Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №552/789/26 — Київський районний суд м. Полтави

Київський районний суд м. Полтави

Справа № 552/789/26

Провадження № 2/552/1504/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

07.09.2026 Київський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого судді Яковенко Н.Л.,

секретаря судового засідання Руденької А.І.,

за участі

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,

розглянувши в м. Полтаві в приміщенні Київського районного суду м. Полтави в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 552/789/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю, звільнення від сплати аліментів, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 03.02.2026 звернулася в Київський районний суд м. Полтави з позовом до ОСОБА_3 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

Позовна заява обґрунтована тим, що відповідач ОСОБА_3 є боржником зі сплати аліментів на користь ОСОБА_1 на підставі рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 22.12.2021 в справі № 554/10688/25, заборгованість станом на 31.08.2026 складає 132000 грн.

В поданій до суду позовній заяві просила стягнути з ОСОБА_3 на її користь пеню за прострочення аліментів в розмірі 42960 грн за період з 01.12.2021 по 25.08.2025.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 04.02.2026 відкрито провадження в справі за позовною заявою ОСОБА_1 ..

Відповідач ОСОБА_3 25.02.2026 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому не погодився з розрахунком заборгованості зі сплати пені. Вказував, що з 24.02.2022 та по 31.05.2025 сторони проживали разом та вели спільне господарство, з 01.06.2025 припинили спільне проживання, тому вважає стягнення аліментів в розмірі 132000 грн за вказаний період є незаконним. В поданому до суду відзиві на позовну заяву просив позовні вимоги задовольнити частково та стягнути пеню за прострочення сплати аліментів в розмірі 3000 грн.

25.02.2026 відповідач ОСОБА_3 подав до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 .

Зустрічна позовна заява обґрунтована тим, що сторони по справі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з 30.01.2015 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 14.12.2021, мають доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач вказував, що з 24.02.2022 по 31.05.2025 сторони проживали разом в одній квартирі, вели спільне господарство, спільно виховували та утримували доньку. В подальшому з 01.06.2025 вдруге припинили проживати разом та відповідач почав сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі.

Вважає, що заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 132000 грн є незаконною, сплата аліментів за період з 24.02.2022 по 31.05.2025 є подвійним обов`язком.

В поданій до суду зустрічній позовній заяві ОСОБА_3 просив встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 без реєстрації шлюбу у період з 24.02.2022 по 31.05.2025. Просив звільнити його від сплати аліментів на виконання рішення Октябрського районного суду м. Полтави в справі № 554/10688/21 за період з 24.02.2022 по 31.05.2025.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 26.02.2026 зустрічний позов ОСОБА_3 об`єднано в одне провадження з позовною заявою ОСОБА_1 , призначено підготовче судове засідання в справі.

06.03.2026 позивач ОСОБА_1 , подала до суду відповідь на відзив, не погодилася з запереченнями відповідача щодо розрахунку заборгованості пені за прострочення сплати аліментів.

06.03.2026 позивач ОСОБА_1 подала до суду відзив на зустрічну позовну заяву ОСОБА_6 , де зазначила, що дійсно з 24.02.2022 разом з дитиною прийняла рішення проживати в помешканні колишнього чоловіка ОСОБА_3 , але таке рішення було обумовлене виключно страхом за життя і здоров`я, інтересами дитини. Вказувала, що хоча сторони проживали в одній квартирі, проте не мали спільного бюджету та не вели спільне господарство. Просила відмовити в задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 .

11.03.2026 ОСОБА_3 подав до суду заперечення на відповідь на відзив ОСОБА_1 , просив позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

16.03.2026 ОСОБА_3 подав до суду відповідь на відзив та просив задовольнити вимоги за зустрічною позовною заявою.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 16.03.2026 закрито підготовче провадження в справі та призначено судове засідання з розгляду справи по суті.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивача підтримали позовні вимоги та просили відмовити в задоволенні зустрічної позовної заяви. Посилалися на обставини, викладені в поданих до суду заявах по суті справи.

Відповідач ОСОБА_3 та представник відповідача просили задовольнити вимоги зустрічної позовної заяви.

