Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №749/1032/26 — Чернігівський апеляційний суд

Справа № 749/1032/26 Головуючий у 1 інстанції Чигвінцев М.С.

Провадження № 33/4823/754/26

Категорія - ч.1 ст. 130 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2026 року місто Чернігів

Чернігівський апеляційний суд під головуванням судді Куценка М. О., за участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сновського районного суду Чернігівської області від 10 серпня 2026 року у справі за протоколом про адміністративне правопорушення відносно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ч.1 ст. 130 КУпАП,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Сновського районного суду Чернігівської області від 10 серпня 2026 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 гривень із позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 665 грн 60 коп.

Місцевим судом встановлено, що 19.07.2026 о 18 год. 23 хв. в м. Сновськ по вул. 30 років Перемоги, 29, Корюківського району, Чернігівської області гр. ОСОБА_1 керував автомобілем ВАЗ 2108, д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з ротової порожнини, порушення мови) від проходження огляду на стан сп`яніння за допомогою приладу «Драгер» на місці зупинки та проходження медичного огляду на стан сп`яніння в медичному закладі відмовився чим порушив п. 2.5 ПДР та скоїв адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову місцевого суду скасувати, провадження у справі закрити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції постановив необґрунтовану постанову з істотними порушеннями норм процесуального та матеріального права: особу не було належно повідомлено про дату, час і місце розгляду справи за три доби, що позбавило її права на захист; висновок про відмову від огляду є помилковим, оскільки він не відмовлявся від продування приладу «Драгер», при призначенні стягнення суд безпідставно не врахував особу порушника, його майновий стан, відсутність автофіксацій порушень ПДР, а також перебування на військовій службі в Збройних Силах України.

Перевіривши матеріали справи, вислухавши пояснення, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах, визначених ст. 294 КУпАП, апеляційний суд приходить до висновку, що підстав для задоволення апеляційної скарги немає.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом, забезпечення виконання постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень.

За змістом статей 251, 252 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність події та складу адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Оцінка доказів здійснюється судом на підставі внутрішнього переконання, сформованого за результатами їх всебічного, повного, безпосереднього й об`єктивного дослідження у сукупності.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП під час розгляду справи суд зобов`язаний з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна у його вчиненні особа, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також встановити інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною першою ст. 130 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність, зокрема, за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння.

Відповідно до п. 2.5 Правил дорожнього руху України водій зобов`язаний на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами та щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння, підлягають відстороненню від керування транспортними засобами та огляду на відповідний стан. Огляд водія на стан алкогольного сп`яніння проводиться поліцейським із використанням спеціальних технічних засобів із застосуванням технічних засобів відеозапису, а матеріали відеозапису долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

Частиною третьою ст. 266 КУпАП передбачено, що в разі незгоди особи на проведення огляду поліцейським із використанням спеціальних технічних засобів або незгоди з його результатами огляд проводиться в закладі охорони здоров`я.

Відповідно до п. 6 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103, водій, який відмовився від проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу або висловив незгоду з його результатами, направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров`я.

Згідно з п.п. 2, 3 розділу I Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним наказом МВС України та МОЗ України від 09 листопада 2015 року № 1452/735, огляду підлягають водії, щодо яких у поліцейського є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння, а до ознак алкогольного сп`яніння віднесено, зокрема, запах алкоголю з порожнини рота та порушення мови.

Таким чином, для притягнення особи до відповідальності за відмову від огляду юридично значущими є факт керування транспортним засобом, наявність передбачених законом підстав для проведення огляду, належна пропозиція пройти такий огляд і відмова водія від його проходження у встановленому порядку. Встановлення фактичного перебування водія у стані алкогольного сп`яніння для цього складу правопорушення не вимагається.

Факт керування ОСОБА_1 автомобілем у час і місці, зазначених у протоколі, апелянтом не заперечується та підтверджується відеозаписом із нагрудної камери поліцейського, долученим до матеріалів справи.

