Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №916/4090/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/4090/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран,

секретар судового засідання – І.С. Мисько,

за участю представників сторін:

від позивача: С.О. Бризгалов

від відповідачів:

1)Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ»: О.О. Тимофієнко

2)Незалежної профспілки працівників морського торговельного порту «Чорноморськ»: не з`явився

3)Професійної спілки працівників морського порту «Чорноморськ»: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Профспілки робітників морського транспорту морського порту Чорноморськ

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 12.06.2026 (суддя О.В. Цісельський, м.Одеса, повну ухвалу складено 12.06.2026) про закриття провадження

у справі №916/4090/25

за позовом Профспілки робітників морського транспорту морського порту Чорноморськ

до відповідачів:

1)Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ»;

2)Незалежної профспілки працівників морського торговельного порту «Чорноморськ»;

3)Професійної спілки працівників морського порту «Чорноморськ»

про визнання угоди недійсною,

ВСТАНОВИВ:

Коротка історія справи

У жовтні 2025 року Профспілка робітників морського транспорту морського порту Чорноморськ звернулася до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» (надалі також – відповідач-1), Незалежної профспілки працівників морського торговельного порту «Чорноморськ» (надалі також – відповідач-2) та Професійної спілки працівників морського порту «Чорноморськ» (надалі також – відповідач-3), в якій просила визнати недійсною Угоду про співробітництво, що випливає з окремих положень Закону України «Про профспілки, їх права та гарантії діяльності» від 21.10.2024, реєстраційний номер 4749 від 22.10.2024.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач послався на те, що вказана угода була укладена відповідачами всупереч чинному в Державному підприємстві «Морський торговельний порт «Чорноморськ» колективному договору, що був укладений між позивачем та Державним підприємством «Морський торговельний порт «Чорноморськ» і зареєстрований в Управлінні праці та соціального захисту населення м. Іллічівськ (Чорономорськ) за реєстр. №50 від 21.09.2001, крім того, з порушенням встановленої процедури фактично було укладено новий колективний договір, що грубо суперечить чинному законодавству.

На переконання позивача, у даному випадку відповідачі, уклавши оскаржувану угоду, фактично продублювали в її змісті положення чинного колективного договору, що є незаконним, і при цьому, дійшли згоди наділити повноваженнями відповідача-2 та відповідача-3 діяти в інтересах всього трудового колективу Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», тобто бути уповноваженими представниками трудового колективу підприємства всупереч встановленому законодавством порядку створення спільного представницького органу профспілок підприємства, чим порушили права позивача.

Водночас, як наголошує позивач, відповідачі не ініціювали звернення до діючого на підприємстві спільного представницького органу профспілок підприємства, яким є позивач, який діє від імені трудового колективу при укладенні і виконанні колективного договору, для утворення спільного представницького органу для проведення переговорів і внесення змін до діючого колективного договору, як це передбачено чинним законодавством у разі існування на підприємстві декількох профспілкових організацій. При цьому, відповідач-2 та відповідач-3 не були стороною колективного договору, який укладено між роботодавцем і трудовим колективом Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ».

Також, як вказує позивач, що у пункті 3 угоди відповідач-1 визнає відповідача-2 та відповідача-3 уповноваженими представниками трудового колективу підприємства, проте для цього немає законних підстав, це не відповідає положенням чинного законодавства та порушує права та законні інтереси позивача, як підписанта чинного колективного договору та представника об`єднаного представницького органу профспілок Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», утвореного відповідно до норм чинного законодавства. Так, актом цивільного законодавства – колективним договором чітко встановлено, хто є уповноваженим представником трудового колективу підприємства та жодних прав на представництво інтересів трудового колективу відповідачу-2 та відповідачу-3 колективним договором не надано, оскільки це право є у позивача.

За доводами позивача, підписуючи спірну угоду, відповідач-1 порушив у пункті 3 цієї угоди зобов`язання перед позивачем, які вказані у пунктах 1.1., 8.3.1. чинного колективного договору підприємства, порушив положення статті 6, частини другої статті 13, статей 202, 205, 207, 525, 526, частини першої статті 626 Цивільного кодексу України, положення частин сьомої – дев`ятої статті 65, частини першої статті 69 Господарського кодексу України, порушив процедуру щодо реалізації повноважень трудового колективу, яка викладена у пункті 8.1. статуту Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ».