Суд, заслухавши сторони та їх представників, дослідивши зібрані в справі докази, приходить до таких висновків.

Судом встановлено, що сторони по справі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з 30.01.2015 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 14.12.2021 в справі № 554/10623/21, яке набрало законної сили.

Сторони мають доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 22.12.2021 в справі № 2554/10688/21, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в твердій грошовій сумі у розмірі 3000 грн щомісячно, починаючи з 09.11.2021 до досягнення повноліття.

Як встановлено судом, постановою державного виконавця Київського ВДВС у місті Полтаві Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 01.08.2025 було відкрито виконавче провадження № 78750156 з примусового виконання рішення Октябрського районного суду м. Полтави в справі № 554/10688/21 про стягнення аліментів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 3000 грн щомісячно.

За розрахунком державного виконавця, боржник ОСОБА_3 станом на 31.08.2025 мав заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 132000 грн.

Зазначений розрахунок заборгованості не оскаржувався сторонами.

Відповідно до ч. 3 ст. 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

Відповідно до частини першої статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.

Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов`язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).

Тлумачення змісту статті 196 СК України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи.

Перелік причин з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів.

Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду; наявність винних дій особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670сво19), на яку посилався заявник у касаційній скарзі, зазначив, що положення Цивільного кодексу України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

Відповідач зобов`язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів і сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.

При цьому стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В даній справі судом встановлено, що рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 22.12.2021 в справі № 2554/10688/21 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліментів в твердій грошовій сумі у розмірі 3000 грн щомісячно до досягнення повноліття набрало законної сили 28.01.2022, на примусове виконання пред`явлене лише 01.08.2025.

Також судом встановлено та обставина не заперечувалася позивачем, що в період з 24.02.2022 по травень 2025 року сторони по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 разом за однією адресою в одній квартирі із спільною донькою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично участь в утриманні дитини в тому числі приймав відповідач.

Встановлено, що з 23.12.2025 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає з батьком ОСОБА_3 , між сторонами по справі існує пір щодо визначення місця проживання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , цивільна справа № 552/255/26 перебуває на розгляді в Миргородському міськрайонному суді Полтавської області, рішення по суті спору не ухвалене.

Станом на час розгляду даної справи судом відповідач ОСОБА_3 своєчасно та в повному обсязі сплатив аліменти на виконання судового рішення за період з серпня 2025 року (час пред`явлення виконавчого документа до виконання) по час вирішення справи судом.

Згідно довідки-розрахунку державного виконавця від 11.08.2026 заборгованість зі сплати аліментів за час перебування судового рішення на примусовому виконанні відсутня, існує заборгованість зі сплати аліментів за період з листопада 23021 року по липень 2025 року включно.

Встановивши дані обставини, враховуючи, що відповідач ОСОБА_3 своєчасно та в повному обсязі сплачував аліменти на користь позивача на утримання доньки ОСОБА_7 , 2015 року народження, за період перебування судового рішення на примусовому виконанні, враховуючи фактичне спільне проживання відповідача в період з 24.02.2022 по травень 2025 року з донькою, а також те, що між сторонами існує спір щодо визначення місце проживання дитини, участі в її утриманні та вихованні, суд приходить до висновку про відсутність вини ОСОБА_3 у виникненні заборгованості зі сплати аліментів за період до пред`явлення судового рішення на примусове виконання.

Відсутність вини особи зобов`язаної сплачувати аліменти, у виникненні заборгованості виключає можливість стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, тому суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів за їх безпідставністю.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Частинами першою та другою статті 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин

Так, для встановлення факту проживання однією сім`єю необхідно враховувати правила ч. 2 ст. 3 СК України де визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (ст. ст. 3, 74 СК України).

Обов`язковою умовою для визнання факту проживання однією сім`єю, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.

Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства.

Домогосподарством є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв.

