РДН ОЕС за вересень 2021 р. до середньозваженої ціни РДН ОЕС за серпень 2021 р. становить +7,41%;

- довідку від 17.09.2021 за вих. №121/212 (а.с. 99), відповідно до якої за інформацією, яка розміщена на дату видачі довідки на сайті ДП «Оператор ринку», середньозважена ціна купівлі-продажу електричної енергії на ринку «на добу наперед» в торгівельній зоні Об`єднаної енергетичної системи України (ОЕС), складає за періоди: 01-31 серпня 2021 р. - 2 076,95 грн/МВт*год (без ПДВ), 01-10 вересня 2021 р. - 2 217,07 грн/МВт*год (без ПДВ); розрахункова зміна середньозваженої ціни РДН ОЕС за період 01-31 серпня 2021 р. до середньозваженої ціни РДН ОЕС за період 01-10 вересня 2021 р. становить +6,75%;

- довідку від 19.10.2021 №121/258 (а.с. 100), відповідно до якої за інформацією, яка розміщена на сайті ДП «Оператор ринку», середньозважена ціна купівлі-продажу електричної енергії на ринку «на добу наперед» в торгівельній зоні Об`єднаної енергетичної системи України (ОЕС), складає за періоди: 01-10 вересня 2021 р. - 2 217,07 грн/МВт*год (без ПДВ), 01-10 жовтня 2021 р. - 2 568,15 грн/МВт*год (без ПДВ), розрахункова зміна становить +15,84%; 01-30 вересня 2021 р. - 2 230,78 грн/МВт*год (без ПДВ), 01-10 жовтня 2021 р. - 2 568,15 грн/МВт*год (без ПДВ), розрахункова зміна становить +15,12%;

- довідку від 01.11.2021 за вих. №121/259 (а.с. 101), відповідно до якої розрахункова зміна середньозваженої ціни закупівлі електричної енергії без урахування тарифу на передачу, на розподіл електроенергії та без урахування ціни універсальної послуги і планових витрат на ринку «на добу наперед» (РДН) в торгівельній зоні Об`єднаної енергетичної системи України за жовтень 2021 року до середньозваженої ціни РДН ОЕС за вересень 2021 року могла складати: середньозважена ціна РДН ОЕС за вересень (період 01-30 вересня 2021) - 2 230,78 грн/МВт*год.; розрахункова середньозважена ціна РДН ОЕС за жовтень (період 01-31 жовтня 2021 р.) - 2 793,44 грн/МВт.*год., розрахункова зміна середньозваженої ціни РДН ОЕС за жовтень 2021 р. до середньозваженої ціни РДН ОЕС за вересень 2021 р. становить +25,22%.

Як вказано позивачем, зазначені додаткові угоди не відповідають вимогам Закону України «Про публічні закупівлі» та умовам проведеної закупівлі, що стало підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом.

Правові позиції сторін детально викладені вище.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 статті 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК визнання правочину недійсним є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

У відповідності до положень ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено вище, за результатами процедури закупівлі UA-2020-11-25-001372-а між позивачем та відповідачем укладено договір №854П-Т/121 від 04.01.2021, відповідно до якого відповідач поставив, а позивач прийняв та оплатив електричну енергію.

При цьому, сторони підписали оспорювані додаткові угоди, якими ціна (тарифи) електричної енергії була змінена в бік збільшення.

Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначено Законом України «Про публічні закупівлі» (тут і далі - у редакції, чинній станом на час укладення договору про закупівлю та оспорюваних додаткових угод до нього).

Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону України «Про публічні закупівлі» відносини, пов`язані зі сферою публічних закупівель, регулюються виключно цим Законом і не можуть регулюватися іншими законами, крім випадків, встановлених цим Законом.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 цього Закону договір про закупівлю визначається як господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі / спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Основні вимоги до договору про закупівлю та внесення змін до нього урегульовані статтею 41 Закону України «Про публічні закупівлі», частиною першою якої визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Частиною четвертою статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції / пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі / спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції / пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

За загальним правилом істотні умови договору про закупівлю, однією з яких є ціна товару, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі (частина п`ята статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі»). Однак зазначена норма передбачає випадки, коли допустима зміна істотних умов договору про закупівлю.

