Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №916/5294/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/5294/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богацької Н.С.

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Селекційно-генетичного інституту-національного центру насіннєзнавства та сортовивчення

на рішення Господарського суду Одеської області від 02.04.2026, ухвалене суддею Невінгловською Ю.М, м. Одеса, повний текст складено та підписано 07.04.2026

у справі №916/5294/25

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія»

до відповідача: Селекційно-генетичного інституту-національного центру насіннєзнавства та сортовивчення

про: стягнення 53 389,46 грн,

ВСТАНОВИВ

У грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (далі ТОВ «ООЕК») звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Селекційно-генетичного інституту-національного центру насіннєзнавства та сортовивчення (далі Інститут), в якому просило суд стягнути з останнього на свою користь 20 622,21 грн 3% річних та 32 767,25 грн інфляційних втрат.

Позов мотивований неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за укладеним між сторонами договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг від 04.11.2022 № 02-99U-ПУП (далі договір) в частині своєчасної оплати вартості спожитої у листопаді-грудні 2022 року електроенергії у загальному обсязі 108 652 кВт./год на загальну суму 668 284,54 грн.

Зокрема, позивач зазначав, що вищезазначені обставини вже були встановлені рішенням Господарського суду Одеської області від 21.09.2023 у справі № 916/2412/23, яким було задоволено позов ТОВ «ООЕК» та стягнуто з Інституту заборгованість за поставлену у період листопад-грудень 2022 року електричну енергію на суму 668 284,54 грн. При цьому, після ухвалення судового рішення у справі № 916/2412/23 та станом на дату подачі цієї позовної заяви, відповідачем було сплачено кошти у загальному розмірі 668 284,54 грн. Водночас, вказані кошти були зараховані на погашення заборгованості за вищевказаним рішенням суду відповідно до листа відповідача від 12.01.2024 № 04/16, у зв`язку з чим, на думку позивача, саме ця дата і має зазначатися в розрахунку ціни позову як день оплати боргу.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 02.04.2026 у справі №916/5294/25 позов ТОВ «ООЕК» задоволено частково, стягнуто з Інституту на його користь 9064,06 грн 3% річних та 25649,29 грн інфляційних втрат. В решті позову відмовлено.

Місцевий господарський суд виходив з доведеності позивачем факту прострочення відповідачем оплати спожитої ним у листопаді та грудні 2022 року електричної енергії, у зв`язку з чим дійшов висновку, що позивач цілком правомірно нарахував 3% річних та інфляційні втрати за дані прострочення.

Водночас, суд не погодився з кінцевим терміном нарахування, що визначений позивачем згідно дати листа Інституту від 12.01.2024 № 04/16, а саме 11.01.2024. Суд зазначив, що оскільки сплата коштів, що були згодом зараховані в рахунок погашення заборгованості за спірними рахунками, була здійснена 31.03.2023, 25.05.2023 та 15.07.2023, тож саме з цих дат грошові кошти вже перебували на рахунку позивача та відповідно до п. 4.24 Правил роздрібного ринку електричної енергії (далі ПРРЕЕ), позивач мав право зараховувати ці переплати в рахунок погашення існуючої заборгованості відповідача.

Отже, за висновком суду першої інстанції, нарахування 3% річних та інфляційних втрат повинно здійснюватися саме виходячи з дат фактичної сплати цих сум, а не з дати листа відповідача щодо зарахування таких коштів в рахунок погашення заборгованості.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач посилається на наступне:

- наданий позивачем розрахунок заборгованості не містить необхідні відомості, а саме: відсутні формули розрахунку інфляційних втрат та 3% річних; відсутній розрахунок кількості днів прострочення; відсутні індекси інфляції помісячно. На думку скаржника, без відповідних формул розрахунку неможливо перевірити правильність розрахунків;

- відповідно до умов договору оплата здійснюється протягом 5 робочих днів з моменту отримання рахунку, однак, позивачем не надано доказів отримання відповідачем рахунків та дати їх отримання, а тому неможливо визначити момент виникнення грошового зобов`язання і початок перебігу прострочення;

- рішенням суду у справі №916/2412/23, на яке позивач посилався у позові, встановлено лише факт поставки електричної енергії та розмір основної заборгованості, натомість судом не досліджувалося питання періоду прострочення та нарахування 3% річних та інфляційних втрат;

- відповідач є державною науковою установою, фінансування якої здійснюється за рахунок бюджетних коштів, а тому можлива несвоєчасність розрахунків могла бути зумовлена об`єктивними обставинами бюджетного фінансування та особливостями казначейського обслуговування в умовах воєнного стану. Вказані обставини свідчать про відсутність вини відповідача у простроченні виконання грошового зобов`язання.