Водночас, Незалежна профспілка працівників морського торговельного порту «Чорноморськ» та Професійна спілка працівників морського порту «Чорноморськ», підписуючи угоду, взяли на себе зобов`язання згідно пункту 3 цієї угоди на представництво інтересів трудового колективу підприємства, чим порушили права та законні інтереси позивача, які вказані у пункті 8.3.1. чинного колективного договору підприємства, а саме, щодо того, що зобов`язання по колективному договору підприємства стосуються тільки профспілок підприємства, які є стороною (підписантами) колективного договору. Відповідно на профспілки підприємства поширюються право діяти від імені трудового колективу та інші права, які регламентуються цим колективним договором.

В свою чергу, як стверджує позивач, трудовий колектив підприємства на надавав відповідачам 2 та 3 права представляти свої інтереси згідно процедури, яка вказана у пункті 8.1. статуту відповідача-1, та жодних законних прав представляти інтереси трудового колективу підприємства згідно пункту 3 угоди у вказаних відповідачів немає, отже, за висновком позивача, не мають вони права й приймати якісь зобов`язання перед позивачем-1 щодо представництва інтересів трудового колективу підприємства на підставі пункту 3 угоди.

Окрім того, позивач зазначає, що у пункті 2 угоди вказано, що відповідач-1, за безпосередньою участю відповідача-2 та відповідача-3, при змінах в організації виробництва і праці, пов`язаних з внутрішньою реорганізацією відповідача-1 або ліквідацією його структурних підрозділів (чи окремих об`єктів, що входять до структури підрозділів) відповідача-1 у зв`язку із укладенням договорів про сумісну діяльність, оренди, концесії тощо, за якими майно відповідача-1 передається в користування іншим юридичним та фізичним особам, передбачає в таких договорах трудові і соціальні гарантії відповідачів 2 та 3 та працівників підприємства – членів профспілок, яких ці зміни стосуються на рівні, не нижче за діючих на підприємстві колективного договору та цієї угоди. Проте, такі зобов`язання порушують зобов`язання відповідача-1 перед позивачем, які є задекларованими у пунктах 2.1.5, 2.1.6 чинного колективного договору, а відповідачі 2 та 3, погодившись та взявши на себе зобов`язання представляти інтереси членів трудового колективу підприємства при змінах в організації виробництва і праці, не мали на це законних підстав, порушили законне право позивача на участь у цих процесах, яке визначене у пунктах 1.1., 2.1.5, 2.1.6, 8.3.1. колективного договору.

Поряд із цим, як звертає увагу позивач, у частині 4 пункту 1 угоди відповідач-1 бере на себе зобов`язання перед відповідачем-2 та відповідачем-3 щодо щомісячного перерахування на їх рахунки коштів на культурно-масову, фізкультурну і оздоровчу роботу у розмірі 2% від фонду оплати праці підприємства. Проте, це зобов`язання порушує статтю 250 Кодексу законів про працю України та статтю 44 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», положення яких вказують, що розмір таких відрахувань повинен бути вказаний у колективному договорі підприємства, але не менш ніж 0,3% фонду оплати праці. При цьому, колективним договором у пункті 8.1.6. такий відсоток перерахувань для відповідачів не передбачений, а відповідач-1 порушив при підписанні пункти 8.1.6., 8.3.1. колективного договору.

Окрім того, у частині 6 пункту 1 угоди відповідач-1 бере на себе зобов`язання перед відповідачем-2 та відповідачем-3 щодо права користування виборним і штатним профспілковим працівникам вказаних відповідачів усіма соціальним пільгами та заохоченнями, встановленими колективним договором підприємства, на рівні з усіма членами трудового колективу. Водночас, у частині 7 пункту 1 угоди відповідач-1 також взяв на себе зобов`язання перед іншими відповідачами щодо перерахування їм коштів на щомісячне преміювання виборних і штатних працівників профспілок за основні результати господарської діяльності, надбавку за вислугу років, матеріальну допомогу тощо. Однак такі зобов`язання відповідача-1, на переконання позивача, порушують положення частини сьомої статті 252 Кодексу законів про працю України та пункти 8.1.4., 8.3.1. чинного колективного договору підприємства.

