Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №926/1524/25 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 926/1524/25

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді (судді-доповідача) Прядко О.В.,

суддів: Рима Т.Я., Манюка П.Т.,

секретар судового засідання Слободянюк В.С.,

за відсутності представників сторін і третьої особи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікарді" від 08.07.2026 (вх.№ 01-05/2251/26 від 09.07.2026) та від 09.07.2026 (вх.№ 01-05/2261/26 від 09.07.2026)

на ухвали Господарського суду Чернівецької області від 25.06.2026 (ухвали складені та підписані 25.06.2026 та 29.06.2026 суддя Тинок О. С.)

у справі №926/1524/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікарді"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Чернівецької міської ради

до первісного відповідача - Фізичної особи-підприємця Дарій Наталії Петрівни, заміненого на ОСОБА_1 ,

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

УСТАНОВИВ:

Рух справи, процесуальні дії в суді першої інстанції.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікарді" (далі – ТОВ "Вікарді") звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Дарій Наталії Петрівни (далі – ФОП Дарій Н.П.), у якій просить:

- винести рішення про звільнення ФОП Дарій Н.П. земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за кадастровим номером 7310136300:09:001:0251, площею 1,2338 га, від об`єкта нерухомого майна за реєстраційним номером 14588498 за адресою: АДРЕСА_2 , нежилих приміщень кафе-бару в будівлі літ. Б, загальною площею 153,8 кв.м., що складається з таких приміщень: торгового залу 9-1 площею 14,00 м2, комори 9-2 площею 3,60 м2, комори 9-3 площею 3,20 м2, кухні 9-4 площею 10,00 м2, комори 9-5 площею 0,60 м2, вбиральні 9-6 площею 1,30 м2, зали 9-7 площею 30,10 м2, коридору 9-8 площею 30,20 м2, кабінки 9-9 площею 4,90 м2, кабінету 9-10 площею 5,70 м2, комори 9-11 площею 2,20 м2, кабінки 9-12 площею 3,80 м2, вбиральні 9-13 площею 1,00 м2, вмивальної 9-14 площею 1,30 м2, кабінки 9-15 площею 3,80 м2, кабінки 9-16 площею 6,60 м2, зали 9-17 площею 31,50 м2, шляхом його демонтажу (знесення) та приведення земельної ділянки у придатний для використання стан;

- скасувати державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 14588498 за адресою: АДРЕСА_2 , нежилих приміщень кафе-бару в будівлі літ. Б загальною площею 153,8 кв.м., що складається з таких приміщень: торгового залу 9-1 площею 14,00 м2, комори 9-2 площею 3,60 м2, комори 9-3 площею 3,20 м2, кухні 9-4 площею 10,00 м2, комори 9-5 площею 0,60 м2, вбиральні 9-6 площею 1,30 м2, зали 9-7 площею 30,10 м2, коридору 9-8 площею 30,20 м2, кабінки 9-9 площею 4,90 м2, кабінету 9-10 площею 5,70 м2, комори 9-11 площею 2,20 м2, кабінки 9-12 площею 3,80 м2, вбиральні 9-13 площею 1,00 м2, вмивальної 9-14 площею 1,30 м2, кабінки 9-15 площею 3,80 м2, кабінки 9-16 площею 6,60 м2, зали 9-17 площею 31,50 м2, із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.

01.06.2026 до суду від представника відповідача надійшла заява від 29.05.2026, у якій повідомлено про те, що 24.10.2025 ОСОБА_2 уклала договір купівлі-продажу, зареєстрований у реєстрі за №615, за умовами якого передала ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 ) належний їй на праві власності кафе-бар загальною площею 153,80 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку з викладеним представник позивача 02.06.2026 через підсистему "Електронний суд" направив до господарського суду клопотання (вх.№2268 від 02.06.2026), у якому просив залучити до справи в якості співвідповідача ОСОБА_1 , а 10.06.2026 - клопотання (вх.№2400 від 10.06.2026), у якому просив подане клопотання про залучення співвідповідача вважати клопотанням про заміну неналежного відповідача на належного, закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 10.06.2026 суд постановив, зокрема, позивачу надати письмові пояснення, у яких уточнити, в якому саме правовому статусі (фізична особа чи фізична особа-підприємець) Хоменка О.Г. слід залучити як належного відповідача, в підтвердження чого надати відповідні докази.