У спірних правовідносинах договір про закупівлю та оспорювані додаткові угоди до нього були укладені у період дії положень норм частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» у двох редакціях: 1) Закону № 114-ІХ (договір про закупівлю та додаткові угоди до нього №1 від 14.01.2021 та №1 від 19.03.2021) та 2) Закону № 1530-ІХ (додаткові угоди до договору №60 від 14.07.2021, №3, №4 та №5 від 25.08.2021, №3 від 21.10.2021 та №6 від 26.10.2021).

Суд першої інстанції цілком вірно встановив, що під час оцінки спірних правовідносин слід застосовувати законодавство, чинне на момент їх виникнення.

Щодо застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (у редакції Закону № 114-ІХ), слід зазначити таке.

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (у редакції Закону № 114-ІХ, чинній на момент укладення договору про закупівлю та оспорюваних додаткових угод до нього №1 від 14.01.2021 та №1 від 19.03.2021) істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10% пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку в разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

24.01.2024 Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі №922/2321/22, в якій вирішувалось питання про те, чи дозволяють норми пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (у редакції Закону № 114-ІХ) збільшувати ціну товару більш ніж на 10% від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю.

У пунктах 88-90 наведеної постанови Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:

« 88. Ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

89. Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

90. У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.».

Такий правовий висновок неодноразово також викладався у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.04.2024 у справі №922/433/22, від 01.10.2024 у справі №918/779/23, від 06.02.2025 у справі №910/5182/24, від 18.02.2025 у справі №925/889/23 тощо, де інтерпретовано та застосовано положення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» як імперативну норму, яка визначає верхню межу дозволеного відсоткового збільшення ціни за одиницю товару - не більше 10 % від ціни товару, погодженої сторонами в договорі про закупівлю.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, згідно з положеннями пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (у редакції Закону № 114-ІХ) зміна ціни в договорі закупівлі допускається за таких умов:

- збільшення ціни за одиницю товару до 10 %;

- збільшення ціни має бути пропорційне збільшенню ціни цього товару на ринку в разі коливання його ціни на ринку;

- така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;

- така зміна може відбуватися не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю;

- обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

До того ж застосована законодавцем при формулюванні цієї норми конструкція «не частіше ніж один раз на 90 днів» фактично надає можливість вносити зміни до ціни товару неодноразово, але лише в межах дозволеного відсоткового збільшення ціни за одиницю товару - не більше 10%.

Щодо застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» у редакції Закону № 1530-ІХ, суд зазначає таке.

Законом № 1530-ІХ внесено зміни до Закону України «Про публічні закупівлі» (у редакції Закону № 114-ІХ, чинній на момент укладення додаткових угод до договору про закупівлю №60 від 14.07.2021, №3, №4 та №5 від 25.08.2021, №3 від 21.10.2021 та №6 від 26.10.2021) та викладено пункт 2 частини п`ятої статті 41 цього Закону в такій редакції: «Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії"»

Внесеними Законом № 1530-IX змінами у першому реченні пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» слова «підписання договору про закупівлю» замінені словами «підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару», а друге речення після слів «дизельного пального» доповнено словом «природного». Ці зміни полягали, зокрема, у корегуванні обмеження щодо мінімального 90-денного строку змін до ціни за одиницю товару після підписання договору про закупівлю. Водночас порогове значення у 10 % залишилося незмінним і застосовується й надалі.

Так, на відміну від норм пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» у редакції Закону № 114-ІХ, який урегульовував можливість збільшення ціни за одиницю товару не частіше ніж один раз на 90 днів лише з моменту підписання договору про закупівлю, положеннями цього пункту в редакції Закону № 1530-IX визначено, що строк зміни умов договору може відраховуватись як з моменту підписання договору, так і з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Тобто редакцією цієї норми законодавець передбачив лише можливість внесення зміни до ціни договору неодноразово: вперше - один раз у перші 90 днів з дня підписання договору; другий і подальші рази - один раз на 90 днів, які починаються з моменту останньої зміни ціни.

Додатково на підтвердження зазначеного свідчить зміст пояснювальної записки до проєкту Закону № 1530-IX (див. https://itd.rada.gov.ua/billinfo/Bills/pubFile/634356), згідно з якою метою його прийняття було завершити реформу органу оскарження у сфері публічних закупівель, що відповідно дозволяє стверджувати, що подібні зміни вочевидь не були спрямовані на те, щоб дозволити учасникам публічних закупівель (виконавцям) після підписання договору збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни товару, погодженої сторонами в договорі про закупівлю.