При цьому відповідач-2 та відповідач-3 не є підписантами чинного колективного договору, на них не розповсюджується права та обов`язки, якими користуються представники трудового колективу підприємства, які визначені у пункті 1.1. чинного колективного договору, а спірна угода, що нібито випливає з окремих положень Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», спирається на інші норми закону, оскільки всі питання, які викладені у пунктах 1-7 угоди, регламентуються частиною сьомою статті 65, частиною першою статті 69 Господарського кодексу України, пунктами 8.2., 8.3., 8.4. статуту відповідача-1 та фактично дублюють положення чинного колективного договору.

Відтак, позивач підсумовує, що, підписуючи спірну угоду, відповідачі у пунктах 8-12 угоди визначили її положення, як юридичні зобов`язання сторін, визначили обов`язковість цих зобов`язань для кожної із сторін, визначили неможливість її розірвання в односторонньому порядку, намагаючись фактично підмінити цією угодою чинний колективний договір, укладений між відповідачем-1 та позивачем.

За вказаною позовною заявою ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.10.2025 відкрито провадження у справі №916/4090/25, яку вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.06.2026 закрито провадження у справі №916/4090/25 на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір не підвідомчий господарським судам та не підлягає вирішенню в судовому порядку.

Ухвала суду мотивована тим, що спір виник не між суб`єктами господарювання щодо здійснення господарської діяльності, між позивачем та відповідачами виник колективний трудовий спір в результаті укладення між відповідачами угоди про співробітництво, що випливає з окремих положень Закону України «Про профспілки, їх права та гарантії діяльності» від 21.10.2024, якою врегульовано питання захисту прав працівників порту, з огляду на що, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 01.10.2019 у справі №916/2721/18, даний спір, як спір непозовного провадження, не підлягає вирішенню в судовому порядку.

Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги

Не погодившись з ухвалою суду, Профспілка робітників морського транспорту морського порту Чорноморськ звернулася із апеляційною скаргою, в якій просила ухвалу Господарського суду Одеської області від 12.06.2026 у даній справі скасувати, а справу направити до місцевого господарського суду для продовження розгляду її по суті, посилаючись на те, що оскаржувана ухвала прийнята при неправильному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права, при неправильному застосуванні норм матеріального права та без врахування висновків щодо застосування норм права до спірних правовідносин, викладених у постановах Верховного Суду.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що:

-судом першої інстанції неправильно визначено предмет спору та характер спірних правовідносин, оскільки позов не стосується колективного трудового спору в розумінні Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» та існуючий між сторонами спір не відповідає ознакам колективного трудового спору; натомість предметом судового розгляду є питання відповідності угоди, як правочину, вимогам законодавства України і локальним нормативним актам (колективному договору) та наявності підстав для визнання її недійсною; отже, спір стосується цивільної правоздатності та компетенції сторін при укладенні відповідної угоди, а не реалізації працівниками права на працю та захисту своїх трудових прав чи оскарження власне колективного договору;

-судом першої інстанції помилково застосовано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 01.10.2019 у справі №916/2721/18, та проігноровано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 03.07.2019 у справі №761/33069/16-ц;

-наявність серед сторін профспілкових організацій сама по собі не виключає господарської юрисдикції;

-закриття провадження у справі порушує право позивача на ефективний судовий захист.

Позиція Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» щодо апеляційної скарги

У відзиві на апеляційну скаргу Державне підприємство «Морський торговельний порт «Чорноморськ», погоджуючись з мотивами апеляційної скарги, просило її задовольнити, оскаржувану ухвалу – скасувати, справу – направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Зокрема, підприємство зазначило, що укладення угоди про співробітництво, яка фактично є другим колективним договором, суперечить положенням чинного законодавства, статуту підприємства, положенням чинного колективного договору, положення якої створює несприятливі наслідки у вигляді додаткових зобов`язань для державного підприємства, яке утворено з метою одержання прибутку від здійснення господарської діяльності, при тому що на підприємстві діє колективний договір, прийнятий відповідно до чинного законодавства і обов`язки за яким Державне підприємство «Морський торговельний порт «Чорноморськ» виконує в повному обсязі.

Позиція Незалежної профспілки працівників морського торговельного порту «Чорноморськ» та Професійної спілки працівників морського порту «Чорноморськ» щодо апеляційної скарги

У відзиві на апеляційну скаргу Незалежна профспілка працівників морського торговельного порту «Чорноморськ» та Професійна спілка працівників морського порту «Чорноморськ» просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду – залишити без змін.