Із дослідженого відеозапису вбачається, що після зупинки транспортного засобу працівники поліції повідомили ОСОБА_1 про виявлені у нього ознаки алкогольного сп`яніння та запропонували пройти огляд на місці зупинки за допомогою спеціального технічного засобу. Поліцейський роз`яснив порядок проходження такого огляду та спосіб належного продування приладу.

ОСОБА_1 погодився на проведення огляду та двічі здійснював продування приладу. Водночас відеозаписом зафіксовано, що продування здійснювалося ним не у спосіб, який пояснював працівник поліції, унаслідок чого об`єму видихуваного повітря було недостатньо для проведення приладом аналізу та отримання результату.

Після цього працівник поліції повторно та зрозуміло роз`яснив ОСОБА_1 механізм належного продування приладу та запропонував виконати необхідні дії для завершення огляду. Однак ОСОБА_1 від подальшого продування відмовився, посилаючись на те, що вже двічі продував прилад, який нічого не показав, а тому вважав подальші спроби зайвими.

За таких обставин процедура огляду на місці зупинки транспортного засобу не була завершена та результату, який би підтверджував або спростовував стан алкогольного сп`яніння водія, отримано не було.

Сам по собі факт здійснення двох спроб продування не виключає можливості встановлення відмови від проходження огляду. Вирішальне значення має не початок процедури як такий, а поведінка особи протягом усього її проведення, зокрема, чи виконала вона необхідні дії для фактичного завершення огляду та отримання результату після відповідних роз`яснень поліцейського.

Апеляційний суд при цьому не ототожнює будь-яку технічно невдалу спробу продування спеціального приладу з відмовою від огляду. Висновок у цій справі ґрунтується на подальшій поведінці ОСОБА_1 , який після повторного роз`яснення порядку належного продування відмовився продовжувати процедуру та виконувати необхідні для отримання результату дії.

Більше того, після незавершення огляду на місці зупинки працівник поліції запропонував ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння в закладі охорони здоров`я. На цю пропозицію ОСОБА_1 також відповів, що вже двічі продував прилад, який нічого не показав, і цього, на його думку, достатньо, тобто від запропонованого медичного огляду фактично відмовився.

Отже, доводи апелянта про те, що він не відмовлявся від проходження огляду, ґрунтуються на вибірковій оцінці лише початкового етапу процедури - здійсненні двох спроб продування - без урахування його подальшої поведінки, зафіксованої на відеозаписі.

Доводи ОСОБА_1 про можливу несправність приладу, невідомий звук під час його використання наведених висновків не спростовують. Навіть виходячи з позиції самого апелянта про недовіру до конкретного технічного засобу, встановлений законом порядок передбачав можливість проведення огляду в закладі охорони здоров`я. Проте від такого огляду він також відмовився.

Використане судом першої інстанції формулювання про «стимулювання дихання» саме по собі не є визначальним для правової оцінки дій ОСОБА_1 . Значення має об`єктивно зафіксована послідовність подій: після двох спроб, які не дали можливості отримати результат через недостатній об`єм видихуваного повітря, ОСОБА_1 повторно роз`яснено порядок належного проходження огляду та запропоновано його продовжити, від чого він відмовився, а надалі відмовився і від запропонованого огляду в закладі охорони здоров`я.

Така сукупність обставин свідчить не про випадкову технічну невдачу під час використання приладу, а про свідоме незавершення ОСОБА_1 передбаченої законом процедури огляду та його подальшу відмову від її продовження як на місці зупинки транспортного засобу, так і в закладі охорони здоров`я.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, є правильним та підтверджується сукупністю досліджених доказів.

Не заслуговують на задоволення й доводи апеляційної скарги про неналежне повідомлення ОСОБА_1 про дату, час і місце розгляду справи судом першої інстанції.

За змістом ст. 277-2 КУпАП повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи, із зазначенням дати і місця розгляду справи.

