Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №644/5319/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

08 вересня 2026 року

м. Харків

справа № 644/5319/25

провадження № 22-ц/818/2441/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Пилипчук Н.П.

суддів: Тичкової О.Ю., Маміної О.В.

розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут» до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут», в особі представника Білика Іллі Анатолійовича на рішення Індустріального районного суду м. Харкова від 17 грудня 2025 року, постановлене суддею Бароніним Д.Б.,

в с т а н о в и в:

У червні 2025 року Приватне акціонерне товариство «Харківенергозбут» звернулося до Індустріального районного суду м. Харкова з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача вказує, що відповідач має перед позивачем заборгованість у загальній сумі 20660,20 грн. Вказана заборгованість складається з заборгованості за спожиту електричну енергію в сумі 18727,72 грн. за липень та вересень 2024 року, а також з заборгованості 3 % річних в сумі 1077,06 грн. за період з 13.08.2024 по 31.03.2025 та заборгованості зі сплати інфляційних втрат в сумі 1581,32 грн. з жовтня 2024 року по березень 2025 року.

Рішенням Індустріального районного суду м. Харкова від 17 грудня 2025 року відмовлено у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В апеляційній скарзі представник ПАТ«Харківенергозбут» просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Зазначає, що Відповідач, надавши підписану заяву-приєднання, приєднався до Договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № 195 від 01.01.2019 на умовах Комерційної пропозиції 1 для малих непобутових споживачів. Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ФОП ОСОБА_1 припинив підприємницьку діяльність 17.12.2022, про що свідчить запис № 2004800060007036741. Згідно з п. 11 Комерційної пропозиції № 1, яка є невід`ємною частиною договору, договір укладається на 1 календарний рік і автоматично продовжується на наступний календарний рік, якщо жодна зі сторін не заявила про його припинення не пізніше ніж за 20 днів до закінчення строку дії. У примітці до Комерційної пропозиції №1, зазначається, що після прийняття Споживачем комерційної пропозиції Постачальника внесення змін до неї можливе лише за згодою сторін. В свою чергу Відповідач: не подавав заяви про припинення договору; не ініціював припинення електропостачання; не повідомив Позивача про припинення підприємницької діяльності 17.12.2022; не повідомив Позивача про припинення користування приміщенням 13.01.2023; не здійснив остаточних розрахунків; не надав доказів належного припинення договірних відносин. Натомість Позивач свої зобов`язання за договором виконував належним чином та в повному обсязі, забезпечував безперервне постачання електричної енергії відповідно до умов договору та чинного законодавства. Таким чином, Відповідач, порушуючи умови договору, не виконав взяті на себе зобов`язання, що підтверджує наявність підстав для покладення на нього відповідальності. Отже, на момент фактичного припинення права користування об`єктом Позивач не отримував жодних повідомлень, що підтверджує неналежне виконання Відповідачем договірних обов`язків та відсутність належного інформування Позивача. Враховуючи це, договір залишається чинним і обов`язковим для сторін відповідно до ст. 202, 526 та 629 ЦК України. Наголошує, що Пунктом 13.8 Договору № 195 передбачено, що споживач зобов`язаний повідомити постачальника у 30-денний строк про зміну будь-якої інформації, зазначеної у заяві-приєднанні. Відповідач порушив цей обов`язок, оскільки не повідомив Позивача про: 1. Припинення підприємницької діяльності 17.12.2022; 2. Розірвання договору оренди 13.01.2023. Абзацом п`ятим пункту 4.27 ПРРЕЕ передбачено, що у разі неповідомлення або несвоєчасного повідомлення споживач зобов`язаний здійснювати оплату електричної енергії та інших платежів відповідно до умов договору. Наголошує, що власник приміщення є споживачем відповідних комунальних послуг за умови укладення договору про надання таких послуг безпосередньо з ним або ж, якщо договір укладений від його імені. Інакше споживачем є інша особа, яка на відповідних правових підставах користується об`єктом нерухомого майна та з якою укладений відповідний договір. Абзац одинадцятий пункту 1.2.15 ПРРЕЕ передбачає перехід прав та обов`язків лише за умови, що новий власник або користувач фактично набув статусу споживача, що включає: укладення або приєднання до публічного договору; відкриття особового рахунку; ідентифікацію оператором системи. У матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності нового споживача. Крім того, суд першої інстанції не врахував, що спірні правовідносини є господарсько-договірними. Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами — юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. За таких обставин спір не підлягав розгляду в порядку цивільного судочинства та мав бути переданий для вирішення до господарського суду, у зв`язку з чим розгляд справи судом першої інстанції відбувся з порушенням правил предметної юрисдикції.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи і у такому випадку судове засідання не проводиться.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та вивчивши доводи і вимоги апеляційної скарги, вважає необхідним задовольнити частково апеляційну скаргу з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що до суду не було надано достатніх доказів того, що станом на липень та вересень 2024 року відповідач ОСОБА_1 був споживачем послуг з постачання електричної енергії за адресою: АДРЕСА_1 .