24.06.2026 представник позивача через підсистему "Електронний суд" направив заяву про забезпечення позову (вх.№2626), у якій просив заборонити ФОП Дарій Н.П., ОСОБА_1 , державним реєстраторам прав на нерухоме майно та всім органам, уповноваженим на проведення державної реєстрації (в тому числі територіальним органам Міністерства юстиції України, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, акредитованим суб`єктам, нотаріусам, державним кадастровим реєстраторам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") вчиняти реєстраційні дії щодо реєстрації права власності, користування та інших речових прав на нерухоме майно, державну реєстрацію обтяжень на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (в т. ч. до Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, Державного земельного кадастру) записи про державну реєстрацію права власності, користування та інших речових прав та їх обтяжень, змін до таких записів щодо об`єкта нерухомого майна за реєстраційним номером 14588498 за адресою: АДРЕСА_2 , нежилих приміщень кафе-бару в будівлі літ. Б загальною площею 153,8 кв.м., що складається з таких приміщень: торгового залу 9-1 площею 14,00 м2, комори 9-2 площею 3,60 м2, комори 9-3 площею 3,20 м2, кухні 9-4 площею 10,00 м2, комори 9-5 площею 0,60 м2, вбиральні 9-6 площею 1,30 м2, зали 9-7 площею 30,10 м2, коридору 9-8 площею 30,20 м2, кабінки 9-9 площею 4,90 м2, кабінету 9-10 площею 5,70 м2, комори 9-11 площею 2,20 м2, кабінки 9-12 площею 3,80 м2, вбиральні 9-13 площею 1,00 м2, вмивальної 9-14 площею 1,30 м2, кабінки 9-15 площею 3,80 м2, кабінки 9-16 площею 6,60 м2, зали 9-17 площею 31,50 м2.

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивач вказує на недоброчесність відповідача та пов`язаних із ним осіб, а також вчинення ними незаконних дій, спрямованих на унеможливлення виконання майбутнього рішення господарського суду у даній справі у разі задоволення позову. ОСОБА_2 , знаючи про судовий розгляд справи, відчужила ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 24.10.2025 об`єкт нерухомого майна, який є предметом позову у даній справі. ОСОБА_2 як попередній власник та ОСОБА_1 як теперішній власник безпосередньо наділені розпорядчими повноваженнями щодо зазначеного об`єкта нерухомого майна, від якого позивач просить звільнити земельну ділянку шляхом демонтажу (знесення). ОСОБА_1 у будь-який момент може в черговий раз відчужити спірне майно третій особі, поділити його, змінити технічні чи будь-які інші його характеристики, що у подальшому істотно ускладнить або взагалі унеможливить виконання судового рішення у даній справі. ОСОБА_2 , у свою чергу, наділена правом розірвати у добровільному чи судовому порядку укладений з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу і знову ж таки перереєструвати об`єкт нерухомого майна чи вчинити будь-які інші дії для унеможливлення виконання судового рішення. До того ж ОСОБА_2 придбала спірне майно за договором купівлі-продажу від 29.12.2006 у ОСОБА_3 , який набув право власності на об`єкт на підставі скасованого у подальшому рішення Господарського суду Чернівецької області у справі №6/25 від 06.04.2006. Відтак, на переконання позивача, існує достатньо обґрунтована ймовірність, що невжиття запропонованих ним заходів забезпечення позову матиме наслідком ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів ТОВ "Вікарді" в межах одного судового провадження і товариство буде змушене звертатися до суду з іншими позовами до інших осіб, що призведе до порушення принципу ефективного захисту та спричинить понесення позивачем додаткових витрат та зусиль.

Короткий зміст оскаржуваних ухвал місцевого господарського суду та мотиви їх прийняття.

Господарський суд Чернівецької області ухвалою від 25.06.2026 у задоволенні заяви ТОВ "Вікарді" про забезпечення позову (вх.№2626 від 24.06.2026) відмовив.

Суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість заяви про забезпечення позову, оскільки позивач не надав належних і достатніх доказів існування реального ризику утруднення чи неможливості виконання рішення суду. Наведені позивачем доводи ґрунтуються переважно на припущеннях щодо можливих подальших дій зі спірним нерухомим майном, без підтвердження їх фактичними даними, зокрема актуальними відомостями про державну реєстрацію права власності та доказами реальних намірів відповідачів вчиняти під час розгляду справи відповідні дії, зокрема повторно відчужити чи переоформити майно, розірвати договір купівлі-продажу та повторно зареєструвати майно.