Іншими словами, зміни та доповнення до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», внесені Законом № 1530-IX, стосуються лише встановлення альтернативного варіанта визначення моменту початку обчислення строку для зміни ціни за одиницю товару - 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю або 90 днів з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару.

Проте пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» як у редакції, викладеній Законом №114-ІХ, так і в редакції, викладеній Законом № 1530-ХІ, однаково передбачено, що такі обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовуються у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Водночас положення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» у редакції Закону № 1530-ХІ не містять змін щодо максимально можливого збільшення розміру ціни за одиницю товару, погодженої сторонами договору закупівлі, визначеної попередньою редакцією цієї норми на рівні не більше 10%. У будь-якому випадку загальний розмір збільшення ціни не може перевищувати 10% ціни, встановленої в договорі закупівлі.

Філологічне тлумачення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» свідчить, що зміна істотних умов договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі допускається лише у випадках, прямо передбачених цією нормою. Одним із цих випадків є збільшення ціни товару, але за умови, що таке збільшення не може перевищувати нормативно визначеного відсоткового значення суми, встановленої в договорі про закупівлю, яке у пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» унормовано на рівні не більше 10%.

До того ж визначене законодавцем відсоткове значення обмеження суми є граничним (пороговим) і відповідний ліміт зміни ціни слід враховувати при кожному внесенні змін до договору про закупівлю, а не застосовувати щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Іншими словами, це означає, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору (у разі коливання ціни товару на ринку) не може перевищувати нормативно закріпленого 10% значення для зміни ціни, визначеної в договорі про закупівлю.

Отже, норми пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» визначають правила внесення змін до договору про закупівлю без проведення нової процедури закупівлі, зокрема, надаючи можливість внесення цих змін у разі збільшення ціни товару, однак за умови, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору не повинне перевищувати нормативно визначеного граничного (порогового) відсоткового значення суми, визначеної в договорі про закупівлю, а не застосовуватися щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Такі послідовні зміни не повинні спрямовуватися на ухиляння від виконання положень цієї норми Закону України «Про публічні закупівлі» .

Інший підхід до розуміння положень пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» , який передбачає щоразу з кожним внесення змін можливість збільшення ціни договору до 10 %, тобто можливість необмеженого збільшення ціни (понад 10% ціни договору закупівлі) при незмінному загальному розмірі суми закупівлі, може призвести до нівелювання мети законодавчого регулювання процедур закупівлі, адже відкриває шлях до маніпулювання учасниками загальною вартістю пропозицій, внаслідок чого відкривається можливість під час процедури усунути конкурентів, запропонувавши найнижчу ціну, та після укладення договору підвищити ціну до рівня економічно обґрунтованої.

Укладення додаткових угод до договору про закупівлю щодо зміни ціни на товар із урахуванням подібного підходу спотворюватиме результати торгів та зводитиме нанівець економію, яку було отримано під час підписання договору, та, як наслідок, робитиме результат закупівлі невизначеним й зумовлюватиме неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону України «Про публічні закупівлі» .

Окрім того, збільшення ціни може призвести до того, що кількість товарів настільки зменшиться, що виконання договору закупівлі в такому обсязі не відповідатиме господарській меті укладення замовником договору закупівлі.

До того ж застосування підходу, який передбачає можливість збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10% пропорційно збільшенню ціни товару на ринку, у разі коливання ціни цього товару, спотворюватиме принцип добросовісної конкуренції серед учасників.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.11.2025 у справі №920/19/24 з урахуванням наведеного вище аналізу нормативного припису п.2 ч.5 ст.41 Закону, беручи до уваги усталену та послідовну судову практику, вважала, що зміна тлумачення цієї норми та запровадження протилежного підходу щодо можливості неодноразового збільшення ціни товару на 10% при кожному внесенні змін до договору про закупівлю більше нагадує власне зміну цієї норми та, як наслідок, порушуватиме принцип правової визначеності.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду висновула, що зміна умов договору про закупівлю щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10% не допускається, зокрема, у випадку закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Внесені зміни Законом № 1530-ІХ до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» не стосуються встановленої первісною редакцією цього Закону заборони збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10%, в тому числі і при здійсненні закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі №920/19/24).

Поряд з тим, судова колегія відхиляє доводи апелянта про наявність підстав для застосування п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» у редакції закону від 27.05.2026 № 4888-IX.