Проте, колегія суддів не може погодитися із таким висновком суду, виходячи з наступного.

Судом першої інстанації встановлено, що Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 з 14.11.1996 був зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця та 17.12.2022 припинив підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця.

ОСОБА_1 29.12.2018 підписав заяву-приєднання з 01.01.2019 до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг ПрАТ «Харківенергозбут» на умовах договору про постачання електричної енергії/договору про користування електричною енергією № 195 від 17.06.04 за особовим рахунком № 0116,07 бази даних абонентів постачальника за регульованим тарифом. В якості інформації про об`єкт споживача вказана майстерня по вул. Верстатобудівна, 3.

В п. 1.1 договору про постачання електричної енергії, до якого приєднався відповідач, вказано, що цей договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії виключно побутовим та малим непобутовим споживачам.

03.02.2022 ОСОБА_1 сплатив на користь ПрАТ «Харківенергозбут» суму в розмірі 1500 грн. за електроенергію згідно з договором № 195 від 01.01.2019, що підтверджується платіжною інструкцією № 5347 від 03.02.2022.

ПрАТ «Харківенергозбут» сформувало та направило на адресу відповідача рахунки за електричну енергію згідно з договором № 195 від 01.01.2019 за липень 2024 року на суму 18333,05 грн. та за вересень 2024 року на суму 886,54 грн. У цих рахунках відображено обсяг спожитої відповідачем електричної енергії.

19.11.2024 ПрАТ «Харківенергозбут» направило на поштову адресу ОСОБА_1 претензію про необхідність сплати суми основного боргу у розмірі 18727,72 грн. за електричну енергію та суми 3% річних у розмірі 72,03 грн.

З розрахунку заборгованості за період з липня 2024 року по вересень 2024 року згідно з договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг №195 від 01.01.2019, видно, що сума в розмірі 18727,72 грн. складається з суми заборгованості за електроенергію.

З розрахунку заборгованості 3% річних за період з серпня 2024 року по березень 2025 року згідно з договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг №195 від 01.01.2019, видно, що сума 3% річних складає 351,16 грн.

З розрахунку заборгованості інфляційних втрат за період з жовтня 2024 року по березень 2025 року згідно з договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг №195 від 01.01.2019, видно, що сума інфляційних втрат складає 1581,32 грн.

Відповідно до двох актів приймання-передачі нежитлових приміщень від 13.01.2023, підписаних ОСОБА_1 та представником Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, ОСОБА_1 здав, а Управління прийняло нежитлові приміщення розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 227 кв.м. та 156,6 кв.м.

У вищевказаних актах містяться посилання на договори оренди № 494 та № 495 від 30.09.2011.

У статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до частини першої статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити за відповідними судовими процедурами. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі №183/4196/21, від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21, від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19 та інші).

У статті 1 та у частині першій статті 2 ГПК України визначено юрисдикцію та повноваження господарських судів, установлено порядок здійснення судочинства у господарських судах, а також регламентовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до пунктів 1, 6 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Критеріями належності справи до господарського судочинства, за загальними правилами, є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі №916/2791/16 (провадження № 12-141гс18) зроблено висновки про те, що спір є підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі правової норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми права, що безпосередньо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суб`єктний склад такого спору, суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.

Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою (стаття 24 ЦК України).

Відповідно до статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

Згідно зі статтею 26 ЦК України всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України).

Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, відповідно до якої право на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (частина перша статті 3 ГК України).

Отже, підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (стаття 179 ГК України).

Отже, однією з ознак господарського договору, що дає змогу відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб`єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб`єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, тому і зобов`язання, що з нього виникають, є господарськими.

Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (частина дев`ята статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. Правовий статус «фізична особа - підприємець» сам собою не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Отже, наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації ФОП така особа діє як підприємець у всіх правовідносинах.

Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Такий підхід Великої Палати Верховного Суду щодо співвідношення понять фізичної особи та ФОП і їх правового статусу є усталеним, що підтверджено, зокрема, у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18), від 24 квітня 2018 року у справі № 303/5186/15-ц (провадження № 14-86цс18), від 15 травня 2019 року у справі № 904/10132/17 (провадження № 12-43гс19), від 21 вересня 2019 року у справі № 922/4239/16 (провадження № 12-102гс19), від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19), від 09 жовтня 2019 року у справі № 209/1721/14-ц (провадження № 14-418цс19), від 14 червня 2023 року у справі № 125/1216/20 (провадження № 14-25цс23) тощо.