Зокрема, відповідачі зазначили про недоведеність позивачем порушення його прав та інтересів за зобов`язаннями, які виникли у відповідачів за угодою про співробітництво, що випливає з окремих положень Закону України «Про профспілки, їх права та гарантії діяльності» від 21.10.2024, реєстраційний номер 4749 від 22.10.2024, крім того, на думку відповідачів, Профспілка робітників морського транспорту морського порту Чорноморськ не є належним позивачем у цій справі, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції

Апеляційну скаргу зареєстровано судом 24.06.2026 за вх.№2583/26.

Одночасно скаржником заявлено клопотання (вх.№2587/26 від 24.06.2026) про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2026 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.06.2026 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Профспілки робітників морського транспорту морського порту Чорноморськ на ухвалу Господарського суду Одеської області від 12.06.2026 про закриття провадження у справі №916/4090/25 до надходження матеріалів оскарження ухвали на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Доручено Господарському суду Одеської області надіслати копії матеріалів справи №916/4090/25, необхідних для розгляду оскаржуваної ухвали, на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

03.07.2026 на адресу апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/4090/25.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.07.2026 апеляційну скаргу Профспілки робітників морського транспорту морського порту Чорноморськ на ухвалу Господарського суду Одеської області від 12.06.2026 про закриття провадження у справі №916/4090/25 залишено без руху з метою надання скаржнику можливості усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: доплатити судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 300,00 грн. Встановлено скаржнику строк для усунення недоліків, виявлених при поданні апеляційної скарги, протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

У межах встановленого ухвалою суду від 08.07.2026 строку, від скаржника надійшла заява (вх.№2583/26/Д1 від 15.07.2026) про усунення недоліків апеляційної скарги.

Між тим, судді – учасники колегії суддів перебували у відпустці з 13.07.2026 по 07.08.2026, з огляду на що питання щодо апеляційної скарги вирішувалося 10.08.2026.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.08.2026 поновлено Профспілці робітників морського транспорту морського порту Чорноморськ пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Одеської області від 12.06.2026 про закриття провадження у справі №916/4090/25. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Профспілки робітників морського транспорту морського порту Чорноморськ на ухвалу Господарського суду Одеської області від 12.06.2026 про закриття провадження у справі №916/4090/25. Встановлено відповідачам строк до 25.08.2026 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз`яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Розгляд апеляційної скарги призначено на 01.09.2026 о 10:30 год.

21.08.2026 до суду апеляційної інстанції від Незалежної профспілки працівників морського торговельного порту «Чорноморськ» та Професійної спілки працівників морського порту «Чорноморськ» надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№2583/26/Д2 від 21.08.2026).

25.08.2026 до суду апеляційної інстанції від Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№2583/26/Д3 від 25.08.2026).

У судовому засіданні 01.09.2026 представник скаржника - Профспілки робітників морського транспорту морського порту Чорноморськ та представник відповідача - Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» надали усні пояснення, відповідно до яких підтримали свої правові позиції у справі.

Незалежна профспілка працівників морського торговельного порту «Чорноморськ» та Професійна спілка працівників морського порту «Чорноморськ» про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, проте участі не брали.

Відповідно до статті 42 Господарського процесуального кодексу України участь у судових засіданнях учасників справи - це право, а не обов`язок, якщо інше не визначено законом.

Апеляційний суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови учасникам для представлення своєї позиції, тоді як відповідно до частини дванадцятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду апеляційної скарги, обов`язкова явка учасників справи в судове засідання апеляційної інстанції Південно-західним апеляційним господарським судом не визнавалась, правова позиція Незалежної профспілки працівників морського торговельного порту «Чорноморськ» та Професійної спілки працівників морського порту «Чорноморськ» викладена письмово у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представників відповідачів, належним чином повідомлених про дату, час та місце судового засідання.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, апеляційна інстанція дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Законом може бути визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору.

Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом частини першої статті 20 цього Кодексу господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Верховний Суд неодноразово вказував про те, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №916/2721/18, від 19.03.2019 у справі №904/2530/18, від 02.10.2018 у справі №910/1733/18 та постановах Верховного Суду від 01.02.2023 у справі №1.380.2019.002610, від 09.08.2022 у справі №923/1131/21, від 27.09.2022 у справі №910/8899/21.