Згідно з абз. 5 п. 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 року № 5-рп/99 у справі № 1-8/99 за конституційними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень п. 6 ст. 12 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ч. ч. 4, 5, ст. 22 «Про міліцію» та ч. 6 ст. 22 ЗУ «Про пожежну безпеку» (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї») вказано, що обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

Встановлення факту проживання однією сім`єю передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин (спільне проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (ст. ст. 3, 74 СК України), оскільки самі по собі, наприклад, факти спільної присутності їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між особами є усталені відносини, притаманні сім`ї.

Наведене узгоджуються із правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19), неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 12.12.2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27.02.2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11.12.2019 року у справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24.01.2020 року у справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18), від 08.12.2021 року у справі № 531/295/19 (№ 61-3071св21), та інших.

Доказами, на які посилається відповідач ОСОБА_3 , як на обґрунтування своїх позовних вимог, зокрема, є акт про встановлення факту проживання.

Зазначений акт судом оцінюється критично, ні зміст акту, ні відомості, які в ньому містяться, не підтверджують ознак, властивих для проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Даний документ не містить відомостей, які входять до предмету доказування у даній справі в частині вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю.

Натомість, сам відповідач ОСОБА_3 , надаючи пояснення в судовому засіданні, пояснив, що хоча в період з 24.02.2022 по травень 2025 року і проживали з ОСОБА_1 в одній квартирі, але були як «сусіди».

Будь-які інші докази на підтвердження факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 в період з 24.02.2022 до 31.05.2025 ОСОБА_3 суду не надав.

У постанові Верховного Суду від 05.02.2020 року у справі № 712/7830/16-ц, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що вимоги позивача про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу задоволенню не підлягають, оскільки показання свідків не підтверджують ознак, властивих для проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Оглянуті судом фото картки, не підтверджують ознак, властивих для проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Допитані в судовому засіданні свідки не підтвердили суду обставини щодо наявності у сторін по справі в період з 24.02.2022 по 31.05.2025 спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Враховуючи встановлені судом обставини та положення норм законодавства, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 не довів обґрунтованості заявлених вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, позовні вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є безпідставними, в їх задоволенні слід відмовити.

При вирішенні позовних вимог відповідача ОСОБА_3 про звільненні від сплати аліментів суд враховує наступне.

Згідно ст. 150 СК України батьки мають обов`язки щодо виховання та розвитку дитини, в тому числі батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Статтею 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

З аналізу вказаних норм СК України вбачається, що право на отримання аліментів на утримання дитини має той із батьків, з ким проживає дитина.

Судом встановлено, що станом на час вирішення судом позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання дитини, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживала з матір`ю, в подальшому в період з 24.02.2022 сторони проживали за однією адресою та відповідач ОСОБА_3 приймав участь в утриманні дитини, хоча розмір такого утримання позивач вважає недостатнім.

Також судом встановлено, що відповідачу ОСОБА_3 з достовірністю було відомо про наявність рішення суду в справі № 554/10688/21 про стягнення з нього аліментів в розмірі по 3000 грн щомісячно на користь позивача на утримання доньки ОСОБА_7 , 2015 року народження.

За нормами Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Згідно з нормами ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Той факт, що судове рішення про стягнення аліментів в період до 25.08.2025 не було пред`явлене на примусове виконання не тягне за собою звільнення ОСОБА_3 від сплати заборгованості по аліментам за період з 09.11.2021 по 25.08.2025.

Відповідно до частини 2 статті 197 СК України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Згідно з ч.4 ст.273 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Відповідачем ОСОБА_3 в поданій до суду зустрічній позовній заяві не зазначено істотні обставини, які б давали підстави для звільнення його від сплати заборгованості по аліментам, такі обставини не встановлені судом під час розгляду справи.

Проживання дитини за однією адресою з платником аліментів не може слугувати підставою для звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за цей період.

Тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про звільнення від сплати аліментів є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Частиною 1, 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір та інші судові витрати покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог як за первісним, так і за зустрічним позовом, понесені сторонами судові витрати не підлягають їм відшкодуванню.

Керуючись ст. ст. 264, 265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю, звільнення від сплати аліментів відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач – ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач – ОСОБА_3 , місце проживання АДРЕСА_3 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Повне судове рішення складено 08.09.2026.

Головуючий суддя Н.Л.Яковенко