Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №527/1398/26 — Глобинський районний суд Полтавської області

Суд: Глобинський районний суд Полтавської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про приватну власність, з них:

Дата: 06 вересня 2026 р.

Справа: №527/1398/26

Суддя: Олефір А. О.

Справа № 527/1398/26

провадження 2/527/1167/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

07 вересня 2026 року м.Глобине

Глобинський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді - Олефір А.О.,

за участю секретаря

судового засідання - Семенової К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Глобине в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 527/1398/26 за позовом ОСОБА_1 до Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Кременчуцька районна державна адміністрація Полтавської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,

ВСТАНОВИВ:

25 травня 2026 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що 02 вересня 1997 року на підставі договору купівлі-продажу, ним було придбано квартиру АДРЕСА_1 . 26 червня 2008 року ним була придбана сусідня квартира АДРЕСА_2 у цьому ж будинку, загальною площею 22,8 кв.м.

Поряд із придбаною квартирою АДРЕСА_2 та раніше придбаною квартирою АДРЕСА_3 було розміщено занедбане приміщення у яке колишніми власниками квартири АДРЕСА_2 було пророблено вхід та встановлені міжкімнатні двері. Зовнішнього входу до цього приміщення, на час придбання ним квартири АДРЕСА_2 вже не існувало, однак вказане приміщення тривалий час не використовувалося, мало вкрай занедбаний стан, опалення було відсутнє, що зумовило наявність у ньому значної кількості гризунів, руйнування стін та підлоги через затікання води із зруйнованої покрівлі над вказаним приміщенням. Такий стан загрожував збереженню його майна, тому він вирішив об`єднати вказані житлові приміщення в одне житло.

Таким чином, після об`єднання вказаних приміщень та проведення в них капітального ремонту, він створив з них нові житлові кімнати, які використовував як одне житло, загальною площею 82,8 кв.м.

З червня 2008 року він постійно, безперервно і відкрито користується, розпоряджається вказаним житловим приміщенням, загальною площею 82,8 кв.м. Починаючи з 2008 року вказане приміщення ним відремонтоване, зокрема за його власні кошти проведено ряд поліпшень, відновлювальних та поточних ремонтів. Крім того, ним укладено ряд договорів на постачання газу, електроенергії до оспорюваної господарської будівлі, виготовлено ряд технічних паспортів на дану будівлю у 2020 та 2025 роках та отримано окрему поштову адресу для вказаного нерухомого майна.

При зверненні до компетентних органів з метою виготовлення нового технічного паспорту на житло, працівниками БТІ було встановлено, що частина його житла, а саме житлова площа 23.7 кв.м, юридично не є частиною його квартири, а має статус окремого житлового приміщення – квартири АДРЕСА_4 , яка позначена у технічній документації літерою «А», має загальну площу 23,7 кв.м, житлову площу 10,5 кв.м. Право власності на вказане нерухоме майно не зареєстроване.

Посилаючись на те, що він постійно, безперервно, відкрито та добросовісно володіє і користується вказаним нерухомим майном з червня 2008 року по теперішній час - травень 2026 року, а загалом близько 18 років, отже понад 10 років, позивач просив суд, визнати за ним у порядку набувальної давності право власності на нерухоме майно, що складається з квартири АДРЕСА_5 84.

У судове засідання позивач, не з`явився, надав до суду заяву, в якій просив справу розглядати за його відсутності та вказав, що позовні вимоги підтримує, просить задовольнити.

Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з`явилися належним чином повідомлені про місце та час розгляду справи, про що свідчать Довідки про доставку судових повісток до їх електронних кабінетів.

Відповідно до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.

Враховуючи те, що позивач надав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, представники відповідача та третьої особи належним чином повідомлені про місце та час розгляду справ, суд вважає, що їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно, повно, об`єктивно оцінивши надані докази та давши їм належну оцінку, суд встановив наступне.

Згідно Договору купівлі-продажу, посвідченого Градизькою державною нотаріальною конторою 02 вересня 1997 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1007, ОСОБА_1 купив квартиру АДРЕСА_6 , що становить 6/25 частин житлового будинку. Право власності зареєстровано в Кременчуцькому міжміському бюро технічної інвентаризації (а.с.13-14).

Відповідно до Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого Градизькою державною нотаріальною конторою 26 червня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1865, ОСОБА_1 купив квартиру АДРЕСА_7 , загальною площею 22,8 кв.м, житловою площею 10,3 кв.м. Право власності зареєстровано в Кременчуцькому міжміському бюро технічної інвентаризації, квартира, що складає 4/25 частини житлового будинку (а.с.15-18).

Предметом спору у вказаній справі є визнання за позивачем за набувальною давністю право власності на нерухоме майно, що складається з квартири АДРЕСА_4 .

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 викладено правові висновки: «п. 46. Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. «п.49. Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно прийнято в експлуатацію.»

Як вбачається з позовних вимог, позивач просить суд визнати за ним у порядку набувальної давності право власності на нерухоме майно, що складається з квартири АДРЕСА_4 .

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Позивачем надано суду лише копію технічного паспорту квартири АДРЕСА_4 .

Разом з тим, суд зауважує, що технічний паспорт - це документ, що складається на основі матеріалів технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна, містить основні відомості про нього (місцезнаходження (адреса), склад, технічні характеристики, план та опис об`єкта, ім`я/найменування власника/замовника та не є правовстановлюючим документом на нерухоме майно, а лише констатує його наявність.

Окрім того, суд зауважує що до позовної заяви не надано жодного доказу на підтвердження того, що вказана квартира АДРЕСА_8 була прийнята в експлуатацію, а отже не доведено, що вказаний об`єкт нерухомого майна є об`єктом цивільно-правових відносин.

Також з позовної заяви вбачається, що поряд із квартирою АДРЕСА_2 та квартирою АДРЕСА_3 було розміщено занедбане приміщення, яке в подальшому позивачем було об`єднане з належними йому на праві власності квартирами в одне приміщення, отже позивач самостійно об`єднав вказані приміщення та створив з них нові житлові кімнати, які використовував як одне житло, загальною площею 82,8 кв.м, тобто позивачем було змінено технічні характеристики та об`єднано об`єкти нерухомого майно без відповідних дозволів, що є самочинним будівництвом (реконструкцією).

У постанові від 27 листопада 2025 рокуВерховний Суд (справа № 463/3329/24, провадження № 61-8791св25) виклав правовий висновок: «Установивши, що спірне нерухоме майно є самочинним будівництвом, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно виходив із того, що користування вказаним нерухомим майном позивачами не може вважатися правомірним та добросовісним, а тому дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання права власності на таке майно за набувальною давністю.»

Приймаючи до уваги викладене, а також те, що у цій справі позивач не надав належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження існування квартири АДРЕСА_8 , як об`єкту цивільно-правових відносин, а також те, що занедбане приміщення, яке в подальшому позивачем було об`єднане з належними йому на праві власності квартирами є самочинним будівництвом (реконструкцією), що виключає правомірність та добросовісність позивача під час заволодіння спірним майном, суд дійшов висновку, що позов до задоволення не підлягає.

Відсутність правомірності та добросовісності у позивача під час заволодіння спірним майном звільняє суд від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 Цивільного кодексу України, а саме давність користування нерухомим майном.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12,13, 76-81, 223, 263-265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Кременчуцька районна державна адміністрація Полтавської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів до Полтавського апеляційного суду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_9 , рнокпп: НОМЕР_1 );

відповідач: Градизька селищна рада Кременчуцького району Полтавської області (місцезнаходження: 39070, Полтавська обл., Кременчуцький р-н, с-ще Гразизьк, вул. Київська, 51, код ЄДРПОУ: 21063176);

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Кременчуцька районна державна адміністрація Полтавської області: (місцезнаходження: 39600, Полтавська обл., Кременчуцький р-н, м. Кременчук, вул. Соборна, буд.14/23, код ЄДРПОУ: 04057586).

Суддя А. О. Олефір

Оригінал: reyestr.court.gov.ua