Разом із тим наслідки недотримання порядку повідомлення повинні оцінюватися з урахуванням конкретних обставин справи та того, чи призвів відповідний недолік до реального обмеження права особи на участь у судовому розгляді та захист.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 06 серпня 2026 року подав до суду письмові пояснення, в яких детально виклав свою позицію щодо обставин події та просив закрити провадження у справі. Крім того, він фактично був присутній у судовому засіданні суду першої інстанції та особисто брав участь у розгляді справи.

Отже, незалежно від доводів щодо способу повідомлення, ОСОБА_1 фактично знав про судовий розгляд, з`явився до суду, мав можливість викласти свою позицію, подати пояснення та заперечення проти висунутого обвинувачення. Матеріали справи не свідчать, що через спосіб повідомлення він був позбавлений можливості подати конкретний доказ, заявити клопотання чи реалізувати інше процесуальне право, яке могло вплинути на результат розгляду справи.

За таких обставин недоліки повідомлення, на які посилається апелянт, не призвели до фактичного обмеження його права на захист та не є самостійною підставою для скасування постанови суду першої інстанції. Посилання ОСОБА_1 на неможливість завчасно повідомити командування про необхідність прибуття до суду також цього висновку не спростовує, оскільки фактично він прибув у судове засідання та взяв у ньому участь.

Не ґрунтуються на законі й доводи апелянта щодо неправильного застосування судом ч. 2 ст. 33 КУпАП.

Відповідно до ч. 2 ст. 33 КУпАП при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі.

Санкція ч. 1 ст. 130 КУпАП щодо водія передбачає визначене законом стягнення – штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. За встановлення складу такого правопорушення суд не наділений повноваженнями зменшувати встановлений законом розмір штрафу або строк позбавлення права керування залежно від майнового стану особи чи інших характеризуючих даних.

Апеляційний суд враховує, що сам по собі статус військовослужбовця не виключає адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху та не надає суду правових підстав не застосовувати санкцію, прямо встановлену ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Посилання апелянта на те, що наявність у нього права керування транспортними засобами має значення для виконання завдань із захисту України, також не є передбаченою законом підставою для незастосування обов`язкового додаткового стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

Щодо прохання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору на підставі п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» апеляційний суд виходить із такого.

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, – у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.

Наведена норма не встановлює безумовного звільнення військовослужбовця від сплати судового збору в будь-якій судовій справі. Для застосування цієї пільги має існувати передбачений законом зв`язок відповідної справи з виконанням військового обов`язку чи службових обов`язків.

ОСОБА_1 притягається до адміністративної відповідальності за порушення законодавства у сфері безпеки дорожнього руху як водій транспортного засобу. Матеріали справи не містять відомостей про те, що під час події 19 липня 2026 року він виконував конкретне службове чи бойове завдання або що керування автомобілем ВАЗ 2108, державний номерний знак НОМЕР_1 , було безпосередньо пов`язане з виконанням ним військового обов`язку чи службових обов`язків.

Тому зазначені обставини не підтверджують передбачених п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» умов для звільнення його від судового збору у цьому провадженні.

Оцінюючи наведені обставини та докази в їх сукупності, переглянувши оскаржену постанову суду першої інстанції в межах апеляційної скарги апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив юридично значущі обставини справи та обґрунтовано визнав доведеним вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановленого факту відмови від проходження огляду у передбаченому законом порядку, не свідчать про істотне порушення права ОСОБА_1 на захист та не дають правових підстав для зміни призначеного судом стягнення.

Відтак підстав для скасування або зміни постанови Сновського районного суду Чернігівської області від 10 серпня 2026 року апеляційний суд не встановив, у зв`язку з чим апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а постанова суду першої інстанції – залишенню без змін.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Сновського районного суду Чернігівської області від 10 серпня 2026 року щодо ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП - без змін.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

СуддяМ. О. Куценко