Іншою ухвалою від 25.06.2026 у справі №926/1524/25 Господарський суд Чернівецької області задовольнив клопотання представника ТОВ "Вікарді" (вх.№2268 від 02.06.2026 та вх.№2400 від 10.06.2026) та замінив у справі первісного відповідача - ФОП Дарій Н.П. належним відповідачем ОСОБА_1 відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 48 ГПК України, закрив провадження у справі №926/1524/25 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Вирішуючи питання про заміну неналежного відповідача, суд першої інстанції виходив із того, що метою пред`явленого позову є усунення перешкод у користуванні орендованою позивачем земельною ділянкою, яка надана йому для здійснення добудови будівлі з відсотком готовності 21%, що належить позивачу на праві власності, а на момент розгляду справи позовні вимоги про звільнення спірної земельної ділянки від розміщених на ній об`єктів нерухомого майна стосуються вже ОСОБА_1 , який став власником спірного майна та має відповідати за цим позовом.

Водночас суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 не зареєстрований як фізична особа-підприємець та ніколи не мав відповідного статусу, у спірних правовідносинах виступає як громадянин - фізична особа; доказів використання ОСОБА_1 спірного об`єкта нерухомого майна у господарській діяльності матеріали справи не містять. З урахуванням наведених обставин, враховуючи приписи ст. 20 ГПК України та ст. 19 ЦПК України, суд дійшов висновку, що даний спір за своїм суб`єктним складом не відноситься до юрисдикції господарських судів та підлягає вирішенню загальними судами за правилами цивільного судочинства, а відтак провадження у справі №926/1524/25 підлягає закриттю.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційних скарг.

Не погодившись із ухвалами Господарського суду Чернівецької області від 25.06.2026 у справі №926/1524/25, ТОВ "Вікарді" подало до Західного апеляційного господарського суду апеляційні скарги від 08.07.2026 (вх.№01-05/2251/26 від 09.07.2026) та від 09.07.2026 (вх.№01-05/2261/26 від 09.07.2026).

У апеляційній скарзі від 08.07.2026 (вх.№01-05/2251/26 від 09.07.2026) скаржник просив поновити строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Чернівецької області про відмову у забезпеченні позову від 25.06.2026 у справі №926/1524/25, скасувати вказану ухвалу та ухвалити нове судове рішення, яким заяву ТОВ "Вікарді" про забезпечення позову задовольнити.

Скаржник вважає зазначену ухвалу суду незаконною, необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм процесуального права (ст. ст. 73, 76, 79, 136, 137 ГПК України) та неправильним застосуванням норм матеріального права, неврахуванням правових висновків Верховного Суду щодо специфіки забезпечення позову у немайнових спорах. Суд першої інстанції, відмовляючи у забезпеченні позову, порушив право позивача на справедливий суд (ст. 6 Конвенції прав людини і основоположних свобод) та право на мирне володіння своїм майном (ст. 1 Протоколу №1).

В обґрунтування доводів апеляційної скарги від 08.07.2026 (вх.№01-05/2251/26 від 09.07.2026) скаржник посилається на те, що предметом позову у цій справі є вимоги немайнового характеру, а отже має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач захистити їх в межах одного судового провадження без нових звернень до суду. Скаржник зазначає, що з моменту реєстрації права власності неодноразово змінювався власник спірного майна, у тому числі під час судового розгляду даної справи первинний відповідач (ФОП Дарій Н.П.) продав об`єкт нерухомого майна ОСОБА_1 . Скаржник вважає, що невжиття заходів забезпечення позову у цій справі робить потенційне рішення Господарського суду Чернівецької області про демонтаж будівлі та звільнення земельної ділянки неможливим до виконання, оскільки об`єкт нерухомого майна може бути юридично роздроблений, видозмінений або переданий іншим особам, які не є учасниками цього судового процесу, що матиме наслідком виникнення численних судових спорів та фактично нівелюватиме ефективність поточного судового розгляду.