Правове становище професійних спілок, їх статус та повноваження регулюються Кодексом законів про працю України, Законом України від 15.09.1999 № 1045-XIV «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Працівники мають право, зокрема, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку. Первинні профспілкові організації на підприємствах, в установах, організаціях та їх структурних підрозділах представляють інтереси своїх членів і захищають їх трудові, соціально-економічні права та інтереси. Первинні профспілкові організації здійснюють свої повноваження через утворені відповідно до статуту (положення) виборні органи, а в організаціях, де виборні органи не утворюються, - через профспілкового представника, уповноваженого згідно із статутом на представництво інтересів членів професійної спілки, який діє в межах прав, наданих Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та статутом професійної спілки (стаття 2, частини перша, друга статті 246 Кодексу законів про працю України).

Відповідно до статті 244 Кодексу законів про працю України права професійних спілок, їх об`єднань визначаються Конституцією України, Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами

За змістом статей 1, 2 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» професійна спілка (профспілка) - добровільна неприбуткова громадська організація, що об`єднує громадян, пов`язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання). Первинна організація профспілки - добровільне об`єднання членів профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному навчальному закладі. Професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки.

Статтею 42 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» передбачено, що роботодавець зобов`язаний сприяти створенню належних умов для діяльності профспілкових організацій, що діють на підприємстві, в установі або організації.

Положеннями статті 10 Кодексу законів про працю України визначено, що колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців.

Аналогічні положення закріплено у статті 1 Закону України від 01.07.1993 №3356-XII «Про колективні договори і угоди», відповідно до якої колективний договір, угода укладаються на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників та роботодавців.

Статтею 2 Закону України від 01.07.1993 №3356-XII «Про колективні договори і угоди» унормовано, що колективний договір укладається на підприємстві, в установі, організації, а також з фізичною особою, яка використовує найману працю (далі - підприємство). Угода укладається на національному, галузевому, територіальному рівнях на двосторонній або тристоронній основі: на національному рівні - генеральна угода; на галузевому рівні - галузеві (міжгалузеві) угоди; на територіальному рівні - територіальні угоди.

Відповідно до статті 3 Закону України від 01.07.1993 №3356-XII «Про колективні договори і угоди» сторонами колективного договору є:

сторона роботодавця, суб`єктами якої є роботодавець та/або уповноважені представники роботодавця, зокрема представники відокремлених підрозділів юридичної особи;

сторона працівників, суб`єктами якої є первинні профспілкові організації, які діють на підприємстві, в установі, організації, відокремлених підрозділах юридичної особи, об`єднують працівників фізичної особи, яка використовує найману працю, та представляють інтереси працівників, які працюють на підставі трудових договорів у цього роботодавця, а в разі їх відсутності - вільно обрані працівниками для ведення колективних переговорів представники (представник).

Сторонами колективних угод є сторони соціального діалогу, склад яких визначається відповідно до законодавства про соціальний діалог.

У статті 4 Закону України від 01.07.1993 №3356-XII «Про колективні договори і угоди» передбачено, що право на ведення переговорів і укладення колективних договорів, угод надається сторонам соціального діалогу, склад яких визначається відповідно до законодавства про соціальний діалог.

Загальний перелік питань, що підлягають врегулюванню у колективному договорі, визначено статтею 7 Закону України «Про колективні договори і угоди». У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема, зміни в організації виробництва і праці; забезпечення продуктивної зайнятості; нормування і оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг; участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом); режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку; умов і охорони праці; забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників; гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій працівників; умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці; забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; заборона дискримінації.

Правові й організаційні засади функціонування системи заходів з вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), здійснення взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними, врегульовано Законом України від 03.03.1998 №137/98-ВР «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».

Встановлені цим Законом норми поширюються на найманих працівників та організації, утворені ними відповідно до законодавства для представництва і захисту їх інтересів, і на роботодавців, організації роботодавців та їх об`єднання.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» колективний трудовий спір (конфлікт) - це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо: встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; укладення чи зміни колективного договору, угоди; виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; невиконання вимог законодавства про працю.

Сторонами колективного трудового спору на виробничому рівні є наймані працівники (окремі категорії найманих працівників) підприємства, установи, організації чи їх структурних підрозділів або первинна профспілкова чи інша уповноважена найманими працівниками організація та роботодавець (стаття 3 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»).

Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» окремо встановлено особливу процедуру розгляду розбіжностей, що виникли між сторонами соціально-трудових (колективних) відносин. Наведеним законодавчим актом передбачається примирно-третейська процедура та система організаційних структур із належною компетенцією щодо узгодження інтересів конфліктуючих сторін.