Так, 27.05.2026 Верховною Радою України ухвалено Закон України № 4888-IX «Про публічні закупівлі» (далі - Закон № 4888-IX), яким, зокрема, внесено зміни до чинного Закону України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 № 922-VIII (далі - Закон № 922-VIII). З 24.06.2026 набрали чинності окремі положення Закону № 4888-IX, у тому числі положення, якими змінено п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIII.

Апеляційний господарський суд зауважує, що набрання з 24.06.2026 законної сили положеннями згаданого закону не має ретроспективної дії щодо правовідносин 2021 року.

До того ж приписами ст. 5 ЦК України унормовано, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та / або набуття чинності іншими.

Відтак при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.

Наведене вище підтверджується також положеннями п. 2 розділу ХІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4888-IX, згідно якого зазначено, що договори про закупівлю, укладені у порядку та на умовах, встановлених до введення в дію цього Закону, виконуються в повному обсязі до закінчення строку, на який такі договори були укладені. Зміни до таких договорів вносяться у порядку та на умовах, встановлених до введення в дію цього Закону.

Таким чином зазначений п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» у редакції Закону № 4888-IX не підлягає застосуванню до правовідносин у цій справі, оскільки, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен установити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними саме на момент їх вчинення. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме у момент його укладання, зокрема, суперечив актам цивільного законодавства.

Відповідач в додаткових поясненнях від 17.08.2026 просив врахувати постанову Верховного Суду від 22.07.2026 № 922/3937/25, в якій надано правовий висновок щодо застосування постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 «Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування».

Вказана постанова набрала чинності 19.10.2022.

В преамбулі вказаної постанови установлено, що закупівлі, розпочаті до набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів України № 1254 від 25.09.2025, завершуються в порядку, що діяв до її набрання чинності; договори про закупівлю, укладені в порядку та на умовах, установлених до набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів України № 1254 від 25.09.2025, виконуються в повному обсязі до закінчення строку, на який такі договори були укладені; зміни до таких договорів вносяться в порядку та на умовах, установлених до набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів України № 1254 від 25.09.2025.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.01.2021 сторони уклали договір №854П-Т/121 про постачання електричної енергії споживачу, строк дії якого, відповідно до п. 13.1 договору, закінчився 31.12.2021, до вказаного договору сторонам було укладено додаткові угоди, зокрема, додаткову угоду №1 від 19.03.2021, додаткову угоду №60 від 14.07.2021, додаткову угоду №3 від 25.08.2021, додаткову угоду №4 від 25.08.2021, додаткову угоду №5 від 25.08.2021, додаткову угоду №3 від 21.10.2021, додаткову угоду №6 від 26.10.2021.

Водночас, враховуючи, що постанова Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 набрала чинності 19.10.2022, її положення не можуть бути застосовані до спірних додаткових угод, оскільки зазначені спірні додаткові угоди було укладено в 2021 році.

Крім того, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем документально не підтверджено коливання ціни на електричну енергію у період укладення спірних додаткових угод.

Як зазначено вище, 04.01.2021 сторони уклали договір №854П-Т/121 про постачання електричної енергії споживачу, відповідно до якого кількість електричної енергії на 01.01.2021 - 31.12.2021 визначено в обсязі 770 000 кВт*год.

Так, за умовами Комерційної пропозиції, яка є додатком 1 до цього договору, ціна (тариф) електричної енергії за пропозицією відповідача складала 1,7781 грн/кВт*год. без ПДВ та 2,1337 грн/кВт.*год. з ПДВ.

Водночас, в подальшому сторонами укладалися додаткові угоди, якими було змінено ціну за одиницю товару.

Зокрема, 14.01.2021 укладено додаткову угоду №1, якою збільшено ціну електричної енергії на 0,2112 грн/кВт*год (з ПДВ) до 1,9541 грн/кВт*год без ПДВ та 2,3450 грн/кВт.*год з ПДВ.

19.03.2021 укладено додаткову угоду №1, якою збільшено ціну електричної енергії до 1,98165 горн/кВт.*год без ПДВ та 2,37799 грн/кВт*год з ПДВ.

14.07.2021 укладено додаткову угоду №60, якою сторони домовилися внести зміни до договору та додатків до нього, що містять інформацію про ціну за одиницю (грн/кВт*год.), та викласти ціну за одиницю в такій редакції: споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за ціною, що: в лютому 2021 р. становить 2,3779 грн/кВт.*год. з ПДВ; в березні 2021 р. становить 2,3619 грн/кВт.*год. з ПДВ; в квітні 2021 р. становить 2,3781 грн кВт*год. з ПДВ; в травні 2021 р. становить 2,3776 грн/кВт.*год. з ПДВ; в червні 2021 р. становить 2,3796 грн/кВт*год. з ПДВ.