Скаржник вважає, що договір купівлі-продажу №615 від 24.10.2025 є беззаперечним і найбільш вірогідним доказом того, що розпорядчі дії щодо майна вже розпочалися, а обов`язок доказувати наміри третіх осіб на вчинення у майбутньому нових правочинів є необґрунтованим та суперечить загальним принципам доказування, адже сама природа превентивних заходів забезпечення позову полягає в унеможливленні настання негативних наслідків, які з високою ймовірністю можуть настати на основі вже вчинених дій сторін.

Також скаржник вказує на те, що суд першої інстанції необґрунтовано пов`язав можливість забезпечення позову із фактом ухвалення процесуального рішення про заміну неналежного відповідача. ОСОБА_1 як особа, яка набула право на спірний об`єкт під час судового процесу, є саме тією "іншою особою", заборона реєстраційних дій щодо якої повністю охоплюється ст. 137 ГПК України, незалежно від поточного статусу розгляду клопотань про його залучення як відповідача.

У апеляційній скарзі від 09.07.2026 (вх.№01-05/2261/26 від 09.07.2026) скаржник просив скасувати ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 25.06.2026 про закриття провадження у справі №926/1524/25 в частині закриття провадження та направити справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду зі стадії підготовчого провадження.

Скаржник вважає зазначену ухвалу суду в частині закриття провадження у справі незаконною, необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм процесуального права (ч. 2 ст. 48 ГПК України, ч. 2 ст. 231 ГПК України) та принципу процесуальної економії, неврахуванням правових позицій Великої Палати Верховного Суду, що призвело до порушення права на справедливий судовий розгляд.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги від 09.07.2026 (вх.№01-05/2261/26 від 09.07.2026) скаржник посилається на те, що суд першої інстанції, закриваючи провадження, оцінював виключно суб`єктний склад, не врахувавши, що визначальним для підсудності є суть матеріально-правових відносин; заміна відповідача правонаступником або новим належним відповідачем відповідно до ст. 48 ГПК України не змінює початкової правової природи спору. Заміна відповідача у даній справі відбулася виключно внаслідок недобросовісних дій первісного відповідача (ФОП Дарій Н.П.) під час судового процесу, що не є підставою для закриття провадження у господарській справі. Предметом цього спору є комерційне землекористування - захист прав ТОВ "Вікарді" на орендовану земельну ділянку від незаконно розміщеного на ній об`єкта нерухомості (кафе-бару). Той факт, що власником цього кафе в комерційних цілях став громадянин ОСОБА_1 , не перетворює земельний комерційний спір на цивільно-побутовий.

Скаржник зазначає, що здійснення судом першої інстанції заміни відповідача з одночасним закриттям провадження у справі в одному судовому засіданні суперечить змісту та меті ч. 2 ст. 48 ГПК України, позбавляє нового відповідача будь-яких процесуальних прав, передбачених ГПК України, а позивача - можливості скористатися (у разі необхідності) правом звернення із заявою про передачу справи за підсудністю, створює перешкоди у доступі до правосуддя, порушує принципи рівності сторін та змагальності процесу.

Скаржник вважає, що оскаржувана ухвала суду є проявом надмірного процесуального формалізму, адже справа перебувала на розгляді Господарського суду Чернівецької області понад рік, закриття провадження на стадії підготовчого засідання після тривалого зупинення процесу змушує позивача знову звертатися до суду першої інстанції, але вже цивільної юрисдикції, що повністю нівелює право на розгляд справи впродовж розумного строку.

Рух справи, заяви, клопотання, процесуальні дії в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.07.2026, апеляційні скарги ТОВ "Вікарді" у справі №926/1524/25 розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Прядко О.В., суддів: Манюка П.Т., Рима Т.Я.

Ухвалами від 14.07.2026 у справі № 926/1524/25 колегія суддів поновила ТОВ "Вікарді" строк на подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Чернівецької області про відмову у забезпеченні позову від 25.06.2026 та відкрила апеляційне провадження за обома апеляційними скаргами ТОВ "Вікарді".

24.07.2026 до апеляційного суду надійшли матеріали справи №926/1524/25.

Ухвалою від 28.07.2026 колегія суддів постановила здійснювати розгляд апеляційних скарг ТОВ "Вікарді" в одному провадженні в судовому засіданні 27.08.2026.