Статтею 7 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» передбачено, що розгляд колективного трудового спору (конфлікту) з питань укладення чи зміни колективного договору, угоди здійснюється примирною комісією, а в разі неприйняття рішення у строки, визначені статтею 9 цього Закону, - трудовим арбітражем.

За змістом статті 13 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» жодна із сторін колективного трудового спору (конфлікту) не може ухилятися від участі в примирній процедурі і зобов`язані використати для врегулювання колективного трудового спору (конфлікту) всі можливості, не заборонені законодавством.

Якщо примирні органи не змогли врегулювати розбіжності між сторонами, причини розбіжностей з обґрунтуванням позицій сторін у письмовій формі доводяться до відома кожної із сторін колективного трудового спору (конфлікту).

У цьому разі наймані працівники або уповноважений ними орган чи професійна спілка мають право з метою виконання висунутих вимог застосовувати усі дозволені законодавством засоби, крайнім з яких відповідно до статті 17 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» та статті 44 Конституції України є страйк.

Судовий порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів) процесуальним законодавством та Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» передбачено у таких випадках: розгляд заяви власника або уповноваженого ним органу про визнання страйку незаконним (стаття 23 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»); розгляд заяви Національної служби посередництва і примирення про вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у випадках, передбачених статтею 24 цього Закону, і коли сторонами не враховано рекомендації Національної служби посередництва і примирення щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) (стаття 25 зазначеного Закону); оскарження профспілками неправомірних дій або бездіяльності посадових осіб, винних у порушенні умов колективного договору чи угоди (частина 5 статті 20 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»); невиконання роботодавцем обов`язку щодо створення умов діяльності профспілок, регламентованих колективним договором (частини друга, четверта статті 42 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»). Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №916/2721/18.

Колегія суддів зазначає, що сторонами спору є первинні профспілкові організації та роботодавець, а спір виник щодо визнання недійсною угоди про співробітництво, що випливає з окремих положень Закону України «Про профспілки, їх права та гарантії діяльності», від 21.10.2024.

Предметом спору є вирішення питання порушення законних прав та інтересів позивача через укладення іншого колективного договору за умови наявності чинного колективного договору, без ініціювання питання звернення до діючого на підприємстві відповідача-1 спільного представницького органу профспілок підприємства, представником якого є позивач і який діє від імені трудового колективу при укладенні і виконанні колективного договору, а також захист його інтересів як профспілкової організації у сфері трудових правовідносин та інтересів працівників.

Разом з тим, за змістом частин 1- 3 статті 3 Господарського кодексу України, який був чинним на час укладення оскаржуваної угоди, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала би вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала би вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №916/2721/18 та постановах Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 920/754/19, від 13.11.2018 у справі №922/80/18.

Колегія суддів, проаналізувавши наведені вище приписи законодавства в контексті спірних відносин, що виникли між сторонами у цій справі, вважає, що Профспілка робітників морського транспорту морського порту Чорноморськ, Незалежна профспілка працівників морського торговельного порту «Чорноморськ», Професійна спілка працівників морського порту «Чорноморськ» не є суб`єктами господарювання та не здійснюють господарську діяльність.

Враховуючи текст угоди, у тому числі беручи до уваги преамбулу угоди, відповідно до якої наміри її сторін направлені на захист прав та інтересів робітників порту, які є членами профспілки, та прав і інтересів профспілки, що представляє їх інтереси, вбачається, що угода не є господарсько-договірним зобов`язанням, а саме по собі посилання у ній на те, що при укладанні угоди сторони керувалися положеннями статті 6 Цивільного Кодексу України та пунктом 4 частини четвертої статті 179 Господарського кодексу України жодним чином не свідчить про те, що між сторонами угоди був укладений господарський договір.

З огляду на викладені положення законодавства та враховуючи предмет і підстави позову, суд першої інстанції правильно виснував, що між сторонами у справі існують трудові та соціально-економічні правовідносини, а не господарські відносини. Спірні правовідносини між сторонами у справі не регулюються нормами Господарського кодексу України, чи іншими актами господарського й цивільного законодавства з питань здійснення господарської діяльності. Спір про право між сторонами не виник із господарських відносин.