25.08.2021 укладено додаткову угоду №3, якою збільшено ціну електричної енергії з серпня 2021 р. до 2,14032 грн/кВт.*год. без ПДВ, додаткову угоду №4, якою збільшено ціну електричної енергії з серпня 2021 р. до 2,31321 грн/кВт.*год. без ПДВ, додаткову угоду №5, якою збільшено ціну електричної енергії з серпня 2021 р. до 2,50322 грн/кВт.*год без ПДВ.

21.10.2021 укладено додаткову угоду №3, якою збільшено ціну електричної енергії з вересня 2021 р. до 2,67357 грн/кВт.*год без ПДВ.

26.10.2021 укладено додаткову угоду №6, якою збільшено ціну електричної енергії з жовтня 2021 р. до 3,08023 грн/кВт.*год без ПДВ.

Отже, з наведеного вбачається, що зазначеними додатковим угодами до договору ціну електричної енергії за 1 кВт.*год збільшено з 1,7781 грн/кВт.*год. без ПДВ до 3,08023 грн/кВт.*год. без ПДВ, що призвело до значного підвищення ціни, а саме на 73,23% від ціни визначеної основним договором, з одночасним зменшенням обсягів постачання з 770 000 кВт*год. до 615 454,17 кВт*год., або на 154 545,83 кВт*год.

При цьому, суд зазначає, що додатковою угодою №1 від 14.01.2021 ціну електричної енергії збільшено на 0,2112 грн/кВт*год. з ПДВ (0,1712 грн/кВт*год. без ПДВ) з 1,7781до 1,9541 грн/кВт*год без ПДВ та з 2,1337 грн/кВт*год. з ПДВ до 2,3450 грн/кВт*год. з ПДВ, що не перевищує 10% ціни договору.

Слід врахувати, що кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 912/1580/18, від 02.12.2020 у справі № 913/368/19, від 11.05.2023 у справі № 910/17520/21).

Тобто сам факт збільшення ціни товару на ринку не обов`язково тягне підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору.

При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Як коливання ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період укладання договору і до внесення відповідних змін до нього.

Водночас, на підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, - як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження.

Законом України «Про публічні закупівлі» не передбачено форму / вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2025 у справі № 916/747/24).

Параграфом 1 глави 5 розділу І ГПК України унормовані основні положення про докази. При цьому суд виходить із того, що спеціальним законодавством у сфері публічних закупівель не визначено певний орган чи особу, яку законодавець наділив би повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку.

Під час визначення щодо доказів на підтвердження коливання ціни товару на ринку слід виходити як з аналізу норм чинного законодавства щодо повноважень та функцій суб`єктів надання такої інформації (наприклад, до цих суб`єктів можна віднести, Державну службу статистики України, на яку постановою КМУ від 10.09.2014 № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» покладено функцію з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку; державне підприємство «Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків», яке на замовлення суб`єкта господарювання виконує цінові / товарні експертизи, зокрема, щодо відповідності ціни договору наявній кон`юнктурі певного ринку товарів; ТПП України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації, тощо), так і положень щодо доказів, які закріплені у главі 5 розділу І ГПК України.

Таким чином, з-поміж іншого, довідки, експертні висновки ТПП України, тощо можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку. Втім судам у порядку статті 86 ГПК України слід їх досліджувати та оцінювати за критеріями належності, допустимості, достовірності, вірогідності з точку зору саме факту коливання ціни на товар.

Наведене узгоджується із висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.11.2025 у справі №920/19/24.

Частиною 1 статті 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За умовами статей 76, 77, 78 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Так, відповідачем на підтвердження зміни (коливання) ціни на ринку «на добу наперед» долучено до матеріалів справи довідки ДП «ДЕРЖЗОВНІШІНФОРМ», дослідивши які суд першої інстанції цілком вірно встановив, що ці довідки не є належними та допустимими доказами на підтвердження зміни (коливання) цін на РДН на час укладення оспорюваних додаткових угод.

Зокрема, відповідачем взагалі не долучено до матеріалів справи доказів зміни (коливання) ціни на електричну енергію на ринку «на добу наперед» станом на момент укладення додаткових угод №1 від 19.03.2021 та №60 від 14.07.2021, якими змінено ціну товару з 2,3450 грн/кВт.*год. з ПДВ до 2,3796 грн/кВт.*год з ПДВ.

Додатковими угодами №3, №4 та №5 від 25.08.2021 сторони погодили зміну ціни за електричну енергію з серпня 2021 року, додатковою угодою №3 від 21.10.2021 сторонами погоджено зміну ціни за електричну енергію з вересня 2021 року та додатковою угодою №6 від 26.10.2021 сторони погодили зміну ціни за електричну енергію з жовтня 2021 року, при цьому відповідачем надано довідки ДП «ДЕРЖЗОВНІШІНФОРМ» від 13.08.2021 №121/147, від 01.10.2021 №121/213, від 17.09.2021 за вих №121/212, від 19.10.2021 №121/258, від 01.11.2021 №121/259, дослідивши які не можна дійти до беззаперечного висновку, що зміни до ціни за електричну енергію, які вносилися згідно з цими додатковими угодами, були пропорційними коливанню цін на ринку.

За таких обставин, суд першої інстанції цілком вірно погодився із доводами позивача, що відповідач при укладенні оспорюваних додаткових угод №1 від 19.03.2021, №60 від 14.07.2021, №3, №4 та №5 від 25.08.2021, №3 від 21.10.2021 та №6 від 26.10.2021 не обґрунтував підстави для збільшення ціни електричної енергії.

Отже, як зазначено вище, внаслідок укладення оспорюваних додаткових угод до договору ціну електричної енергії за 1 кВт.*год збільшено з 1,7781 грн/кВт*год. без ПДВ до 3,08023 грн/кВт.*год. без ПДВ, що призвело до значного підвищення ціни на 73,23%, з одночасним зменшенням обсягів постачання з 770 000 кВт*год. до 615 454,17 кВт*год., або на 154 545,83 кВт*год.

При цьому, слід врахувати, що додатковою угодою №1 від 14.01.2021 ціну електричної енергії збільшено на 0,2112 грн/кВт*год. з ПДВ (0,1712 грн/кВт*год без ПДВ) з 1,7781до 1,9541 грн/кВт*год без ПДВ та з 2,1337 грн/кВт*год. з ПДВ до 2,3450 грн/кВт*год. з ПДВ, що не перевищує 10% ціни договору.

Слід зазначити і про те, що відповідач здійснює господарську діяльність у сфері торгівлі електричною енергією, а відтак, з огляду на вказане, мав володіти достатніми знаннями щодо можливості коливання ціни на електричну енергію, та, відповідно перебачити пов`язані з цим ризики, зокрема закладення відповідних ризиків у тендерну пропозицію.

Верховним Судом у постанові від 12.09.2019 у справі №915/1868/18 наголошено, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених Законом.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для визнання оспорюваних додаткових угод №1 від 19.03.2021 та №60 від 14.07.2021, №3, №4 та №5 від 25.08.2021, №3 від 21.10.2021, №6 від 26.10.2021 до договору недійсними, оскільки ними передбачено підвищення ціни на електричну енергію з перевищенням максимального ліміту у 10%, а також за відсутності належного документального обґрунтування, що не відповідає вимогам пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», що має наслідком часткове задоволення цих вимог. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовної вимоги про стягнення з 182 332,73 грн. - надмірно сплачених бюджетних коштів, слід зазначити таке.

Позивач вказує, що грошові кошти в сумі 182 332,73 грн. є такими, що були безпідставно отримані відповідачем, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов`язаний їх повернути, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України.

Проте суд першої інстанції цілком вірно не погодився із доводами позивача про те, що грошові кошти, отримані стороною за договором, можуть стягуватися на підставі ст. 1212 ЦК України, у разі визнання недійсними додаткових угод до цього договору, вказавши наступне.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Системний аналіз положень статей 11, 177, 202, ст. 212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Загальна умова частини першої ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна,ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Таким чином, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 ЦК.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 25.02.2015 № 3-11гс15 та від 24.09.2014 № 6-122цс14.

Виключенням є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв`язку з зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

У справі, що розглядається, недійсними є додаткові угоди №1 від 19.03.2021 та №60 від 14.07.2021, №3, №4 та №5 від 25.08.2021, №3 від 21.10.2021, №6 від 26.10.2021, укладені до договору. Недійсність цих додаткових угод не означає відсутність між сторонами договірних відносин, адже відносини між ними врегульовані договором, тобто зобов`язання є договірними.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

У ч. 2 ст. 712 ЦК передбачено, що до договору постачання застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У ст. 669 ЦК визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 670 ЦК якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Таким чином, обов`язок з повернення грошової суми, сплаченої за кількість товару, який не був поставлений покупцеві, врегульований нормами Глави 54 ЦК «Купівля-продаж» і тому як правова підстава такого повернення не може бути застосована ст. 1212 ЦК України.

Недійсність додаткових угод №1 від 19.03.2021 та №60 від 14.07.2021, №3, №4 та №5 від 25.08.2021, №3 від 21.10.2021, №6 від 26.10.2021 означає, що зобов`язання сторін регулюються договором №854П-Т/121 про постачання електричної енергії споживачу.

Відповідно до цього договору відповідач повинен був поставити позивачу 770 000 кВт*год. за ціною 1,9541 грн/кВт*год. без ПДВ з урахуванням додаткової угоди №1 від 14.01.2021.

Однак, ТОВ «Київські енергетичні послуги» поставило відповідно до договору лише 615 454,17 кВт*год. Відповідно, отримана відповідачем оплата за товар, який не був ним поставлений, підлягає стягненню з відповідача на підставі ч. 1 ст. 670 ЦК, а не ст. 1212 ЦК.

У п. 13.1. договору встановлено, що умови цього договору починають виконуватись з дати початку постачання електричної енергії, зазначеної у заяві-приєднанні, яка є додатком 2 до цього договору та діє до 31.12.2021 включно, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

За таких обставин, оскільки між сторонами існують договірні відносини, то правовою підставою для задоволення вимог про стягнення надмірно сплачених коштів (коштів, сплачених за товар, який так і не було поставлено) є ч. 1 ст. 670 ЦК, а ст. 1212 ЦК застосуванню до цих правовідносин не підлягає.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі 917/1739/17 зроблено висновок, що правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові. Суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися при вирішенні спору. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Суд першої інстанції цілком вірно, перевіривши наданий позивачем розрахунок надмірно сплачених коштів, зазначив, що позивач для визначення загального розміру коштів, які підлягали сплаті за спірний період правомірно застосував тариф у січні 2021 році у розмірі 1,9541 грн/кВт*год. без ПДВ, передбачений додатковою угодою №1 від 14.01.2021, водночас, у подальшому у період з лютого по жовтень 2021 року позивач застосував тариф у розмірі 1,98165 грн/кВт*год. без ПДВ, передбачений додатковою угодою №1 від 19.03.2021, яка визнана судом недійсною.

Водночас до правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем, з урахуванням додаткової угоди №1 від 14.01.2021 підлягає застосуванню тариф у розмірі 1,95410 грн/кВт*год. без ПДВ.

Отже, за розрахунком суду першої інстанції, який був перевірений судом апеляційної інстанції, виходячи із тарифу 1,95410 грн/кВт*год. без ПДВ, позивач мав сплатити на користь відповідача за отриману електричну енергію у період з січня по жовтень 2021 року включно 1 443 190,79 грн. з ПДВ, однак сплатив 1 643 000,00 грн. з ПДВ, внаслідок чого розмір надмірно сплачених позивачем бюджетних коштів становить 199 809,20 грн., разом із тим, оскільки суд не має права виходити за межі позовних вимог, позовні вимоги про стягнення надмірно сплачених бюджетних коштів підлягають задоволенню в межах заявленої суми, тобто у розмірі 182 332,73 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

За таких обставин, оскільки між сторонами існують договірні відносини, то правовою підставою для задоволення вимог про стягнення надмірно сплачених коштів (коштів, сплачених за товар, який так і не було поставлено) є ч. 1 ст. 670 ЦК, а ст. 1212 ЦК застосуванню до цих правовідносин не підлягає.

Наведене узгоджується із висновками викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22.

Доводи апеляційної скарги вказаних вище висновків не спростовують.

Додатково колегія суддів зауважує на наступному.

Наявність або відсутність коливань ціни на електроенергію, так само як і величина такого коливання не відміняє імперативну дію пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» заборону збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10%.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

За таких обставин, здійснивши перевірку та оцінку всіх належних доказів, наявних у матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 у справі № 910/15681/25 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 у справі № 910/15681/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 у справі № 910/15681/25 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 07.09.2026.

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді П.В. Горбасенко

О.О. Хрипун