- у додаткових поясненнях відповідач просив суд застосувати наслідки спливу строків позовної давності, однак судом першої інстанції це питання не враховано та не досліджено.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи визначено судову колегію у складі головуючого судді Богацької Н.С., Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.05.2026 у Господарського суду Одеської області витребувано матеріали справи №916/5294/25, вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відкладено до надходження матеріалів з Господарського суду Одеської області.

08.05.2026 матеріали даної справи надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.05.2026 апеляційну скаргу Інституту залишено без руху, як таку, що не відповідає вимогам ч. 1 ст. 256 ГПК України, п. 2 ч. 3 ст. 258 ГПК України, встановлено скаржнику 10-ти денний строк з дня вручення даної ухвали для усунення недоліків (подання суду заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду, а також доказів сплати судового збору у розмірі 3633,60 грн).

29.05.2026 від Інституту надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано заяву про поновлення процесуального строку та Реєстр бюджетних фінансових зобов`язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів від 28.05.2026 №85 на суму 3633,60 грн.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.06.2026 за апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження, вирішено її розгляд в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, встановлено позивачу строк до 12.06.2026 для подання відзиву на апеляційну скаргу, роз`яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань.

09.06.2026 від ТОВ «ООЕК» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечує проти її задоволення, зазначаючи про її безпідставність та необґрунтованість.

Зокрема позивач зазначає, що відповідач належним чином не виконував договірні зобов`язання в частині своєчасної оплати вартості спожитої електричної енергії, а тому були нараховані 3% річних та інфляційні нарахування, детальний розрахунок яких був доданий до позовної заяви. Розрахунок містить: розрахунковий період, в якому відповідач спожив електричну енергію; обсяг спожитої електричної енергії (кВт.год); вартість спожитої електричної енергії (грн); дату отримання рахунків за спожиту електричну енергію; кінцеві дати розрахунків, які складають 5 робочих днів з дня отримання рахунку; залишки заборгованості; суми і дати оплат вартості спожитої електричної енергії; періоди прострочення оплат; суми нарахувань 3% річних (заборгованість*3% річних/кількість днів в році*кількість днів прострочки); місяці, індекси інфляції яких застосовуються; сукупний індекс інфляції (визначений шляхом множення індексів інфляції за всі місяці, що підлягають застосуванню); сума збитків від інфляції.

Також позивач зазначає, що наявність у відповідача заборгованості вже було встановлено рішенням суду у справі №916/2412/23. В свою чергу, жодних доказів на підтвердження своїх доводів або на спростування доводів ТОВ «ООЕК» скаржником до суду не надано.

Щодо посилання скаржника на відсутність в матеріалах справи підтвердження отримання відповідачем рахунків за спожиту електричну енергію, позивач зазначає, що в додатках до позовної заяви наявні копії рахунків за спірні періоди, які були отримані нарочно представником відповідача із зазначенням дати отримання.

З приводу посилання відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності щодо стягнення спірної заборгованості, позивач звертає увагу на те, що в цій справі станом на дату подання позовної заяви позовна давність не спливла внаслідок її продовження на строк дії карантину та подальшого зупинення на строк дії воєнного стану.

12.06.2026 від Інституту надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, у задоволенні якого ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.06.2026 відмовлено (з підстав, викладених безпосередньо в ухвалі від 16.06.2026).

Будь-яких інших заяв чи клопотань від учасників справи також не надходило.

Дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія зазначає наступне.

Судом встановлено, що рішенням Господарського суду Одеської області від 21.09.2023 у справі №916/2412/23 повністю задоволено позов ТОВ «ООЕК» та стягнуто з Інституту на його користь 668 284,54 грн.

Вказаним рішенням суду встановлені наступні обставини:

- 04.10.2022 між ТОВ «ООЕК» (Постачальник) та Інститутом (Споживач) укладено договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № 02-99U- ПУП (далі договір), за умовами якого Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору на умовах комерційної пропозиції № 1-УП, яка є додатком 3 до договору;

- у період з листопада по грудень 2022 року Інститутом спожито загалом 108652 кВт.год. електричної енергії;

- ТОВ «ООЕК» виписано Інституту рахунки за спожиту електричну енергію, а саме: № 02-99U/1 від 02.12.2022 та №02-99U/2 від 03.01.2023, які (рахунки) отримано представником відповідача;

- Інститутом не було сплачено вартість спожитої ним в період з листопада по грудень 2022 року електроенергії на загальну суму 668 284,54 грн.