Колегія суддів наголошує, що спір виник не між суб`єктами господарювання щодо здійснення господарської діяльності, а між юридичними особами з приводу трудових і соціально-економічних правовідносин, що регулюються Кодексом законів про працю України та Законом України «Про колективні договори і угоди».

Водночас спори, підвідомчі господарським судам України, визначені, як вище згадувалось, статтею 20 Господарського процесуального кодексу України, та виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності.

Натомість колективні трудові спори - це спори між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом, в яких йдеться про зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин, і порядок вирішення таких спорів визначено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №916/2721/18 та постанові Верховного Суду від 06.09.2021 у справі № 916/3821/20.

Господарським процесуальним кодексом України не передбачено положень, які би віднесли спір у цій справі до таких, що підвідомчі господарським судам.

Колегія суддів зазначає, що колективні трудові спори, на відміну від індивідуальних, - це спори непозовного провадження між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом, в яких йдеться про зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин. А тому до таких спорів застосовується примирно-третейський порядок вирішення, правовий механізм якого визначено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №916/2721/18 та постановах Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №201/12032/19, від 21.09.2022 у справі №201/9397/20, від 29.05.2019 у справі №479/58/19.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що колективні трудові спори, на відміну від індивідуальних - це спори непозовного провадження між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом, в яких йдеться про зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин. А тому до таких спорів застосовується примирно-третейський порядок вирішення, правовий механізм якого визначено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».

З огляду на вищенаведене колегія суддів відхиляє доводи про недоречність застосування правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №916/2721/18, в якій вирішувався спір між роботодавцем та первинною профспілковою організацією щодо визнання недійсним окремого пункту колективного договору і в якій викладено правовий висновок про те, що спір між первинною профспілковою організацією та роботодавцем щодо визнання недійсним окремого пункту колективного договору є колективним трудовим спором, до якого застосовується примирно-третейський порядок вирішення, визначений Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».

Щодо посилання скаржника на те, що місцевим господарським судом проігноровано висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 03.07.2019 у справі №761/33069/16-ц, колегія суддів зазначає, що у цій справі предметом оскарження, на відміну від справи, яка переглядається, була генеральна угода з підстави невключення до спільного представницького органу репрезентативних всеукраїнських об`єднань профспілок, що є фактично спором між об`єднаннями профспілок з приводу формування спільного представницького органу. У вказаній постанові при вирішенні питання про належність спору до господарської юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі №761/33069/16-ц зауважила, що за суб`єктною юрисдикцією спір між двома юридичними особами, якщо законом не передбачено іншого порядку, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, оскільки саме Господарський процесуальний кодекс України прямо вказав на суб`єктний склад господарського спору - юридичні особи та фізичні особи-підприємці. Також зроблено висновок, що спір між юридичними організаціями з приводу формування спільного представницького органу не є трудовим спором (конфліктом) і не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки у справі і позивачем, і відповідачем є юридичні особи. Отже, аналіз висновків, зроблених в оскаржуваній ухвалі суду першої інстанції, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду, і ці висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням різних фактичних обставин, які формують зміст правовідносин.

Посилання скаржника на те, що заявлені позовні вимоги не містять ознак колективного трудового спору у розумінні Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» є необґрунтованим і зводяться до незгоди заявника з установленими як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій обставинами.

Доводи заявника про порушення його права на судовий захист не заслуговують на увагу, оскільки безпосереднє вирішення в судовому порядку колективних трудових спорів законодавством не передбачено, а отже, місцевим господарським судом не було порушено право позивача на доступ до правосуддя.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Таким чином, враховуючи наведені норми матеріального та процесуального права, висновок Господарського суду Одеської області про непідвідомчість спору у справі №916/4090/25 господарському суду та закриття у зв`язку з цим провадження у даній справі є правомірним, а тому підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

Висновки суду апеляційної інстанції

Згідно із статтею 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на встановлені обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в апеляційній інстанції, а також враховуючи доводи та вимоги апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 269-271, 275, 276, 281 - 284 ГПК України,

Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Профспілки робітників морського транспорту морського порту Чорноморськ залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 12.06.2026 про закриття провадження у справі №916/4090/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повну постанову складено 08.09.2026 (з урахуванням перебування 07.09.2026 суддів Л.В. Поліщук та С.В. Таран у відпустках).

Головуючий суддя Л.В. Поліщук

Суддя К.В. Богатир

Суддя С.В. Таран