У постанові Верховного Суду у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 серпня 2019 року у справі № 212/3182/16-ц (провадження № 61-48592св18) зроблено висновок, що: «ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності».

У постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі №591/1304/21 зазначено:

«15 грудня 2017 року набрав чинності ГПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», відповідно до якого господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини 1 статті 20 ГПК України спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, яку раніше здійснювала зазначена фізична особа, зареєстрована підприємцем.

Таким чином, фізична особа, яка мала статус суб`єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, до 15 грудня 2017 року не могла бути стороною у господарському процесі. З часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи спори за її участю, зокрема пов`язані з підприємницькою діяльністю, що здійснювалася нею раніше, слід було розглядати за правилами цивільного судочинства, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах було відкрите у господарському суді до настання таких обставин.

Відтак, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постановах від 14 березня 2018 року у справі № 593/793/14-ц (провадження № 14-43цс18) та від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18)».

Як відомо з матеріалів справи, договір №195 про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг був укладений 01 січня 2019 року між ПрАТ «Харківенергозбут» та ФОП ОСОБА_2 , як суб`єктом господарської діяльності.

Пунктами 2.1, 5.1, 5.2 цього договору передбачено, що за цим договором постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок спожвача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Споживач розраховується з постачальником за спожиту електричну енергію за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до методики (порядку), затвердженої Регулятором, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком №3 до цього договору.

Спосіб визначення ціни за електричну енергію зазначаються в комерційній пропозиції постачальника.

Як вбачається з комерційної пропозиції №1, яка є додатком №3 до вказаного договору постачання електроенергії здійснюється позивачем за тарифами для малих непобутових споживачів.

Позивачем нарахована заборгованість відповідачу за спожиту електроенергію саме як фізичній особі-підприємцю.

З урахуванням встановлених обставин апеляційний суд дійшов висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами в цій справі, є господарсько-правовими, оскільки між ПрАТ «Харківенергозбут», з однієї сторони, та ФОП ОСОБА_1 , як суб`єктом підприємницької діяльності, з іншої сторони, існує спір щодо заборгованості за отримання електроенергії, у зв`язку з чим справа не підсудна суду загальної юрисдикції, а спір між сторонами повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.

Посилання суду першої інстанції на те, що ця справа підлягала розгляду саме за правилами цивільного судочинства, оскільки станом на липень та вересень 2024 року, коли відповідачу було нараховано спірну заборгованість за оплату послуг з постачання електричної енергії, відповідач вже не був фізичною-особою підприємцем та не здійснював господарської діяльності, є помилковими.

Колегія суддів звертає увагу на те, що спір між сторонами виник з виконання правочину (договору №195 про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг) в їх господарській діяльності, а тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України належить до юрисдикції господарського суду та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з нормами ГПК України.

Припинення відповідачем своєї підприємницької діяльності, не може свідчити про те, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки на час виникнення спірних правовідносин відповідач мав статус фізичної особи - підприємця і позбавлення такого статусу не позбавляє його набутих ним раніше цивільних прав і обов`язків, зокрема і права оренди, отриманого для здійснення підприємницької діяльності.

Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 19 лютого 2025 року у справі №126/506/22, у постанові від 16 січня 2024 року у справі №914/1362/23/

Колегія суддів звертає увагу на те, що електроенергія позивачем постачалася відповідачу як суб`єкту підприємницької діяльності, а не як фізичній особі, та для здійснення господарської діяльності, а не для задоволення особистих потреб.

Тому, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що спір між сторонами у цій справі за своїм змістом є господарським.

Суди першої інстанцій дійшов помилкового висновку про розгляд цього спору у порядку цивільного судочинства.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що у даній справі провадження підлягає закриттю, оскільки цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має розглядатися в порядку господарського судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. При цьому суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (частина перша статті 256 ЦПК України).

Згідно ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України суд роз`яснює позивачу про віднесення розгляду справи до юрисдикції господарського суду та наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови звернутися до апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись п.1 ч.1 ст.255, ст.ст.367, 374, 377 ч. 1, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут», в особі представника Білика Іллі Анатолійовича – задовольнити частково.

Рішення Індустріального районного суду м. Харкова від 17 грудня 2025 року – скасувати.

Провадження у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут» до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, про стягнення заборгованості - закрити.

Повідомити Приватне акціонерне товариство «Харківенергозбут», що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

Роз`яснити Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут» про їх право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Попередити Приватне акціонерне товариство «Харківенергозбут» про те, що у разі неподання заяви про направлення справи за встановленою юрисдикцією, після закінчення строку на її подання матеріали справи будуть повернуті до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.Ю. Тичкова

О.В. Маміна