12.08.2026 до апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_1 від 08.08.2026, у якій останній просив надіслати на його поштову адресу апеляційну скаргу, позовну заяву з додатками або інші процесуальній документи у справі, оскільки таких не отримував.

Колегія суддів зазначає, що ГПК України не покладає на суд обов`язок виготовляти копії позовної заяви, апеляційної скарги та доданих до них документів для їх надсилання сторонам. Докази надіслання (копії описів вкладення, поштових накладних та фіскального чека) апеляційних скарг ТОВ "Вікарді" від 08.07.2026 та 09.07.2026 ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за зареєстрованим місцем проживання: АДРЕСА_3 знаходяться в матеріалах справи (а. с. 180, 196). У резолютивній частині ухвали від 14.07.2026 у справі №926/1524/26 апеляційний суд звертав увагу, зокрема ОСОБА_1 , на можливість зареєструвати свій електронний кабінет та ознайомитися з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами, відповідно до ст. 6 ГПК України.

Учасники справи не скористалися правом подати до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційні скарги протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції, уповноважених представників для участі у судовому засіданні не направили, хоча про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлялися завчасно та належним чином (а. с. 219-233, 238-242).

Оскільки матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду апеляційних скарг, а явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів, з урахуванням приписів ч. 3 ст. 263, ч. 12 ст. 270 ГПК України, вважає за можливе розглянути апеляційні скарги за відсутності представників сторін і третьої особи.

27.08.2026 підписано вступну та резолютивну частини цієї постанови.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції під час ухвалення постанови. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ч. ч. 1-5 ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з приписами ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши наведені в апеляційних скаргах доводи, які стали підставою для відкриття апеляційного провадження, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування місцевим господарським судом норм права під час постановлення ухвали про відмову у забезпеченні позову та ухвали про закриття провадження у справі, колегія суддів зазначає таке.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає ст. 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з п. п. 2, 4 ч. 1 ст. 137 ГПК України, позов забезпечується, зокрема: забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову одночасно (ч. 2 ст. 137 ГПК України).

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України).

Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (ч. 11 ст. 137 ГПК України).

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 12.04.2018 у справі №922/2928/17, від 05.08.2019 у справі №922/599/19).

Колегія суддів наголошує на тому, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору (такий висновок наведено Верховним Судом у постанові від 20.01.2025 у справі №910/8275/24).

Усталена практика Верховного Суду щодо застосування інституту забезпечення позову виходить із того, що у разі, коли спір є немайновим, тобто судове рішення у разі задоволення такого позову не вимагатиме його примусового виконання, не повинна досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а досліджується та оцінюється така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких позивач звернувся до суду, та те, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.12.2018 у справі №912/1616/18, від 26.09.2019 у справі №917/751/19, від 15.01.2020 у справі №915/1912/19, від 11.02.2021 у справі №915/1185/20, від 19.12.2024 у справі №910/6192/24, від 28.01.2025 у справі №906/780/24).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду із заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Колегія суддів зазначає, що обов`язок доказування необхідності вжиття відповідного заходу забезпечення позову покладається на особу, яка звертається до суду з відповідною заявою.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

Необхідними елементами обов`язку доказування є певне міркування особи щодо обставин, якими вона підтверджує свої вимоги або заперечення; подання відповідних доказів, які підтверджують ці обставини. Тобто, до надання відповідних доказів на обґрунтування заявлених вимог або заперечень будь-які висловлені особою міркування будуть припущеннями, які не мають жодного доказового значення.

Наведене узгоджується з вимогами процесуального закону щодо оцінки доказів, відповідно до яких, встановлюючи наявність чи відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги або заперечення сторін, а також визнаючи одні докази та відхиляючи інші, суд зобов`язаний навести мотиви такого висновку й враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вирішуючи питання про забезпечення позову та, виходячи з приписів ст. ст. 13, 15, 74 ГПК України (змагальність сторін та пропорційність у господарському судочинстві, обов`язок доказування і подання доказів), господарський суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням, зокрема, того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді, зокрема, заборони третім особам вчиняти певні дії щодо предмета спору тощо) права відповідача або вказаних осіб, а відповідно, чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову.

При цьому, при дослідженні наявності або відсутності підстав для забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (постанови Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18, від 10.11.2020 у справі №910/1200/20).