Вказане рішення набрало законної сили, в апеляційному порядку не оскаржувалось.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Верховний Суд неодноразово висновував, що преюдиційність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (постанови Верховного Суду від 30.04.2024 у справі № 918/775/23, від 16.04.2024 у справі № 921/186/23, від 30.01.2024 у справі № 916/542/18).

Правило про преюдицію спрямоване не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Воно також сприяє додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального встановлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення здійснення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (постанови Верховного Суду від 05.09.2023 у справі № 910/8641/21, від 16.05.2023 у справі № 910/17367/20).

З урахуванням наведеного колегія суддів зазначає, що рішення Господарського суду Одеської області від 21.09.2023 у справі №916/2412/23, яке набрало законної сили у встановленому порядку, не може бути поставлене під сумнів, відповідно, обставини, встановлені у вказаному рішенні (зокрема, про укладення між позивачем та відповідачем договору, споживання відповідачем у період з листопада по грудень 2022 року електричної енергії загальним обсягом 108652 кВт.год. на загальну суму 668 284,54 грн та отримання відповідачем відповідних рахунків на оплату, а саме: № 02-99U/1 від 02.12.2022 та №02-99U/2 від 03.01.2023), є преюдиційними для спору, що розглядається.

В свою чергу, предметом позову у даній справі є вимоги ТОВ «ООЕК» стягнути з Інституту 20 622,21 грн 3% річних та 32 767,25 грн інфляційних втрат з підстав несвоєчасної сплати вищевказаної заборгованості.

Так, як вбачається з матеріалів цієї справи:

- рахунок № 02-99U/1 від 02.12.2022 за спожиту у листопаді 2022 року електроенергію обсягом 46484 кВт.год на суму 282292,13 грн представник відповідача отримав 02.12.2022 (а.с.22 на звороті);

- рахунок № 02-99U/2 від 03.01.2023 за спожиту у грудні 2022 року електроенергію обсягом 62168 кВт.год на суму 385992,41 грн представник відповідача отримав 10.01.2023 (а.с.23).

Також в матеріалах справи наявний лист Інституту від 12.01.2024 №04/16 (а.с.25), адресований керівнику ТОВ «ООЕК», в якому Інститут просив зарахувати в рахунок погашення заборгованості за рішенням суду у справі №916/2412/23 (періоди споживання листопад-грудень 2022 року) наступні кошти:

- 69 246,98 грн (із суми 302 995,66 грн, сплаченої 31.03.2023);

- 437 919,05 грн (із суми 850 458 грн, сплаченої 25.05.2023);

- 161 118,51 грн (із суми 318 003,04 грн, сплаченої 15.07.2023).

Всього 668254,54 грн.

Відповідно до наданої ТОВ «ООЕК» виписки з банківського рахунку вбачається надходження на банківський рахунок позивача грошових коштів від Інституту, а саме:

- оплата 302 995,66 грн від 31.03.2023; призначення платежу - 6591060;2281; за ел.ен.311.01.23-20.01.23р; акт п-п.т.пр. №02/990- 27.03.23p, pax: 02-99U/1-27.03.23р. Дог. №02-99И-ПУП-16.02.23р.; ПДВ - 50499,28 грн;

- оплата 850 458 грн від 25.05.2023; призначення платежу - 6591060;2281; за ел.ен.за 02.23р; акт п-п.т.пр. №02/99U-19.05.23p, pax: 02-99U/1-19.05.23р. Дог. №02-99U-ПУП-16.02.23р.; ПДВ - 141743 грн;

- оплата 318 003,24 грн від 15.07.2023; призначення платежу - 6591060;2281; за ел.ен. за 03.23р; акт п-п.т.пр. №02/99U-13.07.23, pax: 02-99U/1-13.07.23р. Дог. №02-99U-ПУП-16.02.23р.; ПДВ - 53000,51 грн.

Крім того, в матеріалах справи міститься розрахунок позивача 3% річних та інфляційних витрат, відповідно до якого:

- згідно рахунку № 02-99U/1 від 02.12.2022 на суму 282 292,13 грн за листопад 2022 року позивачем нараховано за період прострочення оплати з 10.12.2022 по 11.01.2024 3% річних у сумі 8979,21 грн та інфляційні втрати в сумі 16401,17 грн,

- згідно рахунку №02-99U/2 від 03.01.2023 на суму 385 992,41 грн за грудень 2022 року позивачем нараховано за період прострочення оплати з 18.01.2023 по 11.01.2024 3% річних у сумі 11040,44 грн та інфляційні втрати в сумі 16366,08 грн.

