Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №910/2319/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" вересня 2026 р. Справа№ 910/2319/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Спаських Н.М.

суддів: Гончарова С.А.

Горбасенка П.В.

при секретарі судового засідання: Кузьменко А.М.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 01.09.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу від 01.07.2026 Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2026

у справі № 910/2319/26 (суддя Сташків Р.Б.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «ТЕХЕНЕРГО» (м. Львів)

до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (м. Київ)

про стягнення 307267,90 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

У березні 2026 року Приватне акціонерне товариство "ТЕХЕНЕРГО" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - відповідач) про стягнення 3% річних у сумі 94278 грн та інфляційних втрат у сумі 212989,90 грн, нарахованих за період з 16.12.2023 по 01.08.2024 на суму заборгованості, стягнутої в межах справи № 910/19361/23, та не сплаченої у вказаний період.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачем рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2024 у справі № 910/19361/23 (залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2024), яким з відповідача на користь позивача стягнуто 4999879,87 грн основного боргу, 814935,71 грн інфляційних втрат та 219426,11 грн 3% річних, було фактично виконано лише 02.08.2024. У зв`язку з цим позивач звернувся за стягненням додаткових інфляційних втрат та 3% річних на суму основного боргу за період після прийняття рішення у справі та до часу фактичної сплати боргу, на підставі частини 2 статті 625 ЦК України.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.06.2026 у справі №910/2319/26 позов задоволено частково.

Стягнуто з АТ «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (код 24584661) на користь ПрАТ «ТЕХЕНЕРГО» (код 23891483) 212989 грн 90 коп. інфляційних втрат, 93868 грн 16 коп. 3% річних та 3682 грн 30 коп. судового збору.

У решті позову відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Господарського суду міста Києва від 02.04.2024 у справі №910/19361/23 з відповідача на користь позивача стягнуто 4999879 грн 87 коп. основного боргу, 814935 грн 71 коп. інфляційних втрат та 219426 грн 11 коп. 3% річних. При цьому інфляційні втрати та 3% річних у межах указаної справи нараховувалися за період з 22.02.2022 до 15.12.2023.

Суд першої інстанції зазначив, що день фактичної сплати боргу (01.08.2024) не включається до періоду нарахування 3% річних, з посиланням на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13.06.2018 у справі № 922/1008/16. Водночас суд визнав, що цей фактор не впливає на правильність обчислення інфляційних втрат, оскільки індекси інфляції розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретну дату. Розрахунок інфляційних втрат позивач обмежив липнем 2024 року. З огляду на викладене, обмеживши період нарахування по 31.07.2024, суд першої інстанції стягнув з відповідача 212989,90 грн інфляційних втрат та лише 93868,16 грн 3% річних, відмовивши у стягненні решти 409,84 грн 3% річних.

Заяву позивача про зменшення позовних вимог суд першої інстанції залишив без розгляду як подану з порушенням строку на її подання та за відсутності клопотання про поновлення такого строку.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», 01.07.2026 через систему «Електронний суд» звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2026 у справі №910/2319/26. Ухвалити нове рішення про відмову Приватному акціонерному товариству «Техенерго» в задоволенні позовних вимог. Судові витрати покласти на позивача.

Мотивуючи вимоги апеляційної скарги щодо незаконності та необґрунтованості оскаржуваного рішення, апелянт зазначає, що спірні правовідносини виникли з приводу виконання Договору №21.20.028/19-121-08-21-10632 від 22.07.2021, укладеного між позивачем та філією «ВП ЗАЕС», місцезнаходженням якої є тимчасово окупована територія України - місто Енергодар Запорізької області. На підтвердження цієї обставини апелянт посилається на те, що Акт здачі-приймання роботи №5 від 31.08.2022 та Акт здачі-приймання роботи №6 від 31.08.2022 підписані сторонами саме за місцезнаходженням відповідача у місті Енергодарі, яке з 04.03.2022 тимчасово окуповане російською федерацією, що, на переконання апелянта, є загальновідомим фактом, який не потребує доказування в силу статті 75 ГПК України.

Апелянт стверджує, що відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (податковою адресою) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним, а тому зазначені акти здачі-приймання робіт, підписані у період з березня по серпень 2022 року, є нікчемними в силу закону та не створюють для сторін жодних правових наслідків. У зв`язку з цим апелянт заперечує наявність у позивача права на отримання грошових коштів за виконані роботи та, відповідно, наявність у відповідача кореспондованого обов`язку здійснювати їх оплату.

На обґрунтування своєї позиції апелянт посилається на правовий висновок Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, згідно з яким положення статті 13-1 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» поширюються на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, з огляду на загальновідомий факт їх окупації. Апелянт вважає, що суд першої інстанції в порушення вимог ч.4 статті 236 ГПК України не врахував наведений висновок Верховного Суду, неправомірно відхилив доводи відповідача про нікчемність спірних правочинів та не надав належної оцінки обставині тимчасової окупації місцезнаходження філії «ВП ЗАЕС», що, на думку апелянта, і призвело до ухвалення незаконного рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.

07.08.2026 через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від ПрАТ «Техенерго» надійшов відзив на апеляційну скаргу АТ «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», у якому позивач заперечує проти доводів апелянта та просить рішення Господарського суду міста Києва від 16 червня 2026 року у справі №910/2319/26 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Узагальнені доводи позивача проти апеляційної скарги відповідача зводяться до такого.

Позивач зазначає, що дійсність Договору №21.20.028 на виконання робіт від 22 липня 2021 року, укладеного між сторонами, вже була предметом судової оцінки в межах справи №910/19361/23 за позовом ПрАТ «Техенерго» до АТ «НАЕК «Енергоатом» про стягнення боргу. За результатами розгляду якої рішенням Господарського суду міста Києва від 02 квітня 2024 року з відповідача на користь позивача стягнуто основний борг за вказаним Договором у розмірі 4 999 879,87 грн, а зазначене рішення повністю виконано відповідачем 02 серпня 2024 року. Вважає, що доводи апелянта щодо нікчемності Договору з підстав перебування позивача на окупованій території, не можуть бути застосовані у новому спорі та не спростовують наявності та дійсності грошового зобов`язання, яке вже підтверджене судовим рішенням та фактично виконане відповідачем. Тому позивач набув право на нарахування 3% річних та інфляційних втрат за весь час прострочення виконання цього зобов`язання відповідно до ч.2 статті 625 ЦК України, в т.ч. за період до часу проведення відповідачем повного розрахунку після прийняття рішення суду.

Позивач також звертає увагу, що в апеляційній скарзі відповідача відсутні будь-які заперечення щодо періоду нарахування та розміру стягнутих судом першої інстанції сум 3% річних та інфляційних втрат, а доводи апелянта стосуються виключно дійсності підстави виникнення зобов`язання.

Крім того, позивач посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 02 липня 2025 року у справі №903/602/24, відповідно до якої наявність судового рішення про стягнення заборгованості не припиняє грошового зобов`язання боржника та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на нарахування 3% річних та інфляційних втрат виникає відповідно за кожен день/місяць з моменту порушення зобов`язання та існує до моменту його усунення шляхом проведення повного розрахунку.

Явка представників сторін.

У судове засідання, призначене на 01.09.2026, з`явилися представники позивача та відповідача.

Представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просить її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати з повною відмовою в позові.

Представник позивача просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції, мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Як убачається з матеріалів справи, 22.07.2021 між позивачем (підрядник) та відповідачем (замовник) було укладено договір №21.20.028/19-121-08-21-10632 (далі - Договір), за умовами пункту 1.1 якого замовник доручив, а підрядник прийняв на себе зобов`язання виконати роботи: "Технічне переоснащення. ВП ЗАЕС, м. Енергодар, Промислова, 133. Енергоблоки №1-6. Модернізація системи управління резервних дизель-генераторів. Виконання додаткового обсягу проектних робіт" (код згідно ДК 016.2010-71.12).

Колегія суддів встановила, що попередньо позивач звертався до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача грошових коштів у загальному розмірі 6034659,33 грн, з яких: 4999879,87 грн - основний борг, 219843,75 грн - 3% річних та 814935,71 грн - інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.04.2024 у справі №910/19361/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2024, позов задоволено частково: з АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь ПрАТ "ТЕХЕНЕРГО" стягнуто 4999879 грн 87 коп. основного боргу, 814935 грн 71 коп. інфляційних втрат та 219426 грн 11 коп. 3% річних.

При цьому інфляційні втрати та 3% річних стягнуті у справі №910/19361/23 за період з 22.02.2022 по 15.12.2023.

На підставі положень ч.4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" сформовано усталену практику конвенційних органів, згідно з якою одним із основних елементів верховенства права є принцип правової певності, що передбачає, зокрема, неможливість поставити під сумнів судове рішення, яке набрало законної сили.

Згідно ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів відхиляє в зв`язку із цим доводи і заперечення відповідача, що на стадії апеляційного провадження по справі № 910/2319/26 колегія суддів має оцінити Договір №21.20.028/19-121-08-21-10632 від 22.07.2021, укладений між позивачем та філією «ВП ЗАЕС» (яким обґрунтовано основний позов у справі №910/19361/23) і прийти до висновку про його нікчемність для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача у справі № 910/2319/26.

Дійсність та обставини виконання Договору № 21.20.028/19-121-08-21-10632 від 22.07.2021, включно з фактом виконання та прийняття робіт за актами здачі-приймання № 1-6, вже були предметом судового розгляду у справі №910/19361/23 за позовом ПрАТ «Техенерго» до АТ «НАЕК «Енергоатом» про стягнення основного боргу за цим самим Договором.

Питання нікчемності Договору стосується виключно предмету спору у справі №910/19361/23 і не відноситься до предмету доказування щодо права позивача донарахувати інфляційні втрати та 3% річних по ст. 625 ЦК України за період після прийняття рішення у справі № 910/19361/23 і до часу повної сплати основного боргу по Договору №21.20.028/19-121-08-21-10632 між сторонами, що натомість є предметом спору у справі № 910/2319/26.

З огляду на приписи частини 4 статті 75 ГПК України, колегія суддів при вирішенні даного спору виходить із фактів, встановлених рішенням Господарського суду міста Києва від 02.04.2024 у справі №910/19361/23, яке набрало законної сили та є чинним.

Так, зазначеним рішенням встановлено факт наявності основної заборгованості відповідача перед позивачем за Договором у сумі 4999879,87 грн., яку було стягнуто примусово.

За приписами статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За правилами ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів наголошує, що з урахуванням положень ст. 599 ЦК України, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора про стягнення боргу, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Судове рішення про стягнення боргу лише засвідчує/підтверджує чинність боргового зобов`язання.

Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати в судовому порядку стягнення з нього інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 11.03.2020 у справі №910/5587/19.

Таким чином, чинне законодавство не пов`язує наявність судових рішень про стягнення заборгованості із припиненням грошових зобов`язань боржника та не виключає його подальшої майнової відповідальності перед кредитором за порушення строків розрахунків аж до повного погашення боргу.

Позивач зазначає, що рішення у справі №910/19361/23 від 02.04.2024 про стягнення 4999879,87 грн основного боргу, 219843,75 грн 3% річних та 814935,71 грн інфляційних втрат було виконано відповідачем повністю лише після пред`явлення наказу у справі до примусового виконання.

З наданих до справи доказів убачається, що 01.08.2024 відповідачем сплачено на рахунок органу ДВС -- 69429989,55 грн (платіжна інструкція №9327) за об`єднаним виконавчим провадженням, до складу якого входило й виконавче провадження щодо виконання рішення у справі №910/19361/23.

Тим самим борг, підтверджений рішенням у справі № 910/19361/23, було погашено відповідачем повністю, що визнається і позивачем.

Після повної сплати боргу за рішенням суду у вказаній справі, органом державної виконавчої служби прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження від 06.08.2024 №75531330.

Отже з наведеного вбачається, що основну суму боргу за Договором у розмірі 4999879,87 грн відповідачем повністю погашено 01.08.2024, тобто на дату зарахування коштів на рахунок органу ДВС.

Позивач заявленим позовом у справі № 910/2319/26 просить стягнути з відповідача додатково ще 94278 грн 3% річних, а також 212989,90 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу, яка підтверджена рішенням у справі № 910/19361/23 за період з 16.12.2023 по 01.08.2024 (після періоду, охопленого рішенням у справі № 910/19361/23 про стягнення таких же нарахувань).

У відзиві на позов відповідач заперечував проти позовних вимог, зазначаючи, що позивачем безпідставно нараховано інфляційні втрати та 3% річних, включаючи день фактичної сплати боргу - 01.08.2024.

Заперечуючи проти нарахування інфляційних втрат, відповідач посилався також і на настання обставин, що перешкоджали виконанню Договору позивачем на користь відповідача. Так, оскільки відповідач був з березня по серпень 2022 зареєстрованим на окупованій території, то у відповідності до положень Закону України № 1207 від 1.04.2014 "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", було заборонено переміщення товарів робіт і послуг з/на окупованої території на іншу територію України. Тому і Договір між сторонами заборонено було виконувати.

Колегія суддів відхиляє такі доводи відповідача, оскільки після прийняття судового рішення у справі № 910/19361/23 (із підтвердженням ним існування основного боргу у відповідача перед позивачем) та наявності законних підстав для його примусового стягнення, відповідач цей борг повністю сплатив на користь позивача, як і інший борг за іншими судовими рішеннями в спорах між цими ж сторонами.

На доказ цього позивач подав у справу разом із відзивом на апеляційну скаргу кілька заяв відповідача до Господарського суду м. Києва про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню з підстав добровільного погашення боргу на користь позивача ПАТ "Техенерго" у справах № 910/2332/26, 910/2322/26, 910/2316/26.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За змістом частини 2 статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов`язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та в отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання, у зв`язку з чим такі кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає не заслуговуючими на увагу доводи відповідача щодо відсутності правомірних підстав у позивача продовжувати нарахування інфляційних втрат та 3% річних на основний борг по Договору між сторонами після прийняття рішення у справі № 910/19361/23 та до часу фактичної сплати основного боргу відповідачем на користь позивача.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, наданий позивачем до позовної заяви, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що позивачем до розрахунку неправомірно включено день, коли відповідачем здійснено повну оплату боргу (01.08.2024 - день зарахування коштів на рахунок ДВС).

У постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 922/1008/16 сформульовано правовий висновок про те, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних.

Разом з тим цей фактор не впливає на нарахування інфляційних втрат, оскільки індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати і позивач обмежив нарахування інфляційних втрат липнем 2024 року.

З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що з відповідача підлягає стягненню 212989,90 грн інфляційних втрат повністю та лише 93868,16 грн 3% річних по 31.07.2024, тоді як у стягненні 409,84 грн 3% річних належить відмовити через безпідставність нарахування.

Отже судом першої інстанції вірно застосовано норми чинного законодавства із висновками про те, що оскільки чинне законодавство не пов`язує припинення грошового зобов`язання із наявністю судового рішення про стягнення боргу чи із відкриттям виконавчого провадження, а рішення у справі № 910/19361/23 було виконано відповідачем лише 01.08.2024, тому у позивача є законні підстави для нарахування 3% річних та інфляційних втрат за період з 16.12.2023 по 31.07.2024 на підставі ст. 625 ЦК України.

Дана стаття може бути застосовано до грошового зобов`язання будь-якого походження, оскільки стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності

за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року, у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Оскільки по ст. 625 ЦК України наслідок прострочення виконання грошового зобов`язання передбачено законом, тому не має значення, чи було його передбачено сторонами в Договорі окремою істотною умовою.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Нормою статті 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду у даній справі. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Судові витрати.

Згідно зі статтею 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу від 01.07.2026 Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2026 у справі № 910/2319/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2026 у справі №910/2319/26 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Справу повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені статтями 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 04.09.2026.

Головуючий суддя Н.М. Спаських

Судді С.А. Гончаров

П.В. Горбасенко