Предметом даного спору є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу (знесення) розташованого на ній об`єкта нерухомого майна та приведення земельної ділянки у придатний для використання стан; скасування державної реєстрації права приватної власності на це майно із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.

Суд першої інстанції встановив, що позивач дізнався про продаж спірного об`єкта нерухомого майна 29.05.2026 з направленої до електронного кабінету заяви представника відповідача (вх.№2539), при цьому заяву про забезпечення позову подав до суду 24.06.2026, тобто через 8 місяців після продажу та майже через місяць після ознайомлення зі змістом договору купівлі-продажу від 24.10.2025.

Колегія суддів, як і суд першої інстанції, вважає, що аргументи позивача, викладені у заяві про забезпечення позову, зводяться до припущень та побоювання позивача щодо ймовірності вчинення відповідачем дій щодо розпорядження спірним об`єктом нерухомого майна в період вирішення спору в господарському суді.

Звертаючись із заявою про забезпечення позову, всупереч процесуальним вимогам щодо обов`язку доказування та подання доказів, позивач не навів достатніх і належним чином обґрунтованих підстав та не надав належних і допустимих доказів, які підтверджували б істотне ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених прав та інтересів ТОВ "Вікарді", за захистом яких позивач звернувся до суду в межах цієї справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 виснувала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

З огляду на викладене вище, оскільки позивач не довів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування визначених ним заходів забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов законного й обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви ТОВ "Вікарді" про забезпечення позову (вх.№2626 від 24.06.2026). Наявність у заявника самих лише припущень щодо наведених ним обставин без подання належних доказів не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Критеріями розмежування предметної судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.

Крім того, законом може бути прямо визначено вид судочинства, у якому розглядається певна категорія справ.

Стаття 1 та ч. 1 ст. 2 ГПК України визначають юрисдикцію та повноваження господарських судів, установлюють, за яким порядком здійснюється судочинство у господарських судах, а також вказують, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

За змістом ч. 2 ст. 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Звертаючись до суду з даним позовом, ТОВ "Вікарді" має на меті усунути перешкоди у користуванні орендованою земельною ділянкою, яка надана для здійснення добудови будівлі з відсотком готовності - 21%, що належить позивачу на праві власності.

З матеріалів справи вбачається, що 24.10.2025 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу, зареєстрований у реєстрі за №615, за умовами якого ОСОБА_2 передала ОСОБА_1 належний їй на праві власності об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 14588498 за адресою: АДРЕСА_2 , нежилих приміщень кафе-бару в будівлі літ. Б загальною площею 153,8 кв.м., що складається з таких приміщень: торгового залу 9-1 площею 14,00 м2, комори 9-2 площею 3,60 м2, комори 9-3 площею 3,20 м2, кухні 9-4 площею 10,00 м2, комори 9-5 площею 0,60 м2, вбиральні 9-6 площею 1,30 м2, зали 9-7 площею 30,10 м2, коридору 9-8 площею 30,20 м2, кабінки 9-9 площею 4,90 м2, кабінету 9-10 площею 5,70 м2, комори 9-11 площею 2,20 м2, кабінки 9-12 площею 3,80 м2, вбиральні 9-13 площею 1,00 м2, вмивальної 9-14 площею 1,30 м2, кабінки 9-15 площею 3,80 м2, кабінки 9-16 площею 6,60 м2, зали 9-17 площею 31,50 м2.

Відчужений ОСОБА_1 об`єкт нерухомого майна є предметом позову у справі №926/1524/24.

Вирішуючи питання про заміну неналежного відповідача, суд першої інстанції встановив, що заявлені позивачем вимоги про звільнення спірної земельної ділянки від розміщеного на ній об`єкта нерухомого майна стосуються вже ОСОБА_1 , який на момент розгляду даної справи є власником вищевказаного майна та має відповідати за заявленим позовом, а відтак дійшов обґрунтованого висновку про задоволення клопотань представника ТОВ "Вікарді" (вх.№2268 від 02.06.2026 та вх.№2400 від 10.06.2026) щодо заміни первісного відповідача - ФОП Дарій Н.П. на належного відповідача – ОСОБА_1 .

Водночас суд першої інстанції встановив, що Хоменко О.Г. не зареєстрований як фізична особа-підприємець та ніколи не мав відповідного статусу, що підтверджується відповіддю №2929462 на запит до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за реєстраційним номером облікової картки платника податків.

Матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів, які підтверджували б використання Хоменком О.Г. спірного об`єкта нерухомого майна у господарській діяльності.

Разом із цим слід відзначити, що представник позивача під час розгляду справи судом першої інстанції у підготовчому засіданні 24.06.2026 також повідомила, що Хоменко О.Г. не має зареєстрованого статусу фізичної особи-підприємця і їй відомі наслідки залучення останнього у справу як фізичної особи. У клопотанні (вх.№2400 від 10.06.2026) представник позивача, серед іншого, просила закрити підготовче провадження і призначити справу до судового розгляду по суті. На виконання п. 2 резолютивної частини ухвали суду від 10.06.2026 у справі №926/1524/25 позивач не надав документально обґрунтованих письмових пояснень щодо правового статусу (фізична особа чи фізична особа-підприємець) Хоменка О.Г., в якому його слід залучити як належного відповідача.

На підставі викладеного, з урахуванням зібраних у справі доказів, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що Хоменко О.Г. не є фізичною особою-підприємцем і у спірних правовідносинах виступає як громадянин - фізична особа.

Відповідно до ст. 45 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього Кодексу, тобто у тому числі фізичні особи, які не є підприємцями.

Водночас, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

На ознаки підвідомчості спору господарському суду вказала Велика Палата Верховного Суду у постановах від 13.02.2019 у справі №910/8729/18, від 25.06.2019 у справі №904/1083/18, від 15.10.2019 у справі №911/1834/18, від 25.02.2020 у справі №916/385/19, Верховний Суд у постановах від 06.06.2023 у справі №920/277/22, від 10.05.2023 у справі №920/343/22, від 10.05.2023 у справі №920/155/22, від 16.10.2024 у справі №914/15/24. Так, спір є приватноправовим і підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа - учасник приватноправових відносин.

Визначаючи юрисдикційність спору, необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб`єктний склад учасників у цій справі. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23.05.2023 у справі №925/352/22.

Отже, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно характер спірних правовідносин та суб`єктний склад учасників процесу.

З урахуванням вищевстановлених обставин справи та приписів ст. 20 ГПК України, ст. 19 ЦПК України, суд першої інстанції вірно врахував критерії розмежування судової юрисдикції та обґрунтовано виснував, що цей спір підлягає розгляду судом цивільної юрисдикції, оскільки Хоменко О.Г. є особою без статусу фізичної особи-підприємця, докази використання спірного майна для здійснення власної підприємницької діяльності відсутні, а тому спірні правовідносини не мають господарського (підприємницького) характеру.

Отже місцевий господарський суд дійшов законного й обґрунтованого висновку про закриття провадження у даній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, оскільки спір не підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства.

Підсумовуючи, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника, наведені в апеляційних скаргах від 08.07.2026 (вх.№01-05/2251/26 від 09.07.2026) та від 09.07.2026 (вх.№01-05/2261/26 від 09.07.2026), не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваних ухвал не вбачається. Скаржник не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції у розумінні ст. ст. 73, 76-79, 86 ГПК України.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки підстави апеляційного оскарження не знайшли свого підтвердження за результатами апеляційного перегляду справи, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційних скарг ТОВ "Вікарді" від 08.07.2026 (вх.№01-05/2251/26 від 09.07.2026) та від 09.07.2026 (вх.№01-05/2261/26 від 09.07.2026) без задоволення, а оскаржуваних ухвал Господарського суду Чернівецької області від 25.06.2026 у справі №926/1524/25 - без змін.

Розподіл судових витрат.

Судовий збір за подання апеляційних скарг у порядку, передбаченому ст. 129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікарді" від 08.07.2026 (вх.№01-05/2251/26 від 09.07.2026) та від 09.07.2026 (вх.№01-05/2261/26 від 09.07.2026) залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 25.06.2026 про відмову у забезпеченні позову у справі №926/1524/25 залишити без змін.

3. Ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 25.06.2026 про закриття провадження у справі №926/1524/25 залишити без змін.

4. Матеріали справи №926/1524/25 повернути до Господарського суду Чернівецької області.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 287-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 07.09.2026.

Головуючий суддя (суддя-доповідач) Прядко О.В.

Суддя Рим Т.Я.

Суддя Манюк П.Т.