Як вже зазначалося, частково задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з доведеності позивачем факту прострочення відповідачем оплати спожитої ним у спірний період листопаді електричної енергії, водночас зазначив про частково помилковість наданого позивачем розрахунку заборгованості (щодо кінцевого терміну нарахування), у зв`язку з чим здійсним власний розрахунок.

Зокрема, за висновком суду першої інстанції, компенсаційні нарахування (3% річних та інфляційних втрат) повинні здійснюватися саме виходячи з дат фактичної сплати цих сум, а не з дати листа відповідача щодо зарахування таких коштів в рахунок погашення заборгованості.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.

Приписами ст. 599 Цивільно кодексу України (далі ЦК України) визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

За своїми ознаками індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними, окремими способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до п. 5.10. договору оплата рахунка Постачальника за цим договором має бути здійснена Споживачем у строки, визначені в рахунку, але не менше 5 робочих днів від дати отримання Споживачем цього рахунка, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного в комерційній пропозиції, прийнятої споживачем.

Відповідно до п. 2 Комерційної пропозиції №2/1-УП Споживач здійснює повну оплату вартості обсягу спожитої електроенергії протягом 5 робочих днів від дня отримання рахунку на підставі підписаного сторонами акту-приймання передавання товарної продукції у розрахунковому періоді, грошовими коштами на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання ТОВ «ООЕК».

Пунктом 4 Комерційної пропозиції №2/1-УП передбачено, що по закінченню розрахункового періоду Постачальник надає Споживачу рахунок на оплату за фактично спожиту та розподілену електроенергію у такому розрахунковому періоді. Споживач здійснює оплату протягом 5 робочих днів від дня отримання рахунку, грошовими коштами на поточний рахунок із спеціальним режимом використання ТОВ «ООЕК». Датою отримання платіжного документу (рахунку) вважається: дата його вручення споживачу.

Матеріалами цієї справи підтверджено, що рахунок № 02-99U/1 від 02.12.2022 відповідач отримав 02.12.2022, а рахунок № 02-99U/2 від 03.01.2023 - 10.01.2023.

За таких обставин, з огляду на умови укладеного між сторонами договору та Комерційної пропозиції до нього, враховуючи дати отримання рахунків, які зазначені в самих рахунках, за споживання електроенергії у листопаді 2022 року відповідач зобов`язаний був здійснити оплату до 09.12.2022 (включно), а за споживання електроенергії у грудні 2022 року - до 17.01.2022 (включно).

Листом від 12.01.2024 за №04/16 Інститут звернувся до ТОВ «ООЕК» з проханням зарахувати в рахунок погашення заборгованості згідно рішення суду у справі №916/2412/23 (періоди споживання листопад-грудень 2022 року) наступні кошти:

- 69 246,98 грн (із суми 302 995,66 грн, сплаченої 31.03.2023);

- 437 919,05 грн (із суми 850 458,00 грн сплаченої 25.05.2023);

- 161 118,51 грн (із суми 318 003,04 грн, сплаченої 15.07.2023).

Відповідно до наданої ТОВ «ООЕК» виписки з банківського рахунку вбачається надходження на банківський рахунок позивача грошових коштів від Інституту, а саме 31.03.2023, 25.05.2023 та 15.07.2023.

При цьому, сторонами визнається, що вищевказані зарахування на банківський рахунок ТОВ «ООЕК» (31.03.2023, 25.05.2023 та 15.07.2023) були здійснені Інститутом із переплатою відносно призначення платежу, надлишок якої було згодом зараховано в рахунок погашення заборгованості за спірними рахунками, згідно листа від 12.01.2024 № 04/16.

Так, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо своєчасної оплати заборгованості за спожиту в листопаді та грудні 2022 року електричну енергію, позивачем в порядку ст. 625 ЦК України нараховано та заявлено до стягнення:

- згідно рахунку №02-99U/1 від 02.12.2022 за період прострочення з 10.12.2022 по 11.01.2024 8 979,21 грн 3 % річних та 16 401,17 грн інфляційні втрати;

- згідно рахунку №02-99U/2 від 03.01.2023 за період прострочення з 18.01.2023 по 11.01.2024 11 040,44 грн 3 % річних та 16 366,08 грн інфляційні втрати.

Разом з тим, колегія суддів цілком погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки сплату коштів, що були згодом зараховані в рахунок погашення заборгованості, за спірними рахунками було здійснено 31.03.2023, 25.05.2023 та 15.07.2023, тож саме з цих дат грошові кошти вже перебували на рахунку позивача, та відповідно до п. 4.24 ПРРЕЕ, позивача мав право зараховувати ці переплати в рахунок погашення існуючої заборгованості відповідача.

Тобто, нарахування 3 % річних та інфляційних втрат повинно здійснюватися саме виходячи з дат фактичної сплати цих сум, а не з дати листа відповідача щодо зарахування таких коштів в рахунок погашення заборгованості.

Перевіривши здійснений судом першої інстанції перерахунок заборгованості, колегія суддів погоджується з ним.

З змістом статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не надано жодного контррозрахунку заборгованості, який відповідач вважав би правильним, як і не надано жодних належних і допустимих доказів, які б спростовували розрахунок суду або свідчили про його неправильність, а отже, відповідачем не доведено, що сума заборгованості перед позивачем є іншою ніж та, що визначена у судом.

Щодо доводів відповідача про відсутність його вини у простроченні виконання грошового зобов`язання, колегія суддів зазначає, що за змістом ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Щодо позовної давності.

Дійсно, як вбачається з матеріалів цієї справи, у додаткових письмових поясненнях (вх.№11460126 від 02.04.2026) відповідач просив суд застосувати до позовних вимог позивача наслідки спливу строків позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки (ст. 257 ЦК України).

Разом з тим перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Спірні правовідносини виникли між сторонами у грудні 2022 року – січні 2023 року (з огляду на виникнення у відповідача обов`язку оплатити вартість споживання електроенергії до 09.12.2022 та до 17.01.2022 відповідно).

Водночас, враховуючи епідеміологічну ситуацію, яка склалася в Україні станом на 11.03.2020, відповідно до повноважень, встановлених законом, постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» було встановлено карантин з 12.03.2020 на усій території України, який тривав до 01.07.2023.

Відповідно до п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Таким чином, під час дії карантину позовна давність була продовжена до 30.06.2023.

Поряд із цим, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Станом на дату розгляду цієї справи правовий режим воєнного стану в Україні не скасований.

Законом України від 15.03.2022 № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17.03.2022.

Законом України від 08.11.2023 № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" (далі - Закон №3450-ІХ) пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30.01.2024.

З огляду на наведене, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 зазначила, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02.04.2020, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30.06.2023 - на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 - на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Виходячи з вищенаведених положень матеріального закону, пропущеною може бути позовна давність лише за вимогами, що виникли до березня 2017 року.

Отже, строк позовної давності за вимогами, що виникли після березня 2017 року та на які поширюється загальна позовна давність у три роки, вважається продовженим на підставі пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також до закінчення воєнного стану.

Враховуючи те, що перебіг строку позовної давності щодо позовних вимог розпочався з 10.12.2022 та з 18.01.2022 відповідно, в той час як загальнодержавний карантин був запроваджений з 12.03.2020 та тривав до 31.06.2023, а з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який триває до теперішнього часу, а позивач звернувся з позовом 29.12.2025, колегія суддів доходить висновку про звернення позивача з позовом у даній справі в межах строку позовної давності.

Так, відповідно до пунктів 1, 4 ч. 4 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є нез`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, зокрема, незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ч. 2 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України).

Натомість, ненадання судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні оцінки заяві відповідача про застосування позовної давності не призвело до прийняття ним невірного висновку по справі, а відтак, згідно із нормами ст. 277 Господарського процесуального кодексу України це не може бути підставою для скасування або зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Інші доводи скаржника, з урахуванням всіх обставин даної справи у сукупності, висновків суду не спростовують.

Згідно з ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що доводи і вимоги апеляційної скарги не підтверджують наявність обставин, які згідно зі ст. 277 Господарського процесуального кодексу України визначені в якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, а підстав для виходу за межі апеляційних доводів і вимог в порядку ч. 4 ст. 269 цього Кодексу апеляційним судом встановлено не було, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з апеляційним переглядом, підлягають віднесенню на скаржника.

Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Селекційно-генетичного інституту-національного центру насіннєзнавства та сортовивчення залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 02.04.2026 у справі № 916/5294/25 - без змін.

Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Н.С. Богацька